Миценко Валерій Іванович. Індивідуальний підхід до виховання дітей у педагогічній спадщині Г.Спенсера (1820-1903 рр.)

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується вибір теми дослідження, її актуальність, наукове й практичне значення, визначені хронологічні межі, сформульовано мету й завдання роботи, розкрито методологічну та джерельну базу дисертації, подано відомості про апробацію результатів і структуру дисертації.
У першому розділі “Науково-педагогічна діяльність Герберта Спенсера” здійснено аналіз філософських, соціологічних та психологічних поглядів Г. Спенсера як теоретичної основи інтерпретації та реалізації індивідуального підходу до виховання дітей у його педагогічній концепції, дано опис життя і творчості Г. Спенсера й характеристику розвитку освіти у Європі в ХІХ – початку ХХ ст. в цілому та, зокрема, в Англії.
Виходячи з необхідності визначити особливості психологічних і філософсько-педагогічних поглядів Г. Спенсера у контексті теми дослідження за допомогою історико-логічного та компаративістського порівняння з філософськими й педагогічними системами відповідної спрямованості та враховуючи характер наступності педагогічної концепції Г.Спенсера стосовно історичного розвитку педагогічної науки, ми розглянули ідеї індивідуального підходу до виховання у філософській і педагогічній думці.
Нами встановлено, що на формування педагогічних поглядів Герберта Спенсера мали вплив різні життєві чинники й видатні особистості XVII – ХІХ ст. та його сучасники. Важливі риси його характеру були виховані сім’єю, велику роль якої у формуванні особистості дитини він беззаперечно визнавав. Виховання і навчання за неавторитарними методами його батька пізніше позитивно вплинули на розробку педагогічної концепції індивідуального виховання Г. Спенсером. Він вивчав переважно природничі науки – біологію, ботаніку, фізику й хімію, анатомію та фізіологію, механіку, малювання.
Присутність на засіданнях Товариства Філософів, секретарем якого був його батько, дала можливість Г. Спенсеру здобути неформальну освіту в галузі соціальних наук, яка значною мірою вплинула на його світогляд у майбутньому.
Аналіз процесу формування педагогічного світогляду Г. Спенсера виявив засади, на яких ґрунтувалася його педагогічна теорія індивідуального підходу до виховання дітей.
Виховання людей нового типу, розв’язання протиріч між вузькою спеціалізацією і загальним розвитком учнів, необхідність розвитку творчого потенціалу особистості учня та підвищення ефективності навчального процесу в умовах зростання контингенту обов'язкової школи ставили перед педагогічною теорією невідкладне завдання – відшукати способи раціонального перетворення шкільної системи, перегляду цілей, змісту, методів та організації освіти, виховання і навчання дітей і молоді.
Численні концепції і течії у суспільно-педагогічній думці кінця XIX ст., які намагались докорінно змінити характер діяльності школи, часто підводилися під загальне поняття “реформаторська педагогіка” чи “рух нового виховання”.
Проблема модернізації змісту освіти й методів виховання викликала бурхливі суперечки як серед представників класичної і природничо-наукової освіти, так і серед тих, хто намагався об'єднати обидва ці напрямки. Педагогічна проблематика виявилася в центрі суспільних дискусій тієї епохи. Для розв’язання актуальних проблем педагогіки того часу потрібні були нові теоретичні підходи, кваліфіковані фахівці, серйозна переоцінка попереднього розвитку педагогічної теорії й освітньої практики.
Орієнтація на індивідуальні культурні цілі й неприйняття продиктованих громадською думкою умов була втілена у творах англійського фiлософа-позитивiста Герберта Спенсера, якi користувалися величезною популярністю у другій половині XIX – початку ХХ століття.
Говорячи про виховання в широкому розумінні слова, Г. Спенсер відстоював необхідність природничо-наукової освіти як найбільш “корисної” для задоволення безпосередніх потреб окремої особистості. Важливою постаттю виховного процесу він уважав особистість учителя і вихователя.
Головна проблема педагогіки Г. Спенсера полягає у створенні концепції індивідуального виховання дитини, однієї з найскладніших у педагогіці й психології. Вчений детально вивчив праці своїх попередників і коректно використав їх у розв’язанні цієї проблеми, що забезпечило створення нової філософії виховання, яка органічно влилася в гуманістичну теорію виховання, що сформувалася як наукова течія у XX ст.
Підґрунтям розвитку індивідуалізму був позитивізм, одним із фундаторів якого вважається Г. Спенсер. Провідною ідеєю позитивістів було те, що освіта розвивається в результаті розвитку людини, а це врівноважує динамічний процес “природних” змін, і історичний процес стає поступовим, некатастрофічним. Промислова революція потребувала нового типу особистості. Позитивісти вважали, що основним впливом на формування нового типу особистості є освіта й виховання. Саме освіта, на думку Спенсера, могла задовольнити безпосередні потреби особистості.
Соціально-етичні концепції утилітаристів також були джерелом формування філософських поглядів Спенсера. Підсилюючи індивідуалістичний характер доктрини утилітаризму, він підкреслював, що саме щастя індивіда повинно бути метою людських дій. Запозичивши в О. Конта ідею розвитку в історії людства, Г. Спенсер був іншої думки щодо розуміння методологічних проблем та ставлення індивіда до суспільства. Він убачав саме в природничих науках матеріал для узагальнень теоретичного порядку.
Пронизувальною ідеєю усіх філософських поглядів Г. Спенсера була концепція еволюції, яка мала універсальний характер й містила всі явища органічної та неорганічної природи. Він зумів синтезувати ідею розвитку, боротьби за існування, природного добору й надав їм вигляду наукової теорії.
Розуміння еволюції за Г. Спенсером, яке стало по суті класичним, передбачало єдність диференційних та інтегральних процесів, що протікають при кількісному зростанні елементів якоїсь системи й ускладнення її структури.
Завданням філософії, за Спенсером, було формулювання узагальнювального погляду на світ. Але це можливо, якщо філософія відкриє спільний закон, котрий є синтезом наукових законів, за допомогою яких можна пояснити всю сукупність процесів, що відбуваються у світі. Агностицизм Спенсера зумовлює тезу про неминучість примирення науки й релігії. Релігія є продуктом еволюції людської свідомості, тому її недоступність для пізнання і пояснює не тільки її існування, а й необхідність. Через те, що завжди буде залишатись сфера недоступності пізнання, тому релігія як частина цієї сфери завжди буде існувати.
Г. Спенсер розумів філософію як узагальнене знання законів явищ природного й соціального життя, а тому зосередився на сфері “пізнаваного”.
Таким чином соціально-етичні концепції утилітаристів, позитивізм і агностицизм Г.Спенсера слугували вихідною філософською основою для його педагогічних поглядів, провідною ідеєю яких була концепція еволюції.
Відокремлення в другій половині ХІХ ст. філософії у самостійну науку сприяло поділу наук на природознавчі й суспільні. Така класифікація призвела до перебільшення значення соціології. Ця наука вважалася всеосяжною, бо до неї належали антропологія, етнографія, теорія історичного розвитку, соціальна педагогіка. Тому соціологія мала великий вплив на формування педагогічних концепцій у другій половині ХІХ ст.
Головним завданням соціології, за Г. Спенсером, є вивчення побудови, функцій і розвитку суспільного організму, спираючись при цьому на природничо-науковий фундамент, а також вивчення окремих громадських установ та інститутів, завдяки яким суспільство живе й розвивається. Розуміння соціології Спенсера протиставлялось теологічним теоріям, висуваючи насамперед необхідність дослідження цивілізації, тобто звичаїв, громадських організацій, стану науки й техніки. Суспільні події можна передбачити, бо вони певною мірою доступні узагальненню і мають деякі причини виникнення. Принцип причинності висувався Г. Спенсером як необхідна передумова становлення соціології як науки, котра повинна визначати стосунки між індивідом і суспільством, пояснювати зміни в природі, які виникають внаслідок змін життєвих умов, досліджувати суспільні відносини у сфері суспільної організації і виробництва і, нарешті, порівнювати різні суспільства, виділяючи їхні спільні й особливі риси. Тобто соціологія як наука не тільки описує процес суспільного прогресу, а й формує його закони.
Центральною віссю соціологічних поглядів, як і філософських Г. Спенсера, стала теорія еволюції, котру він створював, користуючись численними етнографічними, історичними, статистичними та іншими матеріалами. Спенсер пояснював еволюцію як перерозподіл частинок матерії, перехід від невизначено-простого до визначено-складного стану. Суспільні, культурні й психологічні явища також пояснюються законами інтеграції і дезінтеграції. Англійський філософ ще тоді вбачав початок виникнення більш широкої інтеграції, загальноєвропейської.
Цікавою і неординарною для того часу була думка Г. Спенсера про те, що моральний стан народу можна визначити з того, як у суспільстві ставляться до жінок. Зверхність сили над правом панує в установах народної політики завжди саме такою мірою, як і біля домашнього вогнища. Деспотизм у державі неминуче пов’язаний із деспотизмом у сім’ї. Обидва однаково не моральні за своїм походженням, а тому не можуть не існувати поруч.
Саме такі соціологічні погляди Г. Спенсера й послугували певною мірою основою його педагогічних поглядів щодо свободи і прав дитини, рівноправної свободи між чоловіками й жінками, між дітьми та їхніми батьками й вихователями.
Що стосується психологічної спадщини англійського філософа, то слід зазначити, що його наукові дослідження лягли в основу наступних систем, розвинутих В. Вундтом і В.Джеймсом. Саме завдяки Г. Спенсеру взяла початок психологія як наука про виникнення і структуру суб’єктивного досвіду, психологія поведінки та її детермінантів і насамперед психологія як природнича наука.
У більшості напрямків психології ХІХ століття психічне тлумачилось як функція пристосування до середовища – природного та соціального. Г. Спенсер, детально досліджуючи функції нервової системи, розділив їх на дві: яка гальмує рухи, й ту, що їх збуджує. За допомогою цих систем головний мозок контролює рефлекторні рухи, які стають більш різноманітними й визначеними. У своїх психологічних дослідженнях Г.Спенсер також використовував ідею еволюції.
Предмет психології Г. Спенсер розглядав з двох позицій – об’єктивної і суб’єктивної, тобто коли дослідник абстрагується від свідомості та коли він враховує роль свідомості. Таким чином з’являється об’єктивна й суб’єктивна психологія.
Завдяки Г. Спенсеру взяла початок психологія поведінки, і передусім, психологія як природнича наука. Він розвивав свої ідеї на великому біологічному матеріалі, починаючи з найпростіших організмів і завершуючи науковим передбаченням вченого, який звів соціальний аспект відповідностей до аспекту біологічного. Г. Спенсер зміг виявити практичну єдність об’єктивного та суб’єктивного в психіці людини, організму в цілому.
Інстинкт характеризувався Г. Спенсером як складний рефлекс. Ця думка була пізніше розвинута І.П. Павловим. Цікавим є тлумачення пам’яті Г. Спенсером. Він уважав її актом пристосування. Пам’ять виявляє себе щоразу, коли за якихось умов автоматична дія є незавершеною. Що стосується поняття волі, то для Г. Спенсера це був перехід руху, що уявляється, як реальний рух.
Безперечно, психологічні дослідження мали великий вплив на педагогічні погляди Г.Спенсера. Аналізуючи, як формується увага та воля, виникають почуття як реакція на певні речі чи обставини, він зміг більш глибоко й широко розкрити важливість природного методу у вихованні дітей, їхніх індивідуальних особливостей та способи поліпшення виховання і навчання.
Світоглядні погляди Спенсера й використані ним наукові теоретичні і експериментальні джерела дали йому можливість розробити особливу концепцію індивідуального виховання основою якої є ідея природного розвитку особистості дитини на основі вияву законів її розвитку й реалізації принципів взаємодії індивідуального і соціального у розвитку особистості. Англійський філософ уважав, що треба враховувати природні та індивідуальні здібності кожної дитини в процесі її виховання і навчання. І саме прислуговування природним потребам дитини допоможе вихователю вибрати правильні методи виховання і навчання.
Проаналізувавши філософські, соціологічні та психологічні основи педагогічних поглядів Г. Спенсера, можна виділити основні ідеї у сформульованій ним педагогічній концепції індивідуального виховання, основою якого є природний метод. Важливими аспектами цієї концепції є питання про роль школи і батьків у вихованні дитини, про комплекс знань, які з погляду еволюції є найбільш необхідними як основа будь-якої освіти, про основні способи застосування індивідуального підходу до виховання, які повинні знати батьки, вихователі та вчителі в процесі виховання дітей. Саме батьки, на думку англійського філософа, повинні знати правильні методи розумового, морального та фізичного виховання. Герберт Спенсер наголошував на важливості введення курсу педагогіки до шкільної програми навчання. Він підкреслював важливість природничо-математичних предметів і що викладання не повинно бути авторитарним. Дітям треба, вважав англійський філософ, більше розповідати й показувати, звертаючи увагу на їхні індивідуальні здібності. На перебудову освіти він покладав великі надії, вважаючи виховання засобом поліпшення суспільства в цілому.
У другому розділі “Основні шляхи реалізації концепції індивідуального виховання дітей” висвітлюється науковий досвід Г. Спенсера з цієї проблеми, розкрито основний зміст, форми, методи й прийоми індивідуального виховання дітей, здійснено аналіз взаємозв’язку розумового, морального й фізичного виховання дітей; а також окреслено шляхи творчого використання ідей Герберта Спенсера в умовах сучасного виховання дітей.
Г. Спенсер розвинув нову філософію виховання, засновану, з одного боку, на власних інтуїтивних спостереженнях, а з іншого – на традиціях Ж.-Ж. Руссо, І.-Г. Песталоцці, Ф.Фребеля та інших, які надавали особливого значення природженому потенціалу дитини і її здатності розвиватися в умовах свободи. Але філософські теорії виховання минулого не підкреслювали так виразно існування дитинства як буття надзвичайно важливого для всього життя людини, не обмірковували вони також і незвичайного “самобудування дитини”.
Виховання, за Г. Спенсером, повинно будуватися на основі допомоги вияву внутрішніх сил дитини, а не на простій передачі набутих раніше знань. У той же час дорослий відповідає за розвиток особистості дитини, керуючи й забезпечуючи його, створюючи умови для вільної дитячої діяльності, яка задовольняє природні потреби її внутрішнього життя.
Г. Спенсер уважав, що з моменту свого народження людина розвивається у визначеній системі суспільних відносин. Взаємини в родині, школі, потім виробничі відносини формують у людини її ставлення до навколишнього середовища, її життєву позицію.
Ставлення до життя, до праці виявляється більш-менш однаково у всіляких життєвих ситуаціях. Але в процесі формування людини, особливо в дітей, воно ще нестійке, виявляється ситуативно, під прямим впливом конкретних обставин.
Дуже важливі правильні взаємини вихователя з дітьми, що потребує від вихователя по-особливому глянути на дитину, щоб побачити в ній усі її індивідуальні особливості. Потребу в індивідуальному підході мають усі діти без винятку. А зміст, обсяг і методика індивідуальної роботи визначаються вихователем або вчителем залежно від сформованих обставин.
На думку Г. Спенсера, вибір форм заохочення і покарання теж має велике значення, і при їх виборі також необхідно враховувати індивідуальність дитини, її становище в родині.
Торкаючись питання права на життя і на особисту свободу, Г. Спенсер стверджував, що коли людина має свободу робити все, що вона хоче, поки вона при цьому не порушує такої ж свободи іншої людини, то, очевидно, вона має право на життя. Без виконання цієї умови вона зовсім не може робити те, що вона хоче. Вона також повинна мати право на особисту свободу, тому що, позбавляючись цієї свободи навіть не повністю, а частково, вона водночас позбавляється можливості виявляти свої бажання. З цієї тези стає цілком зрозумілим, що ніхто не може позбавити свого ближнього життя або свободи. Людина не може цього зробити, не порушуючи закону, який, забезпечуючи її свободу, вимагає, щоб вона не порушувала свободи іншої.
Особливу увагу Г. Спенсер приділяв дотриманню прав дітей. Він стверджував, що закон, який проголошує, що кожний повинен мати свободу робити все, що він хоче при умові, коли не порушується така ж свобода іншого, треба однаково застосовувати і до неповнолітніх, і до дорослих. Дитина так само має здібності, якi потребують розвитку, їй так само потрібен простір для розвитку цих здібностей. Отже, дитина може вимагати для себе свободу або, іншими словами, права такою мірою, як i дорослi. На думку Спенсера, цього висновку не можна уникнути.
Філософія педагогічної концепції Г. Спенсера співзвучна сучасним ідеям гуманізації виховання і навчання дітей. Ці ідеї розкриті в Законі України про дошкільну освіту й підкреслюють значення гуманізації та демократизації педагогічного процесу як найбільш важливої умови вільного самопочуття дитини в дошкільних закладах, її прагнення до самовдосконалення, активної й ініціативної діяльності до вираження свого ставлення до людей і середовища.
Г. Спенсер, приєднуючись, з одного боку, до ідеалу антикнижного, чисто життєвого виховання й освіти, що з часів Відродження розкривався у творах Ф. Рабле й М. Монтеня, а на англійському ґрунті набув розвитку в Дж. Локка, з іншого боку – до ідей Ж.-Ж. Руссо про необхідність культу “науки” й прийшов до дещо нової побудови – до ідеї “наукового” виховання та освіти.
Спенсер виходив у своїй концепції з біологічного початку: він брав той основний факт життя, що є передумовою всього іншого, всякого “змiсту життя” (фізичного й психічного) і намагався встановити, що потрібно для підтримки, збереження, примноження, збагачення і, можливо, більш високого розвитку життя особистості.
У своїх працях він розподілив основні види людської діяльності на ті, що “керують” самозбереженням, вихованням добрих громадян, розвитком смаків і т. iн., а потім, проаналізувавши всі знання, які потрібні людині для повноцінного життя, прийшов до висновку, що наука є найвищим та універсальним знанням, яке може підготувати людину для повноцінного життя і діяльності. На його думку, наука дає об’єктивне відображення світу і являє собою систему знань про закономірності розвитку природи й суспільства. Тільки наука може розвивати мислення, пам’ять, впливати на моральність і дисципліну. Тому на питання, якими знаннями ми повинні дорожити найбільше, Г. Спенсер відповідав однозначно – науковими.
Повноту життя людини Герберт Спенсер сприймав у різних видах діяльності, серед яких чільне місце посідає діяльність, що має на меті виховання й освіту потомства.
Загальновідомою істиною є вплив самих батьків на характер, здоров’я і настрій дітей, онуків та правнуків, і тому знання правильних методів фізичного, розумового й морального виховання дітей, за Г. Спенсером, є одним із найважливіших підходів. І саме це знання повинно завершувати курс освіти, який проходили кожен чоловік і кожна жінка.
Г. Спенсер не лише висунув ідею індивідуального виховання, а й у своїх педагогічних працях спробував показати шляхи її реалізації у галузі розумового, морального, фізичного виховання дітей. Аналіз творчої спадщини Г. Спенсера дає нам можливість показати його педагогічні погляди на розумове виховання дітей. Він уважав, що існує природний процес розумового розвитку і що не варто перевантажувати розум дитини, який розвивається, штучними формами, а потрібно враховувати закони психології, яких слід дотримуватися, щоб не завдати шкоди, йти за природним розвитком дитини.
Важливим принципом у навчанні, Г. Спенсер уважав сприятливий емоційний фон навчальної праці. Тому і з’являється застосування гри в навчанні дітей або, іншими словами, пристосування систем виховання до дитячих смаків.
Г. Спенсер дійшов висновку, що, обираючи предмети й засоби навчання, які найбільш цікаві для дітей, ми йдемо за законами природи й пристосовуємо наші дії до законів життя. Англійський вчений уважав, що порядок і методи виховання дітей повинні постійно узгоджуватися з природним процесом розумового розвитку, в чому він повторював знаменитого Песталоццi, розвиваючи його ідею про те, що для “довільного” розвитку здібностей існує відома послідовність і необхідні певного роду знання, і що, нарешті, обов’язок вихователів зрозуміти це й дати дитині потрібні знання.
Дотримуючись природного методу в розумовому вихованні, Г. Спенсер наполягав на скасуванні раннього навантаження на розумовий розвиток дитини й надання їй у перші роки дитинства повної свободи в тренуванні своїх рухів і зовнішніх почуттів, а також наполягав на заміні системи заучування напам’ять словесними уроками й практичним навчанням у полі, під час ігор, на заміні викладання правил викладанням принципів, тобто дитину не знайомлять з узагальненнями, поки вона не ознайомиться з частковими фактами, на яких вони засновані, на введенні системи наочного навчання, поясненні основ наук у цілком виразній, а не в абстрактній формі, на поданні дітям знань у привабливій формі й за допомогою цього перетворити навчання на задоволення.
Що стосується педагогічних поглядів на моральне виховання, то воно, за Г.Спенсером, виходить з принципів утилітаризму. Він не вірив, що можна було навчити моральності, але, незважаючи на це, він не сумнівався в прогресі людської моральності. На його думку, про це турбується сама природа, яка спонукає людину до необхідності доброї поведінки. Виховання має обмежуватися методом природних наслідків, тобто, як колись радив Руссо, не карати дитину, а лише допускати, щоб вона доти терпіла сумні наслідки, які природно виникають з її вчинків, поки в неї не пробудиться почуття морального.
Г. Спенсер уважав, що основні переваги природного методу у вихованні полягають у тому, що: по-перше, цей метод дає людині раціональне поняття про добру й погану поведінку через власну перевірку добрих і поганих наслідків; по-друге, коли дитина матиме тільки важкі наслідки своїх власних поганих вчинків, то більш-менш чітко усвідомить справедливість покарання, яке вона відчула на собі; по-третє, у тому, що, визнаючи справедливість покарання і приймаючи його за посередництвом невидимого діяча, а не з рук батьків або вихователів, дитина не так озлоблюється, і характер її не дуже псується, у той же час батьки, виконуючи пасивну роль, тобто, даючи дитині можливість відчути природне покарання, зберігають душевний спокій; по-четверте, внаслідок попередження взаємних образ між батьками й дітьми встановлюються більш справедливі стосунки і, отже, зміцнюється їхній взаємовплив.
Цікавими є педагогічні ідеї Г. Спенсера щодо фізичного виховання дітей, беручи до уваги їхній індивідуальний розвиток. Фізичне виховання за Спенсером виходить з положення, що здоров’я і сила – найважливіші умови успіху в житті. Нами досліджена цікава концепція англійського філософа щодо питань дієти, одягу, загартування. Він підкреслював, що у виборі дієти слід зважати на смак дитини й потреби дитячого організму. Цукрові, жирові речовини та рослинні кислоти корисні, коли діти їх люблять. Дітей треба ситно годувати й тепло одягати. Одяг повинен захищати тіло від довготривалого відчуття холоду, а то воно повільно росте, і тканини його недосконалі. Г.Спенсер одним із перших порушив питання про те, що фізичне виховання має бути предметом турботи як для хлопців, так і дівчат. А на той час у школі дбали лише про фізичне виховання хлопчиків.
Г. Спенсер віддавав перевагу рухливим іграм і спортові перед гімнастикою, бо в них багато рухів, живого інтересу, веселості, яка позитивно впливає на дітей.
Індивідуальний підхід у фізичному вихованні дітей, за Г. Спенсером, враховує багато сторін розвитку і містить у собі комплекс методів і прийомів роботи, спрямованих на установлення взаємозв'язку між змістом рухових завдань та індивідуальних особливостей дітей.
Проведене дослідження дало змогу зробити такі висновки.
1. Основою педагогічних поглядів Спенсера стали його філософські, соціологічні й психологічні погляди, а також світогляд і неавторитарні методи викладання його батька, Вільяма Спенсера. Приводом до розробки педагогічної концепції стали соціально-економічні зміни, які відбувалися в Англії другої половини ХІХ століття. У той час високими темпами розвивалися природничі науки, що призвели до виникнення нових течій у філософії, соціології, психології, педагогіці. Всі ці зміни потребували від освіти й виховання нових підходів і методів до викладання і реформування освіти в цілому з новими орієнтирами на розвиток особистості індивіда. Це стало провідною ідеєю педагогічної спадщини Г. Спенсера.
2. Філософські погляди Г. Спенсера ґрунтувалися на концепції позитивізму, одним з фундаторів якої він був. Основною ідеєю позитивістів була освіта, яка розвивається в результаті розвитку людини. Саме розвиток освіти міг, наголошував Г. Спенсер, гарантувати стабільний прогрес суспільства.
3. Соціологія, на думку Г. Спенсера, не тільки описує суспільний розвиток, а й формує його закони. Г. Спенсер розподілив суспільства за типами й вищим вважав капіталістичне, яке приділятиме увагу вихованню громадян, забезпеченню їхньої свободи й розвитку творчої активності. Адже індивідуальна свобода була найвищою цінністю для англійського філософа.
4. Г. Спенсер створив об’єктивну й суб’єктивну психологію та визначив завдання психології як науки. Він детально дослідив питання виникнення поведінки, волі, характеру. Всі ці дослідження, безумовно, позитивно вплинули на розробку педагогічної концепції і сформували нові підходи до викладання і виховання.
5. Г. Спенсер розвинув нову філософію виховання, основою якої був індивідуальний підхід, під яким він розумів організацію процесу навчання і виховання з урахуванням індивідуальних особливостей тих, кого навчають і виховують. Заснована на методі природного виховання, його педагогічна концепція є цікавою завдяки двом головним тезам – свободі й самостійності. У дитини розвивається самостійність і спрямованість її на вміння самостійно знаходити способи для розв’язання тієї або іншої проблеми.
6. Г. Спенсер намагався встановити деякі основні закони розумового розвитку: розум іде вперед від речей простих до складних, від часткового – до загального, від конкретного – до абстрактного; розвиток особистості відбувається у тому ж порядку, як і розвиток усього людського роду (біогенетичний закон).
Не задовольняючись методами навчання в англійських школах, він розвинув педагогічну концепцію розумового виховання, основою якої був природний процес розумового розвитку. Англійський філософ рекомендував вихователям і вчителям не перевантажувати розум дитини, враховуючи закони психології. Розвивав Г. Спенсер і дидактичні принципи, серед яких новими були принцип виховання дитини згідно з історичними етапами розвитку людства; принцип саморозвитку в широкому розумінні; принцип позитивного емоційного впливу.
7. Моральне виховання, за Г. Спенсером, виходить з принципів утилітаризму. Він був упевнений у прогресі людської моральності. На його думку, про це турбується сама природа, яка спонукає людину до необхідності доброї поведінки. Він підкреслював, що виховання має обмежуватися методом природних наслідків і вихователь повинен йти за законами природи, поки в дитині не пробудиться почуття морального.
8. Актуальним для свого часу було й питання фізичного виховання дітей. Г. Спенсер, проаналізувавши стан фізичного виховання в Англії наприкінці ХІХ – початку ХХ століття, дійшов висновку, що в багатьох випадках вихователі й батьки не прислуховувалися до природи дитини та її індивідуальних особливостей фізичного розвитку, охоплюючи питання якості їжі, одягу, ігор та фізичних вправ. Фізичне виховання, за Г. Спенсером, має бути однаково важливим як для хлопців, так і для дівчат, враховуючи їхні індивідуальні особливості.
9. У сформульованій ним концепції Г. Спенсер розглянув важливе питання про роль школи і батьків у вихованні дитини, про комплекс знань, які з погляду еволюції є найбільш необхідними як основа будь-якої освіти, про основні шляхи застосування індивідуального підходу до виховання, які повинні знати батьки, вихователі та вчителі в процесі виховання дітей.
10. На основі опрацювання дореволюційної літератури, періодики, видань англійською мовою вдалося встановити хронологію життя Г. Спенсера та його педагогічної діяльності, систематизувати його науково-педагогічну спадщину.
11. Досліджено й проаналізовано значний вплив концепції виховання Г. Спенсера на розвиток педагогічної думки в таких країнах, як Англії, США й Росії наприкінці ХІХ – початку ХХ століття. Саме цей період характеризувався інтенсивним розвитком соціально-педагогічної думки, загостреною увагою до багатьох проблем освіти й виховання. І саме Г. Спенсер був одним із видатних мислителів, які активно впливали на розвиток освіти й виховання у цей період, розробляючи його концептуальні основи.
Особливий інтерес до праць Г. Спенсера може виникнути у викладачів і вчителів, якi можуть проаналізувати його ідеї крок за кроком, особливо положення про науку як найвищі знання, розвиток і застосування їх на практиці.
У Сполучених Штатах методи Г. Спенсера були введені в систему освiти набагато раніше, ніж в Англії, але на початку 20-х років минулого століття величезні зміни почали відбуватися саме в системі освiти Англії. Програми багатьох коледжів були переглянуті й змінені. І це відбулося не через те, що вони повнiстю погодилися з думкою Г. Спенсера, а тому, що він передбачав подальший розвиток промисловості й необхідність вивчати науки.
Актуальними для сучасної школи є сформульовані Г. Спенсером принципи процесу виховання: спрямованість процесу освiти на всебiчний розвиток особистості; єдність навчання й виховання; зв’язок успіхів у навчанні з природою; врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів у процесі навчання; наочність; самостійність; доступність у навчанні, емоційність.
Результати проведеного дослідження можуть бути ефективно використані авторами підручників, методичних посібників і рекомендацій при упорядкуванні програм для шкіл і вищих навчальних закладів.
Матеріали дисертаційної роботи апробовані й певною мiрою реалізовані на психолого-педагогічному факультеті соцiально-педагогічного інституту “Педагогічна Академія” в процесі підготовки вчителів і можуть бути продуктивно використані в змісті навчальних курсів з педагогіки та історії педагогіки, спецкурсів і спецсемінарів, при написанні дипломних і курсових робіт, рефератів.
Тому аналіз порушених нами питань, на повне й усебічне розкриття яких ця дисертаційна робота не претендує, дає нам змогу рекомендувати:
- продовжити поглиблене вивчення теоретичного обґрунтування і механізму реалізації індивідуального підходу до виховання дітей;
- творчо використати досвід реалізації концепції індивідуального підходу до виховання дітей за Г. Спенсером у освітянській практиці;
- відповідно скорегувати навчальні програми з метою створення більш сприятливих умов для реалізації індивідуального підходу до виховання дітей;
- активно працювати над створенням педагогічних технологій, заснованих на рекомендаціях Герберта Спенсера, для формування у дітей повноцінного саморозвитку.
Основні положення дисертації відображені у таких публікаціях автора:
1. Миценко В.І. Г.Спенсер про принципи виховання свідомої дисципліни // Педагогіка і психологія професійної освіти. – Вип. 3–4. Частина 2. – Серія: Історія освіти: вітчизняний і світовий досвід. – Львів: Львівський державний університет ім. Франка (кафедра педагогіки), 1997. – С. 120–123.
2. Миценко В. І. Соціо-філософські й етичні основи педагогічних поглядів Герберта Спенсера // Наукові записки. – Вип. 32. Частина ІІ. – Серія: Педагогічні науки. – Кіровоград: РВЦ КДПУ, 2001. – С. 106–110.
3. Миценко В. І. Принципи морального виховання у педагогічній
спадщині Герберта Спенсера // Наукові записки. – Вип. 39. – Серія:
Педагогічні науки. – Кіровоград: РВЦ КДПУ, 2001. – С. 53–57.
4. Миценко В. І. Актуальність педагогічних поглядів Герберта Спенсера
у сучасній системі виховання // Наукові записки. – Вип. 41. – Серія: Педагогічні науки. – Кіровоград: РВЦ КДПУ, 2002. – С. 106–110.
5. Миценко В. І. Педагогічні погляди Герберта Спенсера // Рідна школа. –
2002. – №10. – С. 78–80.
6. Миценко В. І. Педагогічна спадщина Герберта Спенсера: Навчальний
посібник. – Кіровоград: ЦУВ, 2002. – 97 с.