Шарапа, Анна Федоровна. Подготовка будущего учителя к воспитанию чувства человеческого достоинства у учащихся основной школы
Тип:
Автореферат
Краткое содержание:
У вступі обґрунтовано актуальність вивчення проблеми підготовки майбутнього вчителя до виховання у школярів почуття людської гідності; визначено мету, завдання, об’єкт і предмет дослідження; окреслено його методологічну основу та методи дослідження; розкрито наукову новизну й практичне значення роботи, подано інформацію про форми апробації та впровадження результатів дослідження; наведено дані про публікації автора; окреслено структуру дисертації, її обсяг. У першому розділі «Теоретичні засади дослідження підготовки майбутніх учителів до виховання почуття людської гідності в учнів основної школи» проаналізовано стан проблеми виховання людської гідності в учнів основної школи в науковій літературі; з’ясовано сутність основних понять: «професійна підготовка вчителя», «почуття людської гідності», «виховання почуття людської гідності»; обґрунтовано сутність почуття людської гідності вчителя як показника його підготовки до виховання людської гідності в учнів, визначено її компоненти та показники; зроблено аналіз та систематизацію психолого-педагогічних досліджень, у яких опосередковано вивчалися певні аспекти підготовки майбутніх учителів до виховання почуття гідності, дозволили констатувати, що необхідність удосконалення процесу підготовки студентів до окресленого аспекту педагогічної діяльності випливає з вимог, які висуваються до освіти в цілому, у становленні фахівця. Дослідженням встановлено, що професійна підготовка вчителя – це об’єктивно існуючий процес засвоєння студентами фундаментальних, загальнопедагогічних і методичних знань, вироблення відповідних умінь і навичок у процесі практичної підготовки, формування професійно значущих якостей і рис характеру, потреб самоосвіти, самовдосконалення і самореалізації тощо. У процесі професійної підготовки має бути сформована готовність майбутнього вчителя не лише до навчальної, але й до виховної роботи. Відтак майбутній учитель має володіти компетенціями, необхідними для формування у вихованців моделі поведінки у суспільстві. У результаті теоретико-методологічного аналізу літератури встановлено, що уявлення про почуття власної гідності змінювались з часом, суттєво відрізнялись у різних народів, залежали від типу культури. В історичному контексті виділено три періоди в його вивченні. Перший – пов’язаний із зародженням поняття «почуття власної гідності» в західній філософській традиції, в якій були виділені такі критерії гідності, як особистісна відповідальність, свобода, справедливість, гордість, честь (Арістотель, Браччоліні, Ф. Петрарка, Сократ). Другий - визначено як розквіт розуміння «гідності» в західній і вітчизняній науковій думці. У вітчизняній філософії гідність людини пов'язували із самозреченням, служінням вищому ідеалу й вірою в Бога, самопізнанням (М. Бердяєв, Г. Сковорода, В. Соловйов та ін.), у західно-філософському описі проблеми визначались такі критерії гідності людини, як розум, воля, вихід за межі самого себе (І. Кант, І. Фіхте, А. Шопенгауер та ін.). Третій період охоплює дослідження, що спрямовані на розуміння «гідності» в культурній спадщині як оцінки суспільством тієї або іншої якості людини як найбільш істотної для відображення її гідності (М. Грушевський, О. Донченко, М. Костомаров та ін.). На сучасному етапі вивчення почуття власної гідності можна відокремити п'ять основних підходів до дослідження цього феномену. Психофізіологічний підхід спрямований на вивчення співвідношення фізіологічного й психічного, пов'язаний із проблемою інстинктів людини (В. Гарбузов, В. Бойко, Н. Коваленко та ін.). У межах філософського підходу під терміном «почуття власної гідності» розуміється істотна ознака й властивість, яка відрізняє людину від інших істот (Г. Бандзеладзе, В. Бєлінський, К. Ушинський та ін.). З позицій екзистенційно-гуманістичного підходу почуття власної гідності – це трансценденція особистості (вихід за межі самої себе) і гуманізм (гуманне, моральне ставлення). Ранні представники даного підходу А. Камю, Ж.-П. Сартр висловлювались про те, що голос совісті закликає людину до екзистенційного плану, де доречні пошуки сенсу життя. Більш пізні представники даного підходу «особистісну гідність» розглядали: як джерело сенсу життя (В. Франкл); як цінність (К. Золотухіна-Аболіна); як почуття любові до самого себе й інших людей (Е. Фромм). У межах психоаналітичного підходу створюється уявлення про почуття власної гідності як особистісне утворення, яке може призводити до невротичного розвитку особистості. Це відображено у ідеях А. Адлера (комплекс переваги), К. Хорні (применшення свого справжнього «Я» за рахунок піднесення інших людей до рівня гігантів), М. Якобі (самооцінка, приписувана самому собі). Сутність соціально-психологічного підходу полягає у розгляді соціальних чинників становлення почуття власної гідності в контексті розвитку національної та професійної самосвідомості особистості: А. Адлер (досягнення значущих цілей через професійне становлення), Дж. Ролз (професійна компетентність), Н. Пряжников (самореалізація в праці). У сучасній психолого-педагогічній літературі гідність розглядається як стрижнева якість у процесі становлення особистості, що має інтегрувальне значення в цілісному процесі виховання. Саме через гідність людина усвідомлює інші свої якості, свої чесноти та вади; через неї відбувається моральна регуляція поведінки індивіда, який добровільно, відповідно до своїх почуттів та переконань здійснює вчинки, що відповідають моральним вимогам суспільства. Отже, гідність є важливою частиною моральної вихованості особистості, що передбачає розуміння вихованцем моральних норм суспільства та виявлення адекватної їм поведінки незалежно від ситуації. Встановлено, що гідність як морально-психічний феномен безпосередньо пов’язана з такими невід’ємними атрибутами особистості, як свідомість, воля та почуття й визначають на цій основі такі компоненти гідності: інтелектуальний (розуміння сутності гідності, її виявлення, оцінювання наявності цієї якості в себе, рівень її розвитку); емоційний (накопичений досвід емоцій щодо виявлення гідності, самоповаги, гордості, емоційні переживання у відповідності з совістю); вольовий (здатність до захисту гідності, можливість підтримувати власне добре ім’я, долати власні хиби, самовдосконалюватися). Сформованість почуття власної гідності людини визначається рівнем розвитку кожного з компонентів у їх взаємозв’язку, а засоби формування гідності мають впливати на всі три психологічні сфери особистості (свідомість, воля, почуття). Аналіз літератури свідчить про те, що більшість науковців гідність розглядають як повагу до себе й інших і неприйняття всього, що принижує людину (Г. Бандзеладзе, Б. Додонов, Дж. Ролз, Т. Шибутані та ін.), як переживання власної цінності й ствердження її, можливо, всупереч обставинам (І. Бех, К. Золотухіна-Аболіна, В. Рибалка та ін.) та як форму прояву самосвідомості й самоконтролю (А. Анісімов, І. Бех, Ю. Зайцева, В. Столін та ін.). До базових понять дослідження належить також категорія «почуття людської гідності». Аналіз педагогічної, філософської, психологічної літератури дав змогу встановити, що це оцінка людиною себе як моральної особистості, що є значущою для оточення, для суспільства. Відтак виховання людської гідності – це формування в особистості ціннісного ставлення до себе та інших людей; розвиток моральної сфери особистості, становлення її світогляду та системи ціннісних орієнтацій, що забезпечують позитивне самоставлення та ставлення до інших людей. У другому розділі «Педагогічні основи підготовки майбутніх учителів до виховання людської гідності в учнів основної школи» нами встановлено, що для виконання виховних функцій учитель має вміти використовувати особистісно-орієнтоване виховання особистості в трьох аспектах: залучення до загальнолюдських цінностей та здатність визначати свою позицію по відношенню до цінностей та наповнювати смислом своє життя; здатність зберігати душевну рівновагу та здатність до саморозвитку (гармонійний баланс між стійкістю та творчістю). Справлятися зі стресами, подолання емоційних криз, здійснювати свої задуми, ставити і досягати цілей; поєднання осмисленого включення у суспільство та уміння займати та відстоювати свою власну позицію у будь-яких ситуаціях соціальної взаємодії (не піддаватися впливу ЗМІ, відстоювати свої права). Сучасний учитель має бути обізнаним у житті своїх учнів, знати «чим живе» молодь взагалі, мати уявлення про прояви різноманітних депресивних станів, проявів незадоволення собою, станів неповноцінності. Врівноваженість людини та адекватність її реакцій на зовнішній уплив мають велике значення для формування у неї почуття людської гідності. Особистість з розвиненим почуттям людської гідності характеризується: відносною стійкістю поведінки та адекватністю її зовнішнім умовам; високою індивідуальною пристосованістю організму до звичних коливань зовнішнього середовища; здатністю підтримувати звичне комфортне самовідчуття. З іншого боку, можна говорити про характерні ознаки психологічного неблагополуччя, з яких найбільш типовими є: властивості особистості: залежність від шкідливих звичок, відхід від відповідальності за себе; втрата віри в себе, свої можливості; пасивність («духовне нездоров’я»); психічні стани: тупість почуттів, безпричинна злість; ворожість; послаблення як вищих, так і нижчих інстинктивних почуттів; підвищена тривожність; психічні процеси: неадекватне сприйняття себе, свого «Я»; нелогічність, зниження пізнавальної активності; хаотичність (неорганізованість) мислення; категоричність (стереотипність) мислення; підвищена навіюваність; некритичність мислення; самоуправління: неадекватність самооцінки; послаблення або невиправдано гіпертрофований самоконтроль; послаблення волі; соціальне неблагополуччя виявляється в неадекватному сприйнятті (відображенні) оточуючого світу; дезадаптивній поведінці; конфліктності; ворожості; егоцентризмі; прагненні до влади, збагачення, володіння речами. При обґрунтуванні педагогічних умов підготовки майбутніх учителів до виховання людської гідності учнів основної школи за основу прийнято розуміння цього процесу як простору для прояву індивідуальних можливостей, інтересів і здібностей студентів. За вихідним положенням, що визначало логіку обґрунтування педагогічних умов, зміна об’єкта діяльності закономірно спричиняє зміну самого суб’єкта, тобто розвиток і зміна якісних характеристик професійної діяльності вчителя відбувається як розвиток і зміна його власних якісних характеристик як суб’єкта. При цьому джерелом розвитку виступають протиріччя між суб’єктом і об’єктом діяльності, які розв’язуються засобами самої діяльності, завдяки цілеспрямованої і навмисно організованої активності суб’єкта, в якій він виражає своє ставлення до об’єкта, розуміння його цінності і природних властивостей. Педагогічними умовами ефективної підготовки майбутніх учителів до виховання людської гідності в учнів основної школи загальноосвітніх навчальних закладів у дослідженні визначено: зорієнтованість діяльності майбутніх учителів до виховання людської гідності; вмотивованість навчальної діяльності майбутніх учителів до виховання людської гідності; організаційно- методична підготовка майбутніх учителів до здійснення діяльності, спрямованої на виховання людської гідності в учнів, використання форм організації, методів навчання, спрямованих на ефективну підготовка майбутніх учителів до виховання людської гідності. Окреслено педагогічні умови, які сприяють ефективній професійній підготовці майбутніх учителів до виховання людської гідності в учнів основної школи. До них належать: зорієнтованість діяльності майбутніх учителів до виховання людської гідності; вмотивованість навчальної діяльності майбутніх учителів до виховання людської гідності; організаційно-методична підготовка майбутніх учителів до здійснення діяльності, спрямованої на виховання людської гідності учнів; використання форм організації, методів навчання, спрямованих на ефективну підготовка майбутніх учителів до виховання людської гідності. Створена нами модель (рис. 1) підготовки майбутніх учителів до формування почуття людської гідності в учнів основної школи є відтворенням спеціально організованої професійної підготовки студентів, що включає комплекс взаємопов’язаних елементів навчально-виховного процесу: мети, завдань, змісту, форм, методів навчання, критеріїв, показників і рівнів готовності, педагогічних умов формування готовності та визначеного результату. Модель підготовки майбутніх учителів до формування почуття людської гідності в учнів основної школи – це результат проведеного теоретичного дослідження. В основу цієї моделі покладено сучасні підходи науковців до проблеми професійної підготовки фахівців.
