МАЛЕТИЧ Михайло Михайлович ФІЗИЧНА ОСОБА, ЗАЦІКАВЛЕНА У РОЗГЛЯДІ СПРАВИ, ЯК УЧАСНИК ГОСПОДАРСЬКОГО ПРОЦЕСУ : Малетич Михаил Михайлович ФИЗИЧЕСКАЯ лицами, заинтересованными в рассмотрении дела, КАК УЧАСТНИК ХОЗЯЙСТВЕННОГО ПРОЦЕССА

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується актуальність і ступінь дослідження теми, зазначається зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначено мету та задачі, об’єкт і предмет дослідження, його методологічну основу, розкрито наукову новизну і практичне значення одержаних результатів, викладено відомості про апробацію та публікацію результатів дисертації, структуру й обсяг роботи.
У першому розділі «Загальнотеоретичний підхід до визначення правового статусу фізичної особи у господарському процесі», який складається з трьох підрозділів, здійснений загальний огляд наукових праць про статус фізичних осіб, визначено поняття та ознаки правосуб’єктності фізичних осіб у господарському процесі, види їх зацікавленості у розгляді господарської справи та зарубіжний досвід регулювання у цій сфері.
У підрозділі 1.1. «Господарсько-процесуальна правосуб’єктність фізичної особи як передумова її участі у господарських процесуальних відносинах» розглядаються передумови участі фізичних осіб у господарському процесі.
Визначення процесуального статусу фізичних осіб у господарському процесі пропонується здійснювати з урахуванням підстав набуття цими особами господарської процесуальної правосуб’єктності як узагальненої характеристики здатності бути носієм відповідних процесуальних прав та обов’язків.
Виявляється зв’язок матеріального та процесуального права щодо статусу фізичної особи, зокрема, обґрунтовується висновок, що здатність набувати та здійснювати процесуальні права і обов’язки у господарському судочинстві є елементом загальної господарської правосуб’єктності.
Розмежовано універсальну та спеціальну правосуб’єктність фізичних осіб у господарському процесі у зв’язку із основною участю фізичних осіб-підприємців у відповідних процесуальних відносинах та винятковою участю у цих відносинах фізичних осіб-негосподарюючих суб’єктів. Визначаються основні випадки та проблеми участі фізичних осіб-негосподарюючих суб’єктів у корпоративних спорах, справах, пов’язаних із банкрутством, справах за заявами органів АМКУ до суб’єктів господарювання, справ про облік прав на цінні папери.
Виокремлюються випадки виходу за межі традиційного розуміння суб’єктів господарювання як учасників господарського процесу, зокрема у справах за заявами АМКУ щодо осіб, які займаються веденням особистого селянського господарства, здійснюють контроль над іншою юридичною чи фізичною особою, а також фізичних осіб, що порушили конкурентне законодавство, але згодом припинили підприємницьку діяльність.
На підставі аналізу господарської процесуальної правосуб’єктності громадян обґрунтовано необхідність усунення прогалин у ГПК щодо процесуальних наслідків позбавлення дієздатності учасників процесу. До законодавчого врегулювання цього питання пропонується застосовувати за аналогією положення ЦПК про залучення законних представників, а не припинення провадження у справі на підставі ст. 80 ГПК.
У підрозділі 1.2. «Поняття та різновиди правового статусу фізичних осіб, зацікавлених у розгляді справи, у господарському процесі» визначаються підстави виокремлення юридичної зацікавленості фізичних осіб у розгляді господарської справи.
Розмежовується процесуальна та матеріально-правова зацікавленість фізичних осіб у господарському процесі. Обґрунтовується, що поняття юридичної зацікавленості у матеріально-правовому та процесуально-правовому сенсі поєднується лише у правовому статусі сторін та третіх осіб у позовному провадженні, сторін справ про банкрутство та арбітражних керуючих, що визначає спрямованість цієї роботи.
Процесуальний статус фізичних осіб-негосподарюючих суб’єктів, що зацікавлені у розгляді господарської справи, розширюється за рахунок справ виключної компетенції господарських судів і впливає на природу та вимоги до господарсько-процесуальної форми.
