КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВІ ТА КРИМІНОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ПРОТИДІЇ ЗАВІДОМО НЕПРАВДИВИМ ПОВІДОМЛЕННЯМ ПРО ЗАГРОЗУ ГРОМАДСЬКІЙ БЕЗПЕЦІ :

Краткое содержание

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. У зв’язку із зростанням кількості вчинених терористичних актів у світі, і зокрема в Україні, закономірно простежується загострення іншої проблеми — збільшення кількості випадків завідомо неправдивих повідомлень про загрозу громадській безпеці. Для перевірки цих повідомлень правоохоронні органи змушені задіяти значні людські та матеріальні ресурси, призупиняти на деякий час діяльність установ, організацій і підприємств, що істотно дезорганізує життєдіяльність суспільства, виробничий процес, породжує неправдиві чутки, сіє паніку серед населення, викликає страх і невпевненість у громадян, завдає значної економічної шкоди, тобто суттєво порушує загальну громадську безпеку.

З огляду на такий стан справ у 1993 році Кримінальний кодекс України 1960 року було доповнено ст.206² “Завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян, знищення або пошкодження об’єктів власності”. До введення цієї норми відповідальність за вказані дії наставала за ч.2 ст.206 як за злісне хуліганство, що не відбивало в повному обсязі сутність цього злочину.

У ст.259 “Завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян, знищення чи пошкодження об’єктів власності” Кримінального кодексу України 2001 року (далі — КК) законодавець лише редакційно змінив диспозицію відповідної норми, від чого зміст складу злочину змін не зазнав. Зазначена кримінально-правова норма залишається досить складною для сприйняття та застосування у практичній діяльності, тому потребує подальшого вдосконалення.

За останнє десятиріччя цей вид злочину значно поширився в країні, тільки протягом 1996-2003 років органами внутрішніх справ зареєстровано близько п’яти тисяч фактів завідомо неправдивих повідомлень про загрозу громадській безпеці, за якими порушено 1048 кримінальних справ. Незважаючи на це та недосконалу правову регламентацію відповідальності за його вчинення, кримінально-правові та кримінологічні аспекти протидії цьому злочину не знайшли належного теоретичного висвітлення і не були об’єктом самостійного комплексного дослідження. Лише окремі її аспекти розглядались у публікаціях В.П. Ємельянова, В.С. Комісарова, В.М. Куца, В.А. Ліпкана, П.С. Матишевського, В.О. Навроцького, В.П. Тихого, О.М. Храмцова, В.М. Шевчука та інших.

Значна поширеність завідомо неправдивих повідомлень про загрозу громадській безпеці, недостатня теоретична розробленість проблеми протидії цьому явищу, а також неефективне застосування ст.259 КК органами внутрішніх справ, обумовили обрання теми дисертаційного дослідження, яка є актуальною та має науково-практичне значення.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано відповідно до Концепції розвитку законодавства Верховної Ради України на 1997-2005 роки, розробленої інститутом законодавства Верховної Ради України, Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 року №1376 та Указу Президента України від 18 лютого 2002 року №143 “Про заходи щодо дальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян”, а також плану наукових досліджень Запорізького юридичного інституту МВС України “Актуальні проблеми вдосконалення діяльності кримінальної міліції в боротьбі зі злочинністю на 2001-2005 роки”.