Чебан Олеся Михайлівна. Злочинність безпритульних неповнолітніх осіб: кримінологічна характеристика та шляхи запобігання

Краткое содержание

У вступі висвітлюється актуальність теми дослідження, її зв'язок з державними програмами, планами та темами, визначаються об’єкт і предмет, його мета і задачі, наукова новизна одержаних результатів, їх практичне значення, апробації та впровадження результатів дослідження.
Розділ 1 «Кримінологічна характеристика злочинності безпритульних неповнолітніх осіб» складається з двох підрозділів та визначає бездоглядність і безпритульність неповнолітнього в українському суспільстві, розкриває кримінологічну характеристику злочинності безпритульних неповнолітніх осіб.
У підрозділі 1.1. «Проблематика визначення бездоглядності та безпритульності неповнолітньої особи в українському суспільстві» на основі аналізу нормативно-правових актів та поглядів вітчизняних вчених, правників, педагогів розглядаються дефініції «безпритульність» та «бездоглядність» неповнолітніх. З’ясовано, що законодавець в зміст поняття «безпритульність» для характеристики відповідного стану неповнолітньої особи вкладає ознаку наявності чи відсутності житла, в той час як доктрина акцентує увагу на розриві або втраті родинно-сімейних стосунків безпритульних неповнолітніх з батьками. В свою чергу, автор вважає, що для стану безпритульності неповнолітніх осіб важливого значення має набути розрив із сім’єю, втрата родинно-сімейних стосунків неповнолітніх з батьками чи особами, які їх замінюють, а факт наявності чи відсутності житла займає другорядне місце. Саме ця обставина і має бути врахована законодавцем у відповідних нормативно-правових актах.
Дисертант визначає, що стан бездоглядності неповнолітньої особи передує та зумовлює стан безпритульності неповнолітніх; а до найбільш розповсюджених форм життєдіяльності безпритульних неповнолітніх осіб відносить бродяжництво та жебракування, які є деструктивними формами поведінки безпритульних неповнолітніх, а також різні форми поведінки злочинного характеру. До стану безпритульності неповнолітнього автор включає: і соціальне становище неповнолітнього, зумовлене відсутністю в нього будь-якого житла, призначеного та придатного для проживання, і становище неповнолітнього, що в силу різних об’єктивних та суб’єктивних обставин унеможливлює проживання особи у своєму помешканні, і, що найголовніше, розрив сімейно-родинних стосунків з батьками чи іншими особами, які їх замінюють або виконують виховні функції.
У підрозділі 1.2. «Кримінологічна характеристика злочинності безпритульних неповнолітніх осіб» автор наводить аналіз кримінальних проваджень.
Аналіз дисертанта вивчених матеріалів кримінальних проваджень за період 2012 – 2014 роки про злочинність безпритульних неповнолітніх осіб свідчить про намічену тенденцію до її зростання. Так, у 2012 році 25 безпритульними неповнолітніми в м. Києві та Київській області було вчинено 28 злочинів, у 2013 році – 16 осіб досліджуваного контингенту вчинили 25 злочинів, впродовж 10 місяців 2014 року – 20 безпритульних неповнолітніх вчинили 36 злочинів.
Переважна більшість злочинів досліджуваної групи припадає на крадіжки (мобільних телефонів, грошей, особистого майна осіб), в тому числі з обтяжуючими обставинами: ч. 1 ст. 185 КК України – 11 злочинів (12,3%), ч. 2 ст. 185 КК України – 27 злочинів (30,3%), ч. 3 ст. 185 КК України – 3 злочини (3,4%).
Після злочинів корисливого спрямування слідують злочини проти безпеки руху та експлуатації транспорту, зокрема незаконне заволодіння транспортним засобом: ч. 1 ст. 289 КК України – 6 злочинів (6,8%), ч. 2 ст. 289 КК України – 31 злочин (34,8%). Аналіз цих кримінальних проваджень довів, що безпритульні неповнолітні вчиняли викрадення порівняно недорогих автомобілів вітчизняного виробництва або мопедів і моторолерів. У зв’язку з тим, що під механічними транспортними засобами примітка до ст. 286 КК України розуміє всі види автомобілів, а також мотоцикли та інші механічні транспортні засоби, тому кваліфікація і здійснювалася за відповідними частинами ст. 289 КК України, хоча фактично відбувалося таємне вилучення чужого майна з метою його подальшого збуту. Далі – 9 злочинів (10,2%), що були кваліфіковані за ч. 1 ст. 309 КК України (незаконне виготовлення та зберігання психотропних речовин) та 2 злочини (2,2%) – відповідно за ч. 1 ст. 198 КК України (зберігання та збут майна, одержаного злочинним шляхом). Отже, 43 злочини безпритульних неповнолітніх є корисливого спрямування, 37 злочинів проти безпеки руху та експлуатації транспорту та 9 злочинів – у сфері незаконного обігу психотропних речовин та їх аналогів.
Безпритульні неповнолітні у 77 випадках (86,5%) місцем вчинення злочину обирали міста, у 12 випадках (13,5%) – селища міського типу; з них 67 злочинів (75,3%) було вчинено на вулиці, у транспорті – 19 (21,3%), в квартирі – 3 злочини (3,4%). Час вчинення злочинів: ранковий (06:00-12:00) – 9 злочинів (10,1%), обідній час (до 18:00) – 29 (32,6%), вечірній (18:00-24:00) – 38 (42,7%), нічний (24:00-06:00) – 13 (14,6%). Отже, 51 злочин з 89 був вчинений у вечірній та нічний час.
Так, 61 злочин (а це 68,5%) був вчинений групою безпритульних неповнолітніх; між собою співучасники перебували у: родинних стосунках – 6 неповнолітніх (6,7%), дружніх – 47 неповнолітніх (52,8%), знайомі – 36 неповнолітніх (40,5%). У 60% випадках злочини безпритульних неповнолітніх були вчинені: у стані алкогольного сп’яніння – 42%, в одурманюючому стані – 18%.
Дисертантом з’ясовано, що злочинність безпритульних неповнолітніх осіб не систематизується як така та не знаходить свого офіційного підтвердження ні в статистиці правоохоронних органів, ні в нормативних актах. Тому вимірювання злочинності безпритульних неповнолітніх осіб правоохоронними органами та аналіз її з боку науковця має стати одним із головних дослідницьких завдань вітчизняної кримінології, показники якої мають бути доповнені даними віктимологічних опитувань та самозвіту.
Розділ 2 «Детермінанти злочинності безпритульних неповнолітніх осіб» складається з трьох підрозділів та присвячений дослідженню причин та умов злочинності безпритульних неповнолітніх осіб, особливостям кримінологічного портрету особистості безпритульного неповнолітнього злочинця та віктимологічній характеристиці поведінки та злочинності безпритульних неповнолітніх осіб.
У підрозділі 2.1. «Причини та умови злочинності безпритульних неповнолітніх осіб» дисертант висвітлює основні причини, що призводять до стану безпритульності неповнолітніх та причини вчинення досліджуваним контингентом злочинів.
На підставі опитування 55 безпритульних неповнолітніх осіб м. Києва та м. Львова впродовж 2013-2014 років дисертант визначив, що причини безпритульності неповнолітніх (насильство в сім’ї, нераціональне використання вільного часу підлітка у зв’язку з надмірною зайнятістю батьків та їхньою фінансовою неможливістю оплачувати гуртки та секції) криються в сімейній сфері. Серед причин залишення неповнолітніми своїх сімей та поповнення рядів безпритульних респонденти назвали: погані стосунки з сім’єю – 52,7% осіб, насильство по відношенню до них – 92%, бажання самостійного життя – 14,5%, бажання проводити вільний час з друзями – 62%, скрутне матеріальне становище сім’ї – 94,5%, надмірна зайнятість батьків – 87%.
З приводу взаємин у сім’ї безпритульних неповнолітніх осіб дисертантом були отримані наступні дані. У 51% випадках стосунки між батьками та безпритульними неповнолітніми були напружені, у 38% – поганими і конфліктними, і тільки у 11% випадках – приязними. Відповідно, напружені та конфліктні взаємини позначалися і на проведенні спільного дозвілля. Так, 71% безпритульних неповнолітніх осіб дозвілля з батьками не проводили; 21,8% осіб – дозвілля проводили раз на місяць і 7,2% осіб – раз на тиждень. Небажання проводити дозвілля з батьками викликано їхньою надмірною зайнятістю у 92% випадках та небажанням самих неповнолітніх у 89% випадках. Натомість безпритульні неповнолітні, коли проживали з сім’єю, дозвілля проводили у формі: 52,7% випадках – спілкувалися з однолітками; дивилися телевізор або проводили час в мережі інтернет – 23,6% осіб і займалися спортом – 20% досліджуваного контингенту.
Серед причин вчинених ними злочинів безпритульні неповнолітні особи, в першу чергу, назвали: потребу в матеріальних благах – 93%, невисокий матеріальний достаток в сім’ї – 84%, на це їх підштовхни друзі або знайомі – 80%, нераціональне проведення вільного часу, коли не було чим зайнятись, призвів до вчинення злочинів у 69% випадках, 31% осіб не передбачав, що буде спійманий правоохоронним органами, та 16,5% безпритульних неповнолітніх осіб не змогли назвати причини.
Так, автор в цьому ланцюгу детермінантів виділяє причини ближнього порядку (причини, що призводять до безпритульного стану неповнолітніх) і дальнього порядку (безпритульність виступає як безпосередня причина злочинності неповнолітнього). У зв’язку з перебуванням неповнолітніх в стані безпритульності, та для задоволення своїх матеріальних потреб ними і були вчинені злочини. Дисертантом запропоновано розглядати стан безпритульності неповнолітніх як причину у кримінологічному вченні про детермінацію злочинності неповнолітніх.
У підрозділі 2.2. «Особливості кримінологічного портрету особистості безпритульного неповнолітнього злочинця» безпритульність, бродяжництво та жебракування неповнолітніх осіб розглядаються як фактори, що зумовлюють деформацію особистості безпритульного неповнолітнього злочинця.
На підставі емпіричних матеріалів кримінальних проваджень про злочини, що вчинені безпритульними неповнолітніми особами, відомості, що характеризують особистість безпритульного неповнолітнього винного, містять такі показники: за статтю значно переважають особи чоловічої статі 95,1% проти показника жіночої статі 4,9%; за віком у групі 14-16 років нараховується 42 неповнолітніх з показником 68,9%, у групі 16-18 років – 19 осіб відповідно з 31,1%; за родом занять на момент вчинення злочину безпритульних неповнолітніх, які навчалися у школах, – 59%, в професійно-технічних училищах або коледжах – 23%, студентів вищих навчальних закладів – 8,2% та таких, що не навчалися та не працювали, –9,8%; за освітою у неповнолітніх безпритульних неповна середня освіта – у 59%, середня базова – у 23%, повна середня – у 18%, за місцем навчання досліджуваний контингент відзначався як позитивними, так і негативними рисами у 100% випадках.
На момент вчинення злочину склад сім’ї розподілявся наступним чином: у 18% безпритульних неповнолітніх була повна сім’я, з них рідні мати й батько – у 36,3%, мати й вітчим – у 63,7%, неповна сім’я спостерігалась у 82% осіб, з них тільки мати – у 86%, тільки батько – 6%, інші родичі (брати, сестри, бабуся) – 8%. У всіх 100% спостерігався недостатній контроль з боку батьків, відсутність уваги та їхнє легковажне ставлення до виконання своїх виховних обов’язків; у 70% осіб батьки мали низький рівень достатку, у 15% – середній рівень достатку. Внаслідок такого легковажного ставлення батьків до своїх функцій стосовно неповнолітніх, 70,5% цих осіб вживали спиртні напої; 34,4% неповнолітніх осіб знаходилося на профілактичному обліку в органах внутрішніх справ та раніше вчиняли злочини.
Показники у групі опитаних респондентів майже співпадають. За статтю неповнолітніх безпритульних хлопців – 89%, дівчат – 11%; за віком 21% 14-річних, 31% – 15-річних, 30% – виповнилося 16 років, 11% – 17 років та 7% – це особи, яким виповнилося 18 років. Склад сім’ї, з якою проживав безпритульний неповнолітній: у повній сім’ї з рідними батьками – 11%, з матір’ю та вітчимом – 19%, у неповній сім’ї тільки з матір’ю зростали – 47%, тільки з батьком – 3%, з іншими родичами – 6%, раніше перебували у притулку або іншій спеціальній установі – 14% неповнолітніх. В минулому 62% безпритульних неповнолітніх вчиняли кримінальні злочини, з них крадіжки – 37%, грабежі – 14%, угони та заволодіння транспортним засобом – 26%, вживання наркотичних речовин або психотропних засобів – 1%, виготовлення та збут наркотичних речовин або психотропних засобів – 11%, хуліганства – 7%, нанесення тілесних ушкоджень – 4%.
У підрозділі 2.3. «Віктимологічна характеристика поведінки та злочинності безпритульних неповнолітніх осіб» у системі віктимної поведінки безпритульних неповнолітніх та їхньої злочинності дисертант наводить дві групи: 1) де злочинцем виступає сам безпритульний неповнолітній, та кого він обирає в якості потерпілої особи; 2) де безпритульний неповнолітній є потерпілим від злочинних дій.
На підставі матеріалів кримінальних проваджень про злочини, вчинені безпритульними неповнолітніми, відомості, що характеризують потерпілу особу не відзначаються детальною характеристикою ознак жертв. Правоохоронні органи пояснюють це двома причинами: по-перше, в цих категоріях справ, значення набуває не сама потерпіла особа, а її майно, що було вилучено протиправним шляхом, а по-друге, часто безпритульні неповнолітні не мають жодного уявлення, хто нею є, тому і детальна характеристика потерпілого в кримінальних провадженнях у 35% справ відсутня. У решти 65% проваджень: за статтю потерпілими є особи чоловічої статі у 62,5%, жіночої – у 2,5%; за віком у 60% випадках – це особи старші 30 років, з якими безпритульний неповнолітній не перебував у дружніх чи родинних відносинах; і ставлення до потерпілого байдуже – у всіх 65%.
Емпіричні відомості дозволили автору зробити такий висновок про потерпілих від злочинів безпритульних неповнолітніх осіб. Досліджуваній категорії не важливо, кому від їхніх злочинних вчинків заподіюється шкода, потерпілу особу обирали випадково; до рис, що відрізняли потерпілих осіб, можна віднести їхню легковажність, залишення своїх речей без нагляду, залишення транспортних засобів без сигналізації.
З приводу другої групи, то до 64% респондентів було застосовано насильство, в тому числі 22% фізичного характеру, 42% – психічного; дії насильницького характеру над безпритульними неповнолітніми особами вчиняли у 37% – батьки або близькі родичі, у 11% – знайомі або друзі, не знайомі особи застосовували насильство у 7%, вихователі спеціальних установ – у 9% випадках. У 47 % випадках у безпритульних неповнолітніх, коли по відношенню до них застосовувалось насильство, переважало почуття, що ніхто допомогти не може, такого відчуття не виникало у 4 %, та не замислювалися над цим – 13% безпритульних неповнолітніх.
В період перебування на вулиці до 48% безпритульних неповнолітніх респондентів ставали жертвами від таких злочинів: тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості – у 8%, корисливих злочинів – у 27%, дорослі втягували безпритульного неповнолітнього до злочинної діяльності – у 51% випадках, батьки використовували для заняття жебрацтвом – у 39%, стосовно нього застосовувалось насильство – у 43% випадках. Так, автор відзначає, що кожен другий безпритульний неповнолітній ставав жертвою злочину в умовах вуличного середовища.
Розділ 3 «Шляхи запобігання злочинності безпритульних неповнолітніх осіб» складається з трьох підрозділів та присвячений заходам протидії, запобігання та профілактики злочинності безпритульних неповнолітніх на загально-соціальному, спеціально-кримінологічному на індивідуальному рівнях.
У підрозділі 3.1. «Сучасні аспекти загально-соціальної профілактики злочинності безпритульних неповнолітніх осіб» автором обґрунтовано, що діяльність з протидії злочинності безпритульних неповнолітніх осіб повинна носити системний та комплексний характер.
Дисертантом розроблена власна модель протидії злочинності безпритульних неповнолітніх осіб, що має вигляд: «запобігання злочинності безпритульних неповнолітніх осіб + покарання за вже вчинені ними злочинні діяння». На основі аналізу кримінальних проваджень, автором було встановлено, що до безпритульних неповнолітніх осіб судом застосовувались переважно такі види покарань як громадські роботи та позбавлення волі на строк 1-2 роки. Безпритульні неповнолітні, що були засуджені до позбавлення волі на певний строк, при умові, що вони злочин вчинили вперше та без обтяжуючих обставин, на підставі ст. 104 КК України звільнялися судом від відбування покарання з випробуванням та встановленням іспитового строку терміном один рік. Значно рідше суди застосовували до безпритульних неповнолітніх осіб арешт та штраф.
Під запобіганням злочинності безпритульних неповнолітніх осіб автор пропонує розуміти комплекс (тріаду) взаємопов’язаних заходів, що їх мають здійснювати:
1)правоохоронні органи з приводу затримання та доставляння бездоглядних і безпритульних неповнолітніх осіб до закладів соціального захисту для безпритульних дітей та виконання ними інших функцій (охоронної, профілактичної, превентивної, слідчої та ін.);
2)заклади соціального захисту для безпритульних дітей, які носять соціально-психологічний, соціально-реабілітаційний та реінтеграційний характер;
3)громадські та/або благодійні організації, які займаються культурно-освітньою, спортивною та благодійною діяльністю.
Основними завданнями Української держави в обраному напрямку має стати: 1) підтримка соціального сектору незахищених верств населення, до яких відносяться безпритульні неповнолітні та їхні сім’ї; 2) розгляд порядку введення комендантської години для малолітніх з метою попередження їхньої злочинності та безпритульності; 3) влаштування системи молодіжного дозвілля для безпритульних неповнолітніх; 4) надання Уповноваженому з прав дитини законодавчого повноваження відвідувати заклади соціального захисту для безпритульних дітей; 5) державне фінансування закладів соціального захисту для безпритульних дітей та відшукання альтернативних джерел доходу; 6) розширення регіональної мережі відповідних установ; 7) активізація співпраці закладів соціального захисту для безпритульних дітей з Державною службою зайнятості України та її обласними і міськими регіональними відділеннями для проведення безкоштовного професійного навчання безпритульних неповнолітніх осіб, яким за законодавством дозволено працевлаштування, з метою їхнього фахового спрямування та подальшого працевлаштування на підприємства та ін. завдання.
У підрозділі 3.2. «Спеціально-кримінологічна протидія злочинності безпритульних неповнолітніх осіб» дисертантом визначено, що суб’єктами спеціально-кримінологічної протидії злочинам, що вчиняються безпритульними неповнолітніми особами, є дільничні інспектори міліції, слідчі органи, підрозділи кримінальної міліції у справах дітей та органи прокуратури; прикладами спеціально-кримінологічного запобігання є комплексні державні програми профілактики правопорушень, концепції реалізації державної політики у сфері профілактики правопорушень на період до 2011 року та до 2015 року.
Проте виконання програми профілактики правопорушень на період до 2011р. автор піддає критиці та відмічає, що вона не виконана в повній мірі в тій частині, що досліджувалась; мета цих програм не досягнута. Це підтверджується статистикою виявлених ЮНІСЕФ ООН на території України безпритульних неповнолітніх осіб та фактичною кількістю кримінальних проваджень, де обвинуваченими виступають безпритульні неповнолітні.
Дисертант до спеціально-кримінологічної протидії злочинності безпритульних неповнолітніх осіб включає: 1) дієву профілактику дільничними інспекторами та іншими правоохоронними органами на ввіреній їм території сімейного неблагополуччя, як чинника, що призводить до виходу неповнолітніх на вулицю та поповнення груп бездоглядних та безпритульних; 2) винесення правоохоронними органами офіційного застереження батькам, які змушують неповнолітніх жебракувати, бродяжити або вести паразитичний спосіб життя; 3) проведення спільних рейдів працівниками правоохоронних органів та соціальних педагогів, психологів для виявлення безпритульних неповнолітніх; 4) у разі їх виявлення працівниками правоохоронних органів вживати дії з доставляння до відповідних закладів соціального захисту (соціально-реабілітаційного центру); 5) підготовка відповідальними суб’єктами Звіту за результатами виконання Комплексної програми профілактики правопорушень до 2015р., із зазначенням конкретних заходів з профілактики правопорушень, бездоглядності та безпритульності неповнолітніх; 6) доведення виконаних положень Програми через ЗМІ та ін. заходи.
У підрозділі 3.3. «Індивідуальна профілактика злочинності безпритульних неповнолітніх осіб» дисертант розглядає механізми протидії злочинності на індивідуальному рівні, оскільки цей рівень має свій вплив безпосередньо на безпритульного неповнолітнього, що вчинив злочин.
Автор вважає доцільним залучення безпритульних неповнолітніх осіб до економічної активності, суспільно-корисної роботи, що не потребує певних кваліфікаційних чи професійних якостей – наприклад, до прибирання території, озеленення, роботи в майстернях, роботи в підсобних господарствах та іншої праці на території соціального закладу, де вони постійно проживають/перебувають (дитячі містечка, центри допомоги, інші установи) як стримуючого фактору асоціальних явищ в середовищі неповнолітніх.
На основі історичного досвіду залучення безпритульних неповнолітніх осіб до некваліфікованої суспільно-корисної праці («соціальне оздоровлення», тобто залучення безпритульних неповнолітніх осіб до сільськогосподарських робіт та до роботи у різноманітних робочих майстернях, де вони отримували 50% від вартості робіт, а решта 50% – спрямовувалась на харчування та поліпшення побутових умов утриманців), підтвердженого позитивним сучасним прикладом львівської організації «Оселя» (джерелом надходжень якої на 43% є заробітки самих членів спільноти – колишніх повнолітніх та неповнолітніх безпритульних, що ведуть спільне господарство, отримують психологічну підтримку, направлення на медичне обстеження, гроші на кишенькові витрати, допомогу у відновленні втрачених документів, беруть участь в культурних заходах), дисертант засвідчує, що наполегливе залучення безпритульних неповнолітніх осіб до економічної активності, праці може сприяти їхньому подальшому виправленню та ресоціалізації.
В продовження цієї думки автор пропонує використати осучаснений позитивний досвід педагога А. Макаренка та покласти його в основу протидії злочинності безпритульних неповнолітніх в умовах закладу соціального захисту для безпритульних дітей (соціально-реабілітаційного центру – дитяче містечко), а кримінолого-профілактичну методику модифікації їхньої поведінки сформулювати таким чином: «залучення до економічної активності + виховання як основа у протидії злочинності безпритульних неповнолітніх осіб». Дисертант пропонує закріпити як умову перебування безпритульних дітей в закладі соціального захисту для них їхнє залучення до праці, і направлення коштів від такої роботи в розмірі 30-40% на користь закладу для подальшого обслуговування самих безпритульних неповнолітніх осіб (харчування, проживання тощо).
Дисертантом доведено, що подальшого свого розвитку має дістати система віктимологічної профілактики серед безпритульних дітей як самостійний напрям індивідуального запобігання, що може здійснюватися закладами соціального захисту для безпритульних дітей. Оскільки останні відповідно спеціалізуються на кореляційній, ресоціалізаційній та реінтегративній роботі.