СЕРДЮК ОЛЕГ ВОЛОДИМИРОВИЧ ПРАВОВІ ЗАСАДИ ВИКОРИСТАННЯ ПІДЗЕМНИХ ВОД

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується актуальність проведеного дослідження, визначаються його мета, завдання, предмет і об’єкт, викладено методологічні та теоретичні засади роботи, а також положення, які характеризують її наукову новизну, теоретичне і практичне значення зроблених висновків і пропозицій.
Розділ 1 «Загальна характеристика правового регулювання використання підземних вод» складається з чотирьох підрозділів.
У підрозділі 1.1. «Історико-правовий аспект правового регулювання використання підземних вод» проведено загальний історичний огляд формування правової регламентації відносин щодо використання підземних вод.
Розвиток правового регулювання використання підземних вод як окремого об’єкту природи починається в Російській імперії на початку ХХ століття. Це було пов’язано з початком масового освоєння підземних вод, що в свою чергу стало наслідком розвитку промисловості та природничих наук, зокрема гідрогеології.
На другому етапі, який пов’язаний з розвитком природноресурсового законодавства за радянських часів, відбулося виокремлення водного та надрового нормативно-правових масивів. При цьому і водне, і надрове законодавство розглядало підземні води як власний об’єкт регулювання: водне – як частину водного фонду, надрове – як корисну копалину, складову надр.
Третій етап пов’язаний із законодавчими процесами незалежної України. Українське природноресурсове законодавство, яке генетично пов’язано з радянським, перейняло подвійну правову природу підземних вод. Подальший розвиток водного та надрового законодавства призвів до виникнення певних колізій між положеннями цих нормативних масивів з приводу регулювання використання підземних вод. У свою чергу, це призвело як до ускладнення процесу реалізації правових норм у зазначеній сфері, так і до складнощів у правозастосовній діяльності, зокрема, у судовій практиці.
Підрозділ 1.2. «Підземні води як об’єкт використання» містить дослідження правової природи підземних вод.
У пункті 1.2.1. «Підземні води в структурі водних об’єктів» досліджується система водних об’єктів як ієрархія взаємопов’язаних елементів – загального водного об’єкту, родових та безпосередніх водних об’єктів.
Загальним водним об’єктом виступає вся сукупність вод, що входить до складу природних ланок кругообігу води. Родовими водними об’єктами вважаються окремі однорідні за своїми властивостями групи вод, відносини щодо яких врегульовані певною сукупністю природноресурсових норм (поверхневі, підземні, морські води). Кожний родовий водний об’єкт являє собою сукупність безпосередніх водних об’єктів. Пропонується уточнити їх дефініцію та визначити водний об’єкт як зосередження вод у природному або штучно створеному елементі довкілля, яке має характерні форми та ознаки водного режиму. Під водним режимом слід розуміти зміну в часі рівнів, витрат і обсягів води у водному об’єкті.
Безпосереднім водним об’єктом при використанні підземних вод виступає водоносний горизонт. Запропоновано уточнити його дефініцію та визначити водоносний горизонт як підземний водний об’єкт, приурочений до одного або кількох регіонально витриманих пластів гірських порід. У роботі досліджуються правові властивості цих об’єктів та їх класифікація.
Окрема увага приділена дослідженню правової природи водних джерел, адже у чинному законодавстві України вона чітко не визначена. Зокрема, поняття «джерело» пов’язано з існуванням таких природних об’єктів, як «вихід підземних вод». Формально вихід підземних вод не можна визнати водним об’єктом, тому що останній – це елемент довкілля, в якому зосереджуються води. Вихід підземних вод – це специфічний природний об’єкт (місце), в якому води не зосереджуються, а змінюють свою правову природу між підземними і поверхневими, та між підземними і морськими в обох напрямках. Джерело слід вважати окремим випадком виходу підземних вод, а саме виходом на земну поверхню. З точки зору правового регулювання використання та охорони джерело доцільно включити до складу поверхневих водних об’єктів.
У пункті 1.2.2. «Надра як додатковий природний об’єкт при використанні підземних вод» досліджується законодавство про надра та, використовуючи підхід, застосований у попередньому пункті, визначається певна система надрових об’єктів – загальний, родові та безпосередні надрові об’єкти.
Загальним надровим об’єктом виступають усі надра України. Родовими надровими об’єктами можна визнати: 1) ділянки надр, що не залучені до використання; 2) ділянки надр, надані для геологічного вивчення; 3) родовища корисних копалин, оцінені попередньо; 4) родовища корисних копалин, оцінені як промислові; 5) ділянки надр, використання яких не пов’язано з видобуванням корисних копалин; 6) ділянки надр, що використовуються в порядку ст. 23 Кодексу України про надра. Безпосередніми надровими об’єктами для четвертого (родовища корисних копалин, оцінені як промислові) та п’ятого (ділянки надр, використання яких не пов’язано з видобуванням корисних копалин) родових об’єктів законодавство визначає гірничі відводи. Для другого (ділянки надр, надані для геологічного вивчення) та третього (родовища корисних копалин, оцінені попередньо) родових об’єктів безпосередні об’єкти в надровому законодавстві не визначені. Підтримується висловлена в літературі пропозиція закріпити в Кодексі України про надра для цих родових об’єктів такий безпосередній об’єкт, як геологічний відвід.
При використанні підземних водних об’єктів (водоносних горизонтів) в законодавстві про надра не визначається безпосередній об’єкт надр, який при цьому додатково використовується. У зв’язку з викладеним пропонується ввести такий безпосередній надровий об’єкт та визначити його як водозабірний відвід – ділянка надр, надана для будівництва водозабірної споруди для забору підземних вод. Законодавчого закріплення в ст. 14 Кодексу України про надра також потребує окремий вид користування надрами – користування надрами для видобування підземних вод.
Надрове законодавство визнає підземні води корисною копалиною та застосовує до них, як до звичайних корисних копалин, такі поняття як «запаси» та «родовище». В роботі досліджується придатність вживання цих термінів до підземних вод. Обґрунтовується недоречність застосування терміну «запаси» по відношенню до підземних вод, тому що він передбачає статичне сприйняття води в водовмісному середовищі, тоді як відомо про їх динамічний стан у надрах. Головною причиною неприпустимості застосування словосполучення «родовище підземних вод» є фактична неможливість установлення його реальних меж. Практично це означає неможливість юридичної індивідуалізації такого родовища та меж його ділянки. Йдеться про унеможливлення встановлення однозначних правових зв’язків надрокористувача з родовищем підземних вод та визначення відповідних прав та обов’язків суб’єктів цих відносин.
У підрозділі 1.3. «Суб’єкти права користування підземними водами» приділяється увага висвітленню особливостей правового статусу користувачів підземними водами. Такі особливості зумовлюються природною сутністю підземних вод і полягають в тому, що правовий статус користувача підземними водами ускладнений. Він включає елементи водного та надрового правового статусу. Особа, яка здійснює користування підземними водами, має одночасно права та обов’язки, передбачені водним і надровим законодавством.
Системний аналіз законодавства, яке визначає статус водокористувача та надрокористувача, виявив, що правова конструкція «підприємства, установи та організації», яка використовується у Водному кодексі України та Кодексі України про надра, не є коректною. Її доцільно замінити терміном «юридичні особи».
Як випливає з чинного водного законодавства, водокористувачі поділяються на первинних та вторинних. Первинними закон вважає тих, які мають власні водозабірні споруди і відповідне обладнання для забору води. Вторинні водокористувачі – це ті, які не мають власних водозабірних споруд і отримують воду із забірних споруд первинних водокористувачів. Тобто останні дістають воду не безпосередньо з природного об’єкта, а від іншої особи. При цьому вони отримують не природний ресурс (воду), а певну рідину, яка пройшла відповідні технологічні стадії (очищення, хлорування) і виступає в якості товару. Загальновизнаним в екологічному праві вважається положення, згідно з яким об’єкт, відокремлений від природного середовища, перестає бути природною складовою, виходить за межі об’єктів екологічного права і перетворюється на річ у цивільно-правовому розумінні. Отже, споживачів води, які не мають власних водозабірних споруд і отримують воду із забірних споруд первинних водокористувачів (вторинні водокористувачі), не можна називати водокористувачами в загальноприйнятому розумінні цього слова. У зв’язку з цим пропонується внести зміни до ст. 42 Водного кодексу України та виключити зі складу вторинних водокористувачів тих осіб, які не мають власних водозабірних споруд і отримують воду із забірних споруд первинних водокористувачів.
Підрозділ 1.4. «Класифікація права користування підземними водами» присвячено аналізу видів права користування підземними водами за такими традиційними критеріями, як суб’єкт користування, його строк та цільове призначення.
Детально розглядається такий критерій поділу видів природокористування, як кількість суб’єктів-користувачів одним природним об’єктом. За цим критерієм водокористування може бути відособленим або спільним. Встановлено, що розмежування первинного та вторинного водокористування має місце лише у випадку відособленого користування водним об’єктом конкретним користувачем. Інститут відособленого користування підземними водами не визначений ні в водному законодавстві, ні в законодавстві про надра. Тому у випадку з використанням підземних вод не можна стверджувати про первинне чи вторинне природокористування, оскільки природний об’єкт (водоносний горизонт) не може надаватися у відособлене природокористування.
Особлива увага приділена дослідженню права спеціального та загального природокористування в аспекті користування підземними водами.
Водний кодекс України в ст. ст. 47 та 48 передбачає поділ водокористування на загальне та спеціальне. Будь-яке використання підземних вод вимагає застосування споруд, яке є визначальною ознакою спеціального режиму використання. Але ст. 47 Водного кодексу України дозволяє користуватися підземною водою з криниць на праві загального водокористування. Пропонується виключити з ч. 1 ст. 47 Водного кодексу України слова «та з криниць», наслідком чого буде визнання користування підземними водами за допомогою криниць спеціальним водокористуванням.
Кодекс України про надра прямо не виокремлює загальне та спеціальне надрокористування, а звідси вважається, що користування надрами не може здійснюватися в порядку загального природокористування. Проте аналіз правових норм кодексу та наукових праць виявив, що за деяких умов користування надрами в порядку ст. 23 Кодексу України про надра при видобуванні підземних вод є загальним надрокористуванням.
Досліджена класифікація природокористування за критерієм додатковості, яка полягає в розділенні комплексного природокористування на складові та виділенні з них основного користування та додаткових.
У процесі реалізації права користування підземними водами має місце комплексне використання декількох природних об’єктів, а саме: водного об’єкту, ділянки надр та ділянки землі. При цьому основна мета користування спрямована на водний об’єкт – водоносний горизонт. Тому основним природокористуванням буде водокористування, додатковими –надрокористування та землекористування. Таке розмежування природокористування дозволяє виокремити та визначити ступінь впливу на кожний окремий об’єкт природи. Це дає можливість застосовувати до кожного окремого природокористування (водокористування, надрокористування, землекористування) відповідний порядок користування – спеціальний або загальний.
За ознакою способу користування підземними водами використання підземних водних об’єктів поділяється на два види: 1) використання шляхом забору вод, 2) використання шляхом скидання стічних вод та інших речовин.