ГРИНЯК ОЛЕГ БОГДАНОВИЧ ПРАВО СПІЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ ПОДРУЖЖЯ НА ЖИТЛО ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ : Гриняк Олег Богданович права совместной собственности супругов НА ЖИЛЬЕ ЗА ЗАКОНОМ УКРАИНЫ

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено її зв’язок із науковими програмами, планами, темами, встановлено її мету та задачі, об’єкт і предмет дослідження, охарактеризовано методи наукового пізнання, використані у дослідженні, визначено наукову новизну, практичне значення одержаних результатів, охарактеризовано особистий внесок здобувача у працях, виконаних у співавторстві, наведено відомості про апробацію результатів дослідження та про публікації за темою дисертації.
Розділ 1. «Загальна характеристика права спільної власності подружжя на житло» складається з двох підрозділів, у яких на основі аналізу загальних та спеціальних ознак житла запропоновано авторське визначення поняття житла як об’єкта права спільної власності подружжя, проаналізовано особливості спільної власності подружжя на житло.
У підрозділі 1.1. «Житло як об’єкт права спільної власності подружжя» проаналізовано ознаки житла як об’єкта права спільної власності подружжя, на основі чого запропоновано його поняття. Встановлено, що у чинному законодавстві поняття «житло» застосовується: а) як родове поняття, що охоплює всі види житла (квартири, житлові будинки), які можуть бути об’єктом права власності чи договору найму житла; б) як частина житлового будинку (квартира, кімната в багатоквартирному будинку); в) як облікова категорія. Доведено, що за структурою своїх інженерно-будівельних елементів житло може мати просту або складну структуру як об’єкт цивільних прав. Просту структуру елементів має кімната в квартирі або житловому будинку, оскільки її склад визначає саме житлове приміщення. Складну структуру елементів має квартира і житловий будинок, які складаються з житлових і нежитлових приміщень.
Додатково обґрунтовано тезу щодо доцільності введення в науковий обіг поняття «презумпції житла», яка полягає в тому, що помешкання, в якому проживають люди, слід розглядати як житло, якщо не буде доведено інше. Запропоновано відповідно до презумпції житла дати вичерпний перелік винятків – приміщень, які мають формальні ознаки житла (призначені або пристосовані для постійного або тимчасового проживання фізичних осіб), але не повинні мати статус житла за законом. До них належать: приміщення, визнання статусу житла за якими призводить до порушення прав інших осіб (службові приміщення, приміщення, які є громадськими місцями), та приміщення, спеціально призначені для утримання осіб, права яких обмежені за законом (приміщення, призначені для примусового утримання осіб у зв’язку з відбуванням ними кримінального покарання або проведенням дізнання, досудового та судового слідства тощо).
Встановлено, що Європейський Суд з прав людини при розгляді справ, що пов’язані з встановленням місця проживання, виходить з розуміння житла: а) як життєвого простору, а не майна (речі); б) місця, де особа постійно проживає, незалежно від форми чи підстави такого проживання (дачний будинок, гуртожиток та інші місця тривалого проживання). Обґрунтовано, що, виходячи з такої ознаки житла, як постійність проживання у ньому, подружжя не зобов’язане постійно проживати у відповідному приміщенні, оскільки постійність проживання подружжя у певному приміщенні означає потенційну, формальну, а не лише фактичну можливість проживати у приміщенні, яке належить їм на праві спільної власності.
Піддано критиці висловлену в юридичній літературі тезу про доцільність виділення такої ознаки житла, як необхідність введення його в експлуатацію, оскільки законодавець у ч. 3 ст. 376 ЦК України закріпив можливість визнання судом права власності на самочинно збудовані житлові будинки, тому є всі підстави такі будинки визнавати «житлом». Тобто самочинно збудовані будинки визнаються житлом за рішенням суду, а не за актом експлуатаційної комісії.
Додатково обґрунтовано тезу про недоцільність віднесення до житлового фонду будинків для осіб похилого віку та інвалідів усіх типів, у тому числі будинків-інтернатів для зазначених осіб, будинків-інтернатів для ветеранів праці, платних пансіонатів для осіб похилого віку, оскільки вони є медико-соціальними установами, призначеними для проживання зазначених осіб, які потребують догляду, побутового і медичного обслуговування. Водночас доведено, що до зазначених будинків не варто прирівнювати побудовані будинки для одиноких осіб, людей літнього віку (будинки ветеранів), оскільки вони не є будинками-інтернатами, а є якраз житловими будинками, житло у яких надається особам відповідно до положень чинного житлового законодавства.
У підрозділі 1.2. «Поняття та види права спільної власності подружжя на житло» здійснено доктринальний аналіз поняття права спільної власності подружжя на житло, охарактеризовано види права спільної власності.
Зазначається, що право власності подружжя на житло є неподільним (непотрібно виділяти частку, яка належить кожному з співвласників житла, у натурі). Подружжя здійснюють свої правомочності власника щодо всього житла як об’єкта права спільної власності, що і складає право спільної власності подружжя.
Доведено, що поділ часток у праві спільної власності на майно на ідеальну та реальну має практичне значення у разі вирішення питання про користування житлом, виділу частки або поділу житла подружжям. Тому, у разі поділу житла запропоновано застосовувати такі правила визначення часток у праві спільної часткової власності: 1) частки подружжя (і чоловіка, і дружини) визначаються арифметично, що дозволяє встановити обсяг прав кожного із них у процесі здійснення або припинення спільної часткової власності на житло, а також у разі зміни суб’єктного складу спільної власності та відповідного зменшення або збільшення частки кожного із співвласників; 2) частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.
Аналізуючи питання виникнення права спільної власності на житло в осіб, які проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою, обґрунтовано доцільність застосування при вирішенні питання про набуте ними майно за час їхнього спільного проживання положень ЦК, а не СК України про спільну власність, оскільки у таких випадках виникає лише спільна часткова власність осіб, які своєю спільною працею чи за спільні кошти набули житло.
Розділ 2. «Підстави виникнення права спільної власності подружжя на житло» складається з трьох підрозділів, у яких акцентується увага на розмежуванні таких понять, як «підстави» та «способи» виникнення права спільної власності, а також – «набуття» та «виникнення» права спільної власності подружжя на житло, характеризуються первісні та похідні підстави виникнення права спільної власності подружжя на житло.
У підрозділі 2.1. «Загальна характеристика підстав виникнення права спільної власності подружжя на житло» досліджено ключові поняття, за допомогою яких характеризується виникнення права спільної власності та класифікуються підстави виникнення права спільної власності подружжя на житло.
Наголошується, що запропоновані у науці цивільного права підходи свідчать про неоднакове розуміння вченими ряду термінів. Зокрема дискутується доцільність вживання таких понять, як «набуття» та «виникнення» права спільної власності подружжя на житло та «способи» і «підстави» виникнення права спільної власності подружжя на житло. Зроблено висновок, що більш коректним є вживання термінів «підстави виникнення» права спільної власності подружжя на житло, аніж «способи набуття», оскільки підстава виникнення права спільної власності подружжя на житло характеризує юридичний факт, що зумовлює виникнення відповідного права, а способи набуття – процес, процедуру, порядок, з дотриманням якого може виникнути відповідне право. Тобто термін «набуття» права спільної власності подружжя на житло варто вживати під час характеристики способів набуття права спільної власності подружжя на житло, а термін «виникнення» – підстав виникнення такого права.
Встановлено відсутність єдиного критерію класифікації підстав виникнення права спільної власності. У дискусії щодо критерію поділу підстав виникнення права спільної власності подружжя на житло на первинні (первісні, початкові) та похідні (вторинні) підтримано прибічників критерію правонаступництва, а не волі, як більш універсального критерію, виходячи з того, що у деяких випадках (наприклад, при спадкуванні за законом) воля відчужувача відсутня, але відбувається перехід прав та обов’язків від відчужувача до набувача.
У підрозділі 2.2. «Первісні підстави виникнення права спільної власності подружжя на житло» досліджуються такі первісні підстави виникнення права спільної власності подружжя на житло, як будівництво нового житла, капітальний ремонт житла, набувальна давність, самочинне будівництво житла (у разі визнання судом його правомірності), звернення стягнення на житло боржника у разі невиконання ним свого зобов’язання.
Стверджується, що будівництво подружжям житла може здійснюватися різними способами. До таких способів запропоновано віднести: а) самостійне будівництво житла подружжям за власні кошти та/або з власних матеріалів; б) будівництво житла подружжям на підставі договору підряду; в) будівництво житла подружжям за рахунок позики чи кредиту.
У підрозділі аргументується, що подружжя може набути право спільної власності на самочинно збудоване житло, якщо вони є співвласниками земельної ділянки, де іншою особою (іншими особами) було здійснено самочинне будівництво, і подружжя звернулося до суду з позовом про визнання за ним відповідного права. Крім того, право спільної власності на самочинно збудоване житло може бути визнане за рішенням суду за подружжям, які здійснили самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їм відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку подружжю під уже збудоване нерухоме майно.
Визначено, що виникнення права спільної власності подружжя на житло за такою підставою, як набувальна давність, пов’язано з дотриманням таких умов, як добросовісність володіння, відкритість, безперервність, тривалість. Добросовісність володіння полягає у законності підстав, внаслідок яких у подружжя виникає право заволодіння житлом, якщо згодом ці підстави відпали. При цьому набуття права спільної власності на житло за набувальною давністю виключається у випадках протизаконного (недобросовісного) заволодіння ним проти волі його власника. На основі цього обґрунтовано, що добросовісність як умова виникнення права спільної власності подружжя на житло за набувальною давністю вимагається тільки на момент самого заволодіння житлом, а не протягом усього строку володіння, оскільки ч. 1 ст. 344 ЦК України вказує на ознаку добросовісності тільки щодо заволодіння майном.
У процесі дослідження додатково аргументовано віднесення такої підстави виникнення права спільної власності подружжя на житло, як звернення стягнення на житло боржника, до первісних підстав, виходячи з того, що у цьому випадку відсутній критерій правонаступництва, адже до набувача не переходять обов’язки «відчужувача»-боржника.
У підрозділі 2.3. «Похідні підстави виникнення права спільної власності подружжя на житло» аналізуються такі похідні підстави виникнення права спільної власності подружжя на житло, як одно-, дво- і багатосторонні правочини (договори), приватизація державного житлового фонду, спадкування, розглянуто підстави та порядок державної реєстрації зазначеного права подружжя.
Аналізуючи таку підставу виникнення права спільної власності подружжя на житло, як цивільно-правовий договір, запропоновано доповнити розроблену в науці цивільного права класифікацію договорів (купівлі-продажу житла, міни житла, довічного утримання, ренти житла та дарування житла), що опосередковують перехід права власності на житло як об’єкт права спільної власності подружжя, такими договорами, як договір іпотеки, договір пожертви, договір найму житла з викупом, спадковий договір, шлюбний договір. Така позиція ґрунтується на аналізі положень актів цивільного законодавства про договірне врегулювання відносин права власності та сімейних правовідносин.
Зроблено висновок про необхідність розмежування моменту укладення договору як підстави виникнення права спільної власності подружжя на житло і моменту виникнення права спільної власності подружжя на житло, оскільки вони у часі можуть збігатися, однак мають різне юридичне значення. З моментом укладення договору пов’язано момент виникнення цивільно-правових зобов’язань, а момент виникнення права спільної власності подружжя на житло вказує на можливість здійснення правомочностей власника.
Наголошено, що укладення спадкового договору, за яким житло переходить у спільну власність подружжя, не може здійснюватися через представника, тому що відчужувачу не байдуже, хто буде набувачем його житла, а найбільш повно забезпечити це може лише відчужувач самостійно.
Розділ 3 «Підстави припинення права спільної власності подружжя на житло» складається з трьох підрозділів, у яких акцентується увага на загальнотеоретичних підходах до розуміння підстав припинення права спільної власності, характеризуються добровільні підстави припинення права спільної власності подружжя на житло, втрата права спільної власності на житло за об’єктивних обставин та примусове вилучення у подружжя їх житла.
У підрозділі 3.1. «Загальна характеристика підстав припинення права спільної власності подружжя на житло» досліджено ключові поняття, за допомогою яких характеризується припинення права спільної власності подружжя на житло.
З’ясовано зміст поняття «підстави припинення права спільної власності подружжя на житло», під якими запропоновано розуміти юридичні факти – дії чи події, які призводять до припинення відповідного права подружжя. Тобто припиненням права спільної власності подружжя на житло є абсолютна і безповоротна втрата правового зв’язку між подружжям як співвласниками і належним їм на праві спільної власності житлом внаслідок дії чи настання різноманітних юридичних фактів.
Юридичні факти, що породжують припинення права спільної власності подружжя на житло, запропоновано розділити на дії та події. Дії як підстава припинення права спільної власності подружжя на житло поділяються на: а) правочини, що опосередковують перехід права власності на житло від подружжя до інших учасників цивільних правовідносин; б) акти правового характеру, що припиняють право спільної власності подружжя на житло (наприклад, конфіскація або реквізиція за рішенням суду), а події – на ті, результатом яких є: а) смерть суб’єкта права; б) припинення існування об’єкта права.