КОЛОГОЙДА ОЛЕКСАНДРА В’ЯЧЕСЛАВІВНА ТЕОРЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ ВІДНОСИН НА ФОНДОВОМУ РИНКУ УКРАЇНИ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
КОЛОГОЙДА ОЛЕКСАНДРА В’ЯЧЕСЛАВІВНА ТЕОРЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ ВІДНОСИН НА ФОНДОВОМУ РИНКУ УКРАЇНИ
Альтернативное Название: Кологойда АЛЕКСАНДРА ВЯЧЕСЛАВОВНА Теоретические проблемы правового регулирования хозяйственных отношений НА ФОНДОВОМ РЫНКЕ УКРАИНЫ
Тип: Автореферат
Краткое содержание: У Вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження; визначено мету та завдання, методологічну й теоретичну основу дослідження, його об’єкт і предмет; сформульовано положення, що відображають наукову новизну одержаних результатів; висвітлено їх теоретичне та практичне значення, апробацію та форми впровадження у науково-педагогічну, законотворчу і практичну діяльність.
Розділ 1 «Загальні засади формування та розвитку фондового ринку в Україні» складається із двох підрозділів.
У підрозділі 1.1 «Фондовий ринок як складова частина фінансового ринку (економіко-правовий аспект)» фондовий ринок досліджено як економічну та правову категорію; визначено його місце як складової у структурі фінансового ринку. Аргументовано, що в тій частині, де ринок цінних паперів заснований на грошах як на капіталі та виконує функцію накопичення капіталу, він має назву «фондовий ринок». За законодавством зарубіжних країн термін «фондовий ринок» (stock market) об’єднує ринки акцій (equities market), облігацій (bonds market) та похідних фінансових інструментів (stock derivatives). Частина ринку цінних паперів, що залишилася та охоплює такі грошові інструменти як вексель, ощадний (депозитний) сертифікат, не одержала спеціальної назви, тому терміни «ринок цінних паперів» і «фондовий ринок» вживають як синоніми. У вузькому розумінні фондовий ринок ототожнюють з обігом цінних паперів, у широкому він охоплює також відносини емісії та погашення цінних паперів, здійснення професійної діяльності, інвестиційні відносини, державне регулювання і саморегулювання. Констатовано, що фондовий ринок є частиною фінансового ринку та охоплює систему економічних, організаційних, інформаційних, правових та інших вертикально і горизонтально інтегрованих у фінансовий ринок фондових відносин.
У підрозділі 1.2 «Історія виникнення та становлення фондового ринку України» розглянуто історію становлення фондового ринку України за часів її незалежності шляхом періодизації за критерієм домінуючих на ринку економічних та правових відносин. Обґрунтовано, що модель фондового ринку включає сукупність принципів, інститутів, форм і методів організації ринку, універсальні риси (вичерпний перелік цінних паперів, державне регулювання їх випуску та обігу, розкриття інформації, ліцензування професійної діяльності, державне регулювання і контроль, наявність біржового та позабіржового сегмента) та особливості (масштабна безоплатна приватизація і фінансування дефіциту бюджету за рахунок емісії цінних паперів, застосування банківської моделі з поступовою демонополізацію та розвитком інфраструктури). Визначено, що напрямами подальшого розвитку фондового ринку має стати консолідація біржового ринку, централізація системи депозитарного обліку державних і корпоративних цінних паперів, стандартизація правил професійної діяльності, розвиток механізмів державного регулювання та саморегулювання, розширення пропозиції цінних паперів із високим інвестиційним рейтингом, упровадження єдиного лістингу тощо.
Розділ 2 «Фондові господарські відносини в механізмі правового регулювання. Концепція фондового права» складається із п’яти підрозділів.
У підрозділі 2.1 «Поняття та ознаки фондових господарських
правовідносин» проаналізовано основні підходи до визначення правовідношення як форми реалізації правових норм. Доведено, що фондовий ринок охоплює публічні та приватні відносини різної галузевої належності - фондові відносини, об’єднані спільним предметом правового регулювання. Домінуючими за суб’єктним складом є фондові господарські відносини. Вони складаються між учасниками фондового ринку - суб’єктами господарювання, а також між цими суб’єктами та суб’єктами організаційно-господарських повноважень у процесі випуску та обігу цінних паперів і похідних, обліку прав на цінні папери та прав із цінного папера, організації і здійснення професійної та іншої діяльності на фондовому ринку, охорони та захисту прав і законних інтересів учасників фондового ринку, державного регулювання та саморегулювання фондового ринку.
На підставі загальнотеоретичних і господарсько-правових досліджень установлено ознаки фондових господарських правовідносин: особливий суб’єктний склад, поєднання майнових та організаційних елементів, сфера виникнення - фінансово-економічна система певного рівня, урегульованість законодавством про цінні папери, особливий об’єкт правовідносин - цінні папери та їх похідні, зміст - сукупність прав та обов’язків учасників, поєднання публічних і приватних інтересів учасників фондового ринку, особливі підстави виникнення, зміни та припинення, значний ступінь державного регулювання і саморегулювання, на основі яких визначено поняття фондового господарського правовідношення. Розкрито моністичний та плюралістичний підходи до визначення об’єкта господарського правовідношення. Обґрунтовано, що загальним об’єктом фондового правовідношення є фактична поведінка його учасників, а спеціальним об’єктом (предметом) - цінні папери та їх похідні.
У підрозділі 2.2 «Класифікація фондових господарських правовідносин» із метою визначення правової природи та змісту фондових відносин виокремлено групи господарських відносин, що складаються на фондовому ринку: а) за взаємним становищем сторін: організаційно-господарські (вертикальні) - з реєстрації
учасників фондового ринку, ліцензування професійної діяльності тощо та майново- господарські (горизонтальні) - у сфері емісії, розміщення, обліку цінних паперів, інвестиційної та професійної діяльності, реалізації корпоративних прав, посвідчених акцією тощо; б) за критерієм галузі (сфери економіки) фондові господарські відносини віднесено до правовідносин фінансово-кредитної сфери; в) за критерієм меж дії: міжгосподарські - щодо одержання ліцензії на здійснення професійної діяльності на фондовому ринку, державної реєстрації учасників фондового ринку, із договору управління цінними паперами тощо та внутрішньогосподарські - щодо забезпечення діяльності з управління цінними паперами юридичним департаментом торговця цінними паперами тощо; г) за генетичним і функціональним зв’язком (місцем, субординацією у механізмі правового регулювання): матеріально-правові - емісія цінних паперів, здійснення прав із цінного папера, обліку, обігу цінних паперів тощо і процесуально-правові, пов’язані з видачею НКЦПФР ліцензій на здійснення професійної діяльності, застосуванням санкцій за порушення законодавства на фондовому ринку тощо; ґ) за структурою юридичного змісту: із простою або складною структурою, комплексні (наприклад, із ліцензування професійної діяльності на фондовому ринку); д) за критерієм розподілу прав та обов’язків: односторонні, двосторонні, багатосторонні; е) за співвідношенням прав і обов’язків суб’єктів: рівні або з ієрархічним (взаємним) підпорядкуванням сторін; є) за складом і ступенем індивідуалізації: абсолютні (з реалізації права власності на цінні папери) та відносні (депозитарні, клірингові, з управління цінними паперами); ж) за предметно-об’єктним критерієм: речові, зобов’язальні, з ведення власної господарської діяльності, немайнові; з) за характером впливу на поведінку суб’єктів: регулятивні та охоронні.
У підрозділі 2.3 «Цінний папір як спеціальний об’єкт (предмет) фондових правовідносин» висвітлено економічні теорії визначення цінного папера від марксистського підходу - визнання цінних паперів титулами власності, фіктивним капіталом, до сучасного розуміння цінного папера як грошового або товарного документа, що перебуває в обігу на ринку як товар, надає власникові певні майнові права та має економічну цінність завдяки вираженому в ньому праву, а також досліджено їх вплив на правове регулювання фондових правовідносин. Виокремлено моністичний і дуалістичний підходи, якими послуговується законодавство зарубіжних країн при визначенні поняття «цінний папір». Сутність цінного папера полягає в особливому правовому зв’язку між правом на цінний папір (як на документ) і правом із цінного папера (можливість реалізувати сукупність прав, посвідчених документом). Визначено дуалістичну правову природу цінного папера як зовнішньої форми легітимації та посвідчення належних його власникові майнових і немайнових прав (зобов’язальний аспект) і рухоме майно (речовий аспект).
Загальна тенденція зміни системи об’єктів права власності зумовила дематеріалізацію емісійних цінних паперів, «уречевлення» прав і поширення правового режиму речі на бездокументарні цінні папери та інші безтілесні об’єкти (правові абстракції), зокрема інформацію, електричну і теплову енергію, повітряний простір, радіочастотний ресурс, безготівкові грошові кошти.
У ході розгляду дискусійного питання про правову природу бездокументарних цінних паперів висвітлено речову та зобов’язальну концепції та аргументовано єдину речову правову природу цінних паперів. Таку позицію обґрунтовано тим, що правовий режим цінного папера надається суб’єктивним правам, а не формі їх посвідчення. Форма цінних паперів є лише способом фіксації прав із них.
Виокремлено легальні та формальні ознаки цінного папера і підтримано нормативний підхід щодо визначення у законі вичерпного переліку цінних паперів.
Сформульовано дефініцію «сурогат цінного папера», виокремлено критерії відмежування цінних паперів від сурогатів: а) відповідність документа законодавчо визначеним ознакам цінного папера; б) формальна ознака - надання законом фінансовому інструменту правового режиму цінного папера. Досліджено сурогати цінних паперів, випущені на фондовому ринку України та пострадянських країн.
У підрозділі 2.4 «Суб’єкти та учасники фондових господарських
правовідносин» розглянуто наукові підходи до розмежування понять «суб’єкт права» і «суб’єкт правовідносин». Суб’єктами фондових правовідносин визнано учасників, які вступають у фондове правовідношення, реалізуючи спеціальну господарську компетенцію щодо здійснення емісії цінних паперів або похідних, інвестиційної та професійної діяльності на фондовому ринку або управління нею.
За метою створення і функціональним призначенням учасників фондового ринку класифіковано на непрофесійних і професійних. У складі непрофесійних учасників виокремлено емітентів, інвесторів, регулятори та інфраструктуру. За характером діяльності до числа професійних учасників віднесено: а) фінансових посередників (торговці, компанії з управління активами (далі - КУА), професійні адміністратори недержавних пенсійних фондів (далі - НПФ), управителі іпотечним покриттям, управителі майном); б) учасників депозитарної системи (Центральний депозитарій (далі - ЦД), депозитарні установи, Національний банк України (далі - НБУ), депозитарії-кореспонденти, ФБ, клірингові установи, Розрахунковий центр з обслуговування договорів на фінансових ринках (далі - РЦ), торговці, КУА, депоненти); в) організаторів торгівлі (ФБ); г) РЦ і клірингові установи.
За способом організації визначено три види депозитарних систем: централізована, децентралізована, централізовано-розподільча. У країнах ЄС і більшості країн із ринковою економікою переважає дворівнева централізована модель з єдиним ЦД, його функції виконують міжнародні ЦД - Clearstream та Euroclear або національний ЦД, і кастодіальними депозитаріями: Eurodear Bank, Clearstream Banking, Deutsche Bank та ін. Депозитарна система України є централізованою. Її особливість полягає у наявності двох центральних установ (ЦД та НБУ), що обліковують корпоративні та державні цінні папери відповідно. Запропоновано надати ЦД статус неприбуткової установи.
Визначено правовий статус РЦ, характерними для якого є: монополізм, спеціальна правосуб’єктність щодо здійснення клірингу та грошових розрахунків за правочинами щодо корпоративних цінних паперів, укладеними на ФБ та поза ФБ за принципом «поставка цінних паперів проти оплати». Запропоновано розмежувати клірингові та розрахункові функції між РЦ і кліринговими установами з метою підвищення надійності фінансової системи. Охарактеризовано систему розподілу ризиків на ринку цінних паперів та функції центрального контрагента.
Розглянуто поняття, правовий статус і спеціальну правосуб’єктність ФБ, моделі біржових систем (моноцентрична, поліцентрична, змішана). Удосконалено визначення ФБ у частині спеціальної господарської правосуб’єктності щодо саморегулювання професійної діяльності з торгівлі цінними паперами та делегованого контролю за дотриманням законодавства про цінні папери учасниками біржових торгів.
Підтримано позицію опонентів комерціалізації ФБ, адже мета її створення та діяльності несумісна з комерційними засадами господарювання. Аргументовано, що обмеження організаційно-правової форми ФБ виключно формою публічного акціонерного товариства не виправдано, оскільки ФБ не залучають кошти учасників біржових торгів. Ліквідність ринку підвищується завдяки централізації торгівлі. Із цією метою запропоновано створити єдину національну біржову систему котирування та обліку цінних паперів, відповідно до якої цінні папери, що пройшли лістинг на одній з ФБ України, автоматично котируватимуться на інших ФБ України, які входять до єдиної національної біржової системи (процедуру єдиного лістингу), та впровадження подвійного лістингу - доступу на український фондовий ринок фінансових інструментів емітентів, активи яких розташовано в Україні, що пройшли лістинг і включені до котирувального списку однієї із визнаних іноземних ФБ. Висловлено заперечення стосовно монополізації діяльності з організації торгівлі на фондовому ринку.
З’ясовано та класифіковано вимоги до професійних учасників фондового ринку, що визначають їх правовий статус, на: організаційно-установчі, майнові,
кваліфікаційно-персоніфіковані, внутрішньо-організаційні, техніко-технологічні, інформаційні та облікові.
Висвітлено систему регуляторів фондового ринку України: 1) державні
регулятори - органи державної влади: НКЦПФР як спеціально уповноважений орган, органи загальної компетенції (Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Президент України), центральні органи виконавчої влади (Міністерство фінансів України, Фонд державного майна України, АМКУ, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (далі - Нацкомфінпослуг), НБУ тощо), державні органи, які виконують спеціальні функції контролю і нагляду за дотриманням законності та правозастосування (Міністерство внутрішніх справ України, Генеральна прокуратура України, Служба безпеки України, Конституційний Суд України, Верховний Суд України, Вищий господарський суд України, Вищий адміністративний суд України); 2) органи місцевої влади та самоврядування; 3) ринкові регулятори (саморегулятори) - об’єднання професійних учасників і СРО, що здійснюють регулювання фондових відносин зі здійснення професійної діяльності, реалізуючи власну та делеговану компетенцію; 4) корпоративні регулятори - професійні учасники фондового ринку, які здійснюють локальне, в т.ч. договірне регулювання фондових відносин.
Аналіз законодавства дав авторці підстави для висновку про подвійний правовий статус СРО: 1) суб’єкт господарювання - неприбуткове господарське об’єднання, наділене повноваженнями зі здійснення власної господарської діяльності; 2) суб’єкт організаційно-господарських повноважень, що зумовлює порядок створення та спеціальну господарську правосуб’єктність СРО. Реалізуючи правосуб’єктність, СРО виконує регулятивну, контрольну, представницьку, правозастосовну, інформаційну, освітню, законотворчу функції, функцію «допуску до професії» та функції, делеговані СРО учасниками у локальних актах СРО. Вимогу «єдиності» СРО обґрунтовано необхідністю уніфікації правил здійснення певного виду професійної діяльності, посилення контролю над учасниками фондового ринку. Обов’язковість членства в СРО прирівнюється до наслідків одержання ліцензії як елементу набуття спеціальної правосуб’єктності на зайняття ліцензованими видами діяльності; визнається спеціальним елементом (процедурою) легітимації. Запропоновано доповнити перелік учасників господарських відносин (ст. 2 ГК України) об’єднаннями професійних учасників, у тому числі СРО.
Міжнародні інститути та інститути ЄС у сфері регулювання фінансового ринку (федерації фондових бірж; регулятивні організації: Міжнародна організація комісій з цінних паперів (IOSCO), Організація економічного співробітництва та розвитку (OECD), Міжнародна фінансова корпорація (IFC), Світовий банк; Банк міжнародних розрахунків (BIS), Європейське відомство з цінних паперів та ринків (ESMA); організації інфраструктури: Clearstream, Euroclear, Американська та Європейська асоціації центральних депозитаріїв цінних паперів (ACSDA та ECSDA), Асоціація центральних депозитаріїв Євразії (АЦДЕ) не є регуляторами, оскільки здійснюють організаційний, інформаційний і координуючий, а не прямий регулятивний вплив на вітчизняний фондовий ринок.
Розглянуто історію виникнення терміна «інфраструктура», викладено неоінституційний підхід до її вивчення. В інфраструктурі фондового ринку виокремлено два рівні: 1) внутрішній (організаційний), що об’єднує облікову (депозитарії), торгову (біржі) та розрахунково-клірингову (клірингові установи); 2) зовнішній (допоміжний), що охоплює регулюючу, інформаційну, страхову, інноваційну та технічну складові.
У підрозділі 2.5 «Концепція фондового права та його місце в системі господарського права» викладено наукові підходи до системи права як об’єктивно зумовленої системою суспільних відносин внутрішньої структури права. Висвітлено теорії вторинних структур і комплексності, якими аргументовано виокремлення підгалузей права. З урахуванням концепції єдності юридичної науки обґрунтовано доцільність збереження системного підходу до структури системи права.
Констатовано, що визначення місця у системі права сукупності правових норм, які забезпечують функціонування фондового ринку, в літературі неоднозначне. Зовнішня єдність і внутрішній диференціальний зв’язок правових норм, що регулюють фондові відносини, не дають змоги визнати їх простою асоціацією (сукупністю). Вони становлять внутрішньо узгоджену ієрархічну систему в структурі системи права, яка «переросла» межі правового інституту, оскільки включає самостійні правові інститути (вексельне право, інститут бездокументарних цінних паперів, професійних учасників тощо) і перетворилася на підгалузь господарського права - фондове право.
Згідно з авторською дефініцією «фондове право» - це сукупність правових норм, які регулюють фондові відносини між учасниками фондового ринку - суб’єктами господарювання, а також між цими суб’єктами та суб’єктами організаційно-господарських повноважень щодо випуску (емісії) цінних паперів, здійснення прав із цінного папера, обігу цінних паперів, обліку прав на цінні папери, здійснення діяльності на фондовому ринку, організаційного та інформаційного забезпечення, державного регулювання і саморегулювання, захисту прав і законних інтересів учасників фондового ринку. Предметом фондового права є фондові господарські відносини, які є домінуючими на фондовому ринку. Крім них на фондовому ринку можуть виникати цивільно-правові відносини (з реалізації фізичною особою майнових та особистих немайнових прав на цінний папір і прав із цінного папера, спадкування цінного папера), фінансово-правові відносини (з емісії державних і муніципальних цінних паперів, обслуговування державного боргу за емітованими державними цінними паперами) тощо, які формують самостійні правові інститути (спадкове право, інститут державних цінних паперів) у межах інших галузей права (цивільного, фінансового) і не є предметом фондового права.
Особливість фондового права як підгалузі полягає у консолідації різних за правовою природою, конструкцією та галузевою належністю правових норм, норм комплексних міжгалузевих правових інститутів (наприклад, акціонерне право), спрямованих на врегулювання фондових господарських відносин, єдність яких заснована на принципах правового регулювання фондових господарських відносин (принципах фондового права) та господарсько-правовому методі правового регулювання (метод фондового права). До принципів фондового права віднесено загальні (конституційні), галузеві (господарсько-правові) та спеціальні принципи: прозорості й відкритості фондового ринку; свободи руху капіталу у формі цінних паперів; захисту прав учасників фондового ринку; оптимального поєднання державного регулювання та саморегулювання; обов’язковості участі у професійних об’єднаннях та/або СРО; уніфікації організації та здійснення професійних видів діяльності, централізації обліку цінних паперів і клірингу. Своєрідність методу фондового права зумовлена перевагою методу владних приписів у частині правового регулювання професійної діяльності (пруденційний нагляд, обмеження кількості учасників фондового ринку (СРО, ЦД, РЦ), захисту прав інвесторів, обігу цінних паперів іноземних емітентів на території України тощо.
Розділ 3 «Теоретико-правові засади державного регулювання та саморегулювання відносин на фондовому ринку України» містить чотири підрозділи.
У підрозділі 3.1 «Економіко-правові засади державного регулювання та саморегулювання відносин на фондовому ринку України» з’ясовано співвідношення термінів «регулювання», «організація» та «управління», основні підходи до визначення понять «державне регулювання економіки» та «державне регулювання підприємницької діяльності». Аргументовано, що глобальною тенденцією, пов’язаною із фінансовою кризою 2008-2009 рр., є посилення публічних засад у регулюванні господарської діяльності, зміна форм, засобів і методів впливу на господарські відносини.
Державна економічна політика, спрямована на охорону та реалізацію публічних і приватних інтересів, визначає систему регуляторів, їх компетенцію та порядок відносин між ними, принципи, форми, методи, засоби регулювання, сукупність яких формує концепцію державного регулювання фондового ринку. Виділено чотириланкову систему регулювання відносин на фондовому ринку, яка за критерієм суб’єкта управління охоплює: державне, регіональне, саморегулювання та локальне, у т.ч. внутрішньокорпоративне і договірне, регулювання.
Завданнями державного регулювання фондового ринку визначено забезпечення реалізації державної економічної політики, охорону та реалізацію публічних і приватних інтересів, діалектика яких знаходить відображення у: а) забезпеченні державою стабільності ринку, підвищенні його прозорості та безпеки;
б) консолідації системи державного регулювання фінансового ринку в умовах євроінтеграційних процесів із метою подолання недоліків секторного підходу (концепція мегарегулятора); в) комерціалізації та консолідації депозитарної системи; г) створенні глобальних розрахунково-клірингових систем; ґ) зростанні ролі інституційних інвесторів; д) розвитку механізмів саморегулювання;
е) механізмах розкриття інформації та захисту інсайдерської інформації; є) ліцензуванні та пруденційному нагляді; ж) розширенні інструментів фондового ринку з метою обслуговування нових економічних відносин. Об’єктом державного регулювання є індивідуально не персоніфіковані фондові відносини.
Визначено внутрішні та міжнародні принципи державного регулювання фондового ринку, яке здійснюється у рамках організаційно-господарських правовідносин, наведено їх характеристику через такі елементи: об’єкт (фондові відносини), суб’єкт (держава в особі уповноважених державних органів влади) та зміст (права та обов’язки суб’єктів, що виникають при здійсненні державного регулювання). На підставі цього запропонована дефініція державного регулювання фондового ринку.
Досліджено соціально-економічні передумови та моделі саморегулювання: делеговане (обов’язкове), добровільне, змішане. Констатовано, що типовою для України є модель, наближена до змішаної системи регулювання, яка ґрунтується на поєднанні саморегулювання та державного регулювання з пріоритетом останнього.
Саморегулювання визначено як вид господарської діяльності СРО, змістом якої є локальне нормативне регулювання відносин на фондовому ринку шляхом прийняття правил, стандартів здійснення професійної діяльності та контроль за їх дотриманням. Саморегулювання здійснюється на умовах добровільного об’єднання суб’єктів певного виду професійної діяльності у СРО і передбачає адміністративне та корпоративне управління окремими сферами економіки.
У підрозділі 3.2 «Модель державного регулювання фондового ринку» з’ясовано підстави і тенденції консолідації системи державного регулювання ринків капіталу - виникнення мегарегуляторів із дерегуляцією окремих сегментів ринку та посиленням їх саморегулювання.
З метою визначення концепції державного регулювання фондового ринку, комплексу правових форм, засобів і методів державного регулювання фондового ринку в дисертації систематизовано моделі державного регулювання фондового ринку за критеріями: 1) способу організації: романо-германська (континентальна, банківська) і англосаксонська (змішана); 2) за ступенем впливу держави: ліберальна та модель соціально орієнтованого ринку; 3) за інституційним критерієм: секторна (децентралізована), функціональна модель перехресного регулювання, модель інтегрованого нагляду за фінансовим ринком (макрорегуляторна); 4) розподілу публічних функцій регулювання між державою і СРО, заснована на монополізації основних функцій спеціально уповноваженим органом держави або на їх передачі СРО; 5) змісту (джерела) регулювання: зовнішнього або внутрішнього регулювання. В Україні діє секторна модель державного регулювання фінансового ринку. Обґрунтовано недоцільність створення мегарегулятора; необхідність підвищення ефективності регулювання на основі оптимальної комбінації форм, засобів і методів державного регулювання, розвитку консолідованого пруденційного нагляду, внутрішньокорпоративного механізму.
У підрозділі 3.3 «Правові форми та методи державного регулювання господарських відносин на фондовому ринку України» обґрунтовано, що механізм державного регулювання фондового ринку є комплексом адміністративних та економічних методів, визначених законом форм і засобів, що використовуються в процесі державного регулювання відповідно до обраної концепції.
Проаналізовано наукові підходи до визначення та розмежування понять «форма» і «засіб» державного регулювання. Надано дефініцію форми державного регулювання фондового ринку як зовнішнього виразу змісту регулюючого впливу держави на фондові відносини, спрямованого на їх виникнення, зміну або припинення, та розглянуто чотири основних форми державного регулювання господарської діяльності: нормативне регулювання, управління, планування,
контроль.
Нормативне регулювання розглянуто як багаторівневу систему, в основу якої покладено конституційні засади та принципи і яка визначає правила здійснення професійної діяльності на фондовому ринку та відповідальність за їх порушення, правовий статус його учасників, правовий режим цінного папера, порядок укладання та виконання договорів із цінними паперами. До цієї системи дисертанткою віднесено: Конституцію України, закони, підзаконні та локальні нормативно-правові акти, судову практику - вторинне джерело піднормативного регулювання (рішення Європейського суду з прав людини, рішення Конституційного Суду України про визнання правового акта (його частини) неконституційним, висновки Верховного Суду України щодо застосування норм права, роз’яснення, узагальнення, постанови вищих спеціалізованих судів), а галузевою структурою визнано норми права, що регулюють блоки суспільних відносин, які складаються на фондовому ринку.
Міжнародно-правове регулювання фондового ринку здійснюється актами міжнародного права: міжнародні договори, угоди, стандарти та принципи, acquis communautaire, акти міжнародних організацій (IOSCO тощо). Обґрунтовано точку зору, відповідно до якої міжнародні договори та угоди, установчі договори та acquis communautaire, міжнародні стандарти і принципи корпоративного управління, бухгалтерського обліку та аудиту є частиною саме правової системи, а не національного законодавства України. Їх укладання та ратифікація є підставою для імплементації їх умов у національне законодавство України.
Запропоновано врегульовувати у корпоративних актах акціонерних товариств (далі - АТ) порядок виплати дивідендів, реалізації корпоративних прав акціонерів, зокрема на участь у розподілі акцій додаткової емісії, викуп акцій, що пропонуються акціонером приватного акціонерного товариства (далі - ПрАТ) до відчуження на користь третьої особи. Констатовано, що договори і проспекти емісії цінних паперів не є локальними правовими актами.
Аргументовано, що управління на фондовому ринку передбачає прийняття компетентним органом юридично значущих рішень з оперативних питань господарського життя і пов’язано із застосуванням таких засобів: державна реєстрація учасників фондового ринку, емісій цінних паперів та інформації про випуск, ліцензування професійної діяльності, сертифікація фахівців фондового ринку, інститут «золотої акції», управління корпоративними правами держави тощо.
Розглянуто економічні програми (стратегії) розвитку фондового ринку на середньострокову перспективу як основну форму державного індикативного планування. Головними цілями програми модернізації ринків капіталу в Україні визначено подолання дискретності та фрагментарності ринків капіталу, консолідацію біржової системи України на принципах регульованих ринків ЄС, завершення реформування депозитарної системи, удосконалення системи захисту прав інвесторів, корпоративного законодавства, реформування системи державного регулювання на засадах консолідованого пруденційного нагляду. Констатовано, що в останні роки політика управління державним боргом спрямована переважно на зовнішні запозичення. Обґрунтовано необхідність розвитку ринку державних цінних паперів із метою зниження вартості запозичень на внутрішньому ринку, розширення спектра інструментів державної позики та підвищення їх ліквідності з метою зменшення ризиків державного боргу.
З’ясовано, що контроль на фондовому ринку є сукупністю організаційно - технічних і правових заходів, спрямованих на визначення ступеня відповідності діяльності учасників фондового ринку вимогам законодавства про цінні папери з метою своєчасного виявлення та запобігання порушенням, застосування санкцій за їх вчинення. Доведено, що відносини контролю містять як майновий (майнові санкції), так і організаційний (порядок проведення перевірок та накладання санкцій) елементи.
