ОЛЕШКО ВАЛЕНТИН ГРИГОРОВИЧ МОДЕЛЮВАННЯ, ВІДБІР І ОРІЄНТАЦІЯ В СИСТЕМІ ПІДГОТОВКИ СПОРТСМЕНІВ (НА МАТЕРІАЛІ СИЛОВИХ ВИДІВ СПОРТУ) : ОЛЕШКО ВАЛЕНТИН ГРИГОРЬЕВИЧ МОДЕЛИРОВАНИЕ, ОТБОР И ОРИЕНТАЦИЯ В СИСТЕМЕ ПОДГОТОВКИ СПОРТСМЕНОВ (на материале силовых видов спорта)

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, вказано на зв’язок із науковими планами і темами; визначено об’єкт, предмет, мету, завдання, методологію та методи дослідження, розкрито наукову новизну та практичну значущість роботи, а також визначено особистий внесок здобувача у спільно опублікованих наукових роботах, представлено інформацію про апробацію результатів та публікації за темою дисертаційної роботи.
Перший розділ дисертації «Моделювання, відбір та орієнтація підготовки спортсменів у процесі багаторічного вдосконалення як наукова проблема» присвячений аналітичному аналізу джерел літератури, в яких розглянуто:
– загальну структуру відбору та орієнтації як складової управління тренувальним процесом спортсменів на етапах багаторічного вдосконалення
(А. Гужаловский, 1975; В. Волков, В. Філін, 1983; М. Набатнікова, 1982; Н. Булгакова, 1986; Л. Матвеєв, 1995; О. Шинкарук, 2011; J. Brown, 2001);
– тенденції становлення спортивної майстерності у системі спортивної орієнтації кваліфікованих спортсменів на сучасному етапі (С. Вайцеховський, 1985; О. Медведєв, 1986; H. Sozanski, W. Zaporozanov, 1993; V. Platonov, 1995;
A. Drechsler, 1998; Л. Волков, 1997; К. Сахновський,1997; В. Селуянов,
М. Шестаков, 2000; А. Bruenger, 2007;
– структуру змагальної діяльності як компонент удосконалення техніки рухових дій спортсменів у процесі відбору та орієнтації підготовки (О. Медведєв, 1980; Л. Соколов, 1981; R. А
ot, Ch. Gaines, 1984; Ю. Верхошанський, 1985;
М. Берштейн, 1990; А. Лапутін, 2001; J. Campos, 2004; Л. Дворкин, 2005;
П. Горульов, 2006; Р. Ахметов, 2006);
– методи моделювання структури підготовленості спортсменів силових видів спорту в процесі відбору та орієнтації їх підготовки (М. Лучкін, 1962; G. Schnabel, 1987; В. Запорожанов, 1988; І. Жеков, 1991; T. Isaka, J. Okada, F. Kazuo, 1996;
C. Yang, W. Li, Z. Gu, 2000; J. Garhammer, 1998–2001; М. Озолін, 2003; В. Бобровник, 2005; A. Urso, 2011);
– шляхи використання морфологічних особливостей статури тіла кваліфікованих спортсменів для вдосконалення системи відбору та орієнтації їх підготовки (Г. Туманян, Е. Мартіросов, 1976; В. Шварц, С. Хрущьов, 1984; Р. Енока, 2000; В. Бельський, 2000; Т. Соха, 2001; Д. Вілмор, Д. Костіл, 2003; R. Weinberg,
D. Gould, 2003: С. Ізаак, 2005).
Проведений теоретичний аналіз робіт провідних фахівців олімпійського та професіонального спорту з основ управління підготовкою кваліфікованих спортсменів (К. Сахновський, 1997; Л. Матвєєв, 1999; В. Дрюков, 2002; В. Давидов, 2002; М. Озолін, 2003; Г. Лісенчук, 2004; О. Шинкарук, 2011; В. Платонов, 2004-2012) свідчить, що проблема оптимізації системи відбору і орієнтації їх підготовки, та практичні напрацювання із неї впродовж декількох десятиліть вивчаються та вдосконалюються.
Разом із цим аналіз показує, що проблема подальшого вдосконалення системи відбору та орієнтації підготовки як складова частина управління тренувальним процесом спортсменів свідчить про поступове вичерпання традиційних резервів для зростання спортивних досягнень, особливо у силових видах спорту, де їх результат багато в чому залежить від корекції маси тіла у межах відповідних спортивних дисциплін (вагових категорій) та протиборства з максимальною вагою штанги у складних умовах опорних взаємодій. Тому використання сучасної інноваційних систем відбору та орієнтації спортсменів силових видів спорту з залученням методів прогнозування, моделювання та контролю основних характеристик підготовленості залежно від виду спорту, спеціалізації, статевих, вікових та морфологічних особливостей атлетів для оцінки індивідуальних здібностей спортсменів на етапах багаторічного вдосконалення може призвести до підвищення ефективності їхньої тренувальної та змагальної діяльності.
Літературний аналіз показує, що система спортивного відбору та орієнтації, її елементи на практиці не завжди пов’язані з особливостями багаторічної підготовки спортсменів силових видів спорту, що не дозволяє своєчасно і якісно здійснювати пошук перспективних спортсменів та переведення їх із резервного спорту до спорту вищих досягнень. Іншою проблемою є те, що цільові програми та навчальні плани, що функціонують у системі підготовки спортсменів силових видів спорту, створювалися на застарілих принципах минулого століття та не відображають великий масив знань і сучасний практичний досвід, який накопичено у сфері спорту вищих досягнень, без врахування реалізації індивідуальних можливостей кожного спортсмена в оптимальних вікових межах.
Визначено, що спортивний відбір та орієнтація підготовки спортсменів силових видів спорту повинні здійснюватись із врахуванням природжених якостей, а їх принципи і положення зобов’язані враховувати динаміку зростання спортивних досягнень, провідні чинники структури змагальної діяльності та вдосконалення технічної підготовленості, що дозволить відібрати найбільш перспективних спортсменів для спорту вищих досягнень.
У другому розділі дисертації «Методи та організація досліджень» обґрунтовано загальну методологію досліджень, систему методів дослідження у відповідності до об’єкту, предмету, мети і завдань досліджень, описана організація досліджень та контингент випробуваних.
У процесі розв’язання завдань роботи були використані такі методи дослідження: теоретичний аналіз та узагальнення (аналіз спеціальної літератури
з відбору та орієнтації підготовки кваліфікованих спортсменів та узагальнення досвіду практичної роботи); синтез, абстрагування й аналогія; педагогічні спостереження; опитування та анкетування; морфологічні методи (антропометрія та електронна каліперометрія); оптико-електронний метод реєстрації рухів; методи біомеханічного відеокомп’ютерного аналізу; педагогічного контролю, математичного моделювання; педагогічний експеримент; методи математичної статистики.
Дослідження проводилися у три етапи в період з 1996 до 2013 року:
На першому етапі пошуково-теоретичному (1996–2000) здійснювалися: аналіз теоретичних засад відбору та орієнтації у системі управління підготовкою спортсменів; узагальнення передового практичного досвіду роботи; проводилися спостереження за тренувальною та змагальною діяльністю спортсменів на етапах багаторічного вдосконалення.
На другому етапі експериментально-теоретичному (2001–2008) встановлено загальні закономірності формування технології відбору спортсменів та напрями орієнтації їх підготовки у таких підсистемах: становлення спортивної майстерності на етапах підготовки, змагальна діяльність, технічна підготовленість, фізичний розвиток та морфологічний стан. Визначено кореляційний взаємозв’язок між компонентами підготовленості та факторний внесок до структури багаторічного вдосконалення; впроваджена методика розрахунку прогнозного стану підготовленості спортсменів та розроблено програму використання модельних характеристик відбору і орієнтації щодо вдосконалення технічної підготовленості спортсменів за допомогою електронно-комп’ютерної програми.
На третьому етапі завершально-оціночному (2009–2013) на підставі отриманих експериментальних і теоретичних даних сформульовані положення, що узагальнюють знання про відбір та орієнтацію підготовки спортсменів силових видів спорту на етапах багаторічного вдосконалення та визначено шляхи реалізації отриманих результатів у практиці.
Базою дослідно-експериментальної роботи був Науково-дослідний інститут Національного університету фізичного виховання та спорту, національні збірні команди України з важкої атлетики та пауерліфтингу в умовах тренувальної діяльності у центрі олімпійської підготовки спортсменів «Конча-Заспа» (спільно з аспірантами та здобувачами О. Пуцовим, І. Капко, С. Пуцовим, О. Антонюком),
на навчально-тренувальних базах збірних команд України у м. Коктебель, Феодосія, Чернігів, а також на міжнародних змаганнях спортсменів України (чемпіонатах світу, Європи та України).
У дослідженнях взяли участь 442 кваліфікованих важкоатлетів, більша частина – члени національних збірних команд, серед них 242 чоловіки і 200 жінок та
315 кваліфікованих спортсменів із пауерліфтингу, з яких 165 чоловіків і 150 жінок. Усі спортсмени були розділені на групи вагових категорій відповідно до статі:
у важкій атлетиці – три групи; у пауерліфтингу – п’ять.
Проводилося опитування та анкетування спортсменів – призерів міжнародних змагань з важкої атлетики та пауерліфтингу – 360 осіб та понад 60 тренерів України, Росії, Білорусі, Польщі, Казахстану, Греції, Болгарії та інших країн.