ПРОБЛЕМИ СОЦІАЛЬНОЇ АДАПТАЦІЇ ОСІБ, ЗВІЛЬНЕНИХ З КРИМІНАЛЬНО–ВИКОНАВЧИХ УСТАНОВ НА ПІДСТАВІ ЗАКОНУ УКРАЇНИ ПРО АМНІСТІЮ АБО АКТА ПОМИЛУВАННЯ :

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Прийняття Кримінально–виконавчого кодексу України, Закону України “Про соціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк”, підняло регулювання постпенітенціарних відносин на якісно новий рівень. Однак з прийняттям цих важливих законодавчих актів процес пізнання закономірностей регулювання постпенітерціарних відносин не завершився. Навпаки, з’явилися нові можливості для наукового аналізу проблем застосування згаданих нормативних актів, з’ясування їх ефективності. Стало можливим виявлення основних особливостей постпенітенціарного процесу і вироблення на цій основі наукових пропозицій щодо удосконалення чинних правових механізмів забезпечення соціальної адаптації осіб, звільнених з кримінально-виконавчих установ (далі КВУ) на підставі закону про амністію або акта помилування. Все вищезгадане дасть можливість певною мірою посилити запобігання злочинності загалом і особливо рецидивної злочинності. Розбудова соціальної, правової держави та намагання України ввійти повноправним членом у міжнародне співтовариство потребує, зокрема, вирішення цілого комплексу теоретичних і практичних проблем боротьби із злочинністю. Стабільність показників рецидивної злочинності об’єктивно свідчить не тільки про суттєві недоліки в організації виправного процесу засуджених, але й про несприятливий стан справ у сфері соціальної адаптації звільнених з місць позбавлення волі, у тому числі, за актами амністії та помилування.

Амністії, помилування, пом’якшення вимог правил внутрішнього розпорядку кримінально-виконавчих установ, умовно-дострокові звільнення демонструють гуманні можливості кримінально-виконавчої політики української держави. Разом з тим залишається непорушним її фундамент, закладений ще в минулі роки. У системі засобів, які сприяють вирішенню цих завдань, значне місце належить соціальній адаптації осіб, звільнених з кримінально-виконавчих установ, в тому числі, на підставі закону України про амністію або акта помилування. Проблема соціальної адаптації осіб, звільнених з кримінально-виконавчих установ, – одна з центральних і найскладніших зі всіх кримінально–виконавчих проблем. У ній, як у фокусі, з’єднуються елементи економіки і соціальної психології, юриспруденції і політики, наукової теорії і соціальної практики. Від ефективності її вирішення значною мірою залежить моральне відродження та безпека суспільства, а також рівень рецидивної злочинності у державі.

Спостерігається стійка тенденція до збільшення питомої ваги осіб, засуджуваних за вчинення повторних злочинів. У 2003 році раніше судимими було вчинено 84,5 тис. злочинів. За 5 місяців 2004 року кількість зареєстрованих злочинів, вчинених цими особами, зросла на 52,7% (з
23,9 тис. до 36,6 тис. злочинів). У 2003 р. суди ухвалили рішення стосовно 201081 засудженого за вчинення ними злочинів. Кількість засуджених осіб збільшилася на 3,5% у порівнянні з 2002 р., що пояснюється  в основному зростанням рівня злочинності. 2003 р. органи внутрішніх справ зареєстрували 556351 злочин, що на 23,5% більше, ніж у 2002 р. У 2003 р. засуджено 48974 особи (у 2002 р. – 43685), які раніше вже були судимі, мають не зняту або непогашену судимість і вчинили нові злочини, тобто кожного п’ятого було засуджено повторно. За останнє десятиріччя число злочинів, що вчинили особи, котрі раніше вже притягувались до кримінальної відповідальності, щорічно зростало в середньому на 7,3%.

Проблема рецидиву злочинів серед амністованих і помилуваних є актуальною і потребує подальшого вивчення. Так, як зазначив голова Державного департаменту України з питань виконання покарань (далі ДДУПВП) В.А.Льовочкін, за підсумками виконання Закону України від
5 липня 2001 року “Про амністію”, з 28 818 осіб, звільнених з місць позбавлення волі, новий злочин протягом двох років вчинили менше 1% амністованих. О.М.Школа встановив, що рівень рецидивної злочинності серед амністованих складає 18%, а С.І.Комарицький визначив рівень рецидиву серед амністованих за період часу, що становив три роки з моменту їх звільнення – 13,4%. Вивчення матеріалів судових справ у Личаківській виправній колонії ВК-30 у Львівській області показало, що 264 особи уже звільнялися за амністією і повторно вчинили злочини, що становить 18% від усієї кількості засуджених цієї колонії станом на
1 липня 2004 року.

Не менш важливою у цьому процесі слід визнати і ту обставину, що у органів виконавчої влади ще відсутні достатні можливості щодо забезпечення корекції поведінки звільнених з установ виконання покарань на підставі закону про амністію або акта помилування у їх постпенітенціарний період. Вирішення перелічених проблем є гострою необхідністю науки і практики. Необхідність дисертаційного дослідження проблеми соціальної адаптації осіб, звільнених на підставі закону про амністію або акта помилування, обумовлена також економічними чинниками. Якщо взяти до уваги, що на утримання одного засудженого в місцях позбавлення волі держава виділяє 120 грн. на місяць, а у 2001 році за актом амністії було звільнено майже 30 тис. осіб, то тільки один місяць перебування їх в місцях позбавлення волі потребував витрат з державного бюджету 2001 року у розмірі 3 млн. 600 тис. грн. Істотних зрушень у протидії такому небезпечному соціальному явищу, як рецидивна злочинність, неможливо досягти без своєчасного вирішення питань соціальної адаптації раніше судимих, надання їм необхідної допомоги у розв’язанні соціальних проблем та працевлаштуванні.

Організаційно–правові можливості органів місцевого самоврядування щодо забезпечення процесу соціальної адаптації осіб, звільнених з кримінально-виконавчих установ не відповідають сучасним суспільним реаліям, що склалися, і очікуванням суспільства. Аналогічна ситуація склалася також у сфері соціального контролю за звільненими на підставі закону про амністію або акта помилування з боку державних органів, в силу відсутності необхідного правового забезпечення контролю і корекції девіантної поведінки осіб. Крім цього, амністія, як видається, почала засто-совуватися, як засіб зменшення кількості осіб в місцях позбавлення волі.
У даному дослідженні соціальна адаптація осіб, звільнених на підставі закону про амністію або акта помилування, розглядається не тільки як функція державних органів, але і як функція громадських організацій, трудових колективів, фондів тощо.

Питання звільнення з кримінально–виконавчих установ і соціальної адаптації звільнених осіб були предметом аналізу в дослідженнях Ю.М.Антоняна, Ю.В.Бауліна, В.І.Гуськова, В.І.Горобцова, В.А.Елеонського, Ю.Д.Блувштейна, О.І.Зубкова, І.П.Карпеця, А.С.Міхліна, В.С.Наливайка, В.С.Потьомкіна, В.П.Пєткова, Н.М.Пісоцької, В.І.Рудника, М.І.Скригонюка, В.М.Трубникова, О.В.Філімонова, І.В.Шмарова, О.М.Яковлєва, А.О.Ярового і інших вчених. Незважаючи на значну кількість публікацій загального характеру, у теорії кримінально–виконавчого права України проблема соціальної адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі на підставі закону про амністію або акта помилування, не була предметом спеціального монографічного дослідження з сучасних співзвучних часові методологічних позицій і з урахуванням нових реалій реформаційних процесів в Україні. Це тим більш важливо за наявності обширного емпіричного матеріалу, який потребує наукового аналізу. За роки незалежності України було проведено 17 амністій, за якими з місць позбавлення волі згідно даних ДДУПВП було звільнено понад 185 тис. осіб і, крім цього, за актами помилування Президентом України з місць позбавлення волі звільнено понад 4 тис. осіб. Розгляд у рамках одного дослідження звільнення осіб із кримінально–виконавчих установ за актами амністії і помилування з організацією процесу їх соціальної адаптації, дозволяє розширити традиційні наукові погляди про організаційно–правовий і соціально–кримінологічний зміст постпенітенціарного періоду. Законодавче закріплення у законі правового статусу особи, що звільнилася з кримінально–виконавчих установ, і, відповідно, чітка фіксація прав і юридичних обов’язків суб’єктів і інших учасників постпенітенціарного періоду, дасть можливість, на думку автора, удосконалити постпенітенціарні відносини, ефективно запобігати вчиненню нових злочинів такими особами. Наведені міркування, які свідчать про безсумнівну актуальність дослідження проблеми соціальної адаптації осіб, звільнених з кримінально–виконавчих установ на підставі закону про амністію або акта помилування, визначили вибір теми та основні напрями дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження є складовою частиною плану наукової роботи кафедри кримінального права і кримінології Львівського юридичного інституту МВС України. Робота ґрунтується на положеннях Указу Президента України від 16 червня 1999 р. №650/99 “Про додаткові заходи щодо поліпшення діяльності органів внутрішніх справ та громадських формувань з охорони громадського порядку”, де вказано на створення в Україні спеціальних центрів для звільнених з місць позбавлення волі, а також Указу Президента України від 18 лютого 2002 р. №143/2002 “Про заходи щодо подальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян”, а також постанова Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2004 р. № 1133 “Про затвердження Державної програми соціальної адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі, на 2004 – 2006 роки”, де говориться про організацію проведення досліджень проблем соціальної адаптації осіб, звільнених з місць позбавлення волі.