ГУМЕННА Надія Володимирівна ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРАКТИЧНІ ПРОБЛЕМИ РОЗШУКОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СЛІДЧОГО

Краткое содержание

У вступі розкривається сутність, стан і значущість наукової проблеми, підстави і вихідні дані для розроблення теми, обґрунтовується її вибір для дисертаційного дослідження; визначаються його мета, завдання, об’єкт і предмет; методологічна основа та наукова новизна одержаних результатів, висвітлено зв'язок роботи з науковими програмами, темами, подано відомості про апробацію положень дисертаційного дослідження та рекомендації щодо їх практичного застосування.
Розділ перший «Загальні положення розшукової діяльності слідчого» складається із чотирьох підрозділів, у яких автор аналізує поняття, структуру, роль розшукової діяльності слідчого у ході досудового розслідування, визначає місце наукових положень про розшукову діяльності слідчого в системі криміналістики, висвітлює питання нормативно-правового регулювання такої діяльності, досліджує основні об’єкти та засоби розшукової діяльності слідчого.
У підрозділі 1.1 «Поняття та зміст розшукової діяльності слідчого» автор доводить, що розшукова діяльність слідчого перебуває на межі практичної та пізнавальної діяльносте. Визначає місце наукових положень про розшукову діяльність слідчого у системі криміналістики. Автор зауважує, що в сучасній криміналістичній науці ведеться дискусія щодо удосконалення системи криміналістики, концепцій збільшення кількості розділів криміналістичної науки, що є, беззаперечно, актуальним, адже з розвитком науки удосконалюється і її система, яка з об’єктивних причин не може бути незмінною, тому що це виключало б можливість подальшого розвитку науки, розширення сфер криміналістичних досліджень, розробки нових наукових концепцій, теорій. Водночас, автор вважає, що аналіз наукових підходів щодо зміни системи криміналістики, збільшення кількості розділів криміналістики та зміни назви окремих розділів потребують серйозного наукового обґрунтування, визнання їх більшістю провідних фахівців. Тож, у зв’язку з цим у зазначеній науковій дискусії підтримує точку зору більшості криміналістів, а саме Т. В. Авер’янової, В. П. Бахіна, Р. С. Бєлкіна, В. Г. Гончаренка, Н. І. Клименко, І. І. Когутича, В. Є. Коновалової, В. К. Лисиченка, М. Я. Сегая, В. Ю. Шепітька, М. П. Яблокова та ін. щодо чотирьохелементної системи криміналістики. У своїй роботі автор доходить до висновку, що розшукова діяльність слідчого знайшла своє відображення саме у криміналістичній тактиці. Знання положень криміналістичної тактики для слідчого є вкрай важливими. Розроблені нею тактичні прийоми, рекомендації дозволять слідчому більш оптимально й ефективно організовувати та планувати розшукову роботу, зокрема, провадити розшукові дії, розшукові тактичні операції, виконувати інші заходи, використовувати спеціальні знання, здійснювати взаємодію з оперативними підрозділами тощо.
Поняття розшукової діяльності слідчого розглядається у контексті розмежування таких суміжних явищ як розшук, оперативно-розшукова діяльність та розшукова діяльність. Аналіз поглядів науковців щодо визначення вказаного
поняття дав підстави визначити розшукову діяльність слідчого як сукупність розшукових дій слідчого, організаційних та інших заходів, що здійснюються ним переважно у взаємодії з працівниками оперативних підрозділів виключно на підставі та у межах кримінального процесуального законодавства і спрямовані на виявлення місцезнаходження відомих слідчому осіб чи інших встановлених об’єктів, які мають значення для розкриття та розслідування злочину, або на отримання відомостей про ці об’єкти чи їх місцезнаходження.
Крім поняття розглянуті у дисертації позиції дозволили виокремити ще й низку ознак, що характерні для розшукової діяльності слідчого.
У підрозділі 1.2 «Правове регулювання розшукової діяльності слідчого» показана проблемність та недосконалість правового регулювання розшукової діяльності слідчого.
Автор визначає закони України та відомчі нормативно-правові акти, які регулюють провадження розшукової діяльності слідчого. Значна увага приділена нововведенням законодавчого регулювання розшукової діяльності. Зокрема, у новому КПК України визначено низку напрямів реформування кримінального судочинства, серед яких більш детально розглянуті питання, пов’язані з розшуковою діяльністю слідчого. Автором також здійснено спробу розмежування негласних слідчих (розшукових) дій та заходів оперативно-розшукової діяльності.
У підрозділі 1.3 «Основні об’єкти і засоби розшукової діяльності слідчого» наголошується на важливості визначення об’єктів розшукової діяльності слідчого та досліджується система засобів розшукової діяльності слідчого, виокремлюються її складові елементи.
Автор зауважує, що визначення об’єктів розшукової діяльності слідчого має суттєве значення для опанування її змісту та специфіки, які частково проявляються саме через об’єкт. Узагальнюючи погляди науковців, автор обґрунтовує власне бачення об’єктів розшукової діяльності слідчого та пропонує їх класифікацію: особи (підозрювані, свідки і потерпілі); трупи та їх частини; матеріальні об’єкти (до яких необхідно віднести майно та інші цінності (викрадені, нажиті іншим злочинним шляхом, такі, що підлягають конфіскації або вилученню для відшкодування заподіяної шкоди); різні встановлені в ході слідства речові докази (у тому числі знаряддя злочину, інші предмети та документи); транспортні засоби (викрадені, такі, що стали знаряддям вчинення злочину); документи, що не є речовими доказами (наприклад, паспорт злочинця)); викрадені тварини (породисті собаки і коти, коні, велика рогата худоба та ін.). Автор наголошує на тому, що вказаний перелік не можна вважати вичерпним, оскільки об'єктами розшуку можуть бути і будь-які інші об'єкти, але за умови, якщо вони встановлені слідчим та мають значення для розслідування вчиненого злочину.
Звертається увага і на відсутність у науці єдиного бачення системи засобів розшукової діяльності слідчого. Проаналізувавши існуючі позиції щодо цього та врахувавши новели чинного кримінального процесуального законодавства України, автор пропонує систематизувати засоби розшукової діяльності слідчого у наступному варіанті: розшукові дії слідчого; організаційні дії (заходи); інші (серед яких особливе місце посідають розшукові тактичні операції).
У підрозділі 1.4. «Види розшукових дій слідчого» висвітлено та сформульовано зміст поняття «розшукові дії слідчого», що відповідає сучасній парадигмі кримінального процесуального законодавства, виокремлено загальні ознаки розшукових дій слідчого, що дають можливість привести їх до єдиної класифікаційної системи, та проаналізовано окремі гласні слідчі (розшукові) дії.
Автор не поділяє позицію дослідників, яка полягає у тому, що розшукові дії слідчого – це процесуальні та непроцесуальні дії слідчого, що спрямовані на досягнення мети розшуку та не є слідчими, організаційними діями або оперативно-розшуковими заходами. Автор пропонує віднести до розшукових дій слідчого окремі гласні слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії, а саме ті, які мають розшукову спрямованість або за результатами проведення яких слідчий отримує необхідні відомості для досягнення мети розшуку (наприклад, саме під час допиту слідчий отримує необхідну інформацію про ознаки викраденого майна від потерпілих або тих осіб, яким воно було довірене, що пришвидшує його розшук).
Автор доводить, що хоча законодавець усі слідчі дії, які увійшли до глав 20 та 21 КПК України, називає «розшуковими», не усім слідчим (розшуковим) діям властивий розшуковий характер. Зокрема, на думку автора, не мають розшукового спрямування слідчий експеримент, пред’явлення для впізнання (особи, речей, трупа) та освідування. Поспішив також законодавець називаючи «розшуковими» негласні слідчі (розшукові) дії, зокрема такі як моніторинг банківських рахунків (ст. 2691 КПК України), контроль за вчиненням злочину (ст. 271 КПК України), виконання спеціального завдання з розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (ст. 272 КПК України) та використання конфіденційного співробітництва (ст. 275 КПК України).
Здійснюючи аналіз слідчих (розшукових) дій, дисертант доходить до висновку, що останні за характером вирішуваних завдань бувають не лише розшуковими, але й пошуковими та перевірочними. Тож, автор вважає доцільним Главу 20 та Главу 21 КПК України назвати, відповідно, «Слідчі дії» та «Негласні слідчі дії».
Враховуючи наведене, автор надає власне визначення розшуковим діям слідчого, під якими вважає необхідним розуміти окремі слідчі (розшукові) дії гласного та негласного характеру, а також інші процесуальні та непроцесуальні дії слідчого, що спрямовані на досягнення мети розшуку, але які не є організаційними або оперативно-розшуковими заходами. Крім цього, за результатами дослідження автором також наводяться види розшукових дій слідчого.
