Жарікова Євгенія Олександрівна Правовий статус суб’єкта підприємництва – громадянина : Жарикова Евгения Александровна Правовой статус субъекта предпринимательства - гражданина

Краткое содержание

Розділ 1. Загальна характеристика правового статусу суб'єкта підприємництва - громадянина містить два підрозділи, в яких досліджуються поняття, зміст правового статусу суб’єкта підприємництва - громадянина та еволюція законодавства щодо суб'єктів підприємництва - громадян.
У підрозділі 1.1. «Поняття і зміст правового статусу суб'єкта підприємництва - громадянина» досліджено визначення «суб’єкта підприємництва - громадянина», яке має місце у науковій літературі, що дозволило виокремити основні характерні риси правового статусу суб’єкта підприємництва - громадянина. У роботі зазначено, що чинне законодавство України не містить визначення поняття «суб'єкт підприємництва - громадянин». Також у законодавстві України відсутній єдиний термінологічний підхід стосовно визначення даної категорії суб'єктів підприємництва, а саме використовуються поняття: «громадянин як суб'єкт господарювання», «підприємець без статусу юридичної особи», «громадянин - підприємець», «фізична особа - підприємець». Зауважено, що застосування декількох термінів щодо одного поняття спотворює волю законотворця, породжує труднощі у процесі застосування права та негативно впливає на забезпечення прав та інтересів учасників правовідносин. У зв’язку з цим обґрунтовується впровадження термінологічної одноманітності щодо позначення особистості як суб’єкта підприємництва і застосування для цього терміну «суб’єкт підприємництва - громадянин», оскільки саме цей термін є найбільш коректним для позначення відносин особистості та держави та згідно ст. 129 ГК України застосовується не тільки відносно громадян України, а також іноземців та осіб без громадянства, які здійснюють підприємницьку діяльність в Україні.
Аргументовано, що поняття та зміст правового статусу суб’єкта підприємництва - громадянина мають ґрунтуватися на положеннях ГК України як основоположного законодавчого акту у сфері господарювання. На підставі аналізу положень ст. 128 ГК України обґрунтовано, що законодавець включає у зміст правового статусу суб'єкта підприємництва - громадянина умови легалізації господарської діяльності, а саме: державна реєстрація громадянина як підприємця без статусу юридичної особи (ч. 1 ст. 128 ГК); принципи, на яких суб'єкт підприємництва - громадянин здійснює свою діяльність (ч. 5 ст. 128 ГК) ; обов'язки суб'єкта підприємництва - громадянина (ч. 6 ст. 128 ГК); відповідальність суб'єкта підприємництва - громадянина (ч. 2, абз. перший ч. 7 ст. 128 ГК); припинення діяльності суб'єкта підприємництва - громадянина (абз. 2 ч. 7 ст. 128 ГК).
Це дозволяє запропонувати включати в спеціальний правовий статус суб’єкта підприємництва - громадянина комплекс законодавчо закріплених прав, обов'язків, у тому числі порядок їх набуття і припинення, а також правові принципи, що відображають взаємовідношення суб'єкта підприємництва - громадянина із суспільством та державою, та міри відповідальності.
На основі проведеного аналізу теоретичної бази щодо поняття правового статусу суб’єкта підприємництва - громадянина, а також положень законодавства України з цього питання удосконалено визначення суб’єкта підприємництва - громадянина з урахуванням, що це особа, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, має спеціальний правовий статус і здійснює підприємницьку діяльність на основі встановлених законодавством принципів як самостійно, так і шляхом залучення найманих працівників і відповідає за зобов'язаннями своїм майном, яке підлягає стягненню.
У підрозділі 1.2. «Еволюція законодавства, що регулює діяльність суб'єкта підприємництва - громадянина» аналізується історія формування та розвитку законодавства про статус суб’єкта підприємництва - громадянина.
На підставі проведеного аналізу розроблено періодизацію розвитку законодавства, що регулює діяльність суб'єктів підприємництва - громадян, а саме:
І етап – з Х століття по початок ХХ століття, який поділено на два підетапи: а) Х – ХV ст. Цей підетап характеризується наявністю в законодавстві окремих норм, спрямованих на регламентацію діяльності купців і захист їх інтересів. Основними джерелами права в даний період є Руська правда, міжнародні договори, статутні грамоти, митні грамоти. Характерними є досить повільні темпи розвитку спеціальних норм законодавства про правовий статус купців, обумовлені, в першу чергу, іноземними загарбницькими і міжусобними війнами на території нашої держави і відповідно складнощами розвитку торговельних відносин; б) ХVI – початок XX в. Цей підетап пов'язаний з тенденцією кодифікації законодавчих норм про правовий статус купців (Судебники, Торгові статути тощо). Правовий статус купців відрізнявся в залежності від приналежності до тієї чи іншої гільдії. Наявність правового статусу купця дозволяло особі в певних випадках міняти і соціальний статус (одержання почесних звань, дворянства тощо.).
ІІ етап – з 1917 р. по 1985 р., що характеризується спочатку повною забороною функціонування громадян як суб'єктів підприємницької діяльності, а з початку 20-х років ХХ ст. поверненням до участі громадян у підприємницькій діяльності, як необхідного елементу господарських відносин (період НЕПу). По закінченні періоду НЕПу (поч. 30-х р. ХХ ст.) і по 1985 р. діяльність суб'єктів підприємництва - громадян заборонялася, що зумовило відсутність відповідних норм господарського законодавства.
ІІІ етап – з 1985 р. по 1991 р., який можна охарактеризувати як період відновлення правового регулювання діяльності громадян як суб'єктів підприємництва. Цей період носить відбитки традицій соціалістичного господарювання, а саме, здійснення індивідуальної трудової діяльності тільки власними силами і силами членів сім'ї громадянина.
IV етап – з 1991 р. по 2003 р., що пов'язаний із набуттям незалежності України і переходом до ринкової системи господарювання, що зумовило розвиток вітчизняного законодавства про суб'єктів підприємництва - громадян з урахуванням ринкових відносин в економіці. У цей період було прийнято ряд законів та підзаконних нормативно-правових актів, що регулюють підприємницьку діяльність громадян в умовах незалежної України.
V етап – з 2004 р. по теперішній час. Початок цього етапу обумовлено прийняттям ГК України, що дозволило кодифікувати норми права, які регулюють діяльність суб'єктів підприємництва - громадян.
На підставі проведеного аналізу зроблено висновок, що найбільш сприятливі для підприємницької діяльності, включаючи діяльність суб’єктів підприємництва - громадян, є етапи, які передбачають регулювання такої діяльності за допомогою спеціальних актів, що мають, як правило, кодифікований характер. Цей факт свідчить про необхідність нарощування і вдосконалення відповідних положень ГК України .
Розділ 2. Характеристика правового статусу суб'єкта підприємництва - громадянина містить чотири підрозділи, в яких досліджуються законодавча основа статусу суб’єкта підприємництва - громадянина, права, обов’язки, відповідальність, а також легалізація та припинення діяльності суб’єкта підприємництва - громадянина.
У підрозділі 2.1. «Законодавча основа правового статусу суб’єкта підприємництва - громадянина» аналізуються загальні і спеціальні нормативно-правові акти щодо статусу суб’єктів підприємництва - громадян.
Зазначається, що на сьогоднішній день правовий статус суб'єктів підприємництва - громадян регламентований нормами, які містяться в нормативно-правових актах різного рівня. Основним нормативно-правовим актом у сфері господарювання, норми якого регулюють особливості здійснення підприємницької діяльності громадянами, є ГК України. У ГК України зазначено обов'язкові ознаки визнання громадянина суб'єктом господарювання, а саме: здійснення підприємницької діяльності та державна реєстрація як суб’єкта підприємництва - громадянина, закріплено один із найважливіших принципів, що характеризує правовий статус суб'єкта підприємництва - громадянина, яким є відповідальність за своїми зобов'язаннями всім своїм майном, названо форми, в яких громадянин здійснює підприємницьку діяльність; закріплено критерії віднесення суб’єкта підприємництва - громадянина до суб’єктів малого та мікро підприємництва тощо.
Встановлено наявність у законодавстві України дублювання окремих норм ГК та ЦК України щодо суб’єктів підприємництва - громадян (наприклад, положення стосовно характеру відповідальності суб'єкта підприємництва - громадянина щодо визнання його банкрутом). Обґрунтовується, що практичне застосування норм права, які містяться у ЦК та ГК України щодо правового статусу суб'єктів підприємництва - громадян, також подальший розвиток законодавства у даній сфері має відбуватися з урахуванням пріоритетності норм ГК України щодо статусу суб'єкта підприємництва - громадянина.
Відзначається невелика питома вага підзаконних нормативно-правових актів, що регламентують правовий статус суб’єктів підприємництва - громадян, які здебільшого не містять спеціальних положень щодо конкретизації правового статусу суб'єктів підприємництва - громадян, а стосуються діяльності всіх видів суб'єктів господарювання. Одночасно зазначено, що на сьогодні в Україні існує велика кількість актів органів державної влади і управління (Міністерства економіки України, Міністерства юстиції України, податкових органів тощо), які містять роз'яснення щодо окремих аспектів регламентації правового статусу суб’єктів підприємництва - громадян. Все вищенаведене свідчить про недостатній рівень законодавчого унормування у цій сфері та доцільність нарощування положень ГК України для відображення специфіки правового статусу суб’єкта підприємництва - громадянина.
У підрозділі 2.2. «Права, обов’язки та відповідальність суб’єкта підприємництва - громадянина» проаналізовано права, обов’язки та відповідальність суб’єкта підприємництва - громадянина як складові його правового статусу. Зауважується, що права, обов’язки та відповідальність суб’єкта підприємництва - громадянина встановлено Конституцією України, Господарським кодексом, Цивільним кодексом тощо.
На підставі положень чинного законодавства виокремлено наступні права суб’єктів підприємництва - громадян: займатися будь-якими видами господарської діяльності, які не заборонено; мати у власності будь-яке майно, необхідне для здійснення господарської діяльності; реалізувати організаційно-господарські повноваження; відкривати рахунку у будь-яких банках; мати печатку; використовувати найману працю; займатися будь-якими видами діяльності, незалежно від того, чи були вони вказані при державній реєстрації; захищати права та законні інтереси у встановленому законом порядку.
Серед обов’язків суб’єктів підприємництва - громадян виокремлено наступні: сплачувати податки та встановлені законом збори; виконувати вимоги контролюючих органів про усунення порушень чинного законодавства; дотримуватися вимог чинного законодавства про охорону навколишнього середовища; не порушувати добросовісну конкуренцію; у встановлених законом випадках підтверджувати наявність спеціальної освіти для отримання відповідної ліцензії.
Обгрунтовано положення про відповідальність суб’єкта підприємництва - громадянина усім своїм майном, на яке може бути накладено стягнення.
У підрозділі 2.3. «Легалізація правового статусу суб'єкта підприємництва - громадянина» досліджено порядок набуття правового статусу суб’єкта підприємництва - громадянина. Проаналізовано стадії державної реєстрації суб’єкта підприємництва - громадянина, що дало можливість виявити проблеми та запропонувати їх вирішення.
Відзначається недосконалість положень Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» у частині переліку документів, які надаються громадянином до органів державної реєстрації. Так, у абз. 5 ч. 1 ст. 42 цього Закону зазначено, що надається «нотаріально засвідчена письмова згода батьків (усиновлювачів) або піклувальників (органів опіки та піклування), якщо заявником є фізична особа, яка досягла 16 років». З буквального трактування даної норми випливає висновок, що всі повнолітні особи повинні надавати вказану згоду, оскільки вони є фізичними особами, які досягли 16 років. Однак це положення не має логічного та юридичного сенсу. У зв’язку із цим запропоновано формулювання абз. 5 ч. 1 ст. 42 цього Закону уточнити і викласти наступним чином: «нотаріально засвідчена письмова згода батьків (усиновлювачів) або піклувальників (органів опіки та піклування), якщо заявником є неповнолітня фізична особа, яка досягла 16 років і має бажання зайнятися підприємницькою діяльністю».
Обґрунтовується уточнення переліку документів, які подаються для державної реєстрації суб’єкта підприємництва - громадянина з урахуванням наявності на практиці категорії осіб, які не досягли 18 років, але набули повну дієздатність у встановленому законом порядку. У зв’язку із цим аргументовано недоцільність надання ними для державної реєстрації нотаріально завіреної письмової згоди батьків (усиновлювачів) або піклувальників (органів опіки та піклування) та запропоновано доповнити абзац 5 ч. 1 ст. 42 вказаного Закону таким положенням: «особи, які є неповнолітніми але набули повну дієздатність у порядку, встановленому законом, надають копію свідоцтва про укладення шлюбу або копію рішення органу опіки та піклування (копію рішення суду) про оголошення неповнолітньої особи повністю дієздатною».
