ГОЛИНСЬКА МАР’ЯНА ІГОРІВНА ТЕОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ У ПОГЛЯДАХ С. ШЕЛУХІНА : Голинская МАРЬЯНА ИГОРЕВНА ТЕОРИЯ УКРАИНСКОГО государственности во взглядах С. ШЕЛУХИНА

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми, висвітлено зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначено мету і завдання дослідження, його об’єкт і предмет; схарактеризовано методи і підходи, використані в дослідженні, сформульовано наукову новизну одержаних результатів та їх практичне значення, подано відомості щодо апробації основних положень дисертаційної роботи та публікації.
Розділ 1 "Джерельна база та методологія дослідження" присвячено аналізу стану досліджуваної проблеми, історіографії, джерельній базі та методології дослідження.
У підрозділі 1.1 "Історіографічні та джерелознавчі аспекти дослідження" дано історичну довідку про С. Шелухіна, а саме про його родовід, життєвий шлях з дитинства: де навчався; хто повпливав на формування його світогляду; творчу, наукову, практичну діяльність. Крім того, ретельно досліджується джерельна база, яка використовувалась під час написання дисертаційного дослідження.
Проведений автором історіографічний аналіз багатьох різноманітних джерел засвідчує наявність стійкого інтересу науковців та громадськості до життя та наукових здобутків С. Шелухіна, передусім до його політичних та правових поглядів. Разом з тим, очевидним є факт недостатнього вивчення різних аспектів його теорії українського державотворення, власне, як науковця – фахового правника, політичного та громадського діяча. Значно переважає аналіз його спадщини власне як історика та публіциста.
У підрозділі 1.2 "Методологічні основи дослідження наукової спадщини С. Шелухіна" розглядаються всі можливі методи, за допомогою яких дослідження та опрацювання даної теми дисертаційного дослідження стало б повним та цілісним.
Тож, для усебічного й об’єктивного розкриття теми дисертації було застосовано комплексний підхід, адже проблема дослідження стосується такого багатовимірного і складного ідеологічного феномену, як теоретичні ідеї (погляди про державу і право С. Шелухіна) в українській політико-правовій думці.
Культурологічний підхід, завдяки широкій палітрі поняття "культура" та пізнавальним можливостям культурології – науки, що вивчає культуру як цілісність, дав можливість дослідити безліч природних, соціальних, екологічних, економічних, педагогічних, інформаційних та інших об’єктів та явищ як культурологічного феномену.
Очевидно, людина, особистість не лише розвивається, прогресує, на основі засвоєння нею культурних цінностей, а й поповнює культуру новими елементами. У зв’язку з цим засвоєння названих цінностей є розвитком самої людини і становленням її як творчої особистості. Такий підхід має вагоме значення для аналізу політико-правових поглядів С. Шелухіна, оскільки, значну частину сформульованих теоретичних положень він розкривав через призму культурологічних процесів. Тут не варто забувати про тривалу бездержавність українського народу. Попри все, збереження культурної самобутності та 8

національної ідентичності було одним із переконливих аргументів у розгортанні боротьби за державну самостійність українського народу.
За допомогою методу прогнозування у дослідженні автор шукав відповідь на запитання, в якій мірі державно-правові ідеї С. Шелухіна, з однієї сторони – містять виразний теоретичний концепт, з іншої – можуть бути з певною користю для загальної справи включені в реалії сучасного вітчизняного державно-правового буття з метою удосконалення і поліпшення.
Автор переконаний, що обрана ним методологія уможливлює комплексний, об’єктивний, глибокий аналіз усіх аспектів досліджуваної наукової проблеми, отримання логічно вмотивованих і науково обґрунтованих узагальнень та висновків. Відповідно до чітко поставлених завдань, науковий, неупереджений аналіз здійснений автором в контексті загальних закономірностей розвитку європейської політико-правової думки.
Разом з тим, автор зауважує, що у дослідженні провідним є принцип дотримання об’єктивності. Усі названі групи методів використовувалися раціонально і комплексно, тому й методологія дослідження видається сучасною, ефективною і цілком вірогідною – множинною і плюралістичною.
На основі сформованого потужного теоретико-методологічного підґрунтя, автор ставить за мету висвітлити погляди про державу і право, проникнути в сутність політико-правових ідей С. Шелухіна, що склали авторську теорію української державності, із застосуванням комплексного підходу до розв’язання даної наукової проблеми, з метою отримання логічних, науково обґрунтованих, закономірних результатів.
У підрозділі 1.3 "Наукова, правова і громадсько-політична діяльність С. Шелухіна: особливості та характер впливу на становлення державотворчих ідеалів ученого" аналізується життєвий шлях С. Шелухіна, починаючи з періоду його дитинства, а саме, які погляди були в його рідних, ким вони були, звідки походить його рід, де він навчався, хто був його наставниками тощо.
Взагалі, відомим є факт, що багато в чому формування людини як особистості, залежить від оточення, в якому вона знаходиться та з яким спілкується. С. Шелухін не був винятком, на нього впливало як спілкування з рідними, вчителями, наставниками, так і література, якою він захоплювався та яку досліджував, а також різноманітна діяльність.
Політико-правові погляди С. Шелухіна розвивались під впливом вивчення праць відомих теоретиків світової, європейської та вітчизняної правової та політичної думки, інтенсивних наукових пошуків та юридичної практики, що дало змогу мислителеві виробити власну дієву, гнучку дослідницьку систему, підходи та методику наукового дослідження. Таким чином, автором встановлено: С. Шелухін уміло володів різноманітними науковим, політико-правовим інструментарієм, творчо і твердо спирався на європейський та вітчизняний політико-правовий досвід, державотворчу практику. Відтак, у результаті подальших наукових пошуків він зміг сформулювати важливі теоретико-правові ідеї, які увійшли до загальної теорії української державності, яка нині реалізується 9

в Україні у драматичних умовах гібридної війни, війни за незалежність, відбиття агресії з боку Росії.
Розділ 2 "Концептуалізація державно-правового устрою України в науково-теоретичній спадщині С. Шелухіна" складається з трьох підрозділів. У ньому здійснюється аналіз державотворення, детально досліджуються всі аспекти, які сприяють побудові незалежної, демократичної держави з сильним центром управління.
У підрозділі 2.1 "Концепція походження держави та підстави української державності" вивчається питання становлення держави та враховуються усі історичні аспекти, які мали місце в історії нашого народу. Ми не є тим народом, який намагався загарбувати чужі землі, ми є тими, хто з давніх-давен попадав під гніт загарбників, як не з однієї сторони, то з іншої, або й взагалі, з обох одночасно. Такі події є надзвичайно виснажливими для духовного, культурного та морального розвитку народу, адже, кожен завойовник, який в той чи інший час намагався керувати в Україні, починав з мовного та культурного нищення нації. Тому, не дивно, що й сьогодні у нас виникають проблеми із використанням державної мови, у Східній частині України значна частина населення не підтримує українську культуру, а ці чинники є дуже важливими в боротьбі за незалежність, яка знову точиться на наших землях.
Щоб сьогодні успішно боротись за наше майбутнє, з надією на перемогу, повинні знати про наше минуле, з яких періодів складається історія нашої державності. Слід пам’ятати, що Україна не є "окраїною", а Українська держава є самостійною, незалежною державою, з багатою культурою, історією, з власною мовою та цінностями.
Крім того, варто розбудовувати демократичну, правову державу, тобто, державу, яка ефективно, правовими методами, захищає та у повному обсязі, реально представляє інтереси українського народу (політичної нації).
У підрозділі 2.2 "Концепція правової державності С. Шелухіна (поєднання національної і європейської традиції права)" зазначено, що процес формування української державності наразився на надзвичайно жорстку протидію внутрішніх і зовнішніх ворожих сил, які об’єдналися з метою придушення молодої Української держави. Таким чином, теоретичні аспекти української державності, які активно досліджував і розвивав С. Шелухін мають два виміри: 1) якість та ефективність самої держави як правового утворення, а також – 2) формування модерної української державності забезпечує кращі умови захисту прав і свобод людини і громадянина, порівняно із підневільним перебуванням українців в складі інших держав, налаштованих антиукраїнськи. Учений переконливо довів, що українське право, попри численні зовнішні деформації, завдані різними окупаційними режимами, зберегло свою європейську демократичну сутність.
С. Шелухін усе своє життя відстоював право України на незалежність та самостійність, він наголошував, що кожна нація має право на свій власний, самостійний розвиток, який має забезпечуватись державою. Учений активно працював над проблематикою побудови незалежної держави, у своїх працях він писав про те, що основою такої держави є народоправство (демократизм) і 10

територіальний патріотизм. Крім того, право нації на самовизначення виступає однією з основоположних підвалин сучасного міжнародного права, воно належить до розряду норм jus coges, недотримання та порушення яких є недопустимим. Взагалі, варто усвідомлювати той факт, що носієм невід'ємних суверенних прав є народ, нація.
У підрозділі 2.3 "Концепція С. Шелухіна про необхідність урахування соціальних детермінант у побудові української державності" розглянуто усі необхідні аспекти, необхідні в наш час для державобудівництва.
Зрозуміло, що в умовах сучасної жорстокої політичної конкуренції зростає попит на патріотизм, професійність, наявність високих інтелектуальних та моральних якостей політичної, управлінської еліти. Важливою складовою політичної та правової культури вітчизняної еліти виступає рівень її політичної компетенції, що тягне за собою зміни не тільки у ролі та змісті діяльності органів державної влади, але й модернізацію всієї системи професійної освіти та підвищення активності самої еліти, поліпшення знань та вмінь, розвитку ініціативності та відповідальності.
Очевидно, становище представників бюрократії є більш стабільним, аніж членів політичної еліти. Також відомі випадки, коли організована і сильна бюрократія нав’язує свою волю, внаслідок чого навіть сама частково перетворюється у політичну еліту. Усесильній, потужній бюрократії властиво зберігати та розширяти свою владу в державі, з метою максимального забезпечення своїх групових, особистих інтересів.
Однак, для того, щоб політична еліта розвивалась та прагнула до змін, має бути відповідальним ставлення громадян до державотворення, до результатів професійної діяльності політичної еліти, тому, паралельно із підвищенням компетентності владної еліти, неодмінно повинен відбуватись прискорений процес зростання політичної та правової компетентності, виховання, культури громадян.
У конституційно-демократичних країнах, із врахуванням певних засобів контролю, політична еліта та бюрократія, яка їй служить, можуть бути самостійними по відношенню до іншої частини суспільства. Здебільшого, це має місце тоді, коли правляча партія зосереджує у своїх руках не лише виконавчу, але й законодавчу владу, забираючи в опозиції можливість реального контролю за політичною елітою та бюрократичним апаратом.
Дану ситуацію можна схарактеризувати як таку, де є видимість демократії, проте насправді здійснюється необмежена диктатура правлячої партії (партій). Сучасне розуміння демократії передбачає, що не зважаючи на те, що певна партія (блок партій чи коаліція) здобула підтримку більшості населення, вона не має права монопольно використовувати владу та не брати до уваги думку меншості, тобто опозиції.
Розділ 3 "Доктринальні засади реалізації інституційної моделі української державності С. Шелухіна" включає в себе три підрозділи, в яких характеризуються демократичні принципи державотворення, розподіл повноважень між центральними та місцевими органами влади, а також здійснюється аналіз теорії української державності С. Шелухіна. 11

У підрозділі 3.1 "Демократичний принцип у системі державного правління та права України" описано погляди С. Шелухіна на процес державо- та правотворення, з урахуванням усіх необхідних чинників.
Зокрема, домінантою народницької концепції С. Шелухіна було визнання українського народу найголовнішою цінністю держави. Народ, на його думку, є основною рушійною силою у складних державотворчих процесах. Демократизм, самоврядування, республіканські традиції – це, по суті, головні державотворчі ідеї українського народу. Теоретичні напрацювання та практичні політико-правові здобутки С. Шелухіна є актуальними й сьогодні, коли мова йде про подальшу демократизацію і розвиток українського громадянського суспільства, радикальні системні, структурні реформи в інтересах народу і кожного громадянина. Вони можуть бути використані в процесі удосконалення сучасної представницької демократії України та її основних структурних елементів: системи представництва; інституту поділу державної влади; інституту виборів; на шляху більш динамічного, ніж досі, просування демократичних, політичних, правових та інших реформ тощо.
Підрозділ 3.2 "Державна центральна влада та місцева влади: розподіл повноважень" описує всі аспекти, які варто враховувати при розподілі владних повноважень та наданні певних прав та обов’язків органам влади на місцях та органам центральної влади. У даному підрозділі детально розглядається теорія поділу державної влади. Наголошується на тому, що завдяки даній теорії неможлива узурпація влади, її першооснова полягала в обмеженні абсолютної влади короля, але з часом вона еволюціонувала до розвиненої теоретичної та ідеологічної бази боротьби проти будь-якої форми диктатури. Нині цей прогресивний принцип поділу влади успішно використовується усіма розвиненими, демократичними державами світу, включно з європейськими.
Крім того, розглядаються види верховної влади, зокрема, С. Шелухін виділяв наступні: демократичну республіку; монархію і диктатуру. У своїх працях учений наголосив, що монарх – це суб’єкт права, який отримує владу спадково і не несе відповідальності за прийняті ним рішення ні перед народом, ні перед законом. Тому, він вважав, що влада, зосереджена в руках однієї фізичної особи (монарха), не є сприятливою і оптимальною для народу у його конкретних волевиявленнях. В умовах такої фактичної диктатури більша частина населення є ущемленою та позбавленою своїх природних прав. Що ж стосується президента республіки, то, ця посада є виборною, словом, народ самостійно обирає, кому надати владу та хто буде нести перед ним відповідальність. Відповідно, у монархічних державах носієм верховної влади є монарх, а в республіках – народ. Як відомо, С. Шелухін майбутній державний лад в Україні вбачав лише у формі демократичної республіки, влада якої формувалася б на принципах демократизму, самоврядування, безкласовості та здійснювалася б відповідними уповноваженими органами, які вільно обирає народ.
С. Шелухін висловлював думку про необхідність організації державної влади, побудованої на принципах цілковитого суверенітету народу, децентралізації, контролю і відповідальності владних структур перед народом та судовою системою. 12

У підрозділі 3.3 "Теорія української державності С. Шелухіна та практика державно-правових перетворень в суспільстві" чітко описуються позиції С. Шелухіна стосовно того, як повинна формуватись цілісна, незалежна держава. В чиїх інтересах вона має виконувати свої обов’язки та якими функціями наділена.
Отже, державі варто взяти на себе функцію гармонізації міжрегіональних відносин. До шляхів практичної реалізації цієї функції відносять наступні: 1) формування національної держави з орієнтиром на монокультурне суспільство і домінування принципів вертикалі влади; 2) організація громадянського суспільства з орієнтиром на полікультуралізм та втілення принципів горизонтальної влади. Вітчизняні науковці небезпідставно вважають, що перший шлях проходить за "реєстром сущого", другий – за "реєстром належного".
Водночас, із впевненістю можна стверджувати, що проблема визначення територіального устрою була актуальною для України завжди, навіть у короткотривалий період її існування як суверенної держави у першій чверті ХХ ст. Спроби вирішення цієї проблеми, зазвичай, супроводжувалися боротьбою прихильників федералістських та унітаристських підходів. Через втрату державності вітчизняна політико – правова думка пройшла драматичний шлях розвитку, який зумовив появу різноманітних, інколи діаметрально протилежних поглядів її відомих представників на форми адміністративного устрою та соціально-територіальних відносин. Найпопулярнішим є твердження, що найпоширенішою була ідея переходу України до федеративного устрою. Її обґрунтували: М. Костомаров, М. Грушевський, М. Драгоманов, Р. Лащенко, С. Шелухін та ін. У більшості федеративних проектів Україна виступала об’єктом федералізму і тільки деякі дослідники порушували питання необхідності наукової розробки її внутрішнього устрою.
Разом з тим, сучасні реалії виявили, що такий підхід радше провокує конфлікти у все ще нереформованій, пострадянській Україні. Зрозуміло, слід формувати якісно нову модель відносин по лінії центр – регіони, яка б, забезпечивши широке регулювання місцевого самоврядування, водночас, не руйнувала цілісності і суверенітету держави. В іншому випадку, надмірна відокремленість регіонів може унеможливити якісне функціонування державно-правових інститутів.
Українське сьогодення є своєрідною проекцією історичних подій минулого. Українців надихають національні герої, які боролись за свободу, незалежність, державність. Невпинна боротьба українського народу за волю протягом століть надихає та спонукає сучасників до майбутніх перемог. Українці нині йдуть не від поразки до поразки, в чому нас намагаються переконати відкриті і приховані вороги, а від перемоги до чергової перемоги. Необхідно невідкладно пройти шлях системних перетворень буквально в усіх сферах і відчути, нарешті, зростання економіки, конкурентоспроможності, соціальних стандартів, рівня життя тощо.
Відмінність українців від російського народу полягає в тому, що перші, як вільні люди, що мають відчуття власної провини, долають шлях виправлення власних помилок, на відміну від кріпаків – рабів, які, відчуваючи імперські образи, трансформують їх в ненависть до всього світу. Відтак, вільні люди, активні 13

громадяни в Україні, втративши довіру до спроможності влади, почали будувати горизонтальні структури та волонтерські організації, які не залежать від державного апарату, тобто прискорено формувати те, що називають ефективними структурами громадянського суспільства. Поступово українці, громадяни пострадянської держави перехідного типу перетворюються на вільних громадян – європейців, котрі самі несуть відповідальність за власну долю, долю народу, суспільства й України. Революція гідності стала символом початку нового життя Української держави, пов’язані з нею події мають значний вплив на геополітичну ситуацію в світі, на нинішню та майбутню Європу. Мужність та героїзм українців протягом останніх двох років змусили світову спільноту подивитись на Україну по – новому. Тепер є розуміння, що українці є європейською, перспективною нацією, яка готова та здатна боротись за своє майбутнє за допомогою усього цивілізованого міжнародного співтовариства у протистоянні російській навалі.