У підрозділі автор резюмує, що існуюча серед окремих науковців позиція, яка полягає у тому, що введення законодавцем поняття слідчі (розшукові) дії свідчить про ототожнення ним понять слідчих та розшукових дій слідчого, є помилковою. Розшукові дії слідчого, окрім деяких гласних та негласних слідчих (розшукових) дій, містять також інші дії процесуального та непроцесуального характеру.
Розділ другий «Організація розшукової діяльності слідчого» складається із чотирьох підрозділів, у яких визначається роль планування у розшуковій діяльності слідчого, досліджується сутність розшукової версії слідчого, розкриваються загальні засади взаємодії слідчого з іншими суб’єктами розшуку та висвітлюються організаційно-тактичні засади забезпечення розшукової діяльності слідчого.
У підрозділі 2.1. «Планування розшукової діяльності слідчого. Розшукова версія слідчого» висвітлюється необхідність планування розшукової діяльності слідчого, розкривається зміст поняття розшукова версія слідчого, етапи висунення розшукових версій слідчого та виокремлюються їх основні ознаки.
Автор доводить, що розшукова робота слідчого, як і будь-яка інша діяльність, яка складається із сукупності певних трудових операцій, повинна плануватися. Планування як спосіб організованого здійснення розслідування є обґрунтованим матеріалами кримінального провадження визначенням шляхів та засобів, за допомогою яких за найменших затрат сил та часу повинно бути розкрите кримінальне правопорушення, встановлений підозрюваний, виявлені причини та умови, які сприяли вчиненню кримінального правопорушення.
Розшукова версія слідчого, будучи різновидом окремої слідчої версії, є логічно обґрунтованим, що випливає зі змісту матеріалів кримінального провадження та інших відомостей, припущенням про ймовірне місцезнаходження відомих слідчому розшукуваних осіб та інших встановлених об'єктів, а також про використані для їх приховування прийоми маскування. Головне завдання розшукових версій полягає в тому, щоб з їх допомогою визначити правильний напрямок розшуку того чи іншого об'єкта.
До основних ознак розшукової версії слідчого, на думку автора, належать:
- є різновидом окремої слідчої версії;
- є припущенням про ймовірне місцезнаходження відомих слідчому розшукуваних осіб або інших об’єктів, а також про використані для їх приховування прийоми маскування;
- висувається лише слідчим;
- перевіряється слідчим або за його дорученням оперативним працівником;
- випливає із змісту матеріалів кримінального провадження та інших відомостей;
- повинна бути обґрунтованою.
У підрозділі 2.2 «Загальні засади взаємодії слідчого з іншими суб’єктами розшуку» досліджуються різні аспекти взаємодії під час організації слідчої роботи, зокрема розшукової діяльності слідчого.
Розкривається дискусійність наявної теоретичної основи для визначення поняття взаємодії слідчого з іншими суб’єктами розшуку. На основі комплексного аналізу поглядів науковців та чинного законодавства визначено взаємодію слідчого з іншими суб’єктами розшуку під час здійснення розшукової діяльності як узгоджену діяльність слідчого, працівників (співробітників) оперативних підрозділів та інших суб’єктів, що забезпечує раціональне поєднання під час розшукової діяльності розшукових дій, організаційних та інших заходів, здійснюваних кожним з них у відповідності до своїх функцій і в межах наданих їм законом повноважень з використанням спеціальних знань і технічних засобів, спрямовану на досягнення спільної мети з найменшими затратами сил, засобів і часу.
У підрозділі автор доходить до висновку, що для ефективної взаємодії слідчого з іншими суб’єктами розшуку необхідними є: наявність спільної мети; спільна мотивація для досягнення цієї мети; необхідність у чіткому визначенні завдань та їх розподілі; погоджене, координоване виконання окремих і об'єднаних індивідуальних дій усіх учасників; необхідність в управлінні (включаючи самоуправління) —
потреба, внутрішньо притаманна спільній діяльності (в цьому випадку ця функція лягає на слідчого); наявність єдиного кінцевого результату, спільного як для слідчого, так і для інших суб’єктів розшуку; єдине просторово-часове функціонування учасників взаємодії; врахування попереднього досвіду кожного учасника взаємодії, активізація здібностей і можливостей суб’єктів взаємодії; довіра і повага.
Автор звертає увагу на окремі недоліки, які, зазвичай, мають місце в процесі взаємодії слідчого з іншими суб’єктами розшуку та висловлює пропозицію щодо їх усунення.
У підрозділі автор також розкриває правове регулювання організації взаємодії слідчого з іншими суб’єктами розшуку та визначає її основні принципи і форми.
У підрозділі 2.3 «Особливості окремих форм взаємодії слідчого з іншими суб’єктами розшуку» визначено основні форми взаємодії слідчого з іншими суб’єктами розшуку шляхом їх поділу на процесуальні та непроцесуальні.
До процесуальних форм належать: виконання доручень слідчого щодо проведення гласних слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, зокрема, у кримінальному провадженні, в якому місце перебування підозрюваного невідоме або особа, яка вчинила злочин, переховується від органів слідства та суду з метою ухилення від кримінальної відповідальності; надання слідчому інформації про об’єкти розшуку та інших відомостей, які мають значення для розслідування кримінального правопорушення; проведення слідчим процесуальних дій спільно з іншими суб’єктами розшуку.
Організаційно-тактичні форми: спільна розробка версій та узгоджене планування гласних слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій і тактичних операцій, а також їх проведення; створення та робота слідчо-оперативних груп; спільний виїзд слідчого та оперативних працівників для проведення слідчих (розшукових) дій та спільний виїзд в іншу місцевість для виконання слідчих (розшукових) дій та інших заходів; ознайомлення слідчого з оперативними матеріалами в межах, передбачених відомчими нормативними актами; спільне обговорення, обмін інформацією та оцінка даних, одержаних у результаті проведення гласних і негласних слідчих (розшукових) дій та інших заходів.
Надавати перевагу тим чи іншим формам взаємодії під час досудового розслідування буде, на думку автора, недоцільним. Їх необхідно використовувати комплексно. Вибір же сукупності конкретних форм взаємодії зумовлюється особливостями слідчої ситуації, яка склалася у ході кримінального провадження, а отже залежить від слідчого і має реалізовуватись з його ініціативи та під його контролем.
У підрозділі 2.4 «Організаційно-тактичні засади забезпечення розшукової діяльності слідчого» досліджуються такі елементи криміналістично-тактичного комплексу як тактичний прийом, тактична комбінація і тактична операція та обґрунтовується рішення автора віднести їх до засобів розшукової діяльності слідчого.
Враховуючи думки науковців та практичну потребу у використанні тактичних прийомів під час здійснення слідчими розшукової діяльності, автор пропонує класифікувати їх так: за видом процесуальної дії – тактичні прийоми допиту,
обшуку, інших гласних слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних дій; за діапазоном використання – тактичні прийоми, що використовуються під час провадження тільки окремих слідчих (розшукових) дій; тактичні прийоми, що використовуються у декількох (багатьох) процесуальних діях; за об’єктом спрямованості (сферою реалізації) – тактичні прийоми, спрямовані на справляння впливу на людину; тактичні прийоми, спрямовані на дослідження матеріального середовища.
Автор зазначає, що важлива роль у розробці тактичних прийомів належить слідчій практиці, так як їх ефективність перевіряється саме у ході розслідування та судовому розгляді кримінальних проваджень. Розробка тактичних прийомів здійснюється у взаємозв’язку з методами і засобами криміналістичної техніки і загальними положеннями методики розслідування злочинів.
Враховуючи новели чинного законодавства, автор надає власне визначення розшукової тактичної операції, а саме визначає її як комплекс слідчих (розшукових) дій гласного та негласного характеру, розшукових та організаційних заходів, спрямованих на досягнення мети розшуку, здійснюваних під єдиним керівництвом слідчого і за наперед узгодженим планом.
У підрозділі автор наводить типові тактичні завдання, які мають враховуватись в процесі розробки та планування розшукових тактичних операцій, аналізує окремі типові тактичні операції («Збір первинної інформації», «Розшук злочинця», «Нейтралізація протидії розслідуванню», «Забезпечення відшкодування матеріальної шкоди», «Серія», «Співучасники»), а також визначає можливість їх застосування у ході провадження розшуку.
Розділ третій «Використання спеціальних знань у розшуковій діяльності слідчого» складається із трьох підрозділів, у яких визначаються особливості використання допомоги спеціалістів, науково-технічних засобів і методів та результатів оперативно-розшукової діяльності у розшуковій роботі слідчого.
