Сторожук, Ірина Анатоліївна. Суспільно-політична та культурно-освітня діяльність духовенства Волинської губернії в 1804 – 1905 рр.

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено об’єкт,
предмет, хронологічні та територіальні межі дослідження, сформульовано мету та
основні завдання, окреслено зв'язок з науковими програмами і планами, висвітлено
наукову новизну й практичне значення, подано інформацію про апробацію і
структуру роботи.
У першому розділі «Історіографія, джерела та методологія дослідження»
здійснено аналіз праць за темою дисертації, охарактеризовано використані джерела,
розкрито методологічні основи дослідження.
Історіографічний доробок дослідників, які тією чи іншою мірою вивчали цю
тему, можна умовно поділити на три групи: праці дореволюційних авторів (XIX –
початок XX ст.); дослідження радянських науковців (1920 – 1980-ті рр.); наукові
розвідки сучасних вчених (1990 – 2000-ні рр.).
Історичне та документальне підґрунтя досліджуваної теми заклали російські
історики ще у XIX ст. Окреслена нами проблема розглядалася в основному у двох
структурно-тематичних ракурсах – у загальних наукових студіях щодо Російської
імперії і дослідженнях, де Волинська губернія стала окремим об’єктом розвідок.
Науковці прагнули переконати читача у винятковості та перевагах православного
віросповідання, наголосити на глибокому корінні православ’я на Волині.
Католицьку й уніатську конфесії вони висвітлювали лише з негативної точки зору.
У цьому контексті заслуговують на увагу праці П. Батюшкова1, П. Карашевича2. Ці
дослідження не містять глибокого аналізу подій, а дійсність у них зображена доволі
ілюзорно та описово. Однак, саме вони заклали фактологічне підгрунтя
досліджуваної нами теми.
1 Батюшков П. М. Волинь. Історичні долі Південно-Західного краю / П. М. Батюшков. –
Дніпропетровськ : Січ, 2004. – 200 с.
2 Карашевич П. И. Очерк истории православной церкви на Волыни / П. И. Карашевич. – СПб.:
Тип. Королев и К, 1855. – 157 с.
5
Загальну характеристику культурно-освітньої діяльності православного
духовенства в краї знаходимо у наукових студіях російських вчених М. Барсова3,
С. Миропольського4, Н. Петрова5, Г. Фальборка6, М. Теодоровича7.
У середині XIX ст. значно зріс суспільний інтерес до вивчення історії греко-
католицької церкви, що зумовлено передусім відзначенням 50-річчя приєднання
уніатів до офіційного православ’я. Російські науковці обґрунтовували необхідність і
позитивні результати цього процесу. Зокрема, І. Чистович8 засуджував уніатську
церкву, не обтяжуючи себе вивченням процесів, що відбувалися в ній самій.
Подібна риторика притаманна російським дослідникам зазначеного періоду. Так,
архімандрит Почаївської лаври Амвросій9, розглядаючи історію Почаївської лаври,
наголошував на тому, що уніатський період у історії обителі був винятково часом
занепаду та поневірянь. Історії католицької церкви присвячена наукова розвідка
Д. Толстого10, в якій автор доволі суб’єктивно відтворює картину протистояння
Російської імперії і Ватикану.
У окреслений нами період з’являються дослідження, автори яких – фахові
українські історики та етнологи. Однак, цим науковцям теж була притаманна певна
суб’єктивність у зображенні конфесійного буття регіону. Зокрема, видатний
український історик В. Антонович11, який з особливим інтересом досліджував життя
правобережних українців, вкрай негативно ставився до унії.
Окремі аспекти суспільно-політичної та культурно-освітньої діяльності
волинського духовенства розкривали польські науковці XIX ст. Польська
історіографія, присвячена релігійним питанням, ілюструє оригінальні точки зору на
3 Барсов Н. П. Школы на Волыни и Подолии в 1862 году / Н. П. Барсов. – СПб.:Типография
морского министерства, 1863. – 156 с.
4 Миропольский С. И. Очерки истории церковно-приходской школы / С. И. Миропольский. –
СПб.: Тип. Глазунова, 1910. – 222 с.
5 Петров Н. И. Очерк истории православной духовной школы на Волыни / Н. И. Петров // Труды
Киевской духовной академии. – К., 1867. – С. 183-198.
6 Фальборк Г. А. Народное образование в России / Г. А. Фальборк, В. И. Чернолусский. – СПб.,
б.в. 1901. – С. 435-532.
7 Теодорович Н. И. Волынская духовная семинария. История первоначального устройства ее и
подведомств. ей духовных училищ. Списки воспитанников, окончивших в ней курс учения, а
также начальников и наставников ее в период времени с 1796 по 1900 годы / Н. И.Теодорович. –
Почаев : Тип. Почаевской Успенской лавры, 1901. – 524 с.
8 Чистович И. А. Пятидесятилетие воссоединения западно-русских уніатовъ с православною
церковию. Обзор событий возсоединения въ царствование императора Николая І-го. – СПб., б.
и.1889. – 60 с.
9 Амвросий [Лотоцкий Афанасий]. Сказание историческое о Почаевской Успенской лавре
бывшего наместника лавры архимандрита Амвросия, с дополнительными главами о позднейших
покойных священно-архимандритах лавры, архиепископах: Агафангеле, Димитрии и Тихоне /
Архимандрит Амвросий. – Почаев: 3-е изд. : Тип. Почаевской Успенской лавры, 1886. – 320 с.
10 Толстой Д. А. Римский католицизм в России / Д. А. Толстой. – СПб.:Тип. В. Ф. Демакова, 1876.
– Т. 1. – 548с.
11 Антонович В. Б. Що принесла Україні Унія / В. Б. Антонович. – Вінніпег : Видавнича спілка
«Екклезія», 1991. – 132 с.
6
проблему12. Зокрема, на відміну від російських істориків, які розглядали
католицьких священиків лише з негативного боку, польські науковці намагалися
висвітлити і виправдати всі дії католицького духовенства.
За радянської доби окремі дослідники побіжно розглядали роль духовенства у
суспільно-політичному та культурно-освітньому житті і не могли дати їй об’єктивну
оцінку за умов панування атеїстичної ідеології. У 20-ті роки XX ст. спостерігаємо
високий рівень наукового осмислення релігійної тематики. М. Грушевський 13 та
В. Чехівський 14 намагалися проаналізувати роль церкви у житті українців. В 30–50-
ті роки зникають неупереджені дослідження вчених гуманітарного профілю.
Діяльність уніатської та католицької церков трактувалася як антиукраїнська,
спрямована на полонізацію та окатоличення місцевого населення. У 60–80-х роках
радянські науковці Г. Марахов15, М. Миско16, М. Лещенко17, Р. Олексіюк18,
розглядаючи польський національно-визвольний рух, частково торкалися питань
ролі духовенства у цьому процесі. А. Зінченко19 аналізував окремі сторони
економічного життя православної церкви.
У сучасній українській історіографії з’являються нові підходи до вивчення
церковної проблематики. Можна зустріти об'єктивну характеристику впливу церкви
на суспільно-політичні та культурно-освітні процеси XIX – XX ст. Однією із
перших спроб створити цілісну картину церковно-релігійного життя в Україні з
середини XV до середини XIX ст. стала праця О. Крижанівського «Церква у
соціально-економічному розвитку Правобережної України (ХVІІІ – перша половина
12 Loret M. Kosciol katolicki w poczatku panowania Aleksandra I (1801-1815) / M. Loret. – Warszawa,
1900. – 27 s.; Osiсski A. O życiu i pismach Tadeusza Czackiego rzecz czytana na zebraniu Gimnazium
Wołyńskiego 30 lipca 1813 roku / A. Osiсski – Krzemieniec, 1816. – 414 s.; Likowski E. Dzieje Kościoła
Unickiego na Litwie i Rusi w XVIII i XIX wieku uważane głównie ze względu na przyczyny jego
upadku. – Wyd . 2 – Warszawa – Kraków, 1906. – Cz. 1. - S. 125; Rawita – Gawronski Fr. Rók 1863 na
Rusi: Ukraina, Wołyń, Podole / Fr. Rawita-Gawroński. – Lwów, 1903. – Т. 2. – 360 s.
13 Грушевський М. С. З історії релігійної думки на Україні / М. С. Грушевський. – К. : Освіта,
1992. – 192 с.
14 Чехівський В. М. Кому служить церковне панство на Україні / В. М. Чехівський. – К. : Вид.
Робітнича книгарня № 2, 1918. – 102 с.; Чехівський В. М. За церкву, христову громаду проти
царства тьми / В. М. Чехівський . – К. : Видання ВПЦР, 1922. – 52 с.
15 Марахов Г. И. Польское восстание 1863 г. на Правобережной Украине / Г. И. Марахов. – Киев :
Изд-во Киевского университета, 1967. – 258 с.; Марахов Г. И. Социально-политическая борьба на
Украине в 50–60-е годы ХІХ века / Г. И. Марахов. – Киев : Вища школа, 1981. – 160 с.
16 Миско М. В. Польское восстание 1863 года / М. В. Миско. – Киев : Изд-во Академии наук
УССР, 1962. – 336 с.
17 Лещенко М. Н. Яскраві сторінки спільної боротьби : до сторіччя повстання 1863 року на
Правобережній Україні / М. Н. Лещенко. – К.: Т-во поширення політ. і наук. знань УРСР, 1963 –
40 с.
18 Олексіюк Р. В. Нариси історії Волині. Соціально-економічний розвиток, революційний та
національно-визвольний рух трудящих (1861 – 1939). – Львів, 1970. – 434 с.
19 Зинченко А. Л. Секуляризация церковного землевладения на Правобережной Украине (конец
ХVIII – 40-е гг. ХІХ века) / А. Л. Зинченко. – М. : Наука, 1983. – 300 с.; Зинченко А. Л. Реформа
государственной деревни и секуляризация церковного землевладения в западных губерниях
Российской империи / А. Л. Зинченко // Исторические записки. – М. : Наука, 1985. – № 112. – С.
98-125.
7
ХІХ ст.)»20. Дослідженню розвитку народної освіти присвячено праці
В. Борисенка21. Л. Іванова22 висвітлила участь священства у суспільно-політичних
рухах XIX ст. У монографії С. Жилюка і Б. Бойка23 проілюстровані особливості
інституційного розвитку православної церкви, суспільно-релігійні зміни та
етноконфесійна політика царського уряду на Волині протягом 1793 – 1917 рр.
Ю. Хитровська24 в окремому дослідженні проаналізувала громадянську позицію
православної, римо-католицької, уніатської церков на Правобережній Україні.
Ю. Поліщук25 у контексті політики Російської імперії щодо національних меншин
Правобережжя відобразив боротьбу російської влади із польським шкільництвом
краю. О. Рафальський здійснив історіографічний аналіз наукових студій,
присвячених національним групам України, у тому числі й полякам26. Окремі
аспекти культурно-освітньої діяльності священиків відображено в працях
С. Гладкого27, В. Молчанова28, В. Рожко29, Н. Сейко30, Н. Шип31, Н. Щербак32.
Одним із пріоритетних напрямів дослідження наразі стала проблема з’ясування
передумов, причин і наслідків приєднання греко-католицької церкви до православ’я
20 Крижанівський О. П. Церква у соціально-економічному розвитку Правобережної України (ХVІІІ
– перша половина ХІХ ст.) / О. П. Крижанівський. – К. : Вища школа, 1991. – 125 с.
21 Борисенко В. Й. Курс української історії : з найдавніших часів до XX ст. / В. Й. Борисенко. – К. :
Либідь, 1998. – 616 с.; Борисенко В. Й. Боротьба демократичних сил за народну освіту в Україні
60–90-х років XIX ст. : [монографія] / В. Й. Борисенко. – К. : Вид-во НПУ ім. М. П. Драгоманова,
2011. – 161 с.
22 Іванова Л. Г. Україна між Сходом і Заходом : українська національна ідея в суспільно-
політичній думці 50–60-х рр. XIX ст. : [монографія] / Л. Г. Іванова. – К. : Дніпро, 2008. – 304 с.
23 Жилюк С. І. Релігійна політика царизму на Волині (1793–1917рр.) : [монографія] / С. І. Жилюк,
Б. Є. Бойко. – Острог : Нац. ун-т «Остроз. академія», 2010. – 228 с.
24 Хитровська Ю. В. Участь християнських конфесій у суспільно-політичному житті
Правобережної України наприкінці XVIII – на початку ХХ століття / Ю. В. Хитровська. – К. :
Вид-во Європейського університету, 2011. – 472 с.
25 Поліщук Ю. М. Національні меншини Правобережної України у контексті етнічної політики
Російської імперії (кінець XVIII – початок XX ст.) / Ю. М. Поліщук. – К.:НАН:України, Ін-т
політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса, 2012. – 428 с.
26 Рафальський О. О. Національні меншини України у XX столітті. Історіографічний нарис / О. О.
Рафальський. – К. : Полюс, 2000. – 447 с.
27 Гладкий С. О. Культурницька діяльність парафіяльного духовенства православних єпархій
України на початку ХХ століття / С. О. Гладкий. – Запоріжжя : ЗДУ, 1997. – 49 с.
28 Молчанов В. Б. Життєвий рівень міського населення Правобережної України (1900 – 1914 рр.) /
В. Б. Молчанов. – К.: Ін-т Історії України НАН України, 2005. – 318 с.
29 Рожко В. Є. Духовні православні освітні заклади Волині Х – ХХ ст. / В. Є. Рожко. – Луцьк :
Медіа, 2002. – 280 с.; Рожко В. Є. Волинська Духовна семінарія (1796–2004 рр.) / В. Є. Рожко. –
Луцьк : Медіа, 2004. – 256 с.
30 Сейко Н. А. Польське шкільництво на Волині–Житомирщині у ХІХ – першій половині ХХ ст. :
[монографія] / Н. А. Сейко. – Житомир : Житомир. держ. пед. ун-т ім. І. Франка, 2002. – 158 с.
31 Шип Н. А. Церковно-православний рух в Україні (початок ХХ ст.) : наук. вид. / Н. А. Шип //
НАН України, Ін-т історії України. – Київ : [б. в.], 1995. – 64 с.
32 Щербак Н. О. Національне питання в політиці царизму в Правобережній Україні ( кінець XVIII
– початок XX ст. ) / Н. О. Щербак. – К.: ПЦ «Ризографіка», 2005. – 616 с.
8
у 1839 р. У монографії Н. Стоколос33 простежено чинники та перебіг скасування
уніатської церкви в Російській імперії, а також певні заходи імперської влади,
спрямовані на викорінення набутків греко-католицької церкви у духовно-культурній
сфері Правобережжя. В. Лось34 зосередила увагу на аналізі джерельної бази для
дослідження греко-католицької церкви, освітньої, видавничої діяльності василіан.
Окремі аспекти функціонування уніатської конфесії на Волині висвітлено у
публікаціях О. Карліної35.
Особливості історичного розвитку католицької церкви на Правобережній
Україні, зокрема, вплив духовенства на суспільно-політичні та культурно-освітні
процеси регіону відобразили Ю. Білоусов36, О. Буравський37, Н. Сінкевич38,
І. Шостак39.
Вагомий внесок у дослідження цієї проблеми зробили вчені української
діаспори. На жаль, представники діаспори були відірвані від більшості архівних
джерел, тому їх праці іноді мають описовий виклад матеріалу. Однак, саме ці
науковці одними з перших здійснили спробу неупередженого та об’єктивного
аналізу релігійної ситуації в Україні. Історія православної церкви в Україні
потрапила до кола наукових інтересів Д. Дорошенка40, І. Власовського41,
О. Лотоцького42, І. Огієнка43. Репресивну політику царського та радянського урядів
щодо греко-католицької конфесії розглядали В. Мурович44, Т. Коструба45,
С. Баран46, А. Великий47, М. Ваврик48.
33 Стоколос Н. Г. Драма Церкви : [монографія] / Н. Г. Стоколос, Р. М. Шеретюк. – Рівне : ПП ДМ,
2012. – 347 с.
34 Лось В. Е. Уніатська церква на Правобережній Україні наприкінці XVIII – першій половині XIX
ст.: організаційна структура та культурно-релігійний аспект / В. Е. Лось. – К.:Нац. б-ка України
ім. В. І. Вернадського, 2013. –300с.
35 Карліна О. М. Парафії греко-католицької церкви у Волинській губернії наприкінці XVIII – у
першій третині ХІХ ст. / О. М. Карліна // Релігія і церква в історії Волині : зб. наук. праць – Під
ред. В. Собчука. – 2007. – С. 161–172.; Карліна О. М. Шкільна освіта в Луцьку наприкінці XVIII у
середині ХІХ ст. / О. М. Карліна // Наук. вісн. Волин. нац. ун-ту ім. Лесі Українки. Серія. Іст.
науки. – 2009. – № 22. – С. 43-50.
36 Білоусов Ю. А. Київсько-Житомирська римо-католицька єпархія / Ю. А. Білоусов.– Житомир :
[б.в.], 2000. – 193 с.
37 Буравський О. А. Римо-католицька церква на Правобережній Україні (кінець XVIII – початок
XX ст.) : [монографія] / О. А. Буравський. – Житомир : Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2013. – 452 с.
38 Сінкевич Н. О. Домініканський орден на Волині в кінці XVI – на початку XIX ст.: [монографія] /
Н. О. Сінкевич. – К. : Кайрос, 2009. – 408 с.
39 Шостак І. В. Луцько-Житомирська дієцезія наприкінці XVIII – у першій половині XIX ст. / І. В.
Шостак. – Острог: Білий Дунаєць, 2005. – 200 с.
40 Дорошенко Д. І. Православна церква в минулому і сучасному житті українського народу / Д. І.
Дорошенко. – Берлін : Нація в поході, 1940. – 69 с.
41 Власовський І. Ф. Нариси історії Української православної церкви / І. Ф. Власовський. – Київ :
Вид-во Київської Патріархії Української православної церкви Київського патріархату, 1998. – Т.
IV. – 390 с.
42 Лотоцький О. Г. Автокефалія / О. Г. Лотоцький. – Варшава : 1938. – 432 с..
43 Огієнко І. І. (Митрополит Іларіон). Свята Почаївська лавра / Упоряд. М. С. Тимошик. – К. :
Наша культура і наука, 2004. – 439 с.
44 Мурович В. Греко-католицька Церква в житті українського народу / В. Мурович. – Мюнхен :
Українське католицьке вид-во, 1962. – 60 с.
9
З-поміж закордонних вчених, які цікавилися заявленою проблемою, варто
виділити французького науковця Д. Бовуа49. Монографію Д. Бовуа присвячено
проблемі українсько-польських відносин. У цьому контексті автор частково
торкається питання суспільно-політичної діяльності католицького духовенства, а
саме його причетності до польського національно-визвольного руху.
Упродовж останніх десятиліть окремі проблеми окресленої теми побіжно було
висвітлено і у дисертаціях В. Білик50, І. Гуржій51, В. Денисенка52, В. Дударя53,
В. Омельчука54.
Цінними для дослідження стали наукові збірники, в яких подано цілісну
картину конфесійного життя в Україні XIX ст. Значна частина цих історіографічних
праць присвячена розвитку церкви саме на Правобережжі, тому містять інформацію
і про Волинь55.
Отже, науковцями протягом тривалого часу була проведена значна робота з
вивчення проблем, пов’язаних із церковним життям в Україні протягом XIX –XX ст.
Однак, суспільно-політична та культурно-освітня діяльність духовенства
Волинської губернії протягом 1804–1905 рр. не була предметом спеціального
наукового дослідження.
45 Коструба Т. Т. Вибрані твори / Т. Т. Коструба. – Торонто : Добра книжка, 1961. – Т. 4. : Як
Москва нищила українську церкву. – 96 с.
46 Баран С. І. Церковна Унія з Римом / С. І. Баран. – Мюнхен : Бібліотека «Християнського
шляху», 1946. – 26 с.
47 Великий А. Г. Світла і тіні української історії. Причинки до історії української церковної думки
/ А. Г. Великий. – Рим : Вид-во О. О. Василіан, 1969. – 217 с.
48 Ваврик М. М. Нарис розвитку і стану Василіянського чина XVII–ХХ ст. : Топографічно-
статистична розвідка/ Ваврик М. М. – Рим : Вид-во О. О. Василіан, 1979. – 218 с.
49 Бовуа Д. Шляхтич, кріпак і ревізор. Польська шляхта між царизмом та українськими масами
(1831-1863) / Д. Бовуа. – К. : Інтел, 1996. – 421 с.
50 Білик В. А. Греко-уніатська церква у Правобережній Україні наприкінці XVIII – у 30-х роках
XIX ст. : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук : 07. 00. 01 / Вікторія Андріївна
Білик. – Луцьк, 2009. – 20 с.
51 Гуржій І. О. Соціально-економічне становище, етнічний склад і діяльність купецтва міста Києва
в XIX ст. : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук : 07. 00. 01. / Іванна
Олександрівна Гуржій. – К., 2011. – 21 с.
52Денисенко В. А. Часопис «Киевские епархиальные ведомости» в історії національно - духовного
життя України ( 1861 – 1918 рр.) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук : 07.00.01
/ Володимир Анатолійович Денисенко. – К., 2008. – 22 с.; Денисенко В. А. Духовна освіта в
Україні X –XVIII ст.: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора. іст. наук : 07.00.01 /
Володимир Анатолійович Денисенко. – Чернівці, 2011. – 31 с.
53 Дудар В. Л. Громадсько-політичний та культурний вплив Почаївського монастиря на населення
Волині (XIX – початок XX ст.) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук : 07.00.01 /
Василь Леонідович Дудар. – Переяслав-Хмельницький, 2008. – 23 с.
54 Омельчук В. В. Розвиток освіти на Волині (друга половина XIX – початок XX ст.) : автореф.
дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук : 13.00.01 / Володимир Васильович Омельчук. – К.,
2002. – 21 с.
55 Історія релігій в Україні : [в 10 т.] / Редкол. : А. Колодний та ін. – К., 1999. – Т.3 : Православ’я в
Україні / [За ред. П. Яроцького], 1999. – 560 с.; Історія православної церкви в Україні : Зб. наук.
праць. – К. :Четверта хвиля, 1997. – 292 с.
10
Джерельну базу дисертації становить комплекс опублікованих та
неопублікованих джерел, які умовно можна поділити на чотири групи. Це – архівні
матеріали, опубліковані документи, статті в періодичних виданнях XIX ст.,
епістолярій.
До першої групи належать архівні матеріали (103 справи), які зберігаються у
14 фондах чотирьох архівів України. Документи Центрального державного
історичного архіву України (ЦДІА України в м. Києві) містять важливу інформацію
про участь духовенства в політичному житті Волинської губернії, його позицію
щодо польського національно-визвольного руху, про антиурядові настрої у
середовищі католицького, уніатського та православного кліру, діяльність
православних ієрархів на підтримку офіційної влади (ф. 442 «Канцелярія київського,
подільського і волинського генерал-губернатора»), діяльність православних
священиків у сфері початкової освіти, статистичні дані щодо кількості викладачів та
учнів церковно-парафіяльних шкіл, контроль царського уряду над навчальним
процесом у Луцькій гімназії, опір римо-католицького єпископа К. Боровського
репресивним заходам самодержавства в сфері освіти (ф. 707 «Канцелярія
попечителя Київського учбового округу»), політику царського самодержавства
щодо змішаних шлюбів між католиками та православними парафіянами (ф. 486
«Київська палата цивільного суду»), моральний рівень православних священиків (ф.
2227 «Колекція документів Волинського музею»).
Важливе місце посідають джерела державного архіву Житомирської області
(ДАЖО). Матеріали, що зберігаються у цих фондах дали змогу висвітлити
суспільно-політичну діяльність православних священиків під час вітчизняної війни
1812 р., проаналізувати проурядову позицію православного кліру, його ставлення до
соціалістичних ідей (ф. 1 «Волинська духовна консисторія»), з'ясувати внесок
православних священиків у розвиток освіти (ф. 71 «Дирекція народних училищ
Волинської губернії»), участь нижчого православного духовенства у антикріпацьких
виступах селян (ф.70 «Канцелярія Волинського губернатора»).
У дисертації використано матеріали деяких справ державних архівів
Волинської та Рівненської області (далі – ДАВО та ДАРО). Відомості про перехід
католиків на православ’я наявні у справах фонду 35 ДАВО (Волинська духовна
консисторія). Значну кількість документальних матеріалів про відкриття та роботу
шкіл при монастирях, перехід уніатів на латинський обряд, про заборону уніатським
священикам проводити обряди православним, суперечки між духовенством автором
досліджено у фонді 382 ДАВО (Луцька уніатська генеральна духовна консисторія).
У фондах ДАРО вміщено інформацію про скаргу на ксьондза, який утискав осіб
православного віросповідання (ф. 22 «Острозький повітовий суд»), про майнові
конфлікти між уніатським і православним духовенством, перехід православних у
католицтво (ф. 370 «Дубенський повітовий суд», ф. 563 «Дубенський земський
суд»), про кількість парафіяльних шкіл у Рівненському повіті, поведінку
православних священиків, релігійну політику Російської імперії щодо осіб
католицького віросповідання (ф. 379 «Рівненський повітовий справник»), нарікання
місцевого населення на православне духовенство (ф. 639 «Колекція матеріалів
релігійних установ та культових об’єднань на території Рівненської області»).
11
Другу групу джерел становлять документи, опубліковані різними
археографічними комісіями в серійних археографічних виданнях другої половини
XIX – початку XX ст56. Тоді ж було опубліковано документи із архіву західно-
руських митрополитів57. Значну кількість законодавчих актів вищих органів влади
вміщено у «Полном собрании законов Российской империи»58. Наразі з'явилось
кілька збірок документів, присвячених історії греко-католицької церкви59.
До третьої групи джерел належать матеріали періодичної преси XIX ст.
Важлива інформація щодо культурно-освітньої діяльності духовенства вміщена у
часописі «Київська старовина»60 і науковому журналі «Труды Киевской Духовной
Академии»61. Особливо цінними є публікації, розміщені на шпальтах часопису
«Волинські єпархіальні відомості». Тут опубліковано накази місцевого духовенства,
єпархіальні хроніку та літопис, зокрема, історико-статистичний опис церков62. Варто
наголосити, що оригінали деяких документів, розміщених на сторінках часопису, до
сьогодні не збереглися, що підвищує наукову цінність цього рідкісного видання.
До окремої групи джерел входить епістолярна спадщина громадських і
політичних діячів XIX ст. Цінними є спогади учасників приєднання уніатської
церкви до православ’я у 1839 р63. Значну кількість відомостей про участь
католицьких ксьондзів у листопадовому та січневому польських повстаннях містять
мемуари О. Вайде64.
У цілому автором використано більшість архівних та опублікованих джерел,
що розкривають окреслені у дисертації проблеми.
Важливою складовою виконання дисертаційної роботи є методологія.
Специфіка предмета дослідження та дослідницьких завдань зумовили комплексне
56 Акты, издаваемые Археографическою комиссиею, высочайше учрежденною в Вильне. – Т. XVI:
Документы, относящиеся к церковной унии в России. – Вильна: Тип. А. Г. Сыркина, 1889. – № 56.
– С. 94 – 97; Архив Юго-Западной России. – Ч. 1. – Т.6 : Акты о церковно-религиозных
отношениях в Юго-Западной России. – Киев : Университетская тип., 1883. – 938 с.
57 Описание документов архива западнорусских униатских митрополитов. – СПб.:Синодальная
Тип., 1907. – Т. 2. – 1631 с.
58 Полное собрание законов Российской империи: в 55 т. / 2-е собр. – СПб.:Тип. Второго отд-ния
собств. Е.И.В. Канцелярии, 1825-1879. – Т. 3. – 1971 с.
59 Крижанівський О. П. Архівні документи про історію Церкви на Правобережній Україні XVIII –
першої половини ХІХ ст. / О. Крижанівська, О. Крижанівський // Студії з архівної справи та
документознавства. – 2001. – T. 7. – 68 с.; Луцьку 900 років. 1085-1985 // Збірник документів і
матеріалів / упор. Н. О. Болдирєва, Н. В. Галій та ін. – К. : Наукова думка, 1985. – 303 с.
60 Фотинський О. Опис пам’яток старовини Волинської губернії / О. Фотинський // Київська
старовина. – 1900. – № 12. – С. 196 – 206.
61 Петров Н. И. Очерк истории православной духовной школы на Волыне / Н. И. Петров // Труды
Киевской Духовной Академии. – 1867. – № 19. – С. 183 – 198.
62 Устав духовных училищ // Волынские епархиальные ведомости. – 1867. – № 4, оф. ч. – С. 135-
157.; Материалы для историко-статистического описания православных церквей Волынской
епархии // Волынские епархиальные ведомости. – 1868. – № 22, неоф. ч. – С. 676 – 681.; Устав
епархиальных женских училищ // Волынские епархиальные ведомости. – 1869. – № 1, оф. ч. – С.2
– 24.; Пастырское наставление архиепископа Волынского и Житомирского Агафангела //
Волынские епархиальные ведомости. – 1869. – № 6, неоф. ч. – С. 4 – 14.
63 Записки Иосифа митрополита Литовского: в 3-х т. – СПб., 1883. – Т. 2. – 786 с.
64 Показания и записки О. Вайде. – М. : Наука, 1961. – 630 с.
12
використання різноманітних принципів і методів наукового пізнання. Головним у
дослідженні суспільно-політичної та культурно-освітньої діяльності духовенства
стали принципи історизму та об’єктивності. Зокрема, принцип історизму передбачає
вивчення явищ, подій, фактів у зв’язку із попереднім періодом, а також з точки зору
того, як вони виникли і які етапи у своєму розвитку пройшли, чим стали у кінцевому
підсумку. Принцип історизму у дослідженні різних аспектів діяльності духовенства
реалізовувався через їх зв'язок із розвитком конфесійного життя в Україні. Вивчення
релігійних процесів було б неможливим без використання принципу об’єктивності,
а робота із значною кількістю джерельного матеріалу – без принципу системності. В
дисертації використані такі методи: конкретно-пошуковий (застосовувався при
залученні нових джерел, архівних документів, опрацюванні наукових досліджень,
статистичних відомостей, періодичних видань), аналізу та синтезу (при узагальненні
здобутих під час роботи із науковою літературою знань, для систематизації
різноманітного матеріалу), порівняння, аналогії й типології (для з’ясування
особливості суспільно-політичної позиції духовенства різних конфесій),
культурологічний (при визначенні внеску священиків різних конфесій у культурно-
духовну сферу регіону) та ін.
Таким чином, аналіз історіографічної традиції проблеми суспільно-політичної
та культурно-освітньої діяльності духовенства Волинської губернії у 1804–1905 рр.
дає підстави дійти до висновку про фрагментарність розгляду теми в історіографії.
Наявна джерельна база є достовірною та достатньою для створення комплексного
дослідження теми. Застосування різних наукових методів та принципів допомогло
всебічно розкрити тему та окреслені у роботі завдання.
У другому розділі «Суспільно-політична позиція волинського духовенства»
досліджено суспільно-політичну діяльність католицьких, уніатських священиків, їх
роль у національно-визвольних та опозиційних до самодержавства рухах,
антикріпацькій боротьбі селян, взаємовідносини із місцевим населенням.
На початку XIX ст. після інкорпорації Волині до складу Російської імперії
католицька церква опинилася за складних для розвитку умов. Царизм вдався до
антикатолицьких заходів, що проводилися поступово – імперська влада зважала на
сильні позиції конфесії у губернії. Римо - католицька церква на Волині стала одним
з найбільших землевласників, мала міцний союз із польською шляхтою та
користувалася протекцією Папи Римського.
Вище і нижче католицьке духовенство обирали різні форми протидії
суспільно-політичній системі Російської імперії. У першій половині XIX ст. еліта
католицької конфесії досить обережно ставилася до будь-яких змін. Зокрема,
луцько-житомирські єпископи К. Цецішовський та М. Пивницький зайняли лояльну
позицію щодо офіційної влади і засудили листопадове та січневе польські
повстання. Головною причиною такої поведінки ієрархів католицької церкви стало
прагнення уникнути відкритого конфлікту із російським урядом, оскільки в цей час
відносини між Ватиканом і Петербургом виявились особливо напруженими.
Підписання Конкордату в 1847 р. не привело до покращення у відносинах луцько-
житомирського єпископа К. Боровського із місцевою владою. Фактичне
невиконання цих домовленостей і подальше обмеження прав католицького
духовенства із боку царського уряду підштовхнуло К. Боровського до рішучих дій.
13
Єпископ намагався протистояти переосвяченню католицьких храмів на православ’я,
русифікації освіти не тільки на Волині, а й за межами губернії. За свою позицію
К. Боровський був репресований російською владою. Наступні римо-католицькі
ієрархи перебували під повним контролем імперських органів влади.
Середнє та дрібне католицьке духовенство відверто демонструвало своє
невдоволення новою владою. У цьому середовищі були поширеними опозиційні
настрої, які ксьондзи намагалися розповсюдити і на своїх парафіян. Польський
патріотизм став однією із причин участі священиків у повстаннях 1830–1831, 1863–
1864 рр. Католицький клір всіляко допомагав повстанцям, а окремі його
представники відстоювали свої ідеї зі зброєю у руках. Тому Російська держава
розглядала цю верству як особливо небезпечний деструктивний елемент і
намагалася зменшити його вплив у суспільно-політичних процесах регіону. Середнє
і нижче духовенство всіма своїми діями і у подальшому намагалося нанести шкоду
царській владі та православ’ю.
На початку XIX ст. греко-католицька віра глибоко вкоренилася в свідомості
населення Волині. Саме ця конфесія стала репрезентом національної самобутності
та ідентичності українців. Станом на 1803 р. у регіоні знаходилась більшість
уніатських парафій (164 із 176). Матеріальною опорою греко-католицьких
священиків була місцева українська шляхта. Уніатське духовенство тісно
пов’язувалось із народом і задовольняло його духовні й національно-культурні
потреби. Доказом цього став колосальний спротив волинян спробі Катерини II
наприкінці XVIII ст. приєднати їх до православ’я. Найчастіше до опору парафіян
заохочували священики, які проводили пропагандистську та проповідницьку
роботу, а іноді очолювали виступи проти зміни обрядовості.
Незважаючи на підтримку населення, майбутнє уніатської конфесії повністю
залежало від поглядів імперських можновладців. Російський уряд використовував
цю конфесію як «розмінну монету» у своїх політичних іграх. У часи Миколи I
починається підготовка до знищення греко-католицької конфесії. До середовища
уніатської еліти було введено проросійських і лояльних до влади ієрархів. Фактично
ліквідація церкви проводилася її вищим духовенством, що призвело до дезорієнтації
рядового священства. Великий вплив у цьому процесі відіграла вдала інформаційна
компанія Російської держави, а також обіцянки царського уряду про соціальний і
матеріальний захист новоприєднаних уніатських священиків. Тому ще до
офіційного «возз’єднання» у середовищі греко-католицького духовенства поступово
формується верства адептів царського режиму.
Особливістю суспільно-політичної позиції уніатських священиків Волині
стало те, що значна їх частина виступила проти приєднання до православної церкви.
Близько 30 населених пунктів Волині були охоплені різними формами протесту.
Російська влада депортувала найрадикальніших уніатських душпастирів, інші
зазнали репресій. Таким чином, опозиційне ядро уніатської церкви виявилося
знищеним. Уніатські священики не мали змоги для подальшої боротьби і тому
змушені змиритися з волею російського уряду.
Важливою та плідною була суспільно-політична діяльність василіан.
Василіанський орден, який став великим землевласником, зберігав вагомий вплив на
освіту та культуру Волині, тому одразу опинився під пильним наглядом царської
14
влади. Саме знищення василіан було першим етапом ліквідації греко-католицької
церкви на Правобережжі. Приводом для цього стала відкрита підтримка ченцями
польського повстання 1830–1831 рр. З точки зору царської влади, руйнування цього
ордену стало цілком логічним і закономірним кроком.
Більшість православного кліру підтримувала політику Російської імперії. Така
позиція була свідомим вибором священиків, оскільки вони були дітьми свого часу і
віддано служили «батюшці-царю». Найяскравіше світоглядні орієнтири
православного кліру проявлялися під час соціальних потрясінь. У роки війни 1812 р.
священики закликали організувати народне ополчення і зібрали кошти для його
підтримки. Польське повстання 1830–1831 рр. православне духовенство сприйняло
як виступ проти законної влади, тому допомагало останній у його придушенні.
Російський уряд, у свою чергу, здійснив певні заходи для покращення
фінансового становища священиків. У 1842 р. парафіяльне духовенство було
наділене земельними ділянками, що призвело до матеріального розшарування цього
стану. Деякі священики фактично перетворилися на поміщиків, а інші залишалися за
своїм соціальним статусом близькими до селян і розділяли їх антикріпацькі настрої.
На Волині траплялися випадки, коли православні священики своїми проповідями
підбурювали місцеве населення до виступів проти поміщиків. З часом ця боротьба
набуває політичного забарвлення, спрямовується проти самодержавства. Разом із
цим, більшість православного кліру продовжувала дотримуватися проурядового
курсу. Православні священики, крім своїх основних обов’язків, займалися
ідеологічним вихованням парафіян і залучалися до боротьби із антидержавними
ідеями, зокрема, соціалізмом.
Отже, суспільно-політична позиція волинського духовенства різних конфесій
мала серйозні розбіжності. Духовенство розділилося на прихильників і противників
Російської імперії. У середовищі католицького кліру найбільш поширеними були
опозиційні настрої. Протягом першої третини XIX ст. політичні орієнтири
уніатських священиків змінюються – від повного заперечення царського режиму до
його підтримки. Православна церква виступала на боці імперської влади, однак,
окремі священики рішуче засуджували соціально-економічну політику Російської
держави.
У третьому розділі дисертації «Культурно-освітня діяльність духовенства
Волині» з’ясовуються форми і методи боротьби католицького та уніатського кліру
за освіту та культуру, внесок православних священиків у освітню та культурно-
духовну сферу Волині.
На початку XIX ст. освітня система Волинської губернії контролювалася
католицьким та уніатським духовенством, зокрема, чернечим орденом василіан.
Після входження регіону до складу Російської імперії ступінь впливу на освіту
католицьких і греко-католицьких священиків визначався релігійною політикою
самодержавства, підтримкою місцевої шляхти і населення. В освітній діяльності
католицької церкви можна виділити три періоди. Протягом першого періоду
(початок XIX ст. – 1830–1831 рр.) головним досягненням католицького духовенства
стала мережа початкових шкіл, у яких освіту здобувало не тільки польське, а й
місцеве українське населення. Під час другого періоду (1830–1831–1863–1864 рр.)
монополія православної церкви на освіту поступово затверджується на
15
законодавчому рівні. Використовуючи неточності у розпорядженні генерал-
губернатора І.Васильчикова від 1861 р. ксьондзи переходять до нової форми
боротьби за освіту – так званих напівлегальних школок. Під час третього періоду
(1864–1905 рр.) католицька освіта існувала лише у вигляді підпільних навчальних
закладів. Доведено, що освітня діяльність ксьондзів була одним із головних засобів
збереження польської ідентичності за умов тотальної русифікації Волинської
губернії. Одночасно з цим через систему католицьких навчальних закладів
відбувалося ополячення місцевого українського населення.
Активна освітня та культурна діяльність василіанського ордену стала однією із
причин його ліквідації Російською імперією. Встановлено, що ченці, а не біле
уніатське духовенство, мали найбільші здобутки у освітній та книговидавничій
справі. На території губернії василіанські повітові школи функціонували у
Володимирі, Почаєві, Овручі, Любарі. Навчальні заклади всіх рівнів, якими
опікувалися ченці, вирізнялися європейською якістю освіти, високим рівнем
викладачів і облаштування. Василіанська освіта була потенційно небезпечною для
самодержавства, оскільки сприяла поширенню серед молоді західних ідей. Саме
книговидавнича діяльність василіан заклала підвалини для процесу українського
національного відродження. Почаївська лавра відігравала роль потужного
інтелектуального центру не тільки Волині, а й всього Правобережжя. У цій друкарні
одними з перших вийшли книги українською розмовною мовою. Тому вона була
серйозною перешкодою для реалізації планів самодержавства на повну уніфікацію
та русифікацію регіону.
У першій чверті XIX ст. на Волині успіхи православного духовенства у сфері
освіти були невтішними. У віданні православних священиків перебувала початкова
освіта, яка знаходилась у занедбаному стані. Головними причинами цього стали:
низький освітній рівень священиків – викладачів, відсутність матеріальної
підтримки держави, бідність населення, що мало утримувати школи. Священик,
який опікувався школою, самостійно мав вирішувати комплекс проблем, пов’язаних
із функціонуванням закладу. На території губернії маємо випадки, коли місцевий
парафіяльний клір виділяв власні кошти для обігріву та освітлення шкіл, закупівлі
необхідних підручників та приладдя.
У 60-х роках розгорнулося протистояння за право володіння кращими школами
між Міністерством народної освіти та Св. Синодом. Пріоритетні права духовенства
на початкову освіту було закріплено у 1884 р. після затвердження Олександром III
«Правил для церковно-парафіяльних шкіл». Головним результатом «Правил» стало
покращення матеріального забезпечення церковно-парафіяльних шкіл. Тому
кількість цих закладів у губернії зростає. Станом на 1890 р. число подібних освітніх
установ зросло на 59, або на 3,5 %, а кількість учнів збільшилась на 37800 осіб,
тобто на 6,6 % порівняно з 1889 р. Варто наголосити, що саме в церковно-
парафіяльних школах отримали освіту більшість українських селян. Однак, у цих
закладах навчання проводилося в основному російською мовою, що сприяло
русифікації місцевого населення.
Відзначено, що найбільший вплив на розвиток культури Волині православне
духовенство здійснювало у другій половині XIX ст. Однозначну оцінку
культурницькій діяльності православного духовенства протягом цього періоду дати
16
складно. Ця сторона життя православних священиків також перебувала під впливом
самодержавної ідеології. Доведено, що вагомий внесок у розвиток волинського
краєзнавства зробили православні священики Л. Рафальський, А. Сендульський,
А. Хойнацький, М. Трипольський та інші. Завдяки їм було збережено та
систематизовано значну кількість історичних джерел. Результатом активної
культурної діяльності священиків стало створення Волинського церковно-
археологічного товариства, Волинського єпархіального давньосховища, кількох
бібліотек, видання релігійного часопису «Волинські єпархіальні відомості». Поле
культурної діяльності православних священиків було широким, а якість
неоднорідною, оскільки іноді самі душпастирі мали низький культурно-освітній
рівень. Незважаючи на це, саме волинські православні священики зберегли
православну традицію і забезпечили спадкоємність у розвитку православної
культури.
Таким чином, духовенство здійснювало вагомий вплив на культурно-освітнє
життя Волині. Відверто дискримінаційна та репресивна освітня політика
російського уряду викликала активний спротив римо-католицьких і уніатських
священиків. Із посиленням втручання царської влади в релігійне життя регіону
змінювалися форми та методи боротьби духовенства зазначених конфесій за
освітню сферу. Православне духовенство найбільших успіхів досягло у царині
початкової освіти.
У висновках дисертації узагальнено основні результати дослідження, що
виносяться на захист:
- У вітчизняній історіографії питання суспільно-політичної та культурно-освітньої
діяльності духовенства Волинської губернії у 1804 – 1905 рр. не було предметом
спеціального наукового дослідження. Джерельна база з цієї проблеми є достовірною
і достатньою для комплексного вивчення теми. Використання конкретних
методологічних прийомів під час написання роботи дало змогу вирішити окреслені
завдання.
- Процес формування відносин між римо-католицькою церквою та російською
владою на території Волині відбувався складно і набув характеру протистояння.
Головною причиною конфлікту стало прагнення обох його сторін встановити
повний контроль над регіоном. Російська імперія здійснила певні заходи для
послаблення ідеологічного та економічного впливу католицького духовенства в
губернії. Маємо факти брутального втручання місцевого уряду в релігійне життя.
Католицький клір розцінював територію губернії як традиційно польські землі, тому
обрав позицію опонентів щодо російської влади. Католицькі священики були
учасниками польських таємних організацій та національно-визвольних повстань.
Внаслідок тривалого протистояння з імперською владою католицьке духовенство
втратило провідну роль у суспільно-політичному житті Волині, однак,
продовжувало боротьбу проти самодержавства.
- Протягом першої половини XIX ст. суспільно-політична діяльність греко-
католицького кліру зазнала кардинальних змін. На початку століття уніатські
священики демонстрували різні форми опору політиці самодержавства. Одним із
проявів спротиву стала участь священиків у польському національно-визвольному
русі. Після приєднання греко-католицької церкви до православ’я у 1839 р. в
17
середовищі уніатського духовенства формується верства адептів царського режиму.
Важливим фактором у поширенні конформістських настроїв серед уніатського кліру
були обіцянки царського уряду надати фінансову допомогу всім новоприєднаним
священикам. Радикально налаштовані греко-католицькі душпастирі намагалися
протистояти цим змінам, хоча масового характеру цей опір так і не набув.
- На початку XIX ст. православне духовенство основним своїм політичним
союзником вбачало Російську імперію. Православна церква, яка перебувала під
захистом російського самодержавства, стала одним із видів чиновницького апарату
в духовно-ідеологічній сфері. Індикатором громадянської позиції кліру стало
листопадове польське повстання. Православні священики усіляко допомагали
місцевій владі у його придушенні. Для багатьох служителів культу така поведінка
була їх свідомим вибором: вони вважали, що таким чином виконують свій
громадянський обов’язок. Зміни у фінансовому забезпеченні православних
священиків призвели до їх матеріального розшарування. Середній і нижчий клір,
який за своїм побутом був близьким до селян, розділяв їх антикріпацькі настрої.
Нерідко саме православні священики закликали місцеве населення до виступів
проти поміщиків.
- У освітній діяльності католицької та уніатської церков виокремлено три періоди.
Протягом кожного етапу католицький та уніатський клір обирав різні форми і
методи боротьби за освітньо-культурну сферу. Перший (початок XIX ст. – 1830–
1831 рр.) характеризується найбільшим розквітом католицьких та уніатських
навчальних закладів. У цей час тиск влади на католицьку та уніатську освіту був
мінімальним. Тому ці заклади продовжували існувати на законних підставах.
Протягом другого періоду (1830–1831 – 1863–1864 рр.) відзначається поступове
відсторонення католицького кліру від освіти внаслідок репресивної політики
російської влади. Із ліквідацією ордену василіан зникає і уніатська освіта.
Католицькі навчальні заклади існували напівлегально, у формі так званих школок.
Під час третього періоду (1864 – 1905 рр.) відбувається повний перехід католицької
освіти в підпілля. У цей час католицькі навчальні заклади діяли лише у вигляді
таємних шкіл.
- Освітня діяльність православного духовенства на Волині мала неоднозначні
наслідки. Найбільший внесок православні священики зробили у розвиток початкової
освіти регіону. На Волині не було земських шкіл, тому достойної альтернативи
церковно-парафіяльним школам теж не існувало. Головним досягненням
православного кліру стало поширення грамотності серед найбіднішого населення,
виховання учнів відповідно до системи християнських цінностей. Водночас саме
церковно-парафіяльна школа стала одним із засобів русифікації, знищення
національної ідентичності, виховання дітей у дусі повної покори самодержавному
режиму;
- Православне духовенство здійснювало культурно-просвітницьку і благодійну
працю у взаємодії із церковними і світськими інституціями. Велику роль священики
відводили підвищенню загального освітнього рівня, моральному вихованню своїх
вірян, дослідженню історії своєї батьківщини та пам’яткоохоронній діяльності. Крім
цього, служителі культу пропагували здоровий спосіб життя серед місцевого
населення. Проте, діяльність духовенства у культурному вимірі була під жорстким
18
контролем російської влади, тому оцінка здобутків духовенства у цій сфері є
неоднозначною. Іноді, самі того не усвідомлюючи, православні священики
виконували функцію ще одного знаряддя проурядової пропаганди та русифікації.