Кікто, Світлана Михайлівна. Просвітницько-виховна діяльність земств Полтавської губернії (друга половина ХІХ – початок ХХ століття)

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет, методи, вказано хронологічні межі дослідження, викладено інформацію щодо джерел дослідження, розкрито наукову новизну, практичне значення, відображено апробацію й упровадження отриманих результатів, подано відомості щодо публікацій і структури роботи.
У першому розділі «Теоретичні основи просвітницько-виховної діяльності земств Полтавської губернії (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.) проаналізовано ступінь розробленості досліджуваної проблеми, визначено основні передумови та чинники розвитку, обґрунтовано нормативно-правове й наукове забезпечення просвітницько-виховної діяльності земств Полтавської губернії досліджуваного періоду.
7
Проведений історико-генетичний аналіз засвідчив, що значення наукових робіт дорадянського часу (1864–1917 рр.) полягає у тому, що у них містився фактичний і статистичний матеріал, який розкривав діяльність земських органів у загальних рисах. Проблема взаємовідносин земств і центральної влади розкрита у працях О. Васильчикова, С. Вітте, О. Градовського, М. Драгоманова, О. Лохвицького й ін. Законодавчо-організаційні засади створення земських установ і формування їх бюджетів, зокрема й Полтавського губернського земства, висвітлено у роботах В. Абрамова, Б. Веселовського, С. Велецького та ін. У дослідженнях В. Акімова, Є. Звягінцева, Г. Фальборка, В. Чарнолуського, М. Чехова розкрито становище народних шкіл, з’ясована роль земств у розвитку шкільної мережі та розкрита їхня позашкільна культурно-освітня діяльність. Актуальні загальнопедагогічні аспекти (збагачення змісту освіти, оновлення форм і методів викладання, вдосконалення педагогічної майстерності вчителів, забезпечення позашкільної освіти тощо) просвітницько-виховної діяльності земств було обґрунтовано В. Вахтеровим, М. Корфом, М. Пироговим, О. Рахманським, К. Ушинським, І. Фесенком та ін. Питання українізації земських навчальних закладів піднімалися Б. Грінченком, О. Кониським, О. Русовим, С. Русовою, В. Хижняковим та ін. Нормативно-правові й організаційні особливості діяльності земств власне Полтавської губернії подано у наукових студіях краєзнавців – П. Бодянського, В. Бучневича, В. Василенка, О. Зеленського, Л. Модзалевського, І. Павловського, Ф. Щербини, Ю. Яцевича й ін.
У ході дослідження виявлено, що історіографії радянського часу (1918–1990 рр.) в цілому характерне висвітлення соціально-економічних аспектів діяльності земств у контексті загальнокультурного розвитку суспільства (В. Борисенко, В. Гарміза, Л. Захарова, В. Лейкіна-Свірська, Н. Пірумова та ін.). Низка вчених зосередила погляд на вивчені соціально-політичних прагнень прогресивних земських діячів, розглядаючи різні періоди в становленні та розвиткові земсько-ліберального руху на чолі з дворянством (Ф. Петров, Е. Черменський, П. Шлемін та ін.). Встановлено, що в указаних працях розкривалася внутрішня політика царського уряду відносно земських органів. Зауважимо, що інколи ці дослідження не були позбавлені ідеологем. Варто також зазначити, що цілковита увага дослідників зосереджувалася на діяльності органів земського самоуправління у загальноімперському масштабі. Відмітимо, що просвітницько-виховна діяльність земств Полтавської губернії спеціально не розглядалася. Матеріали з даної проблеми фрагментарно представлені у низці краєзнавчих публікацій з історії Полтавщини (В. Жук, В. Лобурець, Я. Риженко, О. Супруненко та ін.).
З’ясовано, що наукова література пострадянського часу (1991 р. – початок ХХІ ст.) відзначається якісними змінами в об’єктивному висвітленні історико-педагогічних аспектів просвітницько-виховної діяльності земств Полтавської губернії досліджуваного періоду, використанням новітньої методології та широкої джерельної бази. Окрема група досліджень представлена дослідженнями загальноісторичного спрямування, у яких здійснено конструктивну оцінку здобутків земських установ у контексті цивілізаційного культурно-історичного поступу (В. Абрамов, Дж. Бушнелл, Т. Гунчак, Б. Елкоф, Г. Касьянов, О. Коновець, М. Шип та ін.).
8
Виняткову наукову цінність становлять фундаментальні праці істориків педагогіки, в яких відображено просвітницько-виховну діяльність земств на тлі розвитку педагогічної думки й освітньої практики в Україні (Л. Вовк, Н. Дем’яненко, І. Зайченко, Н. Побірченко, О. Сухомлинська, Л. Штефан та ін.). Результати пошуків науковців вирізняються новизною фактичного матеріалу, реальністю його педагогічно-прогностичної оцінки й інтерпретації. У зв’язку з цим, вважаємо за доцільне підкреслити вагомість видань за ред. О. Сухомлинської «Маловідомі джерела української педагогіки (друга половина ХІХ – ХХ ст.)», 2003 р.; «Українська педагогіка в персоналіях», 2005 р., а також наукові праці Л. Вовк «Історія освіти дорослих в Україні», 1994 р.; Н. Дем’яненко «Загальнопедагогічна підготовка вчителів в Україні (XIX – перша третина XX ст.)», 1998 р.; Н. Побірченко «Питання національної освіти та виховання в діяльності українських громад (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)», 2002 р.; І. Зайченко «Історія педагогіки», 2010 р.
Привертають увагу дисертаційні дослідження, присвячені розкриттю культурно-освітньої складової діяльності земських установ України, яка була спрямована на піднесення загальної культури населення, відродження національного духу (А. Гуз, І. Захарова, О. Мармазова та ін.). Регіональні особливості діяльності земських установ у сфері освіти та виховання представлено у дисертаційних роботах Л. Корж, Н. Олійник, Л. Рябовол та ін. Загальнотеоретичні основи становлення земств як осередків просвітницько-виховної діяльності в Україні досліджуваного періоду розглядаються у наукових публікаціях Т. Благової, Ж. Ільченко, Н. Калиниченко та ін.
Окремі аспекти просвітницько-виховної діяльності земств Полтавської губернії знайшли відображення у працях істориків-краєзнавців (О. Белько, Р. Гавриш, О. Дроздова, В. Жук, В. Ковган, О. Козаченко, В. Лобурець, Т. Малєєва, П. Ротач, М. Якименко та ін.). Указані дослідження побудовані на широкій історіографічній базі, утім більшість із них торкаються досліджуваного питання побіжно.
Установлено, що однією з особливостей вивчення проблеми просвітницько-виховної діяльності земств Полтавської губернії другої половини ХІХ – початку ХХ ст. є її багатоплановість. Це вимагало залучення багатьох джерел, які за спрямованістю, значимістю, видами й авторством згруповано таким чином: 1) офіційні документи уряду дореволюційної Російської імперії; 2) матеріали земських з’їздів і комісій; 3) статистичні та звітові матеріали земств Полтавської губернії; 5) наукова література наративного характеру; 6) центральна та місцева періодика; 7) документальні матеріали, які зберігаються в архівах.
У ході наукових пошуків з’ясовано найважливіші соціально-економічні передумови становлення земств Полтавської губернії досліджуваного періоду: відміна кріпосного права, яка призвела до суспільної й економічної кризи у Російській імперії; активна діяльність громадських об’єднань щодо поширення національних ідей і науково-технічних знань серед широких верств населення; інтенсивне розроблення положень соціальної філософії, державного управління й економічної теорії; бурхливий розвиток сільського господарства, ремісництва, кустарних, промислових і транспортних підприємств, збільшення обсягів торгівлі; підвищення уваги держави до проблем розвитку шкільної та професійної освіти й ін.
9
Проведене дослідження свідчить, що динамічному розвиткові земств Полтавської губернії у другій половині ХІХ – початку ХХ ст. сприяли такі організаційно-педагогічні чинники: усунення неграмотності населення; прагнення освітян до піднесення педагогічної свідомості широкої громадськості; поява у вітчизняній педагогічній науці фундаментальних праць, присвячених обґрунтуванню значення навчання й виховання для розвитку суспільства та формування конкретної особистості; становлення вітчизняної системи шкільної, позашкільної та професійно-технічної освіти тощо.
Просвітницько-виховна діяльність земств Полтавської губернії (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.) регламентувалася такими нормативно-правовим документами: «Положення про губернські й повітові земські установи» (1864, 1890 рр.), «Положення про початкові народні училища» (1864 р., 1874 р.), «Земські установи: положення про губернські й повітові земські установи. Правила про порядок приведення їх у дію» (1865 р.), «Положення про вчительські семінарії» (1870 р.), «Статут реальних училищ» (1872 р.), «Основні положення про промислові училища» (1888), «Положення про художньо-промислові навчальні заклади» (1902 р.), «Матеріали з реформи середньої школи» (1915 р.) тощо.
На засадах феноменологічного та герменевтичного підходів з’ясовано, що науковим і навчально-методичним підґрунтям просвітницько-виховної діяльності земств Полтавської губернії досліджуваного періоду слугували: положення про гармонійне та всебічне виховання особистості, необхідність навчання рідною мовою, забезпечення загальноосвітнього, виховального та природовідповідного характеру навчання (В. Вахтеров, П. Каптерєв, М. Пирогов, К. Ушинський та ін.), формування ціннісного ставлення до культури, традицій, історії українського народу (М. Драгоманов, С. Русова, О. Сластіон та ін.); фундаментальні висновки щодо важливості трудового виховання та професійної освіти молодого покоління (І. Анопов, М. Демков, К. Цируль та ін.); результати розробки науково-методичних засад земської початкової школи (В. Євтушевский, М. Корф, Т. Лубенець та ін.).
Проведений у ході роботи аналіз дає підстави стверджувати, що до теоретичних ідей, які лежали в основі просвітницько-виховної діяльності земств Полтавської губернії вказаного періоду доцільно віднести такі положення: виняткова роль освіти та виховання в процесах державотворення й консолідації суспільства; важливість культивування кращих рис української ментальності, таких як працелюбність, індивідуальна свобода, глибинний зв’язок із природою; інтеграція навчальної діяльності та творчої праці учнів; широке застосування практико орієнтованих методів загальноосвітнього та професійного навчання; оптимальне поєднання шкільних і позашкільних форм просвітницько-виховної діяльності тощо.
У другому розділі «Узагальнення досвіду просвітницько-виховної діяльності земств Полтавської губернії (друга половина ХІХ – початку ХХ століття) визначено основні етапи, напрями, форми та методи, виявлено специфіку просвітницько-виховної діяльності земств Полтавської губернії; з’ясовано внесок діячів земств Полтавської губернії у становлення вітчизняної системи освіти та виховання.
10
У ході дослідження виявлено, що склад Полтавського губернського земства був більш демократичним, ніж представництво інших земств України. У зв’язку з цим, земські установи стали проміжною ланкою між суспільством та урядовим апаратом. Важливо, що їхня фундація надавала можливість різним верствам населення, у тому числі й селянам, бути допущеними до розв’язання важливих економічних і соціальних проблем, що, у свою чергу, спричинило прагнення до підвищення грамотності, тому просвітницько-виховна діяльність стала вагомою складовою функціонування земств.
З’ясовано, що просвітницько-виховна діяльність земств Полтавської губернії (друга половина ХІХ – початку ХХ ст.) була спрямована на поширення грамотності та підвищення культурно-ціннісних потреб широких верств населення на принципах загальності й доступності навчання; зв’язку освіти з життям, культурою та традиціями українського народу; гласності й демократичності; самоврядування; часткової адміністративно-фінансової автономності; відкритості тощо.
Проаналізувавши діяльність земських установ Полтавської губернії досліджуваного періоду у сфері освіти та виховання на основі трьох критеріїв, зокрема: а) соціально-економічного розвитку суспільства; б) наявності та змісту нормативно-правових документів; в) розвитку педагогічної теорії й освітньо-виховної практики, визначено три етапи її розвитку: 1) організаційно-підготовчий (1864 р. – початок 70-х років ХІХ ст.); 2) науково-методичний (середина 70-х – середина 90-х рр. ХІХ ст.); 3) узагальнювально-реформаторський (середина 90-х рр. ХІХ ст. – 1919 р.).
І етап (1864 р. – середина 70-х рр. ХІХ ст.) – організаційно-підготовчий – характеризувався становленням земських освітніх структур Полтавської губернії згідно із «Положенням про губернські і повітові земські установи» (1864 р.), «Положенням про початкові народні училища» (1864 р.), а також відсутністю планомірної та скоординованої роботи губернського та повітових земств у сфері освіти й виховання. У цей час земства зосередили увагу на статистично-дослідницькому напрямі (проводили дослідження стану шкільництва у Полтавській губернії); долучалися до матеріального забезпечення початкових навчальних закладів на засадах «стимулювання» (закупівля навчального приладдя та підручників, надання фінансової допомоги вчителям) і «спільного утримання» (залучення коштів громад для утримання шкіл); здійснювали організаційно-педагогічне керівництво та нагляд за навчально-виховним процесом на засадах децентралізації (представники земств входили до складу училищних рад); робили спроби реалізації свого права щодо заснування земських шкіл.
ІІ етап (середина 70-х рр. ХІХ ст. – початок 90-х рр. ХІХ ст.) – науково-методичний – позначився докорінними змінами у просвітницько-виховній діяльності земств Полтавської губернії відповідно «Положення про початкові народні училища» (1874 р.), а також нерівномірністю розвитку різних напрямів роботи земств. Самостійність органів земського самоврядування обмежувалася, натомість вплив чиновників Міністерства народної освіти, дворянства та духовенства посилювався. Земства Полтавщини зосередили свою увагу на науково-методичній діяльності; здійснювали представництво в училищних радах; відкривали початкові та професійні
11
навчальні заклади (Кременчуцька акушерсько-фельдшерська школа, Лубенська сільськогосподарська школа, Миргородська художньо-промислова школа імені М. В. Гоголя, Полтавська фельдшерська школа, Полтавська школа садівництва, Полтавське ремісниче училище тощо);
ІІІ етап (початок 90-х рр. ХІХ ст. – 1919 р.) – узагальнювально-реформаторський – позначався виробленням скоординованої політики губернського та повітових земств, багатоплановою та системною роботою, відстоюванням інтересів національної української школи, розширенням фінансових повноважень. Його початок знаменувався ухваленням «Положення про губернські і повітові земські установи» (1890 р.), яке, з одного боку, обмежило автономію органів земського самоврядування та посилило контроль державної адміністрації, а з іншого, зумовило піднесення земського руху на Полтавщині та спонукало до розвитку нових напрямів просвітницько-виховної діяльності земств – видавничого й бібліографічно-експозиційного. У цей час значно розширився земський вплив в училищних радах за рахунок делегування до їхнього складу голів земських управ і земських лікарів; здійснювалися широкомасштабні реформаторські ініціативи земств Полтавської губернії щодо зміцнення земської системи освіти, розширення шкільних програм (із природознавства, історії, географії, трудового навчання та дисциплін художньо-естетичного циклу), підготовки педагогічних кадрів, удосконалення організаційних форм і методів навчально-виховної діяльності, проведення шкільних статистичних досліджень, налагодження системи будівництва навчальних закладів в українському архітектурному стилі, розробки та впровадження плану загального початкового навчання, розвитку позашкільної освіти. Доцільно також позитивно оцінити діяльність Педагогічного бюро, що функціювало у структурі Полтавського губернського відомства упродовж 1905–1919 рр. як перший науково-освітній центр удосконалення педагогічної майстерності вчителів Полтавської губернії.
На підставі поетапно-проблемного аналізу нами виокремлено основні напрями просвітницько-виховної діяльності земств Полтавської губернії другої половини ХІХ – початку ХХ ст.: 1) навчально-методичний – пов’язаний із розробленням теоретико-практичних засад земської народної школи; українізацією освіти; розробкою навчальних планів і програм; збагаченням змісту навчання дисциплінами природничо-математичного та художньо-естетичного спрямування, а також дидактичним матеріалом народознавчого та практико орієнтованого характеру; вдосконаленням методів і форм викладання; 2) організаційно-педагогічний – передбачав організацію й інспектування мережі початкових земських шкіл і початкових народних училищ; започаткування вечірніх, повторювальних, ремісничих і рукодільних класів; відкриття та забезпечення професійних (сільськогосподарських, ремісничих, промислово-художніх тощо) навчальних закладів; організацію спеціальних короткотермінових сільськогосподарських курсів; підготовку педагогічних кадрів (відкриття учительських семінарій у Великих Сорочинцах (1908 р.), Решетилівці (1909 р.), Лубнах (1911 р.), Прилуках (1915 р.), Полтаві (1917 р.), педагогічних класів на базі повітових училищ, проведення вчительських з’їздів і підготовчих загальноосвітніх курсів тощо; 3) видавничий – спрямовувався на
12
підготовку та видання підручників і посібників, методичних розробок і дидактичних матеріалів, науково-популярної літератури, рецензій, педагогічних періодичних видань. Відзначимо, зокрема, заснування Полтавським губернським земством першого в Україні педагогічного видавництва «Український учитель», а також педагогічного часопису для вчителів початкових шкіл (1906 р.); 4) бібліографічно-експозиційний – пов’язаний із фундацією шкільних і педагогічних бібліотек для вчителів, книгозбірень і музеїв унаочнення, проведенням сільськогосподарських і виробничих виставок, створенням читалень для селян, заснуванням при Полтавському губернському земстві Природничо-історичного музею (1891 р.) та Центральної педагогічної бібліотеки (1906 р.) тощо; 5) статистично-дослідницький – передбачав здійснення шкільних статистичних досліджень, вивчення стану просвітницько-виховної практики на місцях та ін.
Дослідженням доведено, що, незважаючи на певні складнощі (часткове обмеження прав земських структур законодавством, недостатність коштів, бюрократичний характер виконання нормативних настанов тощо) Полтавське губернське земство виступало ініціатором низки прогресивних починань просвітницько-виховного спрямування. Приміром, у 1883 р. запроваджено програму санітарно-гігієнічного обстеження учнів і шкіл, яку розробили земські лікарі Федір і Єлизавета Яницькі. У 1894 р. на основі детального вивчення стану розвитку освіти на Полтавщині було розпочато реалізацію програми обов’язкового початкового навчання дітей 8–11 років (із перспективою на 10–15 років). Підкреслимо також, що Лохвицьке повітове земство у 1898 р. першим на території Лівобережної України приступило до виконання програми розширення мережі шкіл, здійснивши при цьому асигнування на будівництво у розмірі 10040 крб. Згодом, у 1910 р. було проведено конкурс із проектування шкільних будівель в українському архітектурному стилі, результати якого втілилися у широко масштабному для тих часів проекті спорудження навчальних закладів.
Аналіз якісних і кількісних показників просвітницько-виховної діяльності земств Полтавської губернії досліджуваного періоду дає підстави виокремити такі три групи: 1) повітові земства із високою результативністю роботи (Костянтиноградське, Лохвицьке, Мирогродське, Полтавське, Роменське); 2) повітові земства із середньою результативністю роботи (Гадяцьке, Кобеляцьке, Зіньківське, Кременчуцьке, Лубенське, Пирятинське, Прилуцьке, Хорольське); 3) повітові земства із низькою результативністю роботи (Золотоніське, Переяславське).
Із позиції персоніфікованого підходу у дослідженні відображено просвітницько-виховну співпрацю земств Полтавської губернії з видатними вченими, митцями, громадськими діячами, меценатами – В. Василенком (збагачення національним компонентом змісту ремісничої освіти та заснування кустарного музею при губернській земській управі); Г. Галаганом (розробка та реалізація плану початкової освіти у м. Прилуки, відкриття та фінансове забезпечення низки навчальних закладів у Полтавській губернії); Г. Коваленком (виконання обов’язків редактора журналу «Рідний край», діяльність на посаді інспектора позашкільної освіти Полтавської губернії та читання лекцій на просвітницьких курсах для дорослих), Ф. Лизогубом
13
(організаційно-педагогічна робота на посаді голови Полтавської земської управи), Л. Падалкою (історико-педагогічні й етнографічні дослідження та співпраця зі статистичним бюро Полтавського губернського земства); М. Рудинським (організаційно-освітня діяльність на посаді очільника Педагогічного бюро Полтавського губернського земства); К. Скаржинською (пожертвування приватного історико-археологічного музею та бібліотеки Полтавському губернському земству, а також заснування навчальних закладів на благодійних засадах); О. Сластіоном (педагогічна діяльність у Миргородській художньо-промисловій школі імені М. В. Гоголя й участь у проекті щодо спорудження будівель земських шкіл у стилі українського модерну) тощо.
Здійснення порівняльного аналізу із роботою інших земських установ України (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.) дозволило виявити специфіку просвітницько-виховної діяльності земств Полтавської губернії досліджуваного періоду: україноцентрований зміст; пріоритетність морального, естетичного та трудового виховання; опора на національно-культурні традиції; високий рівень педагогічної культури й ініціативності; домінування практико орієнтованих форм і методів, що пробуджують активність і творчість особистості; широка співпраця із прогресивними діячами територіальної громади та всієї України.
У третьому розділі «Актуалізація педагогічних ідей і досвіду просвітницько-виховної діяльності земств Полтавської губернії досліджуваного періоду в світлі модернізації національної системи освіти» розкрито основні напрями творчого використання педагогічних ідей і досвіду просвітницько-виховної діяльності земств Полтавської губернії (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.) у сучасних умовах.
На основі парадигмального підходу, що передбачає вивчення досліджуваної проблеми із позицій виникнення та трансформації педагогічних теорій, встановлено певну співзвучність ідей просвітницько-виховної діяльності земств Полтавської губернії досліджуваного періоду та положень, що визначено у новітніх державних освітніх документах (Закони України «Про освіту», «Про загальну середню освіту», «Про вищу освіту», «Концепція розвитку освіти на період 2015-2025 років», «Концепція національно-патріотичного виховання» тощо), обґрунтовано у працях сучасних педагогів-науковців (В. Андрущенко, В. Кремень, В. Луговий, О. Падалка, О. Савченко, О. Сухомлинська та ін.), а також зреалізовано у прогресивному досвіді вчителів-практиків (О. Горіна, Л. Грищенко, О. Довбня, Р. Дзюба та ін.).
Особливо актуально у цьому контексті звучить питання переходу до державно-громадської моделі управління освітою, що передбачає узгоджену взаємодію між державою та громадою: у розв’язанні широкого спектру проблем, пов’язаних із можливістю ефективно впливати на освітню політику, у прийнятті управлінських рішень, у виконанні функцій ресурсного забезпечення тощо.
Здійснене у ході дослідження наукове узагальнення історико-педагогічних здобутків, сучасної педагогічної теорії та шкільної практики засвідчило факти творчого використання надбань просвітницько-виховної діяльності земств Полтавської губернії (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.). Установлено, що перспективний характер стосовно актуалізації досліджуваної проблеми має створена
14
за ініціативою Полтавського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти імені М. В. Остроградського програма розвитку громадсько активних шкіл, яка об’єднала загальноосвітні школи І-ІІІ ступенів № 17, 18, 34 (м. Полтава), № 16 (м. Кременчук), Дібрівську загальноосвітнью школу І-ІІІ ступенів Миргородського району Полтавської області, Супрунівську загальноосвітнью школу І-ІІІ ступенів Полтавського району Полтавської області та ін. Програма націлена на налагодження професійного діалогу педагогів-науковців і вчителів-практиків для взаємодії освітян області у справі розвитку шкільництва на засадах самоврядування, узгодження дій із метою забезпечення відкритості освіти та генерування інноваційних ідей.
На сучасному етапі розвитку України, коли існує загроза денаціоналізації, втрати державної незалежності та потрапляння у сферу впливу іншої держави, виникає нагальна потреба переосмислення історико-педагогічної спадщини та здійснення системних заходів, спрямованих на посилення патріотичного виховання дітей і молоді – формування нового українця-громадянина, який діє на основі національних і європейських цінностей. З огляду на вказані стратегічні орієнтири, у роботі здійснено аналіз творчих надбань Миргородського художньо-промислового коледжу імені М. В. Гоголя Полтавського національного технічного університету імені Юрія Кондратюка, який був заснований Полтавським губернським земством у 1896 р. Результати дослідження надали підстави констатувати, що заклад зберігає та примножує творчі здобутки попередників, зокрема оптимальне поєднання навчальної діяльності та творчої праці у педагогічному процесі, застосування різноманітних форм національно-патріотичного виховання молоді, збагачення навчальної експозиції кераміки; активна участь та утримання лідируючих позицій у міжнародній і всеукраїнській виставковій діяльності. Все це дозволило визнати Миргородський художньо-промисловий коледж імені М. В. Гоголя Полтавського національного технічного університету імені Юрія Кондратюка осередком освітньо-виховних традицій, започаткованих земствами Полтавської губернії досліджуваного періоду.
У руслі популяризації досліджуваної проблеми науковий інтерес становить громадська ініціатива створення волонтерського проекту «Школи Лохвицького земства (спільнота захисту шкіл О. Сластіона)», що спрямований на відбудову та відродження земських шкіл. Організаторами проекту виступили О. Герасим’юк (журналіст і громадський діяч), М. Кривчун (директор фонду Г. Сковороди), В. Юрченко (директор Педагогічного інституту Київського університету імені Бориса Грінченка). Учасники групи залучаються до вивчення та поширення просвітницько-виховного досвіду земств Полтавської області другої половини ХІХ – початку ХХ ст., а також здійснюють масштабні трудові акції щодо відтворення початкового стану будівель, їх подальшого використання з освітньо-виховною метою.
Здійснена актуалізація матеріалів дослідження засвідчила реальні можливості використання його результатів у педагогічній теорії та освітній практиці.