Тертиченко Таїсія Миколаївна. Співвідношення загальноєвропейського законодавства та кримінального законодавства України про протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначаються об’єкт, предмет, мета і задачі дослідження, розкривається практичне значення одержаних результатів, формулюються положення, які відображають наукову новизну дисертаційної роботи і виносяться на захист, наводяться дані про їх апробацію та публікації автора за темою дослідження.
Розділ 1 «Ґенеза відмивання злочинних доходів» складається з двох підрозділів.
Підрозділ 1.1 «Витоки і суть відмивання злочинних доходів» містить відповідний історико-правовий екскурс, на підставі якого виділено ключові етапи ґенези відмивання. Встановлено, що фактично легалізація злочинних доходів виникла задовго до її криміналізації та ухвалення перших норма¬тивних актів, спрямованих на боротьбу з нею. Безпосереднє включення відмивання до переліку кримінально караних діянь було пов’язане зі сплеском організованої злочинності спочатку в США наприкінці 60-х рр. ХХ століття, а згодом у всьому світі. Однак широкомасштабне регулювання проблеми в національних законодавствах, включаючи Україну, розпочалося на початку 90-х рр. ХХ століття з формуванням міжнародних стандартів боротьби з відмиванням доходів, зокрема вироблених в межах РЄ та ЄС.
Доведено, що в ст. 209 КК України термін «легалізація» вживається в значенні, яке дисонує з визначеннями, виробленими суміжними дисци¬плінами, в т. ч. юридичними, що певним чином перекручує зміст цього злочину. В результаті вчинення злочину, передбаченого ст. 209 КК, майну злочинного походження лише надається вигляд майна законного походження, а тому відносно досліджуваного злочину й особливо в нормативно-правових актах доцільно використовувати термін «відмивання», загальноприйняте розуміння якого не суперечить кримінально-правовому.
У підрозділі 1.2 «Соціальна обумовленість криміналізації легалізації дохо¬дів, одержаних злочинним шляхом» встановлено, що запровадження кримі¬нальної відповідальності за відмивання є соціально обумовленим заходом, який базується на соціальних та соціально-психологічних принципах криміналізації – суспільної небезпеки, відносної розповсюдженості діяння, домірності позитивних та негативних наслідків криміналізації, кримінально-політичної адекватності тощо.
Аргументовано, що найбільшу загрозу відмивання створює для еконо-мічної системи країни. За таких обставин розташування відповідної кримінально-правової заборони в розділі VII Особливої частини КК України «Злочини в сфері господарської діяльності» слід визнати виправданим. Якщо узагальнити, то до негативних економічних наслідків відмивання можна віднести, зокрема: викривлення споживання; штучне зростання цін; недобро-совісну конкуренцію; негативні зміни в імпорті, вплив на виробництво, доходи та зайнятість; підвищення рівня відтоку капіталів; зменшення інвестицій. Крім цього, розповсюдження відмивання призводить до зростання корупційних проявів, розвитку організованої злочинності та збільшення її впливу (економічного та політичного) на суспільство.
Розділ 2 «Гармонізація кримінального законодавства України та загальноєвропейського антилегалізаційного законодавства: вихідні засади» складається з двох підрозділів.
У підрозділі 2.1 «Міжнародний договір як складова національного законо¬давства про кримінальну відповідальність» констатується своєчасність конституційного закріплення примату міжнародного права над національним. Водночас дисертант наголошує на тому, що ст. 3 КК України навряд чи виправдано обмежує безпосереднє застосування міжнародних договорів для регулювання кримінально-правих відносин. Висловлюється думка про визнання ратифікованих міжнародних договорів, які містять положення кримінально-правового характеру, складовою законодавства України про кримінальну відповідальність, на тій підставі, що такі договори: вичерпно регулюють окремі питання загальної частини кримінального права; у випадку конструювання бланкетних диспозицій кримінально-правових норм визна-чають обов’язкові елементи та ознаки складів окремих злочинів; виступають основою тлумачення статей КК України, прийнятих чи змінених на виконання міжнародних догорів.
Розкривається структура кримінально-правової норми. Розвивається положення про безпідставність ототожнення кримінально-правової норми з приписом кримінального закону і можливість знаходження частин кримі-нально-правової норми у відмінних від КК України нормативно-правових актах, зокрема, міжнародних договорах.
У підрозділі 2.2 «Загальна характеристика антилегалізаційного законо-давства Ради Європи та Європейського союзу» здійснюється поглиблений аналіз загальноєвропейських антилегалізаційних нормативно-правових актів – конвенцій РЄ і директив ЄС (їх проектів). Вказується на закріплення в цих документах комплексного підходу до регулювання проблеми відми¬вання, який полягає в поєднанні кримінально-правових та фінансових захо¬дів. Роз-криваються особливості і тенденції розвитку загальноєвропейського законо-давства (передусім його кримінально-правової складової) в окресленій сфері.
Розділ 3 «Порівняльний аналіз положень загальноєвропейського законодавства та кримінального законодавства України про відпові¬дальність за легалізацію (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом» складається з трьох підрозділів.
Підрозділ 3.1 «Порівняльний аналіз об’єктивних ознак легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом» присвячений дослідженню об’єкта та об’єк-тивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 209 КК України, в порівнянні з відповідними положеннями законодавства РЄ та ЄС.
На сучасному етапі (на відміну від 2001 р., коли склад досліджуваного злочину тільки з’явився в КК України) є підстави говорити про сфор¬мованість суспільних відносин в сфері протидії відмиванню, що дозволяє, по-перше, визначити основний безпосередній об’єкт злочину, передбаченого ст. 209 КК України, як суспільні відносини, що виникають у сфері запобі¬гання та протидії відмиванню доходів, одержаних злочинним шляхом, і, по-друге, вказати на недоречність перенесення розглядуваної кримінально-правової заборони до розділу КК України «Злочини проти правосуддя».
Розкривається поняття предикатного злочину, аргументуються пропозиції, спрямовані на вдосконалення його законодавчого описання. Звертається увага на те, що визначення предикатного злочину (відповідно до чинної редакції ч. 1 примітки до ст. 209 КК України) охоплює злочини невеликої тяжкості, серед яких переважна більшість не вчиняються з корисливих мотивів та внаслідок вчинення яких не одержуються доходи. На думку дисертанта, доцільним є встановлення порога у виді позбавлення волі на строк від двох і більше років (на підставі ст. 12 КК України), що дозволить відмежувати злочини невеликої тяжкості від усіх інших злочинів (в аспекті предикатності) і що узгоджуватиметься з п. «с» ч. 4 ст. 9 Варшавської конвенції та не суперечитиме Третій директиві.
Відзначено, що кошти, не сплачені як податки або інші обов’язкові платежі внаслідок вчинення злочинів, передбачених ст. 212 та ст. 2121 КК України, які після набрання чинності Законом України від 14 жовтня 2014 р., обґрунтовано (в т. ч. відповідно до вимог Варшавської конвенції) включено до переліку предикатних, наразі можуть виступати предметом відмивання, однак не у всіх випадках. Інкримінування ст. 209 КК України в таких випадках, на переконання дисертанта, можливе за умови встановлення у вчиненому всіх інших об’єктивних та суб’єктивних ознак складу дослід¬жуваного злочину. У зв’язку з розширенням кола предикатних злочинів, що стало результатом виключення з кримінального закону «податкового засте¬реження», потребує перегляду тлумачення предмета відмивання за рахунок охоплення останнім майнової вигоди, утворюваної шляхом злочинної економії (не передачі належного, утримання майна).
Незважаючи на те, що описання об’єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 209 КК України, загалом узгоджується з вимогами загальноєвропейського антилегалізаційного законодавства, обґрунтовується доцільність вдосконалення цього описання з огляду на доцільність спрощення конструкції досліджуваної кримінально-правової заборони та урахування вітчизняних правових традицій.
У підрозділі 3.2 «Порівняльний аналіз суб’єктивних ознак легалізації дохо-дів, одержаних злочинним шляхом» суб’єкт та суб’єктивна сторона складу злочину, передбаченого ст. 209 КК України, аналізуються у світлі відповідних положень загальноєвропейського законодавства. Зокрема, обґрунтовується недоречність передбаченого КК України застосування до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру у випадку вчинення відмивання. Дисертант вважає, що ситуація, коли суб’єктом злочину є фізична особа, але при цьому юридична особа може бути піддана заходам кримінально-правового характеру, не відповідає закріпленому Конституцією України положенню про індивідуальний характер юридичної відповідальності.
Аналіз вітчизняного та загальноєвропейського законодавства дозволив стверджувати, що усвідомлення злочинності походження майна як складова умислу може виражатися у знанні особою того, що майно, з яким вчиняються дії, передбачені ст. 209 КК України, одержане злочинним шляхом, або в тому, що особа повинна була про це знати (п. 4 наукової новизни).
У підрозділі 3.3 «Порівняльний аналіз кваліфікуючих ознак легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом» розкривається зміст таких ознак, як повторність, вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб або у великому розмірі (ч. 2 ст. 209 КК України), організованою групою або в особливо великому розмірі (ч. 3 ст. 209 КК України). Обґрунтовується недоцільність існування спеціального виду відмивання злочинних доходів, передбаченого ст. 306 КК України, а також кваліфікуючих ознак відмивання, пов’язаних із розмірами майна, що підлягає легалізації.
Пояснено, чому серед усіх кваліфікуючих ознак відмивання загально-європейське законодавство звертає увагу фактично лише на проблематику співучасті.