ХОМЮК НАТАЛІЯ СЕРГІЇВНА СУЧАСНА СИСТЕМА ДЖЕРЕЛ ПРАВА УКРАЇНИ: ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, зазначено про зв’язок з науковими планами, визначено його мету і завдання, об’єкт, предмет та методологію, розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, наведено відомості про їхню апробацію та опублікування. Розділ 1 «Методологічні основи дослідження системи джерел права України» складається із двох підрозділів, які присвячені аналізу наукових напрацювань з питань зовнішніх форм (джерел) права, системи джерел права, правової трансформації; а також методології дисертаційного дослідження. У підрозділі 1.1 «Стан наукового дослідження проблеми в українській та зарубіжній літературі» здійснено аналіз вітчизняних та зарубіжних наукових джерел за темою дисертації. Зазначено, що питанням зовнішніх форм (джерел) права приділена належна увага в юридичній науці. Натомість, у юридичній літературі питанням системи джерел права присвячена незначна кількість робіт. Зокрема, вони висвітлювалися у працях таких вітчизняних вчених як: Кармазіної К. Ю., Луць Л. А., Пархоменко Н. М., Тополевського Р. Б.; та зарубіжних: Балданова Б. Б., Бержеля Ж.-Л., Гаджинової Ф. М., Гарашко А. Ю., Марченка М. М., Толстика В. О. У дисертації проаналізовано також і позиції авторів, в яких висвітлені питання трансформації, зокрема і правової. Це низка робіт, насамперед із соціології, політології, економіки. В юридичній літературі проблематику правової трансформації висвітлено у працях Ралька В. В., Удовики Л. Г. та ін. Здійснено аналіз наукових праць, які присвячені питанням реформування, зокрема це роботи: Ленгер Я. І., Орзіха М. П., Ющика О. І. та ін. У підрозділі 1.2 «Методологія дисертаційного дослідження» охарактеризовано підходи, методи та засоби пізнання, використання яких сприяло досягненню поставленої мети. В основу дисертаційного дослідження покладено діалектичний підхід, що дозволив виявити основні зміни, які відбуваються у сучасній системі джерел права України, її трансформацію та перспективи розвитку. Використання формально-логічних прийомів допомогло визначити поняття «структура сучасної системи джерел права України», «реформування сучасної системи джерел права України», «правова трансформація», «трансформація сучасної системи джерел права України», «механізм взаємодії нормативно-правових приписів». У дисертаційній роботі серед загальнонаукових методів використовуються: системний та соціологічний.
Основними прийомами системного аналізу, що застосовувались у дисертації були структурний та функційний, а серед засобів пізнання такі як: система, структура, елемент, зв'язок, структурні частини. Використано у дисертаційній роботі і соціологічний метод, зокрема аналіз документів, що дозволив проаналізувати джерела права України та інших держав континентального типу. Серед спеціально-юридичних методів застосовувались герменевтико-правовий, порівняльно-правовий та метод загальної теорії права. У дисертаційній роботі герменевтико-правові прийоми використовувалися при дослідженні текстів вітчизняних та зарубіжних джерел права з метою з’ясування змісту норм права, що в них об’єктивуються. Порівняльно-правовий метод дав змогу виявити подібне та відмінне у системі джерел права України та системах джерел права континентального типу: Республіки Білорусь, Республіки Польща, Республіки Молдова, Чеської Республіки, Французької Республіки, Королівства Іспанія, Федеративної Республіки Німеччина. Застосування методу загальної теорії права дозволило виявити основні загальні закономірності системи джерел права, природу сучасної системи джерел права України. Розділ 2 «Теоретичні основи дослідження системи джерел права України» містить два підрозділи, в яких проаналізована система джерел права та виявлене співвідношення поняття системи джерел права зі суміжними поняттями. У підрозділі 2.1 «Система джерел права: загальнотеоретична характеристика» охарактеризовано систему джерел права, поглиблено знання про її природу. Встановлено, що вітчизняна теорія джерел права знаходиться в стані формування, при цьому відсутнє єдине бачення природи та поняття системи джерел права. У ході узагальнення позицій поглиблено знання щодо поняття системи джерел права та її природи. Аналіз такого явища як система джерел права дозволив підтвердити позицію про те, що вона є комплексом взаємопов’язаних та взаємоузгоджених нормативно-правових приписів, які угруповані у нормативно-правові інститути, галузі та інші системні утворення і об’єктивуються у зовнішніх формах (джерелах) права. У роботі наголошено, що ці ознаки та поняття притаманні і сучасній системі джерел права України. Підрозділ 2.2 «Співвідношення поняття системи джерел права із суміжними поняттями» присвячений виявленню розмежування понять «система джерел права» та «система права», «система нормативно-правових актів», «система законодавства».
Вказано, що розмежування між ними є необхідним з точки зору з’ясування природи системи джерел права, виявлення її внутрішньої організації, забезпечення збалансованості. Система джерел права та система
права співвідносяться як форма і зміст. І якщо перша є комплексом нормативно-правових приписів, то друга – сукупністю норм права. Система права відображає внутрішню будову позитивного права і є обов’язковою основою для формування системи джерел права. Зазначено, що її підсистемою є система нормативно-правових актів, до складу якої входять закони та підзаконні акти. Система ж законодавства складається із законів. Таке розмежування має не лише теоретичну, а й практичну значимість. Розділ 3 «Структура сучасної системи джерел права України: теоретичні аспекти» містить два підрозділи, які присвячені характеристиці внутрішньої будови системи джерел права України, її структурних частин. У підрозділі 3.1 «Поняття структури системи джерел права України» з’ясовано природу структури системи джерел права України, сформульовано визначення її поняття. Зазначено, що система джерел права України є поліструктурним комплексом нормативно-правових приписів, що складається з елементів, частин та інших системних утворень. А її цілісність забезпечується завдяки стійкості зв’язків між елементами, частинами та іншими системними утвореннями. У роботі проаналізовані позиції вчених щодо поняття структури, її значимості для забезпечення стійкості, цілісності системи джерел права. Аналіз вказаного явища дозволив виявити основні ознаки, що характеризують структуру сучасної системи джерел права України, визначити її поняття. У дисертації виокремлено основні критерії угрупування нормативно-правових приписів у межах структурних частин системи джерел права України. Підрозділ 3.2 «Загальнотеоретична характеристика основних структурних частин системи джерел права України» присвячено характеристиці основних структурних частин системи джерел права України. Підкреслено, що угрупування нормативно-правових приписів у межах структури здійснюється за різними критеріями. Але застосування таких як: предмет та метод правового регулювання; зовнішня форма права; юридична сила, дозволило виокремити такі основні структурні частини системи джерел права України як: галузеву, функційну та джерельну, які є необхідні для забезпечення її цілісності. Найбільшу питому вагу у системі джерел права України займає галузева структурна частина. Вона формується у межах предмету та методу правового регулювання з метою забезпечення регулювання галузевих суспільних відносин. Функційна структурна частина відображає субординаційні та координаційні зв’язки. Як правило, зв’язки субординації виникають у межах публічних, а координаційні – у межах приватних галузей права. Хоча субординаційні зв’язки відображені також в ієрархії між нормативно-правовими приписами у межах галузевої структурної частини чи системи джерел права в цілому, а координаційні відображають зв’язки між приписами однієї юридичної сили.
Джерельна структурна частина відображає способи об’єктивації нормативно-правових приписів у відповідних зовнішніх формах права. Система джерел права України складається із нормативно-правових актів (законів та підзаконних актів), нормативно-правових договорів (міжнародних договорів, колективних договорів та угод), правових звичаїв. Нормативно-правові акти та нормативно-правові договори утворюють власні підсистеми у межах вітчизняної системи джерел права, правові ж звичаї самостійної підсистеми не утворюють. Характеристика вказаних структурних частин є важливою для розвитку вітчизняної теорії джерел права, водночас є своєрідною конструкцією, необхідною для ефективного правотворення. Розділ 4 «Система джерел права України: сучасний стан та перспективи розвитку» складається із двох підрозділів, які присвячено висвітленню питань функціонування, реформування та трансформації сучасної системи джерел права України. У підрозділі 4.1. «Функціонування та реформування вітчизняної системи джерел права» охарактеризовано стан функціонування сучасної системи джерел права України, правового реформування, зокрема реформування сучасної вітчизняної системи джерел права. У роботі зазначено, що сучасна система джерел права України розвивається у значній мірі під впливом європейських правових стандартів, а тому певна частина нормативно-правових приписів змінюється. Реформується і весь комплекс нормативно-правової регламентації: створюються нові галузі, інститути; з’являються нові джерела права; широко використовується загальнодозвільний принцип правового регулювання. Поряд з цим у системі фіксується часта змінюваність нормативно-правових приписів, що спричиняє їх інфляцію; зростання кількості нормативно-правових актів; їх колізійність, дублювання; зниження дієвості правового регулювання. Виявлено основні ознаки правового реформування, на основі яких сформульовано визначення поняття «правове реформування», а також встановлена природа реформування сучасної системи джерел права України. У підрозділі 4.2 «Трансформація та розвиток сучасної системи джерел права України» встановлено ознаки правової трансформації та трансформації сучасної вітчизняної системи джерел права, виявлено тенденції її розвитку. У роботі охарактеризовано позиції вчених щодо поняття трансформації, проаналізовано таке явище як правова трансформація, виявлено основні його ознаки. Правова трансформація трактується як процес змін, перетворень правових явищ. У дисертації удосконалено положення про співвідношення поняття «правова трансформація» із поняттями «правовий розвиток», «правове реформування», «правова модифікація». Виявлено основні форми правової трансформації, з’ясовано, що для сучасної системи джерел права України притаманний перехід від реформування до часткової трансформації.
Встановлено основні ознаки трансформації сучасної системи джерел права України, на підставі яких сформульовано визначення її поняття. Удосконалено положення про механізм взаємодії нормативно-правових приписів як спосіб забезпечення їх узгодженості, збалансованості у межах сучасної системи джерел права України. Виявлено основні тенденції її розвитку.