Тіунова, Альона Олегівна. Психодіагностика та психокорекція порушень образу тіла у підлітків

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження,
визначено мету та завдання, об’єкт, предмет, теоретико-методологічні засади,
описано методи, визначено наукову новизну, теоретичне і практичне значення
роботи, наведені відомості щодо апробації та впровадження результатів
дослідження, вказані дані про обсяг та структуру роботи.
У першому розділі – «Теоретико-методологічні засади вивчення
психологічних особливостей формування образу тіла» викладені результати
теоретичного аналізу дослідження особливостей особистісного розвитку в
підлітковому періоді, розкрито сутність понять «образ тіла підлітка» та «порушення
образу тіла підлітка», проаналізовано наукові підходи щодо діагностування та
формування образу тіла в умовах інтенсивних тілесних змін різного ґенезу, та
відповідних трансформацій уявлень про себе.
З’ясовано, що образ тіла у підлітковому віці має переломні ознаки у
становленні, що пов’язано не стільки з фізичними змінами, скільки з
переорієнтуванням дітей зазначеного віку на активну міжособистісну взаємодію з
однолітками (Б. Ананьєв, Н. Антонова, А. Асмолов, І. Бех, Л. Божович, В. Мухіна).
На жаль, дитина в підлітковому віці не завжди здатна проводити ідентифікацію,
адекватно поєднувати цінності суспільства з міжособистісною практикою та
власним досвідом (Г. Абрамова, Ш. Амонашвілі, Г. Андрєєва, Б. Братусь,
Дж. Брунер, І. Кон, В. Петровський, Б. Скіннер).
Відповідно до теоретичних відомостей щодо появи у кожному віковому
періоді новоутворень (В. Давидов, В. Зінченко, О. Леонтьєв, Н. Непомняща)
психологи зазначали, що спілкування у даний період виступає і як провідний вид
діяльності (Б. Ельконін, В. Запорожець, О. Леонтьєв, С. Максименко), і як система
знакового аналізу у відносинах людина-людина (В. Венда, М. Гамезо, Г. Глотова,
В. Кім, О. Коршунов, В. Мантатов, Н. Салміна, Л. Фомічова).
Усвідомлення власного «Я» (А. Бондаренко, А. Маслоу, А. Матюшкін,
В. Сухомлинський, О. Хохліна), індивідуалізація (Л. Бурлачук, Т. Говорун, Є. Ільїн,
О. Краєва, М. Лісіна, В. Столін, Т. Титаренко), потреба у власному психологічному
полі (М. Боришевський, В. Вілюнас, О. Кікінежді), кризи ідентичності пубертатного
віку та їх роль у становленні зрілої особистості (О. Краєва) надають підліткам
особливого статусу, що вимагає не лише професійності у діагностичних підходах,
але й можливості цілісного аналізу в умовах специфічності застосування методів
(Л. Виготський, О. Леонтьєв, С. Максименко, Ж. Піаже, В. Рибалка).
Даний віковий період, за теорією психоаналізу (Л. Анциферова, Е. Еріксон,
Н. Калина, З. Фрейд,), характеризується проявами прихованих, раніше не вирішених
6
конфліктів, які пов’язані з проявами протиріч між очікуваним образом і внутрішньо
сприйнятим станом.
Встановлено, що засвоєний соціальний досвід поступово перетворюється у
підлітковому віці у власні цінності та орієнтації особи. Зазначені перетворення
відбуваються на такому етапі соціалізації, як індивідуалізація, процес якої
розглядається як внутрішня та найважливіша детермінанта особистісного зростання
людини (О. Хохліна).
Діагностичне вивчення порушень образу тіла у підлітків ґрунтується на тих
основних питаннях, які встановлені спеціалістами як визначальні та основні.
Дослідження образу у спеціальній психології вивчалось у різних видах діяльності
(Віт. Бондар, Х. Замський, С. Конопляста, В. Лебединський, Л. Лєбєдєва, А. Литвак,
В. Петрова, В. Синьов, Л. Солнцева, В. Тарасун, С. Федоренко, М. Шеремет,
Ж. Шиф, М. Ярмаченко) та у зв’язку з функціонуванням когнітивних процесів
(Р. Боскіс, Б. Братусь, А. Гольдберг, Б. Зейгарник, І. Мартиненко, М. Матвєєва,
Г. Мозгова, Н. Морозова, А. Обухівська, О. Проскурняк, Л. Руденко, Є. Синьова,
Л. Фомічова, О. Хохліна, Д. Шульженко).
Одним з найбільш розроблених напрямів у психологічній діагностиці є
вивчення образу тіла як системи багатовимірних ставлень до нього (А. Гавриленко,
Е. Газарова, А. Дорожевець, О. Кікінежді, Г. Найдьонова, А. Рождественський).
Відповідно до цього, частіше вивчався негативний образ тіла, оскільки він
позначався і на самосприйнятті в цілому, і на психологічному функціонуванні, і на
поведінці людини (О. Купрєєва, А. Налчаджян, М. Обозов, О. Соколова,
Е. Старовойтенко, В. Столін). Експериментальним шляхом встановлено, що існують
два, відносно незалежних, компоненти образу тіла: образ, що сприймається,
враховуючи розмір тіла, а також «мінус ідеал» – різниця між фактичним і ідеальним
розміром, та суб’єктивний установочний образ тіла, який складається зі знання,
поведінки та почуттів, що пов’язуються з фізичним розміром (Х. Барнетт).
Спеціальні методи діагностики були присвячені з’ясуванню суб’єктивного образу
тіла та отримані дані щодо загальної характеристики «задоволення 
незадоволення» тілобудовою та окремими частинами тіла (А. Виногородський,
А. Лоуен, П. Лушин, М. Мдівані, А. Тхостов).
Діагностиці гендерних тенденцій присвячені дослідження М. Тіггемана,
Б. Пеннігтона та Дж Хауна, С. Морріса і Л. Брауна, які з’ясували співвідношення
між ідеальний і реальним.
Е. Кречмер та У. Шелдон діагностували залежність між типом особистості
людини та її статурою. Основні варіанти уведених ними класифікацій охоплюють
три провідні типи статури людини і, відповідно до них, три типи проявів
особистості: ендоморфні, мезоморфні та ектоморфні статури.
З'ясовано, що окремим питанням діагностики була правдоподібність
стереотипів зовнішності. Так, М. Обозов встановив, що люди з сильнішою нервовою
системою, в цілому, виявилися стійкішими до стресу, ніж ті, які характеризуються
слабкістю нервових процесів.
Дослідження стандартів зовнішності виявили помилки, які базувались на
тому, що тілобудову вважали привабливою, спираючись на чужу і хибну точку зору
7
(І. Брязгунов, Е. Донченко, М. Коркіна, А. Личко, П. Лушин, Р. Моляко, М. Паулді,
І. Слободянюк, Ф. Райс).
У сучасних дослідженнях, зокрема, проведених Ю. Антроповим,
Т. Гумницькою, Д. Ісаєвим, М. Коркіною, О. Мойзрістом, В. Петерковою, доведено,
що порушення харчової поведінки є багатогранною поведінковою негативною
ознакою. Проте, незважаючи на актуальність теми, на думку вчених, дані питання
залишаються одними з найскладніших у діагностичному вивченні та науковому
аналізі.
У другому розділі «Особливості становлення образу тіла у дітей
підліткового віку» описано організаційно-структурні засади діагностики порушень
образу тіла у підлітків; представлені діагностичні принципи, методи, процедури,
аналіз рівнів порушень образу тіла у підлітків; описані та обґрунтовані основні
показники, які визначають відмінності та розмежування підлітків за особливостями
становлення образу тіла.
Відповідно до визначеної мети дослідження, окрім методу теоретичного
аналізу літературних джерел, було впроваджено констатувальний експеримент, який
дозволив зібрати, проаналізувати і узагальнити фактичні дані щодо становлення у
підлітковому віці характеристик власної соматичної організації, образу тіла в цілому
та його впливу на діяльність та міжособистісні відносини як стратегічні
детермінанти функціонування активної особистості у соціальних відносинах.
Констатувальний експеримент проводився в декілька етапів: 1 етап –
теоретичне обґрунтування вимог до відбору діагностичних методик; 2 етап –
апробація розробленої системи діагностичних методів; 3 етап – узагальнення вимог
до діагностики порушень образу тіла; 4 етап – збір фактичного матеріалу за
розробленою діагностичною методикою, аналіз та узагальнення отриманих
експериментальних даних.
Виявлення існуючих тенденцій ґрунтувалось на розгляді та виявленні:
спільних та відмінних ознак між реальним, адекватним та пошукуваним образом
тіла у підлітків; специфіки аналізу поєднання підлітками психічного та фізичного
«Я» у рамках різних видів діяльності; спонукання до яскравих проявів емоційних
реакцій; особливостей ситуацій, що викликають фрустрацією. Вивчалось, як
відмежування власного фізичного «Я» від соціальних відносин позначається на
переведенні образу тіла в аналіз фізичного та психічного, як цілісного, за
критеріями суспільно значимих цінностей, де в ієрархічному плані фізичний та
психічний показники залежні від наявності або відсутності дизбалансування
детермінантів адекватності у ставленні особистості до себе та до інших людей.
Система діагностики ґрунтувалась на таких психологічних вихідних
принципах:
1. Взаємодоповнення діагностичних методів.
У дослідженні дотримання даної вимоги втілювалось через поєднання
вербальних, невербальних, вербально-наочних засобів, опосередкованих, прямих,
проективних методик, авторських опитувальників і тестових завдань, широко
відомих діагностичних методик.
2. Специфікація діагностичних методів та методик.
8
Відповідно до гіпотези дослідження та виділених тенденцій порушень образу
тіла діагностичні методики склали певним чином змодельовані блоки.
3. Індивідуалізація діагностичних процедур.
У дослідженні основним напрямом аналізу результатів було виявлення
тенденцій і закономірностей появи порушень образу тіла у підлітковому віці. Разом
з тим, діагностичні завдання враховували і ґрунтувались на широкому актуальному
спектрі індивідуальних відмінностей.
4. Цілісність діагностичного висновку.
Цей принцип відображає зміст розробленого Л. Виготським висновку про
негомогенність розвитку і, разом з тим, єдність діагнозу.
В цілому, психологічна діагностика порушень образу тіла є системним
підходом, який базується на послідовному, аргументованому метою та завданнями
дослідження втіленням методів, які є специфікованими, індивідуалізованими,
взаємодоповнюючими за змістом та формою, що надало змогу дійти цілісного
діагностичного висновку відповідно до типу та структури відхилень досконалого
образу від рівня сформованого образу з негативним або позитивним зміщенням.
Діагностика порушень образу тіла у підлітків охоплювала 4 серії завдань:
перша  була спрямована на виявлення стану тривоги, агресії, фрустрації; друга 
передбачала можливість з’ясування уявлень про частини тіла та їх оцінювання у
просторовому, часовому, діяльнісному показниках; третя серія завдань була
спрямована на самостійне оцінювання себе, себе через інших, оцінювання інших;
четверта серія завдань надавала підстави для виокремлення причин прихованих
конфліктів між реальним та уявним, тому досліджувався взаємозв’язок між
образами: реальними, ідеальними, адекватними, пошукуваними.
У зазначених 4 серіях було використано наступні методики: проективна
методика «Малюнок людини» (К. Маховер); «Уявлення і ранжування частин тіла»;
методика Дембо-Рубінштейна для дослідження самооцінки; опитувальник
самоставлення В. Століна та С. Пантилєєва; факторний особистісний опитувальник
Р. Кеттелла (HSPQ); методика діагностики міжособистісних відносин Т. Лірі; метод
дослідження рівня суб’єктивного контролю (РСК); дослідження задоволеності
власною зовнішністю шляхом оцінювання 31 фізичної якості; дослідження способу
поведінки в конфліктній ситуації К. Томаса, адаптована Н. Грішиною; тест
фрустрації Розенцвейга; авторська методика «Людина і дія»; авторський
опитувальник сприймання себе; авторський опитувальник пошукуваного образу;
авторський опитувальник «Тіло норма і порушення»; авторський опитувальник
сприймання іншої людини.
Аналіз результатів констатувального експерименту свідчить про те, що у дітей
811 класів становлення образу тіла відбувається нерівномірно, їм притаманні
суттєві відмінності, які пов’язані в цілому зі становленням образу людини та
міжособистісних стосунків. Виявлено, що дітям даного віку властиві певні спільні
ознаки, які виявлені в результаті аналізу експериментальних даних і виступили у
подальшому критеріальними показниками наукової інтерпретації.
До першого критерію віднесена така характеристика, як єдність образу
фізичного «Я» та духовного (тілесного) «Я». Другим критерієм визначено показник
9
емоційного ставлення до власного та іншого «Я». Третій показник позначений у
дослідженні як еталонність образу власного тіла та інших людей. Четвертим
критерієм, за яким відрізняються діти, є стійкість (мінливість) образу уявлення,
оцінки себе та інших.
Критерій «єдність образу» проявляється в поєднанні «духовного» і
«тілесного» в одне ціле; розмежуванні образу тіла як когнітивного показника та тіла
певної людини (власного, іншого); аналізі й порівнянні образу тіла та конкретного
тіла; аналізі тіла у відповідності з діяльністю та у системі цінностей, у системі
зовнішніх і внутрішніх детермінантів мотивації; визначенні тіла як головного
покажчика ознаки людини без врахування когнітивних процесів із акцентом на
фізичних даних, окремих частинах тіла (груди, губи, вага тощо) та оцінюванні їх як
нормативних, не враховуючи при цьому інших ознак образу.
Другий критерій, який розкриває емоційне ставлення до власного та іншого
«Я», характеризується недиференційованою агресією на себе та інших; тривожністю
з наступною дією, без наслідкових реакцій; толерантністю і терпимістю;
розрізненням здоров’я та хвороби; емоційною позитивною детермінацією
переведення з хвороби на здоров’я; емоційною відсутністю реакції на хворобу тіла;
напруженістю емоційної реакції на хворобу тіла до паніки; емоційною глухотою.
Третім критерієм виступає еталонність образу, який містить наступні ознаки:
образ тіла пошукуваний дитиною, реальний, ідеальний; обраний за референтною
групою; образ тіла розмитий і випадковий; розрізнення образів тіла, детермінованих
професією, ситуацією, дією та діяльністю; порівняння образу тіла та власного тіла;
стихійне формування образу тіла без орієнтування на міжособистісні стосунки та
соціум; неусвідомленість соціальних цінностей, діяльності людини, проживання у
«уявному світі».
Критерій «стійкість (мінливість)» розкривається через такі складові: образ тіла
не змінюється (негнучкий); змінюється хаотично; змінюється під впливом
неаргументованого тиску; змінюється повсякчас в залежності від зовнішнього
тиску; змінюється під впливом та аналізом вагомих аргументів.
За результатами констатувального експерименту у дітей 811 класів
зафіксовані непорушені (досконалі) та порушені образи. Серед порушених образів
констатовані різні рівні, від вищого до нижчого. Разом з тим, основна відмінність
між досконалими і порушеними образами полягає у площині ідентифікації або
неідентифікації власного або чужого тіла зі сформованим образом тіла. Так, всі діти,
у яких зафіксовані порушення образу тіла не здійснюють ідентифікацію образу та
реального тіла, в той час, як у дітей з виявленим досконалим образом тіла, вони
виступають детермінантами в аналізі власного та чужого тіла.
Узагальнення результатів дослідження дозволило виділити 4 рівні формування
образу тіла в підлітковому віці.
Перший, найвищий рівень, позначений як адекватний, другий рівень носить
назву дизбалансованого, третій рівень – дестабілізованого і четвертий, найнижчий
рівень – неадекватного.
Адекватний рівень є найвищим рівнем, встановленим у дослідженні порушень
образу тіла. Даний рівень характеризується, перш за все, підходом до оцінки
10
дитиною тіла у взаємозв’язку з мотивами та цінностями загальносуспільного
характеру. У таких дітей зафіксовано єдність образу; позитивно забарвлене
емоційне ставлення; діти є витриманими з толерантним вираженням власної позиції
до оточуючих; вони аналізують їх відповідно тій діяльності, в яку включені; образи
тіла підлягають аргументованим змінам, що дозволяє удосконалювати і виводити на
вибір такого еталону, який відповідає нормативним цінностям суспільства. Разом з
тим, дітей, віднесених до даного рівня, характеризує певне порушення, яке
пов’язане з недосконалістю єдності, еталонності, емоційного ставлення, стійкості
образу тіла, вони не завжди співставляють образ тіла з реальним тілом  власним і
чужим. Іншими словами, когнітивний образ тіла знаходиться на вищому рівні, ніж
його використання для порівняння з ним себе та інших. Водночас, незважаючи на
досить високий рівень сформованого образу тіла, він виступає детермінантом
ідентифікації.
Дизбалансований образ тіла пов'язаний з причинно-наслідковими
результатами підходів дитини до формування образу. Зрушення образу від умовно
нормативного відбувається за рахунок того, що тіло посідає перше місце, разом з
тим, цінності та когніції враховуються. Але такі діти у формуванні образу
спираються на зорове сприймання в межах ініціації кольору та просторових
відносин, де емоційний настрій регулює вибір нормативного образу тіла. Такі діти
не у всіх випадках враховують аргументацію для зміни образу тіла. Підлітки не
виказують агресивність, вони розуміють, який образ тіла для них є бажаним. Діти,
віднесені до даного рівня рідко поєднують існуючий на конкретний час образ тіла з
реальним образом власного тіла. Діти, віднесені до даного рівня, проявляють
нейтральне ставлення до власного або чужого тіла, як способу ідентифікації
сформованого образу.
Дестабілізований рівень становлення образу тіла пов'язаний, насамперед, із
тим, що діти підліткового віку акцентують увагу на окремих частинах тіла (очах,
віях, розмірах тощо) не співвідносячи з образом тіла в цілому і не розглядаючи
фізичне тіло у поєднанні з «духовним» Я, коли людина розцінюється у
багатовимірному, багатовекторному значенні з мотиваційним та ієрархічно
ціннісним підґрунтям. Таким дітям властива агресія на інших та тривожність, яка не
виступає детермінантом активної дії зі зміни тіла. Всі існуючі навкруги імпульси
стосовно тіла, незалежно від їхньої важливості, значущості, аргументованості
сприймаються до дії, і під їхнім впливом образ змінюється випадково. Іноді такі діти
є неаргументованими мрійниками і проживають життя в уявному світі, який
зумовлює суттєві конфлікти та фрустрації. Образ тіла не виступає чинником аналізу
свого та чужого тіла. У таких дітей виявлено індиферентне ставлення щодо
ймовірної ідентифікації образу тіла з реальним (власним, чужим) фізичним тілом.
Останній рівень, неадекватний, характеризується тим, що аналізу образу тіла
дітьми підліткового віку властиве виражене агресивне емоційне його оцінювання, на
ґрунті якого, як провідного негативного стану, формуються образи тіла свого та
чужого. Основний акцент такими дітьми здійснюється лише на тілі, до уваги не
беруться мотиваційні та ціннісні показники. Агресія розповсюджується на все і на
всіх, інтенсивна за формою і проявами. Нерідко фіксується емоційна глухота, якій
11
притаманна відсутність співпереживання, проникнення у невирішені питання
(власні та чужі). Фактично, образ тіла не сформований, як когнітивний, тому
сприймання себе і людей постійно змінюється під впливом чужої думки,
переглянутих фільмів, журналів тощо. Образ тіла не використовується для аналізу
реального власного тіла або тіла інших дітей. Діти, віднесені до даного рівня
виявляють негативні реакції щодо ідентифікації власного або чужого тіла.