ГОРБУНОВА Оксана Юріївна ПРАВОВИЙ СТАТУС ПРАЦІВНИКІВ ВЕТЕРИНАРНОЇ МІЛІЦІЇ З ПРОВЕДЕННЯ КАРАНТИННИХ ВЕТЕРИНАРНИХ ЗАХОДІВ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!
Сработали прекрасно, нервы железные. На хамство и угрозы отреагировали адекватно и с пониманием. Можете пользоваться услугами сайта.


Название:
ГОРБУНОВА Оксана Юріївна ПРАВОВИЙ СТАТУС ПРАЦІВНИКІВ ВЕТЕРИНАРНОЇ МІЛІЦІЇ З ПРОВЕДЕННЯ КАРАНТИННИХ ВЕТЕРИНАРНИХ ЗАХОДІВ
Альтернативное Название: Горбунова Оксана Юрьевна ПРАВОВОЙ СТАТУС РАБОТНИКОВ ветеринарной милиции по проведению карантинных ветеринарных мероприятий
Тип: Автореферат
Краткое содержание: У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, його мета та завдання, визначається зв’язок роботи з науковими програмами, характеризується об’єкт, предмет і методологічна основа дослідження, висвітлюється наукова новизна роботи та основні положення, теоретична і практична значущість, апробація результатів дослідження, структура та обсяг дисертації, наявність публікацій за темою дисертації.
Розділ 1. „Теоретико-правові засади правового статусу працівників ветеринарної міліції ” присвячено дослідженню сутності та складу правового статусу працівників ветеринарної міліції, визначенню можливостей реалізації їх правового статусу у правовідносинах, як визначального чинника ефективності виконання працівниками цієї служби своїх обов’язків.
У підрозділі 1.1. „Сутність та склад правового статусу працівників ветеринарної міліції” зазначено, що найбільш загальні, притаманні усім громадянам юридичні властивості визначаються загальним правовим статусом. Загальний правовий статус не може охопити всі життєві ситуації найрізноманітніших верств населення, а тому є базовим, основним, з якого походять усі інші. У свою чергу, адміністративно-правовий статус державного службовця є родовим поняттям по відношенню до більш конкретизованих статусів – працівників виконавчої влади, судової, законодавчої гілок влади, які виконують ту саму роль щодо більш спеціалізованих статусів. Статус працівника міліції є більш загальним по відношенню до статусу працівника ветеринарної міліції. Крім того, існує ще одна особливість статусу посадових осіб ветеринарної міліції, оскільки, з одного боку, – це представники державного озброєного органу виконавчої влади, на яких поширюються положення Закону України “Про міліцію” в частині прав та обов'язків, а з іншого, – державні інспектори ветеринарної медицини, повноваження яких визначені Законом України “Про ветеринарну медицину”.
Визначено низку специфічних ознак адміністративно-правового статусу працівника міліції, а саме: рівність для всього особового складу міліції; превалювання в ньому владних повноважень, реалізація яких пов’язана з обмеженням прав і свобод громадян, застосування заходів адміністративного примусу; реалізація незалежно від часу та місцеперебування повноважень, пов’язаних з попередженням та припиненням правопорушень, затриманням осіб, підозрюваних у їх вчиненні, наданням допомоги потерпілим тощо; покладання додаткових повноважень при настанні особливих умов діяльності, пов’язаних з ускладненням оперативної обстановки, проведенням масових заходів, виникненням аварій, епідемій, епізоотій, вчиненням терористичних актів тощо.
У підрозділі 1.2. „Реалізація правового статусу працівників ветеринарної міліції в правовідносинах” зроблено аргументований висновок, що правовідносини і правовий статус співвідносяться як ціле і його частина. Причому статус характеризує структуру правовідносин, де суб’єктивні права, обов’язки та відповідальність переводять потенційні можливості в площину реальності, утворюють зв’язки між сторонами правовідносин. Правовідносини, в яких реалізуються елементи адміністративно-правового статусу працівника ветеринарної міліції, складаються в сфері виконавчо-розпорядчої діяльності держави. Особовий склад ветеринарної міліції бере участь в них від імені та за дорученням держави.
Здобувачем стверджується, що досліджений правовий інститут реалізується в правовідносинах трьох видів: загальних регулятивних, конкретних регулятивних і конкретних правоохоронних.
Зазначено, що, з того факту, що адміністративно-правовий статус працівника ветеринарної міліції є елементом правовідносин, випливає необхідність його регламентації в комплексі з кореспондуючими повноваженнями інших суб’єктів правовідносин. Одночасно, вже на рівні правового регулювання, повинні бути закладені конкретні гарантії як реалізації своїх повноважень особовим складом ветеринарної міліції, так і захисту прав і законних інтересів іншої сторони правовідносин від незаконного втручання правоохоронних органів. До числа гарантій можна віднести: встановлення юридичної відповідальності, врегулювання питань відшкодування збитків тощо.
Розділ 2. „Особливості адміністративно-правового статусу працівників ветеринарної міліції” присвячено аналізу основних прав та обов’язків працівників ветеринарної міліції, виявленню обмежень і вимог до дій даної категорії осіб при проведенні ними карантинних ветеринарних заходів, окресленню проблемних питань відповідальності працівників ветеринарної міліції.
У підрозділі 2.1. „Основні права та обов’язки працівників ветеринарної міліції” викладено позицію здобувача про те, що значущість соціальних цінностей, спрямованих на захист життя і здоров’я людей та тварин від ризиків, пов’язаних з хворобами тварин тощо, визначається підвищеними вимогами до якості нормативної регламентації правового статусу особового складу ветеринарної міліції і, у тому числі, стосовно їх прав та обов’язків. Дані правомочності мають характеризуватися однозначністю їх тлумачення як самим правозастосовувачем, так і особою, щодо якої вони застосовуються, встановленням чітких меж, умов, процедури обмеження прав і свобод громадян, інших гарантій дотримання законності тощо.
Виявлено низку недоліків юридичного регулювання статуcних правомочностей особового складу ветеринарної міліції. До найбільш загальних з них віднесено: відсутність щодо ряду з них єдиного інтегруючого підходу законодавця, що виражається в термінологічному “черезсмужжі”, плутанині при закріпленні тотожних повноважень у різних нормативно-правових актах; – неврегульованість процедурних питань реалізації більшості правомочностей; – правову некоректність деяких нормативних положень та ін.; окремі правові колізії, що виникають стосовно правового статусу посадових осіб підрозділів ветеринарної міліції.
У контексті виявлення недоліків та колізій у законодавчому регулюванні статусних прав працівників ветеринарної медицини запропоновано відповідні зміни до законодавства.
У підрозділі 2.2. „Обмеження та вимоги до дій працівників ветеринарної міліції при проведенні карантинних ветеринарних заходів” стверджується, що для нашого суспільства, яке переживає перехідний період, важливо знайти оптимальний баланс між правами та свободами працівника ветеринарної міліції як громадянина та новими вимогами до служби в органах ветеринарної міліції, зумовленими створенням якісно нової та ефективної системи державного управління.
Здобувачем констатовано, що однією з підстав для класифікації обов’язків працівника ветеринарної міліції є характер (спрямованість) дій, які необхідно вживати для реалізації відповідних прав та обов’язків працівника ветеринарної міліції. Одним з таких видів є обов’язок утримуватися від вчинення певних дій, тобто законодавством встановлено правові заборони, які особа, що вступає на державну службу в органи ветеринарної міліції, приймає свідомо і добровільно. Заборони для працівників ветеринарної міліції зумовлені специфікою державних функцій і службових повноважень, які ними виконуються і полягають у такому: працівник ветеринарної міліції не має права займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо чи через посередників або бути повіреним третіх осіб у справах державного органу, де він працює; працівник ветеринарної міліції не має права виконувати ще якусь іншу оплачувану роботу на умовах сумісництва, крім наукової, викладацької, творчої діяльності, а також медичної практики; працівнику ветеринарної міліції заборонено приймати подарунки чи послуги від фізичних або юридичних осіб у зв’язку зі своєю службовою діяльністю; у підрозділах ветеринарної міліції не допускається діяльність політичних партій, рухів та інших громадських об’єднань, що мають політичну мету; працівник ветеринарної міліції не може вчиняти інші дії, що перешкоджають нормальному функціонуванню органу ветеринарної міліції, тобто організовувати страйки та брати в них участь.
У підрозділі 2.3. „Відповідальність працівників ветеринарної міліції” йдеться про те, що юридична відповідальність працівника ветеринарної міліції – необхідний елемент його адміністративно-правового статусу. Адміністративно-правовий статус працівника ветеринарної міліції особа набуває з моменту зарахування в кадри органів внутрішніх справ і видання наказу про призначення на посаду в органи ветеринарної міліції, тобто з моменту юридичного встановлення можливості застосування до нього заходів відповідальності. Без встановлення юридичної відповідальності за порушення адміністративно-правових обов’язків працівника ветеринарної міліції його статус був би юридично незабезпеченим та нетривким.
Констатовано, що реалізація юридичної відповідальності за порушення працівником ветеринарної міліції своїх службових обов’язків дозволяє встановити рівень врегульованості та охорони встановленого порядку діяльності працівників ветеринарної міліції, визначити прогалини в адміністративно-правовій регламентації діяльності зазначених суб’єктів, є необхідною передумовою забезпечення прав та обов’язків людини в процесі реалізації адміністративно-правового статусу працівника ветеринарної міліції.
Зазначено, що адміністративну відповідальність законодавством про адміністративні правопорушення встановлено за невиконання чи неналежне виконання працівником ветеринарної міліції лише деяких обов’язків, що входять до його адміністративно-правового статусу. Такими обов’язками є обов’язки щодо поведінки працівника ветеринарної міліції – не вчиняти корупційних діянь та інших правопорушень, пов’язаних з корупцією.
У свою чергу, дисциплінарну відповідальність встановлено законодавством за невиконання та неналежне виконання працівником ветеринарної міліції всіх його статусних обов’язків. Підставою дисциплінарної відповідальності є службове правопорушення – протиправне, винне невиконання або неналежне виконання службових обов’язків, за вчинення якого встановлено дисциплінарну відповідальність.
Розділ 3. „Шляхи удосконалення нормативно-правового регулювання правового статусу працівників ветеринарної міліції” присвячено вивченню міжнародного досвіду боротьби працівників ветеринарної міліції з інфекційними захворюваннями тварин та оптимізації гарантій забезпечення реалізації правового статусу працівників зазначеного підрозділу.
У підрозділі 3.1. „Міжнародний досвід боротьби працівників ветеринарної міліції з інфекційними захворюваннями тварин” йдеться про те, що одним з головних завдань діяльності працівників ветеринарної міліції є надання практичної допомоги державним установам ветеринарної медицини в організації та здійсненні заходів щодо профілактики, локалізації та ліквідації карантинних хвороб тварин. Важко переоцінити роль фахівців ветеринарної служби в їх діяльності щодо локалізації та ліквідації надзвичайних випадків епізоотичного характеру, пов’язаних з розповсюдженням особливо небезпечних захворювань тварин – туберкульозом, лейкозом, бруцельозом, сибіркою, класичною чумою свиней, хворобою Ньюкасла тощо. Цей перелік можна продовжувати, оскільки, на жаль, сьогодені все частіше відбуваються масові спалахи карантинних хвороб тварин у різних країнах.
Констатовано, що останнім часом у світі все більшого розповсюдження набуває вірус пташиного грипу – інфекційної хвороби птиці, викликаної одним зі штамів вірусу грипу типу А. З 15 підтипів вірусу H(5)N(1) найбільш небезпечний він дуже швидко мутує, видозмінюється; він має схильність отримувати гени від вірусів, що інфікують інші види тварин; виділені популяції цього підтипу мають високу патогенність.
Досліджено, що розповсюдження особливо небезпечних інфекційних карантинних хвороб тварин, як правило, характеризується напруженістю епізоотичного процесу, тобто, збудники цих хвороб мають тенденцію до швидкого розповсюдження на великі території. Тому від оперативності реагування та проведення ветеринарно-санітарних заходів щодо недопущення, локалізації та ліквідації збудників цих хвороб залежить подальша епізоотична безпека держави.
Аргументовано, що ветеринарно-санітарні заходи, окрім господарських та інших, повинні включати в себе безумовне забезпечення проведення карантинних заходів з боку підрозділів ветеринарної міліції.
Здобувачем встановлено, що у нашій державі питання її діяльності під час спалахів інфекційних хвороб тварин чітко регламентовані Законом, постановами Кабінету Міністрів України, інструкціями щодо профілактики та боротьби з заразними хворобами тварин тощо. При цьому зазначено важливість регулярного навчання державних інспекторів підрозділів ветеринарної міліції, на моделях вогнищ інфекційних хвороб тварин, як складового елемента успішного вирішення епізоотичної проблеми.
У підрозділі 3.2. „Гарантії забезпечення реалізації правового статусу працівників ветеринарної міліції” стверджується, що якісне виконання працівниками ветеринарної міліції посадових обов’язків, ефективна реалізація наданих їм прав, дотримання правообмежень забезпечується системою спеціальних засобів – юридичних гарантій. Гарантіями для працівника ветеринарної міліції як державного службовця є встановлені в законодавстві основні положення, які характеризують соціально-правовий бік статусу працівників ветеринарної міліції.
Сформульовано визначення соціально-правового захисту, під яким слід розуміти систему контрольованих суспільством та державою економічних, соціальних, організаційно-правових, психологічних, педагогічних, моральних заходів та гарантій, які забезпечують учасникам суспільних відносин реалізацію та здійснення природних прав, свобод і законних інтересів.
Зазначено, що одним з напрямків соціально-правового захисту працівників ветеринарної міліції є залучення на службу до цих органів найбільш здібних до даного виду діяльності спеціалістів та постійний розвиток цих здібностей. Однак практика досягнення цієї мети стикається з рядом проблем, серед яких центральною є і проблема встановлення меж захисту. Стан соціально-правової захищеності працівників ветеринарної міліції сьогодні в цілому не забезпечує ні залучення на службу достойних громадян, ні прагнення працюючих до розвитку своїх службових здібностей.
Зроблено висновок, що обов’язковою умовою професійної діяльності працівників ветеринарної міліції є їх правова захищеність. Правовий захист цієї категорії осіб передбачає надання можливості відновлення становища, в якому службовець перебував до порушення його прав; припинення дій, які порушують його права чи створюють загрозу їх порушення; визнання недійсними актів державного органу, органу місцевого самоврядування, інших організацій, установ відносно працівника ветеринарної міліції, якщо вони прийняті з порушенням чинного законодавства; самозахисту працівником ветеринарної міліції своїх прав у передбачених законом випадках; відшкодування збитків, компенсації моральної шкоди, завданої працівникові протиправно. Проте, сьогодні захищеність підрозділів ветеринарної міліції перебуває на низькому рівні: не реалізується право громадян на рівні умови прийняття на службу і службового просування залежно від знань, досвіду й здібностей; існує недосконала практика регламентації посадових обов’язків; спостерігається низька активність і слабке значення атестаційної роботи; втрачено довіру службовців до офіційних структур, покликаних захищати їхні права; не спрацьовують у повній мірі механізми захисту працівників та членів їхніх сімей від насилля, погроз, кривди з боку інших громадян.
 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины