Король, Артур Миколайович. Інформаційні чинники демократизації політичної культури у системі міжнародних відносин

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність дисертації, сформульовано мету і
завдання, окреслено об’єкт, предмет, методологічні основи дослідження,
визначено наукову новизну, теоретичне і практичне значення отриманих
результатів, наведено відомості про апробацію, наукові публікації, структуру та
обсяг дисертації.
Перший розділ – «Теоретико-методологічні засади дослідження
інформатизації та демократизації суспільних відносин» – присвячено
аналізу взаємовпливу процесів інформатизації та демократизації суспільних
відносин, їх впливу на політичну культуру суспільства.
Описується демократизація суспільних відносин, пов’язана не лише з
економічними змінами, значення яких в сучасних умовах є досить вагомим, а й
зі соціально-правовим оновленням  наповненням реальним змістом
конституційних положень, реформуванням і посиленням ваги судової влади,
реальним захистом прав і свобод людини, демократизацією відносин між
владою і суспільством. Фундаментальною основою сучасної методології
дослідження суспільних перетворень є взаємозалежність та інтегрування
внутрішніх і зовнішніх політичних, правових, культурних, інформаційних
чинників, які обумовлені сучасними тенденціями і викликами модернізаційного
розвитку. Це актуалізує теоретичні і практичні аспекти гнучкого реагування на
нові цивілізаційні явища, процеси, виклики, переорієнтації та спрямування усіх
сфер індустріального суспільства на розвиток його інформаційних
можливостей та гуманізації відносин.
Інформацію розглянуто як найважливіший фактор соціального прогресу, а
інформатизацію як відповідь на виклики сучасної інформаційної революції, що
спрямована на подолання розриву між інформаційними потребами і
можливостями їх реалізації через впровадження принципово нових засобів
отримання, обробки, передачі, зберігання й використання інформації.
Внаслідок цього відбуваються якісні зміни у формах діяльності людини, її
свідомості та способі життя, спостерігається формування глобального
інформаційного простору. Процеси інформатизації знаходять свій прояв у
різноманітних сферах суспільного життя, зокрема економіці, політиці, культурі,
освіті та науці.
Співзвучно сучасним політико-комунікативним підходам поняття
«інформатизація» та «комп’ютеризація» трактуються взаємопов’язаними, але
не тотожними. Суттєва відмінність між ними полягає у тому, що
комп’ютеризація характеризує розвиток і застосування технічних параметрів
збирання, використання, накопичення інформації. Натомість інформатизація
суспільства пов’язана зі забезпеченням зацікавлених суб’єктів достовірними,
вичерпними, своєчасними знаннями в усіх видах людської діяльності. Як
результат інформатизації виникає інформаційне суспільство, де головним
об’єктом управління є не матеріальні об’єкти, а символи, ідеї, образи, інтелект,
знання форми, в яких кодується, передається, засвоюється інформація, що може
бути (не-)корисною в реальному процесі соціального життя.
Переважно позитивні оцінки перспектив процесу інформатизації
суспільства не заперечують розгляду суперечностей цього феномену. Зокрема,
це такі проблеми, як нерівність доступу до інформації, знань та новітніх
інформаційно-комунікаційних технологій, деструктивний вплив на свідомість
та поведінку людини внаслідок інформаційного перенавантаження, формування
Інтернет-залежності, спотворення інформації та її зловмисне використання з
метою маніпуляції свідомістю, інформаційне насилля та інформаційні війни.
Розв’язання численних суперечностей процесу інформатизації суспільства
неможливе без якісних змін у свідомості та поведінці людини. Звідси
актуалізується необхідність аналізу особистості як суб’єкта та об’єкта в системі
інформатизації суспільства.
Вказується, що однією зі центральних проблем теорії і практики
інформатизації суспільства є зміцнення ціннісних засад застосування
інформаційно-комунікаційних технологій. Розв’язання цієї проблеми вимагає
формування та розвитку політико-культурних імперативів процесу
інформатизації, гуманізації новітніх інформаційно-комунікаційних технологій,
посилення уваги до питань духовної культури особистості, її моральності,
ідентичності, свободи та творчого потенціалу в умовах сучасного
інформаційного простору.
У другому розділі – «Феномен інформатизації у політико-культурній
сфері міжнародних відносин» – розглянуто природу та сутність
інформаційних процесів у системі міжнародних відносин, їх інтенсивність та
спрямованість, описані суб’єкти та об’єкти інформаційних впливів у системі
міжнародних відносин тощо.
Інформаційний простір постає ключовим чинником міжнародних впливів,
інструментом дипломатії та глобальної стратегії світового порядку. Якісно
змінюється процес політичної комунікації у сфері міжнародних відносин.
Інформатизація сприяє розширенню демократичних вимірів та комунікації,
відіграє провідну роль в утвердженні демократичних цінностей та принципів,
встановлюючи загальні стандарти у сфері мас-медіа й нових комунікаційних
послуг прийняття зовнішньополітичних рішень. У зв’язку зі застосуванням
інформаційних технологій збору та використання міжнародної інформації
змінюється сам предмет міжнародних відносин.
Зазначається, що новітні технології обумовлюють зміни характеру
відносин між державами, сприяють появі нових акторів міжнародної взаємодії
— суспільних рухів, фінансових груп та інших спільнот, які інкорпорують у
систему міжнародних відносин власні (нові для неї) цінності. Важливе значення
для формування громадської думки різних країн світу має інформаційно-
аналітичне забезпечення зовнішньої політики держави. Це пов’язане з
діяльністю державних установ та зовнішньополітичних відомств щодо
роз’яснення міжнародній громадськості та урядам зарубіжних країн мети та
основних завдань державної політики країни, її позиції щодо значимих подій
міжнародного життя.
Стверджується, що інформатизація, що формує єдиний світовий
інформаційний простір, створює глобальне мережеве суспільство, з одного
боку, відкриває громадянам охоплених нею країн доступ до всіх матеріальних і
духовних благ, множить інтелектуальний ресурс, а, отже, і всі інші ресурси,
сприяючи сталому розвитку, досягненню благополуччя, безпеки особистості й
суспільства. З іншого боку, інформаційні технології не є абсолютним благом:
вони створюють нові можливості для контролю й маніпуляції масовою
свідомістю у внутрішній політиці, нові ефективні засоби міждержавного
протиборства, а, отже, і нові загрози для національної безпеки.
Важливим завданням є з’ясування інформаційних можливостей України в
системі міжнародних відносин. Сучасне геополітичне положення України
потребує подолання хронічного дуалізму позиціонування політичних сил як у
внутрішній, так і у зовнішній сферах, використання інформаційних ресурсів для
створення нової ціннісної бази реалізації стратегій консолідації та розвитку
країни. Інформатизація в системі міжнародних відносин постає складним,
багатоаспектним феноменом, зміст якого визначається через низку
взаємопов’язаних понять. Фундаментальне місце серед них належить поняттю
міжнародних інформаційних ресурсів як таких, що підлягають регулюванню за
допомогою міжнародного законодавства, є доступними для суб’єктів
міжнародних інформаційних відносин. Чинник міжнародних інформаційних
ресурсів запропоновано визначити як фундаментальну категорію сучасних
міжнародних відносин, що зумовлює розповсюдження інформаційних
технологій збору та використання міжнародної інформації. Водночас,
актуалізується і питання захисту інформації в системі міжнародних відносин,
вирішення якого потребує подальшого удосконалення міжнародно-правового
регулювання транскордонних інформаційних відносин. Координації дій у
правовій сфері на національному та міжнародному рівнях має сприяти
діяльність міжнародних інформаційних структур, що зорієнтовані на вирішення
глобальних проблем інформаційного суспільства, забезпечення
комунікаційного розвитку регіонів, вивчення тенденцій та аналіз міжнародних
проблем, що зумовлюються новими інформаційними й комунікаційними
технологіями. Українська держава не лишається осторонь цих процесів,
поступово розширюючи власні інформаційні можливості в системі
міжнародних відносин.
У третьому розділі – «Вплив процесів інформатизації на
демократизацію політичної культури у системі міжнародних відносин» 
окреслено вплив демократизації політичної культури суспільства і влади на
визначення змісту та характеру міжнародних відносин.
Зазначається, що процеси демократизації та підтримання миру значним
ступенем залежать від інформаційної відкритості та особливостей міжнародних
комунікацій. Інформатизація вносить корективи у традиційні форми
дипломатичних відносин, роблячи їх більш публічними, мобільними,
толерантними. Крім того, інформаційна відкритість збільшує можливості
превентивних заходів, а також створює умови для побудови комунікативних
майданчиків з урегулювання конфліктів, що виникають.
У сучасних умовах актуальною проблемою є дослідження інформаційно-
комунікативного простору суспільства як нового децентрованого середовища
та нової форми культури, у якій комунікація стає своєрідним способом
існування. У ХХІ ст. інформаційно-комунікативні технології перетворилися на
потужний інструмент політичного впливу у сфері міжнародних відносин.
Специфічними ознаками сучасної міжнародної системи, якщо її сприймати як
потенційно багатополюсну (поліцентричну), є зміни, що стосуються реалізації
інтересів і ускладнення політичних мотивацій у відносинах між провідними
державами, а також істотне збільшенні кількості держав, які залучаються до
обговорення принципових глобальних проблем та ухвалення колективних
рішень.
У розділі йдеться про те, що за допомогою інформаційних технологій
створюються механізми, які сприяють зняттю напруги та досягненню
консенсусу й компромісних рішень. Важливою залишається взаємодія щодо
спільних дій держав зі заперечення агресивної поведінки та порушення
міжнародних норм і принципів. У той же час, значна кількість конфліктів і досі
вирішується зі застосуванням насилля, заморожуються без узгодження позицій
та унормування стосунків. Однак, спільні дії держав із вирішення світових
проблем як потенційних чинників конфліктів, знаходження спільних рішень,
збільшення доступу до знань та інформації для громадян допомагає знаходити
нові точки консенсусу та формує новий порядок денний світової політики, в
який включаються і недержавні актори у вигляді недержавних міжнародних
організацій, глобальних рухів та мереж. Останні доповнюють дії превентивної
демократії та миротворчі ініціативи, розповсюджують всебічну інформацію
щодо осередків напруги та реальних процесів всередині держав.
За умов глобалізації та демократизації, розвитку інформатизації
відзначається тенденція посилення ролі недержавних акторів у міжнародних
відносинах, що потребує доступності та відкритості інформації, більшої
прозорості та звітності з боку політичних лідерів, участі у прийнятті та
контролю над процесом прийняття рішень. Однією зі причин посилення
впливовості міжнародних неурядових організацій є формування інформаційних
механізмів для здійснення контролю громадськості за процесом розробки та
прийняття міждержавних рішень, які стосуються захисту життєво важливих
інтересів людини і суспільства в умовах нових викликів та загроз глобалізації.
Стверджується, що розвиток інформаційних технологій має пріоритетне
значення для суб’єктів міжнародних відносин. Низький рівень розвитку
інформатизації обмежує можливості країн брати участь в сучасних процесах
інтеграції та розвитку міжнародних відносин, сприяє відставанню та формує
невідповідність культурних норм сучасним викликам. У той же час активне
задіяння інформаційних чинників веде до збільшення впливу на світовій
політичній арені, сприяє досягненню стратегічних цілей, наприклад, з точки
зору забезпечення національної безпеки та розвитку державності.
Четвертий розділ – «Ціннісно-культурні імперативи формування
сучасної міжнародної інформаційної політики» – присвячено аналізу основ
формування міжнародної інформаційної політики, адекватної сучасним змінам
у сфері міжнародних відносин.
Зважаючи на значний науковий та практично-політичний доробок,
регулювання міжнародних інформаційних відносин залишається складною
проблемою прикладного та методологічного ґатунку. Розвиток інформаційно-
комунікаційних технологій призводить до виникнення глобального
інформаційного простору, в якому не тільки засоби масової інформації, але й
засоби персональної комунікації легше долають державні кордони та
обмеження, що їх супроводжували раніше. Цей простір надає людині
можливість одержувати і поширювати інформацію у локальному,
регіональному, всекраїновому та світовому масштабах. Транскордонність
сучасної інфраструктури телекомунікацій дозволяє вести мову про своєрідне
поле для міжнародного спілкування і міжнародних відносин, які можуть мати
не лише правовий, а й більш широкий – політичний характер.
Будь-якій державі в умовах глобалізації технічно неможливо ізолювати
свій інформаційний простір, закритися від надходження інформації ззовні. З
іншого боку, наявність різноманітних каналів зв’язку ускладнює контроль та
запобігання витоку інформації за межі країни (від державних таємниць до
подробиць політичної сфери, укладення політичних, ділових угод тощо). Ці
чинники актуалізують питання безпеки національного інформаційного
простору. Вплив засобів масової комунікації здійснюється через зміст
інформації і через її форму. Підкреслюється, що вагомий внесок у міжнародну
інформаційну політику роблять урядові та неурядові міжнародні організації,
пріоритетом діяльності яких є вирішення глобальних проблем інформаційного
суспільства, забезпечення комунікаційного розвитку регіонів, вивчення
тенденцій та аналіз міжнародних проблем, що зумовлюються новими
інформаційними й комунікаційними технологіями.
Зауважується, що політичні реалії не завжди сприяють повній реалізації
правових норм, що зумовлюються соціально-економічними (бідність,
обмежений доступ до знань, інформаційна нерівність), об’єктивно-
технологічними (неможливість фактичного ручного керування усіма
інформаційними потоками та взаємодіями в світі), а також власне політичними
чинниками (реалізацією національних інтересів держав, піклування про
інформаційну безпеку, захист технологій та таємниці). Завжди актуальним для
будь-якого суспільства, в тому числі й українського, залишається розв’язання
проблеми, з одного боку – підтримки та розвитку інформаційної безпеки (як на
рівні суспільства в цілому, так і кожної людини окремо), з іншого  об'єктивної
загрози обмеження права на приватність, зокрема й приватність інформації у
надзвичайних умовах. Відтак актуалізовано пошук такого допустимого балансу
між інформаційною відкритістю і закритістю, що відображався та
закріплювався б у нормативних документах та системі управління держав з
розвинутою демократією. Означене і формує предмет інформаційної безпеки у
широкому розумінні цього поняття. Право на інформацію має основоположний
характер, є найважливішою умовою функціонування правової держави та
сполучає ланки системи фундаментальних прав і свобод – громадянських,
політичних, соціальних, економічних. Вкрай важливою в контексті
інформаційної безпеки людини, суспільства, держави та міжнародної спільноти
є проблема протидії інформаційному насиллю, інформаційним операціям,
інформаційним війнам. Міжнародну інформаційну безпеку обумовлюють:
визнання нового глобального виду зброї масового ураження  інформаційної
зброї, що катастрофічна за наслідками застосування; створення дієвих
міжнародних механізмів протидії і попередження глобальних інформаційних
війн в межах політичної компетенції ООН, регіональних міжнародних
організацій з проблем безпеки та оборони; продукування адекватних
політичних рішень у сфері інформатизації на національному рівні.
В інформаційному суспільстві важливою є проблема формування
інформаційної культури, що є множиною досягнень спільноти людей, народу,
нації, громадянського суспільства, держави, міжнародного співтовариства у
сфері інформаційних відносин. Поглиблено думку про те, що інформаційна
культура відображає історично досягнутий рівень розвитку суспільства, його
духовне життя у сфері інформаційних відносин, охоплює насамперед систему
виховання, освіти, наукової та мистецької творчості, а також ті інституції, що
забезпечують їх функціонування. Втілюється інформаційна культура у
результатах інформаційної діяльності.
Акцентується увага на тому, що один зі стратегічних інтересів будь-якої
країни  інформаційна сфера  потребує особливої уваги науковців,
громадських активістів, політиків, державних і міжнародних суб’єктів.
Зокрема, стан політичної, економічної, оборонної та інших складових безпеки
України серед іншого залежить й від рівня керованості національним
інформаційним простором. Державна інформаційна політика як важлива
складова зовнішньої і внутрішньої політики країни, що охоплює всі сфери
життєдіяльності суспільства, має стати цілісною, концептуально вивіреною,
збалансованою та перспективною.