КРЮКОВА Олена Вікторівна ФОРМУВАННЯ ЕКОЛОГІЧНО ДОЦІЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується актуальність проблеми дослідження, визначається об’єкт, предмет і мета роботи, формулюється гіпотеза, завдання дослідження, положення, що виносяться на захист.
У першому розділі “Теоретико-практичні основи формування екологічно доцільної поведінки молодших школярів” дається огляд проблеми формування екологічно доцільної поведінки науковцями різних галузей науки, аналізуються психолого-педагогічні передумови формування цієї характеристики особистості, аналізується зміст досліджень з проблеми формування поведінки молодших школярів у природі.
У педагогічній літературі поведінка розглядається як система дій і вчинків, які мають моральне значення й підлягають моральній оцінці незалежно від того, з яких причин їх зроблено. У цьому контексті актуалізуються сутність понять “поведінка учня у школі, родині, громадських місцях” тощо. Відповідно до такого розуміння, виховання поведінки як системи вчинків є, насамперед, моральним вихованням.
Психологи (М.І.Бобньова, Б.І.Додонов, Є.П.Ільїн, Ю.Козелецький, О.М.Леонтьєв, А.Маслоу, Р.Френкін, С.Л.Рубінштейн, А.В.Петровський, В.Д.Шадриков, В.О.Ядов, П.М.Якобсон), розглядаючи поведінку людини в якості визначального моменту ставлення до моральних норм, відрізняють її від діяльності. “Одиницею” поведінки є вчинок, як “одиницею” діяльності взагалі – дія (І.Д.Бех). За таким трактуванням вчинком є лише така дія людини, у якій провідне значення має свідоме ставлення людини до інших людей, до норм суспільної моралі. Розглядаючи поведінку як систему, дослідники виділяють такі головні її компоненти: потребнісно-мотиваційний, що допомагає пояснити причини виникнення поведінки; операціональний, завдяки якому можна виконувати певні дії автоматично, з належною точністю і швидкістю; інформаційний, що включає інформацію про об’єктивні характеристики предмета, умови діяльності та індивідуальний досвід суб’єкта; регуляторний, який забезпечує ефективність довільних дій, поведінкових актів.
Проблемам екологічного виховання і освіти, формування екологічної культури школярів присвячені дисертаційні дослідження С.А.Карпєєва, О.В.Король, С.Г.Лебідь, Є.Д.Макарова, Д.І.Мельник, Р.А.Науменко, О.Л.Пруцакової, Н.А.Пустовіт, Л.О.Чистякової, Л.В.Шаповал, О.В.Яковлєвої. Автори виокремлюють науковий, ціннісний, нормативний, діяльнісний компоненти в структурі екологічної культури учнів. Вони підкреслюють, що практична участь школярів у навчальній, позакласній, позашкільній природоохоронній діяльності, використання нетрадиційних форм екологічного виховання, формування умінь оцінювати свої вчинки, визнавати і виправляти помилки сприяють формуванню екологічної культури учнів.
Вікові та психологічні особливості дітей молодшого шкільного віку розглядають Б.Г.Ананьєв, В.А.Крутецький, А.Л.Люблинська, Н.А.Менчинська, А.В.Петровський, Н.Ф.Тализіна, А.Г.Хрипкова, Т.Н.Цукерман, Д.Б.Ельконін. У цей період розвиваються довільна пам’ять, увага, мислення, довільною стає організація діяльності, з’являється смислова орієнтувальна основа вчинку – зв’язок між бажанням щось зробити і діями, що розгортаються. Цей інтелектуальний момент дає змогу адекватно оцінити майбутній учинок із погляду його результатів і більш віддалених наслідків, тим самим визначити особистісний зміст учинку, його місце в системі відношень дитини з навколишніми. Отже, протягом молодшого шкільного віку дитина навчається управляти своєю поведінкою, протіканням психічних процесів.
На підставі аналізу психолого-педагогічних досліджень з проблеми формування поведінки молодших школярів, екологічно доцільна поведінка молодших школярів у проведеному дослідженні розглядається як дії і вчинки у довкіллі, що безпосередньо пов’язані із задоволенням їх життєвих потреб у взаємодії з довкіллям без порушення екологічної рівноваги та гармонійного розвитку особистості і природи як рівнозначних цінностей. Компонентами екологічно доцільної поведінки молодших школярів є:
- знання і уявлення про норми і правила поведінки в навколишньому середовищі, людину як частину природи, причинно-наслідкові зв’язки у природі, необхідність збереження природи;
- емоційно-ціннісне ставлення до природи, що виявляється у творчих, пізнавальних, естетичних потребах взаємодії з природою як рівнозначних цінностей; гуманістичних мотивах і цілях екологічної діяльності, сформованості внутрішніх регуляторів екологічно доцільної поведінки; здатності до суб’єктифікації природних об’єктів та їх суб’єктного сприйняття;
- дії та вчинки щодо збереження природи, навичок і звичок практичної природоохоронної діяльності.
Критеріями визначення рівня сформованості екологічно доцільної поведінки учнів слугували:
- унормованість – здатність свідомо добровільно діяти відповідно до прийнятих правил та норм поведінки у природі;
- спрямованість – сформованість духовних потреб до безпосереднього спілкування з природою, необхідного для морально-естетичного, інтелектуального збагачення особистості; сформованість мотивів природоохоронної діяльності;
- активність – наявність дій та вчинків учнів щодо збереження і використання природи, оволодіння вміннями і навичками екологічно доцільної поведінки.
Відповідно до цих критеріїв показниками екологічно доцільної поведінки молодших школярів у дослідженні є:
- знання про норми та правила поведінки в навколишньому середовищі, людину як частину природи, причинно-наслідкові зв’язки у природі, необхідність збереження природи; оцінка дій та вчинків у природі інших і своїх власних;
- емоційно-ціннісне ставлення до природи, що виявляється у творчих, пізнавальних, естетичних потребах взаємодії з природою як рівнозначною цінністю, гуманістичних мотивах і цілях екологічної діяльності, сформованості внутрішніх регуляторів екологічно доцільної поведінки; усвідомлення відповідальності за результати своєї поведінки в природі;
- дії та вчинки щодо збереження, раціонального використання та примноження природи, навички і звички практичної природоохоронної діяльності.
Ці критерії є базовими для визначення типів поведінки молодших школярів у природі:
1. Екологічно доцільний тип поведінки молодших школярів відповідає нормам і правилам поведінки в природі. Учні виявляють високу активність у розробці, проведенні екологічних заходів, участь у них; виявляють рішучість у протидії шкідливим впливам на природу. Намагаються знайти конструктивні рішення: зробити так, щоб не завдати шкоди природі, свідомо і обґрунтовано здійснюють вибір взірця поведінки в навколишньому середовищі. Учні знають норми та правила поведінки в природі, виокремлюють зв’язки в природі, взаємовплив природи та людини, природи та суспільства. В учнів сформована система переконань, ціннісних орієнтацій і установок, що спонукають до опанування новими екологічними знаннями і реалізації їх у діяльності, заснованій на гуманному ставленні людини до природи. Діти прагнуть спілкуватися з об’єктами природи, отримують задоволення від спілкування, прагнуть виразити свої емоції у творчій діяльності, вміють відгукуватися на прояви прекрасного в природі. Мотивами поведінки виступають – “відчуваю відповідальність за природу”; “зробити по-іншому не дозволяє совість”; “бажаю бути корисним природі”; “бажаю бути обізнаною людиною”.
2. Природобезпечний тип поведінки характеризується тим, що молодші школярі намагаються узгодити дії та вчинки із нормами та правилами поведінки в природі. Вони не беруть активної участі в екологічних заходах. Основу цієї активності складає принципова позиція особистості, переконання, цінності, установки. Учні розуміють, якої шкоди природі завдають негативні дії та вчинки людей, відмовляються їх наслідувати, намагаються пояснити шкідливість цих дій, однак їхня екологічна позиція все ще не рішуча. Виконують деякі посильні трудові операції щодо захисту та поліпшенню природного середовища. Учні знають норми і правила поведінки в природі, визначають зв’язки в природі, але розуміють їх обмежено. У них наявні переконання, адекватні екологічним знанням, екологічні ціннісні орієнтації та установки, що не завжди реалізуються у діях і вчинках. Діти отримують задоволення від спілкування з природою, чутливі до краси природи, відгукуються на прояви прекрасного в природі. У них наявний стійкий інтерес до природних об’єктів, бажання милуватися красою природи. Мотивами поведінки виступають – “бажаю бути корисним природі”; “бажаю бути обізнаною людиною”.
3. Нейтральний тип поведінки у природі свідчить про пасивність учнів. Вони неохоче беруть участь у заходах, присвячених екологічним проблемам; дотримуються правил поведінки в природі лише під керівництвом дорослого; не виявляють дієвої допомоги природним об’єктам. Учні дотримуються норм та правил поведінки в природі, але роблять це лише за пропозицією дорослого. Ставлення до моральних норм нестійке, пасивне. Учні володіють знаннями про норми і правила поведінки в природі, не досить чітко виокремлюють зв’язки в природі. В учнів відсутнє вміння критично оцінювати факти, доводити та обґрунтовувати свою точку зору, здійснювати вибір типу поведінки в навколишньому середовищі. У них наявні переконання, адекватні екологічним знанням, екологічні ціннісні орієнтації і установки, що не завжди реалізуються у вчинках. Краса природи не викликає у них позитивних емоцій. Емоційні реакції виявляються у байдужості до природи, відсутності відчуття гармонії і краси в природі, почуття радості від її краси. Мотивами поведінки виступають – “хочу завоювати авторитет у вчителя”, “роблю для того, щоб мене похвалили”.
4. Руйнівний тип поведінки у природі відповідає особистим інтересам вчинку учнів і суперечить екологічним нормам та правилам. Учні діють відповідно до настанов батьків, вчителів, не дотримуючись відповідних екологічних вимог. Вони не мають чітких моральних орієнтирів, невірно пояснюють сутність вчинків. Учні мають поверхові знання про норми та правила поведінки в природі, трудові операції щодо захисту навколишнього середовища; не вміють критично оцінювати факти, не виокремлюють зв’язки в природі. В учнів не сформовані екологічно значущі ціннісні орієнтації, недостатньо розвинена переконаність у необхідності дбайливого ставлення до природи. Учні байдужі до краси природи, не розуміють естетичної цінності природи. Емоційні реакції виявляються у грубості, жорстокості, байдужості у ставленні до природи. В учнів відсутнє бажання милуватися природою, доглядати за природними об’єктами, примножувати і раціонально використовувати їх. Мотивами поведінки виступають – “мене змушують це робити”; “роблю для того, щоб мене похвалили”, “цього вимагають обставини”.
Враховуючи структуру та особливості поведінки учнів у природі, розроблено методику дослідження типів поведінки молодших школярів у природі, що складається з таких компонентів: 1) створення уявних ситуацій за допомогою серій завдань, спрямованих на з’ясування типу поведінки молодших школярів за критеріями унормованості і спрямованості; 2) створення реальних ситуацій вибору взірця поведінки молодших школярів в природі, спрямованих на з’ясування типу поведінки за критерієм активності; 3) спостереження за поведінкою учнів у природі в ситуаціях, що виникали спонтанно.
Отримані результати констатуючого етапу експерименту свідчать, що молодші школярі знають правила та норми поведінки в природі, вміють дотримуватися їх, проте значний відсоток дітей з нейтральним (36,1%) та руйнівним (21,2%) типом поведінки у природі. З метою з’ясування причин такого стану досліджено рівень екологічної культури вчителів, вплив батьків на екологічне виховання молодших школярів. Порівняння емпіричних даних, одержаних від різних груп респондентів та в ході теоретичного дослідження встановлено педагогічні протиріччя процесу формування екологічно доцільної поведінки молодших школярів:
- хоча екологічно доцільні дії і вчинки учнів здебільшого пов’язані з проведенням свят чи створенням дорослими спеціальних умов, лише 5% вчителів вдається до подібних заходів;
- у практиці екологічного виховання всього 11% вчителів застосовують працю у природі, ще менше – 9% - дають учням доручення, пов’язані з доглядом за природними об’єктами. Педагоги підкреслюють доцільність ширшого впровадження ігрових, проективних сучасних технологій екологічного виховання, вказуючи на недостатність наявного науково-методичного забезпечення;
- результати дослідження дозволяють визначити сім’ю як один із потужних чинників екологічного виховання молодших школярів. Однак лише 4% вчителів проводять відповідну роботу, а батьки нерідко допускають дії, шкідливі для природи, в присутності дітей.
Виявлені протиріччя між можливостями молодших школярів і станом формування екологічно доцільної поведінки особистості у практиці роботи початкової школи підтверджують необхідність наукового обґрунтування особистісно орієнтованої технології формування екологічно доцільної поведінки молодших школярів.
У другому розділі “Експериментальна перевірка технології формування екологічно доцільно поведінки молодших школярів” розкривається науково обґрунтована особистісно орієнтована технологія формування екологічно доцільної поведінки молодших школярів, методика, зміст та результати формуючого етапу експерименту.
Технологія формування екологічно доцільної поведінки молодших школярів базується на принципах екологічного виховання та засадах особистісно орієнтованих технологій виховання і передбачає принципи: цілеспрямованості; суспільної спрямованості, зв’язку з життям; використання праці як засобу розвитку й виховання учнів початкової школи; наступності, поетапності, системності та конкретності педагогічного процесу; формування екологічно доцільної поведінки молодших школярів в колективі та через колектив; гуманізму і демократизму в поєднанні з високою вимогливістю й повагою до особистості молодшого школяра; врахування позитивних якостей особистості молодшого школяра; поєднання диференційованого та індивідуального підходів у формуванні екологічно доцільної поведінки молодших школярів.
Беручи за основу сутнісне розуміння технології як структурування виховного процесу, обґрунтовано дотримання двох послідовних етапів формування екологічно доцільної поведінки молодших школярів:
1) диференційований, що передбачає одночасне формування компонентів екологічно доцільної поведінки на основі запровадження комплексу пізнавально-емоційних завдань і екологічних ігор;
2) інтегрований, що узагальнює досвід екологічно доцільної поведінки молодших школярів у процесі вивчення факультативного курсу “Знай, люби та бережи рідну природу!”.
Ефективність розробленої технології формування екологічно доцільної поведінки у молодших школярів перевірено у ході формуючого етапу експерименту протягом 2000 - 2003 р.р. У ньому взяли участь 12 вчителів, 288 учнів (99 – в експериментальних, 189 – у контрольних класах), 149 батьків. В експериментальному дослідженні було задіяно 4 експериментальних класи (ЕК) і 8 контрольних класів (КК1, КК2). В експериментальних класах (ЕК) запроваджувалася обґрунтована особистісно орієнтована технологія, яка передбачала: застосування комплексу пізнавально-емоційних завдань та екологічних ігор, впровадження факультативного курсу “Знай, люби та бережи рідну природу!” та участь молодших школярів у традиційних шкільних екологічних заходах. У контрольних класах (КК1) застосовувався комплекс пізнавально-емоційних завдань та екологічних ігор. Контрольні класи (КК1, КК2) залучалися до екологічних заходів, передбачених шкільним планом виховної роботи.
Для обґрунтування необхідності дотримуватися норм та правил поведінки у природі, аналізу і корекції сформованих у школярів екологічних ціннісних орієнтацій, інтересів і потреб використовували комплекс пізнавально-емоційних завдань. Ці завдання спрямовані на усвідомлення норм та правил поведінки учнів у природі, виявлення взаємозв’язків у природі. Такі завдання виявляють моральну позицію молодшого школяра в його ставленнях до тварин, рослин, людей, дають можливість зрозуміти мотиви свого або чужого вчинку, доцільність вибору того або іншого взірця поведінки, відповідним чином спроектувати свою поведінку в природі. Комплекс пізнавально-емоційних завдань застосовується на різних етапах навчальних занять - у поясненні нового навчального матеріалу, повторенні і закріпленні, а також в організації екскурсій, спостережень, у практичній діяльності учнів з охорони природи. Комплекс складають пізнавально-емоційні завдання на:
1. Виявлення взаємозв’язків тварин і рослин із середовищем існування, пристосувальних ознак живих організмів, ланцюгів живлення у природі;
2. Розуміння універсальної цінності всіх природних об’єктів;
3. Аналіз життєвих ситуацій з метою формування моральної позиції молодших школярів;
4. З’ясування та встановлення норм та правил поведінки у природі.
Для розширення і поглиблення знань про норми та правила поведінки в природі, формування мотивів екологічно доцільних дій і вчинків, корекцію повсякденної поведінки молодших школярів щодо природи нами використовувався комплекс екологічних ігор, що базується на навчальному матеріалі, запропонованому шкільною програмою. Норми і правила стають через гру регуляторами екологічно доцільної поведінки молодшого школяра.
Комплекс складають змагальні, рольові, імітаційні екологічні ігри.
На другому етапі – систематизація та узагальнення особистого досвіду екологічно доцільної поведінки молодших школярів – застосовувався розроблений факультативний курс “Знай, люби та бережи рідну природу!”, розрахований на учнів 4-х класів. Факультативний курс пропонувався як заключний етап роботи з формування екологічно доцільної поведінки молодших школярів і за своєю сутністю є освітньо-виховним курсом, спрямованим на вдосконалення екологічно доцільних дій, вчинків учнів, їх емоційно-ціннісного ставлення до природи, теоретичних знань з екології, започаткованих на уроках з “Природознавства”, “Ознайомлення з навколишнім світом”, “Я і світ”, “Основ безпеки життєдіяльності”.
В основу розробки змісту та методики цього факультативного курсу покладено загальнодидактичні принципи та принципи особистісно орієнтованого виховання.
Метою факультативного курсу є систематизація та узагальнення особистого досвіду екологічно доцільної поведінки учнів 4-х класів.
Його мета реалізувалася у таких виховних завданнях:
- розширення, поглиблення і систематизація знань про моральні норми і правила доцільної поведінки в природному середовищі, екологічні проблеми рідного краю та шляхи їх вирішення;
- формування природоохоронних мотивів, творчих, пізнавальних, естетичних потреб, потреб в альтруїстичному спілкуванні з природою;
- виховання емоційно-ціннісного ставлення до природи;
- розвиток умінь оцінювати чужі вчинки і свої власні; накопичення і узагальнення власного досвіду екологічно доцільної поведінки;
- формування практичних умінь щодо поліпшення стану навколишнього середовища своєї місцевості, навичок і звичок екологічно доцільної поведінки та здорового способу життя;
- розвиток особистої наполегливості, активності у вирішенні екологічних проблем.
Участь молодших школярів у різних формах трудової діяльності сприятливо впливає на процес формування екологічно доцільної поведінки (А.Н.Захлєбний, І.Д.Звєрєв, Т.В.Кучер, Л.П.Симонова). Тому програмою факультативного курсу передбачено виконання екологічних проектів, практичних і лабораторних робіт.
Метод екологічних проектів передбачав оволодіння молодшими школярами екологічними знаннями, стимулював інтерес учнів до екологічних проблем, передбачав розв’язання однієї або цілої низки проблем, навчав практичному застосуванню набутих знань. Молодші школярі із задоволенням та інтересом брали участь у проектах, виявляли ініціативу, робили власний вибір і приймали рішення на доступному для них рівні. Робота над екологічними проектами “Моя тварина”, “Енергозбереження”, “Питна вода”, “Наша поведінка у природі” включала усвідомлення кожним учнем мети, оформлення задуму, розробку організаційного плану, роботу за планом, підбиття підсумків у вигляді письмового звіту. Практична діяльність у проекті орієнтована на вирішення актуальних повсякденних питань і проблем, що виникали у реальній ситуації. Дослідні роботи учнів сприяли розширенню знань про зв’язки у природі, збереження рослин і тварин, заощадження енергії і води, тощо.
На заняттях також застосовувалися екологічні свята, змагальні, імітаційні і рольові екологічні ігри; етичні і евристичні бесіди з екології; кросворди, загадки, прислів’я, приказки, народні пісні, екологічні казки; візуалізації природних об’єктів (фото-, кіно-, відео-), тощо.
Спільні зусилля школи, сім’ї сприяли позитивним змінам у формуванні екологічно доцільної поведінки молодших школярів. На заняттях з тем “Забруднення Землі сміттям”, “Забруднення води”, екологічних проектах “Питна вода”, “Бережіть рідну Землю!”, “Організовуємо проведення Дня Землі”, “Енергозбереження” батьки залучалися до участі у природоохоронній діяльності школи. Так, батьківський вечір “Приєднуйтесь мамо, тато! Нам потрібна ваша допомога!” був присвячений обговоренню екологічних проблем рідного міста, зокрема переробці відходів, проблемі забруднення повітря тощо. Учні разом з батьками пишуть листи-звернення з метою висловлення стурбованості проблемами довкілля. До природоохоронної, екологічно доцільної діяльності залучається громадськість через публікацію матеріалів з екологічних проблем у місцевих газетах, участь місцевих організацій в екологічних програмах, пропаганду науково-популярної літератури з екології у бібліотеці, консультування фахівців з питань охорони здоров’я тощо.
На кожному з виділених етапів відповідно до типів поведінки молодших школярів у природі було конкретизовано педагогічні завдання, що враховували типологічні та індивідуальні особливості молодших школярів.
Вивчення ефективності запроваджуваних розробок здійснювалося за допомогою тих самих методик і прийомів, що й під час проведення констатуючого етапу експерименту. Доцільність їх використання визначалась тим, що вони пройшли перевірку в процесі експериментальної роботи і дають можливість аналізувати в певній системі однаково здобуті дані констатуючого і формуючого етапів експерименту.