Визначено види контролю на фондовому ринку: 1) за критерієм суб’єкта та сфери здійснення: а) державний; б) делегований - СРО у межах делегованої компетенції; в) внутрішньогосподарський - учасниками фондового ринку у формах внутрішньокорпоративного контролю, внутрішнього аудиту (контролю), лістингу (делістингу) цінних паперів на ФБ; г) зовнішній господарський контроль (аудит); ґ) громадський контроль - через громадську раду при НКЦПФР; 2) за стадією здійснення: а) попередній - до початку провадження діяльності чи операцій на фондовому ринку (надання НКЦПФР, АМКУ, Нацкомфінпослуг дозволів і погоджень; сертифікація фахівців та програмного забезпечення тощо); б) поточний контроль господарської діяльності учасників ринку на підставі адміністративних даних і звітності; в) наступний - перевірка виконання управлінських рішень; 3) за предметним критерієм: оперативний і фінансовий та правові форми його здійснення.
Охарактеризовано методи координації та субординації, переконання та примусу, прямого і непрямого впливу, адміністративні та економічні методи державного регулювання відносин на фондовому ринку і засоби їх реалізації. Констатовано, що у регулюванні фондових відносин застосовується єдиний господарсько-правовий метод державного регулювання, що поєднує методи автономних рішень, владних приписів, рекомендацій та координації.
У підрозділі 3.4 «Засоби державного регулювання відносин на фондовому ринку України» визначено поняття засобів такого роду як передбачених законом інструментів регулюючого впливу держави на фондові відносини, спрямованих на встановлення правил або обмежень у здійсненні господарської діяльності, економічну підтримку учасників фондового ринку у здійсненні господарської діяльності та операцій на фондовому ринку, забезпечення оптимального поєднання державного регулювання та саморегулювання. Доведено, що за правовою підставою всі засоби державного регулювання, визначені ст. 12 ГК України та спеціальними законами, віднесено до правових.
За суб’єктним складом виокремлено засоби державного, внутрішньокорпоративного регулювання та саморегулювання. Доведено, що засоби, наведені у корпоративних кодексах, модельних, типових статутах і договорах, локальних актах, компенсаційні механізми СРО та РЦ, не є засобами державного регулювання. Реалізація делегованої компетенції здійснюється за допомогою засобів саморегулювання.
Аргументовано, що державне регулювання фондового ринку здійснюється засобами інституційно-функціонального регулювання, серед яких: а) ліцензування професійної діяльності; б) державна реєстрація учасників фондового ринку, правил, випуску цінних паперів та інформації про випуск, ведення державних реєстрів фінансових установ, ІСІ, уповноважених рейтингових агентств тощо; в) засоби, пов’язані з ліквідацією судом учасників фондового ринку (АТ, корпоративних інвестиційних фондів (далі - КІФ), ПІФ, СРО) за позовами НКЦПФР; г) дозвільний (погоджувальний) порядок розміщення та обігу цінних паперів українських емітентів за межами України, іноземних емітентів в Україні, сертифікатів фонду операцій з нерухомістю (далі - ФОН) та іпотечних сертифікатів, концентрації, набуття/збільшення істотної участі та участі іноземного інвестора в професійному учасникові фондового ринку; ґ) встановлення вимог до цінних паперів, їх випуску, бланків і глобальних сертифікатів, рейтингової оцінки; д) встановлення вимог до емітентів, вимог, критеріїв та стандартів професійної діяльності на фондовому ринку, операцій з цінними паперами, договорів і програмних продуктів;
е) встановлення вимог до розкриття інформації; є) податкова політика держави;
ж) регулювання цін і тарифів; з) сертифікація фахівців, вимоги до керівників та головних бухгалтерів професійних учасників; и) формування та ведення інформаційної бази даних про фондовий ринок; і) моніторинг руху інвестицій в Україну та за її межі через фондовий ринок; ї) застосування господарсько-правових санкцій за порушення правил діяльності на фондовому ринку.
Розділ 4 «Теоретичні засади та проблеми правового регулювання регулятивних фондових господарських відносин» складається із дев’яти підрозділів.
У підрозділі 4.1 «Правове регулювання відносин, пов’язаних з виникненням цінних паперів та їх похідних як об’єкта права (емісійних фондових відносин)»
досліджено господарські відносини, пов’язані з емісією та розміщенням емісійних цінних паперів. Констатовано, що їх суб’єктний склад включає емітента, з однієї сторони, та множинність інвесторів - з іншої. Висвітлено три теорії щодо кваліфікації характеру дій з надання цінним паперам режиму об’єкта права: двосторонньо-правочинна (договірна), односторонньо-правочинна (теорія односторонньої обіцянки емітента) та емісійна.
Емісію цінних паперів визначено як сукупність юридичних фактів (етапів емісії), що настають у певній послідовності та оформлюються актами як приватноправової (протокол загальних зборів тощо), так і публічно-правової дії (свідоцтво про державну реєстрацію випуску цінних паперів тощо). Доведено, що до односторонніх правочинів належать: випуск цінних паперів на пред’явника, емісія акції та облігації для переведення зобов’язань АТ у цінні папери, конвертація привілейованих акцій у прості акції та акцій у процесі реорганізації АТ. У решті випадків розміщення цінних паперів здійснюється шляхом вчинення двосторонніх правочинів.
Обґрунтовано, що цінний папір у бездокументарній формі як об’єкт права виникає із моменту вчинення ЦД облікового запису про зарахування випуску цінних паперів на рахунок емітента у цінних паперах на підставі рішення про їх розміщення та депонування глобального сертифіката, а у емітента із цього моменту виникає право власності на емітовані ним цінні папери. Права за цінними паперами у бездокументарній формі виникають із зобов’язання емітента за розміщеними - відчуженими у визначений проспектом емісії спосіб - цінними паперами з моменту зарахування на рахунок набувача (депонента) у депозитарній установі.
Розглянуто питання правової природи договору про придбання емісійних цінних паперів у процесі їх розміщення, дискусійність якого зумовлена такими чинниками: 1) відсутністю цінного папера як об’єкта права на етапі розміщення;
2) емітент за законом не визнається власником розміщуваних ним цінних паперів. Зокрема, системний аналіз норм ГК України, ЦК України, законів України «Про акціонерні товариства» (ст.ст. 1, 9) та «Про цінні папери та фондовий ринок» (ст.ст. 1, 4, 5-1, 32, 33 тощо), на думку авторки, свідчить про таке: 1) всі цінні папери є речами; 2) емісія цінного папера є передумовою виникнення прав, що ним посвідчуються; 3) відносини між емітентом і набувачем (першим власником) цінного папера у процесі розміщення мають зобов’язально-правовий характер; 4) їх змістом є зобов’язання емітента передати, а набувача - прийняти право власності на новостворену річ - емісійний цінний папір та оплатити його; 5) умови договору купівлі-продажу акцій на етапі первинного розміщення включаються до засновницького договору (рішення про намір заснувати АТ), а у разі додаткової емісії оформлюються окремим договором.
Охарактеризовано процедуру розміщення емісійних цінних паперів; надано пропозиції щодо удосконалення законодавства, що регулює приватне та публічне розміщення цінних паперів. «Сек’юритизацію» - переведення зобов’язань у цінні папери шляхом емісії акцій та облігацій - розглянуто як спосіб реструктуризації заборгованості АТ і задоволення вимог кредиторів за рахунок: акцій, викуплених у акціонерів або акцій, які перебувають у власності АТ; акцій додаткової емісії відповідно до плану санації або мирової угоди в судових процедурах у справах про банкрутство; оплати акцій шляхом зарахування зустрічних грошових вимог кредитора до АТ (debt for equity swaps).
Господарсько-правовий характер вексельних правовідносин обґрунтовано особливим суб’єктним складом, сферою і підставою виникнення вексельного зобов’язання (господарський договір). Аргументовано, що фінансовий вексель є видом боргових цінних паперів і не відповідає правовій природі векселя.
У підрозділі 4.2 «Правове регулювання відносин щодо реалізації прав, посвідчених цінним папером» виокремлено та досліджено корпоративні, пайові, боргові відносини і відносини з розпорядження майном. Обґрунтовано, що речові права на цінні папери та зобов’язальні права із цінного папера взаємопов’язані та реалізуються у межах конструкції правовідношення. Цінний папір посвідчує майнове або інше спеціально передбачене законом суб’єктивне право.
Визначено господарсько-правову природу та зміст корпоративних відносин; виокремлено корпоративні фондові відносини, пов’язані з реалізацією власниками акцій корпоративних прав участі у корпорації (АТ). Розглянуто проблеми реалізації переважних корпоративних прав, зокрема переважного права купівлі акцій у ПрАТ, процедури «squeeze out» та «sell out», запропоновано шляхи їх вирішення. Квазікорпораціями визнано унітарні підприємства і товариства однієї особи. Запропоновано передбачати у статуті ПрАТ, що переважне право купівлі не поширюється на випадки дарування близьким родичам, опікунам (піклувальникам), усиновителям (усиновленим).
Розглянуто зобов’язальну правову природу та зміст відносин, посвідчених борговими цінними паперами та інвестиційним сертифікатом. Констатовано, що у ПІФ вона зумовлена правом власника частки (паю) вимагати її погашення і виплати грошової компенсації.
У підрозділі 4.3 «Правове регулювання відносин, пов'язаних з обігом цінних паперів» обґрунтовано, що подвійна правова природа цінного папера визначає відповідний порядок (способи) передачі прав із цінного папера: просте вручення - для цінних паперів на пред’явника; індосамент - для ордерних. Запропоновано закріпити у законі цесію як спосіб передачі прав за іменними цінними паперами. Доведено, що трансферт - внесення змін до реєстру про перехід прав на іменний цінний папір - не є самостійною правовстановлюючою конструкцією.
Аргументовано, що момент виникнення права власності на іменні емісійні цінні папери пов’язаний із моментом фіксації їх набувача у системі депозитарного обліку. Видача передавального розпорядження - розпорядча дія, що вчиняється на виконання договору, який зумовлює перехід права власності на цінний папір. Передача документарного цінного папера є виконанням зобов’язання за договором, що зумовлює перехід права власності на цінний папір. Розглянуто порядок укладання контрактів на ФБ та їх виконання за принципом «поставка цінних паперів проти оплати» ЦД (розрахунки в цінних паперах) і РЦ (кліринг та грошові розрахунки).
У підрозділі 4.4 «Правоверегулювання відносин, пов’язаних з обліком прав на цінні папери» змістом досліджуваних зобов’язальних відносин визначено депозитарний облік емісійних цінних паперів професійними учасниками депозитарної системи. Фінансові банківські векселі не обліковуються ЦД або НБУ. Тому запропоновано доповнити перелік видів професійної діяльності на ринку цінних паперів діяльністю адміністратора з обліку прав на фінансові векселі. Обґрунтовано, що облік прав на неемісійні цінні папери забезпечує особа, яка видала неемісійний цінний папір.
У підрозділі 4.5 «Правове регулювання відносин зі здійснення професійної діяльності на фондовому ринку України» досліджено ознаки професійної діяльності як виду господарської діяльності: підприємницький або
непідприємницький (ФБ) характер, професійні засади організації та здійснення, суб’єктний склад, виключний характер, спеціальний порядок легітимації, обмежений перелік видів, змістом яких є надання послуг у сфері розміщення, обігу, обліку цінних паперів і прав за ними, управління активами інституційних інвесторів. Визначено критерії, легальні та доктринальні види професійної діяльності на фондовому ринку.
Досліджувані відносини класифіковано на: майново-господарські
(посередницькі, депозитарні, клірингові, біржові), організаційно-господарські та внутрішньогосподарські. З’ясовано ознаки посередницьких відносин на фондовому ринку; класифіковано фондове посередництво на: торгівлю цінними паперами та управління активами, а саме: активами інституційних інвесторів, іпотечними активами, іпотечним покриттям, коштами установників управління майном.
Виявлено ознаки клірингу, удосконалено поняття «клірингова діяльність». Розглянуто напрями модернізації клірингу шляхом упровадження засобів і механізмів управління ризиками та гарантій забезпечення виконання зобов’язань, допущених до клірингу: попереднє депонування та резервування коштів і цінних паперів, перевірка РЦ інформації про укладені правочини, використання гарантійного фонду.
Розглянуто внутрішньогосподарські фондові відносини: між професійним учасником фондового ринку та його структурними підрозділами, між структурними підрозділами професійного учасника, об’єднанням професійних учасників, СРО або
ФБ та її членами у процесі організації і здійснення професійної діяльності на фондовому ринку щодо внутрішньофірмового планування, договірної роботи, застосування господарських санкцій тощо.
У підрозділі 4.6 «Правове регулювання інвестиційних відносин на фондовому ринку» досліджено зміст понять «інвестиція» та «інвестиційне правовідношення». Інвестиційними на фондовому ринку визнано: а) відносини щодо набуття емісійного цінного папера у власність; б) відносини на передінвестиційній стадії - вивчення, оцінка об’єкта інвестування, одержання дозволів; в) відносини на стадії вчинення конклюдентних дії, спрямованих на набуття цінного папера: подання заявки, укладання договорів тощо. Констатовано, що не є інвесторами особи, які набули право власності на цінні папери в порядку спадкування, сингулярного правонаступництва, виконання рішення суду, тощо та власники сурогатів цінних паперів. Розглядаючи правовий статус інституційних інвесторів, авторка підтримує точку зору про те, що ПІФ є об’єднаним фондом управління, не наділеним господарською правосуб’єктністю. Обґрунтовано, що між інвестором і ПІФ виникають відносини з участі у ПІФ, а між ПІФ та КУА - з управління майном (активами ПІФ). Заперечено поширення режиму спільної часткової власності інвесторів на активи ПІФ.
У підрозділі 4.7 «Правове регулювання відносин з управління майном на фондовому ринку України» з метою визначення правової природи та змісту досліджуваних відносин їх класифіковано на: 1) делеговане управління, що
зумовлює виникнення в управителя довірчої власності: а) активами інституційних інвесторів; б) іпотечними активами; в) іпотечним покриттям; г) коштами,
залученими за рахунок розміщення сертифікатів ФОН; 2) представницьке управління (цінними паперами).
Обґрунтовано пропозицію поширити конструкцію договору управління майном у КІФ на правовідносини з управління активами ПІФ. Укладання договору управління майном (активами ПІФ) пропонується здійснювати шляхом акцепту публічної або приватної пропозиції КУА, визначеної проспектом емісії інвестиційних сертифікатів, при укладанні договору купівлі-продажу інвестиційних сертифікатів. Констатовано, що на цій підставі у КУА виникає право довірчої власності на активи ПІФ. Довірча власність виникає в управителя в усіх випадках делегованого управління майном на активи ФОН і фондів фінансування будівництва (далі - ФФБ), іпотечні активи та у КУА - на активи КІФ та ПІФ. У договорі (довірчого) управління цінними паперами наведено ознаки договору управління майном і договору про надання фінансових послуг.
У підрозділі 4.8 «Правове регулювання організаційно-господарських відносин на фондовому ринку України» досліджено відносини, які складаються між суб’єктами господарювання та суб’єктами організаційно-господарських повноважень у процесі організації та здійснення господарської діяльності на фондовому ринку. Виокремлено організаційно-координаційні відносини, зокрема між професійним учасником і СРО в процесі реалізації організаційно-господарських повноважень. Визначено суб’єктів організаційно-господарських повноважень та об’єкт організаційно-господарських відносин на фондовому ринку України.
У підрозділі 4.9 «Правове регулювання інформаційних фондових відносин» досліджено відносини щодо збирання, одержання, зберігання, використання, розкриття та захисту інформації учасниками фондового ринку. Суб’єктами таких відносин є: органи державної влади (НКЦПФР, НБУ тощо); суб’єкти, які зобов’язані розкривати інформацію (емітенти, інвестори, професійні учасники, ЦД, СРО); суб’єкти, що надають послуги з публічного розміщення інформації (офіційні друковані видання, державна установа «Агентство з розвитку інфраструктури фондового ринку України»); суб’єкти, заінтересовані в одержанні інформації. Визначено правові підстави, порядок та види інформації, що підлягає розкриттю. Удосконалено визначення інсайдерської діяльності.
Розділ 5 «Правове регулювання фондових охоронних відносин» складається із чотирьох підрозділів.
У підрозділі 5.1 «Загальнотеоретичні засади захисту прав і законних інтересів учасників фондового ринку» досліджено охоронні фондові відносини, що охоплюють відносини захисту та відповідальності. Об’єктами захисту є суб’єктивне право та охоронюваний законом інтерес. Визначено співвідношення категорій «охорона» і «захист». Констатовано, що основними підходами до сутності суб’єктивного права на захист є його розуміння: як складової будь-якого суб’єктивного права; як самостійного суб’єктивного права.
У підрозділі 5.2 «Способи та правові форми захисту прав і законних інтересів учасників фондових правовідносин» з’ясовано форми захисту прав учасників фондового ринку: юрисдикційна, що передбачає захист судом,
адміністративним органом, нотаріусом, і неюрисдикційна - самозахист права, альтернативні форми захисту. Судова юрисдикційна форма реалізується із застосуванням загальних способів захисту, визначених ст. 16 ЦК України, ст. 20 ГК України. Несудова юрисдикційна форма передбачає застосування загальних і спеціальних способів захисту, зокрема визнання емісії недобросовісною та недійсною. Захист прав нотаріусом здійснюється шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі (протест векселів, стягнення заборгованості з виплати оголошених дивідендів та за векселями).
Альтернативна форма захисту може здійснюватися із використанням таких способів захисту: медіація; вирішення спорів дисциплінарними органами СРО/ФБ; досудове врегулювання посадовими особами або органами з вирішення корпоративних конфліктів (внутрішньокорпоративний механізм).
Способами самозахисту визначено оперативно-господарські санкції, відновлення емітентом реєстру власників іменних цінних паперів, реалізація переважного права акціонерів при додатковій емісії акцій, скликання власниками понад 10 відсотків простих акцій АТ позачергових загальних зборів, проведення аудиторської перевірки діяльності АТ, призначення представника для нагляду за реєстрацією акціонерів, проведенням загальних зборів, голосуванням і підбиттям підсумків; викуп та обов’язковий викуп акцій в АТ, акцій КІФ відкритого типу. Обґрунтовано, що акціонерні угоди виконують превентивну функцію, але не є формою захисту. Визначено необхідність розвитку альтернативних, зокрема, внутрішньокорпоративних, способів вирішення спорів у фондових правовідносинах.
У підрозділі 5.3 «Засоби захисту прав і законних інтересів учасників фондових правовідносин» досліджено судові (позов, скарга, заява) та адміністративні (заява, скарга) засоби. З метою забезпечення оптимального захисту прав і законних інтересів учасників фондових відносин систему судових засобів захисту залежно від правової природи відносин класифіковано на:
1) речово-правові засоби: а) віндикаційний позов; б) позов про визнання права власності на цінні папери; в) позов про виключення цінних паперів з опису (звільнення з-під арешту); г) заява про відновлення прав за втраченими цінними паперами на пред’явника і векселях. Аргументовано, що питання про можливість застосування віндикаційного позову до бездокументарних цінних паперів є дискусійним через заперечення їх речової природи та неможливість індивідуалізації. Підтримано позицію щодо можливості віндикації бездокументарних цінних паперів як елементу їх речової правової природи. Запропоновано удосконалити механізм реалізації способу захисту прав власників бездокументарних цінних паперів у випадку їх неправомірного списання з рахунка правоволодільця шляхом надання права вимагати від особи, на рахунок якої вони зараховані, повернення таких само цінних паперів; у разі їх конвертації - цінних паперів, у які їх було конвертовано, а щодо придбаних на організованому ринку - придбання таких само цінних паперів або відшкодування витрат, необхідних для їх придбання. Доведено, що вимога про відновлення запису на рахунку про володіння цінними паперами у бездокументарній формі має віндикаційний характер. Віндикаційний позов про витребування дивідендів визнано неналежним способом захисту права акціонера на отримання дивідендів;
2) зобов’язально-правові засоби - позови, що застосовуються у договірних (зобов’язальних) відносинах: а) про відшкодування збитків і стягнення штрафних санкцій; б) про повернення безпідставно отриманого чи збереженого майна; в) про укладення, зміну, виконання, розірвання, визнання недійсними договорів відчуження цінних паперів з професійними учасниками фондового ринку; г) про виконання договорів із цінними паперами; ґ) про зобов’язання вчинити певні дії, зокрема до професійного учасника депозитарної системи - ЦД - про надання реєстру власників іменних цінних паперів, депозитарної установи - про зняття обмеження прав на цінні папери, переказ/зарахування цінних паперів з/на рахунок у цінних паперах тощо; д) про зворотній викуп цінних паперів;
3) корпоративні засоби: а) позов акціонера ПрАТ про переведення на нього прав та обов’язків покупця акцій; б) позов про визнання недійсним рішення загальних зборів акціонерів у формі протоколу з метою захисту прав акціонерів у процесі емісії акцій; в) позов про здійснення обов’язкового викупу голосуючих акцій АТ; г) позов про захист прав і законних інтересів інвестора; ґ) позов про визнання недійсним правочину із заінтересованістю; д) позов про встановлення факту втрати системи реєстру власників іменних цінних паперів. Досліджено поняття, суб’єктний склад і зміст корпоративного позову, конструкцію непрямого (похідного) позову, способи захисту переважних прав акціонерів в АТ та судову практику їх реалізації;
4) адміністративно-господарські засоби (адміністративні позови): а) про визнання недійсними актів органів державної влади, місцевого самоврядування, інших суб’єктів; б) про оскарження постанов про накладення санкцій за правопорушення на ринку цінних паперів; в) про оскарження рішень, дій чи бездіяльності уповноважених осіб органу державної влади або місцевого самоврядування; г) про стягнення штрафів за правопорушення на фондовому ринку;
ґ) про ліквідацію КІФ, припинення АТ. Заперечено створення «квазісудових» органів вирішення господарських спорів.
