Ланських, Олена Борисівна. Філософські засади державної мовної політики в українській освіті



Название:
Ланських, Олена Борисівна. Філософські засади державної мовної політики в українській освіті
Альтернативное Название: Ланской, Елена Борисовна. Философские основы государственной языковой политики в украинском образовании
Тип: Автореферат
Краткое содержание: У вступі обґрунтовано актуальність дисертаційного дослідження, розкрито стан наукової розробки проблеми, визначено мету, завдання, об’єкт, предмет дисертаційного дослідження, а також зв’язок дисертації з науковими програмами, планами та темами, наведено положення наукової новизни, розкрито теоретичну та практичну цінність отриманих результатів, описано структуру та обсяг дисертаційної роботи.
У першому розділі – «Теоретико-методологічні засади дослідження державної мовної політики» – розкривається сутність основних понять дисертаційного дослідження, аналізується його джерельна база, а також обґрунтовується методологія проведення дослідження, формулюється проблема та аналізується стан її наукової розробки.
У підрозділі 1.1. − «Феномен мовної політики у сучасному філософському та соціогуманітарному дискурсі» − проведено аналіз феномену держаної мовної політики у сучасному філософському та соціогуманітарному дискурсі. Головним елементом аналізу було дослідження філософсько-смислового взаємозв’язку між владою та державною мовою. Оскільки мова має важливе місце в контексті формування політичних та соціальних цінностей, вона є активним фактором творення суспільного буття. Мова є аксіологічним акумулятором міжісторичних знаків та наративів за посередництва яких будь-яка особа в соціумі реалізує власну ідентичність.
Державний вплив на сферу мови та мовлення в країні є структурно складним явищем, що відбувається на кількох взаємопов’язаних рівнях. Зокрема, на рівні контролю розповсюдження, де влада здатна вплинути на буденний ареал присутності та вживаності тієї чи іншої мови; на юридично-законодавчому рівні, в рамках якого здійснюється нормативно-правова підтримка мовних прав та обов’язків громадян; на науково-лінгвістичному, на якому реалізується здатність держави офіційно впроваджувати здобутки філологічної науки та літератури, збагачуючи мовне різноманіття та точність; на реакційному рівні, в сфері якого державне правління має можливість реагувати на раптові етнічні, культурні та демографічні зміни, що мають вплив на розвиток мови.
В зв’язку з тим, що мова має фундаментальне політичне та соціальне значення, ступінь впливу якого важко визначити та переоцінити, державне законотворення в лінгвістичному аспекті повинне носити на стільки плановий (короткочасний) характер, скільки стратегічний (довготривалий) з плавною та поступовою імплементацією. У підрозділі 1.2. − «Досвід рефлексії взаємодії мовної та освітньої політики» − здійснений аналіз смислового підґрунтя взаємозалежності мови та
8
держави, яке розкривається в комунікативній природі влади. Мова, будучи генетичною підставою влади, фундаментально визначає умови її збереження та реалізації в суспільстві. Більше того, окремі погляди навіть вбачають у мові знаковий «каркас» політики, який може бути описаний лінгвістичними категоріями. Зокрема, діалектичною синтезом політичного семантики та політичної пунктуації. Обґрунтовано фундаментальне значення мови як одного з ключових чинників стратегічного розвитку кожної окремої національної системи освіти. Враховуючи це, доведено надзвичайну важливість та нагальну актуальність філософсько-світоглядного, структурно-функціонального та культурно-аксіологічного аналізу сучасної державної мовної політики в контексті розвитку як української освіти, так і української державності загалом. Спираючись на науковий доробок Н. Лумана, доведено, що мова, фундаментально визначає умови збереження та реалізації влади в суспільстві. В авторитарних державах владний контроль над розповсюдженням та розвитком мови завжди є вкрай жорстким. Як правило, в таких державах, присутня яскраво домінуюча пропаганда титульної мови влади, зокрема на рівні розповсюдження та реакційному рівні, а в тоталітарних структурах вони доповнюються явним юридично-законодавчим Тому, мовну політику держави, певною мірою, можна вважати турботою про збереження або удосконалення тих соціально-гуманітарних умов, за яких дана влада була досягнута. Показано, що серед головних політичних суперечностей, які впливають на впровадження української мови в українську освіту є розрив між доцентровими і відцентровими тенденціями, між потребою зближення країн і народів та їхнім прагненням за будь-яких обставин зберегти свою ідентичність. Адже культурно-мовленнєве середовище визначає не лише форму комунікативної взаємодії, але й фактично диктує ціннісний зміст повідомлення. Людина вбирає певні цінності не усвідомлюючи цього. Це породжує ще одну суперечність, яка особливо проявляється в Україні – між прагненням знати і кілька мов й необхідністю віддавати перевагу рідній та державній мові (особливо, якщо це не одна й та ж мова). В умовах багатонаціональної держави виникає низка мовленнєво-політичних проблем – від багатомовності до полілінгвістичної освіти, від проблеми суржику до проблеми мотивації виховання особистості в умовах багатомовного комунікативного простору.
У другому розділі – «Історія мовного питання в системі державної політики» – проаналізовано історичні обставин мовного питання на українських землях, що входили до складу Австро-Угорської імперії, Російської імперії, а згодом – до Радянського Союзу.
У підрозділі 2.1. − «Ґенеза мовної політики на українських землях» – здійснено аналіз історичних обставин мовного питання на українських землях. За основу відліку хронології аналізу мовної політики взято середину ХІХ ст., що обумовлено, по-перше, потребою показати генетичні та причинно-наслідкові зв’язки сучасної мовної ситуації, а по-друге, саме цей період є
9
найбільш важливим для розуміння відновлення історичної справедливості у мовному режимі, в тому числі в освіті. Загалом, мовна політика на українських землях, що належали Австро-Угорській імперії, хоч і була дещо м’якшою, ніж в Російській імперії, проте не набагато. Російська, угорська та словацька мовні політики суттєво перешкоджали розвитку української мови. У переважної більшості українського населення не було уявлення, як має розвиватися їх мова в подальшому.
Вплив держав, у які входили українські землі, на мовну ситуацію не обмежувався освітою чи формуванням мовної компетентності. Він був значно ширший. І це зрозуміло. Адже простір державного впливу на гуманітарну сфері життя суспільства є масштабним і різноплановим. Реалізуючи розвиток однієї мови та контролюючи її взаємодію з іншими мовами влада реалізовувала далекоглядну просвітницьку, етнічну, культурну та геополітичну стратегію історичного руху своїх країн, в якій не було місця українській перспективі.
Ситуація змінилась на краще за часів революційних подій в Україні 1917-1920 рр., коли шкільна і вища освіта розвивалась як важлива складова частина української революції, а українська мова набула використання не лише в освітніх закладах, але й на офіційному рівні. Одним з важливих напрямків реформування стало введення до навчального процесу українознавчих дисциплін, перехід на викладання українською мовою, сприяння створенню мережі українських шкіл. Протягом зазначеного періоду школа майже перейшла на викладання українською мовою, для чого були створені необхідні умови як у підготовці вчителів для викладання предметів саме українською мовою, так і в забезпеченні шкіл українськими підручниками та іншими навчальними матеріалами.
Із створенням Радянського Союзу ситуація знову погіршилась. Хоча політика «совєтів» на початку створення Союзу («ленінська фаза») була порівняно м’якою, але скоро змінилась на «фазу русифікації». Адже, як показано в дисертації, в Радянському Союзу русифікація слідувала за фазою визнання декількох національних мов. Приклад України демонструє, що в ситуації, де розмовляють більш ніж однією мовою, в кінці кінців, одномовний режим карає тих, хто не підкоряється йому.
У підрозділі 2.2. − «Відродження державної мови в період незалежності України» − досліджено проблеми розвитку мовної політики, які загостилися з розпадом СРСР. Доведено, що майже всі пострадянські держави намагалися підвищити рівень вжитку національної мови, і, в різній мірі, зменшити використання російської. Виключення з цих політик становить та, що була сформована Білоруссю. В «трикутнику мовних режимів» практично всі держави, за виключенням Білорусі (в котрій діє російська як lingua franca), роблять спробу рухатися від ситуації «російська як lingua franca» до «офіційного нового національного мовного-державного монолінгвіалізму». Де
10
факто, кожна з держав перебуває десь посередині. І в усіх країнах російська досі відіграє значну роль.
В роботі показано, що лінгвістична російськомовна і російська етнічна група не збігаються повністю. Ці сукупності не перекриваються одна іншою. Розмовляти російською означає не те саме, що бути (етнічно) росіянином. Законодавство, що націлене на регуляцію використання російської мови також стосується і російськомовних українців, і етнічних росіян – ризикує лояльністю обох груп, і надає ваги аргументам на користь більшої присутності впливу Росії в Україні.
Крок із спробою скасування Закону України «Про засади державної мовної політики» був недостатньо продуманий – в ситуації, в якій Україна оголосила, що готова почати все з «чистого аркуша» та інтегрувати в суспільство російськомовне населення. Адже відомо, що заборона мови не викликає позитивних реакцій. Конфлікт в Україні – це далеко не конфлікт мовний: коріння конфлікту і його подальший розвиток набагато складніший. Але це конфлікт в якому в один момент, зміна мовної політики, могла б, зіграти позитивну роль, завоювавши лояльність більшого числа російськомовних носіїв – а замість цього зіграла негативну.
Оскільки конфлікт між проросійськими сепаратистами та українськими урядовими силами триває, мовне питання залишається частиною політичного процесу. Наразі, занадто рано для того, аби судити про наслідки поточної кризи. Проте, поза сумнівом, українська влада повинна буде знайти шлях, щоб інтегрувати україномовне та російськомовне населення (та носіїв інших мов, серед них «змішана» україно-російська мова «суржик»). Влада має вибудувати мовну політику, котра влаштує усі групи, котрі відчувають потребу більшого символічного визнання, включно з тими, що проживають в Криму та на частині окупованих територій Донецької та Луганської областей.
Лише таким шляхом мовна політика буде спроможна зробити внесок в загальну стабілізацію ситуації і призвести до «деполітизації» питання мови. Метою має бути ситуація, коли використання мови у конфліктах чи виборах є неможливим, або принаймні неефективним. Пошук подібного мовного режиму буде можливим лише в тому випадку, коли політичний клас в Україні знайде рішення, котре є прийнятним для всіх залучених сторін.
У третьому розділі – «Основні напрями вдосконалення мовної політики в українській освіті» – досліджено освітні експлікації мовних стратегій сучасної України у трьох аспектах – у відношенні до української мови, у позиціонуванні іноземних мов (зокрема, англійської) та у модернізації підготовки сучасного вчителя, який матиме компетентність працювати для досягнення цілей об’єднаної Європи.
У підрозділі 3.1. − «Українська мова в системі вдосконалення освітньої політики» − обґрунтовано чотири основні напрями розвитку української мови: політичний, історичний, законодавчий і організаційний. Показано, щоб мова дійсно стала провідником національної ідеї необхідно
11
втілення не лише законодавчих, а й інших механізмів, які б діяли на суспільну свідомість, зокрема через освіту. Слід приділяти більше уваги гуманітаризації системи освіти, адже останнім часом актуальність гуманітарних предметів піддається необґрунтованій критиці. Шляхом до виправлення ситуації є не лише збільшення чи бодай повернення дисциплінам соціально-гуманітарного спрямування колишньої кількості годин, але й суттєва модернізація їх змісту у відповідностями із потребами самих студентів та викликами сучасного суспільства.
Мова є частиною національної ідеї, яка має бути орієнтована на майбутнє нашої країни. Без мови українська політична нація приречена. Тому освіта через механізм патріотичного виховання особистості відіграє особливо важливу роль на сучасному етапі. Проте, існує суперечностей, що саме включати до змісту національно-патріотичного виховання, і як виховати свідомого та патріотично налаштованого громадянина не занурюючись у зайвий націоналізм.
Зміни в законодавстві мають супроводжуватись реальними заходами із вирішення різноманітних організаційних проблем розвитку української мови, зокрема у сфері мас-медіа та освіти. Особливу увагу слід приділити науковому обґрунтуванню заходів через регулярне проведення науково-практичних тематичних конференцій. Також не слід забувати про проблемні регіони східної і південної частини України, де має бути продумана концепція викладання української мови із використанням інноваційних освітніх технологій.
У підрозділі 3.2. − «Роль іноземних мов у сучасних освітніх стратегіях» − проаналізовано та сформульовано значення іноземних мов у системі мовної політики. Показано, що дане питання має не лише навчально-дидактичний, але й політичний вимір, адже вибір мови повсякденного спілкування, мови науки, культури, освіти та інших сфер є ознакою цивілізаційно-світоглядного вибору. Хоча вивчення іноземної мови із урахуванням сильних глобалізаційних тенденцій значно зростає, але дискусія щодо запровадження масового вивчення іноземних мов має суперечливий характер.
Ряд досліджень українських і зарубіжних вчених переконує, що існує необхідність вивчення як рідної, так і іноземних мов. Різниця в підходах полягає у різній мірі пріоритетності української та іноземної мови. Сучасна міжкультурна ситуація актуалізує знання, уміння і навички загальноєвропейського і навіть глобального контексту. Це включає усвідомлення важливості як рідної, так і чужої культури через уміння визначатися в ціннісних орієнтирах, оволодівати культурними скарбами і свого, і інших народів.
Проблема полягає в тому, що нейтральна позиція щодо паритету вивчення мов неспроможна відповісти на весь спектр питань, пов'язаних з використання мови в будь-якій точці світу. Виникає ряд питань без відповіді,
12
наприклад: хто повинен платити за реалізацію мовних прав, або кому необхідно віддати перевагу в тих випадках, коли інтереси двох або більше різних груп перебувають в конфлікті. Жодна мовна чи освітня політика ніколи не могла дати універсальну відповідь на ці питання у всіх можливих контекстах.
У підрозділі 3.3. − «Мовна підготовка сучасного вчителя для об’єднаної Європи» − аналізується чинники і засоби удосконалення педагогічної освіти. Дослідницький фокус проблеми заданий В. Андрущенком у статті «Проблема формування нового вчителя для об’єднаної Європи ХХІ століття» знаходить своє продовження у нашому аналізі чинників інтернаціоналізації мовної підготовки вчителя. Перший чинник є найбільш загальним і впливає на більшість держав. Це факт глобалізації та інтернаціоналізації, що супроводжується посиленням міграції, ростом позицій англійської як глобальної мови, а також існування наднаціональних органів, таких як Європейський Союз і міжнародні організації. Проте, вони можуть, поряд з самими державами, стати поштовхом до мовних конфліктів, а також впливають на формування мовної політики і мовного режимів в національних освітніх системах.
Другий аспект інтернаціоналізації мовної підготовки вчителя є більш конкретним. Мовна політика може стосуватися однієї держави, але в багатьох випадках, інші держави можуть бути зацікавлені або навіть беруть участь в ході і результатах мовної політики. Однією з поширених підстав для такої участі є те, що інші держави відносно деяких груп всередині країни виступають у якості підтримки для «своїх». Прикладами є підтримка українських вчителів російської мови та літератури з боку Російського культурного центру, англійської мови – з боку Британської Ради, польської мови – Польського Інституту, німецької мови – з боку Гете-Інституту тощо.
Головними передумовами розробки та реалізації ефективної мовної підготовки вчителя для об’єднаної Європи в сучасній системі освіти України є орієнтація на комплексне вирішення завдань формування мовної особистості, що є втіленням національної культури та водночас відповідає вимогам сучасного інформаційного суспільства та глобалізованого соціокультурного простору, впровадження новітніх технологій мовної освіти та виховання, розширення практичних форм безпосереднього спілкування, вдосконалення мовного законодавства та модернізації освітніх практик.
 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины