Капталан Іван Михайлович. Політичні партії як суб\'єкти цивільного права

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, зазначається зв’язок обраної теми з планами науково-дослідницьких робіт, формулюються мета та завдання дослідження, визначаються об’єкт, предмет і використані методи дослідження, викладається наукова новизна роботи, висвітлено практичне значення й апробація результатів дослідження, вказано публікації та структура дисертації.
Розділ перший. «Формування засад визначення цивільно-правового статусу політичних партій» складається з трьох підрозділів, присвячених постановці проблеми, дослідженню стану вивчення проблеми, визначенню методологічного підґрунтя ключових понять дослідження.
Підрозділ 1.1. «Історико-правовий аналіз законодавства щодо регулювання діяльності політичних партій» присвячено історичному екскурсу у становлення та еволюцію поглядів на досліджувані питання та вивченню світового і вітчизняного досвіду соціально-економічних перетворень та їх правового забезпечення у сфері політичних партій.
При аналізі стану першоджерел були розглянуті насамперед ті юридичні пам’ятки, акти цивільного законодавства тощо, які містять інформацію про стан правової доктрини у галузі в цілому, а також відбивають досягнення правової думки, котрі знайшли своє відображення в окремих нормах права, правових інститутах, кодифікованих актах. У зв’язку з цим було визначено, що незважаючи на порівняно недовгу історію свого існування – в сучасному вигляді політичні партії існують в світі з другої половини XIX століття – вони стали, безсумнівно, одним з найважливіших досягнень людської цивілізації. Це – «політична» з усіх громадських організацій сучасного суспільства: її метою є завоювання, утримання і використання державної влади, здійснення зв’язків між суспільством і державою.
Зазначається, що утворення політичних партій зумовлюється рядом факторів виникнення; 1) існують різноманітні думки політичних партій на політичний устрій суспільства та інші конкретні політичні, економічні, соціальні і духовні проблеми; 2) з виникненням соціальних класів і соціальних суперечностей, соціальних антагонізмів виникає і соціальна нерівність; 3) невдоволеність частини суспільства існуючим становищем і відповідно потреба в діях, щоб змінити становище, і викликали необхідність створення політичних сил, об’єднань; 4) причини національного, етнічного характеру, суперечності, існуючі в суспільстві на національному ґрунті. Політичні партії в країнах Африки, Латинської Америки та ін. виникли саме в умовах конфліктів між етнічними спільностями.
Зазначається, що не зважаючи на те, що українське законодавство про політичні партії було розроблено з урахуванням нових ринкових відносин і в цілому відповідає міжнародним стандартам, воно не позбавлено недоліків і внутрішніх протиріч, які негативно відображаються на правозастосовчій діяльності.
У підрозділі 1.2. «Загально-теоретичні аспекти цивільної правосуб’єктності політичних партій та визначення їх правового статусу» присвячено аналізу наукових праць правознавців, які спеціально або опосередковано торкаються досліджуваних питань.
Цивільна правосуб’єктність є складовою частиною правового статусу особи як системи закріплених і гарантованих державою прав, свобод, законних інтересів і обов’язків особи.
Звертається увага, на те, що взаємозв’язок і взаємозумовленість цивільного стану особи, її правосуб’єктності і правового статусу полягає в тому, що держава, визначаючи цивільний стан особи, тим самим закріплює її правовий статус, фіксує його можливий обсяг, а також наділяє особу правосуб’єктністю, яка залежить від обсягу правового статусу особи. Правоздатність юридичних осіб може бути загальною (універсальною) та спеціальною (обмеженою).
Зазначається, що правосуб’єктність політичних партій є суспільно-юридичною якістю, яку норми права надають політичним партіям у відповідності до вимог та потреб суспільного розвитку.
Правосуб’єктність політичної партії слід визначити як особливе суб’єктивне право, яке входить до складу загальних правовідносин, тобто, це і є можливість, яка належить політичній партії та відображається в її діяльності.
Специфіка правосуб’єктності політичних партій в силу її складності може бути представлена в різноманітних контекстах, але визначне значення при цьому має її обумовленість концептуальними засадами приватного та публічного права.
Відзначено, що в радянській та сучасній юридичній літературі поняття правосуб’єктності не отримало однозначного тлумачення. Розглянувши різні підходи до поняття і структури правового статусу, зроблено висновок, що під правовим статусом політичної партії необхідно розуміти взаємопов’язані обов’язки, права, свободи і законні інтереси політичної партії, а також юридичну відповідальність, які у своїй сукупності характеризують правове положення політичної партії.
Підрозділ 1.3. «Огляд літератури та вибір напрямів за темою дослідження» присвячений дослідженню кола питань, які пов’язані з визначенням цивільно-правового статусу політичних партій та їх правової природи, що набувають особливої актуальності і якісно впливають на підвищення рівня нормотворчості та наукового осмислення цих питань на різних етапах історичного розвитку.
Серед дослідників цивільно-правового статусу політичних партій в радянському та сучасному українському цивільному праві були такі вчені-юристи, як: Г. Є. Авілов, В. К. Андрєєв, М. І. Брагінський, В. А. Васильєва, В. В. Вітрянський, Ю. С. Гамбаров, А. О. Гордон, О. С. Іоффе, О. Ю. Кабалкін, Л. М. Казанцев, О. А. Красавчиков, М. В. Кротов, Н. С. Кузнєцова В. Л. Невзгодіна, М. О. Нерсесов, І. Б. Новицький, О. А. Підопригора, Ю. С. Рябіков, В. О. Рясенцев, Ю. К. Толстой, П. П. Цитович, Г. Ф. Шершеневич та ін., праці яких й до цього часу є основним підґрунтям для науковців та практиків при вирішенні питань стосовно питань цивільно-правового статусу політичних партій. Проте в умовах зміни економіко-правових умов функціонування політичних партій, зміни акцентів у державному регулюванні даних питань, впливу євроінтеграційних процесів потребує переосмислення положення щодо цивільно-правового статусу політичних партій.
Огляд літератури дозволив дійти висновку про те, що попри значну увагу науковців до означеної проблеми, велика кількість питань, зокрема, цивільно-правовий статус політичних партій в Україні, усе ще залишаються недослідженими.
Розділ другий «Поняття та особливості політичної партії як суб’єкта цивільних правовідносин» складається з трьох підрозділів і присвячений дослідженню цивільних правовідносин, що виникають із створення політичних партій, аналізу та визначенню поняття політичної партії, розгляду внутрішньої структури та організаційної єдності політичної партії, визначенню засобів індивідуалізації політичної партії та особливості реалізації її цивільної правосуб’єктності.
У підрозділі 2.1. «Поняття політичної партії як суб’єкта цивільних правовідносин» акцентується увага на тому, що поняття політичної партії в політичних концепціях пройшло певну історичну еволюцію в контексті суспільно-політичного розвитку. Водночас еволюція визначалася певним розвитком самої політичної науки і, зокрема, станом вивчення партій.
Визначення поняття партії, крім суто теоретичного, має і практичний характер. Адже від наявності в тієї чи іншої організації ознак «партії» залежить її відповідний правовий статус, її права та обов’язки в політичній та громадській сферах, особливе функціональне становище в державному механізмі, інші практичні моменти, які відрізняють політичні партії від виборчих союзів, груп тиску, громадських організацій.
Звертається увага на те, що аналітичні труднощі визначення суті поняття «партія» зумовлені специфікою та різноманітністю підходів, які при цьому застосовують. Серед них варто виділити кілька основних.
По-перше, абстрактно-інтуїтивні формулювання на зразок: «партія – це держава в державі», «посередник» між державою та суспільством, «міст від мас до вождя» тощо. По-друге, в межах державно-політичної теорії розроблені чіткіші, загальні визначення, за допомогою яких робились спроби в єдиній формі виділити та врахувати специфічний характер політичних партій як явищ соціального, політичного та державного життя, особливостей їх ролі в державі, функцій, організаційної форми. По-третє, до дефініції політичної партії полягає у спробах дати визначення партії не через її визначальний критерій, а через цілу систему ознак.
Акцентується увага на тому, що нормативною вимогою існування будь-якої політичної партії є участь у політичній боротьбі при кардинальному завданні завоювати мандат на владу, щоб реалізувати свою політику. Боротьба за володіння політичною владою – це нормальна умова функціонування політичної партії. Основною ознакою, що відрізняють політичні партії від державних структур є добровільність об’єднання.
Звертається увага на те, що згідно ст. 2 закону України «Про політичні партії України», політична партія є зареєстрованим у встановленому порядку добровільним об’єднанням громадян – прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних діях.
Пропонується визначення: політична партія – це організація, діюча у сфері політичного життя суспільства, що об’єднує людей за спільністю їх інтересів і переконань для політичної реалізації своєї політичної мети, зареєстрована згідно із законом, має певну загальнонаціональну програму, змагається за здобуття влади шляхом участі у виборах та здійснює вплив на неї через формування своїх політичних вимог.
У підрозділі 2.2. «Організаційна єдність політичної партії та її внутрішня структура як класифікуючі ознаки» встановлено, що статтею 11 Закону України «Про політичні партії в Україні» передбачено, що політична партія протягом шести місяців з дня реєстрації забезпечує утворення та реєстрацію у встановленому Законом порядку своїх обласних, міських, районних організацій у більшості областей України, містах Києві, Севастополі, Автономній Республіці Крим.
Звертається увага на те, що внутрішня структура політичної партії закріплюється у статуті. Згідно статті 8 Закону України «Про політичні партії в Україні» наявність статуту є обов’язковою вимогою для створення і реєстрації політичної партії. При цьому статут політичної партії обов’язково повинен містити такі елементи організаційної єдності, як: перелік статутних органів політичної партії, порядок їх утворення, їхні повноваження і термін дії цих повноважень; порядок виникнення, зупинення та припинення членства в політичній партії; права та обов’язки членів партії; порядок скликання та проведення партійних з’їздів, конференцій, зборів та інших представницьких органів політичної партії.
Однак при цьому в означеному Законі не передбачені якісь обов’язкові правила щодо організації внутрішньої структури та порядку функціонування окремих органів управління політичної партії. Однак такі правила напрацьовані практикою діяльності політичних партій в Україні.
Регіональні конференції (загальні збори) відділень політичних партій скликаються не рідше одного разу на 2 роки для обрання керівних органів відділень. У роботі регіональних конференцій мають право брати участь делегати, обрані первинними організаціями, а в роботі загальних зборів партії беруть участь всі члени партії регіонального відділення.
Статутом партії визначається організація органів партійного керівництва відділеннями партій. Як правило, керівними органами регіональних відділень партій є комітет, бюро, а іноді тільки керівник низової організації.
Організаційна структура передбачає організаційні принципи побудови партії, статус її органів, взаємозв’язки між структурними ланками.
У структуру політичної партії входять: лідер партії; партійна бюрократія; мозковий штаб; партійна ідеологія; партійний актив; рядові члени партії.
Також звертається увага на те, що статтею 6 Закону визначено коло осіб, які не можуть бути членами партій. До них належать судді, працівники прокуратури, працівники органів внутрішніх справ, співробітники Служби безпеки України, військовослужбовці, працівники органів доходів і зборів, персонал Державної кримінально-виконавчої служби України.
Встановлено, що з метою стимулювання розвитку політичних партій та їх організаційної структури в демократичному руслі необхідно вжити заходів щодо: стимулювання децентралізації організаційної структури політичних партій України; стабілізації партійного членства, попередження політичного зрадництва; зростання внутрішньопартійного демократизму; стимулювання зменшення кількості політичних партій та переходу до системи поміркованого плюралізму; зменшення ролі лідера у політичних партіях (блоках партій); попередження виникнення тоталітарних політичних партій; реалізації ст. 37-ї Конституції та ст. 5-ї Закону України «Про політичні партії в Україні» щодо заборони створення політичними партіями воєнізованих формувань; розмежування бізнесу та політики тощо.
У підрозділі 2.3. «Засоби індивідуалізації політичної партії та особливості реалізації її цивільної правосуб’єктності» відмічається, що можливість здійснювати дії, спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних правовідносин, пов’язується з володінням певними цивільними правами. Індивідуалізація політичної партії розглядається зважаючи на загальне поняття індивідуалізації юридичної особи, так-як після державної реєстрації політична партія отримує статус юридичної особи. Юридична особа є продовженням індивідуальних осіб, особистість і воля яких продовжує жити у створюваних ними об’єднаннях.
Кожна юридична особа має своє найменування (ім’я) та місце знаходження, які дозволяють індивідуалізувати (виокремлювати) її поміж низки схожих суб’єктів цивільного права. Від свого імені вона набуває майнових і особистих немайнових прав і виконує обов’язки, вступаючи в різноманітні цивільно-правові відносини з іншими суб’єктами цивільного права.
У процесі дисертаційного дослідження було встановлено, що Закон «Про політичні партії в Україні» закріпив цілу низку вимог не тільки безпосередньо до назви політичної партії, а й до додаткових засобів її індивідуалізації – символіки партії. Так, зокрема, вони не повинні збігатись з назвою та символікою іншої зареєстрованої політичної партії; заборонено буквальне відтворення у символіці партії не лише державних символів України, але і символів іноземних держав. Однак при цьому законодавець не надає визначення поняття символіки політичної партії, а лише зазначає, що політична партія може мати партійну символіку, до якої належать партійний гімн, прапор, розпізнавальний знак, девіз. Враховуючи, що
перелік є чітким і не припускає розширеного тлумачення, зроблено висновок, що чинне законодавство передбачає чотири види партійної символіки, які може (але не зобов’язана) мати політична партія: партійний гімн, прапор, розпізнавальний знак, девіз.
Зроблено висновок, що проаналізована проблема назви політичної партії, яка відіграє важливу роль, виконуючи ідентифікаційну та дистинктивну функції. Запропонована тричленна структура назви партії, яка складається з загальної, індивідуальної та факультативної частин. Пропонується запровадити правовий захист назв партій, а також заборонити зміну назви політичної партії після її утворення.
У Розділі третьому «Особливості відповідальності, створення та припинення діяльності політичної партії в сучасних умовах», який складається з трьох підрозділів, здійснено аналіз відповідальності, створення та припинення діяльності політичної партії в сучасних умовах.
У підрозділі 3.1. «Порядок створення політичної партії за законодавством України» акцентується увага на тому, що сучасні українські політичні реалії багато в чому визначаються соціальною структурою суспільства.
Початковий напрям створення політичної партії – розробка партійної ідеології, що відбиває в теоретичній формі корінні інтереси тієї спільності людей, яка складає соціальну базу партії. Наявність певної ідеології – найважливіша ознака політичної партії, що відрізняє її від будь-якої іншої громадської організації.
Другий напрям – вироблення програми дій партії, формулювання стратегічних і тактичних цілей і завдань партії, визначення методів і засобів боротьби за владу згідно з політичною ситуацією в країні. Тут важливий зважений облік реальних можливостей партії. Не можна ставити нездійсненних завдань, заснованих лише на емоціях партійних лідерів.
Третій напрям – підготовка і проведення виборчих кампаній. У демократичному суспільстві основний шлях партії до влади – загальнонародні вибори. Тільки через розширення своєї електоральної бази партія може пройти в парламент, отримати доступ до влади. Тому передвиборній пропаганді своєї програми, забезпечення необхідного рейтингу своїх кандидатів у представницькі органи влади кожна партія надає таке велике значення. Створюються спеціальні передвиборні штаби, у яких працюють кращі політтехнологи з досвідом організації виборних кампаній. У боротьбі за владу партії не шкодують матеріальних засобів.
Четвертий напрям здійснюється за трьома векторами.
Партія, що отримала на виборах більшість голосів виборців (при двопартійній системі) формує уряд, стає правлячою.
При багатопартійній системі партія, подолавши за кількістю поданих за неї голосів встановлену законом межу, проходить у парламент,
створює в ньому фракцію і в залежності від своєї політичної орієнтації діє або на підтримку уряду, або в якості опозиції.
Партія, яка не увійшла до парламенту, починає все «спочатку» – організовує роботу по підготовці до чергових виборів.
У відповідності до частини 6 ст. 11 Закону України «Про політичні партії в Україні», після реєстрації політична партія набуває статусу юридичної особи.
Відповідно до ст. 28 ЦК України юридичні особи утворюються в порядку, встановленому законодавством. Громадські організації, порядок виникнення яких законодавством не передбачений, утворюються в порядку, встановленому їхнім статутом.
Виникнення юридичної особи неможливе без певних установчих документів, якими можуть бути: розпорядчий акт або статут (положення), або установчий договір і статут, або протокол зборів тощо. В установчих документах мають зазначатися найменування юридичної особи, її місцезнаходження, цілі і предмет діяльності, склад і компетенція її органів, а також інші відомості, що їх передбачають законодавчі акти про юридичні особи відповідного виду. Установчі документи можуть містити й інші реквізити, які не суперечать законодавству.
Неодмінною умовою виникнення юридичної особи є або її державна реєстрація, або реєстрація її статуту.
У підрозділі 3.2. «Відповідальність політичної партії в цивільних правовідносинах» акцентується увага, що до теперішнього часу в науці немає чіткого визначення «юридична відповідальність політичної партії»; не склалося єдиного розуміння юридичної відповідальності політичної партії і як міжгалузевого правового інституту; відбувається ототожнення понять «конституційна відповідальність», «політична відповідальність», «юридична відповідальність політичної партії». Далеко від досконалості і правове регулювання як правового статусу політичних партій, так і їх юридичної відповідальності. Особливо це відноситься до «розмитості» в чинному законодавстві підстав юридичної відповідальності даних суб’єктів суспільних відносин і наявності декларацій юридичної відповідальності.
У підрозділі 3.3. «Підстави та порядок припинення політичної партії за чинним законодавством України» звертається увага на те,
що однією з не визначених у чинному законодавстві процедур реєстрації є припинення (ліквідація) структурних утворень політичних партій. Так Закон України «Про політичні партії в Україні» не визначає порядку їх припинення. Водночас, якщо відповідно до статуту партії структурне утворення набуває прав юридичної особи, то порядок припинення повинен відповідати Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців», однак з деякими особливостями, які випливають зі статуту партії. Встановлено, що процедуру припинення можна поділити на декілька етапів:
1) Прийняття рішення компетентним органом про припинення (залежно від вимог статуту Партії) у разі, якщо організація партії є юридичною особою, таке рішення повинно відповідати вимогам частини 7 ст. 34 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців», тобто містити відомості про персональний склад комісії з припинення (ліквідаційної комісії), її голову або ліквідатора, реєстраційні номери облікових карток платників податків (або відомості про серію та номер паспорта громадянина України для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган доходів і зборів і мають запис в електронному безконтактному носії паспорта громадянина України), про порядок та строк пред’явлення кредиторами своїх вимог.
2) Подання вищевказаного рішення або рішень (з урахуванням вимог статуту партії) реєстраційній службі разом з заявою в довільній формі за місцезнаходженням організації, у разі, якщо організація за своїм статусом є обласною, документи подаються реєстраційній службі Головного управління юстиції;
3) У разі, якщо організація партії є юридичною особою після сплину терміну пред’явлення вимог кредиторів вказаного у рішенні про припинення, але не раніше 2 місяців з моменту публікації оголошення у спеціалізованому засобі масової інформації подає до реєстраційної служби
заповнену реєстраційну картку форми № 7 та довідки з податкового органу і пенсійного фонду про відсутність заборгованостей.
4) За наслідком розгляду документів реєстраційна служба приймає рішення про скасування запису про реєстрацію організації партії.
Стаття 24 Закону України «Про політичні партії в Україні» закріплює, що політичні партії припиняють свою діяльність шляхом реорганізації, ліквідації (саморозпуску) або в разі заборони її діяльності чи анулювання реєстраційного свідоцтва в порядку, встановленому чинним законодавством.
Ліквідація політичної партії тягне за собою ліквідацію організаційних структур цієї політичної партії. При цьому відповідними управліннями юстиції виключаються записи про державну реєстрацію, постановку на облік організаційних структур цієї політичної партії з журналів обліку організаційних структур політичних партій.