Щур Наталія Олегівна. Вплив зовнішніх чинників на соціальну політику в Україні

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано вибір та актуальність теми дослідження, визначено ступінь її наукової розробленості, а також мету, завдання, об’єкт, предмет, методи дослідження, показано зв’язок дослідження з науково-дослідними роботами Національної академії державного управління при Президентові України, розкрито наукову новизну одержаних результатів, їх практичне значення та особистий внесок здобувача; наведено відомості про апробацію результатів та кількість публікацій за темою дисертації.
У першому розділі – “Теоретико-методологічні засади здійснення соціальної політики”  проаналізовано основні підходи зарубіжних і вітчизняних науковців до розуміння змісту соціальної політики та її основних характеристик, розкрито понятійно-категорійний апарат дослідження, на підставі чого визначено потребу в розробленні й обґрунтуванні впливу зовнішніх чинників на соціальну політику України.
Аналіз джерельної бази щодо проблематики вироблення соціальної політики засвідчив, що сучасне розуміння поняття соціальної політики багатоаспектне та розвивалося в межах концепції соціальної держави, її соціально-економічного становлення, визначаючи стратегію розвитку та діяльність інститутів громадянського суспільства. У зв’язку з розширенням дослідження феномену соціальної політики постає необхідність визначити головні аспекти трактування означеного поняття.
Питання соціальної політики, розкриття її сутності, змісту, форм прояву і механізмів реалізації стали предметом розгляду зарубіжних та вітчизняних учених, серед яких: Б.Дікон, Г.Еспінг-Андерсен, Р.Тітмус, Г.Теренс, О.Головко-Гавришева, В.Гошовська, І.Григорьєва, О.Грішнова, М.Кравченко, Е.Лібанова, О.Петроє, О.Плахова, Т.Семигіна, В.Семиноженко, В.Скуратівський, В.Трощинський, П.Шевчук.
Визначено, що в більшості наукових доробок соціальна політика досліджується в різних галузях науки – державному управлінні, соціології, політології, економіці, філософії. Проте однозначне визначення поняття відсутнє, тому має стільки різних трактувань та смислових навантажень.
З історичної точки зору поняття “соціальна політика” розглядалося ще за античних часів та висвітлювалось у працях відомих філософів.
Проведений аналіз трактувань соціальної політики дає змогу надати власне визначення терміна, а саме соціальна політика – це комплекс соціально-економічних, правових, ресурсних, регулятивно-контрольних заходів, дій, принципів і засад держави та місцевих органів влади, спрямованих на виявлення й забезпечення соціального захисту малозабезпечених верств населення, гарантування відповідного рівня та якості життя.
З’ясовано, що параметри порівняння соціальної політики країн визначено класифікатором формування соціальної політики залежно від чинників впливу в різних країнах. Відповідно до нього соціальна політика реалізується залежно від: типу базового процесу (соціальна допомога – безоплатна та благодійна підтримка соціально уразливих верств населення; соціальне піклування, страхування та розвиток); суб’єкта відповідальності (ліберальна, компаративістська, соціал-демократична моделі); ступеня участі держави (благодійна, адміністративна, стимулююча моделі); ідеології та нормативно-політичних принципів (антиколективістська, вимушена соціалістична, марксистська).
Проаналізовано сучасний стан теоретичних досліджень науки державного управління щодо соціальної політики, визначено тенденції трансформацій зовнішніх впливів на соціальну політику. На підставі проведеного аналізу науковцями було виділено три основних етапи формування соціальної політики незалежної України, а саме: перший етап (19931997 pp.)  становлення соціальної політики та стабілізація життєвого рівня населення; другий етап (19982001 pp.) – покращення соціального стану та якості життя населення за відсутності достатнього інвестування в соціальну політику; третій етап (після 20012008 р.) – реалізації нових соціальних програм, подальше покращення соціальних показників.
Оскільки системні недоліки соціально-економічної політики держави, нерозвиненість ринкових та державних інституцій привели Україну до кризового стану, то нами був виділений четвертий етап розвитку соціальної політики (2008–2013 рр.)  що формується під впливом глобальної фінансово-економічної кризи, як наслідок зростання рівня інфляції в Україні та падіння обсягів виробництва, загострення конфліктів між сторонами соціального діалогу; та п’ятий етап розвитку (з 2013 р. до нинішнього часу) – загострення нестабільної політичної, соціально-економічної ситуації в державі, негативними показниками якої виступають безробіття та зменшення доходів населення, зниження інвестиційної активності в державні соціальні програми.
Доведено, що для кожної країни необхідно визначити сферу та ступінь зовнішнього впливу на державну політику, оскільки невизначеність та неврахування чинників зовнішнього впливу може призвести до значної залежності від глобальних “гравців” і перерости в загрозу національним інтересам держави.
Установлено, що головним та найбільш складним завданням для науковців, державотворців усіх країн є необхідність визначення меж і ступеня зовнішнього впливу. Цей процес пояснюється нерівномірним та багатофактор¬ним характером поширення впливу зовнішніх чинників, спостерігається різний механізм їх дії та наслідків сфери зовнішнього впливу на політику держави. Визначення оцінки та межі сфери впливу в основному залежить від характеру зовнішнього впливу.
З’ясовано, що головною метою суспільного розвитку є вміння державних управлінців завчасно прораховувати можливі загрози та їх наслідки. Відповідно потрібно вчасно спрогнозувати, виявити, класифікувати всі можливі чинники впливу. Ідентифікуючи та здійснюючи оцінку їх взаємозв’язків і взаємозалежності, розробити сценарій розвитку їх дії. Для найбільш імовірних загроз та зовнішніх чинників впливу повинні бути розроблені антикризові програми та заходи з метою зменшення їх негативних наслідків, створюючи належні умови для здійснення державного управління, враховуючи, забезпечуючи та відстоюючи національні інтереси.
У другому розділі – “Соціальна політика національних держав в умовах глобалізації” – охарактеризовано глобалізаційні фактори впливу на системні характеристики державного управління, соціальної політики, досліджено зміни ролі та функцій держави в процесі глобалізації, актуалізовано для України міжнародний досвід в умовах глобальних перетворень.
Як основні характеристики дії політичного зовнішнього впливу на реалізацію соціальної політики в Україні можна виділити: перерозподіл політичного впливу та політичну конкуренцію між державами; залежність держав від транснаціональних, міжнародних та міжурядових організацій (від рішень ООН, МВФ, ЄС, СОТ); політичний шантаж; процвітання лобістських компаній на глобальному рівні та нівелювання ролі держав у геополітичному процесі; політичну корупцію; можливість глобальної еліти впливати у власних інтересах на прийняття державних рішень.
Економічний зовнішній вплив характеризується посиленням конкуренції між державами; залученням у державне управління та соціальну політику інвестицій та інновацій; впливом через цінову політику (продукти харчування, газ, нафта, енергетичні ресурси); глобалізацією економік (взаємозалежність); зростанням перехресних інвестицій; розривом між рівнем розвитку багатих та бідних країн; зростанням безробіття та зниженням якості життя.
Зазначено, що значний вплив на здійснення соціальної політики в умовах соціально-економічних криз держави має показник безробіття населення. Потрібно враховувати той факт, що в різних країнах рівень безробіття відрізняється і залежить від функціонування соціальних інститутів.
Установлено, що зменшити негативний економічний вплив допоможе розширення обсягу фінансування програм підготовки і перепідготовки кадрів; збільшення кількості кредитів, наданих для професійного розвитку, що відкривають нові можливості проходження перепідготовки і здобуття нових навичок спеціалістами; упровадження освітніх програм і програм навчання в сільських місцевостях кадрів, які повернулися додому з міст унаслідок звільнень; організація масштабного обстеження цін і тарифів, щоб обґрунтовано вибудовувати і проводити бюджетну політику в соціальній сфері.
Стверджується, що одним із аспектів впливу на соціальну політику в Україні виступає державний борг. Наслідком таких державних запозичень виступають падіння соціальних інвестицій, зменшення основного запасу капіталу та майбутніх прибутків країни, погіршення розподілу доходів і виникнення заборгованості із соціальних виплат, обмеження фінансування соціально-економічних програм.
Визначено, що фінансування заходів соціального захисту в Україні відбувається частково за рахунок державних цільових позабюджетних фондів, а незначна частина соціальних послуг надається недержавними організаціями та установами. Тому нераціональне використання коштів, що виділяються на соціальні потреби (бюджетних та виділених ООН, ЄС), постійне скорочення чисельності активного населення, що працює, і зростання кількості населення, яке потребує соціального захисту, призводить не лише до зменшення доходів, падіння рівня споживання, погіршення умов та якості життя, а й до зростання міграції, соціального сирітства, соціального відчуження, поглиблення майнового розшарування населення. Відсутність чітких стратегічних пріоритетів соціальної політики спричиняє розпорошення коштів і недостатню ефективність соціальних програм. Уникнення неефективного використання соціальних ресурсів, недоцільних соціальних проектів передбачає постійний контроль за їх використанням та створення системи соціального партнерства між органами державної влади, місцевого самоврядування і громадськими рухами.
Обґрунтовано принципову важливість того, що в умовах глобальних процесів, актуалізації мережі множинних чинників соціального порядку єдиним претендентом на роль керуючого, здатного упорядкувати суспільні процеси шляхом “авторитетної” фіксації параметрів центру у внутрішній та зовнішній сферах, залишається держава з її управлінськими важелями. Необхідність синхронізації даних процесів одночасно на глобальному й національному рівнях стимулює еволюцію ролі та функцій держави, висуває підвищені вимоги до ефективності реалізації управлінських механізмів.
Показано, що держава великою мірою бере на себе функції із захисту спільних інтересів, які не можуть бути виконані іншими “акторами” і набувають ще більшого значення в глобалізованому суспільстві. Такі функції включають: формування стратегічних цілей розвитку суспільства та їх імплементацію; репрезентацію та захист інтересів усіх верств населення, режиму демократичних прав, свобод і процедур; підвищення інституційної спроможності в державному, приватному та громадському секторах для забезпечення успішної інтеграції в глобальні процеси; надання суспільних благ, які не можуть бути гарантовані ринком; забезпечення спільно із приватним і громадським секторами соціального добробуту та більшої справедливості в розподілі вигід від глобалізації; підтримку соціального діалогу на наднаціональному, національному та субнаціональному рівнях; збереження національно-культурної ідентичності.
У процесі дослідження встановлено, що особливістю глобалізаційних викликів є те, що вони контролюються окремими державами. Але, на відміну від геополітичних загроз, формуються недержавними суб’єктами і в результаті глобалізаційних процесів набувають міжнародного значення та прагнуть впливати на політику, у тому числі й на соціальну, окремих держав. Розширення і посилення глобальних взаємозв’язків ускладнює світовий соціально-економічний простір, а не спрощує його, що вимагає від країн великих зусиль, пошуку напрямів розв’язання проблем сучасного світу.
В умовах глобалізаційних викликів та перетворень держава має виступати головним суб’єктом захисту національної політики від експансійного впливу глобального капіталу. Тому за стабільного функціонування соціально-економічної системи управління це загрожує ризиками для держави, які не завжди можна спрогнозувати. Посилюється також постійна конкуренція між державами, застосовуються кредитні інструменти впливу на прийняття управлінських рішень для отримання максимальних прибутків сильніших країн.
У третьому розділі – “Шляхи мінімізації негативних зовнішніх впливів на реалізацію соціальної політики в Україні” – розглядаються особливості трансформації системних характеристик соціальної політики крізь призму імперативів глобалізації, визначаються умови підвищення ефективності реформування системи державного управління, окреслюються контури концепції як основи оновлення вітчизняної системи державного управління та соціальної політики.
З’ясовано, що глобалізація “кинула виклик” наявним моделям соціальної політики економічно розвинутих країн, зокрема системам оплати праці, зайнятості, соціального страхування, захисту працівників, надання соціальних послуг. Разом з тим, попри спільні тенденції поглиблення фрагментованості ринку праці, приватизації соціальної сфери, посилення уваги до проблем освіти тощо і незважаючи на існування міжнародних соціальних стандартів та діяльність наднаціональних утворень моделі соціальної політики в економічно розвинутих країнах мають виразні особливості, зумовлені традиціями та історичним спадком країни.
Соціальні реалії характеризуються підвищеними ризиками, суперечностями, пов’язаними з економічними спадами, демографічною ситуацією, політичними кризами та недосконалістю управлінських рішень. Ці ризики не оминають жодної соціальної групи і впливають на загальний рівень якості життя населення та людський розвиток. Сучасний стан людського розвитку України є вкрай незадовільним, він характеризується низькими показниками якості життя, кризовою демографічною ситуацією, незадовільним станом здоров’я населення, значним поширенням асоціальних явищ, несприятливим соціально-психологічним кліматом у суспільстві.
Серед основних факторів, які негативно впливають на формування фондів соціального захисту в Україні сьогодні, можна виділити: скорочення чисельності активного населення; зростання кількості населення, яке потребує соціального захисту; низький рівень прибутковості підприємств, високий рівень підприємницьких ризиків, інфляційні процеси, корупцію, недостатність інформації та знань для прийняття дієвих управлінських рішень тощо; відплив грошової маси в позабанківський обіг за кордон і тінізацію економіки; постійне зростання цін на споживчі товари та послуги, що призводить до зниження доходів населення; зростання міграції.
Доведено, що ефективній реалізації соціальної політики держави в умовах глобалізаційних процесів сприяють багато механізмів та інструментів їх реалізації, особливо у сфері прийняття управлінських рішень. При цьому ціна рішень стає все більш високою, особливо з прискоренням темпів розвитку і зростанням різноманіття соціальних наслідків для суспільства, застосування сучасних технологій. Соціальна політика має бути спрямована не стільки на розв’язання різноманітних соціальних проблем громадян, скільки на випередження та профілактику тих ризиків, що загрожують країні від глобальної трансформації.
У процесі дослідження встановлено співвідношення внутрішніх і зовнішніх факторів, що впливають на стійкість соціальної системи і під час аналізу яких виникає безліч складнощів. Зокрема, існують протилежні погляди на оцінку основних факторів, які викликали відповідні глобальні загрози, наприклад розпад СРСР, зростання безробіття і зубожіння населення, початок світової фінансово-економічної кризи, зниження рівня безпеки особистості, суспільства, держави.
Показано, що Україні для реалізації ефективної соціальної політики першочерговим стратегічним завданням в умовах глобалізації є: просування і відстоювання сучасних геополітичних інтересів виключно мирними засобами; розбудова якісно нових, рівноправних двосторонніх міждержавних відносин; усвідомлення національних інтересів та глобального національного інтересу щодо суспільної безпеки держави; подолання економічної та соціальної криз; затвердження нового геополітичного простору, що відповідатиме викликам глобалізованого XXI ст.
З метою оптимізації процесів реалізації соціальної політики України під впливом зовнішніх чинників запропоновано окремі практичні рекомендації: ініціювати розробку Паспорта зовнішніх загроз (із їх наслідками та оцінкою дії) в реалізації соціальної політики України та відповідної концепції “Національних ідей”; посилити контроль за видатками на соціальну допомогу, розвивати соціальне партнерство; залучати бізнес-структури до розробки і впровадження Положень та Паспорта соціальної відповідальності бізнесу, удосконалювати співпрацю у форматі соціального діалогу; активізувати участь держави в стратегічному плануванні бізнесу.