КОЗІЙ Ольга Михайлівна МЕТОДИКА ФОРМУВАННЯ ОБРАЗНО-ІНТОНАЦІЙНИХ НАВИЧОК СТУДЕНТІВ ПЕДАГОГІЧНИХ КОЛЕДЖІВ У ПРОЦЕСІ ВИВЧЕННЯ ДИРИГЕНТСЬКО-ХОРОВИХ ДИСЦИПЛІН



Название:
КОЗІЙ Ольга Михайлівна МЕТОДИКА ФОРМУВАННЯ ОБРАЗНО-ІНТОНАЦІЙНИХ НАВИЧОК СТУДЕНТІВ ПЕДАГОГІЧНИХ КОЛЕДЖІВ У ПРОЦЕСІ ВИВЧЕННЯ ДИРИГЕНТСЬКО-ХОРОВИХ ДИСЦИПЛІН
Альтернативное Название: КОЗИЙ Ольга Михайловна МЕТОДИКА ФОРМИРОВАНИЯ образно-интонационным навыкам студентов педагогического колледжа в процессе изучения дирижерско-хоровых дисциплин
Тип: Автореферат
Краткое содержание: У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено мету, об’єкт, предмет, завдання та його методологічні й теоретичні основи, охарактеризовано методи науково-педагогічного пошуку, розкрито наукову новизну та практичну значущість дослідження, висвітлено напрями впровадження і апробації одержаних результатів експериментальної роботи.
У першому розділі – «Теоретико-методологічні основи формування образного-інтонаційних навичок студентів педагогічних коледжів у процесі вивчення диригентсько-хорових дисциплін“ – здійснено ретроспективний аналіз літератури з проблеми дослідження; подано огляд наукових концепцій ключових понять «інтонація», “образно-інтонаційні навички” з позиції пізнання змісту творів музичного мистецтва; розкрито особливості прояву образно-інтонаційних навичок у студентів педагогічних коледжів в процесі сприймання і відтворення музичних творів на заняттях з диригентсько-хорових дисциплін.
На основі узагальнення наукових праць з музикознавства було з’ясовано, що інтонація в музиці виступає багатофункціональним явищем, тобто основою музичної мови і музичного мислення; вона виконує ті ж психологічні функції, які несе слово в мовленнєвій діяльності та визначає якість відтворення музичного матеріалу.
У музикознавстві також виділяють поняття «інтонування». Багатозначність тлумачень цих понять вимагала звернення до їх етимології. Так, термін “інтонація“, вперше був уведений у науковий обіг Б. Яворським. Вчений розглядав інтонацію в якості художньої виразності в музиці і основи музичного мовлення. Він відмічав здатність людини до звукового мислення завдяки співвідношенням, що зв’язують стійкі та нестійкі звуки ладу.
Більш широко трактував поняття “інтонація“ Б. Асаф’єв. Він підняв його на новий щабель філософсько-естетичної категорії й розглядав інтонацію як інтервал і поспівку, мелодичну фразу і мелодично осмислену гармонію, а також носія художнього образу і засобу його вираження. Сутність музичного мистецтва, на думку Б. Асаф’єва, розкривається через розуміння інтонації, яка відображає дійсність у єдності образного й понятійного, раціонального й емоційного. Вона містить інформацію, звернену до сприйняття та мислення без чітко закріплених за нею значень. Художній образ музики розкривається під час безпосереднього контакту з твором, а засвоєння відтвореної інтонації відбувається через особливу музичну діяльність – “інтонування”.
Б. Асаф’єв вказував також на надзвичайну роль пам’яті та інтонаційних асоціацій як активних чинників у процесі засвоєння та сприйняття музики. Основою музичного мислення, за переконанням науковця, є психологічна здатність людини відображати інтонацію у відриві від реального звучання у вигляді музично-слухового уявлення, сутнісною природою якого є музично-слухові уявлення, тобто музична інтонація. Разом з тим, поза музично-слухових уявлень не можна сформувати образно-інтонаційні навички.
Близьким, але не тотожнім до поняття «інтонація» виступає поняття “інтонування”, тобто правильне (чисте) або не правильне (фальшиве) відтворення тону під час співу або гри на музичному інструменті. В широкому значенні – це втілення в музичних звуках художнього образу, в якому інтонація виконує функцію емоційно-художньої виразності (Б. Асафьєв, О. Маруфенко. В. Медушевський, Г. Побережна, О. Спіліоті, Т. Щериця).
На думку Г. Побережної і Т. Щериці найчастіше це поняття використовується в музичній педагогіці. Його пов’язують з вихованням або розвитком музичного (звуковисотного, інтонаційного) слуху та безпосередніми видами музичної діяльності – сприйманням і відтворенням музичних звуків (зокрема “чистою” або “нечистою” інтонацією виконавця – співака, інструменталіста). Вищезазначені автори відмічають, що у цих та подібних випадках інтонація зводиться до двох, але взаємопов’язаних понять: а) інтонація – це звуковисотний бік мелодії чи іншого голосу; б) інтонація – це найпростіший мелодико-ритмічний зворот (мотив). Таке вузьке розуміння інтонації є цілком природним, оскільки воно акцентує увагу на звуковисотності як важливому і специфічному музичному засобі, дозволяє виділити в звуковому комплексі його провідний компонент – звуковисотну лінію. Ця теза є дуже важливою для вокально-хорового виконавства, особливо для формування образно-інтонаційних навичок студентів педагогічних коледжів.
У розділі проаналізовані вікові та психофізіологічні особливості розвитку голосового апарату студентів педагогічних коледжів (вік 14 – 18 років), а також на основі праць М. Грачова, Л. Дмитрієва, Ф. Засідателєва, А. Здановича, А. Єгорова, В. Єрмолаєва, І. Левідова, В. Морозова, М. Фомічова, Р. Юссона, Ю. Юцевича з’ясовано сутність розвитку співацького голосу в мутаційний період, що дозволило уникнути дискретного підходу у навчанні й зосередитись на континуальному процесі формування співацького апарату студентів. Дослідивши проблему розвитку співацького голосу майбутніх вчителів музики, було встановлено, що формування образно-інтонаційних навичок в процесі викладання диригентсько-хорових дисциплін вимагає створення відповідної методики навчання.
З педагогічної точки зору поняття «навички» вважаються навчальними діями, які набувають автоматизованого характеру внаслідок багаторазового виконання і формуються на основі застосування знань про відповідний спосіб дій, шляхом цілеспрямованих планомірних вправлянь (О. Савченко та ін.). З психологічних позицій це поняття розуміють як психічне новоутворення, підконтрольне свідомості та вироблене шляхом вправ, завдяки якому індивід спроможний виконувати певну дію раціонально, точно й швидко, без зайвих затрат фізичної та нервово-психічної енергії (М. Фіцула).
Аналіз психолого-педагогічної літератури з даного питання (Л. Виготський, М. Бернштейн, П. Гальперін, С. Монаєв, С. Рубінштейн, Б. Теплов та ін.) дав змогу визначити поняття «навички» як динамічну складову активно психомоторної діяльності (за М. Бернштейном). Але треба мати на увазі, що у диригентсько-хоровій діяльності процес інтонування проходить як творчий акт, в якому яскраво виражається індивідуальність співака-диригента та його психоемоційний стан й особистісні якості. Тому найбільш ефективним шляхом формування образно-інтонаційних навичок для художнього виконання музичного твору є паралельний розвиток звуковисотного слуху, співочо-дикційного апарату і вокально-технічних навичок у процесі евристично спрямованого співацького навчання.
На підставі визначених положень “формування образно-інтонаційних навичок” відносно студентів педагогічних коледжів у процесі вивчення диригентсько-хорових дисциплін ми визначаємо як інтегрований багатоплановий психомоторний комплекс, який поєднує вокально-технічні дії і креативне мислення, утворюючи слухове емоційно-насичене уявлення про звуковий образ певного музичного твору та загальне уявлення про його характер. У результаті тривалого повторення вокально-технічні дії стають сформованими образно-інотанаційними навичками.
Формування образно-інтонаційних навичок відбувається поетапно за певними стадіями, основними з яких є: початкове вивчення дій та їх корекція; стадія деталізованого відпрацювання та стабілізації; стадія закріплення та подальшого удосконалення дій.
У другому розділі – «Методичне забезпечення формування образного-інтонаційних навичок студентів коледжів в процесі вивчення диригентсько-хорових дисциплін» – визначено зміст структурних компонентів образно-інтонаційних навичок, розроблено критерії, показники та рівні їх сформованості; обґрунтовано принципи, наукові підходи, функції та педагогічні умови їх ефективного формування у студентів педагогічних коледжів.
Розкриваючи структуру образно-інтонаційних навичок студентів педагогічних коледжів, ми спирались на розроблені у педагогічних дослідженнях наукові підходи, що дозволило розкрити сутність кожного компоненту та взаємозв’язки між ними. Серед найважливіших науково-теоретичних підходів у нашому дослідженні були визначені культурологічний, діяльнісно-креативний, аксіологічний та особистісно - орієнтований.
У дослідженні визначено принципи вокально-хорового навчання, що складають зміст освітньої складової диригентсько-хорових дисциплін, а саме: 1) принцип опори на національне спрямування вокально-хорового навчання; 2) принцип поетапно-ейдетичної організації навчання для вирішення складних технічних і художніх завдань у навчальному процесі; 3) принцип інтегративності змісту диригентсько-хорових дисциплін; 4) принцип мистецько-освітньої рефлексії у процесі відтворення художніх образів хорової музики.
Обгрунтування теоретичних основ дослідження дало можливість визначити педагогічні умови, які підвищують ефективність поетапної методики формування образно-інтонаційних навичок в умовах диригенгсько-хорової підготовки: це створення комфортного навчального середовища з урахуванням психофізичних особливостей вокально-хорового навчання студентів підліткового віку та ранньої юності; свідоме опрацювання вокально-хорового твору з визначенням його художніх образів і характеру відтворення для якісного формування образно-інтонаційних навичок; організація самовдосконалення процесу формування образно-інтонаційних навичок у процесі вивчення диригентсько-хорових дисциплін та організація доцільного педагогічного керівництва даним процесом. Доведено, що лише комплексне забезпечення визначених педагогічних умов може стати основою для вирішення проблеми формування образно-інтонаційних навичок у процесі вивчення диригентсько-хорових дисциплін.
Основні положення теоретико-методичного забезпечення навчального процесу орієнтували нас на реалізацію таких функцій:
- мотиваційно-мобілізуючої, яка сприяє мобілізації та стимуляції креативного потенціалу студентів, посилює інтерес і мотивацію до опанування образно-інтонаційних навичок в процесі спілкування з вокально-хоровим мистецтвом;
- гедоністичної, що забезпечує особливий характер естетичного задоволення в процесі спілкування з мистецтвом і є генератором мотиваційної функції;
- пізнавально-евристичної, як засобу отримання комплексу фахових знань і реалізації творчого потенціалу особистості;
- вокально-діяльнісної, як вміння художньо-емоційно відтворювати образний зміст вокально-хорових творів в умовах навчальних занять і сценічного втілення.
Згідно визначених теоретичних положень структура образно-інтонаційних навичок складається з таких компонентів: мотиваційно-пізнавального, операційно-технологічного і творчо-діяльнісного. До мотиваційно-пізнавального компоненту був розроблений критерій, що давав змогу визначити міру мотиваційної цілеспрямованості та поінформованості щодо спеціальних знань у сфері вокально-хорового мистецтва і формування образно-інтонаційних навичок студентів педагогічних коледжів. Він визначався за такими показниками: 1) інтерес і захопленість вокально-виконавською діяльністю під час навчання у педагогічному коледжі; 2) ступінь особистісної зацікавленості в пізнанні кращих творів світової і національної вокально-хорової культури; 3) потреба в самовдосконаленні вокально-виконавської культури студентів педагогічних коледжів та високоякісної їх презентації.
Операційно-технологічний компонент характеризується рівнем розвитку музично-виконавських та інтерпретаційно-аналітичних умінь у сфері вокально-хорового мистецтва, необхідних майбутньому вчителю музики для оволодіння образно-інтонаційними навичками та ефективного вирішення творчих завдань, що виникають у музично-педагогічній діяльності. До цього компоненту був розроблений критерій, що визначав ступінь готовності майбутніх учителів музики до опанування необхідним вокально-виконавським комплексом знань та умінь. Він визначався за такими показниками:
1) здатність синтезувати вокальний тезаурус та співочі навички, уміння їх переводити у вокально-виконавську культуру майбутнього вчителя музики; 2) уміння виявляти вади і прорахунки під час власного виконання музичних творів; 3) схильність до творчої навчально-комунікативної взаємодії в процесі диригентсько-хорового навчання.
Творчо-діяльнісний компонент виражав здатність до яскравого художньо-образного виконання вокально-хорових творів на основі здобутого досвіду. Його критерій визначався мірою здатності до фахової самореалізації в процесі виконання вокально-хорових творів у різних дієвих формах. Його показниками були: 1) ступінь розвитку творчої уяви та вокально-виконавської інтерпретації відповідно до задуму автора; 2) уміння використовувати артистизм у процесі образно-інтонаційного відтворення художньо змісту музичних творів і презентації своїх вокально-хорових здобутків; 3) здатність до творчої трансформації вокально-виконавського досвіду і вміння творчо презентувати його.
За розробленими критеріями та показниками визначались рівні сформованості образно-інтонаційних навичок у процесі диригентсько-хорового навчання з відповідними характеристиками, що дозволило ранжувати досягнення кожного студента та отримати конкретний матеріал для подальшого математичного обчислювання.
 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины