Бак, Мирослав. Інформатизація як закономірність модернізації освіти в епоху глобалізації ( україно - польські студії: компаративний аналіз)



Название:
Бак, Мирослав. Інформатизація як закономірність модернізації освіти в епоху глобалізації ( україно - польські студії: компаративний аналіз)
Альтернативное Название: Бак, Мирослав. Информатизация как закономерность модернизации образования в эпоху глобализации (Украина - польские студии: компаративный анализ)
Тип: Автореферат
Краткое содержание: У вступі обґрунтовано актуальність досліджуваної проблеми; розкрито
зв’язок дисертаційної роботи з науковими планами, темами; визначено
об’єкт, предмет, мету, завдання дослідження, методи; розкрито наукову
новизну, теоретичне та практичне значення роботи; відображено апробацію
результатів дисертаційного дослідження.
Перший розділ «Теоретико-методологічні засади дослідження
інформатизації освітніх процесів в умовах глобалізації суспільства»
присвячено аналізу специфіки філософського підходу до розгляду феномену
інформатизації освіти як об’єктивної закономірності її розвитку в
інформаційну епоху.
У підрозділі 1.1. – «Філософська рефлексія змін в освіті на сучасному
етапі її розвитку» – зазначається, що в сучасному світі без філософського
усвідомлення неможливо розглядати та вирішувати проблеми інформатизації
освітніх процесів в епоху глобалізації. Філософська рефлексія освітніх
питань, в свою чергу, потребує рефлексії всередині самої себе і актуальним є
питання філософських підстав, на яких має базуватися ця рефлексія. На
думку автора, така рефлексія має відбуватися в межах саме філософії освіти,
оскільки саме через нерозуміння діалектики розвитку освіти багато в чому і
зумовлена сучасна криза в освіті.
Соціокультурні зміни, які притаманні глобалізованому суспільству,
зумовлюють звернення до засобів постмодерністської філософії. Саме вона
відображає специфічний постмодерністський світогляд, характерний для
входження людства в якісно нову фазу свого розвитку.
Постмодернізм поставив в центр сучасної філософії нелінійність
11
мислення, що породжує нове розуміння світу, що нас оточує. Нелінійний, або
постмодерністський, спосіб мислення виявився співзвучним глобальним
інформаційним технологіям. Саме розвиток технічних засобів масової
комунікації – комп’ютерної техніки, телебачення, інформатики, відеотехніки
сприяли виникненню постмодернізму та стали найбільш помітними змінами,
що стали справжнім втіленням досягнень людства другого тисячоліття.
Електронні форми комунікації, нові форми роботи з текстами в
електронному вигляді, такі як інтертекстуальність, дискурс – це невід’ємні
складові глобальної інформаційної мережі. Глобальна мережа, віртуальний
простір проникають і в систему освіти. Дистанційна освіта, віртуальні
університети, спілкування з викладачами та іншими членами навчального
співтовариства по електронній мережі, по електронній пошті міцно увійшли
в наше життя, але вони ще не отримали належного осмислення у
філософському просторі освітньої думки.
Сучасний стан і тенденції подальшого розвитку постмодернізму
припускають розглядати його в ролі світогляду інформаційного суспільства.
Більше того, спосіб мислення, притаманний постмодернізму та глобальні
інформаційні технології є не лише співзвучним, а перебувають в резонансі,
їхній взаємовплив породжує нові синергетичні ефекти різкого зростання в
освіті електронних форм комунікації, нових форм роботи з текстами в
електронному вигляді, зокрема, до інтертекстуальності, до дискурсу в межах
глобальної інформаційної мережі.
Упідрозділі 1.2. – «Інформатизаційна перебудова в освіті як
відповідь на перетворення епохи глобалізації» – аналізуються різні
підходи до розуміння глобалізації західними дослідниками. Зазначається, що
творчий пошук і розвиток людства в межах сучасної цивілізації іде шляхом
пізнання законів природи та винахідного вдосконалення техніко-економічної
діяльності, тобто методологічно кваліфікованої оптимізації (гармонізації)
суб’єкт-об’єктних відносин у глобальному або загальносистемному вимірі.
Розглядаючи глибинну специфіку інформаційних процесів на основі
визначення рис їхньої специфіки, зроблено висновок, що інформаційно-
цільовий зв’язок у методологічно повній соціально-економічній структурі є
всезагальним, а з урахуванням здатності інформаційного ресурсу повноважно
представляти непорушні, економічно необхідні закони природи, цей зв’язок
фактично є глобальним. Оцінка тенденцій сучасного розвитку надала нам
можливість дійти висновку, що рух сучасної цивілізації до так званої
інформаційної спільноти і конкретні концепції соціально-економічного
прогресу об’єктивно, закономірно, фундаментально і методологічно
глобально базуються на трьох основах: інформаційній, інтелектуальній та
інноваційній.
У свою чергу, реконструкція системи освіти на підставі того, що
соціальні, економічні, культурні, технологічні умови існування людства
змінюються з суспільним розвитком, є необхідною відповіддю на
перетворення епохи глобалізації. У питаннях розвитку інформаційних систем
та інформатизації освіти вважаємо за необхідне використовувати у контексті
12
інформатизації освіти щодо неї поняття «глобальні резерви зростання».
Оскільки нині історії надана можливість цілісного погляду на планетарну
ситуацію, що склалася у соціоекосфері, як головного моменту сучасного
методологічного підходу до проблематики людської діяльності та
цивілізаційного прогресу, що враховує принцип загальної єдності світу,
визначимо вузлові моменти і тенденції реального розвитку: найбільш
очевидними є науково-технологічні досягнення; різке підвищення рівня
спеціалізації праці та диференціації науки, що дало небачені раніше
можливості революційних досягнень у соціальному, економічному,
культурному зростанні при водночас ускладненні проблематики розвитку;
досягнення раніше недоступних можливостей творчого взаємозв’язку,
спілкування та співробітництва суб’єктів соціально-економічної діяльності
на всіх рівнях за допомогою інформаційних технологій.
У підрозділі 1.3. – «Усвідомлення необхідності інформатизації
освіти як об’єктивної закономірності її розвитку в інформаційну епоху» –
зазначається, що інформатизація освіти є одним із головних напрямів її
модернізації в епоху глобалізації. У підрозділі розглядаються основні
підходи до розуміння явища глобалізації в сучасному світі, основні тенденції
глобалізації соціуму, оцінюються процеси глобалізації в історичному аспекті.
Оцінка сучасної моделі глобального розвитку фактично призвела до появи
двох законів, які сучасними науковцями сформульовані як: Закон
прискорення модернізації комунікативних технологій і Закон витіснення
попиту на традиційну академічну освіту попитом на прикладні спеціальності.
Процес глобалізації є певним історичним етапом еволюції суспільства,
який відбувається на фоні іншого важливого процесу, що призвів до
революційного прориву в галузі комунікації, а саме розвиток інформаційного
суспільства і його комунікаційних технологій. Крім того, існує глибокий
зв’язок між глобалізацією, інформатизацією суспільства та уявленнями про
себе та світ. Сутність цього зв’язку визначається тим, що без сучасних
інформаційних технологій була б неможливою нова структура суспільства
(інформаційного суспільства). Отже, сучасний етап розвитку суспільства
характеризується активним проникненням інформаційно-комунікаційних
технологій у всі сфери людської діяльності – економіку, політику, культуру,
мистецтво, освіту. Відбувається поступовий перехід від індустріального до
постіндустріального, або інформаційного, суспільства, де головною цінністю
стає інформація (створення, контроль та розподіл інформаційних потоків). В
результаті – рівень розвитку будь-якої країни починає визначатися рівнем
інформатизації суспільства.
Водночас, процеси інформатизації суспільства безпосередньо
впливають і на розвиток інформатизації освіти. В інформаційному
суспільстві основу розвитку складають інформаційні процеси на основі
інформаційно-комунікаційних технологій. Впровадження ІКТ у різні сфери
діяльності сприяло тому, що виник і розвивається глобальний процес
інформатизації. Це, в свою чергу, стало поштовхом до розвитку
інформатизації освіти, оскільки саме освіта готує до життя людей, які
13
формують нове інформаційне середовище суспільства. Таким чином, одним
із найважливіших завдань та умовою реформування та модернізації системи
освіти стає її інформатизація.
Другий розділ – «Інформаційний простір освіти» – містить три
підрозділи.
У підрозділі 2.1. – «Поняття інформаційного простору освіти та
сутність процесу інформатизації освіти» – проаналізовано поняття
інформаційного простору освіти. Зазначається, що термін «інформаційний
простір», який досі не має загальноприйнятого значення, охоплює два
змістовні поняття «простір» та «інформація». Тому автором розглядається як
процес становлення уявлень про простір у філософському трактуванні, так і
визначення інформації. Крім того, розмежовуються поняття інформаційного
простору та інформаційного середовища. Інформаційний простір
визначається як сукупність результатів семантичної діяльності людства. Він
включає в себе інформаційні ресурси, засоби інформаційної взаємодії та
інформаційну інфраструктуру. Інформаційне середовище є частиною
інформаційного простору, який формує найближче інформаційне оточення
індивіда, виступає сукупністю умов, що забезпечують його продуктивну
діяльність. Зокрема, у навчальному закладі формується інформаційне освітнє
середовище, яке охоплює систему апаратних засобів, програмне
забезпечення, фахівців і користувачів, бази даних тощо, які реалізують
інформаційні процеси. Компонентами інформаційного освітнього
середовища є: медіа-теки, сайти, віртуальні інформаційні дошки, електронні
навчальні програми, методичні розробки, ресурси інтернету та підсистеми,
які забезпечують реалізацію функцій документообігу, моніторингу й
управління освітою тощо.
Таким чином, інформаційний простір, який має реальний і віртуальний
виміри, має ширше значення, ніж інформаційне середовище, яке є
пов’язаним суто з людським існуванням. Так само співвідносяться і поняття
«освітнє середовище» («інформаційне середовище освіти») та «освітній
простір» («інформаційний простір освіти»).
Основними аспектами організації інформаційного простору освіти є
функціонування інформаційного простору як відкритої системи, що
забезпечує: інтеграцію інформаційних і комунікаційних технологій у
навчально-виховний процес; взаємодію в структурі інформаційного простору
ціннісно-цільового, ресурсно-технологічного, змістовного, психолого-
педагогічного, адміністративно-організаційного компонентів, а також
компонента, що характеризує учасників інформаційної взаємодії.
Сутність процесу інформатизації освіти полягає у взаємопов’язаних
організаційно-правових, соціально-економічних, навчально-методичних,
науково-технічних, виробничих та управлінських процесах, які
спрямовуються на те, щоб задовольнити інформаційні, обчислювальні і
телекомунікаційні потреби як всіх учасників навчально-виховного процесу,
так і тих, хто керує та забезпечує цей процес.
14
У підрозділі 2.2 – «Спадкоємність інформаційного супроводу освіти»
– зазначається, що для інформаційних технологій, які стрімко розвиваються,
проблема достовірності та якості інформаційних ресурсів стає надзвичайно
актуальною. Ця ситуація ставить і вчителів, і учнів перед серйозним
вибором: на які ресурси спиратися при вивченні окремих розділів різних
курсів, які матеріали використовувати.
Під інформаційним супроводом освіти автор розуміє як діяльність тих,
хто навчає, з надання допомоги тим, хто навчається, в реалізації їх освітніх
потреб у предметній галузі, так і саму освітню інформацію у вигляді книг,
навчальних програм, інформаційних розробок. Інформаційний супровід учнів
може здійснюватись двома способами. Перший – традиційний, коли
взаємодія вчителя і учнів відбувається безпосередньо в процесі навчальних
занять, факультативів, курсів за вибором, консультацій. Другий – за
допомогою інформаційно-комунікаційних технологій. Ці технології істотно
розширюють можливості вчителя в організації інформаційного супроводу.
Разом з тим, важливим вбачається аспект спадкоємності в освіті, під
яким мається на увазі певний зв’язок між явищами під час їх розвитку, коли,
змінюючи старі явища, нові зберігають в собі певні елементи старих. Тому і
успішність інформатизації освіти як нового явища певною мірою залежить
від спадкоємності інформаційного супроводу освіти. Тобто ефективність
інформатизації освіти – це не тільки застосування найновіших інформаційно-
комунікаційних технологій, але й багато інших чинників, таких як,
наприклад, компетентність педагогів, які створюють навчально-методичні
матеріали та від яких залежить особлива взаємодія освітнього призначення.
Отже, зважаючи на зміни, що здійснюються під час освітньої
інформаційної взаємодії у зв’язку з реалізацією можливостей засобів
інформацйійно-комунікативних технологій, можна вести мову про
вдосконалення інформаційного супроводу освіти у вигляді інформаційної
взаємодії, що відбувається між учнем, учителем та засобами інформатизації і
комунікації.
У підрозділі 2.3 – «Основні проблеми розвитку єдиного
інформаційного простору освіти України як складової процесу
інформатизації суспільства» – зазначається, що інтенсифікація
інформаційних процесів постає об’єктивною закономірністю теперішнього
періоду суспільного розвитку. Процеси інформатизації суспільства
спричиняють оновлення освітньої системи із застосуванням новітніх
технологій. А задля забезпечення розвитку єдиного інформаційного простору
освіти необхідно враховувати такі принципи, як: системність, етапність,
уніфікація, спадкоємність, відкритість, повнота, цілісність, доступність.
На заваді розвиткові єдиного інформаційного простору освіти в Україні
стає ряд проблем, серед яких: забезпечення доцільного поєднання
централізованого і децентралізованого збереження інформації; інформаційні
потреби освітнього управління; зручний доступу до інформаційних ресурсів;
захист інформації, що міститься в інформаційному освітньому просторі
тощо.
15
У підрозділі розглянуто організаційний напрямок роботи щодо
розвитку єдиного інформаційного простору освіти України; зазначено, що
вагомими у цьому відношенні є такі питання, як: створення інформаційної
служби освіти України; розроблення різних документів управлінського і
нормативно-методичного характеру; підтримка та ініціювання наукових
досліджень та технологічних розробок; забезпечення перепідготовки та
підготовки відповідних фахівців тощо.
У третьому розділі − «Мультимедійна освіта як можливості
інформатизації освіти» − нами здійснюється аналіз потенціалу
мультимедійних можливостей освіти.
У підрозділі 3.1. – «Поняття «мультимедійних засобів навчання»,
їхні можливості та стан впровадження у провідних країнах світу та в
Україні» – подається розгорнутий аналіз поняття «мультимедійні засоби
навчання», на основі якого зазначено, що мультимедійне навчання є
загальноприйнятою назвою для описання когнітивної теорії навчання за
допомогою мультимедійних засобі, що ґрунтується на таких принципах, як:
модальність, надмірність, просторовий зв’язок, часовий зв’язок,
узгодженість, індивідуальні відмінності. Розкрито мультимедійні можливості
освіти, введено та визначено поняття «мультимедійний комплекс освіти», або
ж «мультимедійна система освіти», до якого входять матеріальні засоби
інформатизації (комп’ютери, мультимедійні дошки тощо), а також тексти,
аудіокоментарі, зображення, цифрове відео, анімаційні картинки та ін.
Мультимедійний комплекс освіти відрізняється від традиційного тим, що він
є інтерактивним, має абсолютно новий рівень комунікації та варіативність
інтерпретації, що загалом стало передумовою широкого застосування
мультимедія в освіті.
Одним із перспективних напрямів здійснення вимог, що висуваються
європейськими країнами, є прискорення входження до інформаційного
суспільства, суттєвим засобом у цьому є система мультимедійного навчання
та мультимедійний комплекс освіти. Доведено, що мультимедійний комплекс
освіти є невіддільною складовою всіх сучасних методичних систем.
Застосування мультимедійних можливостей в освіті призводить до таких
позитивних змін в освіті, як: індивідуалізація навчального процесу
(можливість враховувати рівень підготовки, здатності, інтереси та потреби
тих, хто навчається); зміна характеру пізнавальної діяльності (збільшується
самостійність та пошуковість); стимулюється прагнення
самовдосконалюватись; посилюються міждисциплінарні зв’язки у навчанні
(явища і події вивчаються комплексно); підвищується гнучкість, мобільність
навчально-виховного процесу; змінюються форми і методи організації
позанавчального життя тих хто навчається та можливості організації їхнього
дозвілля. Разом з тим, впровадження в навчальний процес цього комплексу в
Україні значно поступається подібній практиці розвинених країн світу.
У підрозділі 3.2. – «Аналіз ситуації з мультимедіа та дистанційною
освітою в освітньому просторі Польщі» – зазначається, що медіа-засоби
вперше, зокрема в період створюваного інформаційного суспільства та
16
вступу Польщі в Європейський союз створюють не тільки винятковий шанс,
але й виклик для медіа-освіти. Складовими елементами мультимедійної
стратегії у польській системі освіти є її розгортання у вигляді пошуку
відповідей на запитання-проблеми: на кого повинна орієнтуватися
пропозиція мультимедійного навчання; в якому ступені мультимедійне
навчання повинно бути окремим відносно теперішньої системи та класово-
лекційного процесу, реалізованого в академічних середовищах Польщі, а в
якому має його збагачувати та доповнювати; чи академічне середовище
Польщі саме буде реалізовувати положення такої освіти, чи у співробітництві
з іншими установами; чи академічне середовище Польщі ініціюватиме дії,
спрямовані на визнання Національною радою радіофонії та телебачення
запуску власної супутникового цифрового телебачення; чи АСП має
підготувати свою спеціальну систему освіти на відстані або повинна
налагодити контакт з іншим навчальним закладом (наприклад COMEUW,
Польський віртуальний університет, який створено з ініціативи Університету
ім. Марії Кюрі-Склодовської у Любліні, Вища суспільно-економічна школа –
WSS-E).
Деякі проекти вже реалізовано, зокрема АСП, а також Європейський
проект польської освітньої системи на відстані для осіб з обмеженими
можливостями, реалізована ПАС ім. М. Гжегожевської у співпраці з країнами
ЄС та міжнародними організаціями (EPPSEOON). Ця площина має два
виміри. Один – це можливість участі науковців та освітян у проведенні та
інтенсифікації дій у галузі досліджень та розвитку, зокрема у галузі спеціаль-
ної програми у Польщі під назвою «Приязне інформаційне суспільство».
Друга – це освітньо-педагогічні методології і кваліфікації, зокрема
дидактичні і технологічні. У Польщі також визначено технології, що
виявляються у прийнятті технічних рішень, що забезпечують послуги із
галузі е-навчання.
Вникливий та ретельний аналіз усіх відповідей на етапі підготовки
концепції, як вважають освітяни Польщі, дасть змогу ухвалити оптимальні
рішення, а їх реалізація забезпечить очікувані ефекти. Вона буде відповідати
загальносвітовим положенням мультимедійного навчання, освіти на відстані
і водночас напрямкам перетворень освіти та навчання для майбутнього.
У підрозділі 3.3. – «Основні технології мультимедійної освіти» –
проаналізовано основні технологічні можливості мультимедійної освіти та їх
особливості, серед яких виокремлено: якість зображення (яскравість,
чіткість, кольоровість); зручність у поясненні видів робіт з різним
приладдям; легкість усунення різних недоліків чи помилок у матеріалі;
можливість більшого варіювання матеріалу, що вивчається залежно від рівня
підготовки студентів; більш широки можливості коригувати темп та обсяг
навчального матеріалу; належне освітлення під час презентації робочого
місця учнів і студентів; суттєве зростання рівня використання наочності під
час занять; збільшення продуктивності заняття; інтегративність; можливість
організовувати проектну діяльність під керівництвом викладачів; змінюється
ставлення до можливостей персональних комп’ютерів (вони сприймаються
17
як універсальні інструменти для роботи в будь-якій сфері людського життя, а
не лише як засіб для ігор).
У підрозділі проаналізовано також різні види мультимедійних засобів
навчання серед яких: засоби зберігання і відтворення навчальної інформації,
засоби моделювання, засоби контролю (самоконтролю), засоби
самонавчання, аудіокомунікативні засоби, візуально-спостережні засоби
тощо.
Серед основних технологій мультимедійних засобів освіти нами
розгулянуто: графічні ілюстративні матеріали, комп’ютерні анімації,
двовимірні анімації, тривимірні анімації, відео- та аудіозаписи,
відеоматеріали, аудіоматеріали. Найпоширенішими є комп’ютерні
тренажери. Їх змістовне наповнення здебільшого складають інтерактивні
анімації.
Основне завдання четвертого розділу дисертації – «Дистанційне
навчання: можливості, переваги, межі реалізації» – проаналізувати
потенційні можливості дистанційного навчання як одного з можливих
варіантів інформатизації освіти.
У підрозділі 4.1. – «Дистанційна освіта: поняття, переваги, форми
реалізації» – розкривається поняття дистанційної освіти. Зокрема
звертається увага на ту обставину, що в різних мовах застосовуються різні
терміни для означення діяльності дистанційного навчання, що призводить до
розходження в їх використанні, наприклад те, як їх використовують в Європі
і Сполучених штатах Америки, що загалом підсилює неоднозначність
вживання цих термінів. Тому часто можна зустріти вживання таких термінів
відносно відкритого та дистанційного навчання: «самостійне навчання»,
«кореспондентна освіта», «зовнішнє навчання», «домашнє навчання»,
«навчання дорослих», «безперервне навчання», «навчання з опорою на
технічні засоби», «дистанційне навчання», «самонавчання», «опосередковане
навчання», «відкрите навчання», «навчання з фокусуванням на учневі»,
«відкритий доступ», «розподілене навчання», «гнучке навчання» тощо.
Загалом дистанційне навчання є видом освітніх послуг і представляє
собою одну з його форм і спосіб організації навчання. За визначенням ми
розглядаємо дистанційне навчання як сукупність технологій, що
забезпечують тим, хто навчається, основний обсяг досліджуваного матеріалу;
інтерактивну взаємодію студентів і викладачів під час навчання, надаючи
студентам можливість самостійно опрацьовувати та засвоювати необхідний
матеріал, а також здійснювати контроль.
Система дистанційної освіти має певні переваги, серед яких:
доступність для всіх верств суспільства; можливість не відвідувати лекції та
семінари; комплексне програмне забезпечення; прямий демократичний
зв’язок між викладачем та студентом; застосування найсучасніших освітніх
технологій; індивідуальність процесу навчання; часова та територіальна
гнучкість процесу навчання.
До позитивних рис дистанційної освіти відносимо: гнучкість,
паралельність, велику аудиторію, економічність, технологічність, соціальну
18
рівність, інтернаціональність, нову роль викладача, позитивний вплив на
студента (учня, слухача), якість.
До конкурентних переваг дистанційної освіти відносимо: якість знань,
продукт, організацію навчального процесу.
У підрозділі 4.2. – «Дистанційна освіта України, Польщі та
світовий досвід» – висвітлюються особливості дистанційної освіти в Україні,
Польщі та у світі. На сьогодні дистанційне навчання відіграє надзвичайно
вагому роль в процесі освіти в усьому світі. В Європі, дистанційне навчання
почало інтенсивно розвиватися в 1970-х роках і пов’язується з процесом
створення університетів дистанційної освіти або, як їх називали в Європі,
«відкритих університетів». Нині будь-яка європейська країна має ряд
навчальних закладів, що засосовують дистанційну освіту з добре
відпрацьованими методиками такого навчання.
Вражаючими є також темпи, з якими розвиваються західні системи
дистанційної освіти, починаючи з 90-х років минулого століття, адже обсяг
послуг, які стала надавати дистанційна освіта, збільшився в 30 разів і більше.
Дистанційна освіта є віддзеркаленням процесів глобалізації системи освіти в
кожній країні. Останнім часом дистанційні (або віртуальні) форми навчання
стають звичними для переважної більшості навчальних закладів по всьому
світу. Тому дослідники вважають, що поширювання дистанційних форм
навчання є природним етапом на шляху еволюції системи освіти від
класичних університетів до віртуальних. А розвиток дистанційної освіти для
провідних навчальних закладів в усьому світі є можливістю для успішної
конкуренції на планетарному ринку освітніх послуг.
Досвід Польщі та Україні у впровадженні цієї форми освіти свідчить,
що ця модель навчання, незважаючи на популярність, зацікавленість та
розвиток дистанційного навчання перебувають на стадії конструктивного
пошуку оптимального вирішення різного роду проблем, які стають на заваді
його швидкого розвитку. В Україні і Полщі є багато спільних проблем у
розвиткові дистанційної освіти, починаючи від політики держави (яка має
створювати відповідні системні рішення, нормативні акти, закони,
далекосяжні програми розвитку тощо) і завершуючи відсутністю відповідної
необхідної інфраструктури (належних технічних засобів і технологій
навчання, відповідної підготовки кадрів, організаційної інфраструктури).
Зважаючи на аналіз ситуації відносно дистанційної освіти в Польщі та
Україні, вважаємо таку форму освіти перспективною для обох країн. Вона є
популярною у все більшої кількості людей, є новою, розвиваючою формою
організації навчання, що водночас є суттєвим чинником підвищення
ефективності запровадження новітніх технологій навчання та забезпечення
мобільності студентів, створення сприятливих умов для творчості, реалізації
природної суті, соціальних потреб людини.
У підрозділі 4.3. – «Технології дистанційного навчання» – розглянуто
технологічні можливості дистанційного навчання. Зазначено, що
різноманітні програми дистанційного навчання розташовуються в межах
двох континуумів: часу та місця. Континуум місця має варіативність, коли
19
всі учасники процесу (і учні, і вчитель) зібрані в одному місці або
перебувають у різних місцях. Континуум часу також варіює в часових межах
від одночасної взаємодії учасників навчального процесу в реальному часі до
взаємодії в різні проміжки часу залежно від того, наскільки це зручно для
учасників навчального процесу.
Для ширшого розгортання технологій дистанційного навчання важливе
значення має кредитно-модульна система, в якій провідне місце займає
самостійна робота студентів. Дистанційний курс кредитно-модульного
навчання в свою структуру включає: стислу інформацію про курс; методичні
рекомендації по роботі з цим курсом; навчальну програму, що містить
потижневе планування; модулі з навчальним текстом, завдання для
практичних робіт, плани семінарських занять, завдання з самостійної роботи,
теми для дискусій; підсумковий тест; вимоги та методичні рекомендації
щодо атестації; термінологічний словник. До основних видів занять
дистанційного навчання кредитно-модульної системи належать: лекції,
семінари, лабораторні та практичні заняття, а також консультації.
Технології дистанційного навчання застосовують також змішану
модель навчання, що представляє собою певну модель, в якій
використовують розподілені інформаційно-освітні ресурси для стаціонарної
форми навчання з використанням різних елементів асинхронного та
синхронного дистанційного навчання. Змішана модель навчання намагається
перебрати можливі переваги дистанційного навчання та водночас позбутися
його недоліків. Серед основних переваг технологій дистанційного навчання є
їх відносно невисока собівартість, можливості для вузу збільшувати свою
пропускну здатність, а також інтегруватися в світовий освітній процес.
Водночас у більшості навчальних закладів України та Польші є певні
труднощі на шляху розвитку дистанційної освіти, головні серед яких – різні
технічні проблеми, пов’язані з дистанційним навчанням та певна недовіра до
якості цього виду навчання.
У п’ятому розділі «Економіка інформатизації освіти» нами
розглядається комплекс питань, що складають сферу поняття «економіка
інформатизації освіти».
У підрозділі 5.1. – «Місце поняття «економіка освіти» в системі
сучасного педагогічного дискурсу» – аналізується нова інформаційна
економіка, яка створюється на сьогодні в умовах глобалізації. До
організаційно-економічного механізму управління вищою освітою, на думку
автора, належить не лише система економічних, організаційних та
соціальних блоків, що містять певні елементи, а передусім він є сукупністю
форм, методів, функцій та інструментів управління, що забезпечують
ефективне функціонування системи освіти.
Ефективність функціонування економіки освіти значною мірою
співвідноситься зі структурою, взаємодією та узгодженістю її елементів
(методів, функцій та інструментів управління), що загалом є складним
комплексом. Освіта (і, особливо, вища) в переважній більшості країн світу є
важливим інструментом для національної економіки країни. Тому, виходячи
20
з національних особливостей, кожна країна світу має власну специфіку
відносно механізмів управління вищою освітою, що виявляється у
фінансуванні освіти, яке здійснюється з різних джерел.
Дослідивши в цьому підрозділі світовий досвід у цьому питанні, нами
визначено такі моделі економіки освіти: кошторисне фінансування;
нормативне фінансування; фінансування за результатами діяльності;
бюджетне фінансування, яке ґрунтується на диференційованій грантовій
підтримці і на освітніх ваучерах.
У підрозділі 5.2. – «Економіка знань та інформатизація освіти в
умовах глобалізованого світу» – зазначається, що в сучасних умовах
практика економіки освіти постійно змінюється, а відтак необхідно
вдосконалювати методи її управління. Для цього пропонується: поліпшувати
систему управління завдяки впровадженню гнучких і стимулюючих
інструментів та методів управління; забезпечувати пріоритетність
держбюджету України як головного джерела фінансування навчальних
закладів; посилювати автономію освітніх закладів, у тому числі і у
можливості здійснювати економічну діяльність; розробляти науково
обґрунтовані критерії матеріально-технічного, а також фінансового
забезпечення розвитку освіти.
Окреслюючи економіку знань як основу сучасного модернізаційного
проекту економіки і суспільства, зазначимо, що вона як багатовимірна
категорія пов’язана, перш за все, з розвитком інформаційно-комунікативних
технологій, що залучає все більше людей у процес діяльності з формуванням
і використанням нових знань, з масовим використанням можливостей
культурного та духовного збагачення глобалізованого світу. Саме поняття
«економіка знань» тлумачиться як економіка, в якій зростання забезпечується
як спеціалізованими (науковими), так і повсякденними знаннями.
Використання знань поруч з природними ресурсами, капіталом і працею
забезпечує домінування факторів накопичення і використання знань і
призводить до постійного зростаня конкурентоспроможності економіки,
формуючи інтелектуальний потенціал суспільства, який пов’язаний з
кваліфікацією та професійною підготовленістю населення до продуктивної
діяльності і розвитком творчих навичок, зокрема теоретичного мислення.
Але просування до суспільства економіки знань та інформатизації
освіти в умовах світової глобалізації буду успішним за умов, коли будуть
розвиватися демократичні процеси в суспільстві та гармонійно поєднуватися
технологічні та культурні надбання, що буде відповідати запитам більшості
громадян та ґрунтуватися на конкретному історичному досвіді при поєднанні
індивідуалізованих та національних цінностей на підставі постійної
ідентифікації. Звернено увагу на те, що для створення середовища
високошвидкісного обміну інформацією для вирішення найважливіших для
національної освіти завдань, у тому числі розвитку технологій та досліджень
у галузі суперкомп’ютерів та грід-технологій, масової розосередженої
обробки інформації, доступу до глобальних науково-технологічних баз даних
та широкого і глибокого розповсюдження інформаційних потоків науково-
21
освітнього характеру неможливо здійснювати без інвестиційних проектів у
сучасних економічних умовах в Україні. Головна суперечність регуляції
інвестиційних проектів у сферу освіти, зокрема для України, полягає в тому,
що інвестиційне забезпечення освіти майже повністю залежить від
державного фінансування, тому для більшості приватних інвесторів сфера
освіти постає як інвестиційно неприваблива. Тому для залучення
інвестиційних інформаційних проектів, необхідно створювати прозорі
правила гри на основі чіткої нормативно-правової бази та їх правової
регуляції.
У шостому розділі «Правовий супровід інформатизації освіти» нами
розглядається специфіка правового супроводу інформатизації освіти. У
період сучасної інформаційної революції кожна держава повинна захистити
себе від інформаційного втручання інших держав що передбачає створення
відповідної нормативно-правової бази.
У підрозділі 6.1. – «Правове забезпечення інформатизації» –
забезпечення інформатизації та права людини на інформацію у країнах
європейського простору закріплено в найважливіших міжнародно-правових
актах, які встановлюють загальновизнані стандарти, норми і принципи, що є
універсальним орієнтиром і відправною точкою для розробки вже
національних нормативно-правових актів (в Україні зокрема) у сфері
інформатизації.
Більшість розвинених країни мають національні програми
інформатизації з урахуванням місцевих особливостей і умов. Не є винятком і
Польща, яка зацікавлена у використанні передових технологій
інформаційного суспільства, а також у створенні умов для забезпечення
безпосереднього доступу до інформації, формуванні свідомості суспільства і
розвитку його інтелектуального та економічного потенціалу. Треба звернути
увагу на діяльність «Офісу електронних комунікацій Республіки Польща»
(ОЕК), з моменту створення якого польські політики і вчені провели значну
роботу щодо адаптування власного національного законодавства до вимог
законодавства ЄС і впровадження ефективних механізмів регулювання ринку
електронних комунікацій, розроблених на основі нормативних актів ЄС.
В Україні інформаційні відносини також регулюються низкою
законодавчих, нормативно-правових актів та міжнародних договорів.
Загалом в Україні інформаційні відносини регулюються дією близько
260 Законів України, 290 Постанов Верховної Ради України нормативного
змісту, 375 Указів та 87 розпоряджень Президента України, 1160 постанов та
210 розпоряджень Кабінету Міністрів України та понад 1000 нормативних
актів міністерств і відомств. Але незважаючи на таку значну кількість
нормативно-правових документів, які покликані врегульовувати
інформаційні відносини в Україні, більшість з них, на жаль, є
неефективними. Тому, на сьогодні, коли інформаційне суспільство в Україні
розвивається швидкими темпами, залишається потреба в розробці державною
владою України ефективного Інформаційного Кодексу, що зможе
22
забезпечити створення єдиного правового поля функціонування
інформаційного суспільства.
У підрозділі 6.2. – «Інформаційна безпека держави як сутність та
мета правового супроводу процесу інформатизації освіти» – зазначено,
що інформатизація освіти має випереджати інформатизацію інших напрямків
суспільної діяльності, позаяк саме освіта формує професійне, соціальне,
психологічне та загальнокультурне підґрунтя для інформатизації всього
суспільства. Разом з тим, вдосконалення системи інформатизації освіти має
розвиватися на основі принципів удосконалення інформаційної безпеки
країни, що повинна забезпечувати нормативно-правову базу процесу
інформатизації в освітньому просторі країни.
Серед важливих напрямків вдосконалення інформаційного
законодавства відносно освіти є: врегулювання діяльності щодо поширення
інформації в глобальній мережі; забезпечення інформаційної безпеки учнів та
студентів у комп’ютерно орієнтованому навчальному середовищі; захист
інтелектуальної власності, систематизація та кодифікація, тобто розроблення
та ухвалення Інформаційного кодексу України, що чітко визначив би
суб’єктів, максимально врахував їхні права та законні інтереси, забезпечив
єдині підходи та принципи до регламентації відносин в інформаційному
просторі тощо.
 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины