ЛУГОВСЬКИЙ Олександр Григорович БІОБІБЛІОГРАФІЯ І БІБЛІОГРАФІЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ УЧЕНИХ-ПРИРОДОЗНАВЦІВ УАН  АН УРСР (1918–1941) : ЛУГОВСКИЙ Александр Григорьевич биобиблиографии И библиографическая деятельность УЧЕНЫХ-естествоиспытателей УАН  АН УССР (1918-1941)

Краткое содержание

У вступі обгрунтовано актуальність теми, сформульовано мету та завдання роботи, визначено її наукову новизну і практичне значення, охарактеризовано хронологічні межі і джерельну базу дослідження.
Перший розділ “Історіографія і джерельна база дослідження бібліографічної діяльності і біобібліографій учених-природознавців УАН–АН УРСР 1918–1941 рр.”, присвячений аналізу стану наукової розробки проблеми та характеристиці джерельної бази.
Розробкою природничої бібліографії та біобібліографії окремих учених з 1917 р. займалася Бібліографічна комісія УНТ у Києві. Результатом роботи комісії стали чотири випуски “Вістей Природничої секції Українського Наукового Товариства у Києві”. Методика і практика складання бібліографічних видань УНТ була активно сприйнята установами УАН з моменту об’єднання з УНТ у 1921 р. Згодом, у 1926 р. при УАН була створена окрема спеціальна Бібліографічна комісія. Їй вдалося систематизувати бібліографічну роботу в наукових установах АН та надати практичну допомогу в створенні окремих бібліографічних видань. Розробкою біобібліографії займалася і Постійна комісія для складання біографічного словника ВУАН.
В 1918–1928 рр. списки праць співробітників природничого напряму, які працювали у Фізично-математичному відділі УАН, публікувались у “Звідомленнях ВУАН” за зазначені роки. Публікувались списки праць учених на сторінках журналів ВУАН, РАН (АН СРСР), відомчих і галузевих видань.
Поза межами Академії наук розробкою природничої бібліографії займалися великі наукові бібліотеки України та Сільськогосподарський науковий комітет Наркомзему УРСР, який у 1927 р. видав cистематичний покажчик сільськогосподарської літератури за 1925 р., складений П.А. Тутковським.
Окремі розділи, присвячені розвитку науково-допоміжної природничої бібліографії і участь в ній учених АН УРСР, згадувались у курсі лекцій “Розвиток бібліографії на Україні” (Х., 1961), у працях бібліографознавця І.О. Вовченко та І.І. Корнєйчика в 1971–1976 рр., в навчальному посібнику “Українська радянська бібліографія” (К., 1980). Види видань радянської біобібліографії досліджували російські бібліографознавці А.В. Теплицька та Т.Ю. Лопатіна; історію створення та видання окремих покажчиків серії “Біобібліографія вчених Української РСР” висвітлювали співробітники ЦНБ АН УРСР О.І. Скокан, А.Д. Ульянова, О.С. Ровнер. Сучасне бачення розвитку історії української біобібліографії репрезентовано в посібнику Рівненського гуманітарного університету “Біобібліографія як вид бібліографічної діяльності” (Рівне, 2002). Бібліографічну діяльність геолога П.А. Тутковського вивчав М.П. Гуменюк, математика Д.М. Синцова – А.М. Лукомська.
В 1918–1941 рр. було надруковано 192 публікації про 43 учених-природознавців УАН–АН УРСР. Основні види публікацій: прикнижні і прижурнальні бібліографії учених, біографічні статті, біографічні статті зі списками праць, некрологи зі списками праць. Протягом 1945–1954 рр. в Москві були опубліковані перші 9 біобібліографічних покажчиків праць видатних українських учених-природознавців із серії “Материалы к биобиблиографии ученых СССР” Академії наук СРСР.
У 1956 р. за рішенням Президії АН УРСР ЦНБ АН УРСР почала випуск біобібліографічної серії “Вчені Української РСР”. Протягом 1956–1970 рр. було опубліковано 25 її випусків. У 1956 р. також розпочато випуск серії “Вчені Одеси” співробітниками ОДНБ, в 1957 р. – “Материалы к биографиям ученых Харьковского государственного университета”.
У 1968 р. за рішенням Президії АН УРСР ЦНБ АН УРСР почала випуск нової серії “Біобібліографія учених Української РСР”, який у 1980 р. досяг 72 назв. Рівень видання основної частини покажчиків високий – присутні всі елементи бібліографічного видання. З 1991 р. випуск біобібліографічних покажчиків, присвячених життю і діяльності учених-природознавців 20–30-х років XX ст. починає різко скорочуватися. З 334 бібліографічних покажчиків, виданих в 1991–2004 рр., лише 11 покажчиків про учених-природознавців зазначеного періоду.
Таким чином, аналіз бібліографічних та історіографічних праць свідчить про невивченість історії розвитку природничої бібліографії в УАН–АН УРСР в 20–30-х рр. XX ст. Українські бібліографи, в силу низки причин, були усунуті від забезпечення науковими виданнями учених-природознавців, а тому бібліографічне забезпечення наукових праць лягло на плечі науковців АН, особливо в 1920-ті роки. Випуск біобібліографічних видань, в основному, сконцентрувався на вивченні наукового доробку керівників наукових напрямів природничих установ УАН–АН УРСР, поза увагою дослідників залишились наукові праці інших співробітників.
Джерельною базою дослідження стали документи особового походження учених-природознавців НАН України, що зберігаються в архіві Президії НАН України (Є.В. Оппокова), науковому архіві Інституту зоології НАН України (Д.Є. Белінга) та ін.
Досліджено особові справи викладачів вузів та одночасно співробітників Академії наук та бібліографічні видання, що відклалися в ІР та ІА НБУВ, ЦДАВО і ЦДАГО України, Державному архіві м. Києва: Є.С. Бурксера, Д.Є. Белінга, Є.В. Оппокова, Б.І. Балінського, О.В. Фоміна, Є.П. Вотчала, М.Г. Холодного, І.І. Шмальгаузена, В.Г. Шапошникова, О.І. Душечкіна, Д.Я. Персидського, В.В. Брунста та ін.
Аналіз архівних документів показав, що життя і наукову діяльність учених другої половини 30-х років XX ст. можна частково відтворити, використовуючи документи, що відклались у вузах, де вони працювали за сумісництвом. Лише комплексне використання документів дозволяє відтворити життєвий шлях і науковий доробок учених.
У другому розділі “Біобібліографія і бібліографічна діяльність учених-природознавців як інформаційно-довідкове джерело” аналізуються бібліографічні видання установ УАН–АН УРСР та бібліографічна діяльність учених-природознавців.
Аналіз випуску біографічних, бібліографічних і біобібліографічних публікацій за 1918–2004 рр. був проведений з використанням як російських, так і українських бібліографічних покажчиків: “Літопису книг”, “Літопису журнальних статей”, “Книжной летописи”, “Летописи журнальных статей”, “Ежегодника книги”, “Истории естествознания” за 1917–1981 рр., покажчиків біобібліографічних посібників “Бібліотекознавство і бібліографія Української РСР” за 1980–1990 рр. та поточного бібліографічного посібника “Нові видання” за 2000–2004 рр.
Розробкою бібліографії природничого напряму та біобібліографій окремих учених на початку ХХ ст. займалася Бібліографічна комісія (вчені П.А. Тутковський, М.В. Шарлемань, О.А. Яната та ін.) Українського наукового товариства у Києві. Методика і практика складання бібліографічних видань УНТ була активно сприйнята установами Української академії наук. Згодом, у 1926 р. при УАН була створена окрема спеціальна Бібліографічна комісія у складі акад. В.І. Липського, А.Ю. Кримського, М.В. Птухи, директора ВБУ С.П. Постернака та представників всіх установ ВУАН, що займалися бібліографічною роботою за напрямами своєї діяльності. Бібліографічна діяльність учених-природознавців розвивалася у напрямках збирання бібліографії для проведення наукових досліджень, створення спеціальних картотек, оглядів літературних джерел, складання окремих бібліографій.
Початок 1920-х років характеризувався накопиченням бібліографічної інформації з метою розроблення індивідуальних та колективних наукових проблем. На сторінках “Українського ботанічного журналу”, “Українського зоологічного журналу”, “Вісника природознавства”, “Україна” акад. П.А. Тутковський, проф. Є.В. Оппоков, Д.Є. Белінг та М.В. Шарлемань виступали як бібліографи, публікуючи покажчики, огляди літератури, бібліографічні рецензії, реферати, у яких підсумовувався розвиток тієї чи іншої галузі науки: з медицини, картографії, гідрогеології, сільського господарства та ін. Проте, протягом 1918–1928 рр. академічна природнича бібліографія за обсягами видань кількісно поступалася аналогічним виданням історично-філологічного та соціально-економічного напрямів. В 1920-х роках вийшов тільки один бібліографічний покажчик “Наукові праці з фізики Радянської України”.
Протягом 1929–1941 рр. відбуваються зміни у видавничій політиці Академії наук, пов’язані з переорієнтацією АН УРСР на переважний розвиток природничих і технічних наук. У 1936–1938 рр. були видані покажчики: з геології УРСР з найдавніших часів до 1937 р., Д.Є. Белінга та О.Я. Білика “Риби прісноводних вод УРСР”, М.І. Михайлової “Флора і рослинність УРСР”; списки праць: Дніпропетровського та Українського фізико-технічних інститутів, Інституту хімії, Інституту фізичної хімії; огляди робіт: Інституту фізики, Інституту хімії, Інституту фізичної хімії, математичних кафедр і Інституту математики АН УРСР.
Джерелами поповнення бібліографії природничого напряму в 1920-х рр. були: 1) пристаттєва бібліографія праць вітчизняних та іноземних авторів; 2) закупівля книг за кордоном за кошти АН; 3) збирання та купівля бібліотек відомих вчених та професорів; 4) налагодження зв’язків з іноземними видавництвами і бібліотеками для купівлі і обміну. Проте впродовж 1934–1937 рр. відбулося згортання замовлень за кордоном через політичні причини (наступ фашизму в Європі та посилення цензури в науці). Видання, створені Пресбюро при Держвидаві України, дозволили задовільно забезпечувати іноземною літературою наукову діяльність учених практично до початку 1941 р.
Чітко виділилися основні різновиди біобібліографічних видань: галузеві, тематичні, наукові.
Таким чином, встановлено, що пошуком і підбором необхідної літератури для наукових досліджень учені УАН–АН УРСР займались самостійно без допомоги бібліографів. Крім того вони брали активну участь у створенні бібліографічних видань за профілем власних досліджень.
Доведено, що вагому роль у зародженні природничої бібліографії в 1920-х роках відіграли УАН, УНТ у Києві та Бібліографічна комісія при УАН.
В третьому розділі “Реконструктивні можливості та перспективи розвитку видань науково-природничої біобібліографії” здійснено біографічну і бібліографічну реконструкцію праць акад. Є.В. Оппокова, директора Інституту водного господарства України (1926–1937); проф. Д.Є. Белінга, директора Гідробіологічної станції (1922–1937); проф. Б.І. Балінського, заступника директора Інституту зоології і біології (1937).
Джерельною базою для вивчення життя і творчої спадщини Євгена Володимировича Оппокова послугували комплекс документів архівів ЦДАВО і ЦДАГО України та Державного архіву м. Києва: особові справи Є.В. Оппокова, архівно-слідча справа Є.В. Оппокова. Література про життя і наукову діяльність ученого нечисленна: 5 журнальних статей за 1930–1971 рр. та біографічні статті в УРЕ та УРЕС. Бібліографія праць ученого представлена двома покажчиками: ювілейним 1924 року, який включає праці в галузі гідрології і меліорації 1894–1924 рр. та додаткового списку праць за 1927–1928 рр., опублікованого у 1929 р.
В дисертації відтворена біографія Є.В. Оппокова, написана на основі раніше відомих і нових документів, і внесені доповнення і уточнення в деякі факти його життя в 1929–1936 рр. В результаті проведеного евристичного розшуку було виявлено, перевірено de visu, взято на облік 69 праць. Архівні документи допомогли встановити точну дату смерті ученого.
Джерелами вивчення життя і наукового доробку ученого-гідробіолога Дмитра Євстафійовича Белінга є архівні документи: особові справи, що відклалися у Державному архіві м. Києва, ЦДАВО України, Науковому архіві Інституту гідробіології НАН України; архівно-слідча справа Д.Є. Белінга – в ЦДАГО України та 3 біографічні статті про ученого, в яких відсутня бібліографія його праць.
В результаті опрацювання документів написана коротка біографія ученого на основі архівних документів з доповненнями й уточненнями деяких фактів його життя, перевірено de visu, виявлено і взято на облік 84 наукові праці.
Аналогічно здійснене виявлення і реконструкція наукової спадщини зоолога Бориса Ілліча Балінського. Дисертантом була виявлена його особова справа, що зберігається в фонді № 166 ЦДАВО України, на основі якої була підготовлена стаття про життя і діяльність. Шляхом бібліографічного аналізу покажчиків книг і журнальних статей, виданих Книжковими палатами України та СРСР, звітів Зообіологічного інституту виявлено, перевірено de visu і взято на облік 44 наукові праці ученого.
Сучасний стан розвитку біобібліографічних покажчиків характеризується розширенням кола видань і видавців. Активніше залучаються до цієї діяльності наукові бібліотеки вузів, окремі установи НАН України і відомчі НДІ. Окрім серій біобібліографій, присвячених одній особі, подальший розвиток отримали видання біобібліографічних довідників, присвячених окремим науковим колективам.
Подальший розвиток отримали видання, які акумулюють біографічні і бібліографічні документи – путівники по особових фондах архівів і бібліотек, збірники документів з історії НАН України тощо.
Сучасні серійні біобібліографічні видання, крім обов’язкових елементів, мають однаковий формат, поліграфічне оформлення та уніфіковану структуру: портрет ученого, коротку вступну статтю українською, російською, англійською мовами (директора, академіка, президента АН) про його науковий доробок, авторські свідоцтва і патенти; інші види документів: перелік документальних фільмів, створених за участю ученого; законодавчих актів, у розробці яких він брав участь; список кандидатів і докторів наук, підготовлених ученим; перелік наукових, науково-виробничих конференцій, семінарів, симпозіумів, конгресів, у яких він брав участь; численні фотознімки ученого у колі учнів, колег на міжнародних конференціях.
Проте видання біобібліографічних покажчиків має свої межі, бо неможливо видати такі покажчики всіх учених, які на це заслуговують, а тому нині актуальним постає питання видання природничих біобібліографічних словників або енциклопедій, до них можна залучити відомості як про академіків, так і про тих осіб, що мають певні здобутки у природознавстві.
Комп’ютерні технології прискорюють створення баз даних архівних документів і публікацій академічних інститутів за 1918–1941 рр., які можна активно залучати до підготовки біобібліографічних видань.
Таким чином, подальший поступ біобібліографічних видань розвиватиметься, з одного боку, для накопичення ретроспективної інформації про розвиток академічної науки зазначеного періоду, а з іншого – до активного і широкого впровадження баз даних у наукові дослідження.