Яцун Олександр Сергійович. Особливості кримінального покарання неповнолітніх

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено зв’язок дослі-дження з науковими програмами, планами, темами, мету, завдання, об’єкт і предмет дослідження, показано наукову новизну, практичне значення одержаних результатів та їх апробацію, надано іншу інформацію загального характеру про дисертацію.
Розділ 1. «Загальні засади дослідження проблем особливостей кримінального покарання неповнолітніх» – складається з чотирьох підрозділів.
Підрозділ 1.1. «Розвиток законодавства України про особливості кримінального покарання неповнолітніх» присвячено розгляду особливостей правової регламентації покарання неповнолітніх в актах кримінального законодавства, які діяли на території сучасної України, починаючи з Київської Русі. Дослідження історії розвитку кримінального законодавства щодо покарання неповнолітніх дозволило виділити його періоди, кожен з яких має свої правові особливості. Положення щодо особливостей кримінального покарання неповнолітніх законодавчо закріплюються лише за часів Російської імперії у ХІХ ст., зокрема в Уложенні про покарання кримінальні та виправні 1845 р. Загальний зміст норм цього та деяких інших актів зводився, переважно, до положень про заміну загальних видів покарань, передбачених для повнолітніх, більш м’яким, залежно від віку неповнолітнього. КК 1927 р. закріплював обов’язкове пом’якшення у різних пропорціях покарання для неповнолітніх від 14 до 16 та від 16 до 18 років. У КК УРСР 1960 р. не було спеціального розділу щодо особливостей кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх, і лише в окремих його статтях йшлося про незастосування до неповнолітніх деяких покарань.
У підрозділі 1.2. «Акти міжнародного законодавства щодо особливостей кримінального покарання неповнолітніх» проаналізовано зміст ключових міжнародно-правових документів з питань покарання не-повнолітніх, ухвалених у межах ООН. Загальні положення міжнародних актів зводяться до необхідності особливого підходу до покарання неповнолітніх з урахуванням їхніх психологічних особливостей. У них підкреслено необхідність закріплення в законодавстві широкого переліку різноманітних заходів впливу на неповнолітніх, зокрема різних форм нагляду, пробації, домашнього арешту, роботи на користь громади, компенсації і реституції, передачі на виховання тощо; позбавлення волі має бути для неповнолітніх видом покарання, яке може бути застосоване в крайніх випадках, переважно при вчиненні тяжких насильницьких злочинів проти особи.
У підрозділі 1.3. «Особливості кримінального покарання неповнолітніх (компаративний аспект)» спочатку проаналізовано розвиток системи покарання неповнолітніх у європейських державах. Підкреслено, що першою в історії європейського кримінального права теорією, яка передбачала юридичний захист неповнолітніх, що вчинили злочини, була концепція кримінальної безвідповідальності. У XVIII–ХІХ ст. в країнах Західної Європи виник ще один своєрідний кримінально-правовий принцип щодо неповнолітніх – принцип розуміння, згідно з яким суд у конкретному випадку повинен зробити висновок про те, чи розуміли неповнолітні зміст та значення своїх дій.
Далі розглянуто ключові особливості регламентації кримінального покарання неповнолітніх – специфіка видів покарань, їхні строки, врахування особи неповнолітнього при його призначенні тощо – у провідних європейських державах, які належать до континентальної правової сім’ї та деяких держав СНД. Спільною в кримінальному законодавстві цих держав є наявність, як правило, доволі широкого переліку покарань для неповнолітніх, які поєднуються із заходами безпеки та іншими кримінально-правовими заходами.
У підрозділі 1.4. «Психолого-юридичний аспект кримінального покарання неповнолітніх» проаналізовано психологічні питання, пов’язані з покаранням неповнолітніх. Наголошено, що за психофізіологічними та соціально-психологічними особливостями цих неповнолітніх доцільно поділити на дві вікові категорії: підлітковий вік (з 11 до 14–15 років) та юнацький (з 14–15 до 18 років), кожному з яких притаманні певні особливості, що відокремлюють їх один від одного та від дорослих. При цьому найбільш психологічно складним і криміногенно небезпечним є кризовий період у віці 12–16 років. Визначено чинники, які заважають повноцінній соціалізації підлітків та юнаків: остаточна несформованість психіки, імпульсивність, емоційність, підвищений конформізм, надмірний вплив оточення, неадекватні реакції на зовнішні обставини та дії інших людей тощо. Зазначені фактори зумовлюють диференційований підхід законодавця до кримінального покарання цієї категорії осіб. Особливий підхід до покарання неповнолітніх ґрунтується на врахуванні цілої низки біологічних та психологічних особливостей осіб цього періоду життя, які загалом звужують можливості неповнолітніх адекватно усвідомлювати кримінально-правовий зміст своїх вчинків та їх наслідків.
Розділ 2. «Особливості покарань, що застосовуються до неповно-літніх згідно із законодавством України» складається з трьох підрозділів.
У підрозділі 2.1. «Система покарань, що застосовуються до неповно¬літніх, та їхня відмінність від загальної системи покарань і від системи примусових заходів виховного характеру» розглянуто систему покарань для неповнолітніх (ст. 98 КК України), яка є похідною від загальної системи покарань і включає п’ять основних та два додаткових види покарання. Альтернативою покаранню для неповнолітніх є застосування до них примусових заходів виховного характеру, що за своєю юридичною сутністю є різновидом заходів безпеки, які існують у кримінальному законодавстві багатьох іноземних держав. Каральний елемент примусових заходів виховного характеру є в цілому меншим, ніж у покарання, а їхній зміст має переважно виховну спрямованість. На практиці суди досить рідко застосо¬вують до неповнолітніх такі заходи (у більшості випадків призначається малоефективна передача під нагляд батьків).
У підрозділі 2.2. «Характеристика основних і додаткових покарань, що застосовуються до неповнолітніх» проаналізовано зміст та особливості застосування до неповнолітніх покарань, передбачених ст. 98 КК України.
Доведено, що штраф як основний вид покарання неповнолітніх, з огляду на відсутність в більшості з них самостійного майна або прибутків, застосовується вкрай рідко. Проте, враховуючи достатню ефективність штрафу та виходячи з принципу економії кримінальної репресії, застосування цього покарання до неповнолітніх (особливо у віці 16–18 років) повинне розширюватися у випадках їх засудження за вчинення багатьох злочинів невеликої тяжкості, переважно корисливих та хуліганства. Ефективною альтернативою позбавленню волі для неповнолітніх, про що свідчить досвід багатьох західних держав, виступають громадські роботи. У цілому альтернативні позбавленню волі покарання в Україні застосовуються досить рідко, у першу чергу, – через недосконалість конструкцій відповідних норм, які звужують коло неповнолітніх низкою умов (насамперед, вік).
Підрозділ 2.3. «Перспективи розвитку системи покарань, що застосовуються до неповнолітніх» присвячено розгляду проблемних питань і тенденцій застосування основних видів покарань до неповнолітніх. Підкреслено необхідність розширення переліку покарань для неповнолітніх за рахунок, зокрема, і обмеження волі. Враховуючи численні негативи тривалого позбавлення волі та особливу вразливість психіки підлітків віком до 16 років наголошено на потребі обмежити максимальний термін позбавлення волі для цієї категорії неповнолітніх десятьма роками. З метою послідовної реалізації принципу диференціації кримінальної відповідальності щодо неповнолітніх запропоновано запровадження, окрім «звичайного» арешту, ще двох додаткових видів арешту, – домашнього та юнацького, які б могли призначатися з 14 років. «Звичайний» арешт повинен бути найсуворішим серед них і має призначатися у випадках, коли, згідно з обставинами справи (тяжкість вчиненого злочину та дані про особу злочинця), призначення домашнього або юнацького арешту є недоцільним. Домашній арешт доцільно застосовувати лише щодо неповнолітнього, який має благополучну сім’ю і сприятливе оточення, що здатне забезпечити виправлення такого делінквента. Батьки мають забезпечувати належний контроль за поведінкою підлітка, а у випадку порушення умов цього покарання, воно може бути замінене на більш суворе. Юнацький арешт має відбуватися у спеціальних установах для неповнолітніх, а в процесі його відбування з неповнолітнім має проводитися виховна робота психологом (педагогом), він може залучатися до спеціальних освітніх програм, неважкої праці тощо.
Розділ 3. «Особливості призначення покарання неповнолітнім згідно з кримінальним законодавством України» складається з п’яти підрозділів.
У підрозділі 3.1. «Врахування особливостей особи неповнолітнього при призначенні покарання» підкреслено, що особливу увагу при призначенні покарання неповнолітньому необхідно приділяти умовам його життя, стосункам у родині, з найближчим оточенням, оцінити можливий вплив покарання на виправлення неповнолітнього і його подальшу соціальну адаптацію. Важливе значення при призначенні неповнолітньому покарання має врахування рівня його розвитку, зокрема, стану розумової діяльності, запасу знань, параметрів емоційно-вольової сфери тощо. Слід також з’ясовувати питання про системність, закономірність або ж одноактність, випадковість його злочинної поведінки. Наголошено на тому, що в складних випадках, зокрема при підозрі про відставання підлітка у розумовому розвитку, для адекватного встановлення психологічних особливостей його особи судам слід призначати психологічну експертизу.
У підрозділі 3.2. «Особливості врахування обставин, які пом’якшу-ють та які обтяжують покарання неповнолітньому» – розглянуто дискусію в кримінально-правовій науці з проблеми сутності й змісту обставин, які пом’якшують та які обтяжують покарання та їх співвідношення з особою злочинця. Піддано критиці висловлені в літературі пропозиції зробити перелік обставин, які обтяжують покарання, відкритим або навпаки закріпити вичерпний перелік обставин, які пом’якшують покарання. У цілому при призначенні покарання неповнолітнім (на відміну від дорослих) дещо більшу роль повинні відігравати саме дані про особу, а не ступінь тяжкості вчиненого злочину та обставини, які обтяжують покарання. Характерною особливістю судової практики є той факт, що в абсолютній більшості випадків (понад 95% вивчених справ) суди у вироках не розрізняють дані про особу неповнолітнього і обставини, які обтяжують та які пом’якшують покарання, наводячи їх разом. Лише у 3,6% справ суди у вироках наводили обставини, які обтяжують покарання (повторність та вчинення злочину в стані алкогольного сп’яніння). Інші обставини, які обтяжують покарання, взагалі не траплялись. Типовим набором обставин, які пом’якшують покарання (з передбачених ст. 66 КК України), що фіксується у вироках, є: вчинення злочину неповнолітнім (90% справ); добровільне відшкоду¬вання завданих збитків або усунення заподіяної шкоди (74% справ); щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину (64% справ). Найбільш поширені обставини, які пом’якшують покарання, з числа не передбачених ст. 66 КК України, такі: визнання своєї вини (84% справ); відсутність судимості (76% справ); наявність позитивної характеристики (58% справ).
У підрозділі 3.3. «Особливості призначення неповнолітньому покаран¬ня за незакінчений злочин та за злочин, вчинений у співучасті» зазначено, що на практиці суди при призначенні покарання неповнолітнім за незакінчений злочин, як правило, не враховують особливостей відповідної стадії, причини, унаслідок яких злочин не був доведений до кінця, ступінь реалізації умислу винного тощо. Обґрунтовано декриміналізацію готування до злочинів середньої тяжкості для неповнолітніх. Найбільш суворе покарання повинне призначатися неповнолітнім виконавцям злочинів, які вчинили їх із власної ініціативи, а також організаторам злочинів. У випадку співучасті з розподілом ролей неповнолітнім пособникам та виконавцям повинне призначатися покарання ближче до нижньої межі санкції відповідної статті Особливої частини КК України. Водночас з більшості вироків незрозуміло, з яких саме міркувань неповнолітньому було призначене покарання конкретного виду та розміру.
У підрозділі 3.4. «Особливості призначення неповнолітньому більш м’якого покарання, ніж передбачено законом та звільнення від відбування покарання з випробуванням» наголошено, що на практиці призначення неповнолітньому більш м’якого покарання, ніж передбачено законом, застосовується судами дуже часто. Підкреслено, що в більшості випадків (84% вивчених справ) аналіз судами даних про особу неповнолітнього є досить поверховим, обмежується позитивною характеристикою та фактом непритягнення в минулому до кримінальної відповідальності. В 11% вивчених справ суди у вироках при обґрунтуванні призначення неповнолітньому більш м’якого покарання обмежилися загальною фразою про «врахування особи підсудного».
На практиці суди невиправдано часто звільняють неповнолітніх від відбування покарання з випробуванням згідно зі ст.104 КК України. Обґрунтовано потребу посилити нагляд за поведінкою таких неповнолітніх з боку кримінально-виконавчих інспекцій з метою контролю за дотриманням встановлених судом право обмежень.
У підрозділі 3.5. «Особливості призначення неповнолітньому покарання за сукупністю злочинів і за сукупністю вироків» акцентується на такій нега¬тивній тенденції судової практики, як фактична відсутність у вироках мотивації обрання того чи іншого принципу призначення неповнолітнім покарання за сукупністю злочинів та/або вироків. При наявності сукупності вироків частина загальних положень ст. 71 КК України не діє щодо неповнолітніх з урахуванням вимог статей 98–103 КК України. Остаточне покарання неповнолітньому, призначене за сукупністю вироків, не може перевищувати максимального розміру цього покарання, передбаченого статтями 99–101 КК України. З метою подальшої диференціації кримінального законодавства України запропоновані відповідні зміни в частині призначення покарання неповнолітнім за сукупністю злочинів і вироків.