Кулик Лілія Григорівна. Внесок О.М.Щербини у становлення та розвиток вітчизняної тифлопедагогіки

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
Кулик Лілія Григорівна. Внесок О.М.Щербини у становлення та розвиток вітчизняної тифлопедагогіки
Альтернативное Название: Кулик Лилия Григорьевна. Вклад О.М.Щербины в становление и развитие отечественной тифлопедагогики
Тип: Автореферат
Краткое содержание: У вступі обґрунтовано актуальність дослідження, визначено об'єкт, предмет, мету і завдання, характеризується його наукова новизна і практична значущість, подано відомості про апробацію основних результатів.
У першому розділі дисертації – „Життєвий шлях, професійна та громадська діяльність О.М.Щербини” виділено п'ять підрозділів. Матеріал розподілено таким чином, щоб показати три періоди в становленні та професійній діяльності О.М. Щербини як тифлопедагога. Так перший період охоплює дитячі та юнацькі роки, коли формувалось його ставлення, з одного боку, до себе як до людини з фізичним обмеженням, яка прагне побороти життєві перепони, та, з другого боку, ставлення до середовища, яке сприймалось не як ворожнече, а як таке, в якому належить жити нарівні зі зрячими. Другий період – професійного становлення і переходу від філософії до проблем незрячих. В цей період з'явились перші публікації О.М. Щербини про проблеми сліпоти. Третій період – початок професійної діяльності О.М. Щербини як тифлопедагога.
В першому підрозділі матеріали аналізуються з точки зору особливостей розвитку сліпої дитини, впливу найближчого оточення на цей процес та детермінантної обумовленості її професійного майбутнього власним досвідом.
В дисертації показано соціальні умови, в яких відбувалося становлення особистості О.М. Щербини. При цьому ми виходили з дефектологічних положень про вплив сліпоти на психічний розвиток людини, а також даних з досліджень відомих вчених про те, що наявність відповідних педагогічних та соціально-психологічних умов життєдіяльності позитивно впливає на формування компенсаторних пристосувань, які, в свою чергу, корегують розвиток особистості сліпих у її соціально значущих якостях (М.І. Земцова, О.Г. Литвак, І.С. Моргуліс, Є.П. Синьова, Є.М. Стерніна).
Сформованість надзвичайних компенсаторних пристосувань („надкомпенсації”, за Л.С. Виготським) дає ефект такого високого рівня розвитку людини, який, із загальнолюдської точки зору, вбачається як неможливий або надто ускладненим в умовах зорової депривації. Яскравим прикладом дії надкомпенсації є життя та діяльність Олександра Мусійовича Щербини.
Цілісне розкриття постаті О.М. Щербини як педагога-просвітителя потребує з'ясування передумов та основних чинників формування світоглядних переконань і життєвих цінностей вченого. Важливим напрямком такого пошуку постає вивчення впливу родинного виховання Олександра та оточуючого середовища, його гімназійного та студентського життя.
За архівними джерелами ми з’ясували, що О.М. Щербина народився 1 березня (17 лютого за старим стилем) 1874 року в місті Прилуки Полтавської губернії в сім’ї священика. На третьому році життя (17 травня 1876 року) внаслідок нещасного випадку він втратив зір (за сучасною класифікацією стан його зору можна віднести до тотальної сліпоти).
Важливим моментом у становленні особистості незрячої дитини була допомога рідних, які турбувалися про навчання і виховання О.М. Щербини. У його психічному розвитку родиною були вироблені такі компенсаторні пристосування, які дозволили йому вільно пересуватися у просторі, читати, писати. Вже з раннього дитинства Олександр проявляв неабиякі навчальні здібності, великий інтерес до занять та відзначався феноменальною пам'яттю.
О.М. Щербина захоплювався вивченням стародавніх та іноземних мов. В чотирнадцятирічному віці він написав вірш „Фермопільська битва”, присвячений героїчним подвигам стародавнії греків та римлян. Вірш був опублікований в журналі „Друг слепых” (1888, №1).
Домашнє навчання О.М .Щербини велося за програмою загальноосвітньої школи.
Слід зазначити, що саме в цей період почали відкривається школи для сліпих дітей. У 1885 році на базі Київського притулку для дорослих сліпих почала функціонувати школа для сліпих дітей. Матеріали історичного архіву Київської школи для сліпих дітей свідчать про те, що навчання дітей було схематичним, мало конкретним. Плани і навчальні програми були недосконалими. Мабуть, саме тому родина не вважала за необхідне відправити сліпого сина для навчання в цю школу.
Здійснюючи мрію про вищу освіту, сходинкою до якої була гімназія, О.М. Щербина у 1893 році без допомоги близьких клопоче про зарахування його вільним слухачем у Прилуцьку загальноосвітню гімназію. Варто відзначити, що вроджена сліпота не завадила йому отримати знання на рівні зі зрячими. Після напруженої роботи О.М. Щербина 9 липня 1898 року отримав атестат зрілості № 582 за вісім класів і єдиний з усього випуску золоту медаль.
Нами було встановлено, що важливим рубежем у житті О.М. Щербини був 1898 рік, коли він став дійсним слухачем юридичного факультету Імператорського Університету Св. Володимира в Києві, маючи намір згодом допомагати юридичними порадами бідному населенню.
Факти засвідчують, що студентське оточення було доброзичливим до нього. Велике значення мало те, що разом з Олександром до університету вступило декілька студентів, з якими він зблизився ще під час навчання в гімназії. Це допомогло йому швидко адаптуватися до студентського життя. У О.М. Щербини були справжні друзі, з якими він активно спілкувався. Одним з них був С.І. Маслов, з яким вони разом закінчили гімназію, потім університет і підтримувалися зв’язки все життя.
В університетські роки О.М. Щербина жив в сім'ї старшого брата – викладача гімназії. Дружина брата, високо освічена жінка, допомагала перекладами іноземної літератури, читала наукові статті.
Позитивним фактором у формуванні особистості молодої людини стало тісне спілкування в університеті О.М. Щербини з відомими філософами і психологами, професорами Г.І. Челпановим, С.М. Трубецьким, О.Ф. Фортунатовим та ін. Після успішного закінчення двох курсів юридичного факультету О.М. Щербина у 1900 році перейшов на історико-філологічний факультет. В цей же час він став членом психологічного семінару професора Г.І. Челпанова і приймав активну участь у його заняттях.
Нами було встановлено, що наукова діяльність О.М. Щербини розпочалася в студентські роки, коли він у 1903 році, беручи участь у конкурсі студентських наукових робіт, написав твір на тему „Вчення Канта про річ в собі”. В наступному році цю працю було опубліковано в „Университетских известиях”. О.М. Щербина отримав за цю роботу золоту медаль (свідоцтво про золоту медаль № 984), яка згодом була передана ним у Фонд допомоги осліплим воїнам.
Проведений нами аналіз цієї роботи показав, що О.М. Щербину цікавила теорія І. Канта про можливість умоглядного пізнання речей, як вони існують самі по собі („метафізики”, згідно прийнятої на той час термінології). Джерело метафізичного методу розглядалось як обмеження пізнавальної діяльності сферою розуму. Згідно Канту, метафізика можлива як систематичне знання, виведене з чистого розуму. В самій роботі О.М. Щербина не робив висновків про можливість метафізичного пізнання світу при випадінні зорових функцій, але сам факт такої глибокої зацікавленості ідеєю Канта свідчить про те, що О.М. Щербина прагнув до наукового пізнання не лише філософських категорій, але і власних пізнавальних можливостей.
Дослідження показало, що 1903 рік став переломним в науковій діяльності О.М. Щербини. Цього року вийшли його перші статті, присвячені проблемам сліпоти – „Слепые заслуживают нашого внимания”, „Доля слепых”. Цей період ми розглядаємо як значний у формуванні науковця-тифлолога тому, що молода людина мала помітні досягнення у філософії, але її цілеспрямування вже пов’язувались з тифлопедагогікою.
О.М. Щербина завершив університетську освіту у 1905 році з дипломом першого ступеня по відділенню класичної філософії. Здібності О.М. Щербини виявилися настільки вражаючими, що його зарахували стипендіатом при Київському університеті для підготовки до звання професора кафедри філософії з 1 січня 1906 року терміном на два роки.
Досягнення О.М. Щербини в науковій сфері, хороші природні здібності до інтелектуальної діяльності, наполегливість, сприятливе соціальне оточення, стали вирішальними факторами його особистісного становлення.
Значущим для дослідження є матеріали щодо формування особистісного ставлення О.М. Щербини до освітянських проблем та до себе як їх об’єкта і суб’єкта.
Аналіз подій на початку XX століття, пов’язаних з розвитком системи освіти та реабілітації інвалідів по зору, показав, що в цей період активізувалась наукова думка щодо проблем осіб з вадами зору.
В ці роки вже сформувалась тифлопедагогічна громадськість, свідченням чого стали з'їзди в справах сліпих, які відбулися в 1901 та 1909 роках.
Дослідженням встановлено, що на 1909 рік припадає початок педагогічної діяльності О.М. Щербини. З цього часу і до 1918 року вчений працював на посаді приват-доцента кафедри філософії Імператорського Московського університету, якою керував колишній його викладач Київського університету професор Г.І. Челпанов. У 1918 році О.М. Щербина отримав звання професора по кафедрі філософії. Значимим є той факт, що в Російській імперії вперше незрячий отримав таке високе звання. Олександр Мусійович активно займався громадсько-просвітницькою роботою. Вчений публікував статті, виступав з доповідями, присвяченими проблемам осліплих під час війни, розгорнув активну діяльність з пропаганди наукових поглядів на сутність особистості сліпої людини.
Нами був визначений третій період життя О.М. Щербини, що пов'язаний з професійним розвитком його як тифлопедагога.
Високі наукові здібності О.М. Щербини дозволили йому спочатку утвердитись в професії викладача та дослідника в галузі філософських наук, а надалі визначити лейтлінію свого життя - допомога дітям і дорослим з такою важкою фізичною вадою, як сліпота.
Таким чином, третій період життя О.М .Щербини (1919-1926 рр.) можна охарактеризувати як початок та поглиблення професійної діяльності вченого в галузі тифлопедагогіки.
Четвертий підрозділ присвячений внеску О.М. Щербини у розвиток громадської думки про можливості сліпих людей та необхідність соціального забезпечення їх життя.
В історії тифлопедагогіки періоди, на які припадає життя і діяльність вченого можна охарактеризувати, в цілому, як такі, коли в силу великої кількості соціально детермінованих причин активно розвивалась тифлопедагогіка як наука. До таких причин, з одного боку, можна віднести важкі соціальні умови життя народу, в зв'язку з чим збільшилась кількість сліпих дітей, та імперіалістична війна 1914 року, внаслідок якої в суспільстві з'явилась велика кількість осліплих військових, які не мали ніякої соціальної підтримки. Та з іншого боку, - пробудження громадської думки, наявність громадських діячів, які почали активно опікуватись цими проблемами.
Науково важливим для розвитку тифлопсихології було звернення О.М. Щербини з пропозицією прочитати цикл лекцій з тифлопсихології до Спілки Міст – організації, яка ставила за мету допомогу хворим та осліплим під час імперіалістичної війни воїнам збиранням коштів чи пожертвувань, лекціями, концертами тощо.
Архівні матеріали засвідчують, що перша в історії лекція з тифлопсихології була прочитана О.М. Щербиною в Тулі у грудні 1915 року. Також лекції були прочитані в Полтаві, Харкові, Москві, Ростові на Дону, Петрограді, Ярославлі, Костромі, Нижньому Новгороді, Казані, Володимирі, Києві, Одесі та інших містах (усього біля 30) і мали великий успіх. Іноді вченому доводилось їх повторювати, бо відведені для них зали не вміщували всіх бажаючих. Газети своїми об'явами про лекції О.М. Щербини сприяли їх популяризації. Усі кошти від лекцій надходили до фонду допомоги осліплим воїнам.
Найбільш інтенсивною за числом виступів, статей та відгуків на них була громадсько-просвітницька діяльність О.М. Щербини у 1916 році.
За ініціативи О.М. Щербини в Петрограді 22-24 лютого 1917 року у Міністерстві народної освіти Росії відбулась нарада з питань про виховання та навчання сліпих, де О.М. Щербина виступив з доповіддю про допущення сліпих у звичайні школи (доповідь надрукована в журналі Міністерства Народної Освіти під назвою „Совместное образование слепых со зрячими”). Результатом наради було прийняття важливих рішень щодо справи виховання та навчання сліпих, але реалізовані вони були пізніше. Нарада співпала з початком Лютневої революції. Спочатку Тимчасовий уряд робив спроби провести в життя постанови зазначеної наради, але боротьба за корінну перебудову держави відсунула вирішення цих питань.
Вивчення архівних джерел показало, що в 1917-1918 роках О.М. Щербина продовжував читати публічні лекції в Полтаві, Лохвиці, Лубнах, Золотоноші, Прилуках, Пирятині та в інших містах. Окрім читання публічних лекцій, він брав участь у різних конференціях, з'їздах з педагогічних питань, питань про виховання та навчання сліпих та залучення їх до праці.
Аналіз діяльності О.М. Щербини в цей період показав, що його домінуючою ідеєю було рівноправність та повноцінність сліпого у навчанні і в праці. Вчений шукав підтримки серед представників влади, які займалися цими питаннями і могли допомогти. Вів листування з М.М. Покровським, Н.К. Крупською, А.В. Луначарським про плани своєї роботи.
Постановою Раднаркому від 10 грудня 1919 року „О согласовании функций комиссариатов просвещения и здравоохранения в деле воспитания и охраны здоровья дефективных детей” вперше в історії навчання сліпих дітей було включено в загальну державну систему освіти.
В 1920 році у рідному місті О.М. Щербини Прилуках відкрилася педагогічна школа, згодом перетворена в педагогічний технікум, куди запросили О.М. Щербину викладати психологію. Тут педагог працював дев’ять років (1920-1929 рр.) і протягом всього цього періоду продовжував активно виступати як громадський діяч, опікуючись проблемами сліпих. Вже з 1923 року в листі до М.К. Мухіна О.М. Щербина писав, що хотів би присвятити свої сили розробці тифлопсихології та тифлопедагогіки, а також розробці і проведенню в життя заходів, спрямованих на поліпшення долі сліпих.
У цей період з ініціативи вченого у 1925-1926 навчальному році в Прилуцькому педтехнікумі розпочалось навчання студентів основам тифлології. О.М. Щербиною вперше в історії були розроблені програма та зміст цього курсу.
Важливого значення для формування професійної майстерності студентів була їх участь в тифлологічному гуртку. Завдання діяльності гуртка включали ознайомлення з методами навчання сліпих, вивчення соціального стану сліпих, створення умов для експериментального навчання сліпої дитини у звичайній школі.
1924 рік в історії дефектології ознаменувався проведенням 2-го з'їзду соціально-правової охорони неповнолітніх (СПОН). О.М. Щербина був головою секції з питань роботи зі сліпими. Тут вчений виступив разом з В.О. Гандером з доповіддю „Основні положення виховання та навчання сліпих дітей”.
На з’їзді виступив Л.С. Виготський з доповіддю „К психологи и педагогике детской дефективності”, в якій визначив суть поняття дефект, його ролі в розвитку особистості, сформулював закони психічного розвитку сліпих та глухих, які лягли в основу вітчизняної діалектико-матеріалістичної теорії дефектології, дав наукове психофізіологічне пояснення процесам компенсації.
В результаті вивчення кореспонденції О.М. Щербини ми встановили, що він поділяв погляди Л.С. Виготського щодо формування соціальної активності у осіб з порушеннями зору.
З’їзд затвердив резолюцію, до якої було внесено питання про необхідність спільного навчання сліпих зі зрячими; пропаганду нових наукових поглядів щодо проблем сліпих; створення науково-дослідної кафедри тифлологія. На основі рішень 2-го з’їзду СПОН відбувалася перебудова змісту й методів виховання й навчання сліпих дітей.
Свої думки стосовно працевлаштування сліпих О.М. Щербина виклав у 1925 році у Доповідній записці до Державної наукової ради РСФСР „О мерах вовлечения слепых в трудовую жизнь”. В ній він зазначив, що при правильному підході сліпі можуть жити повноцінним життям і бути активними діячами у суспільно-корисній праці.
6-11 квітня 1925 року відбувся 1-й Всеросійський з’їзд сліпих у Москві. О.М. Щербина не був присутній на ньому, проте, добре розумів важливість цієї події, і в листі до О.П. Бєлорукова передав своє привітання з’їзду.
В січні 1926 року О.М. Щербина підняв питання про виховання сліпих в звичайній школі на Конференції робітників педтехнікумів в Прилуках.
Значної уваги питанням профілактики сліпоти і виховання незрячих приділив 1-й Всесоюзний з’їзд офтальмологів, який відбувся 27-30 вересня 1926 року в Москві. Проф. О.М. Щербина виступав на вечірньому засіданні 27 вересня з доповіддю на тему: „Допомога лікарів у справі виховання сліпих".
Результати дослідження засвідчують, що О.М. Щербина поклав початок спільній громадсько-просвітницькій діяльності тифлопедагогів та офтальмологів, яка продовжується і сьогодні. В 1927 році в своєму листі видатному офтальмологу В.П. Філатову він запропонував провести разом цикл лекцій з психології сліпих, а отримані кошти передати на користь училища для сліпих. В.П. Філатов дав свою згоду і 26 та 27 лютого 1927 року ці лекції відбулись. О.М. Щербина доповідав на теми: „Проблеми виховання та освіти сліпих” та „Сліпий музикант Короленка”, а В.П. Філатов на тему „Психологія сліпих та їх становище в соціальному житті”.
Цього ж року О.М. Щербина брав участь у Методичному з’їзді працівників педагогічних вузів України у Києві (січень); у з’їздах секцій наукових працівників: Всеукраїнській в Харкові, Всесоюзній у Москві (лютий); у І-ому Всеросійському педологічному з’їзді у Москві з доповіддю „Необхідність соціального підходу при вивченні особливостей сліпих” (грудень).
Документальні матеріали свідчать, що з 1927 року характер просвітницької діяльності O.M. Щербини змінився. Якщо 1916 рік був насичений публічними лекціями, відвідуванням патронатів для сліпих та засіданнями в різних організаціях з метою залучення сліпих до праці, то в 1927 році вчений прагнув вивчити розповсюджені в суспільстві погляди на особливості сліпих. О.М. Щербина проводив опитування за розробленою ним анкетою серед різних верств населення. Як свідчать архівні матеріали, було зібрано більше 1660 анкет. На жаль, вони залишились неопрацьованими вченим.
В 1932 році Народний Комісаріат Освіти України доручив О.М. Щербині вивчити проведення в життя постанов колегії НКО про загальне обов’язкове навчання дефективних (Бюл. НКО ч.49 1931р.) та про спільне навчання сліпих зі зрячими у звичайній школі (Бюл. НКО ч.23 1931р.). На жаль, виконати це завдання Олександр Мусійович не встиг. Тяжкі умови праці в останні роки, постійна боротьба з інвалідно-благодійним підходом до справи сліпих послабили організм вченого, який не витримав навантаження. Помер О.М. Щербина 7 січня 1934 року.
Таким чином, громадсько-просвітницька діяльність О.М. Щербини, його численні публіцистичні статті в пресі мали значний вплив на розвиток громадської думки, ширили прогресивні ідеї щодо можливостей високих досягнень незрячих в навчанні, праці, організації повноцінного життя.
Великого значення для розвитку системи підготовки кадрів тифлопедагогів мала діяльність О.М. Щербини в Київському Інституті народної освіти (зараз НПУ імені М.П. Драгоманова).
У 1929 році при Київському Інституті Народної Освіти було поновлено дефектологічне відділення. Гостра потреба в таких фахівцях примусила Народний Комісаріат Освіти УРСР вжити заходів для їхньої підготовки. О.М. Щербина отримав лист (№ п.п.38 від 20.05.29. Народний Комісаріат Освіти УРСР), в якому повідомлялось, що питання про підготовку робітників зі сліпими дітьми розглянуто на Колегії у напрямку утворення відділу при одному з Інститутів Народної Освіти.
Важливим у історії тифлопедагогіки став той факт, що 1 серпня 1929 року О.М. Щербина був призначений штатним професором тифлології на дефектологічному відділенні Київського Інституту народної освіти. Організація цього відділення була доручена професору А.В. Владимирському і професору О.М. Щербині. Тут він працював 3 роки (1929-1932 рр.) до самої хвороби. Умови для роботи були не дуже сприятливі: а ні адміністрація, а ні студенти не цікавились новим відділенням. Часто студенти вступали на відділення, щоб потім перейти на інші факультети. Серед студентів переважав широко розповсюджений погляд на сліпих: недовіра до їх сил та здібностей.
Окрім причин морального характеру, Олександра Мусійовича пригнічували і матеріальні: низька заробітна плата. Матеріальні труднощі, які переживала сім’я О.М. Щербини, звичайно, не могли не відбитися на його здоров’ї.
Не зважаючи на зазначене вище, О.М. Щербина за короткий термін своєї роботи в інституті багато зробив для забезпечення науково-методичної бази відділення. Зокрема, вчений першим розробив програму та зміст курсу „Вступ до дефектології”.
В програмі курсу „Вступ до дефектології” О.М. Щербина виділив сім розділів: „Дефектологія як окрема наукова дисципліна”, „Дефекти або неповноцінність особи та їх значення в розвитку індивіда і навіть всього людства…”, „Теорія Адлера про надкомпенсацію…”, „Дефектологія і педологія…”, „Класифікація дефективного дитинства та фізіологічні ознаки…”, „Статистичні відомості про кількість дефективних в різних країнах та в Радянському Союзі, зокрема”, „Коефіцієнт сліпоти та глухонімоти”.
О.М. Щербина виділив три періоди в „історії виховання дефективних”, визначив їх основні характерні риси.
Робочий план курсу включав 10 тем, в яких був відбитий зміст програми курсу.
О.М. Щербина розробив програму курсу з тифлології. Якщо порівняти першу його програму з тифлології, розроблену у 1925 році з програмою 1931 року то видно, що за цей проміжок часу вчений значно поповнив свої знання з питань дефектології і зробив значні доповнення в зміст курсу, зібравши та узагальнивши досвід навчання і виховання сліпих не лише в Росії та і в Україні.
Програма включала 28 тем, найважливішими з яких можна виділити такі: „Початок освіти сліпих в масовому масштабі наприкінці ХУШ ст. як засіб поліпшення їхнього становища. Гаюї та його діяльність на користь сліпим….”; „Література про сліпих та для сліпих як відбиток поглядів, які панують в буржуазних країнах…”; „Лікарська педагогіка як наукове знаряддя для виправдання інвалідно-благодійного підходу до справи сліпих...”; „Розуміння сліпоти та облік сліпих у нас і за кордоном. Наукове та практичне розуміння сліпоти. Засоби вимірювання залишків зору…”; „Особливості сліпих, порівнюючи їх зі зрячими…”; „Роль відсутності зору для перебудови вищої нервової діяльності, а також для зміни співвідношення між рецепторами, аналізаторами та ефекторами…”; „Слуховий аналізатор та значення його в житті сліпого…”; „Так зване шосте відчуття у сліпих, або відчуття віддалення (дистанції)….” та ін. Курс тифлологія ставив своїм завданням розглянути сліпоту, перш за все, як соціальну проблему.
Одним із важливих напрямів педагогічної діяльності О.М. Щербини вважаємо поширення ним тифлопедагогічних знань через лекції та доповіді на інших відділеннях вузу. Ця ідея знайшла своє втілення в сучасній вищій педагогічній школі.
О.М. Щербина залишив нащадкам велику творчу спадщину, наповнену самобутніми думками, ідеями, положеннями та висновками з актуальних проблем розвитку виховання та навчанні сліпих дітей, які не втратили своєї важливості й сьогодні в період розбудови нової системи освіти.
У другому розділі – „Науково-методична спадщина О.М.Щербини в галузі теорії і практики освіти сліпих” висвітлені результати діяльності О.М. Щербини в формуванні наукових основ тифлопсихології та методів її дослідження.
Був проведений аналіз роботи вченого „Сліпий музикант В.Г. Короленка як спроба зрячих проникнути в психологію сліпих (в світлі моїх власних спостережень)” з точки зору сучасної тифлопсихології.
О.М. Щербина, користуючись інтраспективним методом дослідження, зробив наукові висновки, в яких він не поділяв точку зору письменника В.Г. Короленка на психологію сліпих. Вчений не погоджувався з головною ідеєю твору В.Г. Короленка – прагнення світла, яке спонукає сліпу людину до вироблення компенсаторних пристосувань. О.М. Щербина наполягав на тому, що головним стимулом до виникнення компенсації сліпоти є прагнення звільнитися від обмежень, викликаних нею, прагнення самостійності в пізнавальній, трудовій і руховій діяльності. О.М. Щербина написав багато статей з цього приводу, виступав з доповідями, вів переписку з самим В.Г. Короленком. Між ними не було особистісних суперечок. Адже В.Г. Короленко написав чудовий літературний твір, а О.М. Щербина чудово аналізував його як науковець-тифлопсихолог.
Наукові висновки О.М. Щербини про значущість соціальних факторів у компенсації сліпоти, особливостей психічного розвитку сліпонароджених дітей, особливостей емоційних реагувань та станів в умовах сліпоти стали вагомим внеском в тифлопсихологію.
Аналізуючи небагатий досвід навчання незрячих дітей в масових школах та власний життєвий досвід, О.М. Щербина проводив в життя ідею спільного навчання сліпих дітей зі зрячими.
Висловлену О.М. Щербиною думку про необхідність спільного навчання сліпих зі зрячими підтримав Л.С. Виготський в роботі "До психології та педагогіки дитячої дефективності". Цю роботу Л.С .Виготський опублікував в 1924 році, а в 1927 році О.М. Щербина розпочав дослід з сліпою дівчинкою Розою Злотницькою у Прилуцькій масовій школі № 6. Як зазначалося, до проведення досліду ним була розроблена наукова програма, були залучені студенти тифлологічного гуртка Прилуцького педагогічного технікуму. Програма включала такі завдання: визначити, на якому рівні збереглися у дівчинки набуті раніше знання та вміння; навчити орієнтуватися в просторі, читати і писати по Брайлю, сформувати активну життєву позицію, надати поради щодо фізичного розвитку. З учнями масової школи, в якій мала навчатися дівчинка, були проведені бесіди, анкетування з метою виявлення ставлення до досліду.
О.М. Щербина вважав, що знайомство з досягненнями сліпої дівчини, яка довгий час знаходилась у безпорадному становищі, має практичне значення. У багатьох випадках воно допоможе без витрати зайвої енергії та часу налагодити навчання сліпих там, де про саму можливість працювати сліпим спільно зі зрячими не виникало й думки.
Р. Золотницька закінчила школу найкращою ученицею і вступила до Ленінградського університету на географічний факультет.
У своїх спогадах про О.М. Щербину Р. Золотницька відзначала, що зобов’язана вченому своїм другим народженням, оскільки він своїм живим прикладом енергії, працездатності, оптимізму вказав дорогу до світла.
Таким чином, можна констатувати, що О.М. Щербина першим поставив питання про сумісне навчання дітей з вадами зору як державну та наукову проблему, яка залишається актуальною і на сьогодні.
Важливим для тифлопедагогічної науки є той факт, що саме О.М. Щербина вперше в Україні поставив питання про необхідність підготовки кадрів для роботи зі сліпими і користувався кожною нагодою для популяризації цієї думки.
Дослідженням встановлено, що ще в грудні 1916 року О.М. Щербина подав Доповідну записку міністру народної освіти про необхідність вирішення проблем освіти і виховання сліпих. З цього приводу в Петрограді 22-24 лютого 1917 року відбулася нарада, на якій виступив з доповіддю О.М. Щербина. В резолюції було визнано, що „необхідно вже зараз потурбуватись підготовкою викладачів для училищ сліпих дітей, як спеціальних так і для тих загальних початкових училищ, в яких буде допущено спільне навчання сліпих зі зрячими (п.11). З цією метою бажане влаштування в 1918 році при посередництві Попечительства про сліпих в одному з його училищ 4-х місячних курсів для підготовки учительського персоналу. Програма курсів та підстави їх діяльності мають бути встановлені Радою Попечительства і схвалені Міністерством Народної Освіти. Бажано, щоб Міністерство Народної Освіти відпустило кошти на утримання зазначених курсів у розмірі 7.340 рублів (п.12). Бажано влаштування короткострокових курсів з тифлопедагогіки для вчителів початкових училищ при існуючих училищах для сліпих на другу половину серпня 1917 року (перша черга) в Петербурзі, Москві, Харкові, Києві і Казані з асигнуванням від Міністерства Народної Освіти по 2.000 крб. у кожному окремому випадку (п.13)”. На жаль, учасники наради не проявили достатньої широти кругозору і пропозиції О.М. Щербини про створення сприятливих умов для наукової розробки тифлопедагогіки та про організацію підготовки працівників зі сліпими в якомусь вищому учбовому закладі не зустріли підтримки і нарадою було відхилені. Але до резолюції увійшли всі інші пропозиції О.М. Щербини, хоча реалізовані вони були лише після революції.
Вже в 1918 року були зроблені перші кроки на цьому шляху. В літературі згадується про існування курсів підготовки вчителів-дефектологів на базі шкіл Києва, Харкова. Також відомо, що восени 1919 року був відкритий факультет лікарської педагогіки при Вищих педагогічних курсах І Товариства професорів і навчителів м. Києва, на якому проводилася підготовка вчителів-дефектологів.
У 1920 році був створений Київський вищий інститут народної освіти імені М.П. Драгоманова. Розпорядженням управління вищих шкіл (УВШ) м. Києва від 31 серпня 1920 року вищезгаданий факультет лікарської педагогіки було включено до складу Київського В.І.Н.О. імені М.П. Драгоманова. На цьому етапі вузівської підготовки на факультеті готувалися спеціалісти широкого профілю, випускники отримували спеціалізацію „педагогічні працівники спеціальних шкіл для глухих, сліпих і розумово відсталих дітей”. Кожен навчальний рік в інституті йшла реструктуризація факультету, змінювалися навчальні програми, назва факультету.
На жаль, така підготовка давала поверхові знання. У 1924 році лікарсько-педагогічне відділення на факультеті соціального виховання закрили.
Питання про відкриття кафедри тифлопедагогіки було вперше поставлене О.М. Щербиною у 1924 році в Москві на ІІ-му Всеросійському з’їзді з соціально-правової охорони неповнолітніх (Олександр Мусійович був головою секції з питань роботи зі сліпими), де пройшла резолюція, в якій обґрунтовувалася така необхідність „…для всебічного вивчення життя сліпих в минулому і теперішньому, а також для пошуку і обговорення найбільш доцільних заходів для поліпшення їх побуту, зосередивши тут наявні наукові сили (п.5)”.
О.М. Щербина шукав підтримки для здійснення своїх ідей серед вагомих представників відділів народної освіти. У 1927 році в заяві до Наркомосвіти України вчений відмічав, що у зв’язку з введенням загального навчання неминуче виникає питання про виховання так званих дефективних, а разом з тим і сліпих. О.М. Щербина неодноразово вів переговори з А.В. Луначарським, М.М. Покровським, Н.К. Крупською про плани своєї роботи та шляхи їх реалізації. В листі М.М. Покровському від 9 червня 1927 року писав, що ставить „найважливішою метою свого життя створення твердого наукового базису для виховання сліпих і залучення їх в трудове життя”.
Лише в 1929 році за постановою Раднаркому УРСР при Київському інституті народної освіти було організовано з ініціативи О.М. Щербини та при його безпосередній участі дефектологічне відділення, де Олександр Мусійович працював штатним професором тифлології.
Дефектологічний факультет, на відкритті якого наполягав О.М. Щербина, відкрився лише через 10 років – у 1939 році, а кафедра при ньому через 69 років – у 1998 році.
Міжнародне визнання О.М. Щербини як особистості та його внесок у розвиток тифлопедагогіки засвідчують багаточисельні посилання на його публікації таких вчених, як Л.С. Виготський, П. Віллей, Л.В. Занков, А.А. Крогіус, Б.Г. Коваленко, О.Г. Литвак, З.І. Марголін, І.С. Моргуліс, Т.П. Свиридюк, Є.П. Синьова, В.О. Феоктистова, Ф.І. Шоєв та ін.
Зокрема, Л.С. Виготський вів переписку з О.М. Щербиною і називав його своїм вчителем в тифлопедагогіці. За цією перепискою ми мали можливість встановити важливі для історії тифлопедагогіки дані, що характеризують стосунки взаємопорозуміння, єдності у поглядах, вболівання за спільну справу, дружнє співчуття.
Як засвідчують архівні матеріали, О.М. Щербина підтримував близькі приятельські стосунки з багатьма видатними культурно-освітніми діячами початку ХХ століття. Хоча в листах цих осіб до О.М. Щербини не міститься прямих оцінок діяльності вченого, але сам факт їх спілкування засвідчує про його високий авторитет у середовищі передової інтелігенції. Зокрема, архівні документи засвідчують, що О.М. Щербина листувався з такими видатними діячами науки та культури як О.П. Бєлоруков, А.В. Бирильов, В.Д. Бонч-Бруєвич В.О. Гандер, П.Е. Жуковський, В.Г. Короленко, В.І. Маслов, С.І. Маслов, П.Г. Мельников, М.М. Покровський, П.П. Почапін, І.П. Соколянський, В.П. Філатов, О.Ф. Фортунатов, Г.І. Челпанов, А.І. Червяковський та ін.
Яскравим свідченням визнання безперечних заслуг О.М. Щербини перед наукою як педагога, громадсько-просвітницького діяча було прохання В.О. Гандера, Б.Г. Коваленка, В.П. Філатова до дружини покійного передати до архівів матеріали, які відносились до його діяльності у справах сліпих. Ганна Петрівна Щербина передала в Ленінградський тифлологічний кабінет-музей 13 друкованих праць О.М. Щербини, матеріали, що стосуються його роботи і смерті, фотографії, книги за системою В.Муна і плоским шрифтом російською і німецькою мовами, футляр від золотої медалі, яку отримав О.М. Щербина в університеті.
Важливого значення для об’єктивного висвітлення міжнародних зв’язків мали контакти О.М. Щербини з Головою Міжнародного Товариства Сліпих Академіків доктором К. Штрелем. Доктор К. Штрель після смерті Олександра Мусійовича опублікував ряд некрологів пам’яті вченого у Німеччині. Він писав: „Професор О.М. Щербина є прикладом для сліпих академіків чого можна досягти при такому фізичному недоліку, як сліпота, з його талановитістю, цілеспрямованістю і глибоким усвідомленням боргу по відношенню до суспільства. Він являв собою приклад безкорисливого служіння загальному благу, обмежуючого до мінімуму свої потреби. Будучи морально чистим в усіх відношеннях, він віддавав всі свої сили, всі свої засоби на служіння науці, служіння суспільству, служіння сліпим."
Цілий ряд відомих вчених-сучасників О.М. Щербини відзначили його педагогічний талант. Про актуальність педагогічних ідей О.М. Щербини у теперішніх умовах функціонування національної освітньо-виховної системи свідчать дослідження науковців кінця ХХ – початку ХХІ століття О.Г. Литвака (1972, 1983), В.О. Феоктистової (1987), Т.А. Грози (1985), С.О. Покутнєвої (1992), Т.П. Свиридюк (1999), О.К. Бурчака (1999), Є.П. Синьової (2002), М.О. Супруна (2003), В.О. Кобильченка (2003), та ін.
В Інституті корекційної педагогіки та психології НПУ імені М.П. Драгоманова, як в давні часи при професорі О.М. Щербині, працює тифлологічний гурток, яким керує незрячий доцент кафедри тифлопедагогіки Ю.О. Войтюк. Завдяки гуртківцям було встановлено місце поховання О.М. Щербини. Сучасні студенти-тифлопедагоги віддають шану визначному тифлопедагогу.
Таким чином, можна сказати, що науково-педагогічна спадщина О.М. Щербини має непересічне значення для розвитку сучасної тифлопедагогіки. Ім’я Олександра Мусійовича Щербини гідне того, щоб посідати належне місце в історії тифлопедагогіки, а його педагогічна спадщина має стати надбанням широкого освітянського загалу.
 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины