Тавлуй Олена Вікторівна. Кримінально-правова характеристика незаконних дій щодо усиновлення (удочеріння) : Тавлуй Елена Викторовна. Уголовно-правовая характеристика незаконных действий по усыновлению (удочерению)

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначено мету, завдання, об’єкт та предмет дослідження, охарактеризовано його методологію та емпіричну базу, розкрито наукову новизну і практичне значення одержаних результатів, зазначено про апробацію результатів дослідження, публікації та структуру дисертації.
Перший розділ «Методологічні основи кримінально-правового аналізу незаконних дій щодо усиновлення (удочеріння)» складається із трьох підрозділів, присвячених аналізові та загальній характеристиці питань кримінально-правової охорони дітей, які позбавлені сімейного виховання.
У підрозділі 1.1. «Генезис криміналізації незаконних дій щодо усиновлення у доктрині та законодавстві України» проаналізовано історико-правовий розвиток усиновлення та кримінальної відповідальності за зловживання у цій сфері. Періодизація розвитку відносин, пов’язаних з усиновленням дітей, передачею їх під опіку (піклування) чи на виховання у сім’ю громадян, вирізняється особливістю правового регулювання як нормами сімейного, так і нормами кримінального законодавства.
З огляду на це, розвиток відносин щодо усиновлення запропоновано класифікувати на дві окремі групи: 1) генезис усиновлення та інших форм сімейного виховання відповідно до нормативно-правових актів сімейного та цивільного законодавства; 2) кримінально-правова відповідальність за зловживання у сфері усиновлення та інших формах сімейного виховання.
Важливість нормального функціонування та розвитку досліджуваних інститутів сімейного права в системі сімейно-правових відносин зумовила необхідність криміналізації незаконних дій у сфері усиновлення.
На підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку із прийняттям Закону України «Про внесення змін і доповнень до Кодексу про шлюб та сім’ю України» від 24.03.1998 р. КК України було доповнено статтею 115-2, яка передбачала кримінальну відповідальність за незаконну посередницьку діяльність або інші незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння) дитини, передачі її під опіку (піклування)

чи на виховання в сім’ю громадян. Ця кримінально-правова норма згодом знайшла своє відображення у статті 169 чинного КК України.
У підрозділі 1.2. «Соціально-правові передумови кримінально-правової охорони суспільних відносин щодо захисту прав та інтересів дітей (у контексті незаконного усиновлення)» обґрунтовано, що криміналізацію діянь, передбачених статтею 169 КК України, обумовлює їх суспільна небезпечність. Зазначено, що ці діяння характеризуються своєю поширеністю та повторюваністю на території України і мають неодноразовий характер вчинення, зважаючи на наявні вироки судів згідно із статтею 169 КК України, порушені та передані до судів кримінальні справи (відкриті кримінальні провадження).
Проаналізовано основоположні міжнародні правові акти у сфері захисту та охорони дитинства, які, безумовно, суттєво впливають на кримінально- правову політику України у контексті захисту прав та інтересів дітей, які залишилися поза сімейним вихованням.
Досліджено розгалужену систему вітчизняних нормативно-правових актів, які здійснюють регулювання суспільних відносин у сфері усиновлення та інших формах сімейного виховання, зважаючи на бланкетність диспозиції статті 169 КК України.
У підрозділі 1.3. «Зарубіжний досвід кримінально-правової охорони відносин у сфері усиновлення» проаналізовано інституціоналізацію норм про захист прав дітей (у контексті незаконного усиновлення) у кримінальному законодавстві як держав СНД (Російська Федерація, Казахстан, Азербайджан, Киргизія, Узбекистан, Таджикистан), так і окремих європейських держав (Франція, Іспанія, Голландія, Польща), а також деяких мусульманських країн (Туніс). Зазначено, що кримінально-правові норми, які встановлюють відповідальність за незаконні дії при усиновленні, існують у кримінальних законах як держав-учасниць СНД, так і низки європейських держав, та вирізняються забороною посередницької діяльності з корисною метою у сфері усиновлення дітей та інших формах виховання, а також комерціалізацією цієї сфери суспільних відносин.
Другий розділ «Кримінально-правова характеристика злочину, передбаченого статтею 169 Кримінального кодексу України» складається з двох підрозділів та чотирьох пунктів, в яких охарактеризовано об’єктивні та суб’єктивні ознаки злочину, передбаченого статтею 169 КК України.
У підрозділі 2.1. «Об’єктивні ознаки незаконних дій щодо усиновлення (удочеріння)», що складається з двох пунктів, проаналізовано об’єкт та об’єктивну сторону злочину, який передбачає кримінальну відповідальність за незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння).
У пункті 2.1.1. «Об’єкт злочину, передбаченого статтею 169 Кримінального кодексу України» проаналізовано позиції вчених щодо родового (видового) та безпосереднього об’єкта злочину, передбаченого статтею 169 КК України. Додатково обґрунтовано думку щодо необхідності

визнання самостійним родовим об’єктом певної групи злочинів, які посягають на відносини у сфері охорони сім’ї та неповнолітніх, у тому числі й на відносини у сфері усиновлення та інших формах сімейного виховання.
Визначено основні характеристики безпосереднього об’єкта незаконних дій щодо усиновлення (удочеріння). Зазначено, що склад злочину, який передбачено статтею 169 КК України, є безпредметним.
Обґрунтовано, що потерпілі від незаконних дій щодо усиновлення (удочеріння) вирізняються рядом специфічних ознак: вік (дитина - особа віком до досягнення 18-річного віку); соціальне становище (діти, які опинилися поза сімейним вихованням).
У пункті 2. 1. 2. «Об’єктивна сторона злочину, передбаченого статтею 169 Кримінального кодексу України» досліджено ознаки об’єктивної сторони незаконних дій щодо усиновлення (удочеріння), з’ясовано правові положення інститутів усиновлення, опіки (піклування), патронату над дітьми, прийомної сім’ї, дитячого будинку сімейного типу.
Проаналізовано правові категорії «посередництво», «представництво», «посередницька, комерційна діяльність», «незаконна посередницька діяльність» та існуючі колізії між окремими правовими нормами різних галузей права, зокрема статтею 169 КК України, статтею 216 Сімейного кодексу України, частиною 10 статті 24 Закону України «Про охорону дитинства».
Обґрунтовано позицію щодо необхідності заборони посередницьких дій, із зазначенням при цьому у статті 216 Сімейного кодексу України, які саме дії не будуть визнаватися посередницькими. Зазначено, що необхідно замінити поняття «діяльність» на поняття «дії», оскільки в науковій літературі під діяльністю розуміється неодноразове вчинення незаконних дій щодо усиновлення, що видається не цілком вірним.
Запропоновано під посередницькими діями розуміти будь-яке сприяння щодо влаштування дітей на сімейне виховання у тому разі, коли одна особа зобов’язується в інтересах однієї із сторін виконати певні дії: розшукати батьків дитини та отримати від них згоду на усиновлення; вплинути на суддю з метою прийняття ним позитивного рішення щодо усиновлення; сприяти в оформленні документів, які дали би змогу усунути обмеження, що встановлені законодавством для усиновителів, опікунів, піклувальників тощо. Наведено детальні характеристики ознаки об’єктивної сторони - «інші незаконні дії» щодо усиновлення, встановлення опіки, піклування, передачі дитини на виховання у сім’ю громадян.
У підрозділі 2.2. «Суб’єктивні ознаки незаконних дій щодо усиновлення (удочеріння)», що складається з двох пунктів, проаналізовано суб’єкт та суб’єктивну сторону злочину, який передбачає кримінальну відповідальність за незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння).
У пункті 2.2.1. «Суб’єкт злочину, передбаченого статтею 169 Кримінального кодексу України» зазначено, що суб’єктом незаконних дій

щодо усиновлення визнаються фізичні осудні особи, які досягли 16-річного віку кримінальної відповідальності. Спеціальним суб’єктом цього суспільно- небезпечного діяння є службова особа. Досліджено наукові позиції, зарубіжний досвід щодо притягнення юридичних осіб до кримінальної відповідальності за незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння). До суб’єктів злочину, кримінальна відповідальність за який наступає за статтею 169 КК України, запропоновано віднести: осіб, які бажають усиновити дитину; осіб, які бажають взяти дитину під опіку, піклування; осіб, які набули статусу прийомних батьків та батьків-вихователів дитячого будинку сімейного типу; працівників державних установ, організацій, які беруть участь у процесі усиновлення, взяття дитини під опіку, піклування чи на виховання в сім’ю громадян; працівників медичних установ; будь-яких інших осіб, що вчиняють дії, пов’язані з виконанням об’єктивної сторони злочину, який передбачає кримінальну відповідальність за незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння) та/або сприяють цьому.
У пункті 2.2.2. «Суб’єктивна сторона злочину, передбаченого статтею 169 Кримінального кодексу України» встановлено, що злочин, передбачений частиною 1 статті 169 КК України (формальний склад злочину), може бути скоєно лише з прямим умислом, який характеризується поєднанням інтелектуального та вольового моментів. Неможливість вчинення незаконних дій щодо усиновлення (удочеріння) з непрямим (евентуальним) умислом пояснюється тим, що свідоме допущення може стосуватися винятково наслідків суспільно-небезпечного діяння, які передбачено у частині 2 статті 169 КК України.
У разі скоєння злочину, передбаченого частиною 2 статті 169 КК України, в наявності подвійна (змішана) форма вини, яка передбачає вчинення злочину з умисним ставленням до діяння і необережним ставленням (у формі злочинної самовпевненості чи злочинної недбалості) до суспільно- небезпечних наслідків («тяжкі наслідки»).
Третій розділ «Окремі питання кримінально-правової охорони відносин, пов’язаних з усиновленням» складається з трьох підрозділів, в яких розглянуто питання характеристики кваліфікованих ознак досліджуваної кримінально-правової норми; розмежування злочину, передбаченого статтею 169 КК України, з іншими злочинами, відмежування його від адміністративних правопорушень; особливостей кримінально-правової охорони прав дітей- громадян України при міжнародному усиновленні.
У підрозділі 3.1. «Загальна характеристика кваліфікованих ознак злочину, передбаченого статтею 169 Кримінального кодексу України» проаналізовано зазначені у частині 2 статті 169 КК України наступні кваліфікуючі ознаки: дії вчинені щодо кількох дітей; повторно; за попередньою змовою групою осіб; з використанням службового становища; якщо вони

спричинили тяжкі наслідки, та, враховуючи існуючі підстави криміналізації, запропоновано до них додати такі кваліфікуючі ознаки як «корисливий мотив» та «вчинення злочину організованою групою осіб».
Проаналізовано категорію «тяжкі наслідки» та наголошено на позиції, що тяжкі наслідки для потерпілих від незаконних дій щодо усиновлення (удочеріння) мають настати в результаті незаконної посередницької діяльності або ж інших незаконних дій та характеризуються причинно-наслідковим зв’язком між діянням та суспільно-небезпечними наслідками.
У підрозділі 3.2. «Проблеми розмежування злочину, який передбачає кримінальну відповідальність за незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння), із суміжними злочинами та відмежування його від інших правопорушень» досліджено питання щодо розмежування злочину, передбаченого статтею 169 КК України із злочинами, передбаченими статтями 149, 358, 364, 366, 368, 369, 375 КК України та правопорушенням, передбаченим статтею 184-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Обґрунтовано, що з огляду на суспільну небезпечність правопорушення, яке передбачено статтею 184-2 Кодексу про адміністративні правопорушення, та яке завдає шкоди відносинам, пов’язаним з усиновленням, воно охоплюється диспозицією статті 169 КК України та підпадає під ознаки «інших незаконних дій» щодо усиновлення, у разі вчинення з умисною формою вини, оскільки в результаті цих дій порушується пункт 12 Порядку провадження діяльності з усиновлення та здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей.
Визнається за можливе віднесення «інших незаконних дій» щодо усиновлення та інших форм сімейного виховання до інституту кримінальних проступків лише у тому разі, якщо в результаті цих дій не настали тяжкі наслідки або інші кваліфікуючі ознаки. Посередницькі ж дії щодо усиновлення та інших форм сімейного виховання запропоновано залишити у категорії злочинів, зважаючи на підвищений ступінь суспільної небезпечності цих дій.
У підрозділі 3.3. «Особливості кримінально-правової охорони відносин, пов’язаних з усиновленням українських дітей іноземцями» досліджено окремі аспекти захисту прав та інтересів дітей при їх усиновленні іноземцями за допомогою засобів кримінально-правового впливу. Проаналізовано окремі положення Конвенції про захист дітей і співробітництво у галузі міждержавного усиновлення (щодо іноземного усиновлення) та досліджено дискусійні аспекти діяльності неурядових міжнародних організацій з усиновлення, вивчено досвід зарубіжних держав, на території яких дозволено діяльність цих організацій. Розглянуто особливості кваліфікації дій іноземців, які, здійснюючи усиновлення українських дітей, порушують норму кримінального законодавства, що встановлює кримінальну відповідальність за незаконні дії щодо усиновлення (удочеріння).