Удосконалення актів господарсько-процесуального законодавства запропоновано здійснювати шляхом пошуку балансу між потребами оперативного та спрощеного судового розгляду господарських справ та необхідністю забезпечення прав інтересів фізичних осіб-негосподарюючих суб’єктів як непрофесійних учасників господарських відносин. Досліджується проблема неповної відповідності процедур господарського процесу для слухання справ господарськими судами у межах провадження про банкрутство про виплати заробітної плати, авторської винагороди, аліментів, а також за вимогами щодо відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров’ю громадян. При цьому наголошується, що потреби професіоналізації господарського процесу мають пріоритет над розширенням компетенції господарських судів.
У підрозділі 1.3. «Зарубіжний досвід процесуального закріплення участі фізичних осіб як сторін та третіх осіб у спеціалізованому господарському (комерційному) судочинстві» визначаються випадки та особливості залучення до спеціалізованого судочинства фізичних осіб.
Аналіз законодавства Франції виявив позитивний досвід наділення відповідною комерційною процесуальною правосуб’єктністю осіб, які здійснюють комерційні акти під час своєї звичайної професійної діяльності. Статус комерсанта у Франції визначається торговим характером угод, перелік яких прямо встановлений законодавством. При визначенні можливості звернення фізичної особи за захистом своїх прав та інтересів до комерційного суду здебільшого використовується об’єктивний критерій, тобто характер відносин, з приводу яких виникає спір. Аналогічний підхід застосовується у Шотландії щодо комерційного процесу.
Приклад Німеччини демонструє, що участь фізичної особи як сторони або третьої особи в комерційному спорі можлива навіть без реєстрації її як підприємця, але за умови відповідності ознак здійснюваної діяльності комерційній, або у прямо передбачених законом випадках (спори між учасниками торгового товариства).
У комерційному судочинстві Хорватії беруть участь не лише фізичні особи-комерсанти, що належно зареєстровані у комерційному реєстрі і провадять економічну діяльність, але й інші фізичні особи, чий щорічний дохід перевищує визначений законом поріг. Аналогічні норми діють у Швейцарії.
В Ірландії питання участі фізичних осіб в комерційному судочинстві прямо не врегульоване, однак встановлена мінімальна сума позову для кваліфікації спору як комерційного, що загалом не сприяє захисту прав комерсантів-фізичних осіб та інших суб’єктів малого підприємництва. Адже сутність такого спеціалізованого виду судочинства, як комерційне, не має полягати у створенні особливих умов розгляду спорів лише для великих підприємств.
З урахуванням позитивного досвіду зарубіжних країн запропоновано відмовитися від суб’єктивного критерію при визначенні підвідомчості спорів господарським судам та наділяти кожну особу повною комерційною процесуальною правоздатністю за умови виникнення спору, що містить всі ознаки комерційного (економічного).
У другому розділі «Участь фізичних осіб, зацікавлених у розгляді справи, у позовному провадженні» розглянуті положення щодо участі фізичних осіб як сторін та третіх осіб у господарському судочинстві та арбітражному розгляді господарських справ .
У підрозділі 2.1. «Особливість участі фізичних осіб як сторін у позовному провадженні» розглядаються проблемні аспекти участі фізичних осіб як позивачів та відповідачів у господарському процесі.
Серед таких проблемних аспектів – неоднакове визначення поняття сторін у процесуальних відносинах, належної сторони, правонаступництва, відповідальності та інших процесуальних особливостей.
Сторонами у господарському називаються визначені у позовній заяві та/або акті господарського суду основні зацікавлені у розгляді справи особи, які є учасниками господарського спору, і мають статус суб’єкта господарювання на момент порушення провадження у справі або незалежно від такого статусу за справами виключної компетенції господарських судів.
Обґрунтовується, що спір, який виник з відносин між господарюючими суб’єктами, підлягає розгляду у господарських судах навіть тоді, коли на момент розгляду справи одна із сторін – фізична особа скасувала державну реєстрацію як підприємець. Такий підхід має унеможливити зловживання правами щодо припинення або набуття статусу підприємця з метою затягування розгляду справ, створення умов для умисного невиконання зобов’язань, зменшення судового збору тощо.
Однією з особливостей участі фізичної особи як сторони у господарському процесі визначено те, що накладення на цих осіб штрафних санкцій як заходу процесуальної відповідальності має здійснюватися відповідно до положень КУпАП України, натомість підстави та порядок застосування таких санкцій до юридичних осіб регламентує глава 27 ГК України про адміністративно-господарські санкції.
У підрозділі 2.2. «Залучення фізичних осіб-негосподарюючих суб’єктів як третіх осіб до господарського процесу» досліджені окремі господарські процесуальні відносини щодо залучення фізичних осіб як третіх осіб.
Встановлено, що залучення конкретної фізичної особи-негосподарюючого суб’єкта як третьої особи без самостійних вимог у господарську справу має ґрунтуватися на підтвердженому правовому зв’язку зі стороною (який хоча й відрізняється від предмета спірного правовідношення, але має бути тісно з ним пов’язаним), безпосередньому впливі рішення на права/обов’язки чи охоронювані законом інтереси третьої особи, відповідному доказовому матеріалі, який може бути надано у процесі третьою особою і його значенням для розв’язання справи, адже як суб’єкт доказування третя особа бере участь у доведенні тих фактів, які мають істотне значення для захисту її самостійного юридичного інтересу.
Для попередження скасування судового рішення з формальних підстав господарський суд, встановивши існування між фізичною особою-негосподарюючим суб’єктом і однією зі сторін правових відносин і можливість впливу на них рішення суду у справі між сторонами, в імперативному порядку має залучати таку фізичну особу до участі у справі як третю особу, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
Відмова у залученні до справи фізичної особи як третьої особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, створює для неї низку додаткових перепон на шляху захисту свого права чи охоронюваного законом інтересу, оскільки ГПК України не передбачає можливості оскарження в апеляційному порядку ухвали про таку відмову. Для усунення цієї прогалини пропонується ст. 27 ГПК України доповнити ч. 2 такого змісту: «Ухвалу про відмову в залученні до участі у справі третьої особи може бути оскаржено». Використання такого процесуального інструменту сприятиме всебічному та об’єктивному розгляду справи, попереджатиме виникнення нових позовів та оскаржень, зекономить час та кошти учасників процесу та господарського суду.
У підрозділі 2.3. «Участь фізичних осіб у розгляді господарських справ у третейських судах та міжнародних арбітражах» аналізується залучення фізичних осіб як сторін розгляду справ в третейських судах та арбітражах.
Зроблено висновок про те, що повністю чи обмежено дієздатні фізичні особи не можуть бути стороною арбітражної угоди, враховуючи те, що обмеження дієздатності особи на укладання арбітражної угоди є підставою для оскарження рішення третейського суду чи арбітражу та унеможливлює його виконання.
Спори між громадянами – іноземними інвесторами та державою з питань державного регулювання іноземних інвестицій та діяльності підприємств з іноземними інвестиціями цілком можуть належати до компетенції міжнародного комерційного арбітражу та слугувати передумовою набуття фізичною особою процесуальних прав і обов’язків у відповідних відносинах.
Процесуальна правосуб’єктність фізичних осіб-підприємців у міжнародному комерційному арбітражі виникає з моменту їх державної реєстрації як підприємців. Додаткові вимоги щодо легалізації зовнішньоекономічної діяльності не мають правового значення. Водночас, з урахуванням законодавства ЄС щодо поняття комерційного підприємства, обґрунтована необхідність віднесення до компетенції комерційних арбітражів спорів за участю самозайнятих осіб.
Для чіткого визначення компетенції комерційного арбітражу з цього питання абзац другий ст. 18 Регламенту МКАС при ТПП України, у якій містяться положення про зміст позову, який подається до МКАС при ТПП України, пропонується доповнити словами «відомості про підприємницьку або незалежну професійну діяльність для фізичних осіб».
Третій розділ «Участь фізичних осіб у процедурах банкрутства» присвячено дослідженню правового статусу фізичних осіб у провадженні про банкрутство у господарському судочинстві.
У підрозділі 3.1. «Залучення фізичних осіб як кредиторів до справ про банкрутство» визначено поняття та складові процесуального статусу фізичних осіб як кредиторів у справах про банкрутство.
Окреслено проблеми участі фізичних осіб як кредиторів у справах про банкрутство. Встановлено єдність процесуального та матеріального розуміння правового статусу кредитора, зокрема фізичної особи-негосподарюючого суб’єкта у справах про банкрутство.
Обґрунтовується, що фізичні особи-негосподарюючі суб’єкти, які надають кредит суб’єктам підприємництва, мають визнаватися «слабкою стороною» у конкурсному процесі відповідно до конституційного підходу до захисту прав споживачів. Виведення за межі загального мораторію на задоволення вимог до банкрута лише окремих вимог фізичних осіб (пропонується називати їх привілейованими) визнано недостатнім. Це зумовлює необхідність переосмислення підходів до примусового повідомлення таких кредиторів про порушення справи про банкрутство, черговості погашення вимог до боржника, наслідків пропуску строків заявлення вимог з боку фізичних осіб-негосподарюючих суб’єктів тощо.
У підрозділі 3.2. «Провадження у справах про банкрутство фізичних осіб-підприємців» досліджено ґенезу та особливості провадження у справах про банкрутство фізичних осіб-підприємців.
Обґрунтовується необхідність застосування об’єктивного підходу до визначення правового зв’язку як елементу правової кваліфікації, що потребує встановлення реального змісту підприємницьких відносин при визначенні підстав порушення справи про банкрутства, а не лише формального відображення участі фізичної особи-підприємця у певних комерційних документах. Інакше кажучи, при визначенні боргу як підприємницького має враховуватися підприємницький характер діяльності боржника.
Принципи добросовісності та розумності зумовлюють необхідність поширювального тлумачення підстав визнання недійсними правочинів, укладених фізичною особою-банкрутом: це стосується не лише строку укладання правочину із заінтересованими особами згідно зі ст. 90 Закону «Про відновлення платоспроможності…», але й інших підстав, визначених у ст. 20 Закону, що породжують негативні наслідки для платоспроможності боржника.
Для забезпечення стабільності господарських відносин необхідне введення процедури розпорядження майном фізичних осіб, щодо яких порушено справу про банкрутство, як і для юридичних осіб, що дозволить попередити спроби несумлінного боржника позбутися майна (особливо із врахуванням пропозиції щодо надання можливості визнання недійсними правочинів (договорів), укладених фізичною особою-боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство).
Обґрунтована необхідність впровадження у правову систему України досвіду Австрії, Бельгії, Німеччині, Швеції щодо інституту «консультантів» фізичних осіб у справах про банкрутство, позаяк Закон «Про безоплатну правову допомогу» виключає консультування з економічних питань.
У підрозділі 3.3. «Перспективи запровадження у господарському процесі положень щодо банкрутства фізичних осіб-негосподарюючих суб’єктів» визначено напрями впровадження у національне процесуальне законодавство іноземного досвіду регулювання банкрутства фізичних осіб – споживачів.
Проаналізовано досвід Великої Британії, Німеччини, США, де банкрутство фізичних осіб-негосподарюючих суб’єктів (споживче банкрутство) вважається таким, що не погіршує стан економічної системи, а навпаки – покращує його шляхом підвищення відповідальності боржників та кредиторів за отримання кредитів, професійного використання засобів забезпечення зобов’язань. Для підтримки ділової активності та стабільності майнових відносин не припускається існування безнадійних боргів, компроміс між кредитором та боржником є обопільною метою сторін, а можливість надати добросовісному громадянину право «розпочати нове життя» визнається соціально-економічною цінністю.
Визначено основні складові провадження щодо споживчого банкрутства в Україні. Воно потребує, зокрема, врегулювання у спеціальному розділі Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»; виключної компетенції господарських судів; нової якості підготовки арбітражних керуючих; спеціального порядку списання залишкових боргів, основою якого є можливість звільнення боржника-фізичної особи від зобов’язань перед кредиторами тільки після 6-річного періоду добросовісної поведінки (добробуту) боржника щодо трудової зайнятості та часткового погашення боргів; виняткового покладення лише на суб’єктів підприємництва ризику втрати коштів від погашення залишкових боргів споживачів; попередження зловмисного використання процедур для списання споживчих боргів; неприпустимості непропорційного обмеження свободи особи.