Полтавець, Юлія Сергіївна. Лексико-семантичні вияви мовної атракції в українській публіцистиці початку ХХІ століття

Краткое содержание

У вступі з’ясовано стан вивчення наукової проблеми в мовознавстві, обґрунтовано актуальність обраної теми, сформульовано мету й завдання роботи, визначено предмет, об’єкт, методи дослідження, наукову новизну роботи,
5
теоретичне та практичне значення одержаних результатів, подано інформацію про їх апробацію, окреслено структуру дисертаційного дослідження.
У першому розділі – «Теоретичні засади вивчення мовної атракції» – з’ясовано філософське й загальнонаукове підґрунтя теорії атракції, історію вживання терміна атракція в мовознавчій традиції, виокремлено головні етапи її дослідження. Систематизовано витлумачення явища в межах різних підходів, зокрема синергетичного. Запропоновано класифікацію явищ атракції та схарактеризовано основні її вияви на усіх рівнях мовної структури.
Атракція – міжгалузевий термін, що вживається, зокрема, у філософії, психології, фізіології, фізиці, математиці, мовознавстві. Притягання є властивістю матерії, тому перебуває в центрі уваги філософів ще з античності.
У дослідженні мовної атракції виокремлено кілька етапів. Перший розпочався в другій половині ХІХ ст. і відзначився дослідженнями порівняльно-історичного характеру. Німецький філолог Я. Грімм досліджував атракцію на матеріалі латинської і грецької мов та вважав, що вона сприяє врівноваженню звуків та речень і гармонійності вимови. Як вияв атракції витлумачували народну етимологію Р. Ллойд та І. Бодуен де Куртене.
Розвиток порівняльно-історичного мовознавства сприяв становленню ареальної лінгвістики, одним із завдань якої є дослідження мовної атракції. За теорією хвиль Й. Шмідта, мовні інновації поширюються з центру, де вони виникають, до периферії, подібно до хвиль, які поступово згасають. Атракція тлумачиться як набуття однією мовою ознак іншої, з якою вона територіально межує. Відтак результатами взаємодії мов є атракція й інтерференція, і ці поняття потребують розмежування. Інтерференцію розглядають як вияв атракції.
У 20-х роках ХХ ст. у мовознавстві поширився структурний метод, що й знаменувало другий етап вивчення атракції. Явище інтерпретують як чинник і ключову ознаку системності мови. Мовну атракцію вивчають у межах ареальної лінгвістики (В. Ярцева, Б. Серебренников), паронімічну атракцію досліджують у поетиці (В. Григор’єв, О. Северська, Л. Ткаченко), а описані на попередньому етапі різновиди атракції об’єднують терміном вирівнювання за суміжністю.
Після 60-х років ХХ ст., коли принцип системності поширився на вивчення лексико-семантичного рівня мови й знайшов своє втілення передусім у теорії поля, з’явилися праці, присвячені лексичній атракції. Спільним у поглядах на лексичну атракцію є визнанання її специфічною й обов’язковою ознакою семантичного поля.
Третій, сучасний, етап мовознавчого дослідження атракції пов’язаний із синергетичною інтерпретацією мовних явищ. Виокремлюють дві версії синергетичного підходу: системно-структурну і психолінгвістичну. Ю. Леденьов, чиї дослідження репрезентують першу версію, вважає мовну атракцію механізмом синергетики мови, що сприяє створенню зв’язності та цілісності мови й виявляється у значеннєвому тяжінні й формальному вирівнюванні елементів мови. Згідно з другою, психолінгвістичною версією (І. Герман І. Кривко, С. Лебедєва, В. Пищальникова), системою, що самоорганізується, є не лише мова, а й мовлення, когнітивна діяльність людини, її ментальні процеси, тож атракція витлумачується як реалізація тієї самої змістової програми у свідомості індивіда за допомогою різних
6
мовних засобів у процесі багатоетапного розгортання образу мисленнєво-мовленнєвої діяльності.
Виокремлено два найбільш загальні аспекти дослідження атракції: функціональний, що характеризує притаманну лише людині мовленнєву діяльність, закони розвитку й функціонування мови, і структурний, який висвітлює властивості мови як структурно-системного утворення, ознаки її окремих елементів, конкретні їх вияви на певному мовному рівні.
Атракція як властивість системи виявляється на всіх мовних рівнях. Оскільки вона охоплює багато різнопланових явищ, то навіть на одному мовному рівні існують різні потрактування цього феномена. На фонетичному рівні виокремлено власне фонетичну, акцентуаційну та артикуляційну атракції.
Широке витлумачення фонетичної атракції полягає в тому, що голосні звуки притягають до себе приголосні елементи фонетичної послідовності й виконують, як стверджує Ю. Леденьов, роль атракторів – одиниць, що притягують до себе інші одиниці. Внаслідок такого тяжіння утворюються склади. Фонетичною атракцією називають і перерозклад між коренем та суфіксом, який полягає в тому, що корінь притягує до себе приголосний елемент суфікса. Наприклад, В. Таранець виявляє атракцію кореня у слов’янських етнонімах слов’яни, склавіни й визначає складову межу в словах сло-в’яни, скла-віни, що свідчить про первісний корінь сло-, скла-.
Акцентуаційна атракція, або атракція наголосу, – це переміщення наголосу з кінця слова на його початок або з основи на закінчення. Вона притаманна балто-слов’янській акцентуаційній системі й досліджується передусім на матеріалі литовської мови. Інакше потрактовує поняття акцентуаційної атракції іншомовних (болгарських) прізвищ В. Горпинич, який зазначає, що це зміна місця наголосу й вирівнювання його за моделями української мови: а бков – суч. абко в, а бковски – суч. абко вски, а йнов - суч. айно в, а йновски – суч. айно вски, а льо – суч. альо вски, а льов – суч. альо в.
Особлива увага мовознавців до вивчення артикуляційної атракції в тюркських мовах. Її різновидами є лабіальна, палатальна і лабіально-палатальна атракції. Усі вони – чинники сингармонізму в тюркських мовах.
До виявів артикуляційної атракції у слов’янських мовах зараховують усі випадки асиміляції та акомодацію. Сучасний мовознавець В. Страусов зауважує, що процеси асиміляції, уподібнення, аналогій як часткові вияви атракції пронизують усю мовну тканину і вона існує завдяки їх постійному функціонуванню.
На морфемному рівні атракція виявляється у взаємодії між морфемами. Такі відношення в основі слова виражаються в притяганні морфем до кореня. Відношення притягання можуть бути ретроспективно спрямовані, якщо до кореня притягуються префікси або блоки префіксів (регресивна атракція), і перспективно спрямовані, якщо притягуються суфікси або блоки суфіксів (прогресивна атракція).
Теорія лексичної атракції обґрунтована М. Маковським і витлумачується як функціонально-динамічні процеси, завдяки яким окремі елементи мікроструктур тією чи тією мірою зв’язуються один з одним, взаємозумовлюються і на певному відрізкові часу утворюють дискретні лексико-семантичні набори. Атракцію тлумачать і як властивість інваріантних груп притягувати інші елементи, що характерно для всіх рівнів мови (Г. Щур).
7
Атракцію кваліфікують і як лексико-номінаційний процес. У такому потрактуванні розрізняють атракцію й експансію: інтенсивні номінаційні процеси для понять, що привертають до себе увагу, – це номінація як атракція, а розвиток найменування однієї сфери для позначення понять з іншої сфери – номінація як експансія. Остання виявляється в українській публіцистиці як відображення суспільного життя через використання назв мілітарної сфери, медицини і здоров’я, інформаційних технологій тощо.
З номінацією нерозривно пов’язаний словотвір. Атракція простежується у різних видах словотвору – від звуконаслідування до семантичної деривації (семантична атракція семем). Вона представлена не лише на рівні літературної мови, а й у територіальних та соціальних діалектах.
Семантична атракція сем як різновид лексико-семантичної атракції демонструє функціонування лексико-семантичних компонентів у складі словосполучення. Поєднуються ті одиниці, які мають у своїй значеннєвій структурі однакові семи: оцінні, квантитативні, градуальні тощо.
Атракція притамання й фразеології, адже саме вона бере участь у переосмисленні вільних словосполучень й утворенні на їхній основі фразеологізмів. Наприклад, на основі спільної кольорової ознаки відбувається атракція значень «червоніти від сорому» і «пекти раків». Словосполучення пекти раків асоціюється у мовця з почервонінням рака під час його приготування. Якщо фразеологічна одиниця мотивована одним значенням – атракція аналітична, кількома – синтетична.
Явище граматичної атракції має два основні вияви: вирівнювання за суміжністю – процес, під час якого слово набуває форми , морфологічно близької до того слова, з яким воно перебуває в синтаксичному зв’язку (вирівнювання за родом, відмінком, часове, модальне вирівнювання), та аберантне предикативне узгодження. В українській мові до граматичної атракції зараховуємо не лише ненормативне предикативне узгодження, зокрема присудка зі складеним підметом, а й інші види синтаксичного узгодження у числі, роді й відмінку.
Незважаючи на множинність інтерпретацій явища, основоположним у потрактуванні мовної атракції є те, що це мовна універсалія, тобто явище притаманне усім мовам, адже функціонує завдяки таким мисленнєвим механізмам, як аналогія, асоціація та апперцепція. Атракція полягає у взаємодії мовних одиниць різних структурних рівнів мови, їх притяганні на основі спільної ознаки та взаємовпливах на різних осях – у парадигматиці, синтагматиці та епідигматиці.
У другому розділі – «Вияви синонімічної атракції в українській публіцистиці початку ХХІ століття» – досліджено вияви атракції у плані парадигматики, схарактеризовано її ядерні центри та окреслено периферійні, визначено метафоричні моделі, за якими поповнюються синонімічні ряди вторинними номінаціями.
Синонімічна атракція (СА) розглядається як явище, що полягає в тенденції позначати осіб і явища, які відіграють важливу роль у тому чи тому колективі або групі, за допомогою великої кількості синонімів (за С. Ульманом). Сфери, на яких зосереджена увага суспільства і навколо понять яких групуються синоніми, прийнято називати центрами синонімічної атракції. В українській публіцистиці
8
виявлено центри «Гроші», «Політики», «Футбол», які виступають як ядерні. На периферії містяться поняття з галузей культури, мистецтва, здоров’я, господарства.
У центрі СА «Гроші» виокремлено кілька функціонально-семантичних класів, серед яких «назви грошових одиниць», «ціна», «зміна вартості товарів», «коливання курсу», «дії з грошима». Функціонально-семантичний клас «назви грошових одиниць» представлений загальними назвами грошей, серед яких емоційно-нейтральні номінації кошти, банкноти, купюри, фінанси, ресурси, готівка, рідко асигнація та емоційно забарвлені лексеми грошва, грошики, копійка, копійки, копієчка, кревні, жаргонні назви зелень, капуста, бабки. До нього належать номінації національної валюти (гривнева купюра, гривнева банкнота, банкнота незалежної України, національна грошова одиниця, національна валюта / нацвалюта) та іноземної (долар: доларові купюри, американські гроші, американська валюта, зелений, вічнозелені, зелень, грінбеки, «у.о.», бакси; євро: європейська валюта/євровалюта, євроінвестиції, єврики).
Для характеристики грошей у публіцистиці наявні атрибутивні одиниці, як-от: свіжі, живі, брудні, кревні, рідні, липові (фальшиві), зайві, довгі, швидкі, дармові, дешеві, дорогі, гарячі[гроші]; тверда і м’яка [валюта].
У функціонально-семантичному класі «ціна» подано номінації на позначення великої суми грошей (ціни): великі, добрі, гарні, солідні, колосальні [гроші]; кругленька, астрономічна [сума]. Поняття невелика сума (ціна) вербалізується через одиниці: малі, мізерні, смішні, кумедні[гроші]; не ціна, не гроші, копійка; нерівна і неточна сума – за допомогою сполучень слів з копійками, з гаком, з хвостиком, з чимось.
Функціонально-семантичний клас «зміна вартості товарів» має мовленнєвий вияв у чотирьох позиціях: збільшення і зменшення ціни, нестабільна і стабільна ціна. Об’єктивні, економічно обґрунтовані ціни номінують: обґрунтовані, адекватні, реальні, належні, справедливі. Номінації об’єктивних цін не збігаються з оцінкою їх привабливості для споживачів, тож досліджено номінації оптимальної для споживачів ціни (лояльна, демократична, доступна, прийнятна, помірна), високої (екстримально/ максимально/ страшенно висока, захмарна, космічна, фантастична, пікова) та низької, що кількісно значно менша за попередні (низька, мізерна, символічна, смішна).
Функціонально-семантичний клас «коливання курсу» наповнений у сучасній публіцистиці термінами та перифразами, кожен з яких має значеннєві нюанси у встановленні курсу: котирування, девальвація / ревальвація; іти, переступити/ перетнути (межу/ точку/ планку), лізти, повзти, брати планку, гойдатися/ гойдалка, падати, сповзати, обвалюватися, втрачати/ повертати позиції, зміцнюватися, завмирати.
У функціонально-семантичному класі «дії з грошима» кількісно значущі групи для позначення незаконного чи несправедливого отримання грошей (відмивати, зрубувати, хімічити, списувати, накручувати, збивати, вибивати, класти до кишені), зокрема процесів отримання й давання хабара (брати хабар (гроші)/ брати, колядувати, давати на лапу, покласти в кишеню), дій, пов’язаних з нераціональними витратами грошей (розпилювати, розпорошувати,
9
розтринькувати, профукувати, прочхати, викидати/ викидати на вітер, «ефективно» використовувати, марнотратство).
Центр СА «Політики» містить функціонально-семантичні класи: «назви депутатів», «назви політичних партій», «назви кандидатів на посади». Серед нейтральних номінацій «назв депутатів» – одиниці парламентарії, депутати, чиновники, народні обранці. Іронічне звучання мають назви слуги народу, «трударі», можновладці, владна (білявладна) еліта, люди із мандатами, недоторканні; [ті], що при владі; [ті], що під (скляним) куполом. Яскраво виражена негативна оцінна семантика в номінацій тушки, тушканчики, тушонка, кнопкодави, парламентські «перекотиполе», політичні туристи, «бики» від влади. Зневажливе ставлення до представників влади виражено в оказіональному слововживанні власних назв у ролі загальних: боделани, білоконі, бакаї.
Лексичні одиниці, що належать до функціонально-семантичного класу «назви політичних партій», у мові мас-медіа початку ХХІ ст. утворюються від назви партії: «нашоукраїнці», «регіонали», «заукраїнці», зокрема й від абревіатур: кунівці (КУН – Конгрес українських націоналістів); прізвища лідера партії: «ющенківці», «литвинівці», тягнибокери; прецедентних текстів, типових висловів лідера: «любі друзі», «проффесори», капіталісти («Капітал» Карла Маркса – класика комунізму); атрибутів партії: сердечники, білосердечні; кольору логотипу партії: «біле братство» (партія «Батьківщина»), сині («Партія регіонів»), помаранчеві (партія «Наша Україна») тощо.
У межах функціонально-семантичного класу «назви кандидатів на посади» виявлено номінації: претендент на посаду [детутата, мера, судді тощо], претендент на крісло[детутата, мера, судді, голови тощо]. Номінацій кандидатів на посаду президента найбільше: претендент на найвищу посаду, на президентське крісло, на головне крісло країни, на пост президента, на посаду глави держави, на президентську папаху, на «гетьманство», на булаву, на трон [престол], на «арбітра нації».
У публіцистиці основна функція перифразів, які поповнюють синонімічні ряди центрів атракції, – синонімічна заміна для уникнення тавтології, а також висловлення оцінки об’єкта мовлення. Деякі вторинні номінації виконують роль політичних евфемізмів та дисфемізмів.
Цент СА «Футбол» репрезентовано чотирма функціонально-семантичними класами: «назви футбольних команд», «назви футбольного м’яча», «назви голів», «назви процесу забивання гола».
Одиниці функціонально-семантичного класу «назви футбольних команд» утворюються через метонімію: жовто-чорні позбавили «кротів» м’яча, активно пресингували на чужій половині поля […] (ЧК, 2013); суфіксацію від назви футбольного клубу: У «золотому» матчі мукачівське дербі СОК ЮСШ – «Говерла» принесло звитягу «СОКівцям» – 1:0, тож підопічні Івана Фізера стали чемпіонами, а говерлівці під керівництвом Василя Куделка – другими (ГФ, 2014) (ФК «СОК ДЮСШ», ФК «Говерла»); абревіацію: «МЮ» викупить Фалькао. Ціна питання – 56 мільйонів (ГФ, 2014) – ФК «Манчестер Юнайтед» (Манчестер, Англія); паронімічну атракцію: ФК «Олімпік» (Донецьк, Україна) – «олімпійці»: Чи випустять «олімпійці» «левів» з турнірної ями? (Ф.24, 2014); транслітерацію:
10
скаузери (скауз (англ. scouse) – акцент і діалект англійської мови): Адже «скаузери» тепер не володарі власної долі, тому тепер все залежить від «Сіті», котрий в разі трьох перемог поспіль може завоювати чемпіонство вже двічі за останні три сезони (Ф24, 2014) – ФК «Ліверпуль» (Ліверпуль, Англія); переклад назви або прізвиська футбольного клубу – прізвисько ФК «Вольфсбург» (Вольфсбург, Німеччина) Die Wölfe – «вовки»: На даний момент «вовки» займають другу сходинку в турнірній таблиці, маючи в своєму активі 30 очок і поступаючись лідируючій «Баварії» 9 очок (ГФ, 2014); перифразову номінацію – використання вислову підопічні [чиї]: А в останній тетині першого тайму підопічні Юргена Клоппа вирішили всі питання (ЧК, 2013).
Для номінації гравців простежується вживання запозичених з англійської мови одиниць за наявності українських відповідників: голкіпер замість воротар, хавбек – півзахисник, вінгер – бічний атакувальний півзахисник, форвард – нападник, плеймейкер – атакувальний півзахисник.
Одиниці функціонально-семантичного класу «назви футбольного м’яча» мотивовані зовнішніми ознаками головного атрибута гри, а саме його формою, матеріалом, візерунком і функцією: «сфера», «куля», шкіряна куля, плямиста куля, круглий, смугастий, шкіряний снаряд.
Більшість назв функціонально-семантичного класу «назви голів» утворена метафорично й належить до термінів футбольної гри: «чистий» гол, мертвий м’яч/ удар, «швидкий гол», автогол, дубль, хет-трик, сухий гол, гол престижу тощо.
Функціонально-семантичний клас «назви процесу забивання гола» має кілька груп номінацій: 1) забити гол загалом: привезти гол, переслати м’яч у ворота; 2) забити перший гол: розпечатати ворота, розмочити ворота; 3) забити кілька голів (більше трьох): наколотити, відвантажити.
Елементи СА – вторинні номінації, що утворюються насамперед шляхом метонімії та метафоричних перенесень. Виокремлено дві широкі за охопленням понять концептуальні метафоричні сфери: «людина» і «природа». У концептуальній сфері «людина», що слугує засобом осмислення понять політики, економіки, спорту, які є центрами СА, виокремлюються метафоричні моделі: здоров’я людини, вік, дії, родинні зв’язки, свояцтво, стосунки між людьми,обряди, житло, їжа, розваги (ігри): Натомість на його боці «грає» той же нардеп Андрій Портнов, який відповідає за юридичний супровід виборчої кампанії Юлії Тимошенко (УМ, 2009); Зазвичай ціни на солодкий продукт починають бешкетувати десь у червні - сезон варення (ДТ, 2009); Було відзначено, що розвиток малого й середнього підприємництва створює сприятливі умови для оздоровлення економіки […] (ЧК, 2013).
У концептуальній сфері «природа», що протиставляється людині, виявлено такі метафоричні моделі: стихії, рослинний світ, тваринний світ, птахи: Українська революція: «хвиля» чи «гейзер»? (Д, 2004); емонстративне пожирання «помаранчевих кроликів» «біло-блакитними крокодилами» на виборчих дільницях? (ДТ, 2012); Корупція не просто квітне, а плодоносить (ДТ, 2014).
Вторинні номінації, що поповнюють синонімічні ряди центрів атракції, представлені також евфемізмами (у бюджеті немає ресурсів замість у бюджеті немає коштів; проект податкового кодексу насичений лобістськими інтересами замість написаний під диктовку олігархів) та дисфемізмами (Одне слово, якщо
11
підсумувати, – чутки про те, що нас завалять грошима, дещо перебільшені. Але навіть якщо це й станеться, радості мало, адже борговий зашморг на нашій шиї і так досить тугий – 137,7 млрд. доларів (валовий зовнішній борг) (Д, 2010).
У третьому розділі – «Вияви антонімічної і паронімічної атракції в українській публіцистиці початку ХХІ століття» – з’ясовано сутність антонімічної атракції та типові моделі її реалізації, розглянуто поняття паронімічної атракції, її функціональні та структурні типи, досліджено стилістичні функції паронімічної й антонімічної атракцій в українській публіцистиці початку ХХІ ст. Антонімічна атракція (АА) як мовленнєве явище нерозривно пов’язане з явищем антонімії. АА охоплює не тільки лексичні антоніми, а й усі одиниці, що реалізують мислення через протилежність і протиставлення: основні репрезентанти АА – системні (загальномовні) або контекстуальні лексичні антоніми, на периферії містяться субституційні антоніми.
У неоднорідній сукупності антонімічних відношень можна простежити певні закономірності. Моделі, за якими виявляється АА, описано через визначення структурно-функціональних типів. Серед них виокремлено: 1) темпоральний, варіаціями якого є опозиції, що презентують часові моделі: лінійну: Адже сьогодні Віктор Іванович – глава секретаріату, а завтра? (ДТ, 2008), циклічну: Удень – в прокуратуру, ввечері – у театр... (ВЗ, 2011); 2) локативний з варіаціями праворуч – ліворуч, схід – захід, верх – низ, центр – периферія, зовні – всередині, всередині – за межами, тут – там: Схід і захід об’єднає… балет (Д, 2010); 3) перцептивний, що вказує на осмислення позамовної реальності через зоровий, слуховий, смаковий, нюховий, тактильний аналізатори: Чорний ворон на білих сторінках (ДТ, 2009); 4) когнітивний, що містить логічне осмислення світу мовцем через опозиції раціональний – нераціональний, реальний – нереальний, оптимістичний – песимістичний: Щоб переконатися в цьому, досить зазирнути до першого-ліпшого збірника народних пісень і порівняти, скільки там пісень з оптимістичним сюжетом і скільки – з песимістичним (УП, 2010) – та чуттєво-емоційне пізнання: позитивні – негативні емоці: Сум і радість Іспанії (УМ, 2012); 5) квалітативний, що містить вказівку на характеристики об’єктів за розміром, шириною, довжиною, товщиною, глибиною, наповненістю, духовними чи фізичними властивостями: Щоб показати своє ставлення до позичальників, люди віддають великі борги дрібними монетами (УМ, 2009); 6) посесивний, що виявляється у мовних опозиціях свій – чужий, господар – гість, власник – орендар, вітчизняне – іноземне: Чужі водії стали своїми (ЧК, 2013); 7) квантитативний, члени якого протиставляються за кількістю через опозицію один – багато: Дві памяті – один біль (УМ, 2009); 8) таксономічний, що виявляється через кореляції за вертикальним принципом: бог – людина – бидло: Забуті Богом і людьми (ЧК); керівник – підлеглий: «Начальник» та «підлеглий» у країні гетьманів (Е, 2013) або горизонтальним принципом через опозицію хтось іде/перебуває попереду – хтось іде/перебуває позаду: Львівська «мажоритарка»: лідери й аутсайдери (ЛГ, 2012).
АА має експліцитну та імпліцитну форми вияву. При імпліцитній у тексті виражений лише один із атрактантів: Той, Хто Пройшов Крізь Сніг (ЧК, 2013) (фільм «Той, Хто Пройшов Крізь Вогонь»); Зі світу по нитці – крутеликам «Пума»
12
(УМ, 2009) (фразеологізм З миру по нитці – голому сорочка). Переважна більшість випадків імпліцитної АА – трансформовані прецедентні тексти.
Основною стилістичню функцією АА є функція контрасту. Він підсилюється парцеляцією: Опозиція. Права. Ліва. І ніяка (УТ, 2011); повтором атрактантів: Тому важливою буде не лише перемога чи поразка, але й реакція на цю перемогу чи поразку (УП,2009); нанизуванням кількох рядів і/ чи пар атрактантів: […] претенденти на президентське крісло поспішають усіма можливими способами підтягнути свій і опустити чужий рейтинг […] (УМ, 2009); порівнянням при атрактантах: Пілотний проект роздержавлення ЗМІ. Високо, аж за хмари чи низько, аж у штопор? (ХД, 2013); одночасним вживанням антонімічних і паронімічних атрактантів: Як відрізнити дії таємної ложі віж явної лажі (ДТ, 2012); навмисною обмовкою, уточненням: Мабуть, і Міністерство культури час ліквідувати, перепрошую – реорганізувати: нехай туризмом займається (ДТ, 2005).
Важливою функцією АА є забезпечення когезії публіцистичного тексту: Рейтинг недовіри суспільства до влади знову зашкалює, а надія на те, що вибори відбудуться гладко, не жевріє навіть в грудях найзатятіших оптимістів. Песимісти ж згадують скандальні позачергові вибори в Обухові й чекають продовження бенкету вже в масштабах усієї країни (ДТ, 2012) – та інтеграції заголовка і основного тексту: Неволя слова і кривий ефір Шустера [заголовок]. овелося стикнутися з відвертим шулерством з прямим ефіром на програмі Савіка Шустера (УПб, 2012).
Паронімічна атракція (ПА) – це різновид лексико-семантичної атракції, явище і результат свідомого чи несвідомого зближення паронімів у свідомості і/чи мовленні, що реалізуються через синтагматичні зв’язки або парадигматичні відношення.
Структурний тип ПА – це одиниця систематизації виявів ПА, що виокремлюється на підставі морфемної будови паронімічних атрактантів. У сучасній українській публіцистиці представлені такі структурні типи ПА: 1) вокалічний тип, у якому відбуваються «чергування» голосних звуків: Ого, це ж Уго! (УМ, 2010); Вік живи – з «Вікі» вчись (УМ, 2010) – чергування голосного з нулем звука; 2) консонантний тип – атрактанти відрізняються приголосним звуком, відповідність голосних факультативна. Консонанти, якими відрізняються члени ПА, корелюють за: дзвінкістю/глухістю: [д] – [т] Схоже, вислів про те, що порятунок – у наукових грандах, а не грантах, набуває актуальності (ДТ, 2011); [з] – [с] Від Параски до поразки (УП, 2006); твердістю/ м’якістю: епутатська «тінь» наводиться на Коцюбинський «тин», за розповіді селищного голови, не вперше (ЧК, 2013); 3) метатетичний тип, якому властива зміна порядку розташування сусідніх приголосних звуків. Цей тип переважно об’єднаний з консонантним або аугментативним: КС – скасувати? (УМ, 2009); 4) епентетичний тип характеризується включенням приголосного звука в квазікорінь одного з атрактантів або в основу: Декларації без декорацій (УМ, 2014); Зводять порахунки. Але перерахунку не буде… (ВЗ, 2010); 5) аугментативний тип, показником якого є додавання, або нарощування, приголосних звуків у препозиції або постпозиції до
13
псевдокореня: Хтось чає, хтось чхає (УМ, 2009); Мега Меган, киць-киць-киць! (УМ, 2009).
Спільнокореневі слова-атрактанти відрізняються префіксами: Раніше після подібних виступів у пресі неодмінно запитували: «А що зроблено після публікації?». У Гадячі ж «нароблено» таки чимало... (УМ, 2010); суфіксами: о критики – підхід критичний (ЛУ, 2010); постфіксами: В будні – виживати треба. А наразі – восьме березня на носі. Час готувати і готуватися (ДТ, 2012).
Явище, коли в мовленні притягуються омоніми, називається омонімічною атракцією. Омонімічна атракція розглядається як крайній вияв паронімічної. Поширене поєднання омонімів, з яких один загальна назва, інший – власна, здебільшого антропонім: Не пряником, так Кнутом (УМ, 2009) (Верховний комісар ОБСЄ у справах нацменшин – Кнут Воллебек); І Сорока на хвості не приніс (УМ, 2009) (дзюдоїст Володимир Сорока).
Представлені структурні типи значно відрізняються продуктивністю (вокалічний (12,3%), консонантний (17,4%), епентетичний (7%), аугментативний (45,2%), метатетичний (0,9%) і часто виступають не в чистому вигляді, а поєднуються й виявляються експліцитно та імпліцитно.
Основна локалізація ПА в публіцистиці – заголовки. Це пояснюється тим, що заголовок – найбільш сильна позиція текстового матеріалу в друкованих ЗМІ, адже інколи саме ним читання й обмежується. Адресат вилучає для себе найважливішу інформацію, сконденсований ідейно-тематичний зміст. Заголовки, побудовані на ПА, дають змогу реалізувати авторські інтенції. Тож такі заголовки виконують низку функцій: рекламну (інтригують, зацікавлюють читача), інформаційну (актуалізують ідейно-тематичний зміст тексту), компресійну (стисло окреслюють зміст статті), прагматичну (зумовлюють оцінно-експресивне сприйняття матеріалу).