Юрчук Людмила Миколаївна СТАН І ТЕНДЕНЦІЇ РОЗВИТКУ СИСТЕМИ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ПЕДАГОГІЧНОЇ ОСВІТИ У ПОЛЬЩІ

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовано актуальність дослідження еволюції системи післядипломної освіти в Польщі в період суспільних трансформацій, визначено об’єкт, предмет, концептуальну ідею, завдання, гіпотезу і методологію дослідження, викладені його етапи, розкрито наукову новизну, теоретичне значення, практичну цінність, особистий внесок, викладено дані про апробацію результатів дослідження та їх втілення в практику.
У першому розділі “Тенденції розвитку освітніх систем і підготовки педагогічних працівників на зламі сторіч” наведена широка ретроспекція суспільно-економічних змін останніх десятиріч під кутом зору їх визначального впливу на умови, цілі і методи діяльності освітніх систем і педагогічних працівників. Здійснений аналіз стану досліджень у сфері філософії освіти в Україні, вказана вагомість доробку відомих українських науковців – В.Г.Кременя, В.П.Андрущенка, М.І.Михальченка, І.А.Зязюна, В.С.Лутая та інших. Виокремлена світоглядно-філософська перспективність синергетичного підходу до засад аналізу процесів у таких складних і відкритих комплексах, як система освіти України.
Спираючись на праці українських педагогів-науковців Лугового В.І., Пуховської Л.П., Корсака К.В. і польських дослідників проблем освіти (Левовіцького Т., Купісєвіча Ч., Пахоцінського Р. й інших) та розвиваючи їх положення, у першому підрозділі “Суспільно-економічні зміни й еволюція цілей, структури і методів діяльності освітніх систем” детально розглянуто головні кількісні, структурні та сутнісні зміни систем освіти більшості країн світу у другій половині ХХ століття під кутом зору еволюції фаху вчителя. Підкреслено, що початок чергової науково-виробничої революції, спирається на засоби цифрової комп’ютеризованої інформації і найсучасніші економічні та ефективні технології, настільки змінив ринок праці, що вже наприкінці ХХ ст. освіта перейшла в цілком новий стан, модифікуючи і умови праці освітян.
Система освіти Польщі є продуктом тривалого розвитку, але шкільну модель країна формувала під впливом запозичених зразків. Співставлено три головні європейські моделі систем обов’язкової освіти (прусська, французька, англійська) і радянська. Доведено, що обраний поляками варіант є поєднанням прусської і французької моделей, але він у другій половині ХХ ст. зазнав впливу радянських уявлень про мету і закони суспільного розвитку та про завдання системи навчання і виховання у світлі комуністичної теорії. Зокрема, система вдосконалення і післядипломної освіти педагогічних працівників у період 1950-1990 рр. у структурі та інших характеристиках мала багато спільного з аналогічною системою в СРСР.
Розвиток обов’язкової, вищої і післядипломної освіти Польщі в 1980-2002 роках визначався сукупним впливом двох потужних груп чинників – зовнішніх і внутрішніх. Група зовнішніх є об’єктом аналізу в першому розділі, вплив внутрішніх висвітлений упродовж усього тексту в процесі детального аналізу внесення тих чи інших змін в діяльність системи післядипломної освіти Польщі (спершу в соціалістичний період, пізніше – демократичний).
Серед багатьох зовнішніх впливів на системи освіти вказано ті, що особливо глибоко позначили розвиток всіх секторів освіти Польщі, а також зміни суспільно-економічного, політичного і культурного плану в період 1980-2003 рр.: глобалізація, розпад соціалістичного табору, інтеграція Європи (Польща стала членом ЄС з 15.04.2003 р.), перехід до “суспільства знань” та ін.
Керівництво Польщі усвідомлює, що найближча мета діяльності системи освіти – надання кожному представнику нових поколінь не лише основ грамотності, але й професії. Саме в цьому напрямі й відбувалися зміни, що особливо прискорилися з моменту відновлення демократії.
У другому підрозділі “Підготовка педагогічних працівників до виконання ними ускладнених завдань виховання громадян суспільства знань” розвинена теза про вплив тенденції надання професії всім представникам нових поколінь в рамках системи освіти, а не поза нею, на чисельність вчительського корпусу, урізноманітнення завдань і функцій кожного педагогічного працівника та ін. На наш погляд, саме педагогічна професія може стати однією з перших щодо реалізації ідеї неперервної освіти – узгодженого поєднання тривалої первинної (базової) освіти з самонавчанням і періодичною післядипломною освітою під час виконання професійних обов’язків до виходу на пенсію.
Значна частина цього підрозділу присвячена впливу появи світового стандарту середньої освіти (12-13-річна школа, в якій заключні 3-4 роки учні вивчають лише групу предметів) на нівелювання відмінностей між школами розвинених європейських країн, зміну вимог до вчителя, еволюцію функцій в умовах інформаційної революції та ін. Акцентоване питання визначення якості середньої освіти, засобів її вимірювання і шляхи забезпечення в сучасних умовах. Розглянуто наслідки цих інтеграційних процесів в освіті – парадигмальні зміни педагогічної освіти (перехід від вчителя-лектора до вчителя-тьютора; підвищення автономії вчителя разом з його відповідальністю; орієнтація на індивідуалізацію виховного впливу), а також модернізація комплексу функцій вчителя і вимог до його компетентності.
У третьому підрозділі ”Система післядипломної освіти педагогічних працівників у нових умовах – зарубіжне й національне бачення” завершено теоретичний аналіз. Розглянуто зарубіжне і національне бачення засад і практики діяльності систем вдосконалення і післядипломної освіти педагогічних працівників. Відзначено високу узгодженість визначальних понять у цій сфері в Україні (приклад – означення “післядипломної освіти” у Статті 47 Закону “Про освіту”) і в розвинених країнах. Підкреслений внесок українських науковців В.В.Олійника, А.С.Нікуліної та інших в теорію реформування і розвитку національної післядипломної освіти. Розглянуто побудову і діяльність систем післядипломної педагогічної освіти у Франції, Австрії і Великій Британії. Сформульовано висновки щодо причин і характеру змін всіх видів педагогічної освіти у відповідь на спільну еволюцію соціумів, економік і освітніх систем. Не лише Україна чи держави СНД, але й країни Центральної та інших частин Європи та решти континентів зазнають комплексних суспільно-економічних змін, серед яких особливо важливими вважаємо демократизацію, глобалізацію та інформатизацію. Разом з іншими зовнішніми і внутрішніми чинниками, зокрема, глибокою трансформацією засобів та способів виробництва і життєзабезпечення, вони зумовлюють цілком нове бачення як всієї освіти, так і системи базової і неперервної підготовки педагогів.
У другому розділі “Еволюція системи базової і післядипломної педагогічної освіти у Польщі” послідовно розглядаються головні етапи розбудови освіти і системи її кадрового забезпечення, польське бачення теорії і методології підготовки та вдосконалення педагогічних працівників, а також конкретний приклад одного з курсів післядипломної освіти, орієнтованого на підготовку фахівців, спроможних працювати з дорослою аудиторією.
У першому підрозділі “Розбудова системи освіти і проблеми її кадрового забезпечення в соціалістичний період” розглядається формування систем народної освіти і підготовки педагогічних працівників у соціалістичній Польщі максимально були посилені наукові засади вибору змісту навчання в школах, підготовки педагогів та їх подальшого вдосконалення в процесі виконання фахових функцій. Позитивним аспектом цього періоду став перехід Польщі на підготовку освітян лише на основі повної середньої освіти – були ліквідовані заклади, які набирали студентів з 8-річною основною освітою (педагогічні ліцеї). Серед негативних – переобтяжені науковими фактами і другорядною інформацією програми більшості шкільних предметів (це було найпомітніше у старших класах 8-річної основної школи), перехід до науково-орієнтованої системи вдосконалення вчителів.
Досліджено організацію в 1973 р. Інституту підготовки вчителів (Instytut kształcenia nauczycieli) з метою наукового супроводу післядипломної освіти, координацію й управління створенням програм різноманітних курсів і лекторіїв та ін. Одночасно, серед орієнтирів самовдосконалення вчителів було визначено поєднання науково-дослідної (педагогічної й іншої) діяльності з викладанням в школі.
Вказані вимоги до Інституту підготовки вчителів і до педагогічних працівників виявилися надмірно високими – формування широкого фронту досліджень з участю десятків тисяч учителів і всіх викладачів вищих шкіл не відбулося. Тому в кризових 1980-х роках керівництво Польщі повернулося до попереднього варіанту засад роботи системи післядипломної освіти й орієнтації її на методичну допомогу й підтримку навчально-виховного процесу на основі поєднання вдалого досвіду і науки.
У другому підрозділі “Підготовка вчителів у період суспільних трансформацій у Польщі” висвітлено новий етап розвитку системи освіти Польщі, який настав у 1989 р. після переходу повноти влади від комуністичної партії до її демократичних опонентів. Детально викладені підходи реформаторів до освіти, причини вибору ними законодавчих важелів впливу на освітню сферу, черговість прийняття законів, введення громадського контролю за діями і рішеннями вищих посадових осіб (у тому числі – міністра освіти) та ін. Наведені дані про успішний розвиток вищої освіти, вказано, що в за 1990-2002 роки студентські контингенти у Польщі зросли учетверо.
Вивчено розвиток системи базової і післядипломної педагогічної освіти у цей період, а також вплив законодавчих вимог до кваліфікації педагогічних працівників. Одне з центральних положень прийнятого Сеймом (парламентом) в 1996 році Статуту вчителя – введення вимоги щодо обов’язковості вищої педагогічної освіти для всіх, хто претендує на виконання функцій вихователя, вчителя чи викладача. Для стимуляції фахового розвитку вчителів вводилася система оплати, яка враховувала професійну кваліфікацію.