НЕПОВНОЛІТНІЙ ЯК СУБ’ЄКТ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА КРИМІНАЛЬНИМ ПРАВОМ УКРАЇНИ :

Краткое содержание

                    ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

      Актуальність теми. У ч. 1 ст. 2 КК України  визначається, що єдиною достатньою підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого Кримінальним кодексом України. У доктрині кримінального права загальновизнано поділ складу злочину на чотири елементи: об’єкт, об’єктивну сторону, суб’єкт, суб’єктивну сторону.  Відсутність одного із цих елементів або однієї з обов’язкових ознак цих елементів виключає можливе притягнення особи до кримінальної відповідальності. Безумовно, всі елементи складу є рівними у своєму загальнозмістовому визначенні. Але, на нашу думку, все ж основним елементом складу злочину слід визнати суб’єкт. Саме протиправна поведінка фізичної, осудної особи, яка досягла віку кримінальної відповідальності, і є підставою для виникнення кримінально-правових відносин. Аналіз цієї проблеми може здійснюватися за традиційним і за новими напрямками. Такі дослідження вже з’являються як в кримінально-правовій, так і в суміжних галузях науки. В їх основі  - спроби виділити окремі соціальні, вікові та інші ознаки, аналіз яких дає додаткові можливості для більш детального вивчення суб’єкта складу злочину. Нові підходи до вивчення цієї проблеми вимагають окремого наукового аналізу впливу психофізіологічних та інших особливостей неповнолітнього на можливість визнаватися суб’єктом кримінальної відповідальності.

Актуальність теми дисертації додатково обумовлюється необхідністю такого наукового дослідження норм чинного Кримінального кодексу України, прийнятого 5 квітня 2001 р., що вступив у дію з 1 вересня 2001 р.   У ньому вперше передбачено самостійний Розділ XV Загальної частини, присвячений особливостям кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх. Тому у дисертаційному дослідженні неповнолітній розглядається як особливий суб’єкт кримінальної відповідальності. Проблема визнання неповнолітнього суб’єктом кримінально-правових відносин досліджується не тільки юристами, але і педагогами, психологами, психіатрами, філософами та іншими фахівцями, тому що вирішити її у межах лише однієї науки неможливо. Особливо це стосується необхідності врахування досягнень психологічної та психіатричної наук, педагогіки у законодавчій та правозастосовчій діяльності, бо юристи не володіють необхідними спеціальними знаннями, які, між тим, мають важливе значення у вирішенні питання про осудність, обмежену осудність, вікову незрілість деяких неповнолітніх, які вчинили суспільно небезпечне діяння, передбачене Кримінальним кодексом України. Саме ці питання, при постійних наукових спробах вирішення деяких з них, залишаються невирішеними у нормах Кримінального кодексу України. Ось чому багато з них є дискусійними, тлумачаться неоднозначно і вимагають не тільки подальшого вивчення, але й нових підходів до їх розв’язання.

 Теоретичною основою дисертаційного дослідження є фундаментальні наукові положення загальної теорії кримінального права, праці як сучасних українських та зарубіжних фахівців, так і науковців колишнього СРСР, а саме: Ю.П. Аленіна, Ю.А. Антоняна, З.А. Астемірова, М.М. Бабаєва,       О.М. Бандурки, Ю.В. Бауліна, Ю.С. Богомягкова, Є.В. Болдирєва,             В.М. Бородіна, В.М. Бурдіна, Л.П. Брич, В.О. Владимирова, Г.С. Гаверова,  В. О. Глушкова, А.І. Долгової, В.П. Ємельянова,  К.Є. Ігошева, С.В. Ківалова, О.М. Костенка, Л.М. Кривоченко, В.М. Кудрявцева, Н.Ф. Кузнецової,        Г.О. Левицького, А.Є. Лічка, М.С. Магаріна, Д.І. Майєра, В.К. Матвійчука, В.Ф. Мельника, Г.М. Мінковського, Н.А. Мирошниченко, В.Ф. Мороза,    В.О. Навроцького, В.С. Орлова, В.Г. Павлова, Т.М. Приходько, В.І. Розенка, М.О. Скрябіна, В.В. Сташиса, Є.Л. Стрельцова, В.Я. Тація, В.І. Терентьєва,                        В.М. Трубникова, А.П. Тузова, В.О. Тулякова, В.В. Устименка,                    О.І. Чернишова, Я.М. Шевченко, А.О. Ярового та ін.  Використовувалися також  дослідження, присвячені асоціальній поведінці дітей та підлітків, здійснені відомими вченими-юристами кінця XIX – початку  XX століття: О.М. Богдановським, Л.М. Василевським, О.Ф. Кистяковським,                   В.І. Куфаєвим, П. І. Люблінським, М.С. Таганцевим  та ін.

      Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження здійснено в межах виконання Комплексної програми профілактики злочинності на 2001–2005 рр., затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. № 1376/2000; Указу Президента України від 18 лютого 2002 р. № 143 “Про заходи щодо подальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян”; окремої теми кафедри кримінального права, кримінального процесу і криміналістики Одеського національного університету ім. І.І. Мечникова (реєстраційний номер 207/125–18 від 29 січня 2001 р.); спільної з біологічним факультетом цього ж університету теми “Розробка наукових основ та методів реабілітації дітей із патологією нервової системи (у тому числі правопорушників)” (реєстраційний номер 207/125–18 від 29 січня 2001 р.).