АНДРЕЙКО ОКСАНА ІВАНІВНА ТЕОРІЯ ТА МЕТОДИКА ФОРМУВАННЯ ВИКОНАВСЬКОЇ КУЛЬТУРИ СКРИПАЛЯ У ВИЩИХ МИСТЕЦЬКИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!
Сработали прекрасно, нервы железные. На хамство и угрозы отреагировали адекватно и с пониманием. Можете пользоваться услугами сайта.


Название:
АНДРЕЙКО ОКСАНА ІВАНІВНА ТЕОРІЯ ТА МЕТОДИКА ФОРМУВАННЯ ВИКОНАВСЬКОЇ КУЛЬТУРИ СКРИПАЛЯ У ВИЩИХ МИСТЕЦЬКИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДАХ
Альтернативное Название: АНДРЕЙКО ОКСАНА ИВАНОВНА ТЕОРИЯ И МЕТОДИКА ФОРМИРОВАНИЯ исполнительской культуры скрипачей в высших художественных учебных заведений
Тип: Автореферат
Краткое содержание: У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено об’єкт, предмет, мету, представлено методологічну і теоретичну основи дослідження, його концепцію, завдання, розкрито, охарактеризовано методи та етапи експери¬ментально-дослідної роботи, показано наукову новизну, теоретичне і практичне значення одержаних результатів, наведено дані щодо апробації та впровадження результатів дослідження.
У першому розділі — «Методологічні аспекти формування виконавської культури скрипаля» визначено культурологічні основи музичного виконавства як різновиду художньо-образної творчості, здійснено ретроспективний аналіз розвит¬ку виконавської культури в теорії та методиці навчання гри на скрипці, охаракте¬ризовано специфіку підготовки музикантів-виконавців у вищих навчальних мис¬тець¬ких закладах в контексті сучасних здобутків педагогіки цієї галузі, наведено авторське розуміння сутності виконавської культури скрипаля, її структури та кри-теріїв, обґрунтовано міждисциплінарну теоретико-методологічну базу дослідження.
Встановлено, що на сучасному етапі розвитку наукової теорії культура визначається як історично-соціальний феномен, що є об’єктом дослідження культурології як нової науки, що почала складатися в кінці ХХ – на початку ХХІ сторіччя.
У нашому дослідженні процес становлення культури як особистісно-динамічного феномену розглядається у філософському, психолого-педагогічному та мистецтвознавчому аспектах.
Філософське трактування культури як виду діяльності у дослідженні ґрунтується на концепціях екзистенціалізму, філософської антропології, зокрема культурологічної (Е.Ротхакер), педагогічній (О.Ф.Больнов) та персоналістичній антропології (П.П.Боун, З.Ш.Боайтмен, М.У.Калкінс, В.Штерн, Е.Муньє), у яких людина постає вищою духовною цінністю, творцем і носієм культури, якій притаманне прагнення до самовдосконалення. А культура розглядається як специфічна форма висловлення творчої відповіді особистості на виклик суспільства, як міра, стиль життя і спосіб орієнтації у світі.
Психолого-педагогічний аналіз культури ґрунтується на концепціях розвит¬ку особистості у трансперсональній психології (А.Бандура, Р.Мей), теорії розвитку особистості українських вчених Г.С.Костюка, Я.І. Цурковського, І.А Зя¬зюна, І.Беха, В.Рибалки. Суттєво-визначальним у дослідженні є праці щодо ціннісно-особис¬тісного (Л.Виготський) та особистісно-культурного (І.Зязюн) спрямування, в яких пріоритетними у формуванні визначається націленість (прагнення) особистості до фахового самовдосконалення через ціннісно-регулятивно-креативні механізми становлення (В.Рибалка). У педагогіці поняття «культура» характеризується як джерело змісту освіти, і як соціальний механізм, що відображає ціннісні продукти духовної і матеріальної діяльності людини, властивості й якості самої особистості як носія і творця культури, а освіта розглядається як цілеспрямований спосіб опанування культури (І.Зязюн, О.Глузман, Н.Волкова). Актуальним в контексті нашого дослідження є висвітлення інноваційного виявлення культурологічно орієнтованого навчання, в якому епіцентром навчання стає сама особистість з її ціннісними орієнтаціями (Є.Бондаревська), для становлення та розвитку якої застосовуються технології диференційованого та індивідуального підходів.
Таким чином, у дослідженнях філософсько-естетичного та психолого-педагогічного напрямку феномен формування культури розглядається як ціннісно-перетворювальна діяльність, системоутворювальним фактором якої є особистість як суб’єкт культурної творчості.
У мистецтвознавстві культура трактується як загально-соціальне явище, що створене багатьма поколіннями митців, художня культура є важливою і відносно самостійною частиною культури, яка синтезує як усі види мистецтва, так і самі процеси творення, розповсюдження і збереження всього того, що в ХХ-ХХІ ст. отримало статус «культурна спадщина», вона є безпосередньою формою духовного освоєння світу, що цілісно відображає дійсність.
Дослідження музично-виконавської культури як різновиду мистецької культури спирається на аналіз праць з музичної естетики щодо розгляду музичного виконавства як культурного феномену (Е. Ганслік, Р.Інгарден, З.Лісса, Н.Корихалова, Т.Чередниченко), у яких обґрунтовується, що система поглядів у галузі музично-виконавської проблематики в кожний конкретний період розвитку музичного мистецтва живиться трьома джерелами: вона є відображенням і осмисленням музично-виконавської практики; формується під дією певних музично-педагогічних установок; розвивається на фоні і під впливом тих чи інших загальноестетичних теорій.
З огляду на задекларовану проблематику у дослідженні розглядаються сутність і спрямованість основних скрипкових шкіл. Типи скрипкових шкіл досліджуються на ґрунті історико-аксіологічного аналізу (порівняння, зіставлення фахових цінностей) і диференціюються за такими ознаками, як: цільова спрямованість виконавської підготовки, специфіка методів навчання, очікуваний результат (модель виконавця).
Саме в такому ракурсі розглядаються основні скрипкові школи і розмежовуються автором як:
- консервативні (емпіричні) (Ф. Джемініані, Б.Кампаньолі, Дж. Тартіні), яким були притаманні: механістично-догматичний підхід до цільових засад виконавської підготовки, емпіричність навчання (методи поточного виправлення помилок), а також уявлення про кінцевий результат виконавської підготовки як про формування виконавця (модель виконавця), переважним завданням якого є наслідування художніх традицій, механічне відтворювання композиторського тексту (виконавець-наслідувач);
- традиційні (І.Войку, К.Флеш, Ф.Штейнгаузен), що, хоч і зберігали механістично-догматичний підхід до цільових вимірів виконавської підготовки, проте, методичні засади навчання вже характеризувались прагненням, на дещо декларативному рівні, до наукового осмислення навчання (опора на анатомо-фізіологічні особливості виконавця, пошуки у галузі психотехніки). Кінцевий результат навчання гри на скрипці в межах традиційних шкіл уявлявся як підготовка виконавця-ремісника, що добре володіє прийомами відтворення музики, має достатньо розвинену техніку гри;
- прогресивні (М.Берлянчик, М.Єфременко, І.Назаров, П.Ролланд, Е.Айліф, Ш.Сузукі, К.Сасманхаузен, Ю.Янкелевич), які визначаються: системним підходом до цільових засад виконавської підготовки (дотримання принципу єдності художнього та технічного), системно-формуючою методикою (єдність художнього та технічного у методах інтерпретаційного опрацювання музичних творів), кінцевий результат підготовки (модель виконавця) виконавець-майстер, що системно володіє художніми і технічними засобами інтерпретаційного тлумачення музичних образів.
Загалом, аналізуючи здобутки скрипкової методики, констатуємо, що здебільшого ця галузь виконавства акцентує увагу на розвитку вузько-спеціалізованої технічної бази скрипаля та формуванні художніх умінь відтворення змісту музичного твору без опори на дослідження ролі особистісних чинників (конструктів) у музично-виконавському процесі. Традиційно у скрипковій методиці поняття виконавської культури пов’язується з виконавською майстерністю як одним з її базових комплексів, що сприяє входженню музиканта в культуру, створену попередніми поколіннями скрипалів у минулому і теперішньому, спрямо-вану в майбутнє (М.Берлянчик). Питання впливу індивідуально-неповторних, особистісних властивостей скрипаля на результативність його фахової діяльності, завдання становлення його як своєрідної виконавської особистості, від якої залежить рівень виконавської культури майбутнього митця, залишились поза увагою методистів-науковців. Дослідження феномену виконавської культури скри¬паля на принципах взаємозалежності, взаємозв’язку між рівнями розвитку його особистісної та фахової культури не знайшло належного теоретико-методичного обґрунтування у науковій літературі.
На основі системного аналізу феномену культури як багатоаспектного, багаторівневого та складного явища визначено сутність виконавської культури скрипаля, яка пов’язується насамперед з глибинним аналізом особистості як суб’єкта культури та її діяльності як продукту культури.
З огляду на те, що сучасна педагогіка виходить із філософського принципу внутрішнього зв’язку та взаємозумовленості процесів і явищ світу, означений феномен доцільно розглядати як явище поліфункціональне, багатоаспектне та системно структуроване.
У дослідженні виконавська культура скрипаля трактується як особистісне інтегративно-динамічне утворення, що виражає його здатність до пізнавальної, оцінно-інтерпретаторської, творчої і комунікативної діяльності в галузі скрип¬кового мистецтва, охоплюючи системну сукупність індивідуально-особистісних властивостей та художньо-перетворювальних й технологічних умінь, спрямованих на організацію індивідуалізованого і, разом з тим, соціально обґрунтованого тлумачення художніх образів, їх трансляцію у суспільному середовищі.
Структура виконавської культури скрипаля охоплює: мотиваційно-орієнтаційний компонент, що передбачає наявність особистісно-значущих мотивів щодо досягнення досконалості у виконавській діяльності; пізнавально-рефлек¬сивний компонент, який визначає способи інтелектуально-емоційного осягнення процесу і результату виконавської діяльності скрипаля, усвідомлення та диферен¬ціації його персональних диспозицій щодо виконуваної музики, їх впливу на перебіг фахової діяльності та індивідуальний стиль виконавського інтерпретування; аксіологічно-програмувальний компонент, що виявляє здатність скрипаля до моделювання виконавської діяльності на ґрунті оцінювання суспільно-значущих художніх цінностей, а також власних музично-інтерпретаційних можливостей і домінантних особистісних вартостей; креативно-регулятивний компонент, який характеризує здатність скрипаля до досягнення свободи у інтерпретаційній творчості через вільне володіння механізмами трансформації художньо-технічних умінь; експресивно-комунікативний компонент, що репрезентує спроможність скрипаля до музично-артистичного спілкування зі слухацькою аудиторією, його здатність донести до слухачів зміст музичного твору засобами скрипкової техніки, зберегти творче самопочуття в умовах прилюдної діяльності. Мотиваційно-орієнтаційний та пізнавально-рефлексивний компоненти виступають формо¬утворювальними чинниками виконавського світогляду скрипаля, що складає основу естетико-ментальної особистісно-фахової системи виконавської культури музиканта. Аксіологічно-програмувальний та креативно-регулятивний компоненти визначаються формотворними чинниками виконавського стилю скрипаля, що виявляє сформованість ціннісно-креативної особистісно-фахової системи виконавської культури скрипаля. Експресивно-комунікативний компонент сприяє творенню художньо-технологічної особистісно-фахової системи виконавської культури скрипаля, що репрезентується сформованістю особистісно-значущої та художньо-значимої (художньо-вартісної) інтерпретації.
Відповідно до компонентної структури досліджуваного феномену визначено критерії сформованості виконавської культури скрипаля.
Перша група критеріїв (мотиваційно-фахова) спрямована на визначення ступеню особистісної фахової зорієнтованості і включає:
- міру спрямованості на постійне виконавське самовдосконалення;
- міру визначеності потреби до особистісного самовиявлення у виконавстві;
- ступінь сформованості потреби до адекватного усвідомлення власних виконавсько-фахових можливостей.
Основними показниками цієї групи є: вияв бажання до виконавської діяльності, зокрема, інтерес до послідовної і систематичної зосередженої роботи над опрацюванням виконавської програми; здатність самостійно скласти навчальний репертуар; уміння спланувати обсяг самостійної роботи, визначити методичні прийоми індивідуального виконавського опанування музичним твором.
Друга група критеріїв (пізнавально-компетентнісна) визначає міру фахової обізнаності майбутніх скрипалів і містить:

- міру обізнаності в історії, теорії музичного мистецтва та стилях скрипкового виконавського мистецтва;
- міру обізнаності в музичній літературі, зокрема в скрипковому репертуарі;
- міру обізнаності в теорії та методиці навчання гри на скрипці.
Ця група критеріїв включає такі показники, як: наявність широкого обсягу знань музичних творів; наявність знань з естетики, мистецтвознавства, педагогіки, психології, методики навчання гри на скрипці та уміння їх практично застосовувати при опрацюванні скрипкового репертуару; здатність на слух розрізняти виконавські стилі; уміння визначити зміст та композиційно-драматургічну форму музичного твору.
Третя група критеріїв (оцінно-регулятивна) спрямовується на визначення міри сформованості особистісно-ціннісного ставлення скрипаля до виконавської діяльності і включає :
- міру здатності до адекватного оцінювання художньої цінності творів скрипкового мистецтва;
- міру здатності до аксіологічного аналізу чинників виконавської діяльності скрипаля (художньої уяви, образного мислення, комунікативно-артистичних умінь, виконавської техніки тощо);
- міру здатності до адекватного оцінювання індивідуальних виконавських стилів.
Показниками цієї групи критеріїв є: уміння визначати новизну композиторських і виконавських стилів музики; уміння вибрати високохудожні твори для різних видів навчальної діяльності (досконалого вивчення, ескізного опрацювання, концертних звітів тощо); вияв спроможності до самоконтролю та самоаналізу результатів власної музично-виконавської діяльності.
Четверта група критеріїв (креативно-операційна) пов’язана з характеристикою міри здатності до актуалізації творчо-проективних процесів виконавської діяльності скрипаля і охоплює:
- міру здатності до творчого втілення авторських задумів у виконанні музичного твору;
- міру здатності до творчого самовираження у виконанні музичних творів для скрипки;
- міру здатності до виконавського новаторства (до створення оригінальних трактовок музичних творів скрипкового репертуару).
Показниками цієї групи критеріїв є: вияв здатності до визначення типів виконавської персоналізації творчого процесу за індивідуально-психологічними та фахово-діяльнісними показниками (інтелектуальний тип, емоційно-об’єктивний, емоційно-суб’єктивний, гармонійний, віртуозно-темпераментний, віртуозно-раціо¬нальний); вияв здатності до інваріантного опрацювання музичного матеріалу в про¬цесі вивчення музичного твору; вияв здатності до самостійної побудови вико¬навської концепції музичного твору і спроможності до розробки нових прийомів, методів, технічних засобів виразності для втілення виконавських проектів.
П'ята група критеріїв (комунікативно-виражальна) спрямовується на визначення міри здатності скрипаля до задіяння потенційно-перспективних чинників виконавської самопрезентації і включає:

- міру здатності до артистичного піднесення під час виконання твору в процесі прилюдного виступу;
- міру здатності до збереження творчого самочуття в процесі концертного виконавства;
- міру здатності до самокорекції виконання під час публічного виступу.
Показниками цієї групи є: наявність емоційно-художньої експресії у виконанні скрипкової музики; уміння координації між художньо-змістовими уявленнями та засобами їх технічного вираження у процесі сценічного виконання музики; уміння глибокого зосередження під час виступу на художніх образах виконуваної музики; уміння виявлення завдань та способів їх реалізації у репетиційному та концертному періодах діяльності (передконцертна підготовка, концертний виступ, постконцертна ситуація).
У дисертації визначено провідні методологічні підходи, на яких базується пошук новацій щодо формування виконавської культури скрипаля, а саме: культурологічний підхід, що забезпечує формування у студентів ставлення до виконавської підготовки як до культурного процесу, рушійними силами якого виступають соціально-духовні орієнтири життя і естетичні цінності мистецтва; особистісно-орієнтований підхід, що створює умови для звернення до глибинних шарів власного «Я» (інтеоріоризації) в процесі оволодіння виконавським мистецтвом; системний підхід, що дозволяє трактувати виконавську підготовку як виважену систему, що цілісно охоплює розвиток виконавських знань, умінь, навичок, фахові здібності та професійно необхідні якості майбутнього музиканта; аксіологічний підхід, що зумовлює спрямування змісту, форм та методів навчання студентів на усвідомлення цінностей художньої культури, розвиток їх здатності до особистісно значущого вибору мистецьких пріоритетів, інтерпретаційного осмислення та втілення у виконавстві художніх образів; творчо-діяльнісний, актуалізація якого спрямована на розвиток творчих здібностей скрипалів, їх спроможності до самореалізації у процесі пошуку оригінальних трактовок музичних творів.
Визначені методологічні підходи створюють підґрунтя для власної розробки концептуальних засад формування виконавської культури скрипаля.
У другому розділі – «Концептуальні засади формування виконавської культури скрипаля» висвітлено розроблені в процесі дослідження провідні теоретичні положення, згідно яких формування виконавської культури скрипаля відбуватиметься ефективно. Розкривається сутність інноваційного мистецько-персоналізованого підходу, визначаються базисні принципи формування виконавської культури скрипаля.
Основою для розробки мистецько-персоналізованого підходу стали провідні позиції теорії особистості і персоналізму (А.Бандура, Г.Костюк, К.Роджерс, Е.Фромм), теорії і методики мистецького навчання (І.Зязюн, Г.Падалка, О.Рос¬товський, О.Рудницька), педагогічної акмеології (А.Деркач, А.Козир, В.Рибалка), культурології (Н.Гузій, Г.Мєднікова, О.Отич, О.Щолокова), теорії виконавства (М.Давидов, Є.Ліберман, Б.Струве, Д.Рабінович) та методики навчання гри на скрипці (Л.Раабен, О.Станко, А.Ямпольський).
Сутність означеного підходу становить сукупність науково-педагогічних уявлень щодо необхідності спонукання студентів до фахового самоусвідомлення і творчого самовираження на основі педагогічного забезпечення інтеграції індивідуально-духовної, соціальної та художньо-технологічної складових навчального процесу як основи їх мистецького самотворення. Мистецько-персоналізований підхід активізує процеси інтеріоризації («вростання») об'єктивних взаємовідношень (композитор-твір-виконавець) в інтрасуб'єктивні психічні влас¬тивості виконавця і на цьому ґрунті сприяє створенню якісно нових індивідуальних виконавських характеристик особистості скрипаля.
Мета застосування мистецько-персоналізованого підходу – формування виконавської культури студентів-скрипалів шляхом залучення їх до професійно-особистісного самовдосконалення, вершинним рівнем якого в галузі виконавського мистецтва є досягнення здатності до високохудожньої оригінальної інтерпретації музики. Першочергове завдання мистецько-персоналізованого підходу полягає у формуванні виконавської особистості скрипаля як суб’єкта виконавської культури, якому притаманна спрямованість до творчої виконавської самореалізації. Мистецько-персоналізований підхід орієнтує виконавську підготовку на забезпечення процесів актуалізації персональних диспозицій скрипаля, задіяння домінантного комплексу його індивідуально-психологічних особливостей. Результатом впровадження такого підходу у музичне навчання має стати виконавська культура скрипаля, в якій віддзеркалюється його персоналізована особистість.
Мистецько-персоналізований підхід стає підґрунтям для підготовки виконавця-скрипаля, який здатен творити свій своєрідний, оригінальний виконавський стиль, у якому віддзеркалюються соціально-ментальні, пізнавальні (інтелектуально-емоційні), діяльнісні характеристики виконавської особистості. На ґрунті мистецько-персоналізованого підходу у виконавця-скрипаля формується здатність до оригінального тлумачення образного змісту музики, індивідуального вибору неповторної (унікальної) сукупності комунікативно-виражальних засобів цього змісту. Ця здатність містить потенційні важелі удосконалення (поглиблення стереотипів), трансформування і оновлення (віднайдення нових установок),завдяки застосуванню означеного підходу.
Отже, мистецько-персоналізований підхід дозволяє глибино виявляти, прогнозувати, доцільно модифікувати та творчо розвивати комплекс індивідуальних музичних обдарувань скрипаля, від яких залежить успішність становлення своєрідності його виконавського стилю. Мистецько-персоналізований підхід реалізується шляхом диференціації та аналізу особливостей виконавського досвіду скрипаля, його виконавських умінь та навичок, а також цілеспрямованої координації мистецького розвитку виконавця шляхом поглибленої фіксації індивідуального мистецького потенціалу в процесі активізації чинників самопізнання, самооцінки, саморегуляції.
Впровадження мистецько-персоналізованого підходу детермінується як духовно-світоглядницькими характеристиками особистості виконавця, так і його психофізіологічними особливостями. Особливий вплив мистецько-персо¬налі¬зований підхід справляє на регуляцію специфіки музично-виконавської діяльності. Таким чином, мистецько-персоналізований підхід інтегрує два системоутворюючі чинники музичної педагогіки – систему формування музично-виконавської діяльності та систему розвитку виконавської особистості й ставить за мету досягнення оптимального збалансування – гармонізації між ними.
Висвітлення концептуальних засад дослідження передбачає подальше обґрунтування принципів формування виконавської культури скрипаля – узагальнених теоретичних положень щодо формування виконавської культури скрипаля, які визначають зміст, організаційні форми та методи навчального процесу згідно з метою дослідження.
Принцип культуротворчого розвитку виконавської особистості скрипаля надає пріоритетного значення становленню особистості у суспільно-історичному розвитку музично-виконавського мистецтва. Даний принцип означає розвиток виконавця-скрипаля у річищі засвоєння мистецьких цінностей, створених людством. При цьому індивідуальні підходи до усвідомлення художньої культури не нівелюються, а навпаки, процеси пізнання себе, свого місця в мистецтві інтенсифікуються. Принцип культуротворчого розвитку означає орієнтацію скрипалів на засвоєння кращих традицій інтерпретації музики, на збереження зв’язку поколінь у виконавському мистецтві та методах його опанування. Водночас спонукання до засвоєння художнього досвіду видатних виконавців не означає стримування саморозвитку скрипаля, а сприяє висуненню цілей для усвідомлення і задоволення його оновлених художньо-виконавських потреб. Впровадження принципу культуротворчого розвитку виконавської особистості сприяє подоланню технократичних тенденцій у педагогічному процесі, які виявляються в односторонній орієнтації педагогів на озброєння майбутніх фахівців знаннями, уміннями, навичками без урахування того, яке особистісне ядро фахової культури формується при цьому.
Принцип естетичної детермінації навчання передбачає послідовне спрямування виконавської підготовки на розвиток естетичних почуттів, смаків, ідеалів студентів та їх відтворення в інтерпретації музики. Уведення даного принципу в навчальний процес спонукає до поглиблення аксіологічної складової навчання, інтенсифікації художнього ставлення скрипалів до мистецтва. Принцип естетичної детермінації спрямовує навчання на забезпечення естетично-обґрунтованого взаємозв’язку між суспільно визнаними мистецькими цінностями та домінантними особистісними художньо-естетичними пріоритетами студентів. Згідно означеного принципу усвідомлення об’єктивної сутності естетичних переваг виконання видатних виконавців має опосередковуватись особистісним суб’єктивним ставленням студентів до інтерпретації музичних творів. Оскільки естетичні ідеали і художні смаки студентів найповніше відтворюються у самостійно створеній студентом інтерпретації музики, важливого значення набуває даний принцип у спрямуванні навчання на актуалізацію естетичного ставлення майбутніх фахівців до виконуваної музики, його вільне, індивідуально опосередковане вираження у виконавстві. Принцип естетичної детермінації навчання означає орієнтацію студентів не лише на глибоке осягнення і відтворення образного змісту твору, а й на знаходження, відпрацювання досконалої форми його відтворення (штрихи, фразування, агогіка, темпо-ритмічні й динамічні закономірності виконання тощо) у музичному виконавстві. Даний принцип сприяє оптимальному визначенню еталонних виконавських персоналій, доцільному добору індивідуально-ціннісної методики навчання, пошуку особистісно-значущого скрипкового репертуару.
Принцип художньо-творчої індивідуалізації навчального процесу визначає необхідність цілеспрямованого збереження та поглиблення індивідуально-особистісних диспозицій скрипаля у його виконавському становленні. Обраний принцип ґрунтується на визнанні положення про те, що кожна індивідуальність є унікальною і, у зв’язку з цим, основним завданням навчального процесу стає розвиток музиканта-виконавця як своєрідної творчої особистості, що формується на ґрунті поглибленої задіяності чинників самосвідомості, саморозвитку, самооцінки, спрямованих на фахове вдосконалення. Художньо-творча індивідуалізація спонукає до розширення та поглиблення творчих можливостей студентів через уведення у навчальний процес механізмів виконавської інтеріоризації та екстеріоризації, до пошуку індивідуально-ціннісних, персонально-особистісних підходів до формування виконавської культури скрипаля. Принцип художньо-творчої індивідуалізації відіграє роль системоутворюючого чинника в запропонованій системі принципів, виступаючи стрижнем, навколо якого компонуються всі педагогічні засоби формування виконавської культури скрипаля.
Принцип інтегративності забезпечує єдність розвитку особистісних якостей та виконавських умінь скрипаля у навчальному процесі. Йдеться про те, що формування культури висококваліфікованих фахівців-музикантів має закономірно передбачати єдність загальнокультурного, фахового та особистісного їх розвитку в процесі навчання. Особистість виконавця у процесі навчання є визначальною, виконавські уміння скрипаля є вторинними, залежними від особистісних якостей. Через те у процесі фахового становлення музиканта-виконавця формування його професійних умінь не можна відривати від особистісного розвитку. Вплив на удосконалення виконавських умінь і навичок поза опорою на особистісні якості та поза увагою до особистісних надбань ризикує перетворитись на формалізований, позбавлений живого чуття музики, процес. Це з одного боку. З іншого – розвиток культури як особистісного утворення має «живитися» музично-професійними здобутками виконавця. Акумулюючи їх, особистість виконавця набуває нових імпульсів для формування індивідуальної виконавської культури. Таким чином, забезпечення взаємозв’язку і взаємовпливу процесів розвитку особистісних властивостей і виконавсько-фахових умінь інтенсифікує становлення виконавської культури скрипаля, надає йому цілеспрямованого забарвлення. Реалізація означеного принципу орієнтує навчання скрипалів на вивчення та засвоєння надбань художньо-педагогічного досвіду провідних скрипкових шкіл у єдності із установкою на глибоке усвідомлення студентами системи власних виконавських можливостей, а виконавська культура має сприйматися студентами як наслідок діяльності, спрямованої на удосконалення і виконавської майстерності, й особистісних властивостей. Загалом впровадження принципу інтегративності означає надання пріоритетного значення становленню особистісних якостей виконавця, яке одночасно впливає на опанування студентами виконавськими уміннями.
Принцип гармонізації традиційного та інноваційного у змісті музично-виконавського навчання спрямовує навчальний процес на цілісне охоплення музичної спадщини та сучасної музичної культури. Даний принцип дозволяє регулювати виконавський репертуар скрипаля у оптимальному співвідношенні між кращими здобутками мистецької спадщини та сучасними закономірностями розвитку мистецтва. Впровадження даного принципу у навчальний процес забезпечує варіативно-адаптивне програмування змісту музично-виконавського навчання, що спонукає до опанування специфікою виконання різностильових творів скрипкового репертуару, сприяє формуванню індивідуального виконавського стилю скрипаля, визначаючи його тяжіння до виконання творів тих чи інших художніх напрямів, проектує розвиток його індивідуальних мистецьких уподобань.
Принцип взаємозумовленості художнього і виконавсько-технічного розвитку, який орієнтує навчання скрипаля на послідовне опанування здатності до змістовно-значущої інтерпретації у єдності з її технічно-досконалим втіленням. Даний принцип є надзвичайно важливим у формуванні виконавської культури скрипаля. Становлення індивідуальної художньої свідомості й розвиток індивідуальної виконавської техніки ми розглядаємо як діалектично пов’язаний процес, в якому обидві сторони взаємно зумовлюють одна одну. Означений принцип не ставить під сумнів ведучу і багато в чому визначальну роль творчої індивідуальності музиканта у втіленні художнього задуму композитора і власних виразових намірів. Водночас специфіка формування виконавської культури має враховувати, що між бажаним (відтворенням образного змісту твору) і реальним звучанням музики завжди знаходиться сфера моторики, виконавської техніки, без якої неможливо виразити інтерпретаційну концепцію, виконавський задум твору. Введення даного принципу у навчальний процес спонукає до відпрацювання технічних прийомів на ґрунті взаємозв’язку активізації механізмів самосвідомості та їх емоційно-образної конкретизації, що забезпечує їх трансформацію у художньо-виражальні засоби. Принцип взаємозумовленості художнього та виконавсько-технічного сприяє формуванню художньо-стильової техніки, яка дозволяє скрипалеві оперативно відтворювати різні за стилем та образною спрямованістю музичні твори.
Принцип комунікативно-артистичного спрямування виконавської підготовки скрипаля скеровує навчальний процес на формування у скрипалів здатності впливати, поглиблювати, трансформувати (духовно розкривати та образно збагачувати) особистість слухача через уміння певним чином моделювати інтерпретацію музичного твору. Даний принцип орієнтує на формування виконавської культури скрипаля як здатності, що оптимізує музично-артистичне спілкування зі слухацькою аудиторією, сприяє розвитку в студентів уміння донести до слухачів зміст музичного твору, захопити їх художніми образами. Художня трансляція виконавцем смислової значущості музичного твору уможливлюється в результаті співтворчого осягнення музики, коли цінності композитора змістовно поєднуються із цінностями виконавця. Інтерпретація на такому рівні містить потенціал величезної сугестивної дії на слухача, аудиторію, завдяки чому інтерпретатор отримує можливість актуалізувати і змінювати слухацькі ціннісні орієнтири, активно впливати на становлення духовного світу людини. Здатність через інтерпретацію музики формувати духовні цінності слухачів репрезентує вершинний вияв виконавської культури скрипаля. Впровадження даного принципу в навчальний процес здійснюється з метою формування у студентів виконавського артистизму як здатності до запрограмованої художньо-комунікативної діяльності. Змістовно-образна концепційність інтерпретації та оволодіння корективно-регулятивними підходами до виконання під час прилюдного виступу забезпечують стабільність і надійність музичної діяльності, її творчий характер.
Уведення даних принципів у навчальний процес зумовлює гармонійний розвиток компонентів виконавської культури скрипаля.
Виконавський стиль у дослідженні трактується як своєрідна композиція співвідношень ментальних, пізнавальних (інтелектуально-емоційних та ціннісно-діяльнісних стереотипів самовираження виконавської особистості, яка втілюється індивідуально-обраною неповторною (унікальною) сукупністю комунікативно-технологічних (виражальних) засобів скрипаля, що має потенційну здатність удосконалюватися (поглиблення, персоналізація стереотипів), трансформуватися (віднайдення нових установок) у процесі набуття досвіду інтерпретації музичних творів.
Саме завдяки виконавському стилю здійснюється персоналізація інтерпретаційних можливостей скрипаля. Тобто відбувається «входження» власних виконавських цінностей музиканта у змістовно-ціннісну структуру музичного твору, пізнаються його домінантні музичні образи. Об’єктивно-змістова структура музичного твору стає ціннісною та значущою для виконавця, коли вона пройшла етап виконавської естетизації, тобто виконавського емоційно-когнітивного переживання. Таким чином, цінність музичного твору стає естетично персоналізованим, особистісним конструктом, що сприймається як власна духовно-виконавська інтенція.
У зв’язку з цим, важливого значення у формуванні виконавської культури скрипаля набувають процеси творчого осягнення інтонаційно-фабульної форми музичного твору, які залежать від ступенів виявлення виконавської персоналізації, до яких відносимо репродуктивний, творчий та творчо-перетворювальний. Творчий та творчо-перетворювальний ступені репрезентують креативно-регулятивне протікання даного процесу, на ґрунті яких відповідно формуються виконавська суб’єктивна та об’єктивна новизна, що стає підґрунтям творення особистісно-значущої та художньо-значимої виконавської інтерпретації.
Взаємодія соціального та індивідуального контексту в музичному навчанні скрипаля ґрунтується на виявленні структури творчого процесу оволодіння ступенями персоналізації музичного твору, визначенні психофізіологічного підґрунтя формування виконавських навичок скрипаля, що зумовлює визначення основних типів виконавської персоналізації у процесі роботи над музичним твором. У дослідженні визначаються шість типів персоналізації творчого процесу виконавця – інтелектуальний, емоційно-об’єктивний, емоційно-суб’єктивний, гармонійний, віртуозно-темпераментний, віртуозно-раціональний, з метою визначення домінантних персональних виконавських диспозицій кожного з них для подальшого застосування даної класифікації в процесі визначення характеру персоналізації у майбутніх виконавців у навчальному процесі вищих мистецьких навчальних закладів.
Процес музично-виконавської персоналізації є динамічно-творчим, діалек¬тичним процесом. З одного боку, перевтілюючись у зміст музичного твору, його музичних образів, виконавець розширює, збагачує, поглиблює свій виконавський світогляд, досвід новими ідеалами, смаками, новим мисленням, а інколи і видозмінює його. З іншого боку, музичний твір з кожним «спілкуванням» з новим виконавцем розкриває свої, ще не звідані образно-смислові грані. Таке взаємо¬збагачення музично-виконавського процесу є творчим виконавським синтезом, який виявляється на всіх рівнях його виконавської діяльності – як у образно-змістовних процесах, так і у їх інструментально-технічному відтворенні. Саме такий взаємозв’язок образного та технічного у контексті роботи над музичним твором стає підґрунтям для створення художньо-стильової техніки скрипаля.
Таким чином, останньою інстанцією у виконавському мистецтві, що виявляє духовні орієнтири особистості, її світогляд, стиль, тип інтерпретації індивідуально-психологічні особливості, визначає її тяжіння до певних музичних образів, а звідси і до добору репертуару, виступає техніка скрипаля, яка у дослідженні класифікується як раціональна (конструктивна) та художньо-стильова. До раціональної техніки скрипаля відносимо весь арсенал абстрактно напрацьованих технічних навичок правої та лівої рук скрипаля – звуковидобування, штрихи, інтонація, вібрація, пасажна техніка, техніка подвійних нот тощо. Виявленням творчої техніки є художньо-стильова техніка, тобто володіння системою технічно-виражальних засобів скрипаля, до яких відносимо, звукову та штрихову артикуляцію (динаміка, акцентування, сфорцандо, портато, глісандо тощо), тембральність (добір аплікатури, тип вібрації), агогіку (темпоральне осмислення форми твору), що досягається у взаємозв’язку з розвитком персонально-диспозиційного, креативно-діяльнісного та виконавсько-досвідного вимірів особистості скрипаля.
Третій розділ – «Організаційно-методична система формування виконавської культури скрипаля» висвітлює сутність і зміст пропонованої методики, яка включає взаємозалежну цілісність мети, педагогічних умов, методів, прийомів, оптимальних форм навчання студентів гри на скрипці та моніторингу їх виконавських досягнень.
Метою організаційно-методичної системи є підвищення ефективності процесу формування виконавської культури скрипаля в умовах застосування мистецько-персоналізованого підходу у вищих мистецьких навчальних закладах.
Формування виконавської культури скрипаля в процесі впровадження розробленої організаційно-методичної системи забезпечується створенням та дотриманням таких педагогічних умов:
- спонукання студентів до самостійного осягнення виконавського мистецтва та до художнього самопізнання в контексті фахової діяльності. Ця умова сприяє формуванню у студентів потреби до оволодіння оцінно-рефлексивними механізмами в процесах самоосмислення набутого виконавського досвіду; самооцінки характеру задіяності у фаховій діяльності індивідуально-особистісних характеристик, самоаналіз ступеню їх виявлення та доцільності в інтерпретаційному процесі; самовизначення у доборі прогресивно-творчих методик навчання гри на скрипці. Забезпечення цієї умови має на меті інтенсифікацію процесів самоіндивідуалізації навчання;
- забезпечення творчо-діалогової взаємодії між викладачем та студентом, діалог між якими будується на стосунках рівноправних партнерів по спілкуванню, емоційній відкритості й довірі. Виступаючи організатором навчально-пізнавальної діяльності студентів, педагог виконує функцію наставника в активізації їхньої само¬освіти, саморозвитку. Забезпечення означеної умови спонукає студентів до глибин¬ного розкриття та подальшого розвитку індивідуальних виконавських рис. Вибу¬до¬вана на засадах творчо-діалогової взаємодії між викладачем та студентом педа¬го-гіч¬на співтворчість (спілкування-взаємодія) сприяє досягненню емоційно-пози¬тив¬ної атмосфери занять, що, в свою чергу, підсилює сприйняття студентами фахо¬вої ін¬формації, стимулює самоконтроль виконавських віднайдень майбутнього фахівця;
- оптимальне збалансування теоретично-пізнавальної і практично-виконавської діяльності студента забезпечує формування у студентів здатності до виконавської інтерпретації як результату осягнення образного змісту музичного твору та пошуку доцільних засобів художньо-технічної експресії через механізми інтеріоризації надбань музикознавства. Виконавська об’єктивація знань з теорії та історії музичного мистецтва не нівелює самоусвідомлюючі інтерпретаційні чинники студентів, а сприяє визначенню власних виконавських досягнень в річищі розвитку загальносвітової культури. Індивідуальні естетичні орієнтири молодих виконавців формуються на тлі осягнення загальних тенденцій розвитку музично-естетичних явищ. Забезпечення означеної умови в підсумку спонукає до теоретико-практичної синхронізації навчального процесу, тобто музично-теоретичне пізнання студентів має передбачати його обов’язкове виконавсько-практичне випробування. Дотримання цієї умови спрямовує навчання на дослідження синтезу таких процесів, як глибоке осмислення теоретико-методичного підґрунтя виконавської майстерності, зокрема, способів практичного раціонально-технічного опрацювання музичних творів з одночасним визначенням їх образно-смислового навантаження;
- актуалізація перспективно-творчих рис навчального досвіду студентів, що спонукає студентів до самореалізації персональних диспозицій у музично-виконавському процесі на основі визначення власної програми фахового розвитку з урахуванням власних виконавських можливостей. Дотримання цієї умови стимулює студента до кристалізації ближніх і дальніх перспектив професійного розвитку, визначення фахової програми-мінімум та програми-максимум, постійного самоаналізу та самооб’єктивації художньо-виконавських досягнень з метою напрацювання нових установок та забезпечення постійної спрямованості на самовдосконалення виконавського досвіду. У практиці навчання реалізація даної умови передбачає усвідомлене визначення студентами змісту навчання, зокрема скрипкового репертуару, вибір індивідуальної методики його опрацювання та презентації (академконцерт, концертний виступ, участь у конкурсі тощо). Таким чином, впровадження умови актуалізації перспективно-творчих рис навчального досвіду студентів спрямовує навчальний процес на виявлення потенціально-новаторських можливостей скрипалів, а також спонукає їх до художньо-перспективного самовизначення у виконавсько-фаховому вдосконаленні;
- розширене залучення до прилюдної (публічної) виконавської діяльності має на меті збагачення досвіду студентів у спілкуванні зі слухацькою аудиторією, що виступає актом особистісного виявлення їх виконавської творчості. Реалізація означеної умови в практиці навчання означає забезпечення можливості студентам багаторазового обігрування виконавських програм перед різними слухачами. Крім того, з метою трактування виступу не як кінцевої (остаточної) моделі виконання, а як одного із її інваріантів, що містить потенціал безконечного відшліфування, вважаємо доцільною демонстрацію виконавської програми на різних етапах її опрацювання. Загалом, концертна діяльність студентів у контексті нашого дослідження визначається як своєрідний навчальний процес, що спрямовується на формування у виконавця здатності до швидкої емоційної та сенсорно-моторної сценічної адаптації. За даної умови у навчальному процесі напрацьовується здатність студентів до артистичної саморегуляції, що є вираженням досягнення виконавської стабільності при збереженні творчої репрезентації художньо-технічних досягнень майбутніх скрипалів.
У результаті дослідження розроблено чотири методичні комплекси розвитку виконавської культури скрипаля, які уможливлюють досягнення акмерівнів виконавської культури скрипаля у процесі навчання у вищих мистецьких навчальних закладах.
Мотиваційно-пізнавальний методичний комплекс має на меті формування стійкої мотивації студентів до систематичного і послідовного мистецького саморозвитку, до фахового самоудосконалення. Означений комплекс складається з диференційно-мотиваційних та виконавсько-когнітивних блоків методів.
Перший спрямовано на формування у студентів здатності до особистісно-фахової орієнтації, стійкого інтересу до постійного виконавського само¬вдосконалення, до самопізнання власного потенціалу і як особистості, і як фахівця-музиканта, до діагностики «Я-реального».
Другий блок методів передбачає спонукання студентів до розширення мистецької компетентності, збагачення їх знань щодо художньої світової культури, виконавської, зокрема.
Аналітико-аксіологічний методичний комплекс має на меті моделювання оцінно-аналітичної фахової системи скрипаля і містить два блоки методів.
Блок методів оцінно-порівняльного осягнення виконавського мистецтва спрямовано на формування у студентів здатності до визначення художніх (змістових та формоутворювальних) цінностей музичного твору, аксіологічного зіставлення особистих художніх переваг з об’єктивно значущими художніми цінностями, порівняння особисто-значущого та загальноприйнятого в інтерпретації музики, особистих виконавських цінностей із соціально актуальними естетичними орієнтирами розвитку музично-виконавського мистецтва.
Блок методів аксіологічного аналізу системи власних виконавсько-ціннісних можливостей спрямовано на визначення власної здатності до створення художньої виконавської концепції розучуваних творів на основі досягнення єдності у відтворенні образного змісту музики та виборі відповідних скрипково-технічних засобів виразності. Цей блок методів орієнтує студентів також на оволодіння фаховою рефлексією, яку спрямовано на самоаналіз та оцінку результатів власної публічної виконавської діяльності. На ґрунті даного методичного комплексу формується виконавська концепція «Я-ідеального». Дані блоки спонукають до розвитку особистісно-ціннісного ставлення скрипаля до виконавської діяльності.
Креативно-проективний методичний комплекс має на меті формування у студентів нової виконавсько-творчої установки «Я – виконавець-творець», що спонукає студентів до пошуку оригінальних підходів у трактовці музики. Даний методичний комплекс складається з блоку креативних та проективних методів.
Перший орієнтує студентів на формування здатності до творення вико¬навської новизни в процесі інтерпретації музичного твору, розвиток своєрідності музично-образного мислення та пошук шляхів розвитку художньо-персоналізованої виконавської творчості та художньо-стильової техніки скрипаля.
Другий спрямовано на випереджальне творче проектування фахових якостей скрипалів, формування у них здатності до самостійного моделювання і втілення виконавських проектів, до попереднього моделювання індивідуально зумовлених прийомів виконавської діяльності. Методи кожного з блоків даного комплексу спрямовуються на розвиток креативно-проективної (художньо-персоналізованої) виконавської творчості скрипаля
Комунікативно-артистичний методичний комплекс має на меті розвиток у студентів здатності до успішного спілкування зі слухацькою аудиторією, у процесі виступу, для забезпечення виконавсько-творчої самореалізації і охоплює блоки методів регуляції, сугестивно-медитативні методи та методи професійної релак¬сації, спрямовані на досягнення комунікативно-виражального артистизму майбутніх виконавців.
Блок методів регуляції зорієнтовано на врівноваження, гармонізацію внутрішніх, професійно-особистісних властивостей виконавця, досягнення оптимальної збалансованості його духовно-світоглядницької ментальності, психофізіологічних особливостей та художньо-технічної виконавської діяльності, корекцію експресії у моделюванні виконавської творчості.
Блок сугестивно-медитативних методів передбачає формування у студентів умінь довільного керування виконавською увагою та здатності до самонавіювання музично-виконавських установок у процесі підготовки концертної програми та їх донесення до слухачів у процесі виступу на основі застосування прийомів аутотренінгу та художньо-творчої медитації.
Блок методів професійної релаксації спрямовано на зняття психічної та фі¬зичної напруги перед, під час та після прилюдної виконавської діяльності; сприяння концентрації і деконцентрації свідомості у прилюдному виконавському процесі, фор¬мування умінь довільно-оперативної корекції творчо-психічного стану під час виступу.
Основні форми навчання, що використовувались у формуванні виконавської культури скрипалів, охоплюють два блоки.
Блок індивідуальних форм навчання спрямовується на індивідуалізоване опанування студентами мистецтвом гри на скрипці і включає:
- індивідуальні заняття викладача зі студентом;
- індивідуальні заняття студента зі студентом в присутності викладача;
- індивідуальну самостійну роботу студента над музичним матеріалом.
Блок колективних форм навчання спрямовано на створення умов для відшліфування виконавської майстерності студентів у процесі діяльності “на людях” і включає:
- заняття викладача зі студентом в присутності студентів класу;
- заняття студента зі студентом в присутності викладача та студентів класу.
Індивідуальні та колективні форми навчання за змістом роботи поділяються на:
- поточні заняття, метою яких є вирішення художньо-пізнавальних завдань, глибоке, послідовне опрацювання студентами виконавського репертуару, освоєння прогресивних методів роботи над музичним матеріалом тощо, які охоплюють “звичайний урок за розкладом”, “відкритий урок”, “майстер-клас”;
- репетиційно-передконцертні заняття, спрямовані на формування виконавської надійності у процесі концертної виконавської діяльності скрипаля, які охоп¬лю¬ють: «урок-апробацію в класі» (прослуховування концертної програми на занят¬ті з фаху) і «урок-апробацію на сцені» (моделювання концертного виступу на сцені);
- концертні виступи-заняття (концертно-виконавська практика), мета яких – формування сценічно-виконавської майстерності студентів, які охоплюють: «каскад концертних виступів», «сольні концерти», «концерти з оркестром», «концерти-лекції просвітницького спрямування», а також «концерти-записи» (ведення аудіовізуального щоденника);
- постконцертні аналітичні заняття (мистецько-аналітична практика), що передбачають поглиблення фахової самоусвідомленості студента і охоплюють: лекції з теорії виконавського мистецтва та методики скрипкового навчання, ви¬конавсько-мистецькі семінари-дискусії (обговорення мистецьких проблем з наве¬денням виконавських прикладів), майстер-класи, написання рефератів, рецензій, саморецензування, ведення виконавського щоденника аналітичного характеру, виступи на конференціях, захисти бакалаврських та магістерських праць.
Педагогічна цінність запропонованих форм навчання полягає в тому, що вони, по-перше, реалізовуються на засадах врахування інтересів, індивідуальних здібностей та власних прагнень студентів до творчого самоздійснення, поглиблення особливостей їх творчої персоналізації; по-друге, спрямовуються на розв’язання тих завдань, що вимагають задіяності механізмів виконавського самоусвідомлення скрипалів у їхній фаховій підготовці.
 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины