ХАРКО Дмитро Михайлович ВИКОНАВЕЦЬ ЗЛОЧИНУ: КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується актуальність і новизна теми дисертаційного дослідження, виокремлюються предмет і об’єкт дослідження, окреслено методи дослідження. Поставлено мету дослідження, на підставі якої виділені задачі, сформульовано положення, що становлять наукову новизну, висвітлюється практичне значення роботи, апробація отриманих результатів, кількість публікацій за темою дисертації.
Розділ 1 «Поняття виконавця злочину в історії вітчизняного кримінального права та в зарубіжному кримінальному законодавстві» складається з двох підрозділів.
У підрозділі 1.1 «Становлення та розвиток норм про відповідальність виконавця злочину в пам’ятках кримінального права України» на основі історичного дослідження виявлено, що законодавче визначення поняття «виконавець злочину» еволюціонувало протягом великого проміжку часу Х-ХХІ ст. Виконавець злочину як самостійний вид співучасників вперше був виокремлений у Кримінальному уложенні 1903 року. У перших радянських кодифікованих актах (Керівні начала з кримінального права РРСФР 1919 року, КК УСРР 1922 року, КК УРСР 1927 року) були відсутні чіткі визначення співучасті у злочині та виконавця злочину. Сучасний етап розвитку підходів до розуміння виконавця злочину розпочався з моменту прийняття КК України 2001 року, в якому найбільш повно регламентується як співучасть злочину в цілому, так і діяльність виконавця злочину.
У підрозділі 1.2 «Особливості регламентації відповідальності виконавця злочину за законодавством окремих іноземних держав» аналізуються відповідні норми окремих європейських держав, а також країн пострадянського простору. Встановлено такі можливі варіанти кримінальної відповідальності виконавця злочину: відсутність інституту співучасті загалом (КК Норвегії); відсутність класифікації видів співучасників (КК Туреччини, Сан-Марино, Італії); наведення іншої класифікації співучасників злочину без виокремлення виконавця злочину (КК Бельгії, Голландії); виділення лише таких осіб, які пов’язані з виконанням злочину або прирівнюються до виконавця злочину (КК Австралії, Австрії, Данії, Польщі, Швейцарії); виконавець виділяється, однак не належить до співучасників злочину (КК ФРН, Франції, Грузії, Латвії); виконавець злочину виділяється як самостійний вид співучасника злочину (КК Болгарії, Швеції). Має місце таке закріплення окремих питань відповідальності виконавця злочину: посереднім виконавцем злочину визнається не лише особа, яка вчинила злочин з використанням осіб, які не підлягають кримінальній відповідальності за вчинене діяння, а й за допомогою осіб, що діяли з необережності (КК Білорусі, Вірменії, Казахстану); у більшості держав пострадянського простору група осіб без попередньої змови (або проста співучасть) асоціюється саме з діяльністю виконавців (співвиконавців) злочину; в КК окремих держав вказується на ексцес співучасника (КК Вірменії, Казахстану), а не ексцес виконавця (КК Азербайджану, Киргизії, Молдови, РФ, Таджикистану, Туркменістану).
Розділ 2 «Кримінально-правова характеристика виконавця злочину» складається з трьох підрозділів.
У підрозділі 2.1 «Теоретичні питання правової природи виконавця як центральної фігури співучасті у злочині» констатовано, що виконавець злочину – це поняття, що використовується в межах співучасті у злочині. Термін «суб’єкт злочину» повинен вживатися в тих випадках, коли злочин вчиняється одноособово або коли має місце необхідна співучасть у злочині. Крізь призму виокремлених ознак співучасті у злочині запропоновано такі ознаками виконавця злочину: безпосереднє вчинення злочину (об’єктивна ознака); наявність ознак загального суб’єкта злочину та (або) спеціального суб’єкта злочину; умисний характер дій; умисний характер злочину (суб’єктивні ознаки); спільність (об’єктивно-суб’єктивна ознака). Визначено, що умисна вина виконавця злочину – це вияв волі та свідомості особи у виконанні об’єктивної сторони конкретного складу злочину спільно з іншим (іншими) суб’єктом (суб’єктами) злочину, що спричинює єдиний злочинний результат.
У підрозділі 2.2 «Види виконавця злочину у чинному КК України» виокремлено три види виконавців злочину: виконавець в «чистому виді»; співвиконавець злочину; посередній виконавець злочину. Виконавцем злочину пропонується визнавати особу, яка безпосередньо виконала діяння, передбачене статтею (частиною статті) Особливої частини КК України.
Запропоновано визнавати співвиконавцем злочину особу, яка разом з іншою (іншими) особою (особами) безпосередньо чи шляхом використання інших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за вчинений умисний злочин, повністю або частково виконала суспільно небезпечне діяння, передбачене статтею (частиною статті) Особливої частини КК України.
Визначено, що до осіб, які не підлягають кримінальній відповідальності та яких використовує інша особа для виконання діяння, що входить в об’єктивну сторону складу злочину, належать: неосудна особа; особа, яка не досягла віку, з якого настає кримінальна відповідальність за вчинене; особа, яка діє під впливом непереборного фізичного або психічного примусу; особа, яка виконує злочинний наказ або розпорядження; особа, яка діє за відсутності вини або з необережності. Наведено додаткові аргументи на користь того, що як у науковому обігу, так і в тексті КК України повинен використовуватися термінологічний зворот «посередній суб’єкт злочину». При цьому запропоновано розмежовувати поняття «посередній виконавець злочину» та «посередній суб’єкт злочину». В першому випадку особа вчиняє злочин шляхом використання інших осіб, що відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за вчинений умисний злочин, у співучасті з іншими суб’єктами злочину. А в другому – особа вчиняє злочин шляхом використання інших осіб, які відповідно до закону не підлягають кримінальній відповідальності за скоєний умисний злочин.
Запропоновано виконавцем (співвиконавцем) злочину визнавати особу, яка у співучасті з іншим (іншими) суб’єктом (суб’єктами) злочину безпосередньо повністю або частково виконала суспільно небезпечне діяння, передбачене статтею (частиною статті) Особливої частини КК України.
У підрозділі 2.3 «Відмежування виконавця злочину від інших співучасників» основною об’єктивною відмежувальною ознакою виконавця злочину від інших співучасників злочину визнана та, що дії організатора, підбурювача та пособника злочину лежать поза межами об’єктивної сторони складу злочину, описаної у статтях Особливої частини КК України. Виняток становить лише кваліфікація діянь особи, яка не наділена ознаками спеціального суб’єкта злочину, однак виконує частину об’єктивної сторони злочину, що може бути вчинений лише таким загальним суб’єктом. У такому випадку дії особи потрібно кваліфікувати як пособництво у вчиненні відповідного злочину.
Виділено додаткові відмежувальні ознаки виконавця злочину від інших співучасників. Зокрема, виконавець злочину відрізняється від організатора злочину за такими ознаками: за формою діяння − виконавець може вчинити злочин як у формі дії, так і у формі бездіяльності, тоді як організатор злочину може діяти лише активно; за складністю діянь − організація та керівництво вчиненням злочину завжди передбачають сукупність певних дій особи, тоді як виконавець злочину може виконати якусь одиничну дію, а не обов’язково їх сукупність. Виконавець злочину відрізняється від підбурювача за такими ознаками: за формою діяння − виконавець може вчинити злочин як у формі дії, так і у формі бездіяльності, тоді як підбурювач злочину може діяти лише активно.
Констатовано, що відмежовуючи посереднього виконавця від організатора, підбурювача та пособника злочину, потрібно проаналізувати суб’єктивну сторону злочину. У випадку, коли особа усвідомлює, що використовує для вчинення злочину особу, яка не може бути притягнута до кримінальної відповідальності за вчинене, передбачає настання суспільно небезпечних наслідків та бажає настання цих наслідків, то її дії потрібно оцінювати як дії посереднього виконавця злочину і кваліфікувати лише за статтею Особливої частини КК України. В інших випадках, коли організатор, підбурювач або пособник не усвідомлює цю ознаку і за матеріалами кримінального провадження не міг цього зробити, його дії потрібно оцінювати як дії організатора, підбурювача або пособника і кваліфікувати з посиланням на відповідну частину ст. 27 КК України.
Розділ 3 «Кримінальна відповідальність виконавця спільного злочину» складається з трьох підрозділів.
У підрозділі 3.1 «Особливості кримінальної відповідальності за посереднє виконання злочину» характеризуються окремі випадки цього виду виконавця злочину. Констатовано, що посереднє виконання злочину стосується виключно співучасті в злочині, тобто коли посередній виконавець вчиняє злочин з іншим (іншими) суб’єктом (суб’єктами) злочину. А тому особа, яка не підлягає кримінальній відповідальності за вчинене може виконувати як повністю суспільно небезпечне діяння, так і його частину (за умови, що іншу частину діяння виконує інший співвиконавець злочину відповідно до розподілу функцій між ними). Виявлено розмежувальні ознаки між посереднім виконанням злочину шляхом використання особи, яка не досягла віку, з якого настає кримінальна відповідальність за скоєне, та втягненням неповнолітніх у злочинну діяльність (ст. 304 КК України): за віком особи, яку втягують (схиляють) до вчинення злочину; за формою впливу на неповнолітнього та особу, яка не притягається до відповідальності за скоєне; за віком особи, яка схилила (втягнула) неповнолітнього (особу, яка не досягла віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність за вчинене).
Визначено, що у випадку, коли має місце посереднє виконання злочину шляхом використання особи, яка діє під впливом непереборного фізичного або психічного примусу, виконує злочинний наказ або розпорядження необхідно констатувати, що і посередній виконавець злочину, і особа, яку використовують для вчинення злочину, мала необхідні ознаки суб’єкта злочину.
Доведено, що обставиною, яка обтяжує покарання доцільно визнавати вчинення злочину з використанням особи, яка відповідно до закону не підлягає кримінальній відповідальності за скоєне
У підрозділі 3.2. «Кримінальна відповідальність виконавця у злочинах зі спеціальним суб’єктом» доведено, що виконавцем (співвиконавцем) злочину зі спеціальним суб’єктом може бути лише особа, наділена відповідними спеціальними ознаками (спеціальний виконавець). Особи, які не мають таких спеціальних ознак підлягають кримінальній відповідальності як організатори, підбурювачі або пособники того злочину, виконавцем якого є спеціальний суб’єкт. Якщо об’єктивна сторона злочину складається з таких діянь, частину з яких може виконати особа, яка наділена спеціальними ознаками, а частину – загальний суб’єкт злочину, то співвиконавцем може визнаватися і одна, і друга особа (тобто, і загальний, і спеціальний суб’єкт злочину). Особа, яка не має ознак спеціального суб’єкта, однак виконує об’єктивну сторону злочину, підлягає кримінальній відповідальності як пособник у вчиненні злочину
У підрозділі 3.3. «Проблеми кваліфікації у випадку ексцесу виконавця злочину» визначено такі ознаки ексцесу виконавця злочину: він може мати місце лише в межах співучасті у злочині; вчинений виконавцем злочин за юридичними ознаками відрізняється від того, що охоплювався умислом співучасників; самостійні дії виконавця злочину повинні мати юридичне значення; самостійні дії виконавця можуть бути як умисними, так і необережними Запропоновано окремі правила кваліфікації діянь виконавця злочину та інших співучасників у випадку ексцесу виконавця.