ПРОЦЕСУАЛЬНЕ СТАНОВИЩЕ В КРИМІНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ УКРАЇНИ НЕПОВНОЛІТНЬОГО, ЯКИЙ СКОЇВ ЗЛОЧИН АБО СУСПІЛЬНО НЕБЕЗПЕЧНЕ ДІЯННЯ

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Становлення України як демократичної правової держави, проголошення людини найвищою соціальною цінністю вимагає вжиття відповідних суспільно-політичних і правових заходів для реалізації положень ст. 3 Конституції України. Такі заходи, безумовно, стосуються кожної особи, а особливо тих осіб, які ще не досягли повноліття. Слід зауважити, що із прийняттям Конституції та ряду Законів України („Про охорону дитинства”, „Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх” та ін.) щодо неповнолітніх, регламентація їх правового статусу вийшла на більш високий рівень, і це наблизило Україну до визнаних у світі стандартів щодо охорони прав дітей.

Водночас, аналіз діючого кримінально-процесуального законодавства, що регламентує правове становище неповнолітнього, який вчинив злочин чи став його жертвою, свідчить, що воно не повною мірою відповідає завданню забезпечення прав і законних інтересів такої особи та міжнародним стандартам ставлення до дитини, особливо тієї, яка опинилася в складних умовах розслідування у кримінальній справі. У науці кримінального процесу недостатньо повно досліджено процесуальний статус неповнолітніх учасників кримінального судочинства, особливо тих, хто порушив кримінальний закон.

Окремим аспектам правового становища неповнолітніх взагалі та ряду пов’язаних з ним проблем присвятили свої роботи такі автори, як: О.М. Бандурка, Ю.В. Баулін, В.К. Шкарупа, О.Г. Фролова та інші. У кримінально-процесуальній науці це питання розробляли у своїх роботах такі вчені-процесуалісти, як: А.Я. Ветрова, О.Х. Галімов, Л.М. Голубєва, Ю.М. Грошевой, Л.Л. Канєвський, Г.К. Кожевніков, О.С. Ландо, О.О. Левендаренко, В.В. Леоненко, І.С. Манова, В.І.Маринів, Е.Б. Мельникова, Г.М. Міньковський, Г.М. Омельяненко, Д.П. Письмен-ний, В.А. Рибальська, Н.Ш. Сафін, О.П. Снігерьов, В.М. Трубніков, В.В. Шимановський, Н.В. Шость. Однак правове становище неповнолітніх досліджувалося в більшості робіт лише з точки зору особливостей процесуальної форми розслідування справ про злочини цих осіб, тоді як аналіз їх правового становища як учасників процесу здійснювався без урахування всього комплексу питань, обумовлених специфікою цих суб’єктів кримінального процесу. Стосовно ж правового статусу осіб, які скоїли суспільно небезпечні діяння, наукові розробки існують лише у вигляді окремих статей. Залишаються недослідженими питання: застосування до неповнолітніх таких заходів примусу, як затримання та взяття під варту; можливість для особи віком до вісімнадцяти років самостійно реалізовувати свої права та виконувати покладені на них обов’язки; регламентація участі у кримінальній справі тих, хто представляє інтереси неповнолітніх. Потребує удосконалення процесуальна форма здійснення судочинства відносно неповнолітніх (зокрема, це стосується питань відсутності в Україні ювенальної юстиції). Актуальність дослідження цього кола питань зумовлена істотними змінами в законодавстві України, що суттєво впливає на регламентацію правового становища неповнолітніх у державі (прийняття нових Сімейного та Цивільного кодексів тощо). Тому вирішення питань, що стосуються процесуального становища осіб, які не досягли повноліття, сприятиме виконанню завдань, що стоять перед кримінальним процесом щодо підвищення рівня правової захищеності неповнолітніх.

Усе вищенаведене свідчить про актуальність теми дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження відповідає Тематиці пріоритетних напрямків фундаментальних та прикладних досліджень вищих навчальних закладів та науково-дослідних установ МВС України на період 2002–2005 років (п.2.9), затвердженої наказом МВС України № 635 від 30 червня 2002 року, та Головним напрямкам наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001–2005 роки (п. 6.3), затвердженим вченою радою Національного університету внутрішніх справ (протокол № 3 від 23 березня 2001 року).