Третяк, Володимир Леонідович. Преса Першого Українського фронту у роки Другої світової війни (1943-1945 рр.)

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об’єкт, предмет, мету і завдання роботи, розкрито використану методологію, окреслено хронологічні й територіальні межі дослідження, з’ясовано наукову новизну, практичне значення, визначено форми апробації одержаних результатів та структуру роботи.
Перший розділ «Історіографія, джерельна база та методологія дослідження» присвячено аналізу стану наукової розробки теми, характеристиці джерельної бази та визначенню методологічних засад дисертаційного дослідження.
У підрозділі 1.1. «Стан наукової розробки теми» за хронологічним і проблемним принципами здійснено аналіз історіографічного доробку попередніх дослідників із зазначеної теми.
Залежно від часу створення, суспільно-політичних умов та домінуючих наукових принципів історіографію з цього питання можна поділити на два етапи розвитку. Перший охоплює проміжок від трансформації військової преси в умовах війни й до 1991 р., тобто представляє радянську історіографію. Цей етап характеризується кількома періодами: воєнний, коли відбулося формування радянського державного ідеологічного апарату та створення міфологеми «Великої Вітчизняної війни». Повоєнний період до 70-х років ХХ ст. позначився появою багатьох вузькоспеціалізованих та фундаментальних праць з історії воєнної періодичної преси. Наступний період – від 70-х до початку 90-х рр. – характеризувався дослідженням періодики як історичного джерела. Другий етап розпочався від дня проголошення незалежності України і триває донині в умовах появи нових міждисциплінарних методологічних підходів. Він позначений звільненням від ідеологічних навантажень, руйнуванням міфів та стереотипів про «Велику Вітчизняну війну», фокусуванням на українській проблематиці.
Окремим об’єктом студіювання військова преса стає безпосередньо в ході війни, коли з друку вийшли збірки нарисів, що носили переважно методично-рекомендаційний характер й були швидше внутрішніми інструкціями для написання статей і роботи преси, ніж, власне, науковими дослідженнями 1. Цей час позначився також і першими спробами узагальнити досвід роботи радянських мілітарних видань 2. Основною властивістю цих публікацій було те, що вони охоплювали вузькі хронологічні рамки, були присвячені окремим питанням організації газетної справи, їх зміст мав переважно пропагандистський характер.
По війні праці, де б узагальнювався досвід роботи радянської військової преси, запропонували автори: С. Жуков, М. Кореневський, А. Кочкуров, О. Мішуріс,
1 Боевые традиции нашей печати: в помощь редактору краснофлотской газеты / [сост. А. Мишурис]. – М.-Л.: Военно-морское издательство НКВМФ Союза ССР, 1945. – 64 с.; Пузин А.О. некоторых задачах в печати в дни Отечественной войны / А.О. Пузин. – М.: ОГИЗ Государственное издательство политической литературы, 1942. –20 с.
2 Газета в бою / [ред. В. Троянкер]. – М.: Госполитиздат, 1942. – 132 с.; Тюленев И.В. Боевая красноармейская печать / И.В. Тюленев. – Тбилиси: Заря Востока, 1942. – 14 с.; Фрид JI.С. Очерки по истории развития политико-просветительной работы в РСФСР (1917–1929 гг.) / Л.С. Фрид. – Л., 1941. – 184 c.
6
М. Попов 3. В їхніх дослідженнях мілітарних видань – невід’ємного складника системи всесоюзної періодики – підкреслена керівна роль компартії в її організації. Часописи 1-го Українського фронту в них не виступали об’єктом окремого дослідження, а згадувалися як окремі приклади в системі радянської військової періодики в цілому.
Радянська історіографія окремо не виділяла українську пресу періоду війни, однак у працях В. Мазила, В. Полковенка, М. Цуманенка, Й. Цьоха простежуються деякі спроби дати характеристику діяльності засобів масової інформації на теренах УРСР, визначити місце газет в ідейно-політичній роботі 4. Як окремий предмет для досліджень учені виділяли лише українську підпільно-партизанську періодику 5.
Із розпадом СРСР вивчення військових пресових видань знайшло своє продовження у дослідженнях механізмів пропаганди в часи війни. Застосовуючи нові методи роботи з текстовим матеріалом: герменевтичної реконструкції, наративного, дискурс-аналізу – вчені розглянули радянську мілітарну періодику в якості одного з головних джерел у створенні нового погляду на механізми радянської пропаганди в роки Другої світової війни. На пострадянському просторі авторитетними науковцями в цій царині стали Р. Овсепян, М. Рум’янцев, Ф. Синіцин. Серед європейських дослідників можна виділити Д. Байрау 6.
3 Жуков С.И. Фронтовая печать в годы Великой Отечественной войны / С.И. Жуков. – М.: изд-во МГУ, 1968. – 388 с.; Кореневский М.С. Советская военная публицистика: основные этапы становления и развития / М.С. Кореневский. – М.: изд-во МГУ, 1986. – 548 с.; Кочкуров А.М. Армейская газета в наступлении / А.М. Кочкуров. – М.: Военное издательство Министерства Вооруженных сил Союза ССР, 1949. – 200 с.; Мишурис А.Л. Советская публицистика в годы Великой Отечественной войны / А.Л. Мишурис. – М.: Просвещение, 1980. – 642 с.; Попов Н. Советская военная печать в годы Великой Отечественной войны. 1941–1945 / Н. Попов, Н. Горохов. – М.: Воениздат, 1981. – 386 с.
4 Мазило В.М. Роль преси України в мобілізації сил на відсіч фашистським агресорам у початковий період Великої Вітчизняної війни / В.М. Мазило // Український історичний журнал. – 1971. – № 3. – С. 32–36; Полковенко В.В. Українська радянська журналістика у Великій Вітчизняній війні / В.В. Полковенко. – К.: Вища школа, 1975. – 168 с.; Цуманенко М.В. Идейно-политическая работа в заключительный период Великой Отечественной войны (на материалах 1–4 Украинского фронтов) / М.В. Цуманенко. – Харьков: изд-во при Харьковском государственном университете издательского объединения «Вища школа», 1985. – 378 с.; Цьох Й.Т. Преса Української РСР періоду Великої Вітчизняної війни / Й.Т. Цьох. – Львів: ЛДУ, 1984. – 53 с.
5 Гутянська О.В. Через лінію фронту. Газета «За Радянську Україну» у боротьбі проти німецько-фашистських загарбників / О.В. Гутянська. – К.: Вища школа, 1980. – 152 с.; Дем’янчук І.Л. Партизанська преса України (1941–1944 рр.) / І.Л. Дем’янчук. – К.: вид-во Київського ун-ту, 1956. – 108 с.
6 Байрау Д. Пропаганда как механизм агитации / Д. Байрау // Отечественная история. – М.: Наука, 2008. – Январь–февраль – № 1.– С. 91–99; Овсепян Р.П. История новейшей отечественной журналистики (февраль 1917–90-е гг.): Учебное пособие / [под ред. Я.П. Засурского]. – М.: изд-во МГУ, 1999. – 416 с.; Румянцев Н.И. Журналистика в военной шинели / Н.И. Румянцев // Военно-исторический журнал. – 2011. – № 6. – С. 25–26; Синицын Ф.Л. «Японские стервятники... вырываются внезапно из-за сопки... дают короткую очередь и удирают» / Ф.Л. Синицын // Военно-исторический журнал. – 2013. – № 3. – С. 30–35.
7
На вітчизняній ниві вагомий внесок у студіювання радянської військової періодики в Україні зробили А. Мінгазутдінов та С. Сегеда 7. Перший проаналізував значення військової преси у пропаганді серед воїнів бойових традицій в ході вигнання нацистів з території України. Другий у монографії «Створення та розвиток української військової преси (ХХ – початок ХХІ століття)» дослідив особливості функціонування радянських мілітарних часописів.
О. Салата у низці наукових праць радянської та нацистської пропаганди на основі порівняльного методу ґрунтовно дослідила проблему інформаційного простору, що сформувався в Україні, СРСР та Німеччині напередодні та в роки німецько-радянського війни, його значення й зокрема роль преси у воєнних процесах, засоби та механізми ведення «інформаційної війни» між СРСР та Райхом 8.
В умовах незалежності України інтерес вітчизняних істориків перемістився до періодичних видань українського національно-визвольного руху, а також німецької, румунської окупаційних адміністрацій, які раніше були недоступні для вивчення.
Під час роботи над дисертацією до уваги також бралися праці українських дослідників Другої світової війни, зокрема присвячених аналізу військових втрат України (О. Лисенко, В. Король, Т. Вронська), проблемам остарбайтерів та військовополонених (Т. Пастушенко, О. Потильчак), українському національно-визвольному руху (І. Муковський, І. Патриляк, І. Дробот, О. Сушко, П. Чернега, М. Виговський та інші).
Проведений історіографічний аналіз показав, що періодика 1-го Українського фронту, незважаючи на неодноразове звернення до неї як радянських так і сучасних вітчизняних науковців, жодного разу не виступала окремим об’єктом дослідження.
Підрозділ 1.2. «Джерельна база дослідження» присвячено аналізу різних за походженням, характером, формою, змістом та інформаційними можливостями архівних, пресових та опублікованих джерел.
Масив джерел архівного зберігання, використаних для написання дисертації, становить дві групи: документи державних органів влади, партійних і громадських організацій, військових формувань та документи особистого походження.
Важливими джерелами дисертаційного дослідження стали архівні матеріали, які стосуються питань функціонування військової преси. Це документи, більшість
7 Мінгазутдінов А.Ф. Значення фронтової преси у пропаганді серед воїнів бойових традицій в ході визволення України від німецько-фашистських загарбників / А.Ф. Мінгазутдінов // Сторінки воєнної історії України. Збірник наукових статей / [НАН України. Ін-т історії України]. – К., 2004. – Вип. 8. Част. 2. – С. 153–158.; Сегеда С.П. Радянська військова преса на території України в роки Другої світової війни / С.П. Сегеда // Гілея: науковий вісник: Збірник наукових праць / [Національний педагогічний університет ім. М.П. Драгоманова (Київ), ВГО Українська академія наук (Київ)]. – К., 2011. – Вип. 44 (2). – С. 156–162.
8 Салата О.О. Вплив інформаційної політики держав на соціальні конфлікти (на прикладі Другої світової війни) / О.О. Салата // Література та культура Полісся: Збірник наукових праць / [Ніжинський держ. ун-т ім. М. Гоголя]. – Ніжин, 2011. – Вип. 66: Соціальні аспекти історико-культурного розвитку Полісся й України. – С. 237–251; Салата О.О. Окупаційна преса Запорізької області в контексті інформаційної політики нацистської Німеччини на окупованій території України в 1941–1943 рр. / О.О. Салата // Науковий збірник Запорізького національного університету, 2011. – С. 274–279.
8
яких уперше вводиться до наукового обігу, зосереджені в Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України (ЦДАВО України), Центральному державному архіві громадських об’єднань України (ЦДАГО України), Галузевому державному архіві Служби безпеки України (ГДА СБУ), Національному музеї історії України у Другій світовій війні (НМІУДСВ), Центральному архіві Міністерства оборони Російської Федерації (ЦАМО РФ).
У ЦДАГО України сконцентровані офіційні розпорядчі документи державних та партійних органів і громадських об’єднань УРСР, зокрема й щодо організації періодичного друку в республіці. Цілий ряд документів архіву також віддзеркалює подану в пресі 1-го Українського фронту інформацію стосовно організації керівництвом УРСР різних культурних та урочистих заходів військового, цивільного та загальнодержавного значення (Ф. 1.).
Офіційні звітні документи державних та партійних органів УРСР, донесення військових рад частин і з’єднань 1-го Українського фронту про комплектацію та кількість особового складу, бойові звитяги і невдачі, кримінальні прояви військовослужбовців тощо, знаходяться у фондах ЦДАГО України (Ф. 1.) та ЦАМО РФ, Ф. 236 якого частково доступний в електронному вигляді.
Виявлені у ЦДАВО України (Ф. 4620.) та ГДА СБУ (Ф. 2.) судово-слідчі документи, донесення щодо настроїв населення, вироки трибуналів над представниками націоналістичного підпілля, використано для порівняння інформації, яка розміщувалася на шпальтах періодики 1-го Українського фронту стосовно національно-визвольних рухів на теренах України і Польщі.
Фонди НМІУДСВ за рахунок епістоляріїв, зокрема низки листів, щоденникових записів, спогадів таких учасників війни, як командувач військами 1-го Українського фронту М. Ватутін, командир Чехословацького корпусу Л. Свобода, військові кореспонденти Л. Дмитерко та В Тьомін, дали змогу розширити уявлення про події на фронті та умови роботи військових кореспондентів 9.
Першочергове місце у дослідженні зазначеної проблеми посідають газети як один з найпоширеніших видів періодичних видань. Результатом наукових пошуків стало опрацювання та використання в роботі повних та часткових комплектів (близько 400 примірників) таких часописів 1-го Українського фронту, як-от: «За честь Батьківщини» (часопис 1-го Українського фронту), «Знамя Родины» (газета 18-ї армії), «На врага» (часопис 31-ї армії), «За победу» (газета 40-ї армії). Вони були виявлені в газетних фондах Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського, Науково-довідковій бібліотеці Центрального державного історичного архіву в м. Києві, Національного музею історії України у Другій світовій війні.
При опрацюванні сукупності пресових джерел враховувалося, що інформація у радянській періодиці, а надто в мілітарних виданнях періоду війни, має ідеологічне
9 Лист Л.Д. Дмитерка до рідних. 1943 р. // Фонди НМІУДСВ. – Книга надходження (далі КН)-47946. – Документ (далі Д)-10696; Лист М.Ф. Ватутіна Л. Свободі від 24 серпня 1943 р. // Фонди НМІУДСВ. – КН-743. – Д-112; Робочій записник В.А. Тьоміна. // Фонди НМІУДСВ. – КН-237243. – Д-47766; Спогад-подяка Міністра національної оборони Чехословацької Республіки Л. Свободи про виступи ансамблю в частинах 1-го Чехословацького армійського корпусу на Прикарпатті в 1944 р. // Фонди НМІУДСВ. – КН-206363/4. – Д-33035/4.
9
навантаження. Тому робота з ними доповнювалася співставленням фактів, викладених у газетних публікаціях, не лише з документами і матеріалами архівного зберігання, а й з інформацією, що міститься в опублікованих сучасних збірках документів, зокрема «Київ: війна, влада, суспільство. 1939–1945 рр. (За документами радянських спецслужб та нацистської окупаційної адміністрації)», «Русский архив: Великая Отечественная» тощо.
Джерельна база дисертаційного дослідження, основу якої становлять оригінальні архівні документи, періодичні видання та опубліковані джерела, є достатньою для створення комплексного наукового дослідження та дає можливість всебічного висвітлення особливостей функціонування періодики 1-го Українського фронту.
У підрозділі 1.3. «Методологічні засади дослідження» викладено основні методи і принципи дисертаційної роботи.
Першорядне значення для дослідження мало дотримання принципу історизму, завдяки якому вдалося висвітлити воєнну кампанію військ 1-го Українського фронту з історичної перспективи та контексту, які раніше вітчизняна історіографія залишала поза увагою.
Теоретико-методологічними засадами дослідження військових часописів 1-го Українського фронту стали системний, комплексний та конкретно-історичний підходи, що дозволили відобразити цілісність і деякою мірою тотальність зв’язку ідеологічних чинників з кадровим складом редакцій, а також дослідити у динаміці зміни змісту публікацій в залежності від просування військ територіями України та Європи.
При опрацюванні означеної проблематики застосовувалися наукові методи історичного пізнання. Історично-генетичний метод дав змогу виділити найбільш важливі періоди, напрями і форми роботи військових часописів періодичного друку 1-го Українського фронту в хронологічній послідовності на всіх етапах існування цього військово-стратегічного формування. Історично-типологічний метод дозволив виокремити характерні ознаки, притаманні різним етапам історії фронтової періодики, став у пригоді під час аналізу цих періодів. Історично-системний метод допоміг відобразити цілісну картину функціонування радянських мілітарних часописів часів Другої світової війни. Історично-порівняльний метод був залучений для компарування радянської друкованої пропаганди на різних етапах Другої світової війни.
Складність такого феномену, як періодичний друк, зумовила використання міждисциплінарних методів дослідження. Зокрема, контент-аналіз текстів дозволив сформулювати контекстуальні висновки стосовно повноти інформації, тенденційності історичних фактів і подій німецько-радянської війни, які містили шпальти часописів 1-го Українського фронту. Для персоніфікації журналістики часів Другої світової війни був використаний біографічний метод, який дозволив розширити уявлення про життєвий і бойовий шлях військових кореспондентів – відомих українських літераторів, митців, фотохудожників та інших.
Особливе значення було надано спростуванню стереотипного сприйняття щодо достовірності та ступеня повноти публікацій військової періодики, що, у свою чергу, потребувало залучення джерелознавчих методів. Насамперед, був
10
використаний конкретно-історичний метод, який вимагав враховувати причини та умови появи і припинення періодичного видання, джерела інформації для публікації, редакторську політику, цензурний чинник, зокрема й чинник внутрішньої цензури автора. Також з метою уникнення однобокості в оцінці та суб’єктивізму застосовувалися методи всебічності та цілісності.
Загалом в історіографічному доробку конкретні питання, присвячені функціонуванню періодики 1-го Українського фронту, залишаються поза увагою вчених. Водночас наявна джерельна база та залучення відповідних методологічних засад сприяло комплексному та всебічному науковому дослідженню зазначеної теми.
Другий розділ «Військові часописи 1-го Українського фронту в умовах боїв на теренах України (1943–1944 рр.)» розкриває особливості формування 1-го Українського фронту, функціонування його військових видань, висвітлення бойових дій на території України.
У підрозділі 2.1. «Причини та передумови формування 1-го Українського фронту» досліджено обставини створення 1-го Українського фронту, сформованого 20 жовтня 1943 р. згідно з наказом Ставки Верховного Головнокомандування від 16 жовтня 1943 р. шляхом перейменування Воронезького фронту. Час створення одного з найбільших у роки війни військово-стратегічного формування припав на апогей боротьби за Україну, коли Червона армія форсувала Дніпро й розпочала одну з найбільших битв Другої світової війни – Дніпровсько-Карпатську стратегічну наступальну операцію.
Принцип називання фронтів з «прив’язкою» до географічних назв відображав стратегічний задум командування щодо подальших воєнних кампаній та перебігу подій на німецько-радянському театрі бойових дій. Надалі на теренах Європи перейменування військово-стратегічних формувань уже не відбувалися.
Головним джерелом людського ресурсу в цей час стають так звані «польові військкомати» – створені при фронтах та арміях призовні пункти, які набирали до лав радянських збройних сил людей зі щойно визволених від ворога територій. Усе це призвело до того, що по чотирьох Українських фронтах переважну більшість становили українці.
Військова преса часто була першою радянською агіткою, що потрапляла на очі населенню, яке два-три роки жило без контролю радянської тоталітарної держави. Тож у зв’язку з мобілізацією великого контингенту з теренів України до редакцій видань фронту масово залучали українських літераторів. Як вдалося встановити, загалом серед українських письменників, які працювали військовими кореспондентами 42 фронтів, майже 15,3 % перебувало у складі кореспонденційного корпусу саме 1-го Українського фронту. У чотирьох Українських фронтах ця частка складала 49,7 %. Водночас не було закономірністю те, що україномовний письменник обов’язково залишався працювати на батьківщині.
У підрозділі 2.2. «Військові часописи 1-го Українського фронту: нормативна база, класифікація, кадровий склад редакцій» розглянуто особливості функціонування періодичних видань фронту.
Система періодики 1-го Українського фронту формувалася у межах загальнорадянської структури мілітарного друку. Здебільшого часописи
11
обслуговували частини та з’єднання впродовж усього періоду війни, тож основними друкованими органами 1-го Українського фронту стали видання Воронезького фронту. Головним часописом виступала газета «За честь Батьківщини» (головний редактор С.І. Жуков). Окрім фронтового, передбачалося обов’язкове видання армійських та дивізійних часописів, які доповнювалися полковими, батальйонними, ротними газетами, бойовими листками тощо.
Враховуючи національний склад фронту, часопис «За честь Батьківщини» виходив російською та української мовами (головний редактор Т.Р. Одудько). З другої половини 1943 р. тираж україномовних примірників переважав російськомовні. Окрім того, з огляду на те, що у лавах фронту було багато представників узбецької, казахської, башкирської та татарської національностей, для них двічі на тиждень газета виходила рідними мовами з акцентуванням на інформацію, що мала національний колорит.
Із 1943 р. у фронтовій та армійських газетах почали працювати знані українські митці, як-от: А. Малишко, М. Стельмах, В. Сосюра, С. Голованівський, Л. Дмитерко, Д. Луценко, Ю. Баланівський, що підвищило літературний та естетичний рівень цих часописів.
У підрозділі 2.3. «Воєнні операції 1-го Українського фронту на теренах України у дискурсі фронтової преси» висвітлено змістове наповнення часописів 1-го Українського фронту під час вигнання нацистських загарбників з української землі.
Перебіг кампанії, у ході якої війська фронту провели 7 наступальних та 1 оборонну фронтові й армійські операції, відображався на шпальтах часописів у формі щоденних зведень Радінформбюро та поодиноких повідомлень про звитяги військ фронту, які ґрунтувалися на вибірковості інформації.
З’ясовано, що повністю замовчувалися невдачі Червоної армії, зокрема повторне захоплення (подекуди навіть по чотири рази) Вермахтом українських населених пунктів в ході Житомирсько-Бердичівської, Корсунь-Шевченківської та Карпатсько-Ужгородської операцій, а також загальні людські втрати, які несли війська 1-го Українського фронту під час бойових дій на теренах України. Широко висвітлюючи злочини нацизму, здійснені на окупованих територіях, радянська мілітарна періодика на своїх шпальтах усіляко намагалася уникати теми злочинності у лавах Червоної армії, яка, враховуючи велику кількість різних за характером, національністю, культурою людей, мала досить великі масштаби.
Враховуючи те, що на теренах України війська фронту додатково виконували специфічні завдання, зокрема щодо боротьби з українцями у лавах ОУН–УПА та дивізії СС «Галичина», на сторінках часописів фронту, починаючи з 1944 р., стартувала масштабна інформаційна кампанія зі створення образу представників українського національно-визвольного руху як «гітлерівських посіпак – зрадників українського народу».
Особлива увага була звернута на те, що під час боїв за Україну в пропагандистських цілях газетярі 1-го Українського фронту залучали матеріали, які присвячувалися знаковим для українців постатям, таким як Т. Шевченко, Л. Українка, І. Франко. Також широко використовувалися факти, адаптовані до радянського бачення історичної дійсності. На шпальтах часописів часто
12
розміщувалися різноманітні нариси історичного змісту про спільну боротьбу українського та російського народів проти спільних ворогів у середньовіччі (тевтонів, прусаків) та у Першій світовій війні, постійно звучала тема «возз’єднання» України з Росією за часів Б. Хмельницького. Проте всі вищеназвані заходи радянської пропаганди мали на меті показати історичність повернення українських земель під контроль Росії, тобто до СРСР.
У підсумку можна констатувати, що перебіг військової кампанії на теренах України зумовив особливості у формуванні 1-го Українського фронту, роботі й змістовому наповненні часописів цього військово-стратегічного формування. Вони полягали у замовчуванні невдач військ фронту, потужній антинаціоналістичній кампанії, а також використанні у своїх пропагандистських моделях дещо деформованої радянським змістом української історичної, культурної та літературної спадщини.
Третій розділ «Функціонування комплексу періодики 1-го Українського фронту в умовах воєнних кампаній в Європі (1944–1945)» присвячено особливостям віддзеркалення кампанії з вигнання нацистів з терен Польщі, Чехії, Словаччини та Німеччини.
У підрозділі 3.1. «Зміна пріоритетів у змістовому наповненні преси» розглянуто механізми та методи радянської пропаганди з перетворення Червоної армії на інструмент для втілення керівництвом СРСР своїх геополітичних планів.
З’ясовано, що після виходу 26 березня 1944 р. радянських військ на державний кордон з СРСР радянська пропаганда змінила акценти своїх публікацій з метою створити новий образ «Червоної армії – визволительки Європи». Тож на шпальтах газет було значно збільшено частку матеріалів, покликаних сприяти військово-патріотичному вихованню.
Встановлено, що у цей час також важливим було доведення до червоноармійців меседжів від керівництва країни. Тому видання 1-го українського фронту вели постійну рубрику «На допомогу агітатору і пропагандисту».
Виявлено, що у ході бойових дій на території Європи для радянських військовослужбовців були започатковані нові рубрики «По рідній стороні», «Новини з Батьківщини» тощо.
У підрозділі 3.2. «Кампанія по вигнанню нацистів з території Польщі на сторінках газет 1-го Українського фронту» висвітлено пропагандистське забезпечення ведення кампанії військами 1-го Українського фронту на території Польщі.
Упродовж 1939–1943 рр. вектор стосунків між СРСР та Польщею кардинально мінявся декілька разів. У це час військова преса стала орієнтиром тих завдань, які мала вирішувати Червона армія в Польщі. З цією ж метою для польських військовослужбовців у складі 1-го Українського фронту видавався ряд мілітарних часописів рідною мовою, зокрема газети «Żołnierze Wolności», «Głos żołnierza», «Do bóju», «Na Zachod». Спеціально для польського населення, яке, пам’ятаючи 1939 р., з острахом сприймало прихід на свою землю радянських військ, Політуправління фронту започаткувало випуск газети «Nowe życie».
Кампанія по вигнанню нацистів з теренів Польщі супроводжувалася дискредитацією серед громадськості польського емігрантського уряду, його
13
збройного формування Армії крайової, а також загонів УПА, що діяли на Закерзонні. У цей час на сторінках видань 1-го Українського фронту постійними стали кореспонденції, які викривали «злочинну й антинародну суть лондонців» а також пропагували створені за сприяння польських комуністів у Москві «справжніх представників польського народу» Крайову раду народову, Польський комітет національного визволення та Армію народову.
У підрозділі 3.3. «Особливості висвітлення бойових дій на території Чехословаччини та Німеччини у фронтовій періодиці» досліджено механізми та засоби радянської пропаганди по забезпеченню вирішення геополітичних прагнень керівництва СРСР на теренах цих держав.
З’ясовано, що ще з початком Другої світової війни радянська пропаганда повністю проігнорувала факт, що Чехія як протекторат Богемія і Моравія увійшла до складу Райху, а Словаччина отримала незалежність і виступила на боці гітлерівської Німеччини як офіційний союзник. Преса фронту вслід за радянськими засобами масової інформації всіляко декларувала дружні стосунки радянського керівництва з чехословацьким урядом у Лондоні, з яким не було ніяких територіальних суперечок, повідомляла про візити очільників двох країн, подавала їхню переписку.
Відносно багато інформації на сторінках часописів було приділено й сформованій в СРСР та переданій до складу 1-го Українського фронту Чехословацькій бригаді, головним друкованим органом якої стала газета «Nase vojsko v SSSR», що видавалася, зокрема, й українською мовою (із другої половини 1944 р. її редактором був І. Волощук).
Після виходу 8 квітня 1944 р. військ 1-го Українського фронту на державний кордон СРСР з Чехословаччиною й під час відновлення активних бойових дій на цьому напрямі у вересні того ж року велика кількість газетного простору відводилася кореспонденціям на кшталт «Як воювати в горах», «Вчіться майстерно наступати в горах! Гори, ліси й ріки для хоробрих воїнів – не перешкода!» тощо.
Під час кампанії з приєднання до УРСР Закарпаття головним постулатом, який лунав зі шпальт військової періодики, були ідеї братерства слов’янських народів, ідентичність до української радянської спільноти чехів та русинів, які компактно проживали на території Волині й Закарпаття, наголошення на одвічному бажанні українців об’єднатися в єдиній державі.
Виявлено, що під час бойових дій на території Німеччини з метою пришвидшення розгрому Райху на сторінках часописів було значно збільшено частку матеріалів, покликаних сприяти процесу демонізації та дегуманізації німецького населення. Зокрема, у цей час багато номерів фронтового часопису «За честь Батьківщини» виходило зі шпігель-вікном, у якому містився заклик на кшталт «Вперед, доб’ємо фашистського звіра в його барлозі!». Також особливістю висвітлення бойових дій військ 1-го Українського фронту на сторінках часописів стала невизначеність приналежності прусських міст чи то до Польщі, чи до Німеччини.
Отже, після перетину державного кордону СРСР, враховуючи, що радянські війська на цій стадії вже не виконували завдання «з захисту Батьківщини», військова преса фактично обслуговувала гібридну війну, коли під виглядом визволення від
14
нацизму йшла радянська окупація Польщі і Чехословаччини, шляхом створення маріонеткових урядів. У цей час акценти у змістовому наповненні радянських мілітарних часописів змістилися у бік політичної інформації, з огляду на відносини між СРСР та країнами, на теренах яких велися бойові дії та геополітичні плани радянського керівництва.
У Висновках викладені основні результати дослідження, які виносяться на захист:
– Проведений історіографічний аналіз теми «Преса Першого Українського фронту у роки Другої світової війни (1943–1945 рр.)» дає підстави стверджувати, що у радянський період детально досліджувалася структура та організація функціонування військової періодики, аналіз змістовного наповнення часописів проводився в рамках комуністичної ідеології. За незалежності України, коли відбуваються процеси звільнення від радянських ідеологічних постулатів, руйнації стереотипів, відкритості доступу до архівних джерел, інтерес вітчизняних істориків до радянської військової періодики відчутно зменшився на тлі появи доступу до раніше засекреченого джерельного пласту, який складають часописи українського національно-визвольного руху та окупаційні періодичні видання. Преса 1-го Українського фронту, яка є важливим джерелом для вивчення методів і стилю радянської пропаганди під час війни, залишилася поза увагою дослідників.
Джерельна база дисертації є достатньою для створення комплексного дослідження, всебічного наукового аналізу і реконструкції особливостей функціонування та змістовного наповнення часописів 1-го Українського фронту. Водночас застосування нового методологічного інструментарію до вивчення сукупності радянської періодики часів Другої світової війни дає можливість для нових інтерпретацій цього джерельного матеріалу.
– Причини,
обставини та особливості формування 1-го Українського фронту були тим чинником, який визначав роботу його пресових видань.
Головною причиною трансформації наявних радянських військово-стратегічних формувань на українському театрі бойових дій було відображення стратегічного задуму радянського командування щодо подальшого перебігу подій на німецько-радянському фронті. Головною обставиною, яка супроводжувала формування 1-го Українського фронту, став повномасштабний наступ радянських військ на території України. Основною особливістю виступало комплектування військ за рахунок призову через «польові військкомати» до лав фронту контингенту з території України, що призвело до значної переваги українців над представниками інших національностей у складі цього військово-стратегічного формування.
Робота із мобілізованими велася, зокрема за допомогою преси, що передбачало формування чіткої системи періодики та залучення до її роботи фахівців.
– Газетний реєстр 1-го Українського фронту формувався у межах центральної системи військової преси СРСР з її набором стандартних рубрик, покликаних втілити у життя завдання радянської військово-патріотичної пропаганди. У зв’язку зі змінами на німецько-радянському театрі бойових дій, а
15
відповідно і в структурі РСЧА, певної сталої форми фронтова періодика набула лише до 1944 р. Водночас, кількість найменувань та тираж газет перебували в постійній динаміці, оскільки залежали від багатьох чинників: становища на фронті, кількості та специфіки військ, які входили до складу фронту; переформування та передачі певної частини до складу іншого фронту тощо.
Особливостями у роботі часописів 1-го Українського фронту було те, що в редакціях фронтової та армійських газет працювало багато відомих (на час війни або тих, які стали відомими у повоєнні роки) українських митців, членів Спілки письменників України та Спілки художників України, які як військові журналісти перебували на німецько-радянському театрі бойових дій; з огляду на національний склад цього військово-стратегічного формування, фронтові часописи виходили шістьма мовами (українська, російська, татарська, узбецька, казахська, башкирська) для представників найбільш чисельних національностей у складі фронту, а україномовний тираж преси на завершальному етапі війни переважав російськомовний.
– Висвітлення
періодикою 1-го Українського фронту наступальних операцій Червоної армії на теренах України мало обмежений характер й проходило у прийнятому в радянській періодиці стандартному форматі. Він полягав у ретрансляції малоінформативних щоденних оперативних зведень Радінформбюро та Наказів Верховного Головнокомандувача, а також поданні художніх нарисів, які не несли у собі конкретики щодо ходу боїв. Притаманним радянській пропаганді було замовчування невдач Червоної армії, військових втрат, девіантної поведінки радянських бійців тощо.
Особливістю роботи газет виступало те, що зі вступом радянських військ на терени західноукраїнських земель змістове наповнення часописів 1-го Українського фронту визначала критика українського національно-визвольного руху та дивізії СС «Галичини», що виявлялася у збільшенні на шпальтах видань цього військово-стратегічного формування частки антинаціоналістичної пропаганди.
– Політичний
курс стосовно національних питань в СРСР був спрямований на «створення єдиного радянського народу». Та в Україні він мав враховувати особливості місцевого менталітету. Тож, до радянської пропаганди було залучене українське питання – «радянське», яке певною частиною населення, а особливо на Західній Україні, не сприймалося як щось своє, підмінялося терміном «українське». Водночас українська історична та культурна спадщина за формою наділялася радянською сутністю, що проявлялося у вибірковості та заполітизованому трактуванні історичних подій, значних для України постатей тощо.
У роки німецько-радянської війни пропагування української історії та культури в тематиці видань 1-го Українського фронту додатково слугувало засобом більш швидкого досягнення поставлених військовим керівництвом перед радянськими бійцями завдань із вигнання нацистів з теренів УРСР, а також у справі контрпропаганди українському національно-визвольному руху.
– Під час воєнних кампаній на території Європи у 1944–1945 рр. у військових часописах з’явилися нові рубрики і тематичні сюжети, які мали стимулювати
16
радянських військовослужбовців до вдосконалення своїх професійних якостей та морально-етичного виховання, а також посилився процес демонізації й дегуманізації німецького народу.
Для військових літераторів пріоритетним тепер стало створення нового образу – «воїна-визволителя Європи», а також масштабне конструювання ідеї «інтернаціонального братерства слов’янських народів». Публікації у пресі мали сприяти досягненню керівництвом СРСР своїх геополітичних цілей – контролю над країнами Європи. Тож на шпальтах радянських військових видань був введений цілий ряд нових рубрик, покликаних вирішити цю проблему.
– Відображення європейських воє
нних кампаній 1-го Українського фронту на сторінках військових часописів носило стандартний набір інформації, який використовувався під час наступальних операцій Червоної армії на теренах СРСР, зокрема й України. Водночас, невизначеність міжнародного статусу окремих територій, зокрема західноукраїнських земель, Карпатської України, Східної Пруссії тощо, призводила до плутанини у зведеннях Радінформбюро під час ідентифікації та у правописі назв зайнятих радянськими військами населених пунктів Польщі, Чехії, Словаччини та Німеччини.
Стосовно висвітлення міжнародної ситуації, то основу радянської пропаганди на теренах Польщі становила потужна кампанія дискредитації лондонського емігрантського уряду та визнання світовою, й передусім польською громадськістю, створеного з польських комуністів та підконтрольного Москві, уряду Польщі, який би визнав приєднання до СРСР західнобілоруських та західноукраїнських земель.
На території Чехословаччини, коли постало питання про приєднання до Радянського Союзу Карпатської України, головними постулатами радянської пропаганди на шпальтах військових часописів стали пропагування братерства слов’янських народів, наголошення на ідентичності карпатських українців зі своїми братами з УРСР, а також поширення перевіреного у 1939–1940 рр. гасла щодо одвічного бажання українців об’єднатися в єдиній державі.
Висвітлюючи кампанію на теренах Німеччини, газетярі у своїх статтях покладали головну провину на Німеччину у розв’язанні Другої світової війни на Райх, замовчували співпрацю Радянського Союзу у 1939 р. з Третім райхом, підкреслено писали лише про Велику Вітчизняну як визвольну і справедливу війну, яку веде країна Рад. Також, за рахунок Німеччини, Й. Сталін мав намір вирішити територіальні суперечки, які існували між СРСР та сусідніми країнами. Усе це знайшло відображення у тотальній антинімецькій пропаганді, яка панувала на шпальтах військових видань на завершальному етапі німецько-радянської війни.
– Пер
еосмислення подій Другої світової війни, так само як і засобів ідеологічного впливу з боку засобів масової інформації у часи воєнного лихоліття, по-перше дадуть можливість вітчизняній академічній історичній спільноті сформувати «український» погляд на ту війну та подолати нав’язані радянські ідеологеми. По-друге, вивчення досвіду в методах і формах роботи радянських військових часописів дозволять вітчизняним військовим засобам масової інформації, які виступають локомотивом у протистоянні збройній агресії з боку інших країн та формують імідж армії і керівництва країни в умовах сучасних
17
збройних конфліктів, мати у своїх руках інструментарій для боротьби із пропагандою, заснованою на радянських традиціях.