Арефьєв, Валерій Георгійович. Теоретико-методичні засади диференціації розвивально-оздоровчих занять з фізичної культури учнів основної школи : Арефьев, Валерий Георгиевич. Теоретико-методические основы дифференциации развивающие-оздоровительных занятий по физической культуре учащихся основной школы

Краткое содержание

У першому розділі “Теоретичні основи диференціації форм, засобів і методів у процесі вивчення фізичної культури” проаналізовано науково-методичну літературу з проблеми дослідження.
Згідно з даними літератури, в умовах демократизації суспільства, розбудови та захисту незалежної держави, відродження духовності та патріотизму необхідним є розвиток інноваційних процесів у загальноосвітній школі. З огляду на це актуальною є проблема дослідження ефективності сучасного дидактичного процесу, зокрема в межах диференційованого навчання (К. К. Платонов, В. Г. Рябченко, О. В. Скалій, А. А. Тимофєєв, Т. Д. Тришкіна, А. В. Фурман та ін.).
Розглядувані психолого-педагогічні, дидактичні і методичні дослідження (В. П. Андрущенко, Б. І. Ісаєва, В. І. Слободчиков, М. А. Холодна та ін.) спрямовані на створення індивідуально орієнтованих моделей навчання, які передбачають оптимальний розвиток індивідуально-типологічних особливостей та розвиток розумових і фізичних здібностей учнів.
Визначено, що завдання диференційованого застосування розвивально-оздоровчих вправ на уроках фізичної культури розв’язує внутрікласна (або рівнева) диференціація змісту освіти. Внутрікласна диференціація спрямована на реалізацію індивідуального підходу до учнів одного класу, яких можна об’єднати в окремі групи (Л. С. Вигодський, Г. І. Щукіна та ін.). Надто це стосується основної школи, де зафіксовано гетерохронний характер росту і розвитку організму підлітків.
Встановлено (В. Г. Властовський, С. Н. Сімонов, А. М. Сітовський, В. С. Соловйова та ін.), що в теорії фізичного виховання рекомендованим способом розподілу учнів-підлітків на однорідні групи є біологічний вік. Проте, виходячи з наявності численних способів його диференціації (9 методик для хлопчиків і 14 – для дівчаток), остаточно питання щодо їх розподілу на подібні за морфофункціональним станом групи залишається невирішеним.
Відмічено наявність протиріч між актуальністю досліджень диференційованого програмування розвивально-оздоровчих занять з фізичної культури учнів основної школи та висвітленням лише окремих його аспектів. Відсутня концепція та модель диференціації змісту розвивально-оздоровчих занять з фізичної культури, а підходи, що існують, потребують нового трактування мети й спрямованості завдань фізичного виховання.
В сучасних умовах, коли зниження здоров’я учнівської молоді стає відчутною реальністю, необхідність розробки ефективних режимів організованої рухової активності є пріоритетним напрямом методики викладання уроків фізичної культури.
Одним із запропонованих шляхів реалізації даної проблеми є теоретичне і методичне забезпечення диференційованого програмування розвивально-оздоровчих занять з урахуванням біологічного віку та рівня фізичного здоров’я учнів.
У другому розділі “Науково-методичні засади оптимізації фізичного виховання учнів основної школи” подано опис комплексу методів реалізації наукового дослідження, етапність у досягненні мети, морфофункціональний стан сучасних учнів-підлітків і обґрунтування розвивально-оздоровчих занять з фізичної культури як основного напряму змісту фізичного виховання.
Дослідження проводились у загальноосвітніх школах м. Києва в кілька етапів у рамках Зведеного плану НДР Міністерства освіти і науки України.
Перший етап з 1994 по 2000 рр. був присвячений вивченню фізичного розвитку (n = 821) та біологічного віку (n = 203) підлітків.
На другому етапі з 2001 по 2005 рр. вивчались особливості прояву фізичних здібностей хлопчиків-підлітків різного біологічного віку. Кількість учнів, що брали участь у дослідженні в другому етапі, становила 226, серед яких 14-річних – 117 (ретардантів – 27, акселератів – 25 і тих, що відповідають хронологічному віку, 65 осіб) і 15-річних – 109 (ретардантів і акселератів – по 28 і тих, що відповідають хронологічному віку, 53 особи).
У ході третього етапу дослідження з 2006 по 2010 рр. здійснювався аналіз інформації щодо стану здоров’я сучасних учнів, впливу рухової активності на фізичний стан шкільного контингенту та диференціації занять із фізичної культури як необхідного способу розв’язання оздоровчих завдань у сучасній школі.
Експериментальна частина дослідження передбачала розроблення належних норм розвивально-оздоровчих вправ і раціонального співвідношення часу для їх планування на уроках фізичної культури у дівчаток 12−13 років, спрямованих на забезпечення середнього (нормального) рівня фізичного здоров’я.
Паралельно вивчались особливості термінової адаптації до навантажень швидкісно-силового, швидкісного й силового характеру та навантажень на витривалість у хлопчиків-підлітків 14−15 років різного біологічного віку (n = 180).
Четвертий етап (2011−2014 рр.) був спрямований на розроблення:
− сучасних стандартів фізичного розвитку підлітків 11−15 років;
− методики диференційованого програмування розвивально-оздоровчих занять з фізичної культури учнів основної школи;
− педагогічних умов реалізації диференціації розвивально-оздоровчих занять з фізичної культури;
− експериментальної перевірки запропонованої методики.
При аналізі змін фізичного розвитку учнів з 11 до 14 років за коефіцієнтом Г. В. Коробейнікова (КФР) виявлено, що найвищі значення даного показника у дівчаток (n = 220) були в 11 років (1,06 ум. од.), а найнижчі – у 14 років (0,96 ум. од.). Різниця – статистично суттєва (р < 0,05). Найвищий рівень фізичного розвитку у хлопчиків (n = 232) також був у 11 років (1,03 ум. од.), а найменший – у 13-річних підлітків (1,0 ум. од.).
Для характеристики стану здоров’я учнів використовувалися показники методики Г. Л. Апанасенка, варіабельність серцевого ритму та показники захворюваності.
Показник життєвого індексу (ЖІ – відношення ЖЄЛ до маси тіла) у третини обстежених учнів (30,6 %) відповідав середнім значенням, у 50,2% спостерігалися низький і нижчий за середній рівні і лише у 19,2% – високий і вищий за середній рівні. Привертає увагу суттєве (р < 0,05) зниження ЖІ у хлопчиків 14 і в дівчаток 13 років.
Оцінку тонусу м’язової маси тіла проведено за силовим індексом (СІ). Серед учнів 11−14 років середні значення частіше мали хлопчики 11 років (48,0 %) і дівчатка 13 років (44,4 %), високі та вищі за середні показники СІ спостерігалися у хлопчиків 12 і дівчаток 11 років (по 56,0 %). Низькі та нижчі за середні значення виявлені переважно у хлопчиків 14 (56,0 %) і дівчаток 13 років (42,9 %).
Аналіз оцінки стану ССС за індексом Руф’є свідчить про його суттєве зменшення з віком в учнів обох статей. Якщо в 11 років у хлопчиків у 80,0% був зафіксований середній рівень даного індексу, то в 14 років його виявлено лише у 10,0 %. У дівчаток з віком цей показник погіршився на 60,0 %. Високі рівні індексу Руф’є спостерігалися у 8−20 % учнів.
Функціональний стан ССС учнів-підлітків за індексом Робінсона відповідав середньому рівню у 52,4 % школярів, у 43,2 % спостерігались низькі та у 4,4% – високі рівні цього показника. Найбільша кількість середніх показників індексу Робінсона виявлено у хлопчиків 13-ти (84,0 %) та у дівчаток 11-ти років (75,9 %). Низький та нижчий за середній рівні значень індексу зафіксовано переважно у хлопчиків 14 років – 76,0 % та у дівчаток 12 і 13 років – відповідно, 50,0 і 68,0 %.
Фізичне здоров’я школярів оцінювалося також за кількістю пропущених через хворобу днів у навчальному році. Захворюваність вивчалася в учнів 2−11 класів загальноосвітніх шкіл на вибірці 1061 особа, серед яких було 517 хлопчиків і 544 дівчинки. Найбільша кількість пропущених через хворобу днів припадає на учнів 6−9 класів. Пояснити таку динаміку пропусків через хворобу можна віковими закономірностями біологічного розвитку учнів, епіцентром якого є (як для хлопчиків, так і для дівчаток), в середньому, вік 12−15 років. Як відомо, в пубертатний період генетична енергія організму найбільшою мірою витрачається на становлення його систем. При цьому гетерохронний характер розвитку учнів здебільшого призводить до дисгармонії фізичного й функціонального стану, що є, в основному, причиною порівняно слабкої надійності організму підлітків. Наведені дані щодо пропусків навчальних занять через хворобу мають статеві особливості: учні чоловічої статі впродовж навчального року через хворобу пропускають в середньому на 9 % менше навчальних днів, ніж дівчата. В учнів чоловічої статі відмічено три критичні етапи погіршення здоров’я з піком у другому, шостому і дев’ятому класах; у школярок такий етап один – 6−7 класи.
Комплексний стан фізичного здоров’я підлітків за методикою Г. Л. Апанасенка свідчить, що найбільшу кількість учнів було виявлено з низьким (39,0 %) і нижчим за середній (41,0 %) рівнями. Лише 20,0 % школярів мають середній рівень. Підлітків із вищим за середній і високим рівнями не було виявлено взагалі.
Для характеристики рівня здоров’я школяра, його резервних можливостей доцільно використовувати, крім загальноприйнятих морфофункціональних показників, величини аеробної продуктивності, які інтегрально відображають фізичну дієздатність організму, його функціональні здібності.
У процесі дослідження визначався рівень фізичної працездатності за тестом PWC170 за допомогою велоергометра і МСК (максимальне споживання кисню) в учнів 11−14 років (n = 344). Порівняння середніх значень абсолютних та відносних показників PWC170 виявило, що в усіх статевовікових групах величини середніх значень фізичної працездатності були нижчими за середні статистичні норми.
Стан здоров’я людини багато в чому залежить від якості і режимів функціонування регуляторних систем. Одним із поширених методів їх оцінки є варіабельність серцевого ритму (ВСР). Варіабельність серцевого ритму − ефективний метод оцінки функціонального стану людини, оскільки дає змогу прогнозувати розвиток адаптаційних процесів до різних чинників зовнішнього середовища. Це надто важливо для сучасних учнів, оскільки за період навчання у школі кількість здорових дітей зменшується в 4−5 разів.
Вивчення цього важливого для здоров’я підлітків питання проводилося на прикладі 12−13-річних дівчат і 14−15-річних хлопців. Підставою вибору для дослідження саме цих вікових груп пояснюється їх найбільшою серед учнів основної школи морфофункціональною варіабельністю.
Середня тривалість інтервалів R−R (RRNN) у хлопчиків становить (786,4 ± 21,19) мс, а у дівчаток – (718,3 ± 11,44) мс, що є порівняно нижчим за норму для цих вікових груп. Стандартне відхилення повного масиву кардіоінтервалів (SDNN) у хлопчиків (60,9 ± 5,03) мс і в дівчаток (52,1 ± 2,94) мс також нижче за норму. Це свідчить про посилення симпатичної регуляції в обстежених підлітків, що пригнічує активність автономного контуру. На погіршення стану механізмів регуляції у хлопчиків указує також нормативний показник сумарного ефекту регуляції (CV, %). У школярок цей показник має тенденцію до погіршення (p < 0,05).
Індекс напруження (ІН) регуляторних систем, або стрес-індекс, характеризує ступінь переваги активності центральних механізмів регуляції над автономними. Як свідчать результати дослідження, ІН у хлопчиків (83,9 ± 10,16 ум. од.) і у дівчаток (123,8 ± 10,70 ум. од.) також має негативні значення порівняно із середніми стандартами. Наявність цього факту вкупі з аналогічним рівнем зазначених вище показників серцевого ритму є об’єктивним прогнозом погіршення адаптаційних можливостей організму й загалом здоров’я обстежених.
Проведене дослідження з фізичної підготовленості учнів основної школи свідчать про наявність значної кількості обстежених, які демонструють низький або нижчий за середній рівні прояву. Зазначене може бути наслідком нераціональної організації рухової активності на уроках фізичної культури, які не мають розвивально-оздоровчої спрямованості щодо розвитку життєво важливих фізичних здібностей, що покращують фізичне здоров’я.
Одним із ефективних напрямів покращення фізичного здоров’я учнів є розробка адекватних навантажень для уроків фізичної культури, які б ураховували не тільки статевовікові закономірності розвитку організму, а й індивідуальні можливості однорідних за морфофункціональним станом груп. Перспективними для фізичного виховання є вищі за звичні (розвивальні) і середні (що закріплюють досягнутий рівень) навантаження, використання яких дозволить учителю забезпечити оздоровчу спрямованість занять. При цьому обов’язковим є урахування фізичних можливостей підлітків різного біологічного віку та рівня фізичного здоров’я. Тож процес фізичного виховання, орієнтований на “середнього” учня, що не враховує гетерохронний темп біологічного розвитку школярів і гальмує його, потребує радикальних змін.
Третій розділ “Концепція диференціації змісту розвивально-оздоровчих занять з фізичної культури учнів-підлітків” розкриває методологію навчальної диференціації, концептуальні основи та модель відповідного напряму вивчення фізичної культури учнів основної школи.
Ідея диференційованого підходу у фізичному вихованні не тільки обґрунтована теоретично − вона практично реалізується у змісті, формах і методах цього процесу. Проте, ні офіційною наукою, ні педагогічною практикоювсе ж не сформовано цілісної картини сутності диференційованого навчання на уроках фізичної культури. Це завдання, на нашу думку, розв’язує концепція диференціації розвивально-оздоровчих занять, покликана професійно творити сучасного українця − патріотично вихованого й фізично досконалого громадянина незалежної держави. Тому головним напрямом сучасної школи є диференціація навчально-виховного процесу і в такий спосіб намагання зупинити падіння ефективності масової шкільної освіти.
Диференціація навчання не самодостатня науково-технологічна процедура. У фізичному вихованні вона виправдана тільки в контексті реалізації ідеї розвивально-оздоровчого навчання. Тому в нашому концептуальному підході пропонуємо переважання розвивальних цілей над інформаційно-пізнавальними, коли за допомогою раціональних параметрів фізичних навантажень має місце розв’язання завдань повноцінного індивідуального фізичного здоров’я особистості.
Основу концепції становить синтез різних підходів. Першу групу склали підходи, що обумовлюють філософську й змістовну сторони концепції: діалектичний, особистісний, аксіологічний та діяльнісний (В. П. Андрущенко, С. І. Присяжнюк, О. В. Шарапова, І. С. Якіманська та ін.). Другу – підходи, що визначають процесуальні особливості побудови: синергетичний і соціально-культурний (Л. П. Пилипей, Г. Хакен та ін.). Досліджуючи зазначені підходи
щодо диференціації розвивально-оздоровчих занять учнів-підлітків, ми виходили з концепції єдності біологічного і соціального. Третю групу склав системний підхід (В. П. Шульгіна, Ю. А. Янсон та ін.).
У роботі обґрунтовуються концептуальні засади диференціації розвивально-оздоровчих занять з фізичної культури, що містять мету, завдання, принципи, організаційно-педагогічні умови. Метою розробленої концепції є обґрунтування теоретико-методологічних і технологічних засад диференціації розвивально-оздоровчих занять з фізичної культури учнів основної школи. Виходячи з мети концепції основними завданнями були такі:
− визначення змісту понятійного апарату щодо диференційованого програмування розвивально-оздоровчих занять з фізичної культури учнів-підлітків;
− узагальнення моделей навчального диференціювання з предмету фізична культура;
− розробка та експериментальна перевірка технології проектування диференційованого програмування розвивально-оздоровчих занять з фізичної культури учнів основної школи.
Відповідно до таких відправних положень загальнотеоретичні і загальнометодологічні принципи розвивально-оздоровчого напряму трансформувалися в організаційно-педагогічні умови, обов’язкове дотримання яких може означитися істотними позитивними результатами.
При цьому найзначущими виявляються:
1) вибір впливу залежно від наявності й ступеня функціональних відхилень у стані здоров’я;
2) індивідуальне ставлення до змісту запропонованого засобу оздоровлення;
3) величина навантаження, що об’єктивно міститься у використовуваному розвивально-оздоровчому впливі;
4) здатність школяра витримати запропоноване навантаження;
5) раціональне сполучення вправ різної фізичної спрямованості;
6) узгодженість характеру і величини навантаження з фізичними можливостями біологічного віку й рівнем фізичного здоров’я учнів.
Результати аналізу педагогічних досліджень з проблеми диференційованого фізичного виховання та власного наукового пошуку щодо передумов і концептуальних основ диференціації розвивально-оздоровчих занять з фізичної культури дають можливість обґрунтувати зміст відповідної структурно-функціональної моделі (рис. 1) на прикладі учнів основної школи.
Охарактеризуємо основні складові пропонованого уявлення щодо процесу диференціації розвивально-оздоровчих занять з фізичної культури учнів-підлітків.
Цільовий блок моделі. Цільовий блок моделі містить мету та критерії диференціації учнів. Метою диференціації розвивально-оздоровчих занять з фізичної культури було сприяння фізичній досконалості учнів-підлітків як оптимальної міри між гармонійним фізичним розвитком і всебічною фізичною підготовленістю тих, хто займається.