У підрозділі 5.4 «Господарсько-правова відповідальність за правопорушення на фондовому ринку» досліджено поняття, ознаки, особливості господарських правопорушень на фондовому ринку. На їх підставі запропоновано дефініцію господарського недоговірного правопорушення на фондовому ринку. З метою уніфікації правозастосування та розробки методики застосування санкцій за правопорушення на фондовому ринку запропоновано класифікацію зазначених правопорушень: договірні за стадією вчинення: правопорушення на стадії
виникнення зобов’язань та порушення на стадії їх виконання; недоговірні за змістом порушення: правил здійснення окремих видів діяльності учасниками фондового ринку; прав і законних інтересів інвесторів та власників цінних паперів; порядку розкриття інформації; прав власності на цінні папери, пов’язані з ризиками їх зберігання та депозитарного обліку; законодавства про рекламу; законодавства з питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом; внутрішніх документів учасників фондового ринку; законодавства про приватизацію; законодавства про захист економічної конкуренції.
Охарактеризовано форми господарської відповідальності за договірні та недоговірні правопорушення на фондовому ринку. Констатовано, що штрафні санкції застосовуються виключно у договірних фондових правовідносинах, а терміни «фінансові санкції» «штрафні санкції», «штраф» вжито у спеціальних законах для позначення адміністративно-господарського штрафу. Наголошено значний рівень локального диспозитивного регулювання відповідальності за порушення на фондовому ринку.
Визначено співвідношення понять «заходи оперативного впливу» та «оперативно-господарські санкції» - оперативні заходи, здійснювані під впливом примусу, делегованого законом стороні господарського договору. Аргументовано, що їх видами у фондових правовідносинах є: розірвання договору на проведення операцій на ФБ, договору банківського рахунка з РЦ, договору про клірингове обслуговування, депозитарного договору; безспірне договірне списання РЦ коштів із рахунка клієнта, прав учасника клірингу з отримання цінних паперів; невиконання/зупинення виконання договірних зобов’язань, у т.ч. операцій за рахунком, розпоряджень тощо.
Розглянуто спільні та відмінні риси адміністративних та адміністративно- господарських санкцій. Запропоновано розробити методику застосування адміністративно-господарських санкцій за правопорушення на фондовому ринку, із цією метою їх систематизовано за змістом на: майнові - адміністративно- господарський штраф та організаційні: превентивні (попередження, блокування цінних паперів); пов’язані з анулюванням ліцензій, свідоцтв, дозволів, реорганізацією або ліквідацією учасників фондового ринку, з організацією торгівлі цінними паперами та клірингом, депозитарним обліком цінних паперів, процедурою розміщення та обігу цінних паперів, щодо призначення тимчасового адміністратора професійного учасника, про зобов’язання вчинити певні дії тощо.
Розглядаючи суб’єктивну умову господарської відповідальності, авторка підтримує об’єктивний підхід до визначення вини юридичної особи у вчиненні господарського правопорушення. Принцип презумпції вини не повинен ототожнюватися з правом на застосування господарських санкцій при доведенні відсутності вини у вчиненні правопорушення. Висловлено заперечення щодо впровадження евентуальної відповідальності емітента у формі відшкодування збитків, заподіяних неможливістю здійснення прав, посвідчених цінним папером, внаслідок невиконання чи неналежного виконання ЦД/депозитарною установою своїх зобов’язань.
Запропоновано запровадження як адміністративно-господарської санкції примусового продажу на ФБ пакета акцій ліцензіата - професійного учасника фондового ринку через аукціон, організований за ініціативою НКЦПФР, з перерахуванням отриманих коштів учасникові (акціонеру) - власникові реалізованої частки (пакета акцій) у разі встановлення та документального підтвердження актом НКЦПФР факту контролю (вирішального впливу) над діяльністю ліцензіата осіб інших держав, що здійснюють збройну агресію проти України, створюють реальні та/або потенційні загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, сприяють терористичній діяльності та/або порушують права та свободи людини і громадянина, інтереси суспільства та держави, вчиняють дії, що призводять до окупації території, експропріації чи обмеження права власності, завдання майнових втрат, створення перешкод для сталого економічного розвитку, повноцінного здійснення громадянами України належних їм прав і свобод після завершення 30 календарних днів із дня складання такого акта.
Розмежовано поняття «анулювання ліцензії» як адміністративно-господарської санкції у формі позбавлення ліцензіата НКЦПФР права на провадження окремого виду професійної діяльності за порушення встановлених законодавством про цінні папери правил здійснення відповідного виду професійної діяльності та поняття «відкликання ліцензії» як адміністративного заходу реагування (впливу), змістом якого є припинення за рішенням НКЦПФР права на провадження ліцензіатом окремого виду професійної діяльності на фондовому ринку з підстав, визначених законом. До підстав відкликання ліцензії віднесено: а) заяву ліцензіата про відмову від ліцензії у зв’язку з припиненням професійної діяльності на фондовому ринку або припиненням ліцензіата в результаті реорганізації (поділу, злиття, приєднання, перетворення) або ліквідації; б) внесення уповноваженим державним органом (особою) до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців запису про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи (ліцензіата) у результаті її ліквідації, визнання її банкрутом, у тому числі за рішенням суду, відповідно до законодавства; в) нездійснення ліцензіатом певного виду професійної діяльності на фондовому ринку протягом року (у тому числі з дати отримання ліцензії); г) відкликання ліцензії на здійснення банківських операцій - для банку; ґ) виключення небанківської фінансової установи, яка не є професійним учасником фондового ринку, із відповідного державного реєстру фінансових установ. Запропоновано запровадити процедури припинення дії ліцензії та визнання ліцензії недійсною як позбавлення документа (ліцензії) юридичної сили з підстав, передбачених законом. Підставами припинення чинності ліцензії визначено її втрату, пошкодження, переоформлення, не переоформлення у встановлений законом строк, скасування ліцензування виду господарської діяльності. До підстав визнання ліцензії недійсною віднесено несплату за видачу ліцензії у строк, визначений законом, видачу ліцензії з порушенням вимог закону, в тому числі за наявності підстав для відмови у видачі ліцензії, передбачених ст. 272 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок».
Аналіз ознак санкцій, що застосовуються дисциплінарними органами СРО/ФБ до членів (учасників) СРО/ФБ (підстава - вчинення дисциплінарного господарського правопорушення; суб’єктний склад; зміст - заходи організаційного характеру; сфера застосування - внутрішньогосподарські фондові відносини; спрямованість на особу порушника; застосування у позасудовому порядку; можливість оскарження до апеляційної комісії СРО/ФБ або до господарського суду), свідчить про необхідність їх виокремлення у самостійний вид господарсько- правових санкцій - дисциплінарно-господарські санкції. Їх видами визначено: а) попередження, тимчасове припинення членства, виключення зі складу членів СРО; б) попередження, призупинення/позбавлення доступу до біржових торгів, зупинення/припинення членства на біржі, переведення члена біржі із торгівельного режиму у переглядовий режим користування торговельною системою, позбавлення акредитації на біржі тощо. Констатовано, що ризики «недоступності» інвестицій відшкодовуються за рахунок гарантійних фондів СРО та РЦ.
 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины