КАРАТАЄВА МАРІЯ ВОЛОДИМИРІВНА СЕМІОТИКА ВІРТУАЛЬНОЇ КОМУНІКАЦІЇ(на матеріалі сучасної англійської мови) : Каратаева МАРИЯ ВЛАДИМИРОВНА семиотики ВИРТУАЛЬНОЙ КОММУНИКАЦИИ (на материале современного английского языка)

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано вибір теми, визначено об’єкт, предмет, актуальність дослідження, сформульовано мету і завдання роботи, розкрито її наукову новизну, теоретичне та практичне значення отриманих результатів, описано методи та матеріал дослідження, зазначено основні положення, які винесено на захист, наведено відомості про апробацію роботи, публікації і структуру дисертації.
У першому розділі “Віртуальний дискурс у сучасному англомовному комунікативному континуумі” виявлено характерні риси нового інтерактивного соціокультурного комунікативного простору Інтернет. Спираючись на аналіз наукових розвідок В. Н. Агєєва, Р. Барта, Ю. М. Лотмана, Ч. Пірса, П. Вайяна, Є. Г. Албріттона, M. Данезi, П. Леві, П. Віріліо та ін., визначено основні підходи до розгляду особливостей конвергенції знаків вербальної та інших семіотичних систем у процесі комунікації; досліджено особливості й закономірності використання різних термінів для позначення тексту, що поєднує вербальні та невербальні елементи в єдине структурне, прагматичне та функціональне ціле. На основі розгляду праць І. В. Арнольд, Н. Д. Арутюнової, Н. Г. Асмус, Ф. С. Бацевича, А. Д. Бєлової, О. І. Горошко, В.І. Карасика, О. С. Кубрякової, О. В. Лутовінової, Г. Г. Почепцова, М. Фуко, В. Є. Чернявської, І. С. Шевченко, Дж. Бломерта, П. Шарадо, Д. Крістала, Т. ван Дейка, Н. Феркла, Д.Шифрін відслідковуються особливості трактування поняття “дискурс”, встановлено характерні риси та конститутивні ознаки віртуального дискурсу в ХХІ ст., визначено передумови виділення нових жанрів комунікації у віртуальному просторі.
Наприкінці ХХ – на початку ХХІ століття внаслідок бурхливого розвитку інформаційних технологій, виникнення нових компактних мультифункціональних комунікаційних пристроїв, глобального поширення Інтернету, конвергенції засобів масової комунікації людське існування розгортається не лише в предметному світі, але й у семіосфері. Складність сучасної комунікації полягає не лише в її інформаційній насиченості, але й у семіотичній неоднорідності тексту, який креолізовано шляхом іконічних, графічних зображень, анімації та відеофрагментів. Під впливом цих зрушень змінилося розуміння поняття “повідомлення”, яке має бути синтетичним, інтегрувати знаки різних семіотичних систем.
Знак – це матеріально виражена заміна (представник) іншого предмета, поняття або явища, що використовується в процесах комунікації та обміну інформацією. Знаки виступають об’єднуючим елементом у системі взаємодії, є кодом, завдяки якому люди отримують, зберігають, осмислюють і передають інформацію. Інтеграція статичних і динамічних знаків (тексту, графіки, мультимедіа тощо) у віртуальному просторі сприяє концентрації уваги реципієнта, робить комунікацію більш експресивною, дозволяє більш компактно й лаконічно представити інформацію. Залучення семіотично гетерогенних елементів, які окрім денотативного значення наділені конотацією, імплікують певні контексти й потенційні асоціації, підвищують інформативність повідомлення й водночас сприяють його правильній інтерпретації.
Наявні термінологічні розбіжності на позначення матеріальної форми реалізації віртуальної комунікації не є чітко встановленими, внаслідок чого терміни “електронна комунікація”, “віртуальний дискурс”, “комп’ютерно-опосередкована комунікація”, “мережевий дискурс”, “Інтернет комунікація” тощо часто використовуються як синоніми. У дисертаційній роботі ми використовуємо термін “віртуальний дискурс” з огляду на те, що він найбільш точно відповідає області дослідження, і визначаємо його як структурно гетерогенний текст у контексті комунікації в гіпертекстовій інтерактивній віртуальній реальності, в якому спостерігається кластеризація різних видів дискурсу, мультимодальність засобів впливу, конвергенція семіотичних систем, які у своїй цілісності у сконденсованому вигляді здатні передати великий обсяг інформації.
Віртуальний дискурс реалізується у сукупності певних жанрів, система яких постійно еволюціонує, внаслідок трансформації та модифікації високотехнологічного комунікативного середовища Інтернет.
У другому розділі “Експресивний потенціал конвергенції елементів різних семіотичних систем у віртуальній комунікації” визначено основні способи конвергенції вербальних і невербальних компонентів у віртуальній комунікації, встановлено гіпертекстові властивості інтернет-текстів, досліджено особливості використання словотвірних та графічних засобів із метою надання експресивності номінаціям інтернет-сервісів, виявлено й описано використання вербальних і візуальних риторичних фігур для здійснення прагматичного та естетичного впливу на користувачів Інтернету.
У сучасному віртуальному дискурсі виділено п’ять основних способів конвергенції вербальної та візуальної інформації:
• часткова креолізація тексту, у випадку якої вербальна частина є відносно автономною, незалежною від іконічної – візуальний компонент виконує функцію унаочнення, є факультативним елементом організації тексту (рис. 1);
• повна креолізація тексту, у випадку якої вербальна та іконічна інформація є цілісним лінгвовізуальним утворенням (рис. 2);
• інтеграція елементів інших семіотичних систем – піктограм, ідеограм, літерограм, які заміщують одиниці мови у складі вербального тексту; наприклад, візуалізація інформації шляхом використання піктограм у рекламі продукції Android має на меті чітко та зрозуміло і водночас креативно запропонувати користувачам завантажити програми-додатки на свій мобільний пристрій, що робить комунікацію більш ефективною