Дерев\'янко Надія Павлівна. Теоретичні засади формування громадянської культури учнів загальноосвітньої школи : Деревянко Надежда Павловна. Теоретические основы формирования гражданской культуры учащихся общеобразовательной школы

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено її об’єкт, предмет, мету й завдання дослідження, охарактеризовані методи дослідження, наукова новизна, теоретичне й практичне значення результатів дослідження.
У першому розділі “Концептуальні основи процесу форму¬вання громадянської культури особистості” подаються результати теоретичного аналізу філософської, психологічної та педагогічної літератури з проблеми дослідження, розкривається сутність та структура громадянської культури особистості, місце рис громадян-ськості у багатокомпонентній цілісній системі цієї інтегральної властивості.
У структурі ціннісних орієнтацій значної частини сучасної учнівської молоді не набуло ще належного високого місця поняття “громадянська культура”. За визначенням науковців, громадянськість – це різновид базової соціальної установки, сутність якої полягає у готовності особистості свідомо приймати й відповідально, добровільно (а не з примусу) виконувати закони й вимоги своєї держави, тобто в ідентифікації особистості з державою в цілому.
У розбудові структури й динаміки формування громадянської культури особистості використано такі основні методологічні позиції:
• уявлення про громадянську культуру особи як інтегральну влас¬тивість, ідеальну систему, яка проявляється через основні показ¬ники: структурність, системність, цілісність, функціональність;
• складові підсистеми цілісної системи громадянської культури особистості функціонують у рамках замкнутого кола, в якому існують різноманітні взаємозалежності: як одно-однозначні, так і одно-багатозначні й багато-однозначні детермінації;
• існування в цих підсистемах природних, соціальних та системних якостей, які виступають одночасно й основними показниками сформованості громадянської культури як системної інтегральної якості; поділ соціальних та системних якостей на якості “першого” та “другого порядку”;
• ієрархічність, взаємопідпорядкованість елементів цілісної систе¬ми громадянської культури особи, накладання і взаємозв’язок окремих підсистем; виступ природних якостей “другого порядку” в ролі соціальних якостей “першого порядку” та соціальних якостей “другого порядку” в ролі системних якостей “першого порядку”;
• інтеріоризація зовнішніх впливів, цінностей, обставин у взаємодії цілісних систем та екстеріоризація внутрішніх складових елемен¬тів системи, зміна зовнішніх обставин під впливом внутрішніх чинників;
• існування активних центрів у цілісній системі громадянської культури особистості, домінантні прояви в її структурі окремих підсистем.
Обґрунтовано такі складові елементи структурної моделі громадянської культури особистості (на рівні трьох підсистем):
• перша – підсистема внутрішньої ціннісно-нормативної регуляції поведінки особи, що відображає її мікросвіт, природні якості, кінцевим результатом функціонування якої виступають соціальні якості “першого порядку” – громадянські дії-ставлення: збалан¬сованість у задоволенні й формуванні основних життєво необхід-них потреб особи; усвідомлення норм громадянської поведінки; сформованість громадянських цінностей та ідеалів, усвідомлених установок особистості; адекватність самооцінки та рівня домагань особистості відповідно до створеного суспільного блага та реалізації в його умовах потенційних можливостей особи; сформованість й повнота функцій мотиваційної сфери тощо;
• друга підсистема, що характеризує мезосистему даного явища, – громадянські відносини особи (соціальні якості “першого по¬рядку”) до представників рідної нації і національних меншин, вселюдських і національних цінностей, прав і обов’язків громадя¬нина, до ідеї національного (державного) буття і національної ідеології, до рідної Вітчизни та інших держав, загальносуспільного надбання і природи отчого краю, до справ державотворення і державної вірності, суспільних груп (родини, гурту, громади), до громадянських традицій і обрядів, до мови й символіки держави, до громадян тощо як можливість функціонування у вигляді регулятивної системи, що виявляється через актуальну діяльність громадянської поведінки й можливість розвитку сукупності громадянських якостей (соціальних якостей “другого порядку”);
• третя підсистема, що відображає специфіку макросистеми, – си¬стемні якості “першого порядку”: риси громадянськості особи (повага до національних традицій, приязнь до громадянських обрядів, національний менталітет і духовність, національна само¬свідомість, збереження родоводу й честі сім’ї, громадянський обо¬в’язок, національна гідність і громадянська мужність, прихиль¬ність до вселюдських цінностей і місцевий патріотизм, державна патріотичність, громадянська дисциплінованість і громадянська активність, вірність та відданість справі національного державо¬творення, національна одномовність тощо) та системні якості “другого порядку” – її громадянська спрямованість (суспільно-колективістична чи індивідуалістично-егоїстична спрямованість громадянської поведінки).
Виділені інтегративні якості в структурі загальної громадянської культури особи виступають водночас основними показниками рівня її сформованості.
На основі результатів аналізу громадянська культура особис¬тості визначається як інтегральна системна властивість, що харак¬теризується мірою сформованості суспільно-значущих громадянських якостей, набутих у результаті функціонування механізму внутрішньої ціннісно-нормативної регуляції поведінки та зовнішніх громадянських відносин особи в процесі її життєдіяльності та спілкування.
У другому розділі “Аналіз педагогічного процесу формування громадянської культури учнів загальноосвітньої школи” розглянуто динаміку, рівні й зміст інтегративних рис громадянськості учнівської молоді, внутрішні та зовнішні чинники їх розвитку в цілісній системі громадянської культури особи, шляхи і засоби їх стимулювання, обґрунтовується методика діагностування рівня сформованості громадянської культури учнівської молоді.
Функціонування механізму ціннісно-нормативної регуляції поведінки особи (взаємодії його складових елементів), тобто реалізація процесу громадянської поведінки на шляху від актуалізації відповідних потреб у результаті створення проблемної ситуації до здійснення вчинку (дії-ставлення) відбувається орієнтовно таким чином.
Динамічний процес на рівні підсистеми внутрішньої ціннісно-нормативної регуляції поведінки особи є діалектичним процесом, у рамках якого реалізуються, проходячи перевірку умовами реального буття конкретної особи, проблемні ситуації. Зв’язок тієї чи іншої міри напруженості між середовищем і особою створює проблемну ситуацію, яка через громадянську активність особистості реалізується відповідно до властивих їй потреб, цінностей, установок у результаті складної системи мотивації (з можливим підключенням внутрішніх і зовнішніх стимулів) у громадянську дію-ставлення. Завершення даного процесу веде до встановлення громадянської культури нового порядку (нового якісного рівня, спрямованого у позитивну чи негативну сторону), тобто до розвитку особи за рахунок впливу на громадянські якості її громадянських відносин. Відносини ж, як наявний зв’язок між громадянськими якостями особи і охарактеризованим циклом дії механізму внутрішньої ціннісно-нормативної регуляції поведінки, багаті й здатні на нові проблемні ситуації і т. д.
Будь-які зміни в цій соціально-психологічній системі – це ре¬зультат взаємодії елементів із зовнішнім оточенням і внутрішньо¬системних взаємодій. Вони складають основу для породження й розвитку нових ланок причинного ланцюжка функціонування. У рам¬ках функціонального аналізу компоненти системи за своєю функціо¬нальною роллю можуть домінувати над іншими, тому взаємодія елементів виявляється нерівноважною, асиметричною. Вона є періодичним процесом, в якому за відправний момент аналізу можна приймати момент зародження всякого нового періоду, а завершальну фазу періоду в функціональному плані вважати метою взаємодії. Доведено, що об’єднання багатьох елементів може призвести до появи неочікуваних, важко прогнозованих системних характеристик – так званих емерджентних властивостей.
У результаті багаторазового відтворення всього циклу проходить реальне збагачення (чи навпаки – збіднення) однієї чи декількох громадянських якостей, актуальних для того чи іншого виду відносин громадянської поведінки. Обґрунтовано сукупність інтегральних якостей, що формуються відповідно до певних видів відносин за принципом діад (відношення – якість): ставлення до представників рідної нації і національних меншин – національна ідентичність і міжнаціональна толерантність, до вселюдських і національних цінностей – прихильність до вселюдських цінностей і місцевий патріотизм і т. ін. Максимальні можливості для формування відповідних якостей закладені саме у зазначених видах відносин, хоча прослідковується вплив інших стосунків, у процесі яких формуються такі риси громадянськості.
Сукупність сформованих якостей суттєво впливає на громадян¬ську спрямованість, що пронизує всі інтегративні властивості особи. Сполука, поєднання виділених якісних інтегративних вузлів забезпечує розвиток системної властивості – загальної громадянської культури особи.
Формування громадянської культури здійснюється в соціаль¬ному (вплив середовища, сім’ї, оточення), педагогічному (вплив батьків, вихователів, психологів) та особистісному (саморозвиток, самовдосконалення) аспектах. Звідси громадянське виховання учнів трактується як спільна творча діяльність, взаємодія вчителів, батьків, вихователів та їх вихованців, яка стимулює розвиток у школярів кращих громадянських якостей через забезпечення необхідних умов для ефективного функціонування механізму внутрішньої ціннісно-нормативної регуляції поведінки особи та включення її в різноманітні громадянські відносини. Такий процес передбачає кінцевий результат (гармонійний особистісний розвиток громадян, оптимізацію громадян-ської міжособистісної взаємодії) і засоби його реалізації (наявність мети, програм, засобів, методів і виконавців).
Управління процесом формування означених елементів грома¬дянської культури передбачає насамперед розрізнення домінуючих позитивних і негативних ланок у сукупності сформованих компонентів культури, побудоване на результатах діагностики. Діагностика громадянської культури особистості передбачає виявлення рівня сфор¬мованості окремих її інтегративних показників на основі відповідних ознак.
Кожний із компонентів розглядається у дисертації в трьох аспектах. Когнітивний аспект громадянських цінностей та орієнтацій полягає в усвідомленні учнем своєї громадянської належності і національної незворотності, відповідності своєї поведінки суспільним стереотипам громадянськості, засвоєнні знань про громадянські якості та їх відмінності, усвідомленні громадянських цінностей своєї та інших держав. Афективний аспект пов’язаний із ступенем прийняття особистістю своєї громадянської належності, оцінки нею своїх особливостей і якостей громадянської поведінки, прагненням (чи його відсутністю) щось змінити в цих особливостях і якостях. Регулятивний аспект передбачає здійснення учнем вчинків відповідно до його власних уявлень про стиль поведінки громадянина, налагодження взаємостосунків із представниками різних груп та громад, визначення громадянської орієнтації.
Для кожного з показників визначені певні критерії та ознаки, що всебічно характеризують їх сутність. Відповідно до головного крите¬рію – стійкості громадянської позиції особи щодо проявлених ознак – виділені п’ять рівнів сформованості означених вище інтегральних якостей: ідеальний – стабільно домінуюча позитивна громадянська позиція; високий – стійка позитивна громадянська позиція в ситуації суспільного, групового та особистісного контролю та індиферентна поза таким контролем; середній – індиферентна, нестійка громадянська позиція; низький – нестійка громадянська позиція в ситуації контролю і негативна поза нею; найнижчий – стійка негативна громадянська позиція. Аналогічно умовно визначено відповідно до реально досягнутих результатів рівні загальної громадянської культури особистості: високий – переважно високий рівень основних інтегральних якостей у поєднанні з ідеальним та середнім рівнем окремих із них; середній – переважно середній і високий рівні інтегральних якостей у поєднанні з низьким та ідеальним окремих із них; низький – переважно низький та середній рівні основних інтегральних якостей у поєднанні з найнижчим і високим окремих із них; найнижчий – переважно найнижчий та низький рівні інтегральних якостей у поєднанні з середнім та високим окремих із них.
Для визначення конкретного рівня сформованості громадянської культури за виділеними показниками обґрунтовано використання ком¬плексу різних методів, серед яких важливими є анкетування, тесту¬вання, спостереження, бесіди з школярами, їх батьками тощо. Резуль¬тати обстежень повинні взаємоперевірятись за сукупністю методів: наприклад, ставлення до суспільних груп (родини, гурту, громади) повинно уточнюватись за допомогою тесту ціннісно-орієнтаційної єдності, методики соціально-психологічної самоатестації групи, соціо-метричного методу, спостережень, бесід зі школярами, батьками, тесту незавершених речень тощо. У дослідженні різновидів громадянської активності варто вживати також групову оцінку особистості, метод експертних оцінок та інше.
Складові інтегративні якості громадянської культури учнів знаходяться у певному взаємозв’язку та взаємозумовленості з системою суб’єктних відносин, в яких перебувають школярі. Всебічний аналіз дозволяє виявити ці взаємозв’язки і тим самим робить усвідомленою педагогічну підтримку дорослих у становленні цілісної громадянської культури особистості.
У третьому розділі “Перспективні шляхи реалізації структурно-функціональної моделі формування громадянської культури учнів в умовах загальноосвітньої школи” узагальнені дані з питань авторського підходу щодо процесу формування громадянської культури в педаго¬гічній теорії і практиці української загальноосвітньої школи; розкрито умови реалізації системного підходу у формуванні громадянської культури школярів; окреслені шляхи особистісного самовдосконалення учнів на основі діагностики та корекції рівня розвитку їх громадянської культури.
Елементи системного підходу у формуванні громадянської культури особистості чітко проглядаються в педагогічних теоріях Г. Ващенка, А. Макаренка, С. Русової, В. Сухомлинського, М. Стель¬маховича та ін., концептуальні положення яких співзвучні з такими нашими позиціями: виділенням трьох підсистем цілісної системи громадянської культури особистості, діадичним співвідношенням громадянських відносин та громадянських якостей особистості, обґрунтуванням базових інтегральних властивостей громадянської культури особистості.
Обґрунтовано такі основні умови реалізації системного підходу в означеному контексті дослідження: усвідомлення учасниками нав¬чально-виховного процесу загальноосвітньої школи взаємозв’язку і взаємозалежності складових елементів цілісної інтегральної власти¬вості – громадянської культури особистості, створення суспільного блага для задоволення життєво необхідних біологічних та соціально-економічних потреб особи; врахування педагогами закономірностей функціонування механізму ціннісно-нормативної регуляції грома¬дянської поведінки особи, етапності у розвитку основних громадян-ських якостей вихованців; зміна позиції учасників педагогічного процесу та відповідна його перебудова з процесуального на результа¬тивний підхід у формуванні громадянської культури особистості; забезпечення навчальних і позанавчальних видів громадянської діяль-ності школярів, виконання ними певних соціальних ролей; пріори¬тетність особистісного самовдосконалення школярів на основі діагнос¬тики та корекції рівня розвитку інтегративних рис громадянськості.
У реалізації особистісного самовизначення, поетапному форму¬ванні більш високого рівня сформованості громадянських якостей важлива роль відводиться урокам з гуманітарних курсів – громадян¬ської освіти, етики, основ загальнолюдської моралі тощо, спеціально адаптованим методикам – “Моє дерево життя”, “Самооцінка громадян¬ських якостей особи”, використанню ідей сценарного підходу до планування долі (Е. Берн), стратегії розвитку навичок громадянського мислення, альтернативного обговорення дилем “На стадію вище” та ін.
З метою педагогічної підтримки процесу формування громадян¬ської культури особистості у дисертації обґрунтовується необхідність розподілу учнів за рівнями громадянської культури згідно з окремими параметрами їх громадянської активності: усвідомленням норм і ціннос¬тей громадянської поведінки, мотиваційним вибором автентичного громадянського вчинку в соціально-комунікативній діяльності, реальним включенням в громадсько-корисну діяльність.
Зокрема, усвідомлення учнями громадянського змісту людських вчинків дає можливість провести класифікацію їхніх громадянсько-оціночних суджень за такими рівнями. Нульовий рівень характеризу¬ється невмінням дитини виділити громадянський зміст в аналізованій ситуації. Перший рівень характеризується тим, що при аналізі ситуації дитина називає окремі якості об’єктів, включаючи громадянські. Другий рівень – умінням учня називати один із доцільних мотивів вчинку в оцінці діючої особи. Третій рівень характеризується тим, що діти впевнено виділяють декілька мотивів громадянського вчинку. Четвертий рівень властивий учням, які вміють розглядати вчинок діючої особи в аналізованій ситуації з різних поглядів. П’ятий рівень характеризується умінням учнів в оціночних судженнях узагальнювати окремі громадянські якості та з допомогою альтернативних оцінок аналізувати громадянські вчинки свої та інших.
Використовуючи в основі громадянської культури дихотомію справедливості-несправедливості, даючи оцінку вербальної чи реальної дії з позиції справедливості, учень мотиваційно здійснює автентичний вибір залежно від рівня актуального розвитку своїх громадянських якостей, поступово нагромаджує досвід громадянської поведінки в реалізації ідеалу найближчого, більш високого рівня сформованості цих якостей.