Бобрук, Алла Миколаївна. Політична мімікрія як відображення політичної культури українського суспільства

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено об’єкт, предмет дослідження, його мету та завдання, охарактеризовано методи дослідження, розкрито наукову новизну і практичне значення, вказано форми апробації та наведено відомості про структуру дисертації.
9
У першому розділі – «Теоретико-методологічні засади дослідження поняття "політична мімікрія"» – визначено понятійно-категоріальний апарат дослідження, описано еволюцію поняття «політична мімікрія», розкрито її сутність у сучасному науковому дискурсі та методологічний інструментарій вивчення.
У підрозділі 1.1 – «Мімікрія як політико-культурний феномен» – охарактеризовано підходи до трактування й оцінки явища політичної мімікрії, її прояви в процесі еволюції суспільства. Визначено, що онтологія людського буття, політико-культурний розвиток суспільства значною мірою спровоковані мімікрією та завдячують їй. Розвиваючи мімікрію як базове явище, людина винайшла нові її форми, які за своєю природою є тотожними і трансформувались у фальш, брехню, пастіш, пародію, фарисейство, лукавство, обман, розіграш, конформізм, запозичення тощо.
У дисертації стверджується, що мімікрія характерна усім суспільствам та є необхідним і специфічним феноменом людського буття, його організації і життєдіяльності. До об’єктивних чинників її існування як політико-культурного феномену віднесено: політичний режим, який визначає характер відкритості чи закритості суспільства, допустимий ступінь прав і свобод його членів; рівень соціально-економічного розвитку суспільства; соціокультурні й етнокультурні умови життєдіяльності соціуму, стан розвитку моралі, культури, духовності; певний рівень інтелекту, політичної культури та свідомості громадян; шаблонність цінностей та стереотипність поведінки; відсутність власної думки та автономії; нездатність брати на себе відповідальність й приймати самостійні рішення; ступінь політичної напруги та конфліктогенності у суспільстві, які визначають характер і стан протистояння різних політичних сил; термін перебування при владі певної політичної сили, коли, не дивлячись на протестний стан свідомості, ззовні проявляється готовність підкорятися чинній владі; вирішальний вплив соціальної групи, зовнішніх обставин та середовища існування (необхідність відповідати рольовим очікуванням як обов’язкова умова безпечного та комфортного життя).
Підрозділ 1.2 – «Визначення сутності політичної мімікрії у сучасному науковому дискурсі» – присвячено категоріальному аналізу предмету дослідження. Разом з тим, у дисертації звертається увага на те, що термін «політична мімікрія» не набув поширення у політичній науці. Сутність політичної мімікрії у сучасному науковому дискурсі передусім розкривається через аналіз близьких за змістом дефініцій «соціальна мімікрія», «соціально-політична адаптація», «політична адаптація», «політична імітація». Показано, що у природному середовищі мімікрія розглядається як пристосувальне явище до жорстоких й небезпечних умов, які загрожують існуванню певного виду тварин чи комах. У визначенні цього поняття часто використовуються інші
10
його синоніми (уподібнення, зовнішня схожість, наслідування, повторення, копіювання розумними тваринами поведінки інших тварин та людини; міметизм як чинник, що надає певні переваги в боротьбі за існування).
Соціальна мімікрія у наукових працях розглядається, переважно, як захисна форма адаптації (С. Аверінцева, В. Афанасьєв, С. Барсуков, Л. Бляхер, М. Грачов, В. Гельман, Ю. Давидов, В. Дергачов, Е. Дмитрієв, Е. Лукін, І. Пригожин, Л. Сморгунов А. Сухов, та ін.) Окремі дослідники (Л. Герасина, Н. Панов) роблять акцент на маскувальному характері феномену. Підкреслюється, що у політологічних працях частіше зустрічаються терміни «політична адаптація» чи «соціально-політична адаптація», що розкривається через дві форми – активну (вплив суб’єкта на соціально-політичне середовище, прагнення змінити його) і пасивну (конформістська згода з умовами соціально-політичного існування, відсутність прагнення змінити їх, використати для власних потреб).
У дисертації доводиться, що політична мімікрія (власне, як і соціальна в цілому) не є різновидом адаптації, а, навпаки – одним зі способів її формування, структурування та функціонування. Саме в ситуації адаптивної поведінки невід’ємна властивість людини – «хитрість розуму» (А. Лобанова) – модифікується в політичну мімікрію, яка відтак виконує інструментальну роль у пристосуванні людини до певних соціальних умов. У глибшому розумінні політична мімікрія означає складний комплект захисних заходів і пристосувань соціально-політичного характеру, що дозволяють вижити і вберегтися тим особистостям, соціальним групам, силам і прошаркам, для яких у суспільстві виникли нестерпні умови життя і діяльності.
У підрозділі 1.3 – «Методологічний інструментарій дослідження форм і функцій політичної мімікрії» – проаналізовано існуючі наукові підходи, принципи, методи й прийоми пізнання різновидів, засобів, форм прояву, а також функцій політичної мімікрії у суспільстві. За цільовою ознакою визначено три основні форми мімікрійної поведінки: мімікрію-захист, мімікрію-гараздування (ціледосягнення) і соціальний міметизм. Основними способами реалізації зазначених форм політичної мімікрії названо імітацію (підробка), лицедійство, містифікацію та політичний конформізм, які запроваджуються шляхом обманних вербальних кодів і відповідних одягу, жестів, рухів, міміки. Базовим обманним вербальним кодом вважається неправда (брехня), що становить основу вигадок, лестощів, фальсифікацій, жартів тощо, які використовуються людьми під час мімікріювання, спрямованого на досягнення адаптивних переваг, та мають конкретні засоби свого втілення у політичному житті суспільства. Серед таких засобів «комунікативна політична мімікрія», «мовна політична мімікрія», «брехня», «обман», «нещирість», «маніпуляції», «фальсифікації».
11
Дослідження феномену політичної мімікрії вимагає застосування різноманітного методологічного інструментарію. Важливими є такі методи: декомпозиції (відтворення декомпозиційної політичної моделі мімікрії та порівняння її зі суб’єктом чи об’єктом впливу); композиції (здійснення процедури об’єднання складових процесу політичного пристосування і перевірки його цілісності); дедукції та індукції; екстраполяції (поширює спостереження за однією частиною процесу політичної мімікрії на іншу з метою визначення загальних тенденцій розвитку цього процесу) та багато інших. Цілісне ж уявлення про процес і явище політичної мімікрії можливе зі застосуванням системної концепції, у рамках якої політична мімікрія розглядається як ланцюг взаємопов’язаних процесів, що базуються на свідомому і несвідомому підґрунті в межах політичної системи. Структурно-функціональний аналіз феномену політичної мімікрії у суспільстві дозволяє визначити такі її важливі функції: адаптивно-захисна; агресивна; комунікативна; ціледосягнення; медіативна (посередницька).
У другому розділі – «Політична мімікрія у просторі політичної культури українського суспільства» – проаналізовано типові практики функціонування політичної мімікрії в українському суспільстві.
У підрозділі 2.1 – «Системні ознаки політичної мімікрії у контексті політичної культури українського суспільства» – наведено основні ознаки імітаційних процесів, способи реалізації політичної мімікрії в українському суспільстві, а саме імітації історичної правди, політичної культури владною елітою, демократії, суспільно-політичного діалогу, політичної опозиційності, реформ.
Імітація політичної культури владною елітою окреслюється через характерні ознаки останньої: перманентні приватизаційні та реприватизаційні процеси, неконкурентоспроможний бізнес, корумпованість, надмірну бюрократизація, неприховане зазіхання на стратегічно важливі сфери впливу без відповідного професійного підґрунтя тощо. Аналізуються й виклики та загрози імітації політичної опозиційності. Відмічено, що сучасні українські опозиційні політичні, за відсутності серйозних ідеологічних концептів, переважно вдають протестну чи альтернативну діяльність.
У дисертації розглядається феномен сакралізації історичного простору, насичення його фальшивими ідеалами. Підсумовується, що імітація історичної правди перетворює реальний вимір на ілюзію з особливим акцентом на неповторності, харизматичності окремого лідера чи партії. Імітація суспільно-політичного діалогу розкривається через аналіз природи стосунків між громадянами країни, політичними партіями та державною владою. Наголошується, що звинувачувальний монолог є переважаючою формою політичного спілкування у сучасній Україні, витіснивши на узбіччя діалог.
12
Імітації нереальних партійних програм, турботи про народ є невід’ємними елементами сценаріїв політичної діяльності, що спричиняють до формування дезінформованого суспільства.
Окрему увагу приділено імітаційній демократії. Ця форма політичної організації життя суспільства, незважаючи на демократичне законодавство і формальне дотримання усіх виборних процедур, фактично означає мінімальну участь громадянського суспільства в управлінні державою, відносно незначний вплив суспільства на політичну владу. Не менш небезпечною системною ознакою політичної мімікрії є імітація реформ, що не виконують свого соціального призначення (змінювати, переформатовувати ту чи іншу сферу суспільних відносин задля забезпечення виживання та функціонування політичної системи). Декларативний характер політичних перетворень, зорієнтований виключно на політичний імідж, суспільну думку, відволікання уваги від злободенних проблем, свідчить про тенденцію «псевдореформізму» у політичній культурі сучасного українського суспільства.
У підрозділі 2.2 – «Мімікрія у структурі ціннісних орієнтацій персоніфікованих суб’єктів політичної діяльності» – розкривається відповідь на запитання: чи є політична мімікрія атрибутивною складовою або своєрідною цінністю, яка визначає політичну культуру суб’єктів політичної діяльності, насамперед, представників української політики?
Підкреслюється взаємозв’язок між ментальними установками української нації і проявами політичної мімікрії. Ментальність як специфічний спосіб сприйняття і розуміння народом свого внутрішнього і зовнішнього світу змінюється, трансформується услід за зміною природного та соціального середовища, статусу й творчого потенціалу народу (О. Рудакевич). В умовах підневільного існування розвивається здатність пристосовуватися до чужих порядків, формальне сприйняття суспільних ідеалів і норм, консерватизм як спосіб захисту й збереження власних етнічних рис, комплекс «меншовартості».
У політичній культурі сучасного українського суспільства одночасно проявляються різні, часом протилежні якості (героїзм і пасивність, волелюбність, індивідуалізм і конформізм, довірливість і підозрілість і т.д.), функціонує стійкий компонент проросійської субкультури, який часто успішно конкурує з власне українськими політичними цінностями (М. Юрій). Кризовий стан суспільно-політичного розвитку сприяє поширенню політичної мімікрії як способу досягнення певної мети, перетворюючи сферу політики на театралізоване шоу.
У підрозділі 2.3 – «Політичний імідж як визначальна форма політичної мімікрії» – доведено, що найпоширенішим прийомом політичної мімікрії у сучасній практиці боротьби за владу є приховування за технологічно сформований політичний імідж – образ-уявлення, який за допомогою асоціацій
13
наділяє об’єкт (явище, особу) додатковими цінностями (соціальними, політичними, соціально-психологічними, естетичними і т. д.) і, завдяки цьому, сприяє цілеспрямованішому й емоційнішому його сприйняттю.
У дисертацій підкреслюється, що ті цінності, якими імідж доповнює суб’єкт політики, можуть і не відповідати реальним властивостям останнього, але в той же час володіють певною значущістю для того, хто сприймає його. Ці властивості іміджу дають можливість використовувати його як інструмент маніпулювання масовою свідомістю. Самі політичні діячі нерідко вимушені приховувати деякі свої слабкості та мімікрувати під сильних, розумних, рішучих, справедливих, дбайливих і впевнених у собі осіб. Завдяки вмінню мімікріювати «досвідчені» олігархи очолюють соціалістичні і трудові партії, бюрократи – ліберальні організації, колишні представники «компетентних» органів СРСР – патріотичні.
Імідж як форма політичної мімікрії стосується не лише політичних лідерів, але й політичних партій. Політична мімікрія трактується як синонім понять неправда, вигода, маскування, політична гра. До проявів політичного мімікріювання часто відносять написання виборчих програм, що укладаються залежно від потреб суспільства, актуальних проблем і не завжди реальних стратегій, поглядів політичного діяча тощо.
У третьому розділі – «Шляхи та засоби протидії політичній мімікрії в українському суспільстві» – розвивається положення про те, що необхідність вдаватися до прийомів політичної мімікрії та їх ефективність в боротьбі за владу пов’язані зі рівнями розвитку громадянського суспільства, політичної і правової культури, політичної свідомості електорату. З їх розвитком необхідність у мімікрії як засобі виживання і самозахисту різко знижується.
У підрозділі 3.1 – «Соцієтальні детермінанти політичної мімікрії як форми деформації політичної культури» – визначено, що політична мімікрія є своєрідною формою деформації як суспільної свідомості, так і політичної культури українського суспільства. Звернення до терміну «соцієтальне» пов’язане, насамперед, зі необхідністю віднайти комплексний підхід для розв’язання проблеми політичної мімікрії у просторі політичної культури українського соціуму. Поняття «соцієтальне» утвердилося у сучасному науковому тезаурусі, що в широкому сенсі характеризує суспільство як цілісну систему (О. Донченко, Ю. Романенко).
Вказано на об’єктивні й суб’єктивні, особистісні й мікросоціальні умови існування політичної мімікрії в українському суспільстві. Криза сучасного політичного моделювання, яка особливо проявилася на пострадянському просторі, виявила цілий комплекс феноменів «конвертованої демократії» (демократій-хамелеонів). В інтересах виживання їм однаково властиві як
14
змістовні риси місцевого колориту, так і формальна відповідність зовнішнім вимогам з боку світової спільноти.
Основними соцієтальними проблемами, які впливають на рівень політичної мімікрії в умовах сучасних трансформаційних процесів в Україні названо: зловживання політичними свободами; брак демократичного контролю і безкарність влади; відсутність механізмів забезпечення балансу інтересів соціальних груп; повернення до міфологізму і державного міфотворення, особливо в контексті проголошених реформ; формування квазіопозиційного протистояння, псевдоантагонізм між представниками малого та середнього бізнесу (опозиційне ядро), представниками великого бізнесу (олігархи) і держави, що захищає їх інтереси; зловживання і маніпуляція ціннісною неоднорідністю суспільства; громадянська недовіра, дистанціювання громадян, розчарованість й психологічна втома від «політиканства».
У підрозділі 3.2 – «Створення ефективної моделі демократичного політичного дискурсу як засобу протидії політичній мімікрії» – відзначається, що посередником між діяльністю політика та його справжніми мотивами, бажаннями й цілями може бути політичний дискурс (у широкому та вузькому розумінні цього терміну), завдяки якому можна простежити за думками політичного актора, фіксувати його конкретні висловлювання, що презентують бачення ним політичних подій.
Запропонована ефективна модель демократичного політичного дискурсу, як засобу протидії політичній мімікрії в українському суспільстві. Ця модель повинна містити такі складові: налагоджена система політичного діалогу, як способу публічного висловлення політичних поглядів, думок, оцінок, стилів політичного мислення; наявність реально існуючої, дієвої і впливової політичної опозиції; демократичні, незаангажовані засоби масової інформації (ЗМІ), різноманітність джерел інформаційного простору, запровадження системи громадського телебачення та радіомовлення, демонополізація засобів їх виробництва, трансляції та технічного обслуговування за допомогою громадських, в тому числі й міжнародних фондів підтримки; прискорений розвиток національної складової мережі Інтернету; високий рівень політичної освіти, політичних знань громадян, їх активістська політична культура та громадянська позиція.
У підрозділі 3.3 – «Розвиток політичної культури як основа подолання політичної мімікрії в українському суспільстві» – проаналізовано зв'язок між політичною культурою суспільства і мімікрійною поведінкою суб’єктів політичного процесу в умовах демократичних змін. Серед основних складових політичної культури, які здатні унеможливити прояви політичної мімікрії в українському суспільстві, названо політичну участь громадян, їх критичне політичне мислення, політичну відповідальність.
15
Насамперед йдеться про необхідність розвитку основ активістського типу політичної культури, конкретної політичної участі громадян, в тому числі протестної участі, яка відображає ціннісні установки й одночасно демонструє відповідний рівень політичної свідомості. Наголошується, що формування політичного мислення, критичного й самокритичного ставлення громадян, повинно стати важливою характеристикою політичної культури українського суспільства, зокрема, у контексті розпізнавання мімікрійної діяльності політиків. Критичне мислення передбачає можливість діагностування політичної мімікрії, допомагає пересвідчитись у логічній досконалості, фактичній обґрунтованості та доцільності будь-яких знань про суб’єкт політики і його дії, визначаючи, наскільки вони тотожні заявам конкретного політичного діяча чи пересічної особистості.
До важливих елементів політичної культури українського суспільства віднесено також політичну відповідальність за свої обіцянки й дії як представників вищих ешелонів влади, так і пересічних громадян. Видається, що саме реально існуючий інститут політичної відповідальності буде певним гарантом унеможливлення майже тотальної політичної мімікрії, яка спостерігається у сучасному суспільстві.