Новіцька, Таміла Валентинівна. Природознавство як освітній проект: сучасні трансформації та тенденції



Название:
Новіцька, Таміла Валентинівна. Природознавство як освітній проект: сучасні трансформації та тенденції
Альтернативное Название: Новицкая, Тамила Валентиновна. Естествознание как образовательный проект: современные трансформации и тенденции
Тип: Автореферат
Краткое содержание: У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, сформульовано
мету та дослідницькі завдання роботи, визначено об’єкт, предмет дослідження та
зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, наводяться основні
положення наукової новизни, окреслюється теоретичне і практичне значення
представленої роботи, описується її структура й обсяг.
У першому розділі – «Природознавство як галузь наукового знання та
освітній предмет у філософському осмисленні: історична ґенеза» –
проаналізовано стан наукової розробки теми, визначено методологічні та
концептуальні засади дослідження природознавства в контексті сучасних
тенденцій та трансформацій науки.
У підрозділі 1.1 – «Природознавство та проблема дисциплінарності
наукового знання» – розкрито історичний аспект становлення науки,
виокремлено різні підходи до класифікації та систематизації наукового знання. На
особливу увагу заслуговують питання розвитку теорій емпіризму та раціоналізму
як одні з основних ідей становлення природничої науки; розкрито роль
експерименту для побудови наукової теорії; виокремлено місце математики у
системі наук як теоретичної основи досліджуваного явища; зазначено, що розвиток
науки, зокрема природознавства, дав поштовх для нових відкриттів у різних
галузях, наукова революція в природознавстві призвела до змін у суспільних
науках, богослов’я перестало бути причиною розбрату та суперечок; визначено, що
наука набуває інших характерних рис, що пов’язано з інтеграцією та
диференціацією наукового знання, діяльністю людини й виникненням
загальнонаукових теорій. Актуальними стають міжпредметні зв’язки з різних
галузей знань.
Сформульовано основні характерні ознаки модерної науки: 1) відмова від
об’єктивності знань; 2) неможливість формалізації; 3) експеримент перестає бути
критерієм об’єктивного знання. З’ясовано, що модерна наука цієї доби має
дисциплінарний характер з притаманними їй рисами: пріоритетності наукового
розуму; наука, зорієнтована на абсолютно об'єктивне знання, домінує в культурі та
суспільстві; цілі та цінності знання не є об'єктом рефлексивного осмислення.
9
Представлено сучасну класифікацію наук, побудовану на базі основних
наукових напрямів та найважливіших проблем фундаментальних досліджень у
галузі природничих, технічних і гуманітарних наук.
Проведено філософський аналіз становлення науки, який дає підстави
констатувати, що наука не існує сама по собі, а лише в тісній взаємодії з людиною.
З одного боку, її можна розглядати як продукт, створений людиною, а з другого –
як продукт буття, що відображається через людину. Стверджується, що принцип
відповідальності, ідея комунікації закладають нові підвалини дії у побудові
наукових теорій. Суспільство не може залишатися осторонь наукових досліджень і
їх наслідків, саме людина повинна виступити в ролі посередника між науковими
досягненнями і їхніми руйнівними наслідками, оскільки наукові досягнення не
повинні нести загрози людству.
У підрозділі 1.2 – «Дисциплінарність модерної науки та
природознавство» – визначено підходи до визначення поняття
«природознавство», висвітлено його ретроспективу, підкреслено роль
експерименту для становлення природознавства; розглянуто етапи дослідження
явищ, подано структуру побудови теорії, що є універсальною і модифікується
залежно від того, про які науки йдеться. Представлено найбільш доцільний, на
нашу думку, підхід до класифікації сучасного природознавства.
Проаналізовано причини кризи, що спіткали природознавство, виявлено, що
період від 20-х до 30-х років був переломним для природознавства. Водночас
з’являються логіки, які, крім істинності та хибності, припускали наявність інших
значень. Зокрема, К. Ґедель сформулював теореми, які призвели до краху
абсолютних істин, показавши межі формалізації та аксіоматизації системи.
Стверджується, що сучасна наука і природознавство зокрема зазнали
трансформаційних змін. Вимоги, висунуті до природознавства сьогодні, змушують
його постійно рефлексувати над власними основами. Нова раціональність пропагує
посилення принципу взаємозв'язку і взаємодії наукових, духовних, практичних
форм звернення до культурних цінностей.
Природознавство XXI століття перестає бути «замкнутим у лабораторіях».
Наука представляє собою синтез фундаментального (зацікавленого в отриманні
істинності знання) і прагматичного (зацікавленого в отриманні корисного ефекту)
дослідження. При цьому знання продукують не лише фахівці кожної окремої
галузі, а й соціальні агенти, що забезпечують сприйняття, накопичення, розподіл і
практичне застосування одержуваної наукової інформації. Наука набуває
міжтрансдисциплінарного характеру, переступає межі дисциплінарності.
У підрозділі 1.3 – «Модерне природознавство та гуманітарне знання:
дисциплінарний розкол в освіті» – встановлено, що науки про людину в першій
половині XX століття, які замінили «духовні науки», стали вирішальним
10
елементом у поступі сучасних ідей. Проаналізовано основні надбання доби, серед
яких праці, присвячені питанням психології, соціології, лінгвістиці тощо. Дійшли
висновку, що ефективне функціонування суспільства можливе лише тоді, коли в
ньому будуть створені необхідні умови для самореалізації особистості для
максимального розкриття її творчо-продуктивного потенціалу. Розглянуто вплив
суспільних, соціальних, гуманітарних наук на трансформації природознавства.
Представлено модель суспільно-гуманітарних наук, де окреме місце відведено
філософії як такій науці, яка найбільш якісно може допомогти у вирішенні
суперечності між людиною і світом; активізації творчих можливостей особистості
в її прагненні пізнати життя.
Визначено, що гуманітарні науки досліджують правила, закони, тенденції
існування людини в суспільстві. Зазначено, що в умовах глобалізації гуманітарне
знання не обходиться без інструментів природознавства, а саме: без проведення
експериментів, застосування математичного апарату до аналізу суспільних явищ.
Отже, стираються межі між різними галузями науки.
Наголошено на тенденції зближення гуманітарних і природничих наук як
таких, що мають спільні риси.
Другий розділі – «Сучасні освітні трансформації природознавства» –
присвячено трансформаційним змінам фізико-математичної, природничої освіти в
контексті міжтрансдисциплінарної та трансдисциплінарної парадигм освіти.
У підрозділі 2.1 – «Сучасна освіта: тенденції, перспективи, виклики
(проблема міждисциплінарності та трансдисциплінарності)» – з’ясовано, що
процеси інтеграції теоретичних і експериментальних досліджень, прикладних і
фундаментальних знань, міждисциплінарні і проблемно орієнтовані форми
дослідницької діяльності, зміни форми виробництва знання із дисциплінарних на
міждисциплінарні і трансдисциплінарні призвели до трансформаційних змін у
системі освіти. З’являються нові форми, засоби, способи її організації. Визначено
підходи до означення понять міждисциплінарності, трансдисциплінарності,
мультидисциплінарності тощо. Наведено різні визначення поняття «освіта» та
етапи її становлення; виокремлено її основні ознаки як соціального інституту,
функції, об’єкти, суб’єкти, засоби діяльності. Сформульовано завдання системи
освіти, сукупність принципів, на яких вона ґрунтується. Дійшли висновку, що
сучасна освіта змінює свій характер, розширюється ряд функцій, покладених на неї
під впливом соціокультурних зрушень, оновлюються принципи освіти, а отже
змінюються зміст та форми як шкільної, так і вищої освіти.
У дослідженні зазначається, що стрімка інформатизація сучасного
суспільства, оновлення техніки і технологій разом із зростанням рівня
інтелектуалізації праці зумовлюють посилення уваги до професійної підготовки
майбутніх фахівців і формування у них трудової мобільності. Для того щоб
11
підготувати нове покоління до дорослого життя та постійних змін на ринку праці в
процесі освіти, необхідно створити умови для того, щоб молоді люди оволоділи
технологіями самоорганізації і самопрезентації, вибору і прийняття рішень,
розвитку критичного і діагностичного мислення.
Саме тому одним із стратегічних завдань сучасної освіти є поєднання
освітнього, наукового потенціалу і виробництва. Університетам повинні бути
притаманні не лише інноваційні технології навчання, але їх розумне осмислення і
використання на благо людства.
У підрозділі 2.2 – «Фізико-математична та природнича освіта в
контексті сучасних цивілізаційних змін» – розглянуто класифікатор системи
вищої освіти, виокремлено систему природничих дисциплін. Проаналізовано
програми, плани підготовки студентів фізико-математичних, природничих
спеціальностей. З’ясовано, що дисципліни, які вивчаються студентами лише
частково, можуть забезпечити формування компетентностей, необхідних для
підготовки фахівця; блок гуманітарних та соціально-економічних дисциплін
становить всього 10-15% від загального обсягу, вищевикладене підтверджує ще
один переконливий факт у потребі трансформації фізико-математичної,
природничої освіти. Актуальність цього питання також пов’язана із законодавчо
мотивованою потребою, зокрема впровадженням нового Закону України «Про
вищу освіту». У підрозділі подано рекомендації щодо шляхів трансформації
системи, зокрема основних з них: створення нових навчальних планів та програм;
удосконалення їхнього змісту з базових (профільних) і особливо з гуманітарних та
соціально-економічних дисциплін; розширення варіативної складової програм
підготовки фахівців фізико-математичних, природничих спеціальностей та
розробки навчальних програм курсів за вибором студента; забезпечення умов для
задоволення індивідуальних пізнавальних потреб студентів, їхнього професійного
зростання та реалізації творчого потенціалу.
У програмі підготовки фахівців у блоці соціально-особистісних
компетентностей запропоновано враховувати компетентність «Здатність нести
відповідальність за прийняті рішення».
У підрозділі 2.3 – «Фізико-математична та природнича освіта в
контексті зміни сучасної освітньої парадигми» – визначено принцип вищої
освіти, який полягає у єдності природничого та гуманітарного циклу навчальних
дисциплін, з урахуванням специфіки майбутньої професії. Підкреслено важливість
гуманітарної підготовки фахівців природничих та фізико-математичних
спеціальностей.
Обґрунтовано, що програма підготовки сучасного фахівця повинна мати
студентоцентричний характер, на відміну від існуючого науковоцентричного.
Навчальні дисципліни, ті знання, якими має оволодіти студент, прослухавши
12
відповідні курси, мають стати інструментом для формування відповідних
компетентностей, які, в свою чергу, мають скласти основу вимог до
компетентності фахівця.
Таким чином, трансформація фізико-математичної (природничої) освіти
представлена певними характеристиками:
• оновлення змісту освіти, яке забезпечить реструктуризацію та
збалансування навчальних планів, програм та змісту навчального матеріалу для
освітнього ступеня «бакалавр»; суттєву модернізацію (оновлення та збагачення)
змісту навчання для освітнього ступеня «магістр»; розробку та впровадження
освітньо-професійних та освітньо-наукових програм підготовки магістрів;
• посилення ролі гуманітарної складової у навчальному процесі, зокрема,
збалансування навчальних дисциплін гуманітарного циклу у програмі підготовки;
• вироблення нового типу мислення особистості як мислення, яке виражає
процес виходу за межі його модерних характеристик: об’єктивізму, натуралізму,
антропоцентризму, просвітницького гуманізму. У програмах підготовки студентів
(більшою мірою магістрів) повинні з’явитися навчальні курси, які допомагатимуть
індивіду аналізувати отриману інформацію, матимуть міждисциплінарний та
трансдисциплінарний характер.
Третій розділ – «Природознавство як освітній проект: український
досвід» – присвячено питанням вироблення нового типу мислення у студентів
фізико-математичних, природничих спеціальностей шляхом впровадження нових
навчальних дисциплін та модернізації вже існуючих.
У підрозділі 3.1 – «Вироблення нового типу мислення в процесі
актуалізації теоретико-освітнього потенціалу концепції сучасного
природознавства» – проаналізовано зміст поняття «особистість» та її види
розвитку і формування. Зазначено, що деякі вчені-гуманітарії схиляються до
думки, що розквіт технологій, революція науково-технологічного прогресу
призведуть до занепаду гуманітарної культури. «Штучний інтелект» перевершить
могутність людського розуму, фундаментальна наука перетворюється на руйнівну
силу і змусить людей шукати засоби для вдосконалення свого генотипу. Студенти
вищих навчальних закладів, зокрема природничих, фізико-математичних
спеціальностей, мають володіти знанням, що базується на досягненнях сучасних
природничих наук, філософської методології, соціальній етиці та біоетиці. Вони
повинні чітко розуміти зв’язок сучасної науки з виробництвом, оскільки сьогодні
наука виробляє один з найважливіших для суспільства ресурсів – інформацію.
Підкреслено необхідність вироблення нового типу мислення у студентів
природничих, фізико-математичних спеціальностей у контексті змін освітньої
парадигми, в умовах глобалізації, розвитку інноваційних технологій. За цих умов
освіта повинна виконати стратегічне завдання: з одного боку, допомогти створити
13
інноваційне середовище на основі новітніх наукових досліджень, а з другого –
підготувати спеціаліста, який мислив би і діяв інноваційно. Такі тенденції
змушують освітян задуматися над тим, якою має бути сучасна особистість –
наділена комунікативними здібностями, мати блискучі знання, виважено приймати
рішення, критично, конструктивно мислити. Стає зрозумілим, що суспільство
«чекає» від ВНЗ формування нового типу особистості, яка б мислила і діяла
інноваційно. Наголошується, що чималу роль у цьому процесі відіграє науковий
світогляд.
Запропоновано приклад навчальної дисципліни, яка б слугувала
інструментом вироблення нового типу мислення; допомагала б у формуванні
компетентностей фахівця, зокрема соціально особистісних, наприклад курс
«Концепції сучасного природознавства».
У підрозділі 3.2 – Перебудова системи фізико-математичної та
природничої освіти на підставі трансдисциплінарності філософсько-
освітнього знання – проаналізовано світовий досвід щодо питання природничо-
наукової освіти, яке є об’єктом філософського аналізу педагогів, укладачів
навчальних програм та планів, науковців. Проблеми, які турбують учених, умовно
можна поділити на дві групи: до однієї належать питання місця науки в
навчальних планах, роль науки для освіченої людини та становлення сучасного
зрілого суспільства; до другої – питання щодо предмету науки, статусу наукового
знання. Питання першої групи стосуються поля філософії освіти, другої групи –
філософії науки (або історії філософії науки). Запити філософії освіти не можуть
бути вирішені без відповідей на питання філософії науки. Тільки їхній синтез дасть
можливість визначити, якими будуть мета і завдання природничо-наукової
підготовки; як збалансувати професійну підготовку фахівця з науковою,
світоглядною підготовкою; яка структура науки як навчальної дисципліни; які
знання необхідні.
Наголошено, що однією з концептуальних засад сучасної природничо-
наукової освіти можна вважати конструктивізм, який виступає ідеєю великого
об’єднання, оскільки він притаманний теорії навчання, теорії наукового знання,
освітнього менеджменту тощо.
Важливими є засади конструктивізму як теорії навчання, яка базується на
основі того, що знання не можна передати від учителя учню, воно має бути
побудовано кожним учнем самостійно.
Враховуючи досвід інших країн, зміну освітньої парадигми, орієнтуючись на
ідеї трансдисциплінарності, ґрунтуючись на досягненнях філософської методології
та соціальної етики та біоетики, сучасних природничих науках обґрунтовано
необхідність створення курсу «Філософія освіти» для студентів фізико-
14
математичних, природничих спеціальностей з метою формування у них певних
компетентностей, світоглядної позиції тощо.
 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины