Шеремет, Михайло Іванович. Комплексне лікування вузлових форм зоба та профілактика післяопераційних ускладнень



Название:
Шеремет, Михайло Іванович. Комплексне лікування вузлових форм зоба та профілактика післяопераційних ускладнень
Альтернативное Название: Шеремет, Михаил Иванович. Комплексное лечение узловых форм зоба и профилактика послеоперационных осложнений
Тип: Автореферат
Краткое содержание: Об’єкт та методи дослідження. Клінічний матеріал склали 120 хворих, з яких 80 хворих на вузловий евтиреоїдний зоб та 40 хворих з ознаками субклінічного гіпотиреозу І-б - ІІІ ступеня. Діагноз верифіковано клінічно, за допомогою ультразвукового дослідження, підтверджено гістологічно після оперативного втручання. До¬сліджували гормональну активність щитоподібної залози (ЩЗ) шляхом визначення у сироватці крові активності Т3, Т4 та рівня ТТГ до операції, у найближчому піс¬ляопераційному періоді, а також у віддалених строках після операції (через 6 та 12 мі¬сяців після операції).
З метою морфологічної верифікації характеру патології проводили тонкоголкову аспіраційну пункційну біопсію з цитологічним дослідженням пунктату. Даних за злоякісні новоутворення в залозі у виділеній групі хворих не виявлено.
Всім хворим до операції проводили загальноклінічні обстеження. Для до¬слідження стану голосових зв’язок, виконували ларингоскопію до та після операції.
Досліджували активність прищитоподібних залоз до операції та в найближ¬чому післяопераційному періоді шляхом визначення рівня іонів кальцію в плазмі крові.
Показами до операції було наявність вузла в щитоподібній залозі більше 3 см в діаметрі, або збільшення його розмірів за 6 місяців на 5 мм і більше на тлі консервативного лікування.
Для оцінки збільшення ЩЗ використовували 4-охступеневу класифікацію зоба (ВООЗ, 1994). За ураженням ЩЗ хворих розпо¬ділили на однобічний вузловий та багатовузловий зоб (91,66 %) та двобічний ба¬гатовузловий зоб (8,34 %). Середній вік хворих склав 39±1,2 років.
Контрольну (І-у) групу склали 30 хворих на вузловий евтиреоїдний зоб, які в післяопераційному періоді отримували тільки знеболюючі та десенсибілізуючі препарати (2 мл 5 % р-ну трамадолу або 1 мл 3 % р-ну кетанову, 2 мл 50 % р-ну анальгину, 1 мл 1 % р-ну димедролу).
Дослідну (ІІ-у) групу склали 50 хворих, яким впродовж 3-х діб до операції та у найближчому післяопераційному періоді внутрішньом’язово вводили по 2 мг даларгіну через 8 годин.
Контрольна та дослідна група не відрізнялись за об’ємом операції та видом інтраопераційного знечулення.
Для оцінки ефективності використання даларгіну нами виділено 2 групи хво¬рих з субклінічним гіпотиреозом, у яких рівень ТТГ коливався від 5,01 до 10,00 мОд/л. В одну групу (20 осіб) ввійшли хворі, які в післяопераційному періоді отримували тільки знеболюючі препарати. У другу (20 осіб)- входили хворі, яким за 3 доби до оперативного втручання та у найближчому післяопераційному періоді щоденно вводили по 2 мг даларгіну через 8 годин.
Після операції всім хворим призначали L- тироксин за загальноприйнятою схемою.
Вміст тиреоїдних гормонів - Т3, Т4 та ТТГ у сироватці крові визначали за до¬помогою радіоімунного аналізу. Використовували стандартні набори (РИА-Т3- СТ, РИА-Т4-СТ, ТSН (кат. 3459 та 3461) фірми IMMUNOTECH IRMA (Чехія).
Досліджували абсолютну кількість Т- лімфоцитів (Е- РОК), кількість актив¬них Т- лімфоцитів (А-Е-РОК), Т-супресорів (Тs) та Т-хелперів (Тh) (Ме¬тодичні рекомендації для оцінки імунного статусу людини. Львів, 1999).
Визна¬чали абсолютну кількість В-лімфоцитів (ЕАС- РОК), концентрацію імуноглобулів IgA, IgМ та IgG, кількість циркулюючих імунних комплексів (ЦІК) за стандартним методом.
Оцінку процесів пероксидного окиснення проводили шляхом визна¬чення в сироватці крові параметрів окиснювальної модифікації білків (ОМБ) за методикою Мещишена І.Ф. (1999); рівня середніх молекул (СМ) за методикою Габриеляна М.І. і співавт. (1991), активності глутатіонпе¬роксидази (ГП) за методикою Геруша І.В. та співавт. (1998) та каталази (КТ) за методом Королюк М.А. та співавт. (1988); в еритроцитах – вміст малонового альдегіду (МА) за методом
Стальної И.Д., Гаришвили Т.Г. (1977) та активність церулоплазміну (ЦП) за модифіко-ваним методом Ревіна M.I. (1977).
Досліджували про- та антиоксидантну активність у 5 % гомогенатах паранодулярної (макроскопічно не зміненої) та зобно зміненої тире¬оїдної тканини. Для цього, під час операції брали видалену тканину щитоподібної залози, з якої готували 5 % гомогенати, в яких визначали активність ГП та ступінь ОМБ за вищевказаними методами. Активність глутатіон-S-трансферази (ГST) визначали за методикою В.А. Костюка та ін. (1984).
Отриманий цифровий матеріал обробляли методом варіаційної статистики. Достовірність відмінностей визначали з використанням t-критерію Стьюдента.
Результати дослідження та їх обговорення.
З метою зменшення частоти ускладнень з боку операційної рани нами розроблено спосіб оперативного доступу до щитоподібної залози (деклараційний па¬тент на винахід № 49214 А від 19.09.2002). Запропонований спосіб відрізняється тим, що ІІ-а та ІІІ-а фасції шиї розсікаються у повздов¬жньому напрямку і по цій же лінії роз’єднуються короткі м’язи шиї, які відводяться гачками в боки. Парієта¬льний листок ІV-ої фасції шиї розсікається повздовж і також відводиться в боки.
Слід підкреслити, що такий доступ дає можливість виконати будь-який об’єм оперативного втручання на ЩЗ.
Використання запропонованого доступу дозволяє створити оп¬тимальні умови для загоєння рани, оскільки мінімально пошкоджуються анатомі¬чні структури, не порушується венозний та лімфатичний відтоки, а при зашиванні пошарово з’єднуються однорідні структури, відновлюється топографо-анатомічні співвід¬ношення між ними. Як свідчать клінічні дослідження, це прискорює заживлення рани, дозволяє знизити кількість виділень з рани, зменшити біль у ділянці післяопераційної рани, досягнути кращого косметичного ефекту і зменшити термін перебування хворих у стаціонарі на 2±0,16 ліжко-дні.
Активність процесів пероксидного окиснення та стан антиоксидантних систем у хворих на вузлові форми зоба та їх корекція. При дослідженні активності процесів пероксидного окиснення у 30 хворих на вузловий евтиреоїдний зоб встановлено, що рівень МА, як кінцевого продукту пероксидного окиснення ліпідів, був на 22,1 % вищим, ніж у практично здорових людей.
Характерно, що у цих хворих спостерігалось збільшення рівня СМ - майже на 18,0 %.
Вірогідно зростала активність ОМБ - майже на 22,0 % (з 39,61±1,23 до 50,51±1,99 о.о.г./ г білка; р<0,001). Все це є доказом активації у хворих на ВФЗ процесів пероксидного окис¬нення.
При дослідженні показників антиоксидантного статусу виявлено, що у хворих на вузлові форми зоба спостерігалося зниження активності каталази на 9,3 %, ГП –на 4,7 %, а активності ЦП – на 11,2 %, що дозволяє стверджувати про зниження активності ферментів антиоксидантного захисту у хворих на вузлові форми зоба.
При дослідженні процесів пероксидного окиснення у тканині ЩЗ виявлено, що в зобно зміненій тканині має місце суттєве зростання параметрів ОМБ (з 46,19±2,75 до 60,68±2,92 о.о.г./г білка; р<0,001), а активність ферментів АОЗ суттєво зменшувалась: ГП- з 191,55±14,55 до 166,65±15,85 мкмоль/хв•г тканини, ГSТ - з 24,65±1,82 до 12,72±1,43 мкмоль/хв•г гомогенату, (р<0,001).
Такий дисбаланс між активністю процесів пероксидного окиснення та систе¬мами антиоксидантного захисту створює умови для реалізації пошкоджую¬чої дії активних форм кисню на структури ЩЗ. З нашого погляду, цими структурами можуть бути не тільки елементи тиреоцитів – клітинна мембрана, внут¬рішньоклітинні структури, а також тиреоїдні гормони.
Зважаючи на виявлені закономірності зростання процесів ПО та пригні¬чення активності систем АОЗ у хворих на вузлові форми зоба, ми дійшли до висновку про необ-хідність корекції цього дисбалансу.
В якості антиоксидант¬ного препарату ми використали даларгін – вітчизняний гексапептид, який, за даними літератури, володіє антиоксидантними, антистресовими, гепатопротекто¬рними властивостями (Лучков А.І., 2000).
Для оцінки впливу даларгіну на про – та антиоксидантний баланс нами виділені 2 групи хворих. У контрольну групу ввійшли 30 хворих, яким передопе¬раційна підготовка не проводилась, у дослідну – 50 хворих, яким перед операцією вводили даларгін по 2 мг внутрішньом’язево 3 рази на добу впродовж 3-х діб. Встановлено, що у хворих контрольної групи на момент операції МА був на 22,2 % вищим, ніж у практично здорових людей. У хворих до¬слідної групи цей показник хоча і перевищував аналогічний у практично здоро¬вих людей, однак був на 13,4 % нижчим, ніж у хворих контрольної групи.
Параметри ОМБ у хворих контрольної групи були вищими, ніж у практично здорових людей (39,61±1,23 та 50,71±1,99 о.о.г./г. білка відповідно, р<0,001). Вве¬дення даларгіну призводило до вірогідного зниження цього показника – у хворих дослідної групи цей показник був вірогідно нижчим, ніж у хворих контрольної групи (50,71±1,99 та 46,19±2,75 о.о.г./г білка відповідно, р<0,05).
Вважаємо за необхідне акцентувати увагу на тому, що навіть введення далар¬гіну у хворих на вузлові форми зоба не призводить до нормалізації показників процесів ПО – рівень МА та параметри ОМБ залишались вищими за контрольні показники.
При дослідженні впливу даларгіну на системи АОЗ встановлено, що актив¬ність КТ та ГП у хворих ІІ-ої групи до операції зростала порівняно з контроль¬ною гру¬пою, прирівнюючись до таких показників у практично здорових людей, але ці відмінності статистично не вірогідні. Актив¬ність ЦП була вірогідно вищою у хворих дослідної групи (77,20±5,61 проти 87,24±3,81 о.о.г./г білка, р<0,05).
З метою дослідження впливу даларгіну на стан про- та антиоксидантних систем у найближчому післяопераційному періоді нами проведено порівняльний аналіз цих показників. Хворі контрольної групи у післяоперацій¬ному періоді отримували тільки загальноприйняте лікування, а хворим дослідної групи окрім цього щоденно внутрішньом’язово вводили по 2 мг даларгіну через 8 годин впродовж 5- 6 діб після операції.
Встановлено, що у хворих контрольної групи на 1-у добу після операції рі¬вень МА високовірогідно зростав (з 8,88±0,57 до 13,05±1,41 мкмоль/л еритроцитів; р<0,001), а у хворих дослідної групи – знижувався. Параметри ОМБ на 1-у добу після операції у хворих обох груп зростали, однак більш виражено – у хворих контрольної групи. Рівень СМ також був вищим у цих хворих.
На 3 добу після операції рівень МА у хворих контрольної групи був вищим від цього ж показника до операції (11,71±1,05 проти 10,49±1,15 мкмоль/л еритроцитів). У хворих дослідної групи рівень МА у цей період був віро¬гідно нижчим, ніж у хворих контрольної групи (8,93±1,46 проти 11,71±1,05 мкмоль/л еритроцитів; р<0,01) і майже не відрізнявся від такого у практично здорових людей.
Параметри ОМБ на 3-ю добу післяопераційного періоду у хворих контроль¬ної групи вірогідно зростали (з 50,71±1,99 до 59,59±1,43 о.о.г./г білка; р<0,05) порівняно з такими до операції, а у хворих дослідної групи майже не відрізня¬лись від показників 1-ої доби після оперативного втручання.
Рівень СМ у хворих контрольної групи прогресивно зростав, перевищуючи цей показник до операції на 31,0 %, а у хворих дослідної групи суттєво знижувався не тільки порівняно з 1-ою добою, але, навіть, з таким до операції (4,49±0,40 та 3,28±0,20 о.о.г./г. білка відповідно, р<0,05).
На 5-у добу післяопераційного періоду виявлено помірне зростання рівня МА у хворих контрольної групи, причому цей показник був на 22,0 % вищим, ніж до опера¬ції, а у хворих ІІ-ої групи він не відрізнявся від такого ж показника до операції.
Параметри ОМБ у хворих контрольної групи мали тенденцію до зни¬ження порівняно з 3-ю добою і були дещо вищими, ніж до оперативного втручання. У хворих дослідної групи виявлено зниження цього показника на 8 % порівняно з таким у хворих контрольної групи.
Рівень СМ у хворих І-ої групи в цей період знижувався порівняно з аналогі¬чним показником на 3-ю добу, однак перевищував його параметри до операції, а у хворих ІІ-ої групи цей показник прогре¬сивно знижувався і був нижчим, ніж до операції.
Таким чином, проведені дослідження свідчать що включення в комплексне післяопераційне лікування далар¬гіну сприяє зниженню рівня показників активності процесів ПО, одначе не при¬зводить до їх нормалізації.
При дослідженні впливу даларгіну на активність ферментів АОЗ у хворих на вузлові форми зоба після оперативного втручання встановлено, що на 1-у добу після опе¬рації активність КТ у хворих І-ої групи була нижча, ніж до оперативного втру¬чання та у практично здорових людей. Привертає увагу те, що активність КТ у хворих ІІ-ої групи знижувалась на 15,0 % порівняно з такою до операції.
Активність ГП у хворих контрольної групи в цей період знижувалась по¬рівняно з такою до операції. Мало місце зниження активності ГП і у хворих ІІ-ої групи, однак ці зміни були статистично не вірогідні.
Активність ЦП у хворих контрольної групи на 1-у добу післяопераційного періоду була нижчою, ніж до операції, а у хворих дослідної групи спостерігалось зростання цього показника як порівняно з доопераційним, так і з таким у хворих контрольної групи.
На 3-ю добу після оперативного втручання активність КТ у хворих контроль¬ної групи прогресивно знижувалась, причому цей показник був на 9,4 % нижчим від такого до операції. У хворих дослідної групи активність КТ була на 15,0 % ви¬щою, ніж у хворих контрольної групи, при цьому цей показник перевищував на 20,0 % аналогічний на 1-у добу після операції і майже не відрізнявся від такого до операції.
Активність ГП у хворих контрольної групи дещо зростала порівняно з 1-ою добою після операції, однак залишалась нижчою від такої до оперативного втручання. Активність ГП у хворих дослідної групи була на 7,0 % вищою, ніж у хворих контрольної групи.
Активність ЦП прогресивно знижувалась у хворих І-ої групи, а у хворих ІІ-ої групи стрімко зростала, перевищуючи цей показник до операції майже на 12,0 %.
На 5-у добу післяопераційного періоду у хворих контрольної групи спостері¬галось подальше зниження активності КТ, а у хворих дослідної групи виявлено зростання цього показника на 7,0 % порівняно з попереднім періодом спостереження.
Активність ГП у хворих контрольної групи зростала ста¬тистично не вірогідно порівняно з попередніми періодами спостереження, а у хворих дослідної групи цей показник перевищував такий до операції на 8,6 % і був на 9,1 % вищим, ніж у практично здорових людей.
Найбільш виражені зміни у хворих на 5-у добу після операції виявлені нами при дослідженні активності ЦП. У хворих контрольної групи мало місце стійке прогресивне зниження активності ЦП, причому на 5-у добу післяопераційного періоду активність цього ферменту була на 12,0 % нижчою, ніж до операції (59,96 ±1,78 проти 68,60±4,29 о.о.г./г білка; р< 0,001). У хворих дослідної групи цей показник був в 1,8 раза вищим, ніж у хворих І-ої групи і зростав на 24,2 % порівняно з дооперацій¬ним періодом (з 59,96±1,78 до 108,34±6,90 о.о.г./г білка; р< 0,001).
Таким чином, проведені дослідження свідчать, що включення даларгіну в комплексне до – та післяопераційне лікування хворих на вузлові форми зоба призводить до при-гнічення процесів пероксидного окиснення та вірогідного зростання активності ферментів АОЗ впродовж раннього післяопераційного періоду.
Імунологічна реактивність у хворих на вузлові форми зоба. При дослідженні показників клітинного імунітету встановлено, що у хворих на ВФЗ загальна кількість Т- лімфоцитів майже не відрізнялась від такого показника у практично здорових людей. Питома вага активних Т-лімфоцитів та Тh дещо збільшена, але ці відмінності статистично не вірогідні. Питома вага Тs у обстежених хворих не відрізнялась від такої у практично здорових людей.
Не виявлено також відмінностей у концентрації В-лімфоцитів.
При дослідженні показників гуморального імунітету встановлено, що у хворих на ВФЗ спостерігається стійка тенденція до зростання концентрації IgA та IgМ, однак це збільшення статистично не вірогідне. Поряд з цим, мало місце вірогідне зростання концентрації IgG – з 15,59±0,39 до 17,23±0,48 г/л (р<0,05).
Концентрація ЦІК хоч і знаходилась у межах фізіологічної норми, однак була дещо вищою, ніж у практично здорових людей.
Нами досліджено динаміку показників клітинного та гуморального імунітету у хворих на ВФЗ у різні строки після оперативного втручання. Встанов¬лено, що на 5-6 добу після операції загальна кількість Т-лімфоци¬тів мала певну тенденцію до зниження і вірогідно відрізнялась від такої у практично здорових людей (24,210,79 та 26,330,51 % відповідно, (р<0,05). Така ж закономірність характерна для активних Т-лімфоцитів. Концентрація Тs суттєво не відрізнялась від такої до операції, однак питома вага Тh вірогідно знижувалася – з 39,73±1,16 до 36,87±0,79 % (р<0,05). За¬гальна кількість В-лімфоцитів на 5-6-у добу післяопераційного періоду була дещо меншою, ніж до операції.
Через місяць після оперативного втручання загальна кількість Т-лімфоцитів хоч і зростала порівняно з раннім післяопераційним періодом, одначе не відрізнялась від цього показника до операції та у практично здорових людей. Кількість активних Т-лімфоцитів при цьому майже не змінювалась, а питома вага Тh та Тs майже не відрізнялась від показників до операції та у практично здорових людей. Загальна кількість В-лімфоцитів через місяць після оперативного втручання практично не відрізнялась від такої у практично здорових людей.
При дослідженні показників гуморальної ланки імунітету встановлено, що на 5-6-у добу після операції концентрація IgA зростала, а концентрація IgМ дещо зменшувалась, однак перевищувала цей показник у практично здорових людей. Спостерігалось також незначне зростання концентрації IgG.
Через місяць після оперативного втручання спостерігались незначні зміни популяції IgA та IgМ, а концентрація IgG була вірогідно вищою, ніж у практично здорових людей (15,590,39 та 17,340,57 г/л відповідно, Р0,05).
Все це свідчить, що у хворих на ВФЗ у найближчому та віддаленому післяопераційному періоді має місце активація імунологічної реактивності, причому як клітинної, так і гуморальної його ланки.
Деякі механізми виникнення післяопераційного субклінічного гіпотиреозу та їх корекція. Для дослідження можливих механізмів розвитку післяопераційного гіпотиреозу нами виділено групу 20 хворих, у яких до оперативного втручання діагностовано субклінічний гіпотиреоз (СГ) за підвищенням вмісту ТТГ від 5,01 до 10,00 Мод/л (Левченко И.Н., Фадеев В.В., 2002) при нормальних рівнях Т3 та Т4.
Проведено порівняльний аналіз лабораторних показників у хворих цієї групи з такими у хворих з вузловими евтиреоїдними формами зоба (30 хворих) без оз-нак субклінічного гіпотиреозу та у практично здорових людей.
Виявлено, що рівень ТТГ у обстежених хворих без ознак СГ зна¬ходився в межах фізіологічної норми (4,7±0,6 мОд/л). У хворих з явищами СГ рівень ТТГ був на 32 % вищим (6,9±0,7 мОд/л).
На 10-у добу після операції рівень ТТГ у хворих без ознак СГ мав тільки певну тенден¬цію до зростання, і досягав нормальних показників через 6 місяців після операції. У хворих з СГ спостерігалось вірогідне зростання рівня ТТГ у цей період і тільки через рік після операції мала місце те¬нденція до його зниження (з 7,3±0,6 до 6,1±0,7 мОд./л, р<0,01).
Нами досліджено стан про – та антиоксидантних систем у хворих з явищами СГ порівняно з такими у хворих без явищ СГ.
Встановлено, що до оперативного втручання у хворих з СГ рівень МА був ві¬рогідно вищим, ніж у практично здоро¬вих людей (12,81±1,08 та 8,17±1,21 мкмоль/л еритроцитів відповідно, р<0,01), в той час, як у контрольній групі цей показник статистично не вірогідно відрізнявся від такого у практично здорових людей.
Параметри ОМБ у хворих з СГ були висо¬ковірогідно вищими, ніж у практич-
но здорових людей (57,16±1,63 та 39,61±1,23 о.о.г./г білка відповідно, р<0,001), і вірогідно перевищував цей показник у хво¬рих контрольної групи (50,71±1,99 о.о.г. / г білка відповідно, р<0,05).
У хворих з явищами СГ спостерігалось вірогі¬дне зростання рівня СМ, який майже у 2 рази пере¬вищував аналогічний у практично здорових людей (4,29± 0,41та 2,82±0,42 о.о.г./г білка відповідно; р<0,05) і був вищим, ніж у хворих ко¬нтрольної групи.
При дослідженні активності ферментів антиоксидантного захисту виявлено, що у хворих з СГ мала місце тенденція до зниження активності КТ, однак статис¬тично вірогідних відмінностей при цьому не спостерігалось. Рівень ГП у хворих обох груп майже не відрізнявся, одначе у хворих з СГ мала місце чітка тенденція до зни¬ження активності цього ферменту. У хворих дослідної групи активність ЦП була на 11,0 % нижчою, ніж у хворих контрольної групи і вірогідно нижчою, ніж у практично здорових людей (77,20±5,61та 65,38±4,17 відповідно, р < 0,05)
При порівняльному аналізі цих показників у найближчому післяопе¬раційному періоді встановлено, що рівень МА у хворих обох груп на 1-у добу пі¬сля опе¬рації був вищим, ніж у практично здорових людей, а параме¬три ОМБ у хворих з СГ на 1-у добу після операції були вищими на 43 % порівняно з прак-тично здоровими людьми На 3-ю добу після оперативного втручання цей по¬казник зростав з 39,61±1,23 до 61,03± 1,72 о.о.г. / г білка; (р < 0,001). Пе¬ред випи¬скою із стаціонару параметри ОМБ у хворих цієї групи перевищували досліджувані по¬казники у практично здорових людей на 49,8 % і були на 10,0 % вищими, ніж у хворих без ознак СГ.
Рівень СМ у хворих обох груп мав відчутну тенденцію до зростання порі¬вняно з таким у практично здорових людей, особливо на 3-ю добу після операції, причому більш виражено – у хворих з СГ (2,82±0,42 та 4,49 ± 0,43 о.о.г. / г білка відповідно, р<0,001), а на 5-у добу післяопераційного періоду він перевищував нормальні показники у 1,4 рази.
При дослідженні показників активності антиоксидантних систем виявлено, що актив-ність КТ впродовж всього післяопераційного періоду мала чітку тенден¬цію до зниження, причому більш вірогідно – у хворих з СГ: на 5-у добу після операції вона була в 1,2 рази нижчою, ніж у практично здорових людей.
Активність ГП у хворих з СГ була дещо нижчою, ніж у хворих контрольної групи та у практично здорових людей.
Активність ЦП прогре¬сивно знижувалась у всіх хворих у ранній післяопераційний пе¬ріод, однак у хворих з СГ на 6-у добу після операції цей показник був на 24,7 % нижчим, ніж у практично здорових людей (58,16±2,78 та 77,20±5,61 о.о.г./ г білка відповідно; р<0,01).
Таким чином, проведені дослідження свідчать, що у хворих з явищами суб¬клі¬нічного гіпотиреозу до- та після оперативного втручання має місце значна активація про¬цесів пероксидного окиснення на тлі суттєвого зниження активності ферме¬нтів антиоксидантного захисту. Можна припустити, що саме активація процесів пероксидного окиснення, особливо ОМБ, є одним із механізмів порушення функції ЩЗ.
При дослідженні показників клітинного та гуморального імунітету у хворих обидвох груп встановлено, що концентрація Тh у хворих з СГ була вірогідно вищою, ніж у хворих без СГ (44,92 ± 1,23 та 39,73 ± 1,16 % відповідно; р<0,05).
Слід підкреслити, що у хворих з СГ спостерігається вірогідне зростання питомої ваги В-лімфоцитів (з 21,83±0,82 до 25,76±0,87 %; р<0,01), яка перевищує цей показник у хворих без СГ.
Саме активація В-ланки імунітету у таких хворих може бути одним з клю¬чових механізмів запуску імунних реакцій, спрямованих як на клітинні структури щитоподібної залози, так і на ії гормони, структура яких змінюється в ре¬зультаті ОМБ.
При досліджені показників гуморального імунітету встановлено, що рівень IgG
був вищим у хворих з явищами СГ (17,23±1,14 г/л проти 15,59±1,12 г/л, р>0,05).
Про активність гуморального імунітету свідчить зростання у хворих з яви¬щами СГ концентрації ЦІК (з 86,11±1,21 од. до 88,29±1,33 од., р>0,05).
При досліджені показників клітинного імунітету в післяопераційному пері¬оді ви-явлено, що загальна кількість Т-лімфоцитів у хворих з СГ була вірогідно вищою, ніж у хворих без СГ. Їх питома вага зростала впродовж місяця після оперативного втручання (з 35,670,75 % до 39,790,77 %; р<0,05), вірогідно перевищуючи аналогічні показники у хворих без СГ (39,790,77 % та 35,480,96 % відповідно, р<0,05). Питома вага активних Т-лімфоцитів у хворих з СГ також зростала впро¬довж всього періоду спостереження (з 25,230,85 % до 28,110,82 %; р<0,05), вірогідно відрізняючись від такої у хворих без СГ (28,110,82 % та 24,920,72 % відповідно; р<0,05). Питома вага Тh у хворих з СГ на 5-6-у добу після опера¬тивного втручання вірогідно перевищувала аналогічні показники у хворих без СГ і зберігали цю пе¬ревагу впродовж місяця після оперативного втручання (42,191,07 % та 37,780,84 % відповідно; р<0,05).
Для питомої ваги В-лімфоцитів у хворих з СГ було характерно вірогі¬дне зростання впродовж місяця порівняно з хворими без СГ (25,74  0,91 % та 21,81  0,94 % відповідно; р<0,05).
При дослідженні показників гуморального імунітету в післяопераційному періоді встанов¬лено, що рівень IgA був високовірогідно вищим, ніж у хворих без СГ (2,82  0,19 г/л та 1,68  0,14 г/л відповідно; р<0,01). Впродовж місяця їх концентрація у хво¬рих з СГ зростала, в той час як цей показник у хворих без СГ майже не змінювався.
Концентрація IgG у хворих з явищами СГ на 5-6-у добу після операції зросла на 48 % (з 15,59  0,39 г/л до 23,14  0,59 г/л; р< 0,001), а через місяць після операції – майже на 60 % (з 15,59  0,39 г/л до 24,88  0,71 г/л; р< 0,001). У хворих без СГ цей показник майже не змінювався.
Про активність імунних реакцій у хворих з СГ свід¬чить динаміка ЦІК. Встановлено, що після оперативного втручання у хворих з СГ їх концентрація була на 47 % вищою, а через місяць зростала на 52 % (з 86,313,58 од. до 131,297,11од.; р<0,001).
Проведені дослідження свідчать, що у хворих з ознаками субклінічного гіпо¬тиреозу має місце значна активація процесів пероксидного окиснення та при¬гні¬чення систем антиоксидантного захисту, які прогресують після оперативного втручання. Особливо активною є ОМБ, яка, діючи на білкові сполуки, може змі¬нити їх форму та структуру, сприяти виникненню антигенних властивостей. Можливо саме це стимулює імунологі¬чні реакції, які значно посилені у хворих з явищами субклінічного гіпотиреозу та прогресують після оперативного втручання.
Поєднання структурних змін гормонів з впливом на них імунної системи, з нашого погляду, може призвести до розвитку субклінічного гіпотиреозу, проявом якого є виражене зростання концентрації ТТГ (Рис.1).
При прогресуванні цих процесів можлива маніфестація субклінічного гіпоти¬реозу в клінічну його форму, що є важким ускладненням хірургічного ліку¬вання хворих на вузлові форми зоба.
 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины