ГРЕЧАНИЙ Дмитро Михайлович ПРАВОВІ ОСНОВИ ЗАСТОСУВАННЯ МИТНОГО РЕЖИМУ ТИМЧАСОВОГО ВВЕЗЕННЯ : ГРЕЧАНИЙ Дмитрий Михайлович ПРАВОВЫЕ ОСНОВЫ ПРИМЕНЕНИЯ таможенного режима временного ввоза

Краткое содержание

У Вступі викладено актуальність теми дисертаційного дослідження, розкрито зв’язок роботи з відповідними науковими програмами, планами, темами, визначено об’єкт, предмет, мету і основні задачі дослідження; охарактеризовано методологічну основу роботи, її наукову новизну і практичне значення; надано відомості про апробацію теоретичних положень дослідження, його структуру і обсяг.
Розділ 1 «Теоретико-методологічні основи реалізації права на тимчасове ввезення» складається з трьох підрозділів і присвячений характеристиці наукових досліджень митних режимів, визначенню основних етапів та особливостей процесу формування інституту тимчасового ввезення в національному та міжнародному законодавстві.
У підрозділі 1.1 «Концепції митних режимів в наукових дослідженнях» подається огляд та систематизація поглядів науковців в галузі митного права до проблематики змісту і сутності митних режимів.
Такі погляди сформувалися під впливом розробок в сфері адміністративного та фінансового права, зокрема, щодо адміністративно-правових режимів, адміністративного процесу та адміністративних процедур, оподаткування товарів митними платежами.
Наукові розробки, що формують концепцію митних режимів, охоплюють п’ять основних аспектів даного питання, які включають: 1) аналіз митних режимів як порядку правового регулювання в сфері державної митної справи (Д. Бахрах, Є. Додін, С. Ківалов, Є. Татарінов); 2) характеристика митного режиму як особливого виду адміністративно-правового режиму, та одночасно як окремого інституту митного законодавства (К. Бережна, І. Зикін, О. Крест’янінов, О. Шахмаметьєв), 3) ототожнення митного режиму із митною процедурою, або із сукупністю митних процедур (О. Бакаєва, Г. Матвієнко, Г. Чмель); 4) розгляд митних режимів, як комбінації матеріальних та процесуальних норм митного законодавства (Б. Габрічідзе, А. Козирін, А. Новіков, А. Яцушко); 5) підхід до митного режиму, як до порядку вирішення індивідуальних справ щодо переміщення товарів та набору типових моделей поведінки, обумовлених метою такого переміщення (Б. Кормич, О. Шахмаметьєв, Є. Татарінов).
Комплексний характер митного законодавства обумовлює і комплексний характер митних режимів. Тож цілісне уявлення про митний режим можна сформувати лише шляхом синтезу різних поглядів на дану проблематику, оскільки кожна з названих концепцій характеризує певні грані митного режиму.
По-перше, митний режим складає систему правового регулювання переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон. В рамках митного режиму відбувається взаємодія правових норм різних галузей законодавства, а конкретна сукупність таких норм обумовлюється обраним видом митного режиму.
По-друге, оскільки правила митного режиму застосовуються щодоконкретнихвипадків переміщення товарів або транспортних засобів, митний режим є невіддільним від процедури його застосування.
По-третє, митний режим є засобом забезпечення потреб осіб щодо переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон, тож він пов’язаний із метою переміщення, а встановленням митних режимів законодавець пропонує вичерпний перелік типових моделей поведінки суб’єктів такого переміщення.
Підрозділ 1.2 «Формування інституту тимчасового ввезення в митному законодавстві» присвячений аналізу джерел виникнення правил тимчасового ввезення товарів та факторів, що сприяли їх оформленню в якості певного інституту митного законодавства.
Відносна новизна інституту тимчасового ввезення пояснюється, з одного боку, тим, що передумовами його виникнення стали об’єктивні історичні процеси розвитку міжнародного транспорту, міжнародних послуг, міжнародних економічних, культурних, наукових зв’язків та туризму. З іншого боку, реалізація тимчасового ввезення можлива лише за умови належного рівня функціонування митної служби, що дозволяє ефективно контролювати дотримання вимог такого режиму та гарантувати забезпечення сплати митних платежів у випадку порушення таких вимог.
Серед джерел походження інституту тимчасового ввезення можна назвати: односторонні та взаємні пільги щодо переміщення через митні кордони особистих речей купцями, екіпажами та пасажирами суден, що виникають починаючи з ХVІІІ ст.; індивідуальні пільги які надавалися особам, що запрошувалися для виконання певних робіт (початок ХІХ ст.); запровадження в національному законодавстві поняття транзиту, як можливості тимчасового безмитного перебування товарів на митній території (середина ХІХ ст.).
Все це у сукупності призвело до появи у національних митних законодавствах на рубежі ХІХ–ХХ ст.ст. загальних норм, що визначали можливість тимчасового ввезення товарів, яке обумовлювалося низкою критеріїв: вид товару, вид транспорту, особа, що переміщує; зворотній вивіз, звільнення від сплати мита, необхідність отримання дозволу митної адміністрації.
Слід зазначити, що не дивлячись на існування правил тимчасового ввезення у радянських митних кодексах, починаючи з 1928 р., застосування цього режиму було обмежене в силу особливостей соціалістичної системи господарювання, а розвиток даного інституту в Україні вже ґрунтувався на цілій низці міжнародних правил, що виникли у середині ХХ ст.
У підрозділі 1.3 «Розвиток міжнародних стандартів тимчасового ввезення» робиться висновок про еволюційний процес формування відповідного інституту в міжнародному законодавстві, обумовленийпошуком оптимальних способів реалізації права на тимчасове ввезення, та необхідністю гармонізації митних процедур великої кількості країн.
Процес формування міжнародно-правових стандартів тимчасового ввезення охоплює три основні етапи, які характеризуються специфікою підходів до правового регулювання відповідних правовідносин.
Перший етап розпочався з підписанням Конвенції про спрощення митних формальностей 1923 р., яка містила окремі положення щодо тимчасового ввезення зразків товарів. Характерними особливостями цієї конвенції було надання права на тимчасове ввезення не щодо товарів, а щодо конкретних осіб, які мали відповідне посвідчення та розгляд даного питання в контексті спрощення митних процедур.
Початок другого етапу – 50-ті рр. ХХ ст., коли тимчасове ввезення оформлюється в окремий інститут міжнародного права. Це відбувається завдяки діяльності окремих агенцій ООН, ГАТТ та СТС і характеризується появою значної кількості міжнародних угод, присвячених тимчасовому ввезенню окремих видів товарів або транспортних засобів, ввезенню товарів з певною професійною метою тощо.
Одним з найважливіших кроків можна вважати Митну конвенцію щодо карнетів для комерційних зразків (Customs Convention regarding Ca
ets for Commercial Samples)1956 р. Хоча вона згодом була замінена іншими угодами, але саме в ній вперше були реалізовані сучасні принципи тимчасового ввезення: 1) встановлення єдиної форми документу, що використовується для гарантування сплати митних платежів (на той час карнетЕ.С.S., згодом замінений карнетами А.Т.А. та CPD); визначення системи суб’єктів, що складається із гаранта сплати митних платежів у країні тимчасового ввезення та органу, що видає відповідні документи підтвердження у країні вивезення (функції були віддані торгово-промисловим палатам); встановлення строків дійсності карнетів та строків для задоволення вимог щодо сплати митних платежів гарантом; використання карнету в якості документу для митного оформлення товарів, як при ввезенні, так і при наступному реекспорті.
Крім того, в цей період відбувається формування окремих спрощених процедур для дорожніх транспортних засобів, туристів, товарів наукового, освітнього призначення, засобів масової інформації, кінематографії, товарів для дозвілля моряків тощо.
Нарешті, теперішній етап розвитку міжнародних стандартів тимчасового ввезення розпочався у 1990 р. з підписанням Стамбульської конвенції про тимчасове ввезення. Його основною рисою є консолідація та уніфікація міжнародного законодавства в галузі тимчасового ввезення, шляхом заміни дев’яти попередніх конвенцій однією, та внесення змін ще до трьох.
Слід зазначити, що міжнародні правила тимчасового ввезення включають як норми прямої дії, так і норми-принципи та норми-стандарти, які вимагають прийняття відповідних національних нормативно-правових актів для їх реалізації.
Розділ 2 «Порядок застосування митного режиму тимчасового ввезення» складається з трьох підрозділів та характеризує особливості правового регулювання процедури застосування митного режиму тимчасового ввезення.
У підрозділі2.1 «Диспозитивність правового регулювання тимчасового ввезення» наголошується на тому, що принцип свободи вибору митного режиму, та його сутність в якості запропонованої типової моделі поведінки обумовлює широке застосування принципу диспозитивностіу правовому регулюванні митних режимів. Адже виникнення правовідносин щодо переміщення товару, визначення мети переміщення товару та, відповідно, конкретного змісту митних процедур щодо такого переміщення залежить від вільного волевиявлення особи, що здійснює таке переміщення. В цьому аспекті митні режими є близькими до процедури надання адміністративних послуг, адже публічно-розпорядча діяльність здійснюється за ініціативи недержавного суб’єкта (декларанта), а метою такої діяльності є створення умов для реалізації прав та інтересів такого суб’єкта. Особливістю диспозитивного правового регулювання в рамках митних режимів є те, що свобода вибору декларанта не є абсолютною, оскільки вона реалізується в рамках законодавчих приписів, що регламентують процедурну діяльність митних органів. Звідси і витікає обмеження вибору вичерпним набором моделей поведінки.
В рамках митних режимів диспозитивність правового регулювання реалізується на декількох рівнях. Загальним рівнем є свобода вибору та зміни митного режиму. Такий вибір обумовлюються двома критеріями: мета переміщення товару та вимоги законодавства щодо можливості застосування митного режиму до конкретного товару. При зміні митного режиму додається третій критерій – вимоги попереднього митного режиму.
Особливістю митного режиму тимчасового ввезення є наявність додаткових рівнів диспозитивності вже в середині самого режиму. По-перше, декларанту надано можливість обрання законодавства, що застосовується для здійснення тимчасового ввезення – правил МКУ, або правил Стамбульської конвенції про тимчасове ввезення. Цей вибір здійснюється шляхом обрання способу декларування – із застосуванням митної декларації, або із застосуванням книжки (карнету) А.Т.А. По-друге – це обрання порядку користування митним режимом, згідно якого декларант може користуватися ним самостійно, або передати права та обов’язки іншій особі. Такий вибір здійснюється шляхом звернення до митниці оформлення та надання згоди іншої особи прийняти відповідні права та обов’язки. По-третє, це вибір способи виконання вимог митного режиму, або виконання зобов’язання про зворотне вивезення, або шляхом поміщення товарів в інший митний режим.
Диспозитивний метод правового регулювання є основою реалізації головної функції митних режимів – задоволення потреб осіб у переміщенні товарів через митний кордон, відповідно до потрібної їм мети.
Підрозділ2.2 «Структура митного режиму тимчасового ввезення»присвячений характеристиці внутрішньої структури тієї сукупності правил, що складають даний митний режим.
В якості об’єктного правового режиму, митний режим тимчасового ввезення представляє собою сукупність правил, що регламентують правове положення товарів і транспортних засобів комерційного призначення, як об’єктів правовідносин в митній сфері. При цьому, комплексний характер митного законодавства обумовлює і комплексний характер митного режиму, адже щодо товарів, поміщених у певний митний режим, застосовуються правові норми різних галузей права – митного, податкового, адміністративного, екологічного тощо. В даному випадку митним режимом визначаються такі аспекти, як: 1) умови, яким повинен відповідати товар для поміщення у митний режим; 2) правила оподаткування товарів; 3) вимоги щодо використання та розпорядження товарами, що перебувають у митному режимі; 4) митний статус товарів після поміщення у митний режим.
Умови поміщення товарів у митний режим тимчасового ввезення складаються із загальних, представлених заборонами та обмеженнями щодо переміщення товарів через митний кордон та спеціальними, передбаченими безпосередньо самим режимом: митний статус іноземних товарів; надходження на митну територію, або перебування на митній території під митним контролем; можливість ідентифікації при наступному реекспорті.
Вимоги щодо використання митного режиму включають: забезпечення незмінного стану товарів; користування та розпорядження лише з дозволу митного органу; використання виключно для заявленої мети; додержання строків тимчасового ввезення.
Особливістю митного режиму тимчасового ввезення є те, що лише даний режим дозволяє користування на митній території України товарами, що мають митний статус іноземних.
В іншому аспекті структура митного режиму, як типової моделі поведінки, представлена структурою процедури практичного застосування режиму. Відповідно до загальних положень теорії юридичного процесу можна виділити три основні стадії процедури застосування митного режиму тимчасового ввезення.
Стадія отримання дозволу на застосування режиму включає такі етапи: 1) подання попереднього повідомлення про намір тимчасово ввезти товари; 2) прийняття попереднього повідомлення митним органом; 3) надання дозволу (або відмова) та встановлення строку тимчасового ввезення.
Стадія застосування режиму тимчасового ввезення включає такі етапи: 1) фактичне ввезення товарів та транспортних засобів комерційного призначення на митну територію України; 2) митне оформлення та випуск у режим тимчасового ввезення; 3) використання тимчасово ввезених товарів та транспортних засобів комерційного призначення на митній території України.
Стадія завершення або припинення митного режиму включає наступні етапи: 1) фактичне вивезення товарів з митної території України або інші дії з товарами, що завершують їх перебування у режимі тимчасового ввезення; 2) митне оформлення завершення митного режиму тимчасового ввезення; 3) вивільнення або виконання гарантій сплати митних платежів, якщо такі гарантії надавалися.
У підрозділі 2.3 «Правові основи оподаткування товарів у режимі тимчасового ввезення» розглядаються особливості застосування норм щодо справляння митних платежів відносно тимчасово ввезених товарів і транспортних засобів. Зазначається, що переміщення товарів через митний кордон виступає підставою для виникнення податкових зобов’язань, а обрання митного режиму визначає характер таких зобов’язань.
Специфіка митного режиму тимчасового ввезення полягає у реалізації механізму умовного повного, або часткового звільнення від оподаткування митними платежами, що і є основною метою використання даного режиму. При цьому, митні формальності в рамках цього режиму спрямовані на забезпечення дотримання умов такого звільнення та гарантування сплати відповідних митних платежів у випадку порушення таких умов.
Правила оподаткування митного режиму тимчасового ввезення представлені чотирма групами правових норм: 1) нормищодо митно-тарифного регулювання; 2) нормищодо податку на додану вартість; 3) нормищодо акцизного податку; 4) нормищодо забезпечення виконання зобов’язань перед митними органами.
Порядок оподаткування тимчасово ввезених товарів та наявність або відсутність необхідності гарантування сплати митних платежів залежать від таких критеріїв, як: номенклатура товарів, згідно УКТЗЕД; призначення товарів; вид транспортного засобу; особа декларанта; додержання вимог режиму. Це у сукупності формує три можливих режими оподаткування: 1) умовне повне звільнення від оподаткування ввізним митом; 2) умовне часткове звільнення від оподаткування ввізним митом; 3) настання податкових зобов’язань у зв’язку із порушенням вимог режиму тимчасового ввезення.Режим оподаткування при тимчасовому ввезенні виступає в якості виключення (повного або часткового) із загального режиму оподаткування товарів, що ввозяться на митну територію України у режимі імпорту.
Забезпечення виконання зобов’язань із сплати митних платежів є основним елементом механізму реалізації звільнень від оподаткування у режимі тимчасового ввезення. Слід відзначити, що в аспекті надання гарантій також проявляється принцип диспозитивності правового регулювання, адже декларанту дається можливість обрання способу гарантування. Гарантії у вигляді документу та гарантії на підставі книжки (карнету) А.Т.А. надаються специфічною особою – гарантом (у першому випадку – банківською установою або підприємством-фінансовим посередником, у другому – асоціацією гарантом – Торгово-промисловою палатою України (ТПП України).
Характерною особливістю процедури надання гарантій, їх вивільнення або реалізації є врегулювання відносин між Державною фіскальною службою та гарантом на підставі договору.
У розділі 3«Митні формальності при застосуванні митного режиму тимчасового ввезення», що складається з двох підрозділів, розглядаютьсяособливості практичної реалізації митного режиму тимчасового ввезення в рамках процедур митного оформлення та митного контролю.
Підрозділ3.1 «Митне оформлення у режимі тимчасового ввезення» характеризує чотири можливих варіанти здійснення процедури митного оформлення у режимі тимчасового ввезення: 1) з використанням митної декларації (МД); 2) з використанням Книжки (карнету) А.Т.А.; 3) для транспортних засобів комерційного призначення; 4) для контейнерів, піддонів та упаковок.
Митне оформлення із застосуванням митної декларації на бланку Єдиного адміністративного документу підпорядковано вирішенню таких специфічних для митного режиму тимчасового ввезення завдань, як: встановлення строку тимчасового ввезення; забезпечення ідентифікації товарів; застосування звільнень від сплати мита; застосування гарантій виконання зобов’язань; забезпечення контролю за дотриманням вимог режиму; здійснення наступного реекспорту товарів.
Процедура митного оформлення товарів у режим тимчасового ввезення із використанням МД складається із наступної послідовності митних формальностей: 1) реєстрація митної декларації; 3) перевірка митної декларації; 3) прийняття митної декларації до оформлення або відмова у прийнятті митної декларації до оформлення; 4) оформлення митної декларації; 5) проведення митного огляду; 6) завершення митних формальностей за митною декларацією.
Особливості митного оформлення з використаннямкнижки (карнету) А.Т.А.обумовлені тим, що дана книжка використовується і як документ, що замінює МД, і як засіб забезпечення виконання зобов’язань. Митне оформлення із використанням книжки А.Т.А. включає такі дії декларанта та посадових осіб митного органу: 1) подання книжки А.Т.А. для митного оформлення; 2) перевірка відповідності відомостей, зазначених у книжці А.Т.А., умовам Конвенції про тимчасове ввезення; 3) прийняття книжки А.Т.А. для митного оформлення; 4) реєстрація книжки А.Т.А.; 5) митний огляд; 6) заповнення книжки А.Т.А. посадовими особами митниці; 7) вилучення з книжки А.Т.А. оригіналів відривних документів для організації митного контролю.
Основними перевагами використання карнетів А.Т.А. є: надання порівняно меншої кількості документів та відомостей; застосування одного документу для декларування та гарантування сплати митних платежів; відсутність необхідності послуг митного брокера для оформлення митної декларації; обмежений перелік підстав для відмови у митному оформленні. Перевагами використання митної декларації є: можливість тимчасового ввезення товарів, які не передбачені додатками B.1–B.9 і D Стамбульської конвенції; більшій строк дії режиму тимчасового ввезення (3 роки замість 1); можливість застосування процедури електронного декларування.
Митне оформлення транспортних засобів комерційного призначення характеризується спрощеним порядком виконання митних формальностей, який полягає у тому, що згода на тимчасове ввезеннятранспортнихзасобівнадається без вимагання митного документа або гарантії. Для митного оформлення використовуються реєстраційні та товаротранспортні документи, визначені законодавством, що регулюють діяльність конкретного виду транспорту.
Тимчасове ввезення контейнерів, упаковок та піддонів здійснюється за окремою процедурою, із виконанням специфічних умов: для упаковок – наступне вивезення виключно користувачем права на тимчасове ввезення та заборона для використання для внутрішніх перевезень; для контейнерів – нанесення встановлених Конвенцією позначень та обмежене використання для внутрішніх перевезень; для піддонів – вивезення до або після попереднього ввезення такої самої кількості піддонів цього ж типу і приблизно такої ж вартості. Спрощений порядок митного оформлення полягає у можливості використання для відповідних митних формальностей заяви особи із письмовим зобов’язанням щодо подальшого реекспорту цих товарів.
У підрозділі3.2 «Митний контроль тимчасово ввезених товарів і транспортних засобів комерційного призначення»митний контроль розглядається як процедура, правовідносини в рамках якої виникають автоматично, із ввезенням товару або транспортного засобу комерційного призначення на митну територію України.
Відповідно до даної особливості в рамках процедури митного контролю пропонується виділити дві відокремлені групи митних формальностей: 1) формальності, пов’язані із митним контролем переміщення товарів і транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон, які обумовлені самим фактом знаходження відповідних об’єктів в межах митної юрисдикції України; 2) формальності, пов’язані із контролем щодо дотримання вимог митного режиму, необхідність виконання яких обумовлюється волевиявленням декларанта щодо обрання конкретного митного режиму.
Митний контроль щодо переміщення товарів і транспортних засобів через митний кордон включає: 1) контроль при пропуску через митний кордон; 2) контроль за доставкою у митницю призначення; 3) контроль за тимчасовим зберіганням. Дані формальності не залежать від правил конкретного митного режиму і обумовлюються, в першу чергу, видом транспорту, яким здійснюється переміщення товарів.
Обрання митного режиму тимчасового ввезення обумовлює застосування цілої низки форм митного контролю, які включають: 1) заходи митного контролю, необхідні для митного оформлення товарів у митний режим (відповідність товарів заявленим відомостям); 2) заходи митного контролю за дотриманням вимог митного режиму після завершення митного оформлення та випуску товарів (наявність, незмінний стан, цільове використання, дотримання строків реекспорту).