Аргументовано на стадії легалізації суб’єкта підприємництва - громадянина посилити заходи для попередження набуття статусу підприємця особами, стосовно яких державою встановлено заборону на заняття підприємницькою діяльністю. У зв'язку з цим запропоновано ч. 4 ст. 53 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» викласти наступним чином: «особи, винні у внесенні до документів, які надаються державному реєстратору та підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру завідомо неправдивих відомостей або які не надали інформацію про існування відносно них заборони на здійснення підприємницької діяльності, несуть відповідальність, встановлену законом». Відповідно запропоновано ст. 166-11 Кодексу України про адміністративні правопорушення доповнити заходами відповідальності за здійснення таких порушень.
У підрозділі 2.4. «Припинення діяльності суб’єктів підприємництва - громадян» проаналізовано порядок припинення діяльності суб’єктів підприємництва - громадян з обґрунтуванням пропозицій щодо вдосконалення цього процесу.
У роботі обґрунтовано доповнення ст. 59 ГК України положеннями про припинення діяльності суб’єкта підприємництва - громадянина.
Аргументовано уточнення положень ч. 1 ст. 50-1 ЦК України щодо припинення діяльності суб’єктів підприємництва - громадян стосовно кола осіб, які повинні інформуватися про припинення діяльності суб’єкта підприємництва - громадянина та порядку інформування таких осіб.
Обґрунтовано розширення переліку підстав припинення діяльності суб’єктів підприємництва - громадян з урахуванням наявності у чинному законодавстві України низки заборон для громадян на заняття підприємницькою діяльністю, а саме ст.46 Закону «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» доповнити такою підставою припинення діяльності суб’єкта підприємництва - громадянина, як настання подій, з якими закон пов'язує неможливість заняття громадянам підприємницькою діяльністю. У цьому випадку обов'язок подання такої заяви запропоновано закріпити як за громадянами, так і за відповідними державними органами, встановивши для громадян адміністративну відповідальність у вигляді штрафу за порушення обов'язку подати відповідну заяву.
Уточнено порядок формування ліквідаційної маси суб’єкта підприємництва - громадянина – банкрута. А саме з урахуванням наявності інфляційної складової запропоновано вартість майна, яке може бути виключено з ліквідаційної маси вказувати в нормі закону не у твердій сумі, а у відносних показниках. У зв'язку з цим в ч. 9 ст. 90 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» слова «не може перевищувати шести з половиною тисяч гривень» доцільно замінити словами «не може перевищувати суми, еквівалентної шести мінімальним заробітним платам».
Обґрунтовано вдосконалення положень чинного законодавства щодо визнання недійсними або спростування угод (договорів) та майнових дій боржника суб'єкта підприємництва - громадянина. А саме з метою мінімізації несумлінної поведінки суб’єкта підприємництва - громадянина у процедурі банкрутства та захисту прав його кредиторів редакцію ч. 10 ст. 90 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» запропоновано викласти наступним чином: «Угоди (договори) і майнові дії суб’єкта підприємництва - громадянина, пов'язані з відчуженням або передачею іншим способом майна суб’єкта підприємництва - громадянина заінтересованим особам, вчинені протягом року до початку провадження у справі про банкрутство або після початку провадження у справі про банкрутство можуть бути визнані недійсними або спростовані господарським судом за заявою кредиторів».
Розділ 3. Удосконалення правового статусу суб'єкта підприємництва - громадянина складається з двох підрозділів, у яких проаналізовано зарубіжний досвід правового регулювання діяльності суб'єкта підприємництва – громадянина та сформульовано пропозиції щодо подальших шляхів вдосконалення правового статусу суб’єкта підприємництва-громадянина.
У підрозділі 3.1. «Зарубіжний досвід правового регулювання діяльності суб'єкта підприємництва - громадянина» проаналізована нормативно-правова основа правового статусу суб’єкта підприємництва - громадянина у таких країнах, як: Франція, ФРН, Російська Федерація тощо. На підставі проведеного аналізу виокремлено положення, які було б доцільно враховувати при подальшому вдосконаленні відповідних норм чинного законодавства України, а саме:
– визначається, що у більшості країн (Франція, ФРН, Словаччина тощо), в яких діють спеціальні кодифіковані акти, що регулюють відносини у сфері господарювання, основи правового статусу суб'єктів підприємництва - громадян, закріплені саме в цих законодавчих актах. Дана тенденція представляє інтерес з точки зору необхідності розвитку законодавства про суб'єктів підприємництва – громадянах, на базі норм ГК України;
– обґрунтовується доцільність запозичення підходу, який прийнято у законодавстві, наприклад, Республіки Білорусь, відповідно до якого в одній нормі закону приведені всі підстави, що перешкоджають придбанню громадянами статусу суб'єкта підприємництва;
– представляється доцільним запозичити підхід, відповідно до якого при реєстрації як суб'єкта підприємництва громадянин гарантує, що не відноситься до групи осіб, для яких встановлено заборону на заняття підприємницькою діяльністю.
У підрозділі 3.2. «Основні напрями вдосконалення правового статусу суб’єкта підприємництва - громадянина» запропоновано основні напрями розвитку законодавства про правовий статус суб’єктів підприємництва - громадян та обґрунтовано конкретні пропозиції щодо його вдосконалення.
Виокремлено такі загальні напрями вдосконалення законодавства про правовий статус суб’єктів підприємництва - громадян, як: усунення дублювання правових норм про правовий статус суб'єкта підприємництва - громадянина в ГК та ЦК України; уніфікація термінології, яка застосовуються щодо суб'єктів підприємництва - громадян у межах ГК України та інших нормативно-правових актах; подальше удосконалення та розвиток законодавства у цій сфері на базі ГК України.
Запропоновано удосконалення положень чинного законодавства про реєстрацію суб’єкта підприємництва - громадянина. У зв’язку з цим доповнено підстави відмови у проведенні державної реєстрації громадянина як суб'єкта підприємницької діяльності наступним: а) наявність стягнень на майно громадянина; б) прийняття протягом року перед реєстрацією судового рішення про припинення підприємницької діяльності суб'єкта підприємництва - громадянина; в) наявність у громадянина статусу засновника (учасника) господарської організації, яка знаходиться у процедурі банкрутства, враховуючи положення чинного законодавства щодо притягнення до майнової відповідальності засновників (учасників) боржника у встановлених законом випадках. Вчинення суб'єктом підприємництва - громадянином дій, які стали підставою винесення рішення свідчить, як правило, про недобросовісність громадянина, недостатньо високих моральних якостях, незрілості. У той же час здійснення громадянином підприємницької діяльності (в силу такої її специфіки, як самостійність і особистий характер здійснення, професіоналізм, підвищена відповідальність, ризиковий характер діяльності) вимагає від підприємця прояву певних моральних якостей, що дозволяють захистити права і законні інтереси інших учасників підприємницької діяльності. У зв’язку з цим пропонується встановити заборону на повторну реєстрацію для громадянина, щодо якого протягом попереднього року було винесено судове рішення щодо припинення його діяльності як підприємця; в) підставою, пов’язаною із наявністю у громадянина статусу засновника (учасника) господарської організації, яка знаходиться у процедурі банкрутства, враховуючи наявність у чинному законодавстві положень про притягнення до майнової відповідальності засновників (учасників) боржника у встановлених законом випадках.
Аргументовано вдосконалення положень чинного законодавства про банкрутство суб’єкта підприємництва - громадянина. Запропоновано уточнити положення ч. 2 ст. 90 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» щодо підстави для визнання суб’єкта підприємництва - громадянина банкрутом з урахуванням того, що поняття «грошові зобов'язання» є більш широким по відношенню до поняття «обов'язкові платежі» і включає його в себе. Обгрунтовано встановлення можливості для суб’єкта підприємництва - громадянина відновити свою платоспроможність протягом всієї процедури банкрутства до моменту продажу його майна, а саме: доповнити ч. 3 ст. 90 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» положенням про те, суб'єкт підприємництва - громадянин має право до відкликання на подане кредиторами заяву про порушення справи про банкрутство докласти план погашення його боргів. Запропоновано виключити положення ч. 9 ст. 91 цього Закону згідно з якими з моменту прийняття господарським судом рішення про визнання суб’єкта підприємництва - громадянина банкрутом і початку конкурсного провадження втрачає силу державна реєстрація суб’єкта підприємництва - громадянина, а також анулюються видані йому ліцензії на здійснення окремих видів підприємницької діяльності. Уточнено правовий режим майна суб'єкта підприємництва - громадянина шляхом встановлення в ч. 3 ст. 92 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» положення, відповідно до якого зобов'язання суб’єкта підприємництва - громадянина за укладеними договорами не припиняються і вимоги по них після закінчення провадження у справі про банкрутство задовольняються відповідно в повному обсязі або в незадоволеній частині в порядку, встановленому цивільним законодавством.