Мотричук, Роман Генійович. Громадські об’єднання національних меншин України у 20-30 роки ХХ століття

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено предмет та об’єкт, хронологічні межі, мету, завдання і методологічну базу дослідження, вказані наукова новизна, практичне значення дисертації та апробація одержаних результатів.
У першому розділі «Історіографія та огляд джерел» аналізується стан наукової розробки проблеми, дається характеристика використаних джерел та визначено основні теоретико-методологічні засади дослідження.
Історіографія громадської ініціативи етноменшин 1920-х – середини 1930-х рр. пройшла у власному розвитку чотири основні етапи: 1) 1920-ті – початок 1930-х рр.; 2) відповідно – середина 1930-х – перша половина 1950-х рр.; 3) середина 1950-х – 1980-ті рр.; 4) від початку 1990-х рр. – до сьогодення. Перші праці з історії вивчення діяльності громадських об’єднань етноменшин в Україні з’явилися в 1920-ті – на початку 1930-х рр. Загалом їх авторство належало не професійним історикам, а практичним працівникам, партійно-радянським функціонерам, які були пов’язані з діяльністю громадських об’єднань. Це, насамперед, низка статей та брошур, присвячених практичній роботі партійно-радянських господарських органів та добровільних організацій в царині реалізації
5
засад радянської етнополітики.1 Більшість з них мали не науковий, а пропагандистський характер. Окремий блок публікацій становлять роботи, що висвітлюють історію окремих етносів підрадянської України.2 Але їх недоліком є те, що вони носили описовий характер. На початку 1930-х рр. вийшли праці, присвячені діяльності окремих організацій.3 Їх автори торкаються діяльності окремих громадських об’єднань, і вміщують розгорнуту інформацію про їх створення, напрямки діяльності, соціальні програми. Окремо необхідно виділити агітаційно-пропагандистську літературу присвячену масовим добровільним товариствам.4
У другій половині 1930-х – 1950-х рр. власне у СРСР історичних досліджень, в яких розкривалося б питання діяльності національних громадських об’єднань, уже не виходило. А частину раніше опублікованих праць, які концептуально та ідеологічно не співпадали з тогочасною партійною політикою, було вилучено з вільного користування.
Об’єктом уваги радянських науковців у 1970-80-ті рр. була діяльність української секції Міжнародної організації допомоги революціонерам, класових і професійних спілок з допомоги профспілковим рухам Німеччини, Польщі. 5 В.В. Іваненко приводить дані про діяльність інтернаціональних клубів, кампанії політосвіти серед німців та болгар.6 Зарубіжна україністика цієї доби представлена працями А. Камінського, І. Майстренка, Є. Пастернака, М. Стахова7 та ін. У роботах розглядаються
1 Зингер Л.Г. Национальный состав пролетариата в СССР / Л.Г. Зингер. – М., 1934; Левітан М. Освіта національних меншин / М. Левітан // Шлях освіти. – 1927. – №10. – С. 35-42.
2 Кривохатський М. Меноніти на Україні / М. Кривохатський. – Харків, 1930; Рейнмарус А. Кто такие меннониты? / А. Рейнмарус, Г. Фризер. – М., 1930; Буценко А. Советское строительство и нацменьшинства на Украине А. Буценко. – Харьков, 1926. – 34 с.; Глинский А.Б. Национальные меньшинства на Украине / А.Б. Глинский. – Харьков, 1931. – 76 с.
3 Шевелёва О.В. Некоторые итоги, факты работы МОПР СССР от 3 до 4 Всесоюзного съездов / О.В. Шевелёва. – М., 1934; Захарченко К. Про Червоний Хрест / К. Захарченко. – К: Медвидав., 1931. – 64с.; Леонтев Б. Осовиахим – боевой резерв Красной Армии / Б. Леонтев. – М.: Гос. воен. издат, 1933. – 86с.; Карпенко О. До питань культосвітнього будівництва на Україні в другу п’ятирічку / О. Карпенко. – Х.: Рад. школа, 1932. – 27с.; Алфадеев Н. Культурно-политическая работа среди рабочих-татар в Донбассе / Н. Алфадеев, Н. Сафаров // Революция и национальности. – 1932. – №4. – С. 50-58.
4 Красноленский В. Комсомольцеві від МОДР / В. Красноленский. – К., 1929; Блюмберг С. Работницы и колхозницы – в ряды ОЗЕТА / С. Блюмберг. – М.: ЦП ОЗЕТ, 1931.
5 Фещенко Р. Партійне керівництво діяльністю МОДР на Україні по інтернаціональному вихованню трудящих (1926-1932 рр.) / Р. Фещенко // УІЖ. – 1971. – №8. – С.93-99; Гусаров В.К. Становлення МОДР на Україні (1922-1925 рр.) / В.К. Гусаров, В.А. Молостов // УІЖ. – 1972. – №11. – С. 63-70.
6 Іваненко В. Діяльність організацій МОДР Української СРР по інтернаціональному вихованню трудящих (1933-1937 рр.) / В. Іваненко // УІЖ. – 1975. – №5. – С. 61-70.
7 Майстренко И. Национальная политика КПСС в ее историческом развитии / И. Майстренко. – Б.М.: Сучасність, 1978. – 224 с.; Пастернак Є. Україна під більшовиками (1919-1939): Спроба історичної студії / Є. Пастернак. – Торонто, 1979. – 314 с.; Стахів М. Третя Совєтська республіка в Україні. Нариси з історії 3-ї воєнної інвазії Совєтської Росії в Україну і розвитку окупаційної системи в часі: листопад 1919 – листопад 1924 / М. Стахів. – Нью-Йорк, 1968. – 244 с.
6
особливості більшовицької національної політики упродовж 1920-х рр., аналізується радянське законодавство про громадські організації. Торкаються дослідники і питань залучення національної громадськості до соціально-економічних перетворень в підрадянській Україні. 8 На межі 1980-х і 1990-х рр. з’явилися дослідження з новим баченням проблем історичного минулого України, зокрема історії етноменшин та їх громадських інституцій.9 По новому, без ідеологічних штампів переглядається реалізація більшовиками політики стосовно громадських об’єднань упродовж 1920-х рр., розвиток культурно-освітніх організацій, участь закордонних благодійних товариств у подоланні наслідків голоду 1921-1923 рр. 10
Дійсно якісний етап в історіографічній науці розпочався після проголошення незалежності України. Публікації першої половини 1990-х рр. позбавляються стереотипного бачення історії громадського руху етноменшин.11 Вагомий внесок у вивчення історії грецьких та німецьких добровільних товариств і спілок належить Е.Г. Плесской, Н.А. Терентьєвій.12 У роботах А.І. Безсонова та Н.В. Осташевої висвітлюється історія Спілки голландських вихідців та інших громадських об’єднань німців-менонітів.13 Історію молодіжних небільшовицьких громадських організацій аналізує В. І. Прилуцький.14 Проблема політичних репресій серед громадських активістів етноменшин в 1920-30-ті рр. була розглянута О. Бажаном,15 В.Й.
8 Білінський А. Громадські організації в СРСР / А. Білінський. – Мюнхен-Чикаго, 1969. – 160с.; Мицюк О. Аграризація жидівства в України / О. Мицюк. – Прага, 1932.
9 Бритченко С.П. Деякі питання розвитку національних відносин в Україні / С.П. Бритченко. – К.: Знання, 1990. – 48с.; Кривцова В.М. Из опыта развития языков национальных меньшинств Украины / В.М. Кривцова, В.Ф. Сиволога // Перестройка и общественные науки: к 125-летию Одесского государственного университета: Тез. докл. и выступлений. – Одесса, 1990. – С. 177-179.
10 Коржихина Т.П. Из истории общественных организаций / Т.П. Коржихина, А.Д. Степанский // Историки спорят. – М.: Политиздат, 1988. – С.406-432.; Мовчан О.М. Іноземна допомога голодуючим України в 1921-1923 рр. / О.М. Мовчан // УІЖ. – 1989. – №10. – С.77-84.
11 Національні відносини в Україні у ХХ ст.. Збірник документів і матеріалів. – К.: Наукова думка, 1994. – 560с.; Гусєва С.О. З досвіду розв`язання національного питання на Півдні України (1920-30 рр.) / С.О. Гусева, М.М. Цобенко // УІЖ. – 1991. – № 2. – С. 45-54; Мельник Н.І. Національно-культурний розвиток болгарської меншини України в 20-30-х рр. ХХ століття. Автореф. … канд. іст. наук / Н.І. Мельник. – К., 1996. – 18с.; Данильченко О.П. Етнічні групи півдня України: економічне та соціально-політичне становище на початку 20-х рр. ХХ ст. / О.П. Данильченко. – К.: Ін-т історії України, 1993. – 36с.
12 Терентьева Н.А. Греки в Украине: экономическая и культурно-просветительская деятельность (ХVІІ – ХХ вв.) / Н.А. Терентьева. – К.: «Аквілон-Пресс», 1999. – 352 с; Плеская Э.Г. Немцы Причерноморья / Э.Г. Плеская. – Одесса: Астропринт, 2008. – 136с.
13 Безсонов А.И. «Союз граждан голландского происхождения и менонитское общество юга Украины периода первой половины 20-х гг. ХХ в. // Вопросы германской истории. – Днепропетровск, 1995. – С. 52-64; Осташева Н.В. На переломе эпох … Менонитское сообщество Украины в 1914-1931 гг. / Н.В. Осташева. – М.: Готика, 1998. – 256с.
14 Прилуцький В.І. Небільшовицькі молодіжні об`єднання в УСРР в 20-ті рр. Історичні зошити / В.І. Прилуцький. – К.: Інститут історії України, 1993. – 58 с.
15 Бажан О. Репресивна діяльність органів ВУНК–ДПУ–НКВС–КДБ на Київщині у 1919–1980-ті рр. / О. Бажан // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. – 2011. – №1. – С.156-234.
7
Жезицьким,16 М.М. Шитюком.17 Серед праць 1990-х рр. які розглядають історію становлення, розвитку і ліквідації мережі національної кооперації необхідно виокремити дослідження Б.В. Чирка, В.М. Мазура та В.І. Марочка.18 У дослідження В. Мазура з’ясовано політико-правові та соціально-економічні причини появи кооперативних товариств національних меншин. Автор аналізує статус, структуру, фінансову основу функціонування кооперації етноменшин підрадянської України.19 Комплекс тематичних публікацій О. Мельничука розкриває особливості реалізації комнезамами компартійної політики стосовно українського селянства та селянства етноменшин на Поділлі у 1920-ті рр.20
У другій половині 1990-х рр. виходять ряд ґрунтовних монографій з історії етнічних громад України. У них громадський рух національних меншин висвітлюється опосередковано, у контексті суспільно-політичного розвитку певної етнічної громади.21 У публікаціях М.А. Журби аналізуються доктринальні засади та функціональні виміри впровадження інтернаціоналізму в селянське середовище підрадянської України у 1920-30-ті рр.22 Автор відстежив еволюцію політики більшовицького керівництва щодо сільських громадських об’єднань національних меншин, розглянув історичні обставини створення та функціонування кооперативних організацій, добровільних товариств та селянських спілок етноменшин.
Комплексністю джерельної бази, ґрунтовністю та системністю викладу матеріалу вирізняються публікації Л.Д. Якубової.23 У роботах Л.Д. Якубової історія національної кооперації, діяльність добровільних товариств, класових та
16 Жезицький В.Й. Репресивна політика на Поділлі в 20-х – першій половині 30-х рр. / В.Й. Жезицький. – К.: Рідний край, 1995. – 95 с.
17 Шитюк М.М. Масові репресії проти населення Півдня України в 20-50-ті роки ХХ століття / М.М. Шитюк. – К.: Тетра, 2000. – 532с
18 Чирко Б.В. Національні меншини в Україні: 20-30-ті роки ХХ століття / Б.В. Чирко. – К.: Асоціація «Україна», 1995. – 215 с.; Марочко В.І. Українська селянська кооперація: історико-теоретичний аспект (1861 – 1929 рр.) / В.І. Марочко. – К., 1995, Ін-т історії України, 1995. – 224с.
19 Мазур В.М. Кооперативний рух в національних районах Української РСР (1921-1929рр.).: Автореф. дис.. канд.. іст. наук / В.М. Мазур. – Харків, 2000. – 19с.
20 Мельничук О.А. Комітети незаможних селян на Поділлі (1920-1933) / О.А. Мельничук. – Вінниця: ВДПУ, 2001. – 160 с.; Мельничук О. Боротьба за владу на селі в 1920-1925 роках: сільські ради проти комнезамів / О.А. Мельничук // Нова політика. – 1998. – №2. – С. 35-36.
21 Кулінич І.М. Нариси з історії німецьких колоній України / І.М. Кулініч, Н.В. Кривець К.: Ін-т історії України, 1995. – 272с.; Васильчук В.М. Німці в Україні. Історія і сучасність (друга половина ХVІІІ – початок ХХ ст.) / В.М. Васильчук. – К.: Вид. центр КНЛУ, 2004. – 341с.; Волкова С.А. Чехи на Півдні України (друга половина ХІХ – перша третина ХХ століття) / С.А. Волкова. – Сімферополь: Антиква, 2006. – 160с.; Місінкевич Л.Л. Єврейська і польська національні меншини Поділля (20-30-ті рр. ХХ століття) / Л.Л. Місінкевич. – К.: Ін-т історії України, 2001. – 254 с
22 Журба М.А. Етнонаціональні та міжнародні аспекти діяльності громадських об’єднань українського села (20-30 рр. XX ст.): Монографія / М.А. Журба. – К: Наук. Світ, 2002. – 499с.
23 Наседкина(Якубова) Л.Д. Социально-политическая, экономическая и культурная жизнь греческого населения Украины 20- нач. 30-х гг.: Дис. … канд. ист. наук / Л.Д. Наседкина. – К., 1993. – 238с.; Якубова Л.Д. Етнічні меншості УСРР у першій половині 20-х років ХХ ст. / Л.Д. Якубова. – К.: Ін-т історії України , 2002. – 188 с.; Якубова Л.Д. Етнічні меншини УСРР і влада: динаміка соціально-економічних, політичних і культурних перетворень (1921 - 1935 рр.): Дис... д-ра іст. наук / Л.Д. Якубова. - К.: Ін-т історії України, 2007. - 572 с.
8
професійних спілок розглядається на тлі соціально-економічної, політичної та культурної історії етнічних меншин України впродовж 1920-х – першої половини 1930-х рр. Автор наголошує, на тому, що прорадянські громадські організації і товариства використовувались компартійними органами для поширення власної соціально-економічної і політичної моделі розвитку та відволікання населення від усвідомлення власних альтернативних моделей суспільного розвитку. Формування правової бази діяльності національних громадських організацій, їх структура, фінансування та місце у політичній системі держави стало предметом досліджень А. Рябошапка та Л.І. Лойко. 24 У монографії С.М. Свистовича25 аналізуються доктринальні засади функціонування громадських об’єднань підрадянської України у 1920-30-ті рр. автор з’ясував місце громадських інституцій у політичній системі радянської держави, розкрив особливості політико-правового впливу владних органів на громадський рух національних меншин. Аналіз ідейно-політичних засад та практики селянського громадського руху на теренах підрадянської України здійснено в дисертації С.В. Костенко26.
Досить активно розвиваються дослідження з історії єврейського суспільно-політичного руху першої половини ХХ ст. Серед праць, у яких висвітлюються історія єврейських політичних партій та громадських організацій міжвоєнної доби необхідно виділити роботи О.Я. Наймана, О.В. Козерода.27 У публікаціях В.О. Доценка28 комплексно та системно розглянуто історію єврейських громадських об’єднань другої половини ХІХ – першої третини ХХ ст. Автор, використовуючи широкий конкретно-історичний матеріал, висвітив основні сфери діяльності єврейських громадських організацій, простежив еволюцію основних форм державно-владного впливу на єврейський громадський рух у різні історичні періоди. Окремо від вітчизняної історичної науки розвивається сучасна закордонна україністика. У публікаціях М.Ю Крапівіна подається кваліфікація громадських об’єднань, які діяли в СРСР упродовж 1920-х рр.29 Із робіт, що побачили світ в Росії в кінці 1990-х рр. минулого століття слід відзначити монографію «Національне питання в програмних документах політичних партій, організацій і рухів Росії
24 Рябошапко А. Правове становище національних меншин в Україні (1917-2000) / А. Рябошапко. – Львів: Вид. центр ЛНУ ім. І. Франка, 2001. – 484с.; Лойко Л.І. Громадські організації етнічних меншин України: природа, легітимність, діяльність / Л.І. Лойко. – К.: «Фоліант», 2005. – 634с.
25 Свистович С.М. Громадський вимір соціалістичного експерименту в Україні (20-30-ті рр. ХХ ст.) / С.М. Свистович. – К.: Варта, 2007. – 568с.
26 Костенко С.В. Ідейно-політичні засади та практика селянського громадського руху в Україні (1917-1932 рр.): Дис.. канд. іст. наук / С.В. Костенко. – К., 2013. – 237 с.
27 Найман О.Я. Єврейські партії та об’єднання України (1917-1925) / О.Я. Найман. – К.: ІПіЕНД, 1998 – 196 с.; Козерод О.В. Євреї України в період нової економічної політики: 1921-1929 рр. – К.: СПД Савчина, 2003. – 313с.
28 Доценко В.О. Об’єднатися щоб вижити: єврейський громадський рух в Україні (60-ті рр. ХІХ ст. – 30-ті рр. ХХ ст.) / В.О. Доценко. – Вінниця: ТОВ «Ніланд-ЛТД», 2014. – 332с.
29 Крапивин М.Ю. К вопросу о классификации религиозно-политических организация молодежи в России (1917-1925 гг.) // Исторический опыт борьбы КПСС с непролетарскими партиями, группами и течениями за молодежь (1903 – середина 20-х г.) Межвузовский сборник трудов. – Ленинград, 1990.
9
початку ХХ-го ст.». У ній представлено сучасне бачення розвитку національних громадських об’єднань в Російській імперії, а згодом і в СРСР.
У другій половині ХХ – на початку ХХІ ст. активно розвивалась закордонна юдаїка. Вийшли книги присвячені єврейському переселенню, діяльності в СРСР єврейських міжнародних організацій та розвитку сіоністського руху.30 А. Барковець розкриває стосунки Джойнту з пробільшовицькими єврейськими організаціями,31 А. Сімонова аналізує сіоністський рух в СРСР.32 Загалом сучасна російська історіографія єврейського громадського руху представлена дослідженнями єврейської благодійності, діяльності на території Росії та України закордонних добровільних товариств та власне сіоністських організацій. 33 У працях німецьких авторів Д.Брадеса, А. Айсфельда, І. Флейшхауера, Ф.Єппа згадується «Спілка нащадків голландських вихідців в Україні». Автори розглядають Спілку, як унікальне кооперативне об’єднання створене з метою економічного та культурно-релігійного розвитку радянських німців-менонітів. У Польщі дослідники зосереджуються на вивченні особливостей національної політики більшовиків по відношенню до польської меншини СРСР. Детально висвітлюють історію розвитку польських кооперативних об’єднань, релігійних організацій Волині та Поділля.34
Таким чином, критичний аналіз історіографії з дотичної проблематики засвідчує, що не зважаючи на її об’ємність історія громадських об’єднань національних меншин підрадянської України 1920-30-х рр. ще не була предметом спеціального дослідження. Прагнення комплексно дослідити особливості появи, розвитку та згортання громадського руху етноменшин міжвоєнної доби спонукало здійснити пропоновану дисертаційну роботу.
Джерельну базу дослідження склали різноманітні за походженням, видами, ознаками та змістом друковані та неопубліковані джерела та періодичні видання.
30 Lenin and Jews. The Bolsheviks come to power. – London, 1966; Gitelman Z.A. Centry of Ambivalence: The Jews of Russia and the Soviet Union. – N-Y, 1988; Baron S. The Russian Jew Under Tsars and Soviets. – N-Y, 1978; Goldman G.G. Zionism under Soviet Rull 1917-1928. - New York, 1960; Leneman L. La tragedie des juifs en URSS. – Paris, 1959; Schechtman J.B. Zionism and Zionist in Soviet Russiu. – New York, 1966.
31 Барковец А. Об основных этапах деятельности «Агро-Джойнта» / А. Барковец // Вестник еврейского университета в Москве. – 1996. – №2(12). – С.134-144
32 Симонова А.В. Сионистское движение в советской России (1917 – 20-е годы): Дисс. … канд. истор. наук / А.В. Симонова – М.: МГУ им. М.В. Ломоносова, 1999. – 249 с.
33 Еврейская благотворительность на территории бывшего СССР: Страницы истории. Сб. научных трудов. / Под ред. Д. Эльяшкевича и Б. Хапера. – СПб., 1998. – 183с.; Хенкин Е. О роли «Джойнта» в оказании помощи России и Украине в 1921-1923 гг. // Вестник еврейского университета в Москве. – 1993. – №4. – С.89-98; Долгатов А.Г. Правительственная политика по отношению к этноконфессиональным меньшинствам: «еврейский вопрос» в жизни советского общества (ноябрь 1917-го – начало 1930-х годов) / А.Г. Долгатов. – СПб.: Нестор, 2002. – 204с.
34 IwanowM. Polacy w zwiazku radzieckim w latach 1921 – 1939 / M. Iwanow. – Wroclaw, Wydawnictwo uniwersytetu Wroclawskiego, 1990. – 426 s.; Dzwonkowski R. Kosciol katolicki w ZSRR. 1917 – 1939: Zarys historii / Roman Dzwonkowski. – Lublin, 1997. – 477 s.; Kupczak J. M. Polacy na Ukrainie w latach 1921 – 1939 / Janusz M. Kupczak. – Wroclaw: Wydawnictwo uniwersytetu Wroclawskiego, 1994. – 360 s.
10
Найбільш важливу групу джерел становлять документи архівних фондів семи архівів: Центрального державного архіву вищих органів влади та органів державного управління України (ЦДАВОУ), Центрального державного архіву громадських об’єднань України (ЦДАГОУ), Державного архіву Київської області, Державного архіву Житомирської області, Державного архіву Російської Федерації (м. Москва) та Російського державного архіву соціально-політичної історії (м. Москва). Всього автором було опрацьовано 26 архівних фондів, у результаті чого до наукового обігу введено ряд нових документів. У ЦДАВОУ опрацьовані документи і матеріали Фонду 1. Всеукраїнського Центрального виконавчого комітету, Фонду 5 – Народного комісаріату внутрішніх справ УРСР, Фонду 413 – Центральної комісії у справах національних меншин при ВУЦВК УСРР, Фонду 571 – Української Ради Товариства по земельному облаштуванню трудящих євреїв (УкрТЗЕТ), Фонду р.4661 – Всеукраїнського Центрального комітету Товариства допомоги єврейському населенню, яке постраждало від воєнних дій (ЕКОПО), які містять цінну інформацію стосовно діяльності виконавчих структур при компартійних органах влади серед національних меншин республіки. Зокрема, в матеріалах фонду 5 зберігаються ряд справ, що стосуються реєстрації статутів громадських організацій, протоколи МЕКОСО. Обіжники, протоколи засідань МЕКОСО, листування з губернськими відділеннями комісії підтверджують політику компартійного режиму на ліквідацію опозиційних владі громадських об’єднань та створення системи лояльних владі товариств та спілок. У документах є данні про чисельність осередків громадських організацій, їх національний, партійний, соціальний склад, акції проти активу організацій. Матеріали фондів дозволили дослідити історію національної громадської ініціативи в 20-30-ті роках ХХ ст., встановити ступінь залежності та одержавлення громадських організацій від партійних органів. З ЦДАГОУ використано матеріали фонду ЦК КП(б)У (фонд 1). Це протоколи і повідомлення Центрального і районних комітетів КП(б)У, місцевих відділень добровільних товариств про реалізацію кампаній з соціально-господарських перетворень, колективізацію національних районів, про виконання національними колгоспами планів хлібозаготівлі, про боротьбу з національним підпіллям. Особливу цінність становлять звіти громадських організацій, які надсилалися у партійні органи. Партійний актив громадських об’єднань доповідав про політичну активність керівництва та рядового активу, лояльність до правлячого режиму. Службове листування, не призначене для загального ознайомлення, розкриває реальний стан справ у масових добровільних товариствах, реальне ставлення населення національних адміністративних одиниць, до політики компартійних органів.
У ДАЖО було опрацьовано документи фонду П-85 (Житомирський (Волинський) окружний комітет КП(б)У), фонд П-86 (Коростенський окружний комітет КП(б)У), фонд Р-326 (Волинський окружний виконавчий комітет Рад робітничих, селянських та червоноармійських депутатів), фонд Р-269 Волинський окружний Комітет Українського Червоного Хреста, Фонд Р-277 Окружне статистичне бюро Житомирського окружного виконкому, фонд П-42 Довбишський райком КП(б)У(Мархлевськ) відділ агітації та ін. Документи архіву дозволили ввести
11
в науковий обіг низку документів, що стосуються суспільно-політичного розвитку етноменшин регіону, діяльності польських, німецьких, єврейських, чеських кооперативів, планів щодо розвитку серед національних меншин антирелігійного руху, проведенні боротьби з польськими культурно-релігійними товариствами тощо.
У Державному архіві Київської області у фонді Р-112. (Киевский окружной исполком рабочих, крестьянских и красноармейских депутатов) проаналізовано інформаційні матеріали про діяльність місцевих партійно-радянських органів, які реалізовували в регіоні політику центрального партійного керівництва, відомості про кількість національних шкіл та допомогу ним з боку національних та провладних добровільних товариств, організацію та проведення переселенських акцій, вирішення земельного питання.
З фондів державних архівів Російської Федерації використано матеріали про боротьбу компартійних органів з польським, німецьким, єврейським та грецьким громадським рухом, зокрема у фондах 17, 63 та 445 Російського державного архіву соціально-політичної історії. Фонди Державного архіву Російської Федерації дозволили простежити особливості реалізації компартійними органами переселенської політики стосовно польської та єврейської громади України. Крім того необхідно виділити ряд документів, що проливають світло на антирелігійну політику влади та провладних добровільних товариств. Багатий інформаційний матеріал містить періодика досліджуваного періоду. Головним чином, це часописи громадських об’єднань, центральна та місцева офіційна преса. Вони містять чимало відомостей про динаміку, соціальний склад, основні напрямки роботи громадських організацій. Матеріали цієї групи джерел стали незамінним банком інформації з історії масових добровільних товариств, національної кооперації. Отже, використання розлогого комплексу джерел створило достатнє підґрунтя для реалізації поставлених у дисертаційному дослідженні завдань. У другому розділі «Розвиток громадської ініціативи національних меншин підрадянської України» розглядається соціально-економічна та політична ситуація, в якій опинилися національні громади України на початку 20-х років ХХ ст.; аналізуються національні господарські, соціально-реабілітаційні та культурно-просвітницькі організації, визначаються основні засади, напрямки та структура кооперативних товариств етноменшин УСРР.
Приступаючи до соціалістичного експерименту в Україні, більшовицький режим був змушений рахуватися з наявністю в республіці значної частини населення етнічних меншин. Події революції та громадянської війни призвели до суцільної руйнації промисловості та сільського господарства, шляхів сполучення й транспорту. Значних кількісних втрат зазнало населення України, в тому числі й етноменшини. Чимало представників різних національностей були змушені емігрувати за кордон. Значного економічного удару сільським національним громадам завдала політика «воєнного комунізму» та запровадження продрозверстки. Розверстка поширювалась на всю сільгосппродукцію і була вищою ніж в українських селах. Для примусового вилучення хліба створювались повітові та волосні «трійки», які в якості засобу впливу були уповноваженими брати місцеве населення у заручники. Більшовицький
12
експеримент боляче вдарив і по соціально-економічному становищу етноменшин, позбавивши їх можливості розвитку. У національних селах продуктивність праці впала в середньому на 80 відсотків. Перехід до НЕПу відбувався упродовж 1921-23 рр. Протягом цих років продовжувала втілюватись в життя практика розкуркулення заможної частини сільського населення, вилучення і перерозподіл надлишків приватних земельних наділів. Компартійні органи влади на місцях та класові спілки відбирали у заможного селянства продукти харчування, одяг та предмети домашнього вжитку. Болюче вдарила по національним селам і проведена землевпорядна кампанія. Перерозподіли землі порушували сівозміну, ротацію сільгоспкультур, що неминуче знижувало врожайність. Не було до кінця вирішено питання наділення землею безземельних і малоземельних селян. Неправильна аграрна політика компартійних органів, неврожай призвів до голоду 1921-22 рр. Від нього потерпали переважна кількість сільських етноменшин Півдня України. Крім того ситуацію погіршувала і адміністративно-територіальна реформа, яка не враховувала їх інтересів при створенні національно-адміністративних одиниць. У результаті реформи 1921-1923 рр. етноменшини були фактично розірвані по різних адміністративно-територіальних одиницях, що підривало усталені регіональні зв’язки, приводило до занепаду традиційних форм господарської діяльності, руйнувало національно-культурний уклад життя. Ігнорувалися національно-культурні, мовні, релігійні та інші запити національних громад. Місцева влада вперто намагалася не помічати їх релігійних і традиційних народних свят, оголошуючи ці дні робочими. Звужувалася й сфера застосування національних мов у суспільно-політичному та культурному житті. Все це доповнювалось бюрократичним свавіллям місцевої влади, яка виявилась не здатною забезпечити потреби національних громад. Посилювався пасивний опір етноменшин, який часто переростав у виступи проти місцевих компартійних функціонерів. Наштовхнувшись на зростаюче невдоволення національних меншин, більшовицьке керівництво змушене було йти на деякі поступки і компроміси у розв’язанні національних проблем. У складному соціально-економічному становищі перебувало і єврейське населення України. Традиційні заняття євреїв, що виокремилися ще в докапіталістичний період, виявилися законсервованими жорсткими умовами смуги осілості. Єврейство, за рішенням царського уряду, отримало можливість вести посередницьку торгівлю між містечком та навколишніми селами, займатися певними видами ремесла. Проведення радянською владою політики «воєнного комунізму», націоналізація торгівлі та заборона використовувати у кустарному виробництві працю найманих робітників призвели до розорення містечкового єврейства Правобережної України. Більш ніж на третину зменшилась і кількість євреїв-кустарів. Вони поповнили лави робітників на фабриках та заводах. Економічну ситуацію в містечках ускладнив голод 1921-22 років. Серед етноменшин посилюють свій вплив національні громадські об’єднання, які розглядаються компартійними органами основним джерелом соціально-економічної та політичної нестабільності.
За часів влади царату на території підросійської України існувала ціла низка різних за своїм призначенням громадських організацій етноменшин. Найбільш
13
активними і чисельними серед них були єврейські, польські, німецькі. Вони були невід’ємною частиною суспільно-економічного та політико-культурного життя національних громад. Із поваленням самодержавства в Україні відбулося значне пожвавлення суспільно-політичної активності. Цей процес залежав від території проживання певного етносу та способу виробництва. Більш активними були жителі губернських і повітових міст. Меншу активність проявляло сільське населення. У національних селах Правобережної України та колоніях Півдня існували традиційні організації, які мали релігійне забарвлення і функціонували виключно у територіальних межах окремого населеного пункту. Вони створювались за ініціативою місцевої громади та не мали ніякого централізованого управління. Не маючи можливості напряму впливати на них, компартійні органи розглядали їх як антирадянські.
Необхідно виділити розвинутий національний кооперативний рух, який водночас був однорідний та різнобічний за своїм характером, методами функціонування, завданнями та метою. Крім цього, в Україні діяла мережа закордонних філантропічних організацій, які надавали матеріальну допомогу національним громадам. Особливо це стосувалося єврейської, польської та німецької меншин. Серед польських та німецьких селян Правобережної України функціонували таємні релігійні громадські організації. Вони боролися за збереження національної ідентичності через католицьку та протестантську релігію. Польські та німецькі організації були організаційно оформленими, але не мали централізованого керівництва і діяли у межах окремих населених пунктів. Єврейський суспільно-політичний рух за своїм рівнем стояв на декілька щаблів вище від німецького та польського. Він включав значну мережу громадських організацій сіоністського напрямку, які були досить потужними і мали широке представництво у містах та містечках України. Сіоністські організації були тісно пов’язаними із нелегальними єврейськими політичними партіями, які здійснювали на них значний вплив. Держава тримала процес розвитку громадської ініціативи різних національних груп у певних межах і контролювала їх вплив на місцеве населення та місцеві органи влади. Це стало причиною появи спеціального виборчого закону та ряду інструкцій щодо обмежень у праві обирати і бути обраним. Для реалізації державної етнополітики та здійснення контролю за національними громадськими об’єднаннями 23 квітня 1921 р. було створено Відділ національних меншин при НКВС. Відділ здійснював функції політичного нагляду в умовах непу, а в деяких випадках і репресивного органу.
Таким чином, компартійний режим одразу після окупації України розпочав активну боротьбу з громадською ініціативою національних меншин, яка завершилась ліквідацією всієї системи непровладних громадських об’єднань. Реалізуючи прагнення монополії на владу, партія розлого застосовувала антидемократичні методи та прийоми боротьби з опозиційним владі рухом. Поставивши практично під повну заборону діяльність традиційних національних громадських організацій, більшовицький режим усіляко сприяв створенню в середовищі етноменшин прокомуністичних організацій. Для реалізації задекларованих ідей режим спирався на систему одержавлених громадських об’єднань, спілок та різного роду організацій пролетарського спрямування. Використовуючи їх соціальну опору, комуністи мали за
14
мету поставити національне село під державний контроль, розколоти селянську масу і підпорядкувати її власній ідеології. У третьому розділі «Прокомуністичні громадські об’єднання і середовище національних меншин в 20-ті – на початку 30-х рр. ХХ ст.» простежуються особливості формування в підрадянській Україні системи провладних громадських об’єднань, добровільних товариств і спілок. Висвітлюється і аналізується їх вплив на політичний, соціально-економічний та культурно-релігійний розвиток етноменшин.
Політична система держави «диктатури пролетаріату» передбачала створення підконтрольної правлячій партії системи громадських об’єднань та добровільних товариств. Кожна новостворена громадська організація мала виконувати певні передбачені державою завдання і функції та стати гвинтиком більшовицької компартійної системи. Під час утворення добровільних товариств в Україні компартійний режим застосовував реєстраційно-санкціонуючий правовий режим. Він передбачав пріоритет державних органів у створенні добровільних товариств та фіксував форму і способи участі державного апарату у процедурі реєстрації об’єднання і отриманні повної інформації про новостворену організацію. Контролюючі функції, тобто контроль за громадськими об’єднаннями етнічних меншин, покладалися як на державні, так і на компартійні органи. Партійне керівництво здійснювалося через секції або бюро національних меншин при відділах агітації та пропаганди, які існували при губкомах КП(б)У.
Найважливішим завданням прокомуністичних громадських об’єднань у роботі серед етноменшин вважалося втілення у життя директив комуністичної партії з їх радянізації, проведення більшовицьких аграрних перетворень, викорінення проявів націоналізму та залишків індивідуального товарного виробництва. У культурному будівництві головна увага зосереджувалась на ідеологічному наповненні та супроводженні заходів направлених на радянізацію етноменшин, подальшому зміцненні класової свідомості робітників і селян. Компартійне керівництво республіки використовувало громадські організації насамперед для реалізації «інтернаціональних» функцій, які передбачали підпорядкування національного життя завданням більшовицького експерименту.
На початку 1920-х рр. більшовики використовували для роботи серед етноменшин мережу профспілок. Профспілки мали пряму директиву проводити організаційну і виховну роботу серед національних меншостей Української СРР спрямовану на їх залучення до більшовицьких соціалістичних перетворень. Національні меншини прагнули використати профспілки для задоволення власних потреб. Проте влада відводила профспілкам роль контролюючого органу, а не реального захисника інтересів пролетаріату. Профспілковий рух серед етнічних меншин чітко фіксувався і розвивався за вказівками компартійних органів. Розвиток національних профспілок як окремих елементів політичної системи більшовицької держави не передбачався. Національні профспілки розвивалися лише як частина загальнодержавних профспілок.
Активно використовували для впливу на національні меншини класові спілки. У перші роки існування в національному селі комнезами часто підмінювали собою місцеві органи влади – сільські і селищні ради. КНС втілювали в життя кампанії з
15
перерозподілу землі на користь соціально близького режиму селянства, здійснювали продрозверстку, розкуркулення та контролювали сільські осередки громадських об’єднань. Для більшості національного селянства КНС залишалися штучними, чужорідними утвореннями. Частина осередків КНС була бездіяльною. Для покращення їх керованістю та досягнення більшої ефективності у роботі в середині 1920-х рр. їх перетворили в уніфіковано-бюрократичні структури. Однак класові спілки у другій половині 1920-х рр. залишились інорідним, слабо пов'язаним з життям національного села елементом радянської політичної системи.
Кооперативні товариства селян національних меншостей почали з’являтися у 1921 році одночасно з розгортанням кооперативного руху в УСРР. Кооперативні товариства нацменшин були включені до радянської кооперативної системи, зберігаючи подекуди притаманні їм особливості. Кооперативні організації національних меншин до середини 1926 року не обліковувались за національною ознакою. Повільно створювались сільські національні кредитні кооперативи. Кооперативні об’єднання розглядалися компартійними органами як дієвий засіб залучення етноменшин до активної громадської діяльності. При кооперативах створювались осередки масових добровільних товариств. Розбудовувалась мережа клубів та хат-читалень. В цілому в УСРР не існувало жодної національності, яка б не брала участі в кооперативному житті. Феноменом кооперативного життя республіки стала діяльність в 1921-1926 рр. менонітської «Спілки голландських вихідців на Україні». Вбачаючи у спілці конкурента за голоси німецьких колоністів, компартійні органи постійно вели зі спілкою активну боротьбу. Ліквідувавши у середині 1920-х рр. німецьку національну кооперацію, компартійний режим активно створює їй наступника у особі с/г та споживчої кооперації. В кінці 1920-х рр. національні с/г кооперативи стали базою для проведення колективізації. Відмова членів кооперативу вступати до колгоспу розцінювалась владою як прояв антирадянської агітації. Репресії проти селян, які відмовилися вступати до колгоспів, набули масового характеру.
Отже, вивчення історії громадських об’єднань етноменшин підрадянської України у 20-30-ті рр. ХХ ст. доводить, що діяльність добровільних товариств, класових спілок та кооперативних організацій залежала від рішень правлячої партії, постійно контролювалась та «шліфувалась» з боку партійно-владних органів, як в центрі, так і на місцях.
На підставі критичного вивчення широкого кола джерел дисертанткою були зроблені такі висновки:
1. Проведений аналіз вітчизняної та зарубіжної історіографії свідчить про те, що на даний час відсутнє комплексне дослідження, в якому було б розглянуто політику більшовицького режиму щодо громадського руху національних меншин підрадянської України. Дана проблема досліджувалась лише фрагментарно. Наявна джерельна база дисертаційного дослідження є достовірною та являє собою комплекс архівних і опублікованих документів, які дали змогу автору повною мірою здійснити узагальнюючий аналіз проблеми.
2. Державна політика щодо національних меншин на початку 20-х рр. ХХ ст. мала безсистемний характер. Компартійні органи не врахували у своїй роботі особливості
16
побуту, укладу життя різних національних груп, який формувався десятки років. Недолуга адміністративно-територіальна реформа, неувага до національно-культурних, релігійних та інших потреб національних меншин призвела до розпорошення етнічних груп у місцях їх компактного проживання, руйнування традиційних громад. Більшість соціально-економічних експериментів призвели до катастрофічного падіння рівня життя німців, греків, євреїв та інших народів України. Серед національних меншин поширюються антирадянські настрої. Розгортають свою діяльність національні небільшовицькі громадські організації, які стають виразниками інтересів національних громад.
3. На території підрадянської України таємно діяли громадські організації німців, євреїв та поляків, які мали релігійне забарвлення. Організації спиралися на молодь. Маючи релігійну основу у своїй діяльності, вони були заборонені компартійними органами влади. Найбільш міцні позиції на території УСРР мав єврейський суспільно-політичний рух, в основі якого лежав сіонізм. Сіоністські партії та організації були дуже активними та дієвими, мали широке представництво на місцях, були чітко організованими та структурованими, мали дуже багато спільного між собою. Сіоністські організації були тісно пов’язаними із нелегальними єврейськими політичними партіями, які здійснювали на них значний вплив. Сіоністські товариства та гуртки різнилися тільки характером своєї роботи (спортивні, господарські, культурно-просвітницькі та ін.). Зарубіжні національні рухи намагалися вплинути на суспільно-політичний і культурний розвиток національних меншин Української СРР. Одним із засобів впливу стало створення на початку 20-х рр. ХХ ст. різних за характером іноземних допомогових організацій, які шляхом надання матеріальної допомоги намагались вплинути на національні меншини, пробудити в них національну свідомість. Крім того філантропічні організації стали базою для задоволення еміграційних прагнень етноменшин України. Документальні матеріали того часу свідчать, що діяльність національних непровладних громадських організацій в Україні, не була буржуазним заколотом клерикальних сил, як стверджує радянська історіографія, а – боротьбою етнічних спільнот за відстоювання права на життя та вільний розвиток своєї національної громади
4. На початку 1920-х рр. утворюються національні кооперативні товариства, функціонування яких здійснювалося відповідно до традиційних напрямків господарської діяльності та особливостей соціальної структури певних національних груп. Не обмежуючись виробничою, торговельною або посередницькою діяльністю, товариства національної кооперації брали посильну участь у благодійництві та розвитку культурно-просвітницької справи. На їх кошти утримувалися навчальні заклади, установи соціального захисту, культові споруди. Серед товариств національної кооперації особливе місце посідала Спілка нащадків голландських вихідців на Україні. В умовах соціалістичної економічної системи не могло бути незалежної національної кооперації. Поряд із викоріненням національних кооперативних товариств інтенсивно впроваджувалися с/г колективи, які створювались за канонами більшовицької колгоспно-кооперативної системи. Із впровадженням колгоспного ладу споживча та торговельна кооперація поступово згортається, а с/г товариства колективізуються. Національні артілі та комуни
17
замінюються колгоспами, за допомогою яких влада здійснювала як господарські, так і виключно адміністративні кампанії: розкуркулення, хлібозаготівля.
5. На початку 20-х рр. ХХ ст. влада застосувала до національних громадських об’єднань засоби адміністративного тиску та кримінального переслідування до їх активу. За допомогою застосування заходів репресивного характеру було завдано суттєвого удару національному руху в особі національних громадських організацій та добровільних товариств. Наприкінці 1920-х – початку 1930-х років посилюються репресії проти «антирадянських й антикомуністичних елементів», до яких влада відносила представників національних громадських об’єднань, як носіїв націоналістичної ідеології, несумісної з побудовою соціалістичного суспільства. Масові акції проти національних громадських об’єднань та їх активістів призвели до ліквідації будь-яких опозиційних правлячому режиму рухів. По суті розправа над непровладними громадськими організаціями етнічних спільнот стала початком масових сталінських репресій, проведених у 1930-х рр.
6. Розвиток нових радянських громадських об’єднань проходив у 1920-ті роки в контексті побудови нової політичної системи держави «диктатури пролетаріату» і був завершений на початку масових репресій 1930-х років. Нові громадські об’єднання мали замінити собою опозиційні національні рухи та стати проміжною ланкою між владою та національними громадами. Система створених на середину 1920-х років добровільних товариств перебувала під жорстким контролем з боку державних органів. Вони визначали принципи організаційної побудови, форми та методи роботи організацій. Особливу роль відігравали органи НКВС. З метою забезпечення «соціалістичної законності», вони видавали інструкції, обіжники, де тлумачилися законодавчі акти стосовно діяльності громадських об’єднань. За допомогою звітів та періодичних перевірок здійснювався контроль за організаціями.
7. Критичне осмислення узагальненого в дисертації матеріалу дозволило сформулювати ряд практичних рекомендацій, спрямованих на використання досвіду діяльності національних громадських об`єднань в умовах сучасної України. Їх реалізація сприятиме розбудові в Україні поліетнічного, толерантного суспільства, та формуванню державними органами влади та органами місцевого самоврядування виваженої соціально-економічної, культурно-релігійної політики стосовно всіх етнічних громад регіонів.