ТАРАНЕНКО МИКОЛА МИКОЛАЙОВИЧ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА МАСОВИХ ЗАВОРУШЕНЬ : Тараненко НИКОЛАЙ НИКОЛАЕВИЧ УГОЛОВНО-ПРАВОВАЯ ХАРАКТЕРИСТИКА массовых беспорядков

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, зазначено зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначено мету, задачі, об’єкт і предмет дослідження, висвітлено наукову новизну та практичне значення одержаних результатів, наведено відомості щодо кількості публікацій, структури й обсягу роботи.
Розділ 1 «Методологічні засади дослідження кримінально-правової характеристики масових заворушень, історичний та зарубіжний досвід кримінальної відповідальності за масові заворушення» складається з трьох підрозділів, у яких розглянуто методологічні засади дослідження кримінально-правової характеристики масових заворушень, історію розвитку вітчизняного кримінального законодавства про відповідальність за масові заворушення та здійснено порівняльний аналіз відповідних норм КК низки зарубіжних країн.
У підрозділі 1.1. «Методологічні засади дослідження кримінально-правової характеристики масових заворушень» обґрунтовано систему прийомів і засобів наукового пізнання кримінально-правової характеристики масових заворушень, що становить комплексне, системне пізнання найважливіших особливостей, властивостей, структурних елементів (об’єктивних і суб’єктивних ознак) складу зазначеного злочину та його відмінностей від суміжних із ним злочинів.
Під час проведення дослідження використано низку методів наукового пізнання: за допомогою історичного методу було проведено дослідження розвитку кримінальної відповідальності за масові заворушення та подібні до них злочини у вітчизняному законодавстві; порівняльний метод дав змогу вийти за межі вітчизняної правової системи, проаналізувати склади злочинів за масові заворушення в КК інших держав, визначити та врахувати їх позитивний досвід у цьому питанні; системний метод дав змогу розкрити внутрішню побудову системи кримінально-правової норми, що встановлює відповідальність за масові заворушення (ст. 294 КК України), взаємодію її елементів та їх зв’язок з іншими правовими поняттями й категоріями; формально-логічний метод було застосовано під час визначення змісту таких понять, як масові заворушення, громадський порядок, та тлумачення окремих положень, що стосуються кримінально-правової характеристики масових заворушень; метод моделювання використано при розробленні моделі нової редакції ст. 294 КК України; за допомогою соціологічного методу було отримано необхідний емпіричний матеріал, що характеризує суб’єктивну сторону і суб’єкт масових заворушень та з’ясування громадської думки щодо необхідності криміналізації чи декриміналізації окремих діянь; метод спостереження дав змогу визначити основні форми організації масових заворушень і деталізувати окремі їх прояви.
Підрозділ 1.2. «Історія розвитку норм про кримінальну відповідальність за масові заворушення в Україні» присвячено дослідженню розвитку норм про кримінальну відповідальність за масові заворушення з часів Київської Русі до наших днів.
Автором здійснено комплексний аналіз основних історичних етапів становлення й розвитку норм про кримінальну відповідальність за масові заворушення, а саме: а) виникнення й еволюція кримінальної відповідальності за масові заворушення за часів княжої, польсько-литовської доби та формування Української козацької держави (перша половина ХІІІ ст. – друга половина ХVII ст.); б) наступний розвиток кримінальної відповідальності за масові заворушення та її поглиблена диференціація в російському дореволюційному законодавстві (друга половина ХVII ст. – початок ХХ ст.); в) уточнення основних ознак зазначеного складу злочину в КК УСРР 1922 р., КК УСРР 1927 р., КК УРСР 1960 р.; г) законодавче закріплення норми про відповідальність за масові заворушення в КК України 2001 р. та розроблення потенційних моделей її вдосконалення.
Під час дослідження було встановлено, як змінювався об’єкт зазначеного злочину. Зокрема, об’єктами його посягання визнавалися: а) князівська влада й основи правопорядку (XІІІ ст. – 1715 р.); б) державна влада (1715–1845 рр.); в) порядок управління (1845–1917 рр.; 1922–2001 рр.); г) революційний порядок (1917–1922 рр.); д) громадський порядок (з 2001 р.).
У підрозділі 1.3. «Норми про кримінальну відповідальність за масові заворушення в законодавстві зарубіжних країн» здійснено порівняльний аналіз норм про кримінальну відповідальність за масові заворушення законодавства низки країн світу та ст. 294 КК України. Досліджено кримінальне законодавство: колишніх республік СРСР, як членів СНД, так і тих, що не увійшли до вказаної співдружності (вибір для дослідження КК згаданих країн обумовлено тим, що з розпадом СРСР у 1991 р. та проголошенням незалежності колишніх союзних республік, в питаннях розвитку їх сучасного кримінального законодавства спостерігаються дві основні тенденції. Країни, що увійшли до Співдружності Незалежних Держав, отримали за зразок розробки власного кримінального законодавства Модельний Кримінальний кодекс країн СНД. Інші республіки, які не приєдналися до СНД, стали на шлях самостійної кодифікації кримінального законодавства. Тому порівняльний аналіз норм про кримінальну відповідальність за масові заворушення, встановлених в КК колишніх союзних республік, має безумовний інтерес); країн-членів Євросоюзу й інших індустріально-розвинутих країн світу (потреба у вивченні кримінального законодавства зазначених держав зумовлена тим, що Україна своєю пріоритетною міжнародною стратегічною ціллю проголосила входження до складу Європейського Союзу); сучасних соціалістичних країн (законодавство яких представляє інтерес у зв’язку з яскраво вираженими тенденціями кримінально-правової заборони масових заворушень в умовах соціалістичної правової системи).
Порівняльний аналіз кримінального законодавства зарубіжних держав з питань масових заворушень засвідчив, що положення, на яких ґрунтуються конструктивні особливості норм про кримінальну відповідальність за масові заворушення, доволі різні й передбачають широкий спектр позицій і принципів, які складно звести до єдиного узагальненого висновку чи визначення.
У законодавстві Федеративної Республіки Німеччини, Швеції, Китайської Народної Республіки та Японії кримінальну відповідальність за масові заворушення передбачено не однією, а кількома статтями КК. З’ясовано, що в КК країн, що досліджувалися, спостерігається обмежене використання терміна «масові заворушення». Лише в КК Республіки Корея в назві ст. 115 та у Федеральному КК США в назві глави 12 використано саме термін «масові заворушення». Водночас термін «заворушення» наявний у назвах ст. 106 КК Японії, ст. 278 КК Іспанії, ч. 1 глави 16 КК Швеції та глави 3 «Про публічні заворушення» КК Іспанії.
У зарубіжному кримінальному законодавстві існують різні підходи щодо визначення кількісного критерію учасників масових заворушень. Зокрема, як і в КК України, мінімальну кількість учасників цього злочину взагалі не зазначено в переважній більшості КК зарубіжних держав. Винятком є лише Модельний КК США 1962 р., КК Канади (більше трьох осіб) та Закон «Про громадський порядок» від 1986 р. у Великобританії, у якому такою мінімальною кількістю вважається 12 осіб.
Порівняльний аналіз зарубіжного кримінального законодавства також показав одностайність законодавців щодо оцінки суспільної небезпечності масових заворушень незалежно від різних суспільно-економічних формацій. Об’єктами масових заворушень уважають, зокрема, громадський порядок, громадську безпеку, життя, здоров’я, власність.
Розділ 2 «Об’єктивні ознаки масових заворушень» складається з двох підрозділів, у яких досліджено об’єкт і об’єктивну сторону цього злочину.
У підрозділі 2.1. «Об’єкт масових заворушень» розглянуто основні концепції, що визначають сутність і зміст об’єкта масових заворушень. На думку автора, серед цілого спектра різноманітних наукових дефініцій (суспільні відносини, правове благо, система цінностей, людина, її безпека) найбільш оптимальною і виваженою є позиція, згідно з якою об’єктом злочину є суспільні відносини, яким заподіюється шкода чи створюється загроза її заподіяння.
Обґрунтовано, що такі правові категорії, як «громадський порядок» та «моральність», становлять не єдиний родовий об’єкт, а дві різні відносно відокремлені групи суспільних відносин, кожна з яких має становити самостійний об’єкт кримінально-правової охорони.

Родовим і основним безпосереднім об’єктом масових заворушень є громадський порядок, що являє собою врегульовані правовими нормами суспільні відносини, що забезпечують стан спокою в громадських місцях.
Додатковими об’єктами масових заворушень, в залежності від форм їх прояву, можуть бути: здоров’я особи, конституційні права людини та громадянина, честь і гідність громадян та представників влади, нормативно визначений порядок діяльності підприємств, установ, організацій, власність, інші особисті права й свободи людини та громадянина, громадська безпека.
Предметом масових заворушень можуть визнаватися будівлі, споруди, майно та ін.
Потерпілими під час масових заворушень можуть бути будь-які громадяни, а також представники влади (наприклад, народні депутати України, працівники правоохоронних органів).
У підрозділі 2.2. «Об’єктивна сторона масових заворушень» автор дає визначення поняття «масові заворушення». Обґрунтовано, що масові заворушення – це широкомасштабний протиправний вияв невдоволення значної кількості людей, спрямований проти охоронюваного кримінальним законом громадського порядку, що відбувається в легкодоступному громадському місці загального користування (площах, майданах, стадіонах, парках, скверах), і супроводжується насильством над особою, погромами, підпалами, знищенням майна, захопленням будівель або споруд, насильницьким виселенням громадян, опором представникам влади із застосуванням зброї або інших предметів, що використовуються як зброя. Проаналізовано зовнішні прояви злочину, відповідальність за який передбачено ст. 294 КК України.
Об’єктивна сторона масових заворушень передбачає дві форми протиправної діяльності:
1) організацію масових заворушень, зокрема: а) первинну підготовчу діяльність (розроблення плану розгортання масових заворушень та їх агітаційно-організаційного забезпечення); б) практичні дії щодо збирання, об’єднання учасників масових заворушень і трансформації їх стану з пасивного на активний; в) керівництво діями активних учасників масових заворушень. Організація масових заворушень, будучи закінченим злочином, пов’язана з початком такої діяльності;
2) активну участь у масових заворушеннях, тобто вчинення певною особою протиправних дій, виконання наказів і вказівок організатора щодо розгортання масових заворушень, що супроводжуються насильством над особою, погромами, підпалами, знищенням майна, захопленням будівель або споруд, насильницьким виселенням громадян, опором представникам влади із застосуванням зброї або інших предметів, що використовуються як зброя.
Перебування особи серед учасників масових заворушень і невчинення при цьому дій, визначених ст. 294 КК України, складу масових заворушень не становить.
Автор доводить необхідність вживання в однині перелічених у ст. 294 КК України діянь, що вчиняються під час масових заворушень.
Момент закінчення активної участі в масових заворушеннях – учинення будь-якої із зазначених дій.
Місце вчинення злочину – це громадське місце. У контексті проблеми, що досліджується, під громадськими місцями слід розуміти місця загального користування громадян (вулиці, площі, парки, пляжі, стадіони, ринки).
Під час дослідження встановлено, що масові заворушення можуть проявлятись у будь-якій формі співучасті.
Кваліфікуючими ознаками злочину, відповідальність за який передбачено ст. 294 КК України, є організація та активна участь у масових заворушеннях, якщо вони призвели до загибелі людей або інших тяжких наслідків.
Зважаючи на те, що під час масових заворушень може бути спричинено з необережності смерть одного потерпілого чи тяжкі наслідки можуть бути спричинені одній людині, автор доводить доцільність викладення цих наслідків у ч. 2 ст. 294 КК України не в множині, а в однині.
Крім цього, під час дослідження об’єктивної сторони масових заворушень було вироблено пропозиції щодо вдосконалення відповідальності за цей злочин. Так, дисертант уважає зайвим вживання в тексті ст. 294 КК України оціночної ознаки «активна». Поняття «участь» визначається як спільна дія. Участь у масових заворушеннях уже передбачає вчинення їх учасником активних дій. Зважаючи на це, запропоновано виключити з диспозиції ст. 294 КК України термін «активна». Вказану пропозицію підтримало 58,8 % з числа опитаних автором слідчих та оперативних працівників ОВС (далі – респондентів).
Автор дійшов висновку й щодо недоцільності такої форми масових заворушень, як погроми. Поняття «погроми» є синонімічним терміну «знищення майна». Тому є необхідним виключення терміна «погроми» з диспозиції ст. 294 КК України. Вказану пропозицію підтримало 94,5 % респондентів.
Аргументовано також, що дії, відповідальність за які передбачено ст. 295 КК України, повністю охоплюються поняттям «організація масових заворушень». Зважаючи на це, визнано доцільним виключення зазначеної статті з КК України.
Вищезазначене дало змогу запропонувати нову редакцію ст. 294 КК України.
Сформульовано низку пропозицій щодо кваліфікації масових заворушень, в ході яких вчиняються й інші суспільно-небезпечні діяння.
Вчинення під час масових заворушень:
умисного вбивства (ст. 115 КК України) потребує сукупної кваліфікації за ст. 294 КК України та за відповідною частиною, пунктом ст. 115 КК України;
умисного заподіяння особі будь-якого ступеню тяжкості тілесного ушкодження (за виключенням кваліфікованого тяжкого тілесного ушкодження), знищення майна, захоплення будівель або споруд, насильницьке виселення громадян, опору представникам влади із застосуванням зброї або інших предметів, що використовувалися як зброя, охоплюється ст. 294 КК України;
заволодіння в будь-який спосіб чужим майном має розглядатися за сукупністю масових заворушень і відповідного злочину проти власності;
опору представникам влади із застосуванням зброї (викраденої, незаконно придбаної чи виготовленої, переробленої чи відремонтованої) потребує кваліфікації за відповідними частинами ст. 294 та ст. 262, або ст. 263 чи ст. 263-1 КК України.
Якщо масові заворушення вчиняються членами злочинної організації, терористичної групи чи терористичної організації – наступає кваліфікація за відповідною частиною ст. 294 КК України та відповідними частинами ст. 255 чи ст. 258–3 КК України.
Розділ 3 «Суб’єктивні ознаки масових заворушень» складається з двох підрозділів, що присвячені аналізу суб’єктивної сторони та суб’єкта досліджуваного злочину.
У підрозділі 3.1. «Суб’єктивна сторона масових заворушень» автор констатує, що суб’єктивна сторона злочину, відповідальність за який передбачено ч. 1 ст. 294 КК України, характеризується прямим умислом.
Мотивами масових заворушень є антигромадські спонукання, що спричиняють в особи потяг до організації чи активної участі в масових заворушеннях. Мотиви такої участі можуть бути різними: корисливими, релігійними, національними, політичними тощо.
Метою зазначеного злочину є бажані результати, яких прагне досягти його організатор та активні учасники. Мета масових заворушень може бути різною, наприклад, отримання матеріальної вигоди, вирішення соціальних проблем, учинення підпалів.
Мотив і мета не визначені в якості обов’язкових ознак масових заворушень. Однак їх встановлення є необхідним. Ці ознаки суб’єктивної сторони масових заворушень можуть виступати в якості пом’якшувальних або обтяжуючих обставин, враховуватись при індивідуалізації відповідальності, опосередковано вказувати на безпосередній об’єкт злочину.
Якщо в ході масових заворушень з мотивів невдоволення діяльністю потерпілого вчиняється вбивство (посягання на життя), повинна наступати сукупна кваліфікація: за ст. 294 та ст. 112, п. 8 ч. 2 ст. 115, ст. ст. 379, 400, 443 КК України. Коли при масових заворушеннях чиняться зі згаданих вище мотивів насильство, знищення чи пошкодження майна, поведінка винного підпадає під ознаки ст. 294 та ст. ст. 345-347, 377-378, 398-399 КК України.
У підрозділі 3.2. «Суб’єкт масових заворушень» з’ясовано зміст суб’єкта досліджуваного злочину, яким є фізична осудна особа, котра вчинила злочин у віці з 16 років і виступала в якості організатора або активного учасника масових заворушень.
Беручи до уваги високий рівень суспільної небезпеки масових заворушень, а також те, що за дії, якими супроводжуються масові заворушення як окремі злочини (умисне вчинення середньої тяжкості чи тяжкого тілесного ушкодження; умисне знищення чи пошкодження майна, вчинене шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом, або заподіяло майнову шкоду в особливо великих розмірах), передбачено відповідальність 14-річних осіб, розвиток яких дає змогу усвідомлювати вчинене і керувати власними діями, запропоновано суб’єктами масових заворушень уважати осіб, які на момент учинення цього злочину досягли 14 років.