ЩОТОВА Юлія Миколаївна ПРАВОВИЙ МЕХАНІЗМ РЕАЛІЗАЦІЇ ФУНКЦІЙ ПРОФСПІЛОК ЯК СУБ’ЄКТІВ ТРУДОВОГО ПРАВА



Название:
ЩОТОВА Юлія Миколаївна ПРАВОВИЙ МЕХАНІЗМ РЕАЛІЗАЦІЇ ФУНКЦІЙ ПРОФСПІЛОК ЯК СУБ’ЄКТІВ ТРУДОВОГО ПРАВА
Альтернативное Название: ЩОТОВА Юлия Николаевна ПРАВОВОЙ МЕХАНИЗМ РЕАЛИЗАЦИИ ФУНКЦИЙ ПРОФСОЮЗОВ как субъекта трудового права
Тип: Автореферат
Краткое содержание: У Вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, встановлюється її зв’язок з науковими програмами й темами, формулюються мета й задачі, визначаються об’єкт, предмет і методи дослідження, викладається наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, надається інформація про апробацію й публікації результатів дослідження, наводяться його структура й обсяг.
Розділ 1. «Професійні спілки як суб’єкти трудового права» включає характеристику правового статусу сучасних профспілок, у порівняні з регулюванням аналогічних питань у радянський період.
У підрозділі 1.1. «Профспілка як елемент структури громадянського суспільства» визначено, що з позиції теорії, профспілки є одним із вагомих елементів структури громадянського суспільства. За рахунок соціальної активності профспілки мають можливість формувати і висловлювати позицію працівників відносно питань виробництва, умов праці, її оплати та інших на всіх рівнях регулювання праці, від локального до загальнодержавного. При цьому профспілки, як елемент структури громадянського суспільства, не тільки демонструють такі позиції, але і мають можливість здійснювати корегуючий вплив на рішення роботодавців, вирішувати певні питання спільно з ними, впливати на хід загальносуспільних процесів у сфері праці.
До особливостей формування даного елементу структури громадянського суспільства в Україні віднесено не тільки те, що профспілки більш пізно, порівняно з країнами Заходу, були легалізовані, але і трансформацію їх статусу за радянських часів. Зокрема, наділення профспілок нехарактерними для них функціями за часів СРСР стало передумовою занепаду профспілкового руху та зниження профспілкової активності в незалежній Україні. Тим більше ситуація ускладнюється різноманітністю сучасних профспілок, з чого найбільші розходження функціонування мають так звані «традиційні» та «вільні» професійні спілки.
У підрозділі 1.2. «Принципи діяльності професійних спілок в рамках трансформації трудових правовідносин під час переходу України до ринкової економіки» обґрунтовано, що принципи організації і функціонування професійних спілок, як суб’єктів трудового права, слід визначати, як нормативно закріплені у джерелах трудового права у вигляді окремих правоположень під назвою «принципи» основні найбільш загальні вимоги, що ставляться до відповідних відносин. Через багатогранність відносин, в яких приймають участь професійні спілки, вести мову про інституалізацію таких неможливо. Тому, принципи організації і функціонування професійних спілок, як суб’єктів трудового права, включають, поряд з галузевими принципами трудового права, принципи ряду інститутів трудового права, серед яких інститути колективно-договірного встановлення умов праці, вирішення колективних трудових спорів, відносин щодо зміни і припинення трудового договору, громадського контролю за дотриманням законодавства про працю України, відносин трудового розпорядку і дисципліни праці та інші. Окрім галузевих принципів трудового права, які повинні бути відображені у Кодексі законів про працю України (у новому ТК), та принципів інститутів цієї галузі, слід виділити принципи організації професійних спілок і загальні принципи їх функціонування, які повинні знайти відображення у Законі України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».
Запропоновано в рамках Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» закріпити дві статті: Стаття 2-1 «Принципи організації професійних спілок та їх об’єднань» наступного змісту: «Організація професійних спілок здійснюється за принципами: відсутності попереднього дозволу на створення організацій; загальнодоступності інформації щодо статутних і програмних документів професійних спілок; незалежності профспілок (від організацій роботодавців, інших організацій працівників, держави)». Стаття 2-2 «Принципи функціонування професійних спілок та їх об’єднань» наступного змісту: «Функціонування професійних спілок здійснюється за принципами: заборони дискримінації за ознаками належності до профспілок; обов’язковості представництва і захисту інтересів і прав своїх членів професійною спілкою за їх бажанням при реалізації ними права на звернення за захистом; можливості представництва і захисту інтересів і прав працівників, які не є членами профспілки, при реалізації ними права на звернення за захистом; пріоритетності примирних методів і процедур у діяльності професійних спілок; недопущення конкуренції представників профспілки та інших виборних представників».
У підрозділі 1.3. «Джерела, які обумовлюють завдання профспілок в сучасних умовах» встановлено, що відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про громадські об’єднання», останні створюються для задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів. Отже, норму, якою встановлювалося обмеження захисту об’єднаннями громадян інтересів своїх членів, скасована. Натомість, громадські об’єднання можуть створюватися для захисту будь-яких інтересів, що є суспільно важливими. Вважаємо, що аналогічні зміні повинні торкнутися і сфери створення професійних спілок.
Аналіз переліку прав професійних спілок та їх об’єднань, визначених у чинному законодавстві України про працю, по-перше, дозволяє стверджувати про існування таких основних напрямків їх функціонування, як охорона та захист прав та інтересів найманих працівників. По-друге, дозволяє виявити два види представництва, які являють собою розбіжні за змістом правові категорії, що термінологічно позначені одним терміном. Корінь розбіжності даних категорій криється у розбіжній природі інтересу, що представляється: індивідуальний або колективний інтерес. Розбіжність природи інтересу, що представляється, в свою чергу, тягне за собою існування відмінностей порядку і ознак представництва. Запропоновано в подальшому відмовитися від терміну «профспілкове представництво» з заміною його на «репрезентацію профспілками інтересів працівників», оскільки наділяти термін «представництво» двома значеннями (представництво працівників профспілками в суді і представництво інтересів працівників в рамках колективно-договірного регулювання умов праці, так зване «профспілкове представництво») не тільки не обґрунтовано з позиції ускладнення в такому разі практики його застосування, але і суперечить теорії права, норми якого повинні бути взаємоузгоджені між собою, включаючи норми окремих галузей.
Метою функціонування професійних спілок слід визначити здійснення охорони і захисту трудових і соціально-економічних прав та інтересів найманих працівників, в тому числі й тих, які не є членами таких організацій. Цим загальна спрямованість діяльності цих організації істотно відрізняється від функціонування аналогічних організацій за часів СРСР, де основними функціями професійних спілок визначалися розвиток виробництва, участь у визначенні умов праці, оплати праці, врегулювання питань побуту, культури, відпочинку і охорони здоров’я працівників, які були членами радянських професійних спілок.
При цьому принципова зміна положення професійних спілок, як частини механізму держави, на незалежну від роботодавців і держави організацію, визначає зміну комплексу прав, наданих профспілкам і їх об’єднанням, для здійснення поставлених перед ними завдань. Водночас, означені зміни на практиці впроваджено не в повному обсязі. Мається на увазі паралельне існування «традиційних» і «вільних» професійних спілок, методи діяльності і завдання яких на сьогодні відрізняються.
Означена мета повинна стати єдиною для всіх професійних спілок, які функціонують і будуть функціонувати в Україні. Водночас, пряме законодавче закріплення мети організації і функціонування професійних спілок визначає лише загальну спрямованість їх діяльності. Конкретизація мети відбувається за допомогою завдань, які ставляться перед профспілками.
У підрозділі 1.4. «Конкретизація обов’язків професійних спілок як необхідна умова відповідності їх правового статусу ринковим відносинам» обґрунтовано, що в Законі України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» повинні бути закріплені такі основні обов’язки профспілок і їх об’єднань, як виконання колективних договорів та угод, які вони уклали, та взятих на себе зобов’язань; здійснення громадського контролю з визначених питань; надання безоплатної правової допомоги; направлення роботодавцям, їх об’єднанням, органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування, у разі порушення ними умов колективного договору, угоди, подання про усунення цих порушень. Закріплення даних обов’язків повинно відбуватися у вигляді окремих статей з конкретизацією змісту відповідного обов’язку.
При цьому, визначення професійних спілок та їх об’єднань суб’єктами надання безоплатної первинної і вторинної правової допомоги своїм членам з правових питань у сфері праці необхідно відобразити не тільки у Законі України «Про професійні спілки, їх прав та гарантії діяльності» (закріпити відповідний обов’язок), але і в Законі України «Про безоплатну правову допомогу» з урахуванням специфіки професійних спілок та їх об’єднань, як суб’єктів надання безоплатної правової допомоги.
Особливостями надання безоплатної правової допомоги професійними спілками та їх об’єднаннями запропоновано визначити те, що обов’язковими суб’єктами права на таку правову допомогу є виключно члени професійних спілок і їх об’єднань, при цьому зобов’язання надання безоплатної правової допомоги певною профспілкою, їх об’єднанням діятиме лише відносно своїх членів, і не стосуватиметься членів інших професійних спілок, їх об’єднань; сфера надання юридичних послуг професійними спілками та їх об’єднаннями обмежена відносинами, що складають предмет трудового права; звернення про надання одного з видів правових послуг повинні подаватися членами професійних спілок та їх об’єднань безпосередньо до профспілкових організацій, відповідно до компетенції.
При визначенні профспілок та їх об’єднань суб’єктами надання правової допомоги обов’язково повинна бути вирішена проблема низької обізнаності членів профспілки у правових питаннях. Пропонуємо для ефективного надання професійними спілками та їх об’єднаннями правової допомоги запровадити передуюче цьому відповідне навчання.
У розділі 2. «Проблеми правового регулювання організації професійних спілок» здійснено аналіз процедури створення профспілок відповідно до норм чинного законодавства про працю України, з визначенням проблем відповідного процесу та можливих шляхів їх вирішення.
У підрозділі 2.1. «Процедурні проблеми та значення надання певного статусу професійній спілці» визначено, що об’єднанням процедури легалізації та державної реєстрації професійних спілок в Україні не ускладнюється процес створення відповідних організацій. Ускладненим є розуміння наслідків легалізації та реєстрації професійних спілок.
Визначено, що момент виникнення правоздатності та дієздатності професійної спілки може співпадати, або ж, навпаки, відрізнятися. Іншими словами, оформлення протоколу і одночасне прийняття статуту означає виникнення суб’єкту трудового права  професійної спілки. Оформлення протоколом рішення про утворення профспілкової організації без одночасного вирішення питання про затвердження статуту означає виникнення професійної спілки як утворення, що здатне володіти правами, обов’язками і повноваженнями, визначеними за такими організаціями нормами законодавства України у сфері трудового права, але без здатності набути і реалізовувати такі, що визначається за професійними спілками із затвердженням статуту, і означає набуття статусу суб’єкта трудового права.
Набуття статусу суб’єкта цивільного права і можливість участі у господарських правовідносинах профспілки набувають з моменту їх державної реєстрації. Іншими словами, момент набуття трудової та інших різновидів галузевої правосуб’єктності, в тому числі і цивільної, у професійних спілок не збігаються.
Звернено увагу на прогресивне положення ч. 5 ст. 1 Закону України «Про громадські об’єднання» щодо визначення правового статусу громадського об’єднання, яке «може здійснювати діяльність зі статусом юридичної особи або без такого статусу. Громадське об’єднання зі статусом юридичної особи є непідприємницьким товариством, основною метою якого не є одержання прибутку». Як бачимо, чітко визначено розбіжність моментів набуття громадськими об’єднаннями цивільної та інших видів правосуб’єктності, а також розповсюдження на об’єднання зі статусом юридичної особи норм Цивільного кодексу України. Про вирішення аналогічного питання щодо профспілок констатувати зарано.
Для вирішення цих проблем необхідним є, по-перше, вирішення проблем категоріального апарату трудового і цивільного права шляхом введення поняття квазіюридичних осіб для відмежування організаційно єдиних структурних статутних утворень від суб’єктів господарської діяльності. По-друге, у спеціальному законодавстві, що діє у сфері організації і функціонування професійних спілок, необхідно чітко визначити наслідки легалізації та реєстрації. Для цього доцільно внести зміни до ст. 16 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».
До числа таких змін, насамперед, слід включити положення, відповідно до якого статус юридичної особи для участі у відносинах, які становлять предмет цивільного права, профспілка може набути після державної реєстрації (при цьому слово «може» вказуватиме на потенційне існування випадків відсутності такого статусу у професійної спілки за умови знаходження діяльності такої за межами сфери дії цивільного права). Легалізуючому органу слід надати право включення профспілки, об’єднання профспілок до реєстру об’єднань громадян, реалізації якого повинно передавати чітке зазначення у заяві щодо легалізації профспілок, об’єднань профспілок про необхідність державної реєстрації (і це повинно бути рішенням членів профспілки). Слід визначити, що з затвердженням статуту професійної спілки така набуває трудової правосуб’єктності (статус суб’єкта трудового права). Звичайно, ці зміни повинні знайти віддзеркалення у інших положеннях закону.
У підрозділі 2.2. «Проблема правового статусу виборного органу первинної профспілкової організації на підприємстві, в установі або організації» визначаються підстави віднесення такого органу до числа самостійних суб’єктів трудового права відповідно до норм чинного законодавства, а також обґрунтовується доцільність зміни його статусу.
Зокрема, доведено, що розбіжності правового статусу юридичної особи у розумінні цивільного права та професійної спілки, як різновиду громадського об’єднання (момент виникнення статусу суб’єкта права, особливості правової природи статуту та установчого договору, прав власності професійних спілок), не дають можливості поставити в один ряд професійну спілку та інших суб’єктів цивільного права, навіть враховуючи введення поняття непідприємницьких товариств. Це означає, що існує нагальна необхідність відмежування внутрішніх статутних відносин членів громадських об’єднань від корпоративних відносин, які складаються між членами господарюючих суб’єктів, до числа яких на сьогодні віднесені професійні спілки, але така позиція критикується як цивілістами, так і представниками науки трудового права. Усунення даної проблеми, першим кроком до чого вважаємо розмежування трудової і цивільної правосуб’єктності професійних спілок, сприятиме усуненню непорозуміння з приводу правової природи відносин, які виникають між членами професійних спілок (внутрішньо-статутні відносини членів громадських об’єднань) та між членами господарюючих суб’єктів (корпоративні відносини). Це надасть можливість стверджувати, що визначення обсягу повноважень представницьких виборних органів громадських об’єднань тільки членами таких об’єднань на рівні закону, яке на сьогодні означає порушення одного з основних корпоративних принципів, за яким вся повнота статутних прав належить до компетенції вищих органів правління таких об’єднань − зборів, з’їздів, конференцій, є порушенням одного з принципів внутрішньо-статутних відносини членів громадських об’єднань, які відрізняються від корпоративних відносин членів господарюючих суб’єктів.
У підрозділі 2.3. «Обмеження щодо членства у професійних спілках в рамках тенденції стирання розбіжностей правового статусу різних категорій працівників» обґрунтовано, що відповідно до норм внутрішнього законодавства України, право на об’єднання, право на ведення колективних переговорів з метою укладення колективних договорів, право на страйк, є окремими конституційними правами кожного, хто працює.
Вказівка щодо можливості обмеження права на об’єднання у професійні спілки в рамках ч. 3 ст. 36 Конституції України стосується тільки такої складової права на об’єднання у професійні спілки відповідно до норм законодавства України, як права працівників і роботодавців вільно створювати організації і вступати до вже існуючих (або не вступати до них).
Право організацій працівників і роботодавців вільно здійснювати свою діяльність; право організацій працівників і роботодавців створювати національні федерації та конфедерації; право національних федерацій або конфедерацій засновувати міжнародні організації чи приєднуватися до таких, відповідно до норм чинного законодавства України, обмежені бути не можуть.
Водночас, для встановлення будь-яких особливостей реалізації права на об’єднання, перешкоди відсутні. Тому, для втілення міжнародних стандартів права на об’єднання у професійні спілки в законодавстві України слід закріпити дане право за всіма без виключення працівниками, включаючи державних службовців, як професійних працівників всіх органів держави. Для цього в рамках Закону України «Про державну службу» слід прямо закріпити відповідне право за службовцями всіх органів держави, передбачивши на сьогодні для окремих з них, (але за умови втілення в законодавстві у сфері державної служби принципу позапартійності державних службовців і політичної активності службовців виключно на політичних посадах), наступні особливості діяльності професійних спілок, як гарантію політичної нейтральності:
– професійні спілки державних службовців повинні бути позбавлені права створення політичних партій;
– професійні спілки державних службовців не повинні мати можливості бути колективними членами політичних партій, як і лідери та члени професійних спілок окремо повинні бути позбавлені можливості членства у політичних партіях;
– професійні спілки державних службовців повинні бути позбавлені можливості фінансувати політичні партії з власних політичних фондів;
– професійні спілки державних службовців не повинні мати можливості об’єднуватися з політичними партіями та іншими профспілками, профспілковими об’єднаннями, окрім інших профспілок державних службовців та їх об’єднань;
– професійні спілки державних службовців повинні здійснювати політичне представництво за напрямком лобіювання інтересів працівників цієї сфери тільки у формі укладання колективних договорів і угод різного рівня, не маючи можливості вдаватися до масових публічних акцій, включаючи страйки.
Розділ 3. «Реалізація функцій професійних спілок у процесі здійснення працівниками індивідуальних трудових прав та інтересів» присвячено дослідженню механізму реалізації функцій профспілок в рамках індивідуальних трудових правовідносин.
У підрозділі 3.1. «Правова природа санкціонування дій роботодавця з боку професійної спілки» констатовано, що поставлена сьогодні під сумнів доцільність і обґрунтованість санкціонування професійною спілкою ряду визначених в законодавстві про працю України рішень роботодавця та його подальших дій у сфері реалізації працівниками індивідуальних трудових прав та інтересів через необхідність усунення стороннього впливу на волю сторін трудового договору вже знайшла відображення в нормах проекту Трудового кодексу України. Зокрема, на сьогодні у питанні визначення строку випробування, у питанні рішення про працю у вихідні дні та надурочно, перенесення відпустки за ініціативою роботодавця, віднесення виконуваних робіт до певних тарифних розрядів і присвоєння кваліфікаційних розрядів робітникам, заохочення працівника, зниження норм виробітку для молодих робітників, строків надання додаткових перерв для годування дитини жінкам, що мають дітей віком до півтора року, передбачено погодження з професійною спілкою. Проектом ТК таке погодження вже не передбачається.
З огляду на таку особливість вітчизняного трудового права, як істотна соціальна спрямованість його норм, що залишилася у спадок від СРСР, переконані, що у вирішенні питання доцільності і обґрунтованості санкціонування рішень і наступних дій роботодавців професійною спілкою орієнтуватися на закордонний досвід не потрібно. Лише аналіз кожного окремого випадку, в якому закріплено обов’язковість погодження рішення роботодавця з професійною спілкою, може дати відповідь на питання можливості виключення відповідного положення. Це є можливим лише за умови відсутності в даному разі зменшення гарантій для працівника.
Запропоновано при вирішенні питання віднесення виконуваних робіт до певних тарифних розрядів і присвоєння кваліфікаційних розрядів робітникам, заохочення працівника, зниження норм виробітку для молодих робітників, строків надання додаткових перерв для годування дитини жінкам, що мають дітей віком до півтора року, виключити вимогу про необхідність погодження вказаних рішень з професійною спілкою. Щодо рішень роботодавця про строк випробування, про працю у вихідні дні та надурочно, про перенесення відпустки за власною ініціативою, наявність погодження з професійною спілкою вважаємо необхідним для врахування та забезпечення обмежуваних за цих обставин прав та інтересів працівника, що цілком відповідає меті створення і функціонування цих організацій.
У підрозділі 3.2. «Реалізація охоронної функції профспілок при припиненні трудових правовідносин» визначено, що роль професійних спілок при припиненні трудових правовідносин проявляється, насамперед, через реалізацію двох прав: на надання згоди на звільнення працівника, що є членом професійної спілки, за ініціативою роботодавця з визначених законом підстав; право вимагати розірвання трудового договору (контракту) з керівником підприємства, установи або організації, якщо він порушує законодавство про працю, про колективні договори та угоди.
Щодо реалізації першого з названих прав, то вона має декілька невирішених моментів, серед яких одним з перших для вирішення визначено встановлення значення порушення роботодавцем вимоги щодо санкціонування професійною спілкою рішення про звільнення. Адже, за умови виключення з Кодексу законів про працю України положення щодо визначення порушення порядку звільнення працівника як підстави для поновлення його на роботі, встановлене при прийнятті досліджуваної норми значення попередньої згоди професійної спілки дещо розмивається. Цю прогалину здійснив спробу виправити Верховний Суд України, що у постанові «Про практику розгляду судами трудових спорів» рекомендує судам при вирішенні справ з цих питань вважати порушення порядку звільнення підставою для поновлення на роботі працівників. Дану спробу можливо було б вважати вдалою, якби не декілька проблемних аспектів. По-перше, на сьогодні факту порушення порядку звільнення, до якого відноситься не отримання згоди професійної спілки на звільнення працівника у визначених ст. 43 Кодексу законів про працю України випадках, недостатньо для визначення його підставою для поновлення на роботі. По-друге, у п. 15 Постанови міститься протилежний висновок: вважати відмову профспілкового органу в згоді на звільнення підставою для поновлення працівника на роботі, і, одночасно, після відмови профспілкового органу в дачі згоди на звільнення працівника розглядати спір по суті. По-третє, дане питання слід врегулювати на законодавчому рівні для усунення вказаних та інших непорозумінь щодо правової природи і ролі надання професійної спілкою згоди на звільнення працівників.
У підрозділі 3.3. «Представництво професійною спілкою інтересів працівників як форма реалізації захисної функції» доведено, що представництво у колективно-договірному процесі і представництво професійно спілкою інтересів працівників при реалізації права на звернення за захистом прав не є тотожними поняттями. Лише друге доцільно з точки зору такої ознаки права і законодавства, як системність, позначати терміном «представництво». При цьому слід відмітити, що представництво професійною спілкою інтересів працівників при реалізації права на звернення за захистом становить окремий різновид представництва серед видів, виділених представниками науки цивільного права.
Особливості процесуального порядку представництва професійною спілкою інтересів працівників при зверненні ними за захистом своїх прав не дозоляють віднести цей різновид представництва до жодного виду добровільного представництва, виділеного наукою цивільного права (договірне, громадське). Зокрема, можливість професійної спілки представляти під час вирішення трудових спорів інтереси працівників, що не є членами цих організацій, а також уповноваження на представлення інтересів працівників профспілковим представником згідно зі статутом, не відповідають ознакам громадського представництва, як різновиду договірного процесуального представництва. Тому, доцільним є врегулювання даного різновиду представництва з особливим процесуальним режимом в рамках Трудового процесуального кодексу при визначенні його як процесуальних дій професійних спілок на захист інтересів працівника від імені і у межах прав останнього у зв’язку з розглядом і вирішенням індивідуального трудового спору.
Представництво професійною спілкою інтересів працівників при зверненні ними за захистом своїх прав являє собою форму реалізації захисної функції профспілок, що є єдиною формою захисту інтересів інших осіб профспілками в суді, оскільки професійні спілки не мають права захищати права, свободи та інтереси інших осіб у порядку ст. 45 Цивільно-процесуального кодексу України. Вважаємо, що така можливість цілком може бути у подальшому закріплена.
На сьогодні ж, в рамках удосконалення правового регулювання представництва професійними спілками інтересів працівників при реалізації ними права на звернення за захистом своїх трудових, соціально-економічних прав та інтересів, запропоновано виключити ч. 4 ст. 19, ч. 1 ст. 26 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», як такі, що, по-суті, закріплюють однакові можливості профспілки – представляти інтереси працівника при зверненні його за захистом своїх прав до органу чи особи, уповноваженої здійснювати такий захист. Вважаємо недоцільним закріплення однакового права професійних спілок у вигляді, як це здійснено у вказаних статтях. При цьому окремою статтею необхідно закріпити обов’язок представляти інтереси членів профспілки при реалізації ними права на звернення за захистом, та окремою  право представляти інтереси працівників при реалізації ними права на звернення за захистом.
 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины