ЦИВІЛЬНА ЮРИСДИКЦІЯ

Краткое содержание

Актуальність теми дисертаційного дослідження. Конституцією України 1996 р. проголошено положення про поширення судової юрисдикції на всі правовідносини, що виникають у державі (ст. 124). Це свідчить про піднесення ролі судів у правовій системі держави, оскільки саме з цього часу їх компетенція стає як ніколи широкою: вона охоплює всі спори про право та інші правові питання, що потребують юридичного вирішення. Таким чином, разом із втіленням у життя Конституції України і прийняттям нових проце­суальних кодексів актуальність інституту підвідомчості поступово відсува­ється на другий план. Визначальною стає проблема не стільки розподілу компетенції між різними юрисдикційними органами щодо вирішення юри­дичних справ, скільки між самими судами й ланками судової системи: зага­льними, господарськими й адміністративними судами, а також Конституцій­ним Судом України. Вирішення цього завдання покладено на відносно новий міжгалузевий інститут судової юрисдикції, головною метою якого має бути розмежування компетенції у вирішенні спорів про право та інших правових питань тільки між судами загальної юрисдикції й Конституційним Судом.

Аналіз юридичної літератури показав, що на сьогоднішній день чис­ленні проблеми юрисдикції залишаються недостатньо розробленими. Зок­рема, бракує єдиного підходу правознавців до визначення судової й цивіль­ної юрисдикції, часто вона ототожнюється з підвідомчістю, що вбачається хибним. Немає також одностайності в питанні щодо класифікації судової й цивільної юрисдикції. Потребує подальшого вивчення й розв’язання про­блема критеріїв відмежування цивільної юрисдикції від інших видів судової юрисдикції, а також уніфікації загальних процедур розгляду різних категорій справ, насамперед, цивільних, господарських та адміністративних.

З практичної точки зору дослідження цивільної юрисдикції продикто­вано неоднозначним вирішенням питання про належність того чи іншого спору або іншого правового питання до відання конкретного суду, що в кін­цевому підсумку призводить до порушення права людини на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У зв’язку із цим питання судової і, зокрема, цивільної юрисдикції по­требують концептуально нового підходу, який відповідав би тим змінам у суспільно-економічному, політичному устрої, а також у правовому регулю­ванні, які відбулися в Україні протягом останнього десятиріччя.

Теоретичним фундаментом дисертаційної роботи стали праці вчених із цивільного процесуального та інших галузей права, зокрема, Ю. В. Білоусова, О. Т. Боннера, М. А. Буцьковського, Є. В. Васьковського, В. П. Воложаніна, А. Х. Гольмстена, В. М. Гордона, Ю. М. Грошевого, К. В. Гусарова, Ф. М. Дмитрієва, П. С. Дружкова, П. Ф. Єлисєйкіна, В. М. Жуйкова,
О. Ф. Козлова, В. В. Комарова, В. А. Кройтора, Б. М. Лаза­рева, М. Ю. Лебедєва, Д. Д. Луспеника, К. І. Малишева, І. Є. Марочкіна, В. С. Мартем’янова, Е. М. Мурадьян, Є. О. Нефедьєва, Ю. К. Осипова, К. П. Побєдоносцева, І. Г. Побірченка, Д. М. Притики, І. А. Приходька, Є. Г. Пушкара, П. І. Радченка, І. В. Решетнікової, В. О. Рязановського, Н. Ю. Сакари, В. Й. Сапункова, В. В. Сердюка, С. Я. Фурси, Н. О. Чечиної, Д. М. Чечота, К. А. Чудиновських, В. В. Яркова.

Як емпірична база дослідження використовувалися опубліковані рі­шення Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, місцевих та апеляційних судів, а також Європейського суду з прав людини.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри цивільного процесу Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого в рамках Державної цільової комплексної програми «Проблеми вдосконалення організації та діяльності суду і правоохоронних органів» (державна реєстрація № 0106u002293).