У підрозділі 3.1 «Використання допомоги спеціалістів у розшуковій діяльності слідчого» розкриваються особливості використання допомоги спеціалістів у розшуковій діяльності слідчого, здійснюється аналіз правового статусу спеціаліста як учасника кримінального провадження, обґрунтовується необхідність його залучення у розшукову роботу слідчого, а також необхідність визначення етапів (стадій) взаємодії слідчого та спеціаліста, аналізуються погляди науковців щодо цього.
Автор пропонує до етапів взаємодії слідчого і спеціаліста віднести: а) організаційний (підготовчий) етап; б) дослідницький етап (під час проведення розшукових дій слідчого); в) етап оцінки спільної діяльності спеціаліста і слідчого (оцінка доказів, висунення версій); г) етап формулювання запитань (у випадку призначення експертизи); д) консультативний (за якої спеціаліст супроводжує розслідування до прийняття у справі остаточного рішення, передбаченого законодавством, проведення експертних досліджень в експертних установах).
Автор вказує, що основними завданнями використання допомоги спеціалістів у розшуковій роботі слідчого є: сприяння повному та неупередженому розслідуванню кримінальних правопорушень; оптимальне використання можливостей спеціаліста; забезпечення результативності розшукових дій; побудова
й перевірка розшукових версій слідчого у кримінальному провадженні; правильна побудова тактики проведення окремих слідчих (розшукових) дій.
Опитуванням працівників правоохоронних органів (79% із опитаних) встановлено, що проведення окремих негласних слідчих (розшукових) дій неможливе без застосування технічних засобів і залучення відповідних обізнаних осіб. Проте, як зауважує автор, законом не визначено коло осіб, які повинні здійснювати такі технічні операції. Логічним є покладання такого завдання на спеціаліста, однак до завдань з технічної допомоги спеціаліста, перелічених у ч. 2 ст. 71 КПК України, вказані дії не включено.
У підрозділі 3.2 «Використання науково-технічних засобів і методів у розшуковій діяльності слідчого» розкриваються особливості використання слідчим науково-технічних засобів і методів у ході розшукової діяльності, аналізуються питання допустимості науково-технічних засобів у розшуковій роботі слідчого, визначаються суб’єкти використання таких засобів.
На підставі проведеного дослідження, аналізу існуючих точок зору й узагальнення матеріалів практики автор робить висновок, що науково-технічні засоби і методи – це сукупність технічних, програмно-технічних та програмних засобів, спеціальних пристроїв, автоматизованих систем, речовин та науково обґрунтованих способів і тактичних прийомів їхнього використання слідчим із суворим дотриманням принципу законності для забезпечення розшукової діяльності. В процесі здійснення розшукової діяльності слідчого науково-технічні засоби та методи можуть бути використані: слідчим під час здійснення розшукової діяльності; оперативним працівником у ході виконання доручень слідчого щодо проведення окремих слідчих (розшукових) дій; спеціалістом під час забезпечення проведення слідчих (розшукових) дій.
Автор наголошує, що науково-технічні засоби, які використовуються у розшуковій діяльності слідчого, виступають специфічним видом засобів, що використовуються слідчими, спеціалістами та оперативними працівниками у чіткій відповідності до форм і методів, встановлених законодавством. Їх можна визначити як систему криміналістичних та інших технічних засобів, що використовуються у розшуковій діяльності за правилами, які визначаються спеціальними нормативними актами.
У підрозділі 3.3 «Використання результатів оперативно-розшукової діяльності у розшуковій роботі слідчого» висвітлюються особливості використання результатів оперативно-розшукової діяльності у розшуковій роботі слідчого.
Задля процесуалізації ОРЗ, зауважує автор, тобто процедури введення у процес доказування в кримінальних провадженнях матеріалів ОРД, законодавцем зроблено певні кроки. Так, матеріали ОРД є підставою для прийняття рішення про проведення слідчої (розшукової) дії, а відповідно до ч. 2 ст. 99 КПК такі матеріали також є документами, а отже й джерелами доказів. Проте під час здійснення розшукової роботи слідчого інформація та результати оперативно-розшукової діяльності можуть також повідомлятись слідчому без матеріального оформлення факту передавання оперативної інформації (в усній формі або ознайомлення слідчого з окремими матеріалами), що може бути підставою для проведення окремих слідчих (розшукових) дій, наприклад, визначення кола осіб, що підлягають
допиту як свідки, місця проведення огляду та ін. На можливості використання зазначеного способу взаємодії під час здійснення слідчим розшукової діяльності вказало 90,8% опитаних працівників правоохоронних органів.