СЕРЕБРЯНИК ОЛЕСЯ ОЛЕКСАНДРІВНА ІНФОРМАЦІЯ ПРО ОСОБУ ЯК ОБ’ЄКТ ЦИВІЛЬНИХ ПРАВ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, її зв’язок із науковими програмами, планами, темами, визначено мету, задачі, об’єкт, предмет і методологічну основу дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне й практичне значення одержаних результатів, наведено відомості про їх апробацію та публікації за темою дисертації.
Розділ 1 «Загальна характеристика інформації про особу як об’єкта цивільних прав» складається з чотирьох підрозділів.
У підрозділі 1.1 «Стан законодавства та юридичної науки щодо інформації про особу як об’єкта цивільних прав» розглянуто генезис інформації про особу як категорії правового регулювання, так і юридичної науки.
Виникнення цивільних правовідносин у сфері інформації про особу стало можливим завдяки прийняттю Закону України «Про інформацію» (1992 р.), в якому закріплено визначення інформації, її режими (з відкритим та обмеженим доступом), а також розмежовано категорії «інформація» і «документ». Вперше цивілістичне визначення інформації як об’єкта цивільних прав було закріплено у ЦК України (2004 р.). У Законі України «Про телекомунікації» (2004 р.) запропоновано визначення «інформації» за технічним критерієм: інформація – відомості, подані у вигляді сигналів, знаків, звуків, рухомих або нерухомих зображень чи в інший спосіб. У Законі України «Про Основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007–2015 роки» (2007 р.) вперше використано термін «інформація про особу». З часом в Україні було сформовано систему нормативно-правового регулювання інформації про особу. Процес правової регламентації відносин з приводу інформації про особу не є вичерпним і 7

продовжує свій розвиток, зокрема все ще не розкрито визначення та зміст інформації про юридичну особу.
Встановлено, що інформація є багатоаспектною категорією та розглядається різними науками. З метою формування розуміння інформації як правової категорії розглянуто її технічне трактування та зроблено висновок, що підхід технічних наук для юридичної науки має значення для виокремлення матеріальних носіїв існування інформації, зокрема про особу. З’ясовано, що інформація як економічна категорія – це продукт праці, предмет обміну та об’єкт власності. Економічний підхід до інформації став базовим для розгляду інформації у галузях публічного права. У юридичній науці сформувалося два підходи до визначення інформації: її розуміння як нематеріального блага та об’єкта права власності. При цьому науковці з адміністративного права підтримують концепцію права власності на інформацію, позаяк цивілістичній підхід розглядає інформацію як нематеріальне благо.
Зроблено висновок, що інформація про особу є самостійним видом інформації, яка входить до системи нематеріальних благ. Ця інформація поділяється на дві групи: інформація про фізичну особу та інформацію про юридичну особу. Відносно інформації виникають особисті немайнові, майнові права, які мають виключний, монопольний характер.
У підрозділі 1.2 «Поняття інформації про особу як об’єкта цивільних прав» розглянуто наявні теоретичні підходи до розуміння інформації про особу як об’єкта цивільних прав та запропоновано класифікацію інформації про особу. Визначено, що для інформації, як і для будь-якого об’єкта цивільних прав, властиві такі характеристики: певна форма існування, зміст, спрямованість на задоволення інтересів суб’єктів (функціональне призначення). Інформація покликана давати уявлення про події, дії, суб’єктів. Однак можливість поширення інформації про особу без її згоди є порушенням конституційних прав, незважаючи на факт її сприйняття іншими особами, адже наслідками такої дії буде: відкриття доступу до інформації, встановлення можливості зробити інформацію оборотоздатною. Наголошено, що інформація про особу може мати економічну вартість та виступати товаром, якщо вона зафіксована на матеріальному носії та особа має волевиявлення щодо її комерціалізації. Інформація про особу може як ідентифікувати особу (конкретизація особи на підставі достовірних відомостей/даних), так і індивідуалізувати її (встановлення особи на підставі її творчих, особистих, ділових та інших характеристик). Достовірність є однією з властивостей інформації про особу, яка спрямована на ідентифікацію особу. При цьому особа може поширювати про себе і недостовірну інформацію, але вимагати її охорони вона вправі лише у випадках встановлених у законі. Доведено, що інформація про особу є динамічною категорією, адже їй властиві зміни у змісті. Частина інформації про особу, яка може бути використана самостійно також підлягає охороні.
У підрозділі 1.3 «Ознаки інформації про особу як об’єкта цивільних прав» за допомогою порівняння інформації з об’єктами авторського права розглянуто ознаки інформації про особу. 8

Запропоновано для будь-якої форми існування інформації про особу застосовувати термін інтелектуальної власності – об’єктивна форма. При цьому особливість об’єктивної форми інформації, на відміну від об’єкта авторського права, полягає в тому, що відсутність фіксації інформації не може зупинити її поширення, але має значення для встановлення цивільно-правової охорони. Тому матеріальна фіксація інформаціє є лише одним із елементів режиму існування інформації про особу. У роботі розглянуто матеріальні (письмові, електроні, власні матеріальні форми фіксації інформації про особу та ін.) та вербальні ресурси (повідомлення, усні промови, жести тощо) збереження інформації. Наголошено, що матеріальні ресурси, на відміну від вербальних, мають конкретно визначений характер, оскільки зафіксовані у стабільній формі існування. При розгляді різноманітних форм існування інформації про особу з’ясовано, що об’єктивна форма інформації про особу може бути як передбаченою, так і не передбаченою у законодавстві.
При розгляді другої ознаки інформації про особу – її змісту встановлено, що зміст інформації про особу може мати відкритий або обмежений доступ та залежить від мети цієї інформації. Доведено, що змістом інформації з обмеженим доступом є відомості/дані про сповідь, усиновлення, кореспонденцію та телефонно-телеграфних повідомлень, досудове розслідування, нотаріальні дії та інші відомості/дані, що можуть ідентифікувати людину та є достовірними.
Підрозділ 1.4 «Суб’єкти права на інформацію про особу» присвячено встановленню суб’єктів прав на інформацію про особу.
Охарактеризовано, що інформаційна правоздатність – це здатність особи мати цивільні права й обов’язки у сфері інформації, формувати, поширювати та захищати інформацію про себе. Виникає інформаційна правоздатність з моменту народження або створення юридичної особи. Інформаційна дієздатність фізичної особи щодо інформації про себе – це можливість повнолітньої особи власними діями набувати права та нести обов’язки відносно відомостей/даних про себе. Набуття прав та обов’язків щодо інформації, яка ідентифікує дитину, належить батькам або особам, які їх замінюють. Інформаційна дієздатність юридичної особи – це можливість особи через уповноважені органи набувати права та нести обов’язки щодо відомостей/даних, які формуються стосовно юридичної особи. Деліктоздатність особи при наданні інформації про себе стосується правопорушень при наданні недостовірних або неповних відомостей/даних про себе.
Звернуто увагу на термінологічне невизначення суб’єктів прав на інформацію у межах цивільного права, оскільки у ч. 2 ст. 200 ЦК України використано термін «суб’єкт відносин у сфері інформації». Такий підхід вказує що у цивільному законодавстві не виокремлено самостійного поняття «суб’єкт прав на інформацію», що зумовлює звернення до категоріального апарату, закріпленого у Законі України «Про інформацію». На підставі проведеного дослідження класифікації суб’єктів прав на інформацію запропоновано поділ суб’єктів прав на інформацію про особу на види та групи.
Розділ 2 «Інформація про фізичну особу у складі об’єктів цивільних прав» складається з трьох підрозділів. 9

У підрозділі 2.1 «Зміст інформації про фізичну особу» доведено, що зміст інформації про фізичну особу не збігається зі змістом інформації про юридичну особу, чим обумовлена необхідність окремого розгляду змісту інформації вказаних осіб. На підставі порівняльного аналізу вітчизняного та законодавства ЄС зроблено висновок, що в Україні приватне життя людини, можливість самостійно формувати інформацію про себе має більшу свободу від суспільних інтересів та держави ніж у країнах ЄС, які стурбовані національною безпекою у зв’язку з терактами у громадських місцях.
Розглянуто зміст інформації про фізичну особу та її співвідношення з персональними даними. Запропоновано у цивільному законодавстві розмежовувати дві категорії: база персональних даних (матеріальний носій системи персональних даних) та персональні дані. Встановлено наявність інформації про фізичну особу, яку не можна віднести до персональних даних (інформація про приватне життя людини; відомості, які поширює про себе людина: здобутки творчості, елементи іміджу тощо). Вказано, що «інформація про фізичну особу» та «персональні дані» є різними категоріями. Персональні дані є елементом інформації про особу у широкому розумінні, оскільки крім персональних даних фізична особа має право формувати про себе будь-яку інформацію як достовірну, так і недостовірну.
Доведено, що крім персональних даних існує інформація про приватне життя людини, яка виокремлена від персональних даних особи. Категорія «приватне життя» спрямована на визначення індивідуальності людини, позаяк персональні дані спрямовані на ідентифікацію людини. Відомості про приватне життя людини, як і персональні дані, можуть входити до складу інформації про фізичну особу.
Вказано, що законодавству ЄС, крім визначення термінів «персональні дані», «приватне життя», відома й категорія «комунікаційні дані (метадані)», яка спрямована на ідентифікацію особи (абонента або користувача електронних комунікацій) через Інтернет-трафік, ір-адресу тощо. Доведено, що для визначення інформації про особу, яка пов’язана з електронними комунікаціями, слід застосувати термін «комунікаційні дані (метадані)», що охоплює поняття: дані, комунікація, метадані. Встановлено, що комунікаційні дані (метадані) є елементом інформації про особу. Їх мета має характер ідентифікації, тобто встановлення особи (користувача/абонента). З цього випливає, що комунікаційні дані (метадані) щодо фізичної особи можуть розглядатися як немайнове благо, яке належить фізичній особі, котра їх породжує, а за матеріальним носієм належить особі, яка є власником телекомунікаційного зв’язку (провайдеру).
Сформульовано поняття інформації про фізичну особу та доведено, що ця інформація є універсальною правовою категорією, яка охоплює: інформацію про приватне життя особи, персональні дані, комунікаційні дані (метадані).
У підрозділі 2.2 «Види інформації про фізичну особу» визначені види інформації про фізичну особу.
Зазначено, що в суспільстві природно сталося формування різних видів інформації про фізичну особу, зокрема інформація про одних осіб отримує постійний суспільний інтерес, відносно інших осіб такий інтерес не виникає. Тому для розмежування цих видів інформації виокремлено види інформації про фізичну 10

особу залежно від суспільного інтересу: інформація про фізичну особу приватного інтересу (інформація про приватну особу) та інформацію про фізичну особу публічного інтересу (інформація про публічну особу). Підкреслено, що в законодавстві не закріплено понять приватна та публічна фізична особа, тому для визначення видів інформації про фізичну особу запропоновано розуміння правового статусу особи залежно від суспільного інтересу. Встановлено, що приватна особа – це будь-яка фізична особа, яка не має статусу державного службовця, не займає виборну посаду, не відома для загалу, і на яку поширюється охорона її приватного життя. На таку особу поширюється право на таємницю приватного життя та режим охорони персональних і комунікаційних даних (метаданих). Інформація про приватну особу формується особою самостійно та може мати режим як відкритої інформації, так і інформації з обмеженим доступом. Ця інформація може бути достовірною та недостовірною. Інформація про приватну особу не може представляти суспільний інтерес. Охарактеризовано поняття публічної особи та надано визначення інформації про публічну особу, оскільки у Законі України «Про доступ до публічної інформації» не визначено понять «публічна особа» та «інформація про публічну особу».
Підрозділ 2.3 «Суб’єктивні права на інформацію про фізичну особу» присвячено встановленню суб’єктивних прав фізичної особи щодо інформації про себе на підставі дослідження наукових підходів про суб’єктивне право та право на інформацію. Запропоновані види суб’єктивних прав на інформацію про фізичну особу.
Розглянуто генезис формування інформаційних прав особи. Так, на стадії першого покоління інформаційних прав було закріплено суб’єктивні права на інформацію фізичної особи, на рівні другого покоління з’явилися права юридичної особи.
Аргументовано, що основним суб’єктивним правом фізичної особи на інформацію є право на формування інформації про себе, яке реалізується у діях щодо надання згоди на обробку персональних даних, оприлюднення інформації про себе, зокрема на власних сторінках в соціальних Інтернет-мережах тощо. Втручання у право фізичної особи на формування інформації про себе є порушенням закону. Формування інформації про фізичну особу можливе без її згоди лише у випадках встановлених законом при дотриманні балансу інтересів приватної особи та суспільства, зокрема для збереження національної безпеки. Наступне право – це право на отримання інформації про себе, яке включає: право на інформацію щодо власного стану здоров’я; отримання відомостей про стан персональних даних, внесених у базу персональних даних тощо. Право фізичної особи на використання інформації реалізується шляхом самостійного поширення інформації про себе, публічного оприлюднення інформації про себе, передачі прав на інформацію про себе за допомогою механізмів правочину тощо. Право на поширення інформації про себе – це природне право особи, відповідно до якого кожен має право розміщувати власну інформацію будь-яким способом та у будь-якій формі. Поширення інформації повинно відповідати Закону України «Про 11

суспільну мораль». До права на використання інформації віднесено право на передачу інформації про себе шляхом вчинення правочину.
Розглянуто право-вимогу від інших осіб не порушувати право на інформацію про себе; право на збирання інформації, яка може впливати на життя та здоров’я особи, зокрема достовірну інформацію про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, отриманих послуг; право висувати заборону на обробку інформації про себе, котра може здійснюватися шляхом встановлення письмової заборони в електронному виді або в усному попередженні; право особи на конфіденційність/зняття конфіденційності щодо інформації про себе; право на недоторканність щодо власної інформації, яке за змістом включає вимогу, спрямовану до невизначеного кола осіб, щодо припинення втручання, поширення, перекручування інформації про себе. Не допускається без згоди особи змінювати склад інформації про неї, зокрема у базах персональних даних. Це право природно пов’язано з правом на захист інформації. У разі порушення достовірності інформації про фізичну особу, вона вправі вимагати відшкодування матеріальної та моральної шкоди.
Розділ 3 «Інформація про юридичну особу» складається з трьох підрозділів.
Підрозділ 3.1 «Властивості та склад інформації про юридичну особу» присвячено визначенню поняття та складу інформації про юридичну особу.
На підставі проведеного аналізу нормативних джерел з’ясовано, що інформація про юридичну особу як об’єкт цивільних прав залишалася поза правовим регулюванням. Незважаючи на те, що ця категорія не закріплена у жодному нормативно-правовому акті, окремі елементи складу інформації про юридичну особу чітко визначені у вітчизняному законодавстві. За допомогою використання аналогії закону – ст.ст. 10, 11 Закону України «Про інформацію», що регулюють право фізичної особи на інформацію та її зміст, сформульовано визначення та склад інформації про юридичну особу.
Підкреслено, що інформація про юридичну особу є складним об’єктом, який містить інформацію з різним правовим режимом та відноситься до об’єктів немайнових цивільних прав. Інформація про юридичну особу є оборотоздатним об’єктом цивільних прав, стосовно якого виникають майнові права. Для об’єктивної форми інформації про юридичну особу властиві матеріальні ресурси, що не пов’язані зі збереженням персональних даних (зокрема бази персональних даних).
Склад інформації про юридичну особу включає відомості щодо індивідуалізації юридичної особи, комерційного досвіду юридичної особи, ділової репутації. Доменне ім’я виокремлено як вид інформації про юридичну особу та віднесено до складу інформації про юридичну особу. Запропоновано комерційний досвід розглядати як вид інформації про юридичну особу, що складається з відомостей/даних про способи здійснення комерційної діяльності, особливості використання об’єктів інтелектуальної власності тощо. Ділова репутація юридичної особи складається із системи відомостей, які надають можливість охарактеризувати діяльність юридичної особи, її значення у суспільстві, виявити її спроможність до партнерства тощо. Крім того, ділова репутація – це об’єкт, котрий може 12

фіксуватися у певній об’єктивній формі, а також може існувати в усній формі (характеристика виробника продукції, що надається споживачами). Це дозволило віднести ділову репутацію до складу інформації про юридичну особу.
У підрозділі 3.2 «Права юридичної особи щодо інформації про себе» акцентовано увагу на тому, що вітчизняне законодавство не встановлює перелік прав юридичної особи щодо інформації про себе, що обумовлює актуальність дослідження цього питання.
Охарактеризовано права юридичної особи на інформацію, які охоплюють такі дії: 1) володіння та формування інформації про себе, зокрема: про створення, діяльність, інших відомостей/даних, пов’язаних із правовим статусом юридичної особи; 2) вимога від інших осіб не порушувати режим інформації юридичної особи та вимога на отримання інформації; 3) захист інформації про себе.
Встановлено що «отримання інформації» та «доступ до інформації» є різними за змістом і обсягом правовими категоріями. При цьому доступ до інформації є більш широкою категорією, що включає її отримання та використання.
Юридична особа є самостійним суб’єктом правовідносин, тому вправі приймати рішення щодо видів збирання інформації та способів її збереження. Збирання та збереження інформації призводить до формування інформації про юридичну особу. Юридична особа може здійснювати захист інформації про себе, зокрема за допомогою режиму обмеженого доступу інформації.
У підрозділі 3.3 «Право юридичної особи на поширення інформації» доведено, що поширення інформації – це вольова дія юридичної особи, що може бути як мірою можливої, так і обов’язкової поведінки, яка встановлена законом здійснюється будь-яким способом, зокрема за допомогою засобів масової інформації, Інтернету та інших ресурсів.
Вказано, що поширення інформації для юридичної особи може розглядатися у двох аспектах: як складова частина будь-якої діяльності юридичної особи та/або як основний вид діяльності (рекламні підприємства). Поширення інформації може бути пов’язано з розповсюдженням інформації шляхом її розміщення на певних ресурсах.
До способів поширення інформації віднесено рекламну діяльність, розроблення власного Інтернет-сайту юридичної особи, виступи службової особи юридичної особи про діяльність юридичної особи тощо.