Кримінологічна концепція альтернативних мір покарання :

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Однією з найсерйозніших проблем, що стоять перед суспільством, є боротьба із злочинністю, стан якої у поєднанні з кризовим становищем в соціально-економічній сфері вкрай негативно впливає на розвиток суспільства і, зрештою, загрожує національній безпеці держави і суспільства. Тому не втрачають своєї актуальності питання попередження злочинності, зміцнення законності, забезпечення захисту прав, свобод і законних інтересів громадян, суворого дотримання принципу соціальної справедливості.

Як відомо, в системі заходів протидії злочинності важливе місце, як і раніше, посідає кримінальне покарання. Тривалий час в кримінальній політиці держави пануючою вважалася концепція, згідно з якою розширення застосування покарання у виді позбавлення волі здатне позитивно вплинути на зниження рівня злочинності. Тому питома вага позбавлення волі в структурі судимості була традиційно високою і складала в СРСР у 60-70-і роки 53-66% засуджених. З середини 80-х років у кримінальній політиці посилилися гуманістичні тенденції. У 90-і роки питома вага позбавлення волі залишається достатньо стабільною і до теперішнього часу складає близько 32% загального числа засуджених, тобто за останні 30 років частка позбавлення волі зменшилася майже удвічі. Але, незважаючи на це, позбавлення волі продовжує залишатися найпоширенішим видом покарання, а за числом засуджених до цієї міри на 100 тис. населення Україна займає третє місце в Європі (після Російської Федерації і Білорусії).

На жаль, глибоко помилкова думка про те, що тільки шляхом посилювання каральних заходів впливу на злочинців можна успішно вирішити соціальну проблему боротьби із злочинністю, дотепер існує серед значної частини населення і навіть працівників судових і правоохоронних органів. Подібні уявлення, що певним чином деформують правосвідомість суспільства, зокрема суддів, призводять на практиці до необгрунтовано широкого застосування позбавлення волі, навіть у тих випадках, коли досягнення цілей покарання може бути з успіхом досягнуте за допомогою використовування інших, менш суворих видів покарання.

Судді на практиці, як і раніше, віддають перевагу позбавленню волі перед іншими видами покарань, не враховуючи при цьому, що попереджувальне значення покарання визначається зовсім не його жорстокістю, а його невідворотністю, що покарання суворіше, ніж заслуговує засуджений, підриває переконаність в його справедливості.

Значною мірою причиною ситуації, що склалася, є погана інформованість суспільства про негативні наслідки позбавлення волі, які тривалий час замовчувалися. Негативні соціально-економічні, моральні, психологічні, демографічні і медичні наслідки доводять, що позбавлення волі не є кращим засобом боротьби зі злочинністю.

Тому в сучасних умовах вихідною повинна стати позиція про те, що законодавство про кримінальне покарання і практика його застосування повинні відповідати принципам гуманізму і соціальної справедливості. Ця позиція спрямована на формування і здійснення ефективної кримінальної політики, на обгрунтоване співвідношення застосування суворих мір покарання до злісних злочинців, що вчинили тяжкі злочини, та інших заходів впливу, не пов'язаних з позбавленням волі, до менш небезпечних правопорушників, виправлення яких можливе без ізоляції від суспільства, але в умовах контролю за їх поведінкою.

Актуальність теми дослідження, таким чином, визначається все зростаючим значенням покарань, альтернативних позбавленню волі, що відображає загальні процеси демократизації і гуманізації всіх сторін життя суспільства.

У правовій   науці проблеми кримінального покарання в цілому, і покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, зокрема, знайшли своє віддзеркалення  у дослідженнях П.П. Андрушка, Л.В. Багрій-Шахматова, М.І. Бажанова,                 О.М. Бандурки, В.І. Борисова, О.М. Костенка, О.С. Міхліна, І.М. Гальпєріна,       О.М. Джужи, В.М. Дрьоміна, О.І. Зубкова, С.І. Комарицького, В.Т. Маляренка,  В.О. Меркулової, П.П. Михайленка, В.О. Навроцького, В.Н. Петрашева,              О.В. Старкова, В.В. Сташиса, Є.Л. Стрельцова, В.М. Трубникова, С.Ф. Мілюкова, О.С. Степанюка, В.Я. Тація, В.І. Тютюгіна, Г.Ф. Хохрякова, О.Л. Цвєтіновича та ін.

Не зважаючи на те, що окремі проблеми інституту альтернативних покарань були предметом досліджень в науці кримінального і кримінально-виконавчого права, залишаються спірними і вимагають подальшої теоретичної розробки такі питання, як юридична природа альтернативних мір покарання, їх система і види, класифікація даних кримінально-правових заходів, їх основні характеристики, зміст кари, механізм правового регулювання. Ці питання, а також питання практики застосування альтернативних покарань, їх ефективності в умовах сучасної соціально-економічної ситуації практично не досліджувалися в кримінологічному аспекті. Вельми актуальними є проблеми, пов'язані з соціальними підставами призначення альтернативних покарань і ефективністю їх застосування порівняно з таким видом кримінального покарання, як позбавлення волі.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Теоретичні і практичні проблеми дисертації досліджувалися  в межах виконання планів науково-дослідної роботи кафедри кримінології і кримінально-виконавчого права Одеської національної юридичної академії по темі: “Кримінологічні і пенітенціарні проблеми в контексті прав людини” на 2001-2005 роки, які є складовою частиною відповідного плану науково-дослідної роботи Одеської національної юридичної академії “Правові проблеми становлення і розвитку сучасної української держави” на 2001-2005 роки (державний реєстраційний номер 